Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Множинність злочинів (курсова робота)

Зміст

Вступ

Розділ I. Множинність злочинів....................................................................8

1.1. Поняття множинності злочинів.........................................................8

1.2. Юридична характеристика множинності злочинів.........................9

Розділ II. Систематизація множинності злочинів....................................13

2.1. Обставини за якими розрізняють окремі прояви множинності злочинів..................................................................................................................13

2.2. Проблеми систематизації проявів множинності....................................13

2.3. Мета систематизації різних проявів множинності злочинів.................16

Розділ III. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм множинності.........................................................................................................18

3.1. Основні поняття та специфічні ознаки сукупності злочинів................18

3.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному законодавстві.........................................................................................................19

3.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її кваліфікації............................................................................................................23

Розділ IV. Повторність злочинів.................................................................25

4.1. Поняття повторності.................................................................................25

4.2. Види повторності злочинів.......................................................................27

4.3. Кваліфікація повторності злочинів.........................................................29

4.4. Відмежування повторності від суміжних понять.................................30

Розділ V. Рецидив злочинів..........................................................................32

5.1. Суть рецидиву та основні ознаки............................................................32

5.2. Відображення рецидиву в нормах кримінального законодавства....36

5.3. Значення рецидиву в кримінально-правовій практиці та його кваліфікація.............................................................................................................40

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ми обрали дану тему для дослідження перш за все тому що з огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів вони все таки є ще мало дослідженими в сучасній науковій літературі. Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе пока­рання. У зв'язку з цим можна наголосити на тих загальних властиво­стях множинності, що визначають її соціальну характеристику.

Що б в повній мірі дослідити дане питання перш за все ми повинні дати визначення поняття множин­ність злочинів — це різновид суспільно небезпечної по­ведінки однієї і тієї самої особи, що у поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює два або більше окре­мих фактичних складів злочинів, кожний із яких, віді­граючи роль самостійної фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи зміст. Після роз'яснення основного поняття ми повинні розглянути ті питання по даній темі які в повній мірі розкривають його і дають загальне уявлення про розглядувану нами тему. Перш за все потрібно визначити зміст поняття „множинності” та дати юридичну характеристику злочинів даного виду. У загальній формі множинність злочинів може бути визначена як вчинення особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на "сукупну" кримінальну відповідальність цієї особи. Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну поведінку однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд послідовних і взаємопов'язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчиняються в різний час і нічим, крім суб'єкта, не пов'язані між собою.

В другому розділі нашої роботи ми висвітлимо питання що стосується систематизація множинності злочинів дане питання є актуальним тому що конкретні прояви множинності злочинів у кримінальному законі досить різноманітні — як за термінологією, так і за юридичним змістом. Це, наприклад, вчинення ''кількох злочинів", вчинення злочину "повторно", вчинен­ня злочину "особою, яка раніше вчинила злочин", — усього понад десять найменувань для позначення різних проявів множинності злочинів використовується в КК України. Мета систематизації різних проявів множинності злочинів, зокрема, передбачає: узагальнення окремих проявів множинності злочинів за найбільш суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм (а не видів) множинності злочинів.

В наступних розділах ми розглянемо конкретно такі види множинності злочинів: сукупність злочинів відповідно до ст.. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Повторність злочинів це визначення яке подається в у частині 1 ст. 32 вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК. Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст.. 34 КК). Оскільки рецидив – це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. А тому зважаючи на їхню важливість ми постараємось кожному з яких приділимо достатньо уваги і визначити їхню кваліфікацію.

Опрацьовуючи матеріал ми посилатимемось на літературні джерела самого різноманітного типу перш за все звернемось до думки видатних науковців таких як Кондратьєв Я.Ю., Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я., Навроцький В.О.. Особливу увагу приділимо аналізу кримінального закону, теоретичного і практичного матеріалу, намагатимемось використати матеріали Пленуму Верховного Суду України хоча потрібно заздалегідь зауважити що в основному дані матеріали будуть стосуватися старого Кримінального Кодексу, також намагатимемось використати матеріали судової і слідчої практики а також міжнародні нормативні акти, що стосуються проблем кримінального права.

Дана робота передбачає можливість доведення своєї власної точки зору по даному питання адже у зв'язку з прийняттям нового Кримінального Кодексу у науковій літературі по даному предмету змінилось багато визначень основних термінів науки кримінального права.

Крім того в кодексі з'явилось багато нових понять які раніше не були висвітлені в науці кримінального права. А тому у нас є реальна можливість спираючись на думку видатних науковців скласти власну про проблематику злочинів даного виду.

 

Розділ I. Множинність злочинів.

1.1. Поняття множинності злочинів.

