Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Місце та роль Верховної Ради України в організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією (реферат)

Відповідно до пунктів 3, 5статті 85Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів та визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики [1].

Поточна законодавча діяльність, тобто прийняття законів, здійснюється за широким переліком питань, віднесених до виключного регулювання законом (ст. 92Конституції України), у тому числі – судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності прокуратури (п. 14); засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22).

Досить значним для конституційних повноважень Верховної Ради України є повноваження визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики, яке й реалізується, насамперед, шляхом прийняття законів. Законодавче регулювання засад внутрішньої і зовнішньої політики корелюється з повноваженнями Президента України на здійснення керівництва зовнішньо-політичною діяльністю держави (п. 3ст. 106Конституції України) та повноваженнями Кабінету Міністрів України на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави (п. 1ст. 116Конституції України). Це уособлює принцип поділу влад: кожна гілка влади має здійснювати свої повноваження через властиві їй методи у визначених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ч. 2ст. 6Конституції України) [2].

Виходячи з цього, законодавча діяльність є головною для Верховної Ради України в організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією в країні.

У сучасному законодавстві України систематизованими нормативно-правовими актами щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю і корупцією можна вважати закони України: "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30червня 1993р. і "Про боротьбу з корупцією” від 5жовтня 1995р.

Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30червня 1993р. визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.

Основними завданнями цього Закону згідно зі ст. 3 є:

– створення загальних правових і організаційних засад у сфері боротьби з організованою злочинністю, сприяння в її попередженні та ліквідації;

– визначення системи державних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та їх взаємовідносин;

– встановлення повноважень спеціальних державних органів по боротьбі з організованою злочинністю та спеціальних заходів, що здійснюються ними;

– встановлення обов'язків інших державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю;

– правове забезпечення фінансових, матеріально-технічних та інших умов, необхідних для боротьби з організованою злочинністю;

– забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб під час здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю [3].

Закон України "Про боротьбу з корупцією” від 5жовтня 1995р. визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення і припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб [4].

Цей Закон вперше визначив поняття "корупція” і "корупційне діяння” та заклав основу для створення нормативно-правової бази з питань подальшої боротьби з корупцією.

Проте, його застосування не змінило криміногенної ситуації на краще. Більш того, масштаби корупції збільшилися, її дії поширилися фактично на весь державний апарат, що, у свою чергу, негативно відбилося на всіх сферах суспільного життя.

Така ситуація значною мірою стала наслідком того, що боротьба з корупцією здійснюється безсистемно, за відсутності стратегії запобігання і протидії. Для боротьби з корупцією замало тільки досліджень масштабів корупції, викриття великих афер, зняття з посад чиновників, але й необхідно спрямувати основні зусилля на усунення причин та умов, що сприяють корупції.

Слід констатувати, що на сьогодні Закон України "Про боротьбу з корупцією” потребує докорінної переробки.

1. У ньому не встановлено чіткого критерію визначення поняття "корупція”. Поняття "корупція”, яке міститься у ст. 1Закону України "Про боротьбу з корупцією”, не повною мірою відображає суть вказаної категорії і може застосовуватися лише в контексті цього Закону, що не відповідає вимогам сьогодення і не дозволяє ефективно протидіяти корупційним проявам.

При визначенні поняття "корупція” необхідно виходити з того, що корупція – це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння. Корупція охоплює сукупність взаємопов'язаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). За таких умов потрібне чітке визначення підстав відповідальності за конкретне корупційне діяння.

2. Передбачені чинним Законом України "Про боротьбу з корупцією” норми адміністративної відповідальності не адекватні процесам, що відбуваються у суспільному житті, звужено коло державних органів, на які покладено функції боротьби з корупцією, а також суб'єктів корупційних діянь. Визначені ним інституційні механізми боротьби з корупцією є недосконалими та малоефективними. В цілому Закон прийнято без урахування основних чинників корупції, норми його побудовані переважно на забороні займатися тією чи іншою підприємницькою діяльністю. Він вирішив лише одну із проблем – встановив адміністративну відповідальність за корупційні діяння.

3. Чинний Закон не містить норм, які б забезпечували виконання таких важливих і найбільш превентивно значущих його санкцій, як обов'язкове звільнення правопорушника з посади за мотивами вчинення ним корупційного діяння та заборони цим особам протягом трьох років займати посади у державних органах та їх апаратах. Здебільшого, ще до розгляду адміністративної справи судом вони звільняються за власним бажанням або за угодою сторін, що дає їм можливість безперешкодно займати посади в інших державних органах і уникати правових наслідків, які настають в результаті застосування Закону України "Про боротьбу з корупцією”.

4. Суперечить загальноприйнятим нормам права інститут відповідальності за корупційні діяння. З одного боку, встановлений розмір матеріальної відповідальності настільки мізерний, що не спроможний зупинити корупціонера у сприянні ним вирішенню будь-якого питання для зацікавленої особи, за яке він одержить винагороду у сотні раз більшу, ніж розмір штрафу.

