Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Міжнародне комерційне право як галузь права (реферат)

Міжнародне комерційне право (МКП) історично розвивалося як частина приватного права. Слід зазначити, що розподіл права на публічне і приватне є головною класифікацією норм і правових інститутів в країнах романо-германської (кодифікованої) правової системи, тобто в тих країнах, на право яких суттєво вплинула римська правова традиція. Англо-американському праву розподіл на публічне та приватне право тривалий час був невідомий, оскільки за своїм походженням англо-американське (загальне, прецедентне) право є публічним, де рішення судів набувають після певної процедури рангу закону. У наш час спостерігається зближення традицій розвитку права континентальної Європи і країн загальної системи права щодо розподілу на публічне і приватне право. Міжнародне комерційне право (Commercial Law) тісно пов'я­зане з міжнародним економічним правом (Economic Law), господарчим правом (Droit publik Economoque), торговим правом (Trade Law) тощо. Спільним у цьому зв'язку є те, що серед суб'єктів права в тій або іншій мірі виступає держава. Але чим більше держава впливає на відносини між суб'єктами права, тим більше характер правового регулювання набуває публічності [42, c.7, 8]. У сучасних міжнародно-правових концепціях предметом регулювання міжнародного економічного права є міждержавні економічні відносини, які складаються між державами як суб'єктами влади, державами і міжнародними організаціями, а також між цими організаціями. Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними і юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, у яких як суб'єкти комерційного права особливого роду беруть участь держави. Ці відносини складають предмет міжнародного приватного й міжнародного комерційного права. У більшості країн господарська діяльність, що здійснюється у вигляді промисла з метою одержання прибутку, регулюється нормами так званого торгового (комерційного права). Ще в середні віки у зв'язку з розвитком торгівлі в Європі формувалося право торгового обігу, яке за колом суб'єктів поширювалося на осіб торгового звання і називалося правом торговців (jus mercaturae). У надрах торгового обігу серед купців з відносин довірчого характеру (фідуціарних) виникає такий важливий правовий інститут, як вексельне право. Уперше розподіл приватного права на цивільне і торгове відбувся у Франції, коли внаслідок проведення кодифікаційних робіт у 1804р. було прийнято Цивільний кодекс (кодекс Наполеона), а в 1807р. — Торговий кодекс. Ці нормативні акти чинні у Франції і тепер. Ситуація, коли в державі для регулювання однотипових майнових відносин використовуються одночасно два закони — цивільний і торговий, — спричиняє подвійність у приватному праві, його дуалізм. Шляхом дуалізму розвивається приватне право у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії, Японії та ін. У Великобританії в процесі розвитку права відбувалося поглинання звичаїв прецедентним правом, тобто звичаї з ділової практики, що застосовувалася судом у вигляді норм звичайного права, перетворювалися на норми прецедентного права. Фактично із звичаїв вийшли такі важливі інститути прецедентного права, як представництво, страхування, регулювання діяльності товариств. У США з огляду на федеративний устрій країни з метою уніфікації правового регулювання відносин у цивільному і торговому обігу розробляються й приймаються кожним штатом єдині для всієї країни закони. Наприклад, Єдиний торговий кодекс (Uniform Commercial Code). Але наявність цього закону не дає підстав уважати США країною дуалістичної системи права. У сучасних умовах у зв'язку із швидким розвитком світової торгівлі національне законодавство багатьох країн не завжди встигає за змінами, що відбуваються в цій сфері комерційної діяльності і розвитку економіки в цілому. Саме цим зумовлені такі тенденції в правовому регулюванні економічних процесів: дедалі більше зростає обсяг нормативних приписів, уніфікованих на міжнародному рівні; зберігається важливість звичайних правил; поширюється контрактне регулювання, що базується на типових умовах, які в ряді випадків відрізняються від національних диспозитивних норм; спори, що виникають із контрактних умов, передаються частіше на розгляд третейських, а не державних судів. Названі обставини в другій половині 50-х років спричинили появу теорії «lex mercatoria» (право міжнародної торгівлі). Головний зміст цієї концепції полягає, з одного боку, в обґрун­туванні автономності, окремішності регламентації міжнародних торгових угод від національних правових систем. З іншого боку, в широкому розумінні термін «lex mercatoria» часто використовується для позначення всього масиву національного і міжнародного регулювання зовнішньоекономічних операцій [29, с.43]. Зазначимо, що в сучасних умовах поширенішим є розуміння категорії «lex mercatoria» як сукупності приватно-правових норм [30, с.97]. У процесі створення Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСIТРАЛ), яка була заснована відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966р., питання про зміст терміна «право міжнародної торгівлі» постало в практичній площині. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН підкреслювалося, що мета Комісії ЮНСIТРАЛ — сприяти прогресивній гармонізації й уніфікації права міжнародної торгівлі. У доповіді Генерального секретаря ООН на ХХI сесії Генеральної Асамблеї, яка прийняла рішення про створення ЮНСIТРАЛ, право міжнародної торгівлі визначалося як сукупність норм, що регулюють торгові відносини приватно-правового характеру і зачіпають інтереси різних країн. Як приклади питань, які належать до права міжнародної торгівлі, називались: міжнародна купівля-продаж, обігові документи, страхування, перевезення товарів різними видами транспорту, промислова власність і авторське право, торговий арбітраж тощо. У цьому зв'язку слід звернути увагу на те, що в це поняття входять як норми міжнародних конвенцій з названих питань, так і відповідні положення національних систем права. За методами регулювання поняття «lex mercatoria» містить матеріально-правові, колізійні, а також процесуальні норми, які регламентують діяльність комерційних арбітражів. Необхідно підкреслити, що міжнародне комерційне право не замикається лише на торгових операціях. Сфера його регулювання постійно розширюється. Якщо простежувати історію питання, то відомо, що до середини 30-х років ХХст. відповідно до ліберальної економічної
теорії функціонували компанії майже виключно на приватнопідприємницьких засадах. У правовій сфері це проявлялося в приматі приватного права, а в ряді країн — торгового права. Наприклад, комерційні кодекси Франції, Німеччини, США відповідно мають назву: «Французький торговий кодекс», «Німецьке торгове уложення», «Єдиний торговий кодекс США». У другій половині 30-х років в економічній практиці щодалі більше застосовують управлінські методи, які до кінця 50-х років стали нормою. Насамперед це позначилось на нормах торгового права, які ставали імперативнішими. Подібні модифікації мали значення для суб'єктів комерційного права, у першу чергу для компаній (господарських товариств). Окрім цього, виникає ціла низка норм, тісно пов'язаних з торговим правом, які стали визначати правові аспекти діяльності компаній: регулювання цін, конкуренції, податків, митних платежів тощо. Таким чином, торгове право стало лише часткою, елементом комплексу норм, що регулюють діяльність компаній. У свою чергу, МКП як галузь права все більше набуває самостійного значення. Для усвідомлення мети міжнародного комерційного права спробуємо спочатку відповісти на таке запитання: а якої ж допомоги від міжнародного комерційного права може очікувати суб'єкт підприємницької діяльності (комерсант)? Безсумнівно, відповідь у цілому буде такою: комерсант очікує від міжнародного комерційного права забезпечення безпеки своєї комерційної
діяльності й забезпечення свободи розвитку
. Зазначимо, що ці поняття є неподільними. Якщо розглядати поняття забезпечення безпеки комерційної діяльності, то слід зауважити, що воно може існувати в будь-якій галузі міжнародного або національного права, але зміст цього поняття буде різним залежно від того, про яку галузь права йде мова. У міжнародному комерційному праві забезпечення безпеки комерційної діяльності гарантує всім суб'єктам МКП передусім міжнародно-правовий захист від відмінностей у національних законодавствах, бо такі відмінності існують навіть тоді, коли країни належать до однієї правової системи. Наприклад, право багатьох країн Європи — Бельгії, Німеччини, Франції, Іспанії та ін. — має спільні джерела формування національних правових систем, але у сфері практики тут існує більше відмінного, ніж спільного. А це, у свою чергу, породжує відмінності у сфері принципів права. Зазначимо, що така ж сама ситуація спостерігається й у випадку збереження права метрополії в колишніх колоніях або якщо національним законодавчим органом було взято за взірець іноземну правову норму. Так, у французькому законі від 24 липня 1966р. було запозичено норми з правової системи Німеччини про акціонерні товариства. Але за всієї схожості цих норм уже існують суттєві відмінності між ними щодо процесу застосування у Франції та Німеччині. Ця та інші аналогічні обставини доводять, що на рівні практики відмінності в праві різних країн неминучі. Конкретний зміст поняття «забезпечення безпеки комерційної діяльності» містить