Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Місце та метод адміністративного права (реферат)

ПЛАН
 
Вступ

1. Місце адміністративного права у галузевій класифікації правової системи та соціальне призначення адміністративного права

2. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин (зміст, значення, практичне застосування)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допо­могою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні ос­нови.

Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу — воно виступає необхідним і важливим інстру­ментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке від­різняється від інших галузей права специфікою предмета, методу ре­гулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

У багатьох випадках адміністративне право не тільки захищає суспільні відносини, а й може виступати у ролі їх регулятора, Так, чинне законодавство застосовує норми адміністративного права для забезпечення належної урегульованості податкових, земельних, трудових та інших від­носин. Ними, наприклад, визначаються: порядок стягнен­ня податків і зборів, державний контроль за додержанням податкового законодавства; основні організаційні засади підприємницької діяльності; порядок виникнення і при­пинення державно-службових відносин; численні аспекти компетенції різних наглядових органів, що діють у рамках предмета інших галузей права (природоохоронні інспекції) тощо.

1. Місце адміністративного права у галузевій класифікації правової системи та соціальне призначення адміністративного права

З'ясування співвідношення адміністративного права з іншими, суміжними правовими галузями, відіграє значну роль для уточнення його соціальної природи і призначен­ня, особливостей змісту, а також визначення місця у пра­вовій системі.

Адміністративне право — це галузь права (сукупність пра­вових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій дер­жави суспільні відносини управлінського характеру, які складають­ся у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень[1].

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допо­могою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні ос­нови. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу — воно виступає необхідним і важливим інстру­ментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке від­різняється від інших галузей права специфікою предмета, методу ре­гулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.

Адміністративному праву притаманні певні межі пра­вового регулювання — це сфера діяльності виконавчих та розпорядчих органів і суспільні відносини управлінського харак­теру, що складаються у цій сфері. Вони виникають, розвиваються та припиняються між: вищими і нижчими органами виконавчої вла­ди (між Кабінетом Міністрів України і обласною державною адмі­ністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями (між Міністерством освіти і науки України і ректором вищого навчального закладу); орга­нами виконавчої влади, які не пов'язані безпосередньо підпорядко­ваністю (між Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством освіти і науки України); органами управління і органами гро­мадських організацій (між обласною державною адміністрацією і президією обласної ради профспілок); органами виконавчої влади і громадянами (між районним відділом внутрішніх справ і громадя­нином, який притягається до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок).

Для зазначених суспільних відносин характерним є органіч­ний зв'язок із здійсненням мсти державного управління і тому в них обов'язково, як правило, бере участь орган державного управління або посадова особа, яка представляє цей орган, наділена певними повноваженнями щодо здіснення вико­навчої та розпорядчої діяльності[2].

Управлінські відносини можуть складатися у процесі внутріш-ньоорганізаційної діяльності управлінського характеру інших дер­жавних органів, їх посадових осіб. Наприклад, прокурор області керує роботою міських і районних прокурорів, здійснює підбір і розміщення кадрів, контроль за виконанням покладених на них пов­новажень і т. ін. Однак ця діяльність прокурора є допоміжною щодо основної, оскільки вона спрямована на забезпечення умов для нор­мального здійснення Генеральним прокурором України і підлегли­ми йому прокурорами нагляду за додержанням і правильним засто­суванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, дер­жавними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, урядом Автономної Респуб­ліки Крим, місцевими радами, їх виконавчими та розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадсь­кими організаціями, масовими рухами, підприємствами, організа­ціями, установами незалежно від форм власності, підвідомчості та належності, посадовими особами і громадянами (ст. 1 Закону Украї­ни від 5 листопада 1991 p. «Про прокуратуру»[3]). Те ж саме можна сказати і про управлінську діяльність судових органів як допоміж­ну відносно правосуддя.

Специфічні управлінські відносини виникають і розвиваються також у системі громадських організацій, наприклад, між їх органа­ми, керівними органами профспілок та об'єктами виробничого, со­ціально-культурного чи побутового призначення, якими вони керу­ють. Члени інспекції робітничого контролю профспілок мають право наприклад, складати протоколи про адміністративні правопорушення, що стосуються правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, громадянами, що займають­ся підприємницькою діяльністю (ст. 255 Кодексу України про адміні­стративні правопорушення[4]).

Очевидно, що повноваження такого роду реалізуються за межа­ми внутрішнього життя профспілкових організацій, носять зов­нішній характер.