Суспільно небезпечна поведінка особи може проявитись у вчиненні не лише одного, а й кількох злочинів. Так, під час відбування покарання за розбій особа вчиняє у виправно-трудовій колонії новий злочин — грабіж. У іншому випадку до свого затримання особа вчиняє п'ять квартирних крадіжок. Ще один приклад: маючи намір вчинити умисне вбивство, особа виготовляє для цього вогнепальну зброю—обріз мисливської рушниці. Ці та подібні випадки охоплюються понят­тям, яке в теорії кримінального права традиційно визначається як множинність злочинів.

У загальній формі множинність злочинів може бути визначена як вчинення особою двох або більше злочинів, кожний із яких певною мірою впливає на "сукупну" кримінальну відповідальність цієї особи. Проте таке визначення, будучи загальним орієнтиром, не розкриває глибин­ного змісту поняття множинності злочинів. Для цього по­трібна більш докладна юридична характеристика обов'язко­вих ознак цього поняття. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочи­ну. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини — вима­гання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганст­ва. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед злочин­них груп як однієї з форм організованої злочинності.

Так, у 1998 р. 1157 груп вчинили 9000 злочинів, тобто у середньому майже 8 злочинів на групу. За 6 місяців 2000 р. 609 організованих груп вчинили більше 4890 злочинів, тобто 8 злочинів на групу.[ 3. c. 68 ]

У статті 35 КК визначені значення множинності злочинів та її правові наслідки. Повторність, сукупність і рецидив злочинів вра­ховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, всі злочини, що входять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації; наявність повторності і рецидиву тягне за собою більш сувору кваліфікацію вчиненого; повторність і рецидив визначаються як обставини, які обтяжують покарання при його при­значенні; встановлені спеціальні правила призначення покарання при сукупності злочинів і при рецидиві тощо.

1.2. Юридична характеристика множинності злочинів.

Обов'язковими ознаками поняття множинності злочинів є такі її особливості:

Поняття множинності злочинів охоплює суспільно не безпечну поведінку однієї і тієї самої особи. Це може бути одне діяння, ряд послідовних і взаємопов'язаних діянь чи кілька окремих діянь, що вчиняються в різний час і нічим, крім суб'єкта, не пов'язані між собою.[5. c.7 ] Суспільно небезпечна поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає юридичним складам принаймні двох окремих злочинів. І тим самим утворює разом із цими обставинами принаймні два окре­мих фактичних склади злочинів. Це можуть бути фак­тичні склади різнорідних, однорідних чи тотожних злочинів, але саме злочинів, а не інших правопорушень.

Тому відсутня множинність злочинів у випадку вчинен­ня особою спочатку дрібного хуліганства — адміністра­тивного правопорушення, а потім опору працівнику міліції у зв'язку з наступним її затриманням. Така ситуація містить склад лише одного злочину, передбаченого ст.342 КК.[1. 120]

Суспільно небезпечна поведінка особи, що в поєднанні з іншими обставинами утворює фактичні склади двох або більше злочинів, з кримінально-правової точки зору не може розглядатись як одиничний (єдиний) злочин. Необхідність відмежування множинності злочинів від
одиничного злочину виникає, зокрема, при вчиненні:
а) складного злочину, наприклад, розбою;

б) складеного злочину, наприклад, бандитизму;

в) злочину, юридичний склад якого передбачає кілька альтернативних діянь, наприклад, носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів або іншої холодної зброї без відповідного дозволу;

г) злочину, юридичний склад якого включає, крім основних, і так звані "похідні" наслідки, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого;

д) продовжуваного злочину, наприклад, викрадення телевізора шляхом винесення працівником радіозаводу протягом кількох днів окремих його частин і деталей;

є) триваючого злочину, наприклад, незаконного зберігання вогнепальної зброї. [ 7. c.97 ]

На перший погляд, у всіх цих випадках особа вчиняє кілька злочинів. Але в силу своєї внутрішньої єдності позиції законодавця, відповідні фактичні склади втрачають своє самостійне значення, оскільки вони передбачені юридичним складом певного одиничного злочину як окремі елементи, ознаки чи епізоди.

Фактичний склад кожного злочину, що вчинила особа, відіграє роль самостійної основної фактичної підстави кримінальної відповідальності. Це означає, що за кожний вчинений особою злочин вона, в принципі, має нести кримінальну відповідальність незалежно від вчинення іншого злочину а при рецидиві злочинів принаймні за один із них особа вже понесла — повністю або частково — таку відповідальність.

Щодо кожного з вчинених особою злочинів збері­гаються певні кримінально-правові наслідки, які певною мірою впливають на зміст або обсяг кри­мінальної відповідальності. Такий вплив може виявитись як при кваліфікації злочинів, так і при призначенні за них покарання. Якщо ж вчинені особою діяння не тягнуть зазначених кримінально-правових наслідків або ці наслідки, у відповідності до закону, за певних обставин "зникають", то такі діяння множинності злочинів не утворюють.