такі права комерсанта, забезпечені нормами, правилами й принципами міжнародного комерційного права: право мати інформацію про те, якими саме нормами права будуть урегульовані його комерційні угоди за кордоном: нормами міжнародного або нормами національного законодавства. Якщо в даній сфері комерційної діяльності діють єдині міжнародно-правові норми, джерелом яких є міжнародний договір або діловий звичай, то угода, що буде укладатись, не підпадає під колізію національних законів. Ця обставина в повній мірі стосується й питання про реалізацію права розпорядження власними активами за кордоном; комерсант повинен також бути поінформований щодо юридичних аспектів комерційної діяльності в країні, де вона планується. Це стосується й укладення зовнішньоекономічних угод; і розміщення окремих торгових підприємств та торгової мережі, створення власних філій і дочірніх підприємств, спільних підприємств; операцій з цінними паперами, питань оподаткування і репатріації прибутку тощо. Як у першому, так і в другому випадках мова йде в першу чергу про те, що під час здійснення комерційної діяльності дуже важливим чинником є наявність у країні, що приймає іноземний елемент для ведення ним власного бізнесу, незмінних критеріїв для розмежування прав і обов'язків національних і іноземних фірм, а також чітке визначення прав останніх. Зазначимо, що вивчення цих питань є для компаній настільки ж необхідним, як і проведення маркетингу, аналіз ефективності, вивчення фінансового становища контрагентів тощо. Забезпечення безпеки комерційної діяльності стосується й процесуальних питань, у яких великого значення з погляду безпеки набуває розроблення міжнародних правил підсудності, судочинства й виконавчого провадження, тобто розроблення зводу правил урегулювання правових колізій. Так, у випадку виникнення спору, що випливає з комерційного контракту, якщо комерційна діяльність здійснюється за кордоном, або по факту діяльності у країні реципієнта, суб'єкт міжнародної комерційної діяльності повинен чітко знати, у який саме національний суд або міжнародний комерційний арбітраж він може звертатися. Якщо справа вже виграна, то які існують правові гарантії у країні реципієнта для виконання судового рішення. Необхідно звернути увагу, що права суб'єктів міжнародного комерційного права до певної міри захищаються також державами. Це може бути дипломатичний захист комерсанта, який здійснює комерційну діяльність за кордоном; державний захист суб'єктів підприємницької діяльності шляхом підписання або приєднання до міжнародних угод; участі у роботі міжнародних організацій, міжнародних нарад, самітів; створення гарантій безпеки комерційної діяльності за кордоном для суб'єктів комерційної діяльності — резидентів і т. п. У процесі комерційної діяльності з іноземним елементом суб'єкти МКП, безумовно, сподіваються також на гарантії в країні реципієнта щодо створення сприятливих умов, оптимальної організації господарського середовища, у якому відбувається діяльність. Такі гарантії встановлюються насамперед нормами міжнародного економічного права як галузі міжнародного публічного права. Наприклад, валютні і тарифні угоди міжнародного рівня тощо. У технічному плані безпека комерційної діяльності найповніше відображена у врегулюванні колізій прав. Мова йде про встановлення тією або іншою державою меж дії свого національного права. Метою міжнародного комерційного права є також забезпечення розвитку. Таке забезпечення здійснюється за допомогою встановлення точних правил, які можуть бути оптимально зручними для всіх зацікавлених сторін. У цьому зв'язку згадаймо, що загальна тенденція до зростання торгових операцій, збільшення обсягу товарообігу прискорює, наприклад, стандартизацію всіх видів міжнародних комерційних контрактів, сприяє появі їх типових форм, загальних умов і т.ін. Забезпечення розвитку ставить також на перший план правове регулювання іноземних інвестицій. Інвестор здійснює інтеграцію через свої філії, дочірні, спільні підприємства, торгові представництва, діяльність яких регулюється законами країни реципієнта. Але інвестиційне законодавство в країнах має забезпечити ідентичність правил гри. Це, у свою чергу, приводить до появи особливого виду договорів, які укладаються на основі кодексу інвестицій і дедалі частіше стають своєрідними правилами для врегулювання спорів в арбітражних судах. За яким же критерієм відносини, що регулюються національним правом підприємницької діяльності, підпадають під дію норм міжнародного комерційного права? Загальноприйнято вважати, що правовідносини мають міжнародний характер у тому разі, коли вони пов'язані більш ніж з однією системою національного права. Наприклад, міжнародного характеру набуває обіг векселя, який