Отже, ми розрізняємо два типи управлінської діяльності: виконавчо-розпорядчу, здійснювану органами виконавчої влади, [управ­лінську. здійснювану іншими державними органами та громадськи­ми організаціями. Загальне між ними полягає у збігу формальних моментів (підбір кадрів, контроль і перевірка виконання і т. под.), а відмінність між ними пов'язана з характером і призначенням діяль­ності, її значенням у механізмі здійснення функцій держави. Ви­дається, що ця відмінність є визначальною (наприклад, до управлін­ської діяльності органів прокуратури не входить здійснення функції управління, а отже, вона не має зовнішніх проявів, оскільки відбу­вається усередині апарату цих органів).

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, вира­жену в його предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями права. Характеризуючи цю вза­ємодію, треба мати на увазі, що воно охоплює своїм регу­лятивним впливом найрізноманітніші сфери державного і суспільного життя.

Зрозуміло, що державно-управлінська діяльність пере­буває під прямим впливом процесів, які відбуваються у суспільстві, і насамперед, у галузі економіки. Вони неминуче позначаються на змісті адміністративного права і ха­рактер адміністративно-правового регулювання.

У той же час не можна ігнорувати той факт, що скоро­чення державного сектору (особливо у сфері економіки) за рахунок приватизації і акціонування різних об'єктів, спри­чинило їх "вихід" з-під прямого управлінського впливу з боку суб'єктів державного управління. Проте, це не озна­чає відмову від адміністративно-правового регулювання управлінських відносин у цілому.

За цих умов змінюється юридичний статус структур, які раніше знаходились в організаційному підпорядкуванні численних органів управління галузевого, міжгалузевого, територіального та іншого характеру. Відповідним чином змінюються форми і методи державного управління, зок­рема, зростає роль регіональних регуляторів відносин; по­силюється значущість норм-програм, рекомендаційних норм, адміністративно-правових дозволень; "виходить" на пріоритетні позиції управлінська діяльність контрольно-наглядового і правоохоронного характеру; частіше ви­користовуються регулюючі можливості адміністративних договорів.

Отже, адміністративне право, змінюючи свій зміст, за­лишається в ролі одного з найнеобхідніших у ринкових умовах регуляторів суспільних відносин[5].

Службова роль адміністративного права за сучасних умов визначається також й іншими суттєвими обставина­ми, що випливають безпосередньо з його природи.

Так, у зв'язку з актуальністю проблеми правоохорони як неодмінного елемента правової держави, адміністратив­не право на відміну від багатьох інших правових галузей має і зміцнює свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування механізму виконавчої влади. Невиконання або недбале виконання вимог адміністративно-правових норм тягне за собою введення в дію попереджувальних, припиняю­чих і каральних засобів адміністративно-примусового характеру.

Серед них особлива роль належить інституту адмініст­ративної відповідальності, а також адміністративному процесу. Найважливіше значення при цьому має те, що за до­помогою адміністративної відповідальності дедалі більшою мірою здійснюється захист не тільки управлінських сус­пільних відносин, а й багатьох інших, зокрема, фінансо­вих, трудових, природоохоронних тощо.

У багатьох випадках адміністративне право не тільки захищає суспільні відносини, а й може виступати у ролі їх регулятора, Так, чинне законодавство застосовує норми адміністративного права для забезпечення належної урегульованості податкових, земельних, трудових та інших від­носин. Ними, наприклад, визначаються: порядок стягнен­ня податків і зборів, державний контроль за додержанням податкового законодавства; основні організаційні засади підприємницької діяльності; порядок виникнення і при­пинення державно-службових відносин; численні аспекти компетенції різних наглядових органів, що діють у рамках предмета інших галузей права (природоохоронні інспекції) тощо.

Викладені особливості адміністративно-правового регу­лювання багато в чому зумовлені асиміляцією діючої пра­вової системи. Особливо це характерно для так званих "нових" правових галузей типу комерційного, підприєм­ницького, банківського права тощо. Крім того, практично в "чистому" вигляді не існує жодна галузь права. В кожній з них правову базу становлять, як правило, норми різного галузевого профілю з переважанням питомої ваги "влас­них" норм, тобто які цілком відповідають предмету даної галузі.

