Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Нагляд та його види (реферат)

Адміністративний нагляд — це здійснення спеціаль­ними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, під­приємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції; б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи: 1) ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд тощо); 2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів ци­вільної авіації, інспекція особового складу тощо).

Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (над­відомчого) характеру, є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої компетенції не­залежно від відомчої підпорядкованості об'єктів.

Державні інспекції. Система державних інспекцій за ха­рактером зв'язків з органами державної виконавчої влади неоднорідна. Класифікуючи за цією ознакою, можна гово­рити про дві групи державних інспекцій:

1) організаційно відокремлена група держінспекцій, підпорядкована безпосередньо уряду (Держгортехнагляд — щодо дотримання правил з безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);

2) група інспекцій, які є цілком або частково структур­ними підрозділами центральних органів державної вико­навчої влади (міністерств, відомств).

Характерною щодо цього є діяльність добре нам відомої ДАІ, Держпожнагляду, органів санітарного нагляду або державної контрольно-ревізійної служби в Україні. Підпо­рядкованість державної інспекції тій чи іншій державній структурі фіксується у відповідному положенні. Положен­ня про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів України.

Повноваження державних інспекцій умовно можна по­ділити на три види:

1) з розробки норм і правил, виконання яких контролює інспекція. Повноваження даного виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій прав готувати різні про­екти норм, правил тощо і вносити їх на розгляд відповід­ного органу управління;

2) з організації і здійснення нагляду. Як правило, це та­кі права: одержувати та витребувати матеріали (докумен­ти); обслідування на місці; давання обов'язкових приписів і вказівок; дозвільні повноваження (пуск, введення в екс­плуатацію, встановлення номерних знаків тощо); давання експертних висновків (пожежний нагляд, архітектурний будівельний контроль); мати свого представника в комісії з приймання, розслідування аварій тощо;

3) із застосування заходів державного примусу. Названа група повноважень, як правило, закріплюється у відповід­них статтях Кодексу про адміністративні правопорушення. Наприклад, зупинимося на повноваженнях із застосуван­ня заходів державного примусу деяких інспекцій.

Держпожнагляд (ст. 223 КпАП): ст. 120 — порушення правил пожежної безпеки на транспорті; ст. 174 — пору­шення встановлених правил пожежної безпеки.

ДАІ (ст. 222): 122, 1221, 124, 126, 127, 128 (перевищення швидкості; порушення вимог дорожних знаків, інших пра­вил руху тощо).

Держінспекція по маломірних суднах (ст. 227): 116, 1161, 117, 118, 130 (порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті та маломірних суд­нах; порушення правил випуску судна в плавання; пору­шення правил користування маломірними суднами; пра­вил утримання; управління у стані сп'яніння).

Головна інспекція з безпеки польотів (ст. 228): 43, 111, 112, 120, 133, 135, 137 (санітарно-гігієнічні вимоги; безпе­ка польотів, поведінка під час польотів тощо).

Держгортехнагляд (ст. 231): безпечне проведення робіт.

Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громад­ський порядок і громадську безпеку з метою попереджен­ня і припинення порушень цих правил, а також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом від­повідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.

Методами адміністративного нагляду міліції є: а) безпо­середнє спостереження в громадських місцях за виконан­ням громадянами та посадовими особами загальнообов'яз­кових правил; б) періодичні перевірки виконання орга­нами, посадовими особами, громадянами встановлених правил; в) виявлення порушень у ході перевірки скарг, за­яв, пропозицій та іншої інформації про правопорушників.

Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд містить нагляд за дотриманням загальнообов'язкових та інших правил. До них належать: правила перебування іноземців, правила дозвільної системи; правила паспортної системи тощо.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції — це на­гляд за поведінкою певної категорії громадян.

Даний вид нагляду є примусовим заходом і встановлю­ється за звільненими з місць позбавлення волі відповідно до Закону "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 p.

Закон формулює поняття цього виду адміністративного нагляду як системи "тимчасових примусових профілак­тичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ".

Визначає його завдання: "Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них".

