Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Об'єкти цивільних прав (реферат)

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ОБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Одним із елементів цивільного правовідношення є об'єкт права 1 . В ЦК Украї­ни 1963 p. глава про об'єкти права відсу­тня, проте це не означає, що законода­вець не застосовує цього поняття. В усіх розділах Кодексу в тій чи іншій формі є терміни, безпосередньо пов'язані з об'єк­тами цивільних прав. Все частіше засто­совуються ці поняття у нових законодав­чих актах України (в законах: "Про вла­сність", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про приватизаційні папери" тощо).

З метою задоволення своїх інтересів суб'єкти цивільних прав вступають між со­бою у різноманітні відносини з приводу того чи іншого об'єкта. Такі відносини можуть виникати заради придбання та пе­ревезення речей, надання послуг, вико­ристання права авторства на твори нау­ки, літератури, мистецтва, захисту честі, гідності та ділової репутації. Із цього мож­на зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин, або цивільних прав, — це певне конкретне благо, з приводу якого су­б'єкти вступають у правовідносини. Такими

благами можуть бути: 1) майно (речі та послуги); 2) ре­зультати духовної та інтелектуальної діяльності; 3) осо­бисті немайнові блага.

2. МАЙНО ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

У законодавстві немає одностайності щодо" визначення майна як об'єкта цивільних прав В одних випадках під майном розуміють певні речі або їхню сукупність (ст. ст. 13, 22, 23, 24 Закону України "Про власність"). Шир­шого змісту набуває поняття "майно" в ст. 38 цього ж закону. Відповідно до цієї статті, власністю членів тру­дового колективу державного підприємства може бути не тільки майно, а й майнові права У спадковому праві застосовується ще одне значення терміна "майно". Під спадковим майном розуміють усі майнові права та обо­в'язки, які переходять від спадкодавця до спадкоємців.

Така розбіжність законодавчих положень ускладнює визначення поняття "майно" як об'єкта цивільного пра-ва. Можна говорити про право на речі, про право на по­слуги іншої особи, але, мабуть, не можна стверджувати, що кредитор має право на право. Віднесення послуги до майна пояснюється передусім тим, що вона може бути оцінена в грошах.

Виходячи з цього, вважаємо, що майно складається з речей та послуг . Речі, як об'єкги цивільного права, фі­гурують у відносинах власності, особливо при визначен­нях: які предмети (речі) можуть бути об'єктом приватної чи державної власності, які є вилученими з обігу, а які обмежені в ньому, які підлягають конфіскації, а які не підлягають.

Послуги є об'єктами зобов'язального права. Наприк­лад, охоронець надає послуги по охороні майна власни­ків, які уклали з ним договір схову. Об'єктами зобов'язального права можуть бути і речі. Різниця між ре­човим і зобов'язальним правом проявляється не в тому, що об'єктом речового права є речі, а зобов'язального -послуги, а в тому, що в речовому праві право на річ здійснюється власником самостійно без посередництва іншої особи, тоді як у зобов'язальному праві для задово­лення власником свого права недостатньо лише його волі. Потрібна також воля іншої особи (для укладання договору оренди, наприклад, згода орендатора, купівлі-продажу - покупця).

Поняття та види речей в цивильному праві. Речами в цивільному праві називають предмети матеріального сві­ту, здатні задовольняти певні потреби людини. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами, щоб вони були в цивільному обігу, мали значення майна. (Відкриті, але не видобуті корисні копалини, не зловлені дикі тварини не є майном.)

До речей можуть відноситися як предмети природи, так і вироби людської праці. Зміст поняття "речі" не є постійним У рабовласницькому суспільстві основним об'єктом цивільних прав був раб. Із розвитком капіталіс­тичних відносин до речей стали зараховувати акції та цінні папери як символи тих чи інших речей В СРСР земля була виключена з цивільного обігу і не відносила­ся до речей.

Законодавчими актами визначається обігоздатність речей. Під обігоздатністю речей розуміють можливість вільно розпоряджатися речами як об'єктами цивільних прав шляхом їх передачі іншим особам Підставою для передачі можуть бути договори, спадкування, адміністра­тивні акти тощо. Законодавство України надає можли­вість суб'єктам цивільного права вирішувати питання, пов'язані з обігом речей, на свій розсуд.