Зокрема, множинності злочинів не утворюють:

а) діян­ня, щодо яких спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строки виконання обвину­вального вироку ст. 49;

б) діяння, за які особа була безумовно звільнена від кримінальної відповідальності (наприклад, у випадках, передбачених розділом IX КК).

Множинність злочинів

ПОВТОРНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ, ЯКА НЕ ПОВ`ЯЗАНА З ЗАСУДЖЕННЯМ ЗА РАНІШЕ ВЧИНЕНИЙ ЗЛОЧИН

СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ

РЕЦИДИВ

За ступенем суспільної небезпечності

пенітенціарний рецидив

рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів


 

Із урахуванням наведених ознак поняття множинності злочинів може бути визначено більш конкретно. Множин­ність злочинів — це різновид суспільно небезпечної по­ведінки однієї і тієї самої особи, що у поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює два або більше окре­мих фактичних складів злочинів, кожний із яких, віді­граючи роль самостійної фактичної підстави кримінальної відповідальності, тою чи іншою мірою впливає на її обсяг чи зміст. [ 4. c.3]

Розділ II. Систематизація множинності злочинів.

2.1. Обставини за якими розрізняють окремі прояви множинності злочинів.

У чинному кримінальному законодавстві України мно­жинність злочинів знаходить відображення не безпосеред­ньо, а в своїх більш конкретних проявах. Ця конкретність пов'язана з певними специфічними ознаками, які "дода­ються" законодавцем до загальних ознак поняття множин­ності злочинів. Саме з такими специфічними ознаками закон і пов'язує певні кримінально-правові наслідки.

Конкретні прояви множинності злочинів у кримінальному законі досить різноманітні — як за термінологією, так і за юридичним змістом. Це, наприклад, вчинення ''кількох злочинів", вчинення злочину "повторно", вчинен­ня злочину "особою, яка раніше вчинила злочин", — усього понад десять найменувань для позначення різних проявів множинності злочинів використовується в КК України. На жаль, при цьому нерідко порушується одне з основних правил законодавчої техніки — однакові за змістом поняття мають позначатися в законодавстві однаковими термінами. Таке порушення створює додаткові труднощі при систематизації різних проявів множинності злочинів у кримінальному праві. [ 8. c.26]

2.2. Проблеми систематизації проявів множинності.

Традиційно ця проблема вирішується шляхом поділу окремих проявів множинності злочинів на форми або на види. При цьому окремими формами чи видами, як пра­вило, називаються сукупність злочинів, повторність зло­чинів і рецидив злочинів. У навчальній літературі останніх років пропонується і більш складний варіант класифікації окремих проявів множинності злочинів: на форми — по­вторність злочинів (включаючи рецидив) та ідеальну су­купність злочинів; на форми — ідеальну сукупність зло­чинів і повторність злочинів, яка, в свою чергу, поді­ляється на юридичні види множинності злочинів.

Очевидно, що з'ясування реального теоретичного та практичного значення наведених спроб систематизації окремих проявів множинності злочинів потребує вирішення ряду більш конкретних питань, зокрема:

1) за якими озна­ками (підставами) розрізняються окремі прояви множин­ності злочинів у чинному кримінальному законодавстві України та теорії кримінального права;

2) чи можна за цими ознаками провести послідовну логічно витриману їх класифікацію;

3) яким чином систематизація різних про­явів множинності злочинів може вплинути на вдосконален­ня кримінального законодавства і поліпшення практики його застосування. [ 6. c.150]

У загальних рисах відповідь на ці питання зводиться до такого:

1. В якості окремих ознак (підстав), за якими роз­різняються окремі прояви множинності злочинів, виступа­ють такі обставини:

а) одним чи кількома діяннями вчинені злочини, що утворюють множинність; якщо злочини вчинені кількома діяннями — час вчинення злочинів;

б) які вчинялися злочини — тотожні, однорідні чи різні; якщо вчинялися тотожні злочини, чи мали вони один і той самий юридичний склад, чи їх склади були різними;

в) чи мала особа судимість за попередні злочини на час вчинення наступного; якщо мала, то яке покарання їй було призначено; чи відбувала вона призначене покарання; якщо відбувала, то чи відбула його повністю на час вчи­нення наступного злочину.

Виділяючи зазначені ознаки, важливо підкреслити таку їх суттєву особливість: оскільки вони мають різний харак­тер і зміст, окремі прояви множинності злочинів можуть включати одночасно кілька таких ознак. Так, у ст. 185 КК передбачена крадіжка вчинена повторно, а у примітці до цієї статті вказано що повторним у статтях 185, 186 та 189-191 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього кодексу. [ 1. c.84]

Це означає, що поняттям "повторно" охоп­люються як випадки вчинення тотожних, так і однорідних злочинів. Для наявності повторності також не має значен­ня, чи мала особа судимість за раніше вчинений злочин, чи засуджується за вчинені нею злочини вперше.