Найбільш самостійними є такі правові галузі, як грома­дянське, адміністративне, кримінальне, міжнародне, кон­ституційне право. В інших випадках помітна взаємодія норм різних галузей права і законодавства. Так, у земель­ному або природоохоронному праві чітко проявляється взаємодія цивільно-правових, адміністративно-правових і кримінально-правових норм.

Спостерігається "проникнення" адміністративного права в сферу інших правових галузей. В основі такого явища — фактична наявність управлінських відносин у предметі тієї чи іншої галузі права. Тому навіть у цивільно­му законодавстві є хоч і невелика, але ж певна кількість адміністративно-правових за своєю сутністю норм.

Адміністративне право з урахуванням специфічних особливостей державно-управлінської діяльності як пра­вової форми реалізації виконавчої влади, охоплює своїм регулятивним впливом надзвичайно широке коло су­спільних відносин управлінського типу. Таким чином, чітко проявляється багатоманітність адміністративно-правового регулювання. Приміром, фінансове право ре­гулює суспільні відносини, які суворо обмежені рамками його предмета.

Адміністративне право таких суворих меж не має. Від­повідно, важко знайти будь-яке спеціальне питання, яке можна було б назвати винятково адміністративно-право­вим, тобто таким, що не зачіпає інтереси правових галу­зей. Фактично з усіх боків нас "оточують" норми, перш за все, адміністративного права. Хоча цей висновок здається з першого погляду парадоксальним, проте, він має міцне підґрунтя. Якщо, наприклад, у цьому плані вести мову про громадянина, то найбільш широкими і різноманітними є його адміністративна право- і дієздатність: народження, навчання, практична робота, взаємовідносини з соціаль­ними, комунальними, медичними, транспортними, право­охоронними та іншими службами — на всіх цих процесах обов'язково позначається відповідний регулятивний вплив адміністративного права[6].

Сфера державного управління не ізольована від дії норм інших галузей права, якими регулюються відповідні суспільні відносини, які не охоплені предметом адмініст­ративного права. Так виникає взаємодія різних правових галузей.

Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з кон­ституційним (державним) правом. Будучи провідною га­луззю, конституційне право закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади, місце її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх фор­мування і взаємовідносин з суб'єктами інших гілок єдиної державної влади; права і свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у сфері дер­жавного управління. Отже, норми конституційного права є основою для вироблення адміністративно-правових норм.

Адміністративне право їх деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи ви­конавчої влади; адміністративно-правовий статус конкрет­них учасників управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і методи державно-управ­лінської діяльності, основи її галузевої і міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо.

Адміністративне право тісно стикається з цивільним правом, оскільки обидві галузі регулюють відносини май­нового характеру. Однак норми цивільного права регулю­ють ті відносини, в яких сторони рівноправні, а норми ад­міністративного права — відносини, які будуються на під­порядкованості однієї сторони другій.

Певні зв'язки є також з трудовим правом у сфері регу­лювання службових відносин. Норми трудового права ви­значають статус службовців як учасників трудового проце­су. Норми ж адміністративного права регулюють держав­но-службові відносини: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування службови­ми документами, повноваження посадових осіб щодо ор­ганізації трудового процесу тощо.

Адміністративне право тісно пов'язано з фінансовим правом. Власне, фінансове право своїм народженням зо­бов'язане державному, адміністративному і частково ци­вільному праву. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, насамперед, діяль­ності щодо акумулювання і розподілу коштів, що станов­лять національний доход держави. Для регулювання відно­син, які тут виникають, використовується адміністратив­но-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання коштів у державних інтересах має велике значення і специфічні особливості. Таким чи­ном, коли йдеться про розподіл фінансів — це фінансове право; коли про організацію роботи фінансових органів — це адміністративне право. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, а фінансове — самі фінансові відносини як особливий різновид еконо­мічних відносин.

Найбільш складно здійснити розмежування між адмі­ністративним і такими галузями права, як земельне, при­родоохоронне, сільськогосподарське, митне, підприєм­ницьке. Механізм їх співвідношення полягає в тому, що значна частина відносин, які стосуються предмета зазна­чених галузей, регулюється нормами адміністративного права і притаманними йому методами.

Межі норм кримінального і адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.

Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права, включаючи й адміністративне. Предметом конституційною права є передусім суспільні відносини, які складаються у зв'язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведен­ням виборів до представницьких органів державної влади, реаліза­цією конституційного статусу громадян і т. ін. Конституційні поло­ження закріплюють місце органів виконавчої влади в системі дер­жавного механізму, підстави їх взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури, важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм конституційного права слугують вихідною основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяль­ність органів державного управління. В нормах адміністративного права розвиваються і деталізуються положення Конституцій Украї­ни та інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавчих і розпорядчих органів[7].