перетинає багато національних кордонів і при цьому стикається з правом кожної з цих країн. Така ж ситуація складається у разі банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності (комерсанта). Так, якщо платежі компанії припиняються одночасно в кількох країнах, то процедурно це відбувається в кожному випадку відповідно до національного законодавства країн-учасниць. У перелічених прикладах, у яких використовується критерій міжнародності, правовідносини належать до сфери дії міжнародного комерційного права. На підставі норм МКП визначатиметься також, якими конкретно нормами, національними або міжнародними уніфікованими, будуть урегульовані дані відносини. У цьому зв'язку слід зазначити, що перевагами такої системи — системи так званих множинних правових зв'язків, є їх простота і зрозумілість. Недоліками можна вважати те, що у випадку визначення характеру міжнародності, всі зв'язки будуть розглядатися як рівноцінні. Але на практиці ця обставина не завжди відповідає дійсності. Особливо гостра критика цього недоліку відбувається з огляду на договірне право. Відповідно до принципу свободи договорів, кожна зі сторін є вільною у виборі регулюючого права. Таким чином, зазначений критерій міжнародності в договірному праві не відповідатиме дійсності. Ураховуючи як позитивні, так і негативні характеристики використання критерію множинності зв'язків, на сьогодні превалює пропозиція фахівців з міжнародного комерційного права відмовитися від використання цього критерію [26, с.54—56]. Такі пропозиції подають міжнародні організації, що розробляють уніфіковані норми і правила, фахівці — учасники міжнародних переговорів. Вони відкидають абстрактну множинність правових зв'язків і виділяють з них ті, які дають змогу кваліфікувати договір як міжнародний [19, с.21—28]. Зокрема, пропонується кілька варіантів вирішення питання: 1.Вимога про сумісництво правових зв'язків. Наприклад, перетинання кордону і укладення договору — в договорах перевезення; знаходження сторін у двох різних країнах і особливі умови укладення договору або його виконання — у договорах купівлі-продажу. 2.Вимога альтернативних правових зв'язків: зазначення різних пунктів знаходження поруч з двома підписами на векселі. 3.Вимога про домінуючий зв'язок (іноземний елемент відносно регенерації або місцезнаходження, різниця в місті відправлення і прибуття тощо). У всіх цих випадках кваліфікація відбувається за заявою сторін про своє громадянство (ст.1 §3 Конвенції ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів). Необхідно підкреслити, що всі названі варіанти мають економіко-юридичний характер. Винятком у цьому плані слід уважати здійснення міжнародних платежів, які виступають елементом міжнародного економічного права. Розглянемо конкретні приклади рішень, які не пов'язані з певним видом договорів. Вони стосуються самої категорії «міжнародний договір». Так, у Франції Касаційний суд згадує про міжнародні договори лише у зв'язку з утвердженням правового принципу — наприклад, у заяві, що на будь-який договір, у тому числі й міжнародний, поширюється закон держави (справа Мессажери Маритим від 21 липня 1950р.). Якщо договір був міжнародним, уважається, що сторони можуть обирати закон, який до нього застосовується (рішення Касаційного суду від 19 січня 1976р.). Існує також твердження, що форма міжнародного договору може бути визначена тим матеріальним правом, яке вводиться в контракт (так званим регулюючим правом). Це позбавляє від необхідності дотримання формальностей відносно місця його підписання (справа Ч.Чапліна від 28 травня 1963р.). Такі приклади можна навести з практики будь-якого з національних судів країн, національне право яких належить до системи романо-германського або загального права. Що стосується самого визначення міжнародного договору, то в сучасних підходах достатньо поєднувати юридичний критерій (множинність відносин) з економічним (належність до комерційної сфери). При цьому необхідно звернути увагу на те, що звертання до економічного критерію не пов'язано з конкретним ринком: мова йде лише про зв'язок договору з міжнародним економічним порядком, який розглядається як категорія. У сучасних умовах, коли інтеграційні процеси охоплюють не тільки країни, а й регіони, континенти, держави як суб'єкти міжнародного права зобов'язані вдосконалювати своє внутрішнє законодавство, адміністративні правила з метою розширення сфери міжнародних комерційних відносин. З іншого боку, це означає також необхідність розширення участі кожної країни в міжнарод­них договорах з цих питань. У цьому зв'язку розвиток міжнародного комерційного права зумовлений як загальними тенденціями розвитку міжнародного права, так і специфічними для МКП тенденціями. Найтиповішими