З іншого боку, серед наведених ознак є такі, які виключають одна одну. Очевидно, що в окремі прояви множин­ності злочинів такі ознаки одночасно включатися не можуть. Так, не може бути повторності злочинів, якщо вони вчинені одним діянням.

2. Наведені вище особливості безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість класифікації окремих проявів множинності злочинів, передбачених в чинному кримінальному законодавстві України. Якщо дотриму­ватися загальноприйнятих правил формальної логіки щодо поділу понять, то здійснити таку класифікацію в принципі неможливо. Основною причиною такого стану речей є те, що згадані правила поділу понять "порушує" саме кри­мінальне законодавство. При цьому найбільш характерни­ми є два "порушення". Перше — закон виділяє ("кла­сифікує") різні прояви множинності злочинів не за однією, а за кількома ознаками (підставами) одночасно. Друге — в конкретних статтях під одним терміном чи формулюванням нерідко "об'єднуються" кілька різних проявів множин­ності злочинів.

Чому ж закон допускає такі "порушення", і наскільки вони виправдані? Очевидно, тому, що закон пов'язує з конкретними проявами множинності злочинів певні кримі­нально-правові наслідки. В одному випадку такі наслідки поширюються на окремий прояв множинності злочинів, у іншому — кілька у принципі різних проявів множинності злочинів тягнуть однакові наслідки. При цьому в більшості випадків такий підхід є цілком обґрунтованим і в соціоло­гічному, і в аксіологічному, і в суто правовому плані. Отже, "порушення" правил поділу понять при відобра­женні різних проявів множинності злочинів на рівні кримі­нального законодавства є, по суті, запрограмованими і в цілому виправданими.

Такий висновок, однак, не може бути поширений на наведені вище спроби класифікувати різні прояви множин­ності злочинів з теоретичної точки зору. У такому разі правила поділу понять мають бути дотримані. Вони ж в кожному із запропонованих варіантів класифікації тою чи іншою мірою порушуються. Так, традиційний поділ мно­жинності злочинів на такі види, як сукупність, повторність і рецидив, є некоректним хоча б тому, що сукупність (реальна) і повторність не виключають одна одну. Наприк­лад, якщо особа вчинила два злочини — спочатку кра­діжку без обтяжуючих обставин, а потім грабіж — у її діях одночасно мають місце і сукупність злочинів, і їх по­вторність. Отже, називати сукупність і повторність видами множинності злочинів, очевидно, неправильно.

2.3. Мета систематизації різних проявів множинності злочинів.

Не можуть бути визнані коректними і спроби поділити прояви множинності злочинів спочатку на форми — ідеальну сукупність і повторність, а потім останню — на види, зокрема, на повторність у вузькому розумінні та рецидив. При такій "класифікації" один із видів сукуп­ності злочинів — ідеальна сукупність — стає окремою формою множинності злочинів, а інший вид сукупності злочинів — реальна сукупність — взагалі "випадає" з класифікації. Є в запропонованих "класифікаціях" також інші порушення загальноприйнятих правил поділу понять.

Таким чином, при характеристиці різних проявів мно­жинності злочинів мова має йти не про їх класифікацію, а лише про певну систематизацію.

Систематизація різних проявів множинності злочинів, зокрема, передбачає: узагальнення окремих проявів множинності злочинів за найбільш суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм (а не видів) множинності злочинів. [ 9. с215]

Юридичну характеристику кожної з виділених форм множинності злочинів; це, зокрема, передбачає: розкриття основних юридичних ознак відповідної форми множинності злочинів; розгляд основних способів їх відображення в законодавстві; визначення впливу на кваліфікацію злочинів; виділення основних різновидів; з'ясування кримінально правового значення.

Із урахуванням такого підходу до систематизації окре­мих проявів множинності злочинів найбільш типові її фор­ми мають бути виділені, перш за все, за такими ознаками: [ 10. с.245]

а) які юридичні склади вбачаються в злочинах, що утворюють множинність, тотожні чи різні;

б) коли вчиняли­ся злочини, що утворюють множинність (одночасно чи в різний час);

в) чи була особа судимою за попередній злочин на час вчинення наступного. В залежності від варіанту поєднання цих ознак між собою типовими фор­мами множинності злочинів є їх сукупність, повторність і рецидив.

Що ж стосується конкретного змісту цих форм множин­ності злочинів та інших елементів їх систематизації, то вони будуть розкриті при розгляді кожної форми окремо.

Розділ III. Сукупність злочинів – одна з найпоширеніших форм множинності.

3.1. Основні поняття та специфічні ознаки сукупності злочинів.

Сукупність злочинів як одна з найбільш поширених форм їх множинності характеризується двома специфічними ознаками:

а) поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними „обставинам” відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів;

б) за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не була засуджена.

Із урахуванням цих ознак зазначена форма множинності злочинів може бути визначена таким чином.