5. Не спрацьовують і норми про внутрішній контроль та відповідальність керівників відомств за викорінювання корупції. Керівники міністерств, відомств, органів влади та управління самостійно роботу з виявлення та припинення корупційних діянь практично не ведуть.

6. В Україні повинна бути створена і закріплена законодавством система органів, які, поряд з правоохоронними відомствами, несли б відповідальність за стан боротьби з корупцією. Це ті державні органи, які у межах виконання своїх головних функцій одночасно забезпечують антикорупційну профілактичну роботу.

До таких органів, крім правоохоронних, необхідно віднести органи виконавчої влади, які покликані протидіяти корупції усередині самого відомства шляхом контролю та правового регулювання.

7. Потребують суттєвого доповнення відповідні статті Закону України "Про боротьбу з корупцією”, якими визначений перелік корупційних діянь та спеціальних обмежень. Останнім часом з'явилися нові форми корупційних діянь, це: участь посадових осіб, державних службовців та депутатів усіх рівнів і членів їх сімей у комерційній діяльності для одержання особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для "перекачування” державних коштів та матеріальних цінностей в комерційні структури і переведення грошей у готівку; надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, національної, кланової та ін.) з "відтягненням” державних ресурсів; використання службового становища для впливу на засоби масової інформації з метою здобуття особистої чи корпоративної вигоди; використання посадовими особами, державними службовцями, депутатами, політичними діячами підставних осіб та родичів у комерційних структурах з метою особистого чи корпоративного прибутку; використання службового становища для маніпулювання інформацією з метою одержання особистої чи корпоративної вигоди; лобіювання при прийнятті нормативних актів в інтересах зацікавлених угруповань; не переслідуване у кримінальному порядку зловживання службовим становищем у процесі приватизації, передачі в оренду, ліцензування, квотування і т. ін.

Положення цих двох інститутів (його двох взаємозалежних складових: організована злочинність і корупція) публічного права базуються на прийнятих Верховною Радою України законодавчих актах, норми яких розглядаються в контексті правовідносин щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Закон України "Про міліцію” від 20грудня 1990р. Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків (ст. 2) [5].

Закон України "Про Службу безпеки України” від 25березня 1992р. До завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2) [6].

Закон України "Про Державну податкову службу в Україні” від 4грудня 1990р. Серед функцій Державної податкової адміністрації України визначено, що при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 8).

Завданням податкової міліції є запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним Законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 2) [7].

Закон України "Про прокуратуру” від 5листопада 1991р. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру” від 12липня 2001р. до функцій прокуратури відносяться:

– підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

– нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

– нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 5) [8].

Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність” від І8лютого 1992р. визначає завдання оперативно-розшукової діяльності, а саме: пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривна діяльність спеціальних служб іноземних держав і організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави (ст. 1) [9].

Серед законів України, що регулюють опосередковано відносини щодо боротьби з організованою злочинністю та корупцією, у контексті загальних заходів боротьби з правопорушеннями необхідно відзначити такі закони: "Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16квітня 1991р.; "Про митну справу в Україні” від 25червня 1991р.; "Про статус народного депутата України” від 17листопада 1992р.; "Про статус суддів” від 15грудня 1992р.; "Про адвокатуру” від 19грудня 1992р.; "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26січня 1993р.; "Про Антимонопольний комітет України” від 26листопада 1993р.; "Про державну службу” від 16грудня 1993р. З метою запобігання корупції серед державних службовців статтею 16Закону визначені певні обмеження, пов'язані з проходженням державної служби – державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5Закону України "Про боротьбу з корупцією” [10]; "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23грудня 1993р.; "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23грудня 1993р.; "Про державну таємницю” від 21січня 1994р.; "Про статус депутатів місцевих рад ” від 11липня 2002р.; "Про Державну виконавчу службу” від 24березня 1998р.; "Про основи національної безпеки України” від 19червня 2003р.; "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24січня 1995р.; "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4березня 1998р.; "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19червня 2003р.; "Про Державну прикордонну службу України” від 3квітня 2003р.; "Про захист прав споживачів” від 12травня 1991р.; "Про місцеве самоврядування в Україні” від 21травня 1997р.; "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15лютого 1995р.; "Про громадянство України” від 18січня 2001р.; "Про Військову службу правопорядку у Збройних силах України” від 7березня 2002р.; "Про судоустрій України” від 7лютого 2002р.; "Про Національний банк України” від 20травня 1999р.; "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23грудня 1997р.; "Про Рахункову палату” від 11липня 1996р.; "Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5березня 1998р.; "Про попереднє ув'язнення” від 30червня 1993р.; "Про джерела фінансування органів державної влади” від 30червня 1999р.; "Про розвідувальні органи України” від 22березня 2001р.; "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” від 4березня 2004р. та ін.

Система законодавства щодо нормативно-правового забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією, поряд із законами, включає в себе також акти нормативного змісту – постанови Верховної Ради України. Практика регулювання ними суспільних відносин широко застосовувалася до прийняття у 1996році Конституції України, серед них особливе місце займають, наприклад, "Про створення Тимчасової депутатської комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом” від 19грудня 1992р. №2894-XII.