тенденціями розвитку міжнародного комерційного права є такі: По-перше, інтернаціоналізація норм МКП. Зазначимо, що частина норм МКП за своїм походженням має міжнародно-правовий характер, оскільки вони створюються шляхом укладення міжнародних договорів. Крім цього, частина їх створюється виключно в порядку внутрішнього законодавства. Але всі вони визначаються, у кінцевому підсумку, станом міжнародних відносин, зовнішньополітичною і зовнішньоекономічною позицією держав, розвитком міжнародного співробітництва в різних галузях. Між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом за всіх розбіжностей є тісний функціональний зв'язок і в процесі правозастосування. Таким чином, існує взаємодія, яка зумовлена соціально-економічною природою відносин, що регулюються нормами МКП. Саме тому, як зазначається в літературі, інтернаціоналізація норм МКП є найважливішою рисою, компонентом МКП [2, с.16]. По-друге, загальне прагнення до уніфікації правових норм шляхом укладення міжнародних договорів універсального або регіонального характеру в межах інтеграційних угруповань країн, а також через прийняття типових законів. Необхідно зазначити, що уніфікація правових норм — це приведення до певної відповідності норм міжнародного і національного права. Так, уніфіковані правові норми, прийняті в порядку міжнародних домовленостей, за своїм змістом призначені врегулювати відносини як між суб'єктами міжнародного права, так і між суб'єктами внутрішньодержавного права. Як правило, у законодавстві та інших джерелах національного права існують так звані колізійні норми. Це породжує необхідність використання колізійного методу. Кожна держава з огляду на свій суверенітет встановлює певні межі використання власного права, а також можливості застосування права іноземної держави для врегулювання правовідносин з іноземним елементом. Це, у свою чергу, не виключає спроб держав уніфікувати колізійні норми, створити єдині норми шляхом укладення міжнародних угод, прийняття спільних законів або зближення колізійних норм. Необхідно підкреслити, що реалізація тенденції до уніфікації зумовлює зростання значення міждержавних організацій, їхньої ролі в підготовці відповідних проектів. Передовсім слід назвати ЮНСІТРАЛ, Гаазькі конференції з міжнародного приватного права, ЮНКТАД, УНІДРУА, МОП, МАГАТЕ та ін. Крім міжнародних організацій, на процеси уніфікації норм МКП впливають різноманітні міжнародні асоціації, товариства, центри. Наприклад, Міжнародна асоціація господарського права (Франція), Наукове товариство господарського права (Японія), Європейський центр господарського права (Німеччина). Отже, можна зробити висновок про те, що у сфері міжнародного економічного співробітництва роль єдиних матеріально-правових норм неухильно зростає. Висвітлюючи проблему уніфікації норм МКП, необхідно зазначити, що одночасно між сучасними національними правовими системами (наприклад, системою кодифікованого романо-германського права та системою загального прецедентного права) існує певний рівень конвергенції. При цьому саме наявність конвергенції реально приводить до того, що уніфікація між різними правовими системами відбувається сама собою, природно. Цю обставину можна пояснити такими причинами: здебільшого національні правові системи, насамперед континентальної Європи, мають однакові історичні корені. Наприклад, європейське цивільне право базується на принципах римського цивільного права; багато країн мають схожі системи побудови конституцій і економіки. Звідси випливають схожі функціональні дії, спрямовані на реалізацію можливостей цих систем, що приводить відповідно до розроблення схожих правових норм. Як тільки приймається принципове рішення, наприклад про введення ринкової економічної системи, виникає необхідність у правових приписах щодо договірного права, права господарських товариств, права в галузі конкуренції тощо. Слід зазначити, що ці правові норми випливають не стільки з історико-культурних особливостей окремих націй, скільки з умов забезпечення функціонування економіки. Право має забезпечувати ефективність функціонування економіки. Так, інтернаціоналізація торгових і комерційних відносин створила певний «корпус» міжнародних торгових звичаїв та традицій, який розглядається у МКП як право звичаїв. Звичаї не входять до складу національної системи права, але вона може посилатися як на звичайні принципи, так і на торгові звичаї. При конкретизації цих понять правові системи в багатьох країнах орієнтуються перш за все на міжнародно визнані звичаї і традиції. У такому разі вони інкорпоруються в національні системи права. І насамкінець, постійний обмін думками та інформацією між ученими-правознавцями і юристами-практиками з різних країн приводить до напрацювання