Сукупність злочинів — це така форма їх множинності, при якій поведінка особи у поєднанні з іншими фактич­ними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів і за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього особа не була засуджена. [ 12. с.84]

Як у теоретичному, так і в практичному плані сукупність злочинів необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм. Певне уявлення про співвідношення цих кримінально-правових понять дає схема, на якій у спрощеному вигляді наведено їх особливості.

Подібність їх полягає в тому, що і при сукупності злочинів, і при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними обставинами лише частково охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні, за двома юридичними складами; при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обстави­нами, як правило, повністю охоплюється кожним із юри­дичних складів злочинів, але кваліфікацію необхідно здійснювати лише за одним із цих складів.

3.2. Відображення сукупності злочинів у чинному кримінальному законодавстві.

Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде в ст. 33 КК. Вжите в її назві словосполучення "сукупність злочинів" конкретизується в диспозиції частини першої цієї статті — вчинення "двох або більше злочинів, перед­бачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких особу не було засуджено".

У інших випадках відповідні формулювання закону "представляють" не лише сукупність, а й інші форми множинності злочинів. Так, у ст. 34 говориться про те що рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Крім повторності та рецидиву злочинів, це фор­мулювання охоплює і такий вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три форми множинності злочинів охоплюються уже згаданою приміткою до ст. 185 КК, яка визначає поняття "повторності" при крадіжці. Реальна сукупність злочинів, відповідно до цієї примітки, буде, зокрема, в разі вчинення двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприк­лад, спочатку крадіжка державного майна, а потім крадіжка колективного майна шля­хом шахрайства).

Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулюван­ня не охоплюють уповні всі ті випадки, коли множинність злочинів набуває форми їх сукупності. Зумовлено це не­точною і далеко неповною регламентацією цієї форми мно­жинності злочинів у Загальній частині КК.

Отже, при формулюванні орієнтирів для визнання пев­них проявів множинності злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву юридичну ознаку цієї форми мно­жинності — вчинення особою двох або більше злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які знаходять свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів, що утворює множинність.

Із урахуванням положень теорії кримінального права та тенденцій судової практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини кваліфікуються:

1) за різними статтями Особливої частини кримінального закону.

2) за однією й тією самою статтею Особливої частини кримінального закону, але за різними її частинами (пунк­тами) , що мають самостійні санкції.

За однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кри­мінального закону, тобто коли в одному випадку злочин був за­кінчений, а в іншому мало місце готування до такого злочину чи замах на нього, або коли в одному випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину, а в іншому — іншим співучасником такого злочину; за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини
тобто, коли в одному випадку з боку особи мали місце готування або замах на злочин, а в іншому — співучасть у такому злочині; за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кри­мінального закону, якщо змінювалася редакція цієї статті
чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення нового за суттю юридичного складу злочину.

Наприклад, перший злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 80 КК в редакції Закону від 17 червня 1992 р., а другий — за ч. 2 ст. 80 КК в редакції Закону від 28 січня 1994 р. [ 2. с.65]

Залежно від того, скільки діянь вчинила особа, а якщо таких діянь декілька, як вони "входять" до різних юридичних складів злочинів, розріз­няють сукупність злочинів ідеальну, реальну і так звану реально-ідеальну.

Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Ідеальною сукупністю злочинів буде, на­ приклад, нанесення потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів чи напад з метою заволодіння як індивідуальним (приватним), так і державним майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу. [ 13. с.65]

Окремим проявом ідеальної сукупності злочинів буде також вчинен­ня одного закінченого злочину, яке водночас є готуванням до іншого злочину чи замахом на інший злочин, наприк­лад, придбання вогнепальної зброї для вчинення умисного вбивства або умисне вбивство потерпівшого з метою угону його автомобіля. У літературі неодноразово відзначалося, що термін "ідеальна" для характеристики цього виду сукупності злочинів є невдалим. Дійсно, слово "ідеальна" створює вра­ження чогось "нереального" такого, що існує лише як уявна юридична конструкція. Між тим, це зовсім не так — цей вид сукупності відображає реально існуючі особливості вчинення кількох злочинів, і в цьому плані він такий же "реальний" вид сукупності, як й інші. Однак — з ураху­ванням того, що термін "ідеальна сукупність" став загальноприйнятим в теорії кримінального права, — він тра­диційно зберігається і в навчальній літературі.

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа окремими діяннями у різний час вчиняє два або більше злочини, що мають різні юридичні склади. Реальною сукупністю злочинів буде, наприклад, вчинення особою спочатку злісного хуліганства, а потім — під час затримання — опору пра­цівнику міліції при виконанні ним обов'язків з охорони громадського порядку. Як реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у різний час двох окремих кра­діжок — спочатку крадіжки державного майна, а потім — приватного. [ 11. с.95]

Проміжок часу, що минає між вчиненням злочинів, для визнання їх реальною сукупністю, у принципі, значення не має. Це можуть бути, з одного боку, хвилини і навіть секунди, а з іншого — місяці і навіть роки. Єдине обме­ження, на яке вже зверталась увага, — після вчинення попереднього злочину до моменту вчинення наступного не мають спливти строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.