Цей вид адміністративного нагляду встановлюється ли­ше стосовно чотирьох категорій повнолітніх осіб: а) визна­них судами особливо небезпечними рецидивістами; б) за­суджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засу­джених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях ви­правлення і залишаються небезпечними для суспільства; в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умис­ні злочини, якщо вони після покарання або умовно-до­строкового звільнення від відбування покарання, незва­жаючи на попередження органів внутрішніх справ, систе­матично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення; г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з не­законним обігом наркотичних засобів, психотропних ре­човин і прекурсорів.

Адміністративний нагляд у всіх випадках встановлюєть­ся в судовому засіданні одноосібне суддею районного (міського) суду або за місцем дислокації виправно-трудо­вої установи, або за місцем проживання особи, щодо якої встановлюється адміністративний нагляд.

За місцем дислокації виправно-трудової установи адмі­ністративний нагляд встановлюється щодо трьох категорій осіб (до моменту їх звільнення): визнаних особливо небез­печними рецидивістами; засуджених за злочини, пов'язані з обігом наркотиків, психотропних речовин та їх прекур­сорів; осіб, поведінка яких у місцях позбавлення волі свід­чить про те, що вони залишаються небезпечними для сус­пільства (пункт "б").

За місцем проживання адміністративний нагляд вста­новлюється щодо однієї категорії осіб: які прибули з місць позбавлення волі після відбування покарання і система­тично порушують громадський порядок (пункт "в").

Незалежно від будь-яких обставин (зразкова поведінка тощо) ще в місцях позбавлення волі (до моменту звільнен­ня) адміністративний нагляд встановлюється щодо двох категорій осіб: визнаних особливо небезпечними рециди­вістами; засуджених за злочини, пов'язані з обігом нарко­тиків, психотропних речовин та їх пресурсорів. У цих випадках підставою для прийняття суддею рішення про встановлення адміністративного нагляду є: 1) вирок суду і 2) подання начальника виправно-трудової установи та від­повідні матеріали.

У інших двох випадках питання про встановлення адмі­ністративного нагляду вирішується залежно від поведінки особи або в місцях позбавлення волі (пункт "б"), або після звільнення і прибуття на місце постійного проживання (пункт "в"). У цих випадках подання і матеріали про вста­новлення адміністративного нагляду готуються виправно-трудовою установою або органом внутрішніх справ.

Отже, існує три види підстав для прийняття рішення про встановлення адміністративного нагляду: а) вирок су­ду, що набрав законної сили; б) подання та матеріали ви­правно-трудових установ; в) подання та матеріали органів внутрішніх справ.

Ініціатор встановлення адміністративного нагляду над­силає до суду разом з поданням копію вироку та матеріа­ли, що свідчать про необхідність встановлення адміністра­тивного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликається особа, щодо якої вне­сено подання про встановлення адміністративного нагля­ду, а за їх клопотанням — і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст по­дання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися у судове за­сідання.

Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кім­нати для прийняття рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про встановлення адмініст­ративного нагляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, проте може бути опротестована в порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання ініціатору встановлення адміністративного нагляду (начальнику ор­гану внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, або начальнику виправно-трудо­вої установи).

Адміністрація виправно-трудової установи надсилає постанову судді для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання у день його звільнення.

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, пе­редбачених законом для погашення або зняття судимості.

У випадку, якщо є підстави вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справ може бути продовжено кожного разу ще на шість місяців, але не біль­ше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адмі­ністративного нагляду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані система­тично контролювати поведінку цих осіб, запобігати пору­шенням ними громадського порядку та прав інших грома­дян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.