Постановою "Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” від 26січня 1993р. №2931-XII Верховна Рада визначила низку невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення виконання актів законодавства з питань зміцнення законності і правопорядку та направлених на боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

7травня 1993року була прийнята Постанова №3207-ХІІ "Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. З огляду на загострення криміногенної ситуації, цією Постановою були визначені заходи щодо підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України низки законопроектів.

З метою забезпечення правових, організаційних та матеріально-технічних передумов для більш ефективної боротьби зі злочинністю Постановою від 25червня 1993р. №3325-ХІІ була затверджена Державна програма боротьби зі злочинністю.

Постановами від 16грудня 1993р. №3720-ХІІ і від 12жовтня 1994р. №199/94-ВР затверджені Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціального забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

У червні 1994року Постановою №51/94-ВР створена постійна Комісія Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Основні засади та напрями становлення економіки України у кризовий період визначені Постановою від 15червня 1994р. №61/94-ВР "Про основні засади та напрями становлення економіки України в кризовий період”. Зокрема, серед заходів зазначено наступні: знищення можливостей для корупції та безконтрольної приватизації; справжня боротьба з організованою злочинністю, корупцією, "тіньовою” економікою, подолання дезорганізації в структурах державної влади, очікування чергових реорганізацій та кадрових змін; певна чистка апарату, орієнтуючись на сучасні вимоги до нього, специфіку ситуації в економіці та управлінні нею.

Постановою від 15жовтня 1996р. №412/96-ВР була схвалена Програма діяльності Кабінету Міністрів України. У цій Програмі, серед іншого, окреслені заходи подолання "тінізації” економіки.

Визначено, що "тіньова” економіка є економічною базою для антидержавних, антиконституційних дій, корупції.

"Тіньова” економіка набула такого розповсюдження, яке почало суттєво впливати на всі сторони економічної діяльності, політичного та громадського життя в країні. Її негативними наслідками є значне зростання "тіньового” капіталу, вивезення його до інших держав, порушення грошового обігу, скорочення податкових надходжень, неможливість забезпечити збалансованість державного бюджету, розвиток інфляційних процесів, неконтрольоване розшарування населення за рівнем доходів.

Накопичення значних капіталів у "тіньовій” економіці дає можливість певним групам людей монополізувати окремі види діяльності у сфері підприємництва, впливати на державні, регіональні владні структури, депутатів, політичні партії, засоби масової інформації і т. п., призводить до криміналізації суспільства, боротьби за перерозподіл власності, встановлення контролю за каналами незаконного збагачення, розподілу сфер впливу.

Постановою від 16січня 1997р. №3/97-ВР була схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки України.

Серед основних можливих загроз національній безпеці України у найбільш важливих сферах життєдіяльності визначена відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо з її організованими формами, і тероризмом.

Постановою від 18листопада 1997р. №640/97-ВР "Про стан боротьби зі злочинністю та забезпечення законності в державі” визнано, що корупція та організована злочинність реально загрожують національній безпеці та конституційному порядку України і визначений ряд заходів щодо протидії означеним явищам.

До грунтовного переліку нормативних актів, що опосередковано регулюють відносини стосовно боротьби з організованою злочинністю та корупцією, віднесено також Постанову від 28квітня 1992р. "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні”, а також Постанову від 8лютого 2001р. "Про Закон України "Про Тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України” та деякі інші.

Верховною Радою України нинішнього скликання серед інших комітетів Верховної Ради України затверджено Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

З огляду на перелічене, можна дійти висновку, що нормативно-правова діяльність Верховної Ради України має велике значення для організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією в країні.


Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.

2. Конституція України: Наук. — практ. коментар / В.Б. Авер'янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.В. Битяк, Ю.М. Грошовий та ін. – Х.: Вид-во "Право”; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре”, 2003. – 808с.

3. Закон України від 30червня 1993р. із змінами і доповненнями "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №35. – Ст. 358.

4. Закон України від 5жовтня 1995р. із змінами і доповненнями "Про боротьбу з корупцією” // Голос України. – 1998. – 18лют.

5. Закон України від 20грудня 1990р. із змінами і доповненнями "Про міліцію” (станом на 1жовтня 1999року) // Офіц. видання Верховної Ради України. – К.: Парламентське вид-во, 1999.

6. Закон України від 25березня 1992р. "Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №27. – Ст. 382.

7. Закон України від 4грудня 1990р. із змінами і доповненнями "Про Державну податкову службу в Україні” // Офіц. вісник України. – 1998. – №6. – Ст. 210.

8. Закон України від 5листопада 1991р. із змінами і доповненнями "Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №44. – Ст. 233.

9. Закон України від 18лютого 1992р. із змінами і доповненнями "Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – Ст. 303.

10. Закон України від 16грудня 1993р. із змінами і доповненнями "Про державну службу” // Голос України. – 1996. – 6квіт.





Реферат на тему: Місце та роль Верховної Ради України в організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.