Реально-ідеальна сукупність як окремий вид сукупності злочинів практично не виділяється в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна та реальна сукупності злочинів не вичерпують всіх можливих варіантів вчинення кількох злочинів у межах даної форми множинності. Реально-ідеальна сукупність злочинів "представляє" саме такі варіанти. Вона має місце тоді, коли кілька злочинів, що мають різні юридичні склади, особа вчиняє кількома діяннями, і принаймні одне з цих діянь одночасно перед­бачене кожним із зазначених складів. [ 15. с.175] Прикладами реально-ідеальної сукупності злочинів будуть умисне вбивство потерпівшого під час угону його автомобіля, умисне тяжке тілесне ушкодження, спричинене потерпівшому під час ви­магання. Певне уявлення про співвідношення між ідеальною, реальною та реально-ідеальною сукупністю злочинів дає схема

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ СУКУПНІСТЮ ЗЛОЧИНІВ

ТА КОНКУРЕНЦІЄЮ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ КОНКУРЕНЦІЯ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

 

ЮСЗ-1 ЮСЗ-2 ЮСЗ-1 ЮСЗ-2

 

+ ?

ФО ФО

Умовні позначення:

ЮСЗ-1, ЮСЗ-2-різні юридичні склади злочинів, яким відповідає поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами;

ФО – фактичні обставини, в тому числі поведінка особи, які є предметом кримінально-правової оцінки.

Отже, якщо при ідеальній сукупності злочинів одне й те саме діяння "входить" до різних юридичних складів злочинів, при реальній-сукупності злочинів різні діяння "входять" до різних юридичних складів злочинів, то при реаль­но-ідеальній сукупності відбувається своєрідне поєднання попередніх варіантів — різні діяння "входять" до різних юридичних складів злочинів, і водночас є одне діяння, яке "входить" принаймні до двох із зазначених юридичних складів. [ 9. с.221]

3.3. Кримінально-правове значення сукупності злочинів при її кваліфікації.

На­явність у поведінці особи такої форми множинності злочинів, як їх сукупність, тягне ряд кримінально-правових на­слідків. Вони, зокрема, виявляються в такому:

Особа визнається винною у вчиненні кількох злочинів.

У формулі кваліфікації при сукупності злочинів кож­ний юридичний склад злочину відображається окремо.

1. Кримінальним законом (ст. 3З- КК) передбачений особливий порядок призначення покарання при сукупності злочинів.

2. При реальній сукупності злочинів факт вчинення осо­бою кількох злочинів може розглядатись як обставина, що обтяжує відповідальність.

Вирішуючи питання кваліфікації даного виду злочинів, передусім, слід встановити, що зближує повторність і сукуп­ність злочинів. І при сукупності і при повторності відбувається два або більше злочини, кожен з яких утворює самостійний одиничний злочин. Такі злочини, що утворюють ці поняття, вчиняються послі­довно, з певним проміжком між ними у часі. Далі, всі злочини, що входять до повторності або утворюють реальну сукупність, вчинені до засудження хоча б за один з них. Але, що ж відрізняє ці два по­няття? У пошуках цієї відмінності слід йти шляхом порівняння ви­дів фактичної повторності з реальною сукупністю.

При повторності тотожних злочинів, що є закінченими або всі складають замах на злочин, все вчинене охоплюється однією і тією ж статтею КК, а при реальній сукупності кожне з злочинних діянь підпадає під ознаки самостійної статті КК. Наприклад, дві або біль­ше закінчені крадіжки кваліфікуються за ч. 2 ст. 185, повторне одер­жання хабара службовою особою — за ч. 2 ст. 368. Інакше обстоїть справа з повторністю тотожних злочинів, коли делікти, що входять до неї, підпадають під різні частини однієї і тієї ж статті КК, або, утворюючи повторність злочини, розрізняються лише тим, що один з них є закінченим, а другий — замахом на злочин (або навпаки). У цих випадках вчинене, як вказувалося вище, потрібно кваліфікува­ти за правилами сукупності злочинів. Така повторність тотожних злочинів виступає як вид реальної сукупності. Те ж слід сказати і про повторність однорідних злочинів, що припускають, кваліфікацію кожного діяння за самостійною статтею КК. Так, вчинення крадіж­ки, а потім шахрайства, потребує застосування кожної з статей, які передбачають відповідальність за ці злочини, причому з урахуван­ням, що другий злочин є повторним. Але така ситуація свідчить, що перед нами реальна сукупність злочинів. І дійсно, зазначені види повторності у той же час є видами реальної сукупності. У таких ви­падках відбувається своєрідне з'єднання повторності і сукупності злочинів (це так звана «повторність-сукупність»).