спільних результатів наукових досліджень і переконань, що також впливає на законотворчі роботи. Поряд з цими неформальними, природними процесами зближення національних правових систем проводяться і цільові заходи з уніфікації права окремих держав у певних галузях. Ці заходи мають різні цілі: підтримка регіонального співробітництва на різних рівнях активності; вступ до багатосторонніх союзів держав, що поділяють певні принципові переконання відносно правової держави, наприклад до Європейського союзу; захист власних економічних інтересів, сфера регулювання якими належить іншим державам, наприклад, регулювання іноземного інвестування і подвійного оподаткування; обмеження конкуренції між державами за іноземні ринки. Модельним прикладом цьому може слугувати так званий «ОЕСР-Консенсус», за допомогою якого держави — учасники ОЕСР домовилися про мінімальні процентні ставки і максимальні строки експортних кредитів, що підтримуються з боку держави. Мета цього консенсусу — уникнення конкуренції, що послаблює держави в боротьбі за експортні ринки; гармонізація права з метою спрощення діяльності, що виходить за межі державних кордонів. Прикладами в даному випадку можуть слугувати Конвенції ООН щодо транспортування товарів морем, міжнародної торгівлі або Unidroit — Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг та факторинг. Третя тенденція розвитку міжнародного комерційного права — це виникнення колізій між конвенційними нормами (нормами міжнародних договорів) у галузі МКП. Слід зазначити, що ця тенденція є зворотним боком процесу уніфікації. Як показують дослідження, в практиці доводиться враховувати велику кількість міжнародних домовленостей як багатосторонніх, так і двосторонніх, між нормами яких виникають суперечності. Четвертою тенденцією розвитку МКП можна вважати розширення сфери дії МКП. Комерціалізація галузей засобів зв'язку, інформатики, космічних технологій — усе це істотно розширило сферу дії норм МКП. П'ята тенденція розвитку МКП — це так звана «соціалізація» його норм. Наприклад, у процесі комерційної діяльності суб'єкти МКП унаслідок запровадження різного роду обмежень, стимулювань на національному і міжнародному рівнях повинні дедалі більше дотримуватись встановлених у міжнародній практиці «правил поведінки» на ринках, ураховувати інтереси суспільства. Шостою тенденцією розвитку МКП можна вважати розвиток інституту юридичної особи. Головним напрямом у розвитку цього інституту є розроблення організаційно-правових норм ведення підприємницької діяльності. Юридичні особи сьогодні — це головні гравці на світових рин­ках. Тому логічно, що саме для цих суб'єктів МКП створюється більшість норм, правил, кодексів поведінки тощо. Сьома тенденція розвитку МКП — збільшення норм імперативного характеру в МКП. Ця тенденція пов'язана з регулюючою діяльністю держав, міжнародних угруповань і організацій у здійсненні суб'єктами МКП комерційної діяльності. За роллю норм у регулюванні суспільних відносин вони поділяються на регулятивні, заборонні та зобов'язувальні. Отже, враховуючи особливості розвитку і функціонування міжнародного комерційного права, його зміст і функції, можна зазначити, що предмет «Міжнародне комерційне право» — це комплексна дисципліна, яка вивчає правове регулювання комер­ційної діяльності в сукупності міжнародно-правових норм пуб­лічного і приватного права. Публічне право охоплює міжнародні норми, які утворюються за участю держав (наприклад, міжнародні конвенції, міжнародні правила й принципи тощо), а також спеціальні норми, що встановлюються державою для врегулювання зовнішньоекономічних відносин з іноземним елементом (антимонопольне законодавство, регулювання валютного обігу та розрахунків за міжнародними комерційними контрактами і т.п.). Норми приватного характеру в комерційному праві регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності: фізичними, юридичними особами, а також державою, якщо вона виступає в таких відносинах як комерсант.

Література

1. АрмстонгШ. Деловое планирование и предпринимательство. — М., 1995.

2. БруксС. Введение в коммерческое право и законодательство о реорганизации и банкротстве: Пер. с англ. — Н.Новгород, 1990.

3. БураковськийІ. Міжнародна торгівля та економічний розвиток країн з перехідною економікою: Теоретико-методологічний аналіз механізму взаємозв'язку. — К., 1998.

4. БєлоглавекО.К. Міжнародне контрактне право. — К.: Таксон, 2000.

5. ГавердовскийА.С. Имплементация норм международного права. — К., 1980.

6. ГерчиковаИ.Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности: Учеб. пособие. — М.: Консалтингбизнес, 2000.





Реферат на тему: Міжнародне комерційне право як галузь права (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.