Певні зв'язки існують між адміністративним правом і трудо­вим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми остан­нього визначають статус державних службовців як учасників трудо­вого процесу. Що стосується норм адміністративного права, то вони регулюють дсржавнослужбові відносини, а саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування документами, повноваження посадових осіб в організації трудово­го процесу.

Адміністративне право носить тісно пов'язане з цивільним пра­вом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністратив­ного права — майнових відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної сторони другій.

Адміністративне право межує з фінансовим правом, яке регу­лює відносини, що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для регулювання цих відносин використовуєть­ся адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визна­не самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розпо­ділу та використання грошової маси в державних інтересах має ве­лике значення і характеризується специфічними особливостями.

З низкою норм кримінального права пов'язаний зміст норм ад­міністративного права про відповідальність за адміністративне правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну відповідальність за посадові злочини.

Відмежування адміністративного права від інших галузей, які так чи інакше з ним пов'язані, характеризує його самостійне значен­ня. Водночас співвідношення адміністративного права з суміжними галузями права свідчить про їх взаємозв'язок в єдиній системі права.

Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізня­ти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом зако­нодавства України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне законо­давство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президен­та України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що належать до управлінської діяльності.

2. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин (зміст, значення, практичне застосування)

Взагалі (у принципі) всі галузі права використовують у ре­гулятивних цілях єдині засоби, закладені у самій природі права. Це — припис (накладення прямого юридичного обов'язку здій­снити певні дії); заборона (накладення прямого юридичного обов'язку не здійснювати певні дії); дозволення (юридичний дозвіл здійснювати певні дії за своїм розсудом). Конкретне призна­чення тієї чи іншої галузі права впливає на вибір юридичних засобів впливу і на перший план може вийти один із них. Так, для цивіль­но-правового регулювання характерним є використання дозволення, оскільки врегульовані цивільним правом майнові відносини носять, як правило, договірний характер (наприклад, цивільна угода, госпо­дарський договір), який має на меті рівність сторін. Проте кожна галузь права використовує все ж таки всю сукупність засобів право­вого впливу, виділяючи з їх сфери основні для цієї галузі[8].

Під адміністративно-правовим методом регулювання ро­зуміється сукупність правових засобів і способів (прийомів), які застосовують органи управління для забезпечення регулюючо­го впливу норм адміністративного права на суспільні відноси­ни. Адміністративно-правове регулювання управлінських суспільних відносин фактично є формою юридичного опосередковування зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, правовим засобом цілеспрямо­ваного керуючого (управлінського) впливу. Але ці зв'язки і цей вплив припускають відоме підкорення волі підлеглих єдиній керуючій волі. Таким чином, із цього випливає, що адміністративно-правове регу­лювання має своїм об'єктом такі суспільні відносини, в яких стано­вище сторін характеризується їх фактичною нерівністю: один із учас­ників «підлеглий» відносно іншого. Інакше кажучи, об'єкт управлі­ння підпорядкований суб'єкту управління. Так, адміністративне право регулює управлінські відносини між вищими та нижчими органами виконавчої влади, побудовані на засадах організаційної підлеглості. Відповідно кожна ланка системи органів виконавчої влади підпоряд­кована по вертикалі відповідній вищій ланці. У відносинах між орга­нами управління і громадянами також наявна фактична нерівність волі сторін, яка, проте, не носить характеру організаційної підлеглості громадянина цим органам. Саме органи управління встановлюють обов'язкові для громадян правила поведінки (наприклад, протипо­жежні, санітарно-гігієнічні і т. ін.), застосовують до них у необхідних випадках примусові заходи (наприклад, накладення адміністративних стягнень), вирішують питання, що виникають з ініціативи громадян (наприклад, по їх скаргах і заявах) і т. под.