Розділ IV. Повторність злочинів.

4.1. Поняття повторності.

У частині 1 ст. 32 вказується, що повто­рністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, пе­редбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої ча­стини КК. У частині 3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різни­ми статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині КК. [ 14. с.43]

З цих положень закону можна зробити висновок і про саме по­няття повторності злочинів, і про її види.

Повторність злочинів, як випливає із цих статей КК, припускає наявність таких ознак:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів. Конкретизуючи це положення, примітка до ст. 185, наприклад, вказує, що крадіжка чужого майна визнається повторною, якщо вона була вчинена після будь-якого посягання, пов'язаного з заволодінням майном. Тим самим закон встановлює, що повторним вважається вчинення злочину хоча б удруге, причо­му має на увазі одиничні самостійні злочини (викрадення шляхом крадіжки або вимагання тощо).

Одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть мати різ­ний характер. Повторність може мати місце при поєднанні двох або більше «простих» одиничних злочинів, триваючих, продовжуваних або, наприклад, складених злочинів. Так, повторність наявна при поєднанні таких простих злочинів, як крадіжка і шахрайство, або таких двох триваючих злочинів, як ухилення від сплати податків і незаконне збереження зброї; такого складеного злочину, як розбій, і такого «простого», як крадіжка тощо.

Для поняття повторності не має значення, були обидва (або бі­льше) злочини, закінченими чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на нього. Для поняття повторності байдужі і форми співучасті (у перший раз мав місце злочин, вчинений за по­передньою змовою групою осіб, а в другий — співучасть з розподі­лом ролей) і роль, що виконував співучасник у злочині, який утво­рював собою повторність: в одному випадку він міг бути виконав­цем, а в іншому — посібником і т. ін.;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються не­ одночасно, тобто віддалені один від одного певним проміжком часу.
Так, першою вчиняється крадіжка, потім, наприклад, шахрайство або
послідовно дві крадіжки і т. ін.;

в) для повторності не має значення була або не була особа засудже­на за раніше вчинений нею злочин. І дійсно, якщо звернутися до ста­тей КК, в яких передбачається повторність, то в жодній з них не сказа­но, що особа повинна або, навпаки, не повинна бути засуджена за ра­ніше вчинений злочин. Скрізь у цих статтях (наприклад, ч. 2 ст. 152,ч. 2 ст. 185 і т. д.) вказується на вчинення злочину повторно без будь яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як у випадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і у випад­ках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності, закінчили­ся строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за ньо­го була погашена або знята судимість.

В усіх таких випадках раніше вчинений злочин визнається юридично нікчемним, про нього наче забувають. Саме це положення прямо зафіксоване в ч. 4 ст. 32, де сказано, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від криміна­льної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято». Це поло­ження є важливим. Дійсно, якщо ми визнаємо наявність, наприклад, повторності зґвалтування, то повинні кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 152, яка передбачає позбавлення волі на строк від п'яти до деся­ти років. Якщо ж така повторність виключається через те, що за пер­ший з цих злочинів була погашена судимість, зґвалтування буде ква­ліфіковане за ч. 1 ст. 152, як вчинене вперше, і тягне за собою пока­рання від трьох до п'яти років позбавлення волі. [ 16. с.236]

4.2. Види повторності злочинів.

У понятті повторності було зазна­чено, що вона має місце незалежно від того, була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. Цього цілком достатньо, щоб визнати існування двох видів повторності злочинів:

1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за ра­ніше вчинений ним злочин.

Повторність, пов'язану з засудженням за раніше вчинений зло­чин, називають рецидивом. Спочатку розглянемо повторність, не пов'язану з засудженням за раніше вчинений злочин, або, як її іноді називають, фактичну повторність. Її зміст розкривається шляхом аналізу її видів, певним характером злочинів, які створюють її. Цими видами є: повторність тотожних злочинів і повторність однорід­них злочинів. Саме в ч. 1 ст. 32 КК сказано про повторність тотож­них злочинів, тобто передбачених тією самою статтею або частиною статті КК, а в ч. З ст. 32 — про повторність однорідних злочинів, пе­редбачених у різних статтях Особливої частини КК.