Але суспільні інтереси спонукають державу в деяких випадках поставити перепону вільному обігу речей. За обігоздатністю речі поділяють на речі, не вилучені з обігу, речі, вилучені з приватного обігу, речі, обмежені в приватному обігу.

Переважна більшість речей, які оточують людину і служать для задоволення її потреб, - це речі, що не вилучені з приватного обігу. Правовий режим цих речей по­лягає в тому, що вони можуть вільно переходити у влас­ність будь-якої особи на підставах, передбачених зако­нодавством.

До речей, вилучених з приватного обігу, відносяться:

зброя, боєприпаси, крім мисливської та спортивної зброї, яку можна придбати з дозволу органів внутрішніх справ, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва. Крім того, сюди ж відносяться бойові отруйні речовини; наркотичні, пси­хотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за виня­тком отриманих громадянами за призначенням лікаря);

протиградні установки; державні еталони одиниць фізи­чних величин; електрошокові пристрої та спеціальні за­соби, що застосовуються правоохоронними органами (крім газових пістолетів, револьверів та набоїв до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії).

Перелічені види речей не можуть бути у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Ре­чі, вилучені з обігу, не підлягають відчуженню. Тобто, вла­сник таких речей не має права їх продавати або передавати на інших підставах будь-яким приватним особам.

До речей, вилучених з цивільного обігу, слід віднести також: непридатні для споживання продукти харчування, небезпечні для життя людей речовини, деякі інші речі, перелік яких визначається законодавчими актами.

До речей, обмежених в приватному обігу, відносять такі речі, для придбання яких громадянам та приватним юридичним особам потрібний дозвіл уповноважених органів. Так, громадяни, які досягли 18-річного віку, мають право придбати холодну та пневматичну зброю. А з досягненням 21-річного віку вони можуть з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання набува­ти права власності на вогнепальну гладкоствольну зброю; з досягненням 25-річного віку - на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвин­тівки, комбінована зброя з нарізними стволами).

Для набуття права власності на радіоактивні речови­ни особа повинна отримати на це дозвіл Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. Такий дозвіл надається за наявності висновку органів територі­альної санітарно-епідеміологічної служби про можли­вість використання них речовин майбутнім власником в існуючих умовах (додаток № 2 до постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 p.).

Законодавчими актами встановлюється правовий ре­жим речей. Правовий режим складають: порядок корис­тування речами, способи і межі розпорядження ними та інші правомірні дії. У залежності від особливостей пра­вового режиму речей їх поділяють на рухомі й нерухомі;

індивідуально визначені й визначені родовими ознака­ми; подільні й неподільні; споживні й неспоживні; голо­вні й приналежні до них, плоди і доходи.

Речі рухомі й нерухомі. До нерухомих речей відносять­ся земельні ділянки і все, що тісно з ними пов'язане:

будинки, споруди, підприємства, інші майнові комплек­си, багаторічні насадження.

Речі, переміщення яких можливе без шкоди їх при­значенню, відносяться до рухомих, якщо законодавчими актами не встановлене інше.

Практичне значення поділу речей на нерухомі і ру­хомі перш за все полягає в тому, що до нерухомих речей відносяться земля, будівлі, що на ній зведені, а також багатолітні насадження. Земельна ділянка, що належить окремому суб'єктові, є частиною території держави, яка теж має право вирішувати деякі питання, пов'язані з ці­єю ділянкою, зокрема, може вилучати Її для державних і суспільних потреб. Держава зацікавлена в тому, щоб не­рухоме майно приносило користь не лише його власни­кові, а й суспільству в цілому.

Законодавчими актами встановлений особливий по­рядок переходу нерухомого майна від одного власника до іншого. Як правило, угоди з приводу нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потре­бують нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не ставляться.

Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі полягає в тому, що власники більш обмежені в діях стосовно нерухомого майна, ніж рухо­мого, а їхні права на нерухоме майно більш захищені, ніж права на майно рухоме.