Встановлено два види підстав для припинення адмі­ністративного нагляду: відповідно до постанови суду і ав­томатичне припинення адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка пе­ребуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Автоматично адміністративний нагляд припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встановлено, як­що органом внутрішніх справ подано клопотання про про­довження нагляду або суддя відмовив у продовженні наг­ляду; б) у випадку засудження піднаглядного до позбав­лення волі і направлення його до місця відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний наг­ляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил: а) прибути у визначений виправно-трудовою уста­новою термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органах внутрішніх справ; б) з'явитися за ви­кликом міліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил ад­міністративного нагляду; в) повідомляти працівників мілі­ції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також виїзд за межі району (міста) у службових справах; г) в разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та пере­бування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

До осіб, щодо яких встановлено адміністративний наг­ляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обме­ження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначе­ний час, який не може перевищувати восьми годин на до­бу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в осо­бистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в мі­ліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду началь­ник органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаг­лядного, його способу життя і поведінки має право зміню­вати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень, пе­редбачених цією статтею.

За порушення встановлених обмежень передбачена від­повідальність згідно зі ст. 1961 КК і ст. 187 КпАП.

Нагляд прокуратури. У даний час, згідно з п. 9 Пере­хідних положень Конституції України, прокуратура про­довжує виконувати функцію нагляду за додержанням і за­стосуванням законів. У юридичній теорії і практиці ця функція визначається як загальний нагляд прокуратури. Вона регламентована Законом "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 p.

Загальний нагляд — це нагляд за виконанням законів виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, грома­дянами.

Предметом загального нагляду є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадови­ми особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, со­ціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та гідності, якщо законом не пе­редбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього сере­довища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Проку­ратура не підміняє органи відомчого управління та конт­ролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Загальний нагляд спрямовано на те, щоб акти, які ви­дають виконавчо-розпорядчі органи, відповідали чинному законодавству і щоб закони виконувалися адресатами точ­но і однаково.

Здійснюючи загальний нагляд, прокурор у межах своєї компетенції витребує для перевірки відповідності закону накази, інструкції, розпорядження та інші акти, що ви­даються державними й недержавними органами і органі­заціями.

Прокурор має право витребувати від цих органів і орга­нізацій необхідні документи, матеріали, статистичні та ін­ші відомості; вимагати проведення перевірок, ревізій у зв'язку з наявними даними про порушення законності; ви­магати виділення спеціалістів для з'ясування питань, які виникають при здійсненні нагляду; має право викликати посадових осіб і громадян і вимагати від них пояснень з приводу порушень закону.

До повноважень прокурора у сфері загального нагляду також належать: перевірки виконання законів у зв'язку з заявами, скаргами та іншими повідомленнями про правопорушення; встановлення законності адміністративного затримання громадян і вжиття заходів впливу за адмініст­ративні правопорушення; вжиття заходів для відшкодуван­ня матеріальних збитків, якщо такі збитки було завдано внаслідок порушення законності.

Вимоги прокурора у зв'язку зі здійсненням загально­го нагляду обов'язкові для виконання всіма, кому вони адресовані.

При виявленні порушень закону прокурор або його за­хисник у межах своєї компетенції мають право: 1) опро­тестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Мі­ністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, мі­ністерств, державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад народних депутатів, під­приємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; 2) вносити подання або протести на рішення місцевих рад народних депутатів залежно від характеру порушень; 3) порушувати у встанов­леному законом порядку кримінальну справу, дисциплі­нарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громад­ських організацій; 4) давати приписи про усунення оче­видних порушень закону; 5) вносити подання до держав­них органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; 6) звертатись до суду або арбітражного суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а та­кож підприємств та інших юридичних осіб.

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить за­кону, приноситься прокурором, його заступником до орга­ну, який його видав, або до вищестоящого органу. У тако­му ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а та­кож припинення незаконної дії посадової особи, понов­лення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надхо­дження. Про наслідки розгляду протесту в це й же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його роз­гляду прокурор може звернутися з заявою до суду про ви­знання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідом­лення про відхилення протесту або закінчення передбаче­ного законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступни­ком органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли пору­шення закону має очевидний характер і може завдавати іс­тотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис ви­щестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищестоящого про­курора є остаточним.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усу­нення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідом­ляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора. У разі порушення закону поса­довою особою або громадянином прокурор, його заступ­ник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення підля­гає розгляду повноважною посадовою особою або відпо­відним органом у десятиденний строк після її надходжен­ня, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону по­рушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Нагляд та його види (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.