На підтвердження цього положення звернемося також до інших статей КК. У будь-якій статті, де повторність фігурує як кваліфікуюча ознака, сказано, що вона має місце, коли їй передувало вчинення тако­го ж самого, однакового, тотожного злочину. Наприклад, у ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку чужого майна громадян. У частині 1 цієї статті сказано, що таємне викрадення чужого майна (кра­діжка) карається, і далі йде санкція. Частина 2 цієї статті передбачає крадіжку, вчинену повторно. Звідси очевидно, що ч. 2 ст. 185 передба­чає відповідальність за випадки, коли особа (група осіб) вчинила не менше двох крадіжок, тобто припускає повторність однакових (за скла­дом), тотожних злочинів. Або ще приклад: у ст. 149 встановлена відпо­відальність за різні форми торгівлі людьми, а в ч. 2 цієї статті — за вчи­нення тих же дій повторно. Це означає, що злочини, які входять до пов­торності, однакові, тотожні за своїми юридичними ознаками.

Отже, можна зробити висновок — закон прямо передбачає такий вид повторності, як повторність тотожних злочинів.

Проаналізуємо далі статті закону, що стосуються повторності. Звернемося зокрема до примітки 1 до ст. 185 КК. Відповідно до її змісту шахрайство, наприклад, вважається повторним, якщо йому передувало вчинення крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, при­власнення, викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і ви­бухових речовин тощо. Отже, виявляється, що шахрайство визнаєть­ся повторним, якщо йому передували, наприклад, грабіж або навіть розбій. У цьому разі йдеться не про повторність однакових, тотож­них, злочинів, а про повторність подібних, близьких між собою низ­кою ознак злочинів. Наприклад, та сама крадіжка і вимагання — злочини не тотожні, але через їх певну подібність вони можуть утво­рити повторність, якщо вчинені в цій послідовності. [ 17. с.35]

Далі, у деяких статтях, які передбачають відповідальність за зло­чинні дії з наркотичними засобами, зазначено, що вони вважаються повторними, якщо їм передувало вчинення будь-якого із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом цих речовин (ч. 2 статей 308 і 309 і ін.). І в цих випадках для повторності не вимагається тотожності вчине­них злочинів, достатньо їх подібності, однорідності. Тому таку пов­торність називають повторністю однорідних злочинів.

Отже, зробимо другий висновок: повторність однорідних злочи­нів також прямо встановлена законом. У частині 3 ст. 32 визначаєть­ся, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними стат­тями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, перед­бачених в Особливій частині цього Кодексу. Тим самим закріплюється такий вид повторності, як повторність однорідних злочинів.

4.3. Кваліфікація повторності злочинів.

У будь-якому випадку ознака повторності повинна ді­стати своє вираження в юридичній оцінці діяння.

Кваліфікація повторності тотожних злочинів. Така повторність має місце там, де злочини, що утворюють її, містять ознаки того ж самого складу злочину (наприклад, вчинені послідовно дві крадіж­ки або два заволодіння транспортними засобами). Обидва злочини, що утворюють таку повторність, охоплює одна стаття КК, в якій встановлена відповідальність за повторне вчинення даного злочину. Тому кваліфікація такої повторності в наших прикладах настає за ч. 2 ст. 185 або, відповідно, за ч. 2 ст. 289. Цієї вимоги суворо до­тримується і судова практика. Так, стосовно справ про вбивство було пояснено, що, коли винний у різний час вчинив два замахи на вбив­ство при кваліфікуючих ознаках і за перше з них особа не була за­суджена, вчинене в цілому повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 та іншим її пунктам, якщо мають місце інші, крім повторності, кваліфікуючі ознаки. У справах про зґвалтування прак­тика правильно вважає, що зґвалтування, вчинене особою, яка рані­ше вчинила такий саме злочин, підлягає кваліфікації за ознакою пов­торності за ч. 2 ст. 152 і додаткової кваліфікації першого злочину за першою частиною даної статті не потрібно. [ 18. с.169]

Така кваліфікація має місце лише у випадках, коли злочини, що входять до повторності, всі є закінченими або всі є замахом на зло­чин чи готуванням до нього. В інших випадках при повторності то­тожних злочинів настають інші правила її кваліфікації. Ці правила зводяться до того, що у разі, коли один із злочинів є закінченим, а інший — замахом (або навпаки), вчинене потребує кваліфікації кож­ного злочину окремо, за відповідною частиною застосовуваної тут однієї і тієї ж статті КК. Так, при вчиненні двох або більше зґвалту­вань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування, а в іншому — закінченого зґвалтування, дії винного слід кваліфікува­ти за сукупністю зазначених злочинів.

Повторність тотожних злочинів, якщо вона прямо не передбаче­на в статті Особливої частини (наприклад, особа вчинила послідов­но два умисних тяжких тілесних ушкодження), розглядається в п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Кваліфікація повторності однорідних злочинів, тобто злочинів, які мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені з однією формою вини, не викликає якихось ускладнень. Кожний злочин, що утворює повторність, повинен отримати самостійну кваліфікацію за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Так, якщо особа вчинила послідовно розбій і крадіжку, вчинене підпадає під ознаки ч. 1 ст. 187 і ч. 2 ст. 185 (за ознакою повторності). [ 19. с.42]





Реферат на тему: Множинність злочинів (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.