Речі індивідуально визначені й родові. Індивідуально-визначеними називаються речі, які відрізняються від ін­ших речей цього ж роду що і вони, характеризуються індивідуальними ознаками. До них відносяться: речі, ви­ділені із загальної маси речей одного й того ж роду (на­приклад, із партії холодильників виділений один); речі, єдині в своєму роді (наприклад, картина Айвазовського "Кораблі на рейді"); речі, що відрізняються від інших рядом ознак (наприклад, міст ім. Є.Патона в Києві).

Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються кількісними ознаками - числом, ва­гою, мірою. Наприклад, 10 центнерів пшениці, 100 ку­бометрів деревини, 50 метрів сукна.

Правове значення поділу речей на іидивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється вед обов'язку передати подібну до неї річ кредитору, але зо­бов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію, при загибелі родових речей боржник, як правило, зо­бов'язаний передати кредиторові інші подібні речі.

Якщо предмет зобов'язання - індивідуально-ви-значена річ, то кредитор має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має права замінити її грошовою компенсацією.

Подільні і неподільні речі. До подільних речей у право­вому значенні відносяться речі, які при поділі їх на час­тини не втрачають свого первісного господарського при­значення (продукти харчування, цемент, будь-яка рідина тощо). Неподільними є речі, які неможливо поділити без втрати їх основного господарського призначення (телеві­зор, холодильник, автомобіль).

Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в правовідносинах розподілу речей в на­турі повинна бути або проданою, а виручені від продажу гроші поділені, або передана одному із співвласників з покладанням на нього обов'язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних державних орга­нах (частина будинку та земельної ділянки, на якій бу­динок розташований). Індивідуально-визначені речі від­носяться до неподільних, а родові — до подільних.

Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх вико­ристанні споживаються (знищуються) повністю, чи то видозмінюються, треті - зберігають свою цінність трива­лий час.

Речі, які при їх використанні за призначенням спо­живаються (продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються споживними.

Неспоживними називаються речі, які при'викорис­танні зберігають своє призначення тривалий строк (до­рогоцінне каміння, одяг, засоби виробництва). Пошко­дження, зношення цих речей відбувається внаслідок тривалого користування ними як такими (без їх зміни). •Практичне значення поділу речей на споживні й неспо­живні полягає в тому, що одні угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші - стосовно не-споживних. Наприклад, предметом договору позики мо-жуть бути лише споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі набуває права влас­ності, і на ньому лежить обов'язок повернути позикода­вцеві таку ж саму суму грошей, або кількість речей та­кого ж роду і якості. Інакше вирішується питання у до­говорі найму, оренди. Тут предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач при при­пиненні договору зобов'язаний повернути те саме май­но, яке він отримав у тимчасове користування.

Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають в такому господарсько-цільовому зв'язку, при якому одна з них виступає головною, а інша - приналежною. Інколи виникає складність з визначенням головної речі й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна річ не обов'язково пов'язана з головною річчю фізично чи складає її частину, вона може бути предметом самостій­ної угоди.

У разі, коли потрібно визначити головну річ і приналежну до неї, слід виходити з того, що головною вважаєть­ся та річ, заради якої виникають конкретні правовідно­сини. Наприклад, покупець вирішив придбати скрипку, яка зберігається у спеціальному футлярі. В цьому випад­ку скрипка буде головною річчю (основним предметом договору купівлі-продажу), а футляр - приналежністю до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки і покликаний слугувати їй.

Практичне значення поділу речей на головні й при­належні полягає в тому, що приналежна річ наслідує до­лю головної речі, якщо в договорі або законі не встанов­лене інше. Поняття приналежності має значення в дого­ворах поставки машин, обладнання тощо. Така продук­ція повинна поставлятися в комплекті з необхідними приналежностями.

Визначення головної речі й приналежної набуває актуальності у зв'язку із закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і рухомі. При купівлі-продажу земельної ділянки, як головної речі, потрібно визначати приналежні їй речі - будівлі, бага­торічні насадження, дороги, все те, що на ній розта­шоване.

Плоди і доходи. Плоди — це речі, які природним шля­хом породжені іншими речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть бути об'єктом цивільних правовідносин як самостійно, так і разом з об'єктами, від яких вони відділилися. При цьому діє за­гальне правило, згідно з яким плоди належать власнико­ві речі, якщо інше не встановлено законом або догово­ром, укладеним власником цього майна з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то він не вправі користуватися й її плодами, якщо інше не вста­новлене законом і договором.

Поняття "доходи" має два значення. У широкому значенні під доходами розуміють плоди і грошові надхо­дження. У вузькому значенні доходами вважають те, що приносить власникові речі експлуатація його речі іншими особами на підставі укладених з ними угод (наприклад, від речі, переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати). Вважаємо, правомірним буде віднес­ти до доходів і продукцію, отриману підприємцями в ре­зультаті заняття ними підприємницькою діяльністю.

У ст. 133 ЦК України є і поняття "плоди", і поняття "доходи", при цьому поняття "доходи" вживається у ву­зькому значенні.

Цивільні кодекси різних держав по-різному вирішу­ють питання про те, кому належать плоди і доходи. Так, ЦК Російської Федерації (ст. 136) встановлює правило, за яким плоди, продукція та доходи від майна належать особі, яка використовує це майно на законних підставах, якщо інше не передбачене законом або договором. Ін­шими словами, за загальним правилом, плоди і доходи від переданої наймачеві речі належать не власникові ре­чі, а наймачеві, заставодержателю. Через те в Російській Федерації при укладанні договору власник повинен пе­редбачити, кому належатимуть плоди і доходи, і тим са­мим захистити свої права у майбутньому.

Гроші як об'єкт цивільних прав. До речей цивільне право відносить також гроші. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей. Особливість гро­шей, як родових і подільних речей, полягає у тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, а чис­лом вказаних у знаках грошових одиниць — грошовою сумою. Внаслідок цих якостей грошей борг можна пога­сити будь-якими купюрами.

Гроші можуть бути як основним об'єктом цивільних прав, так і виконувати функцію загального еквівалента платежів.

Основним об'єктом цивільних правовідносин гроші виступають у договорах позики, банківської позички, при заповіті збережень у кредитних установах тощо.

Виконуючи функцію загального еквівалента плате­жів, гроші виступають мірилом вартості всіх товарів, ін­струментом, що забезпечує їх обіг, засобом збереження їх цінності. Грішми погашаються майнові борги, від­шкодовуються збитки, заподіяні іншій особі, виплачує­ться вартість частки у спільній власності в разі залишен­ня усього майна одному із співвласників.

У деяких вигадках гроші як об'єкт цивільного права можуть виступати і як індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоє­ному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних.

На гроші розповсюджуються загальні правила щодо майна, за винятками, паредбаченими законом. Одним з таких винятків є той, що гроші не можуть бути витребу­вані від добросовісного набувача (ст. 147 ЦК України).

3. ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВД

До об'єктів цивільного права відносяться також цінні папери. Вони є специфічним об'єктом цивільного права. До них неможливо застосувати загальне визначення по­няття об'єктів цивільних правовідносин, їх не можна безпосередньо визначити як блага, заради яких суб'єкти вступають у правовідносини. Заради цінних паперів як паперів ніхто у правовідносини не вступає. Призначення цінних паперів в іншому - засвідчувати права їх закон­них держателів на цінності, що в них зазначені, забезпе­чувати одержання саме цих цінностей.

Можна виділити такі основні ознаки цінних паперів.

По-перше, будь який цінний папір повинен відпові­дати вимогам щодо форми, яка визначається законом.

За загальним правилом, цінні папери являють собою документи, що складаються на спеціальних бланках з певним ступенем захисту. Кабінетом Міністрів України затверджені Правила виготовлення і використання век­сельних бланків *, а також встановлений "Порядок виго­товлення бланків цінних паперів" 2 .

По-друге, цінні папери, за загальним правилом, мо­жуть вільно передаватись однією особою іншій.

При передачі цінного паперу до нового держателя останньому переходять і усі зазначені у папері права.

По-третє, у кожному цінному папері повинна бути точно визначена юридична можливість здійснити ту дію, на яку має право законний утримувач паперу. Це може бути право на отримання визначеної суми грошей, при­бутку у вигляді дивідендів чи процентів, певного майна, а також право брати учать в управлінні акціонерним то­вариством. При цьому види прав, що можуть бути закрі­плені у цінному папері, визначаються законом чи у встановленому емітентом порядку.

По-четверте, не може мати місця часткова передача прав, зазначених у цінному папері. У випадках, коли цінний папір підтверджує наявність не тільки майнових, а й інших прав, передача паперу означає передачу усіх прав, посвідчених ним.

По-п'яте, характерною ознакою цінних паперів є те, що здійснення втілених у них прав можливе, як прави­ло, лише при пред'явленні самих цінних паперів.

Однак слід зазначити, що вказане правило застосову­ється не до усіх цінних паперів. Зокрема воно не засто­совується до цінних паперів, що випущені у бездокументарній формі, тобто до таких цінних паперів, що знахо­дяться у формі записів на рахунках у системі, елект­ронного обігу цінних паперів.

Характеризуючи цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин, слід підкреслити, що у цивільному праві України вони відносяться до рухомих і неподільних ре­чей, можуть бути індивідуально-визначеними і визнача­тись родовими ознаками.

Отже, цінні папери можна визначити як документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що по­свідчують майнові або особисті права їх утримувачів, здій­снення яких можливе, як правило, тільки у разі пре­д'явлення цінного паперу.

У цивільному праві цінні папери розрізняються: за змістом, за особою боржника, за способом визначення уповноваженої особи.

За змістом цінні папери поділяються на товарні та грошові.

Товарні цінні папери посвідчують право їх держателів на цінності, виражені у реальних речах (товарі). Товарні цінні папери ще називають товаророзпорядчими докумен­тами, оскільки при передачі такого паперу іншій особі во­лоділець цього паперу розпоряджається зазначеним у па­пері майном. До товарних цінних паперів відносяться: ко­носамент, накладна, деякі приватизаційні папери тощо.

Слід підкреслити, що перелік цінних паперів, наведе­ний у ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", не є вичерпним, адже в ньому не вказані такі до­кументи, порядок випуску та обігу яких врегульований ін­шими нормативними актами України і які віднесені до цінних паперів світовою практикою. Зокрема, до таких цінних паперів відносяться коносаменти та чеки.

Грошові цінні папери виражають право їх держателів на цінність у вигляді певної суми грошей. Держатель грошового цінного папера має право на отримання гро­шової суми, що визначена в ньому. До грошових паперів належать" акції, векселі, чеки, ощадні сертифікати та ін.

Цінні папери за своїми емітентами, що випускають їх і зобов'язані здійснити передбачені в них дії, поділяють­ся на державні; випущені за рішенням місцевих -рад на­родних депутатів; приватні

Державні цінні папери випускаються державою Це, наприклад, приватизаційні папери, казначейські зобо­в'язання. Державні цінні папери гарантовані усіма акти­вами держави

До цінних паперів, що випускаються за рішенням мі­сцевих рад народних депутатів, відносяться облігації мі­сцевих позик, гарантовані майном відповідних адміністративно-територіальних утворень.

До приватних цінних паперів відносяться ті папери, що випускаються приватними особами (акції акціонер­них товариств, облігації підприємств тощо). Цінні папе­ри, що випускаються в обіг приватними особами, гаран­товані виключно майном цих осіб.

В залежності від способу визначення уповноваженої особи, яка є власником цінного папера, останні поділя­ються на іменні, ордерні та цінні папери на пред'явника. В залежності від того, до якого із цих видів належить цінний папір, визначається спосіб його передачі.

Іменним цінним папером є такий документ, в тексті якого зазначений його власник Однак для легітимації володільця цінного папера у якості суб'єкта права необ­хідно, щоб його ім'я було зазначене не лише у тексті цінного папера, а й у реєстрі власників іменних цінних паперів. Зокрема, у Законі України "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" вказано, що права на участь в управлінні на одержання доходу тощо (тобто як майнові, так і особисті права), які випливають із іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. На наш погляд, досить точно поняття іменного цінного па­пера будо дане М. М. Агарковим, який визначав імен­ний цінний напір як документ, який легітимує свого утримувача у якості суб'єкта зазначеного v ньому права, якщо він визначений у якості такого як в тексті доку­мента, так і в книзі зобов'язаної особи (реєстрі)1.

Іменні цінні папери можуть переходити від одних до інших осіб, однак це пов'язане з виконанням певних формальностей. Так, для передачі іменного цінного па­пера необхідно поставити на ньому передавальний за­пис і внести відповідні зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. Крім того, можуть встанов­люватись обмеження чи навіть заборона щодо передачі іменних документів як v законодавстві, так і в самих цінних паперах. Зокрема, іменним цінним папером, що не підлягає обігу, а його продаж (відчуження) ін­шим особам визнається недійсним, є іменний ощад­ний сертифікат.

До іменних цінних паперів можуть відноситись; акції, ощадні сертифікати, облігації.

Ордерним цінним папером є такий документ, держа­тель якого є легітимованим у якості суб'єкта зазначеного у ньому права, якщо на ньому зупиняється безперервний ряд передавальних записів. Із даного визначення можна зробити висновок, що ордерні цінні папери передаються шляхом вчинення на них передавального запису - індо­саменту, який може бути іменним або бланковим При вчиненні іменного індосаменту вказується ім'я особи, що передає цей документ (індосант), а також ім'я набу­вача (індосата). У разі ж передачі ордерного цінного па­пера шляхом вчинення бланкового передавального запи­су індосанту достатньо просто поставити у документі свій підпис. Держатель ордерного цінного папера, до якого він перейшов через бланковий індосамент, може у будь-який час вписати своє ім'я у документ.

Таким чином, держателю ордерного документа нада­на не обтяжена особливими формальностями можли­вість передачі прав по цінному паперу. Слід підкреслити, що кожний індосант по ордерному цінному паперу від­повідає не тільки за дійсність права, яке він передає ра­зом з документом, але й за його здійснення. Найбільш поширеними ордерними цінними паперами є коноса­мент і вексель.

Однією із основних відмінностей між .іменними і ор­дерними цінними паперами є те, що при передачі імен­ного цінного папера відчужувач відповідає лише за дійс­ність права, яке випливає із документа, а при передачі ордерного цінного папера відчужувач (індосант) відпові­дає не тільки за дійсність права, яке випливає з доку­мента, але й за його здійснення. Держатель ордерного цінного папера може звернутись до кожного індосанта з вимогою задоволення прав, які посвідчуються цінним папером.

Під цінними паперами на пред'явника розуміють па­пери, володіння якими безпосередньо забезпечує мож­ливість здійснення виражених у них прав. Здійснити право за цінними паперами на пред'явника може особа, що його пред'явить.

Цінні папери на пред'явника відрізняються від імен­них та ордерних за такими ознаками:

1) вони випускаються без зазначення особи, яка має право на цінність за документом, а суб'єктом виражених у них прав визначають свого держателя, який пред'являє їх зобов'язаній особі;

2) вони передаються шляхом простої передачі доку­мента новому держателю.

4. ПОСЛУГИ ЯК ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Цивільні правовідносини можуть складатися не лише стосовно вже існуючих матеріальних і духовних благ, а й з приводу створення нових або зміни наявних благ. Об'єктом правовідносин, що виникають з приводу ство­рення чи зміни матеріальних або духовних благ, вважає­ться результат роботи.

Об'єктами, здатними забезпечувати задоволення ін­тересів, можуть виступати блага як відокремлені від дій, що їх породили, так і невідокремлені. Більшість благ ві­докремлені від таких дій. Але бувають випадки, коли ре­зультат діяльності є таким, що не може бути відокремле­ним від дій виконавця, не може бути відтвореним без дій того, хто їх чинить (наприклад, задоволення слухача від живої гри музиканта, а не від її запису). Сама діяль­ність однієї особи може бути джерелом задоволення ін­тересу іншої особи. Це дає змогу дії такого роду відноси­ти до об'єктів цивільних прав. А відтак, об'єктом цивіль­них правовідносин можуть бути різноманітні послуги.

Послуги можуть бути фактичними і юридичними. Фа­ктичні послуги — це результат діяльності, споживча вар­тість (благо), яка створюється працею. Юридичні послу­ги — це сама діяльність направлена на задоволення ін­тересів інших осіб. Для цивільного права мають значен­ня різні форми вираження і здійснення тих чи інших послуг. Але незалежно від форми, послуга завжди є благом, носить вартісний характер, її можна оцінити в грошах. Через це вона й може виступати об'єктом циві­льних правовідносин.





Реферат на тему: Об'єкти цивільних прав (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.