Особливості адміністративно-правового методу не можна пов'я­зувати з примусом другої сторони волею суб'єкта управління. Мож­ливість примусу не виключається, але він застосовується як крайній засіб юридичного впливу. Таким чином, обов'язковість приписів не тотожна примусові. Зміст юридично-владних приписів (притаман­них адміністративно-правовому регулюванню) досить різноманіт­ний. В їх формі встановлюються правила поведінки, юридичні обов'язки, здійснюється контроль за належною поведінкою. Багато пи­тань вирішується в односторонньому порядку за ініціативою грома­дян, нижчих органів та підлеглих об'єктів, їм надаються відповідні права, задовольняються їх законні клопотання, юридичне оформлю­ються суб'єктивні права і т. под. Прийняттю одностороннього юри­дичного акта у багатьох випадках передують узгодження, спільний розгляд та обговорення тих чи інших питань. Виконання односто­ронніх приписів забезпечується роз'яснюючою і виховною роботою органів управління; приписи нерідко супроводжуються рекоменда­ціями щодо їх найбільш ефективного виконання і т. ін. Зараз усе ширше застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засо­би непрямого впливу (наприклад, економічних важелів на майнові інтереси керованих). Практика свідчить, що, наприклад, міністерство і підприємство не можуть мати однакові права, знаходитися на од­наковому правовому рівні. Вони здійснюють різну за своїм призна­ченням діяльність. Керівництво передбачає підлеглість керованих і виключає можливість еквівалентно компенсаційних взаємозв'язків між керівником і керованим.

Результатом різного роду узгоджень, які широко використо­вуються на практиці органами виконавчої влади, завжди є одно­сторонні юридично-владні акти відповідних органів управління, тобто із них виникають відносини, засновані на обов'язкових при­писах.

Разом з тим наведене свідчить про те, що владному методу не чужі засоби, розраховані на рівність сторін, і вони використовуються не тільки на стадії, що передує прояву власне адміністративно-правового регулювання (підготовка одностороннього владного рішення).

Із сказаного можна зробити певні висновки. Адміністративно-правовий метод використовується при встановленні кола суб'єктів адміністративного права та їх правового статусу, визначенні прав і обов'язків учасників відносин, які регулюються, санкцій і порядку Їх застосування. Адміністративно-правовий метод регулювання про­являється в юридичній нерівності учасників відносин, прямій орга­нізаційній підпорядкованості одного із них іншому, накладенні на підлеглого юридичних обов'язків здійснити ті чи інші дії за власним розсудом. У процесі адміністративно-правового регулювання розпо­рядження органів державного управління, адресовані іншим учасни­кам управлінських відносин, є обов'язковими до виконання. Управ­лінські відносини можуть виникати поза волею другої сторони, тому що органи виконавчої влади діють від імені держави, наділені юри­дично-владними повноваженнями[9].

В адміністративно-правовому регулюванні управлінських відно­син використовуються адміністративне нормотворення і розпорядництво, а також адміністративні засоби правоохоронного характеру.

Адміністративне нормотворення — це встанов­лення органами виконавчої влади підзаконних обов'язкових правил поведінки у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності.

Адміністративне розпорядництво проявляєть­ся у вирішенні органами управління, їх посадовими особами питань індивідуального характеру. Подальший розвиток адміністративного нормотворення і розпорядництва в сучасних умовах тісно пов'яза­ний з поліпшенням їх форм, удосконаленням законодавства, поси­ленням економічних та організаційних важелів реалізації управлінсь­ких рішень, підвищенням професійних знань державних службовців, розширенням наукових основ і культури управління працею.

До адміністративних засобів правоохорон­ного характеру належать різні форми і методи здійснення контролю і нагляду за додержанням законності і дисципліни у сфері державного управління, а також застосування передбачених законом засобів виховного і примусового впливу. Вони використовуються для охорони суспільного ладу України, власності, соціально-економіч­них, політичних та особистих прав і свобод громадян, прав і закон­них інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого по­рядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення за­конності, попередження правопорушень і боротьби з ними, виховання громадян у дусі точного додержання Конституції і законів України.

Таким чином, адміністративно-правовий метод відображує владну природу державного управління, односторонність і юридич­ну обов'язковість приписів його учасників, які здійснюють управлі­ння, а врегульовані цим методом відносини визначаються як відно­сини влади і підпорядкованості.

Висновки

Отже, узагальнивши все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допо­могою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні ос­нови. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу — воно виступає необхідним і важливим інстру­ментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке від­різняється від інших галузей права специфікою предмета, методу ре­гулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, вира­жену в його предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями права. Характеризуючи цю вза­ємодію, треба мати на увазі, що воно охоплює своїм регу­лятивним впливом найрізноманітніші сфери державного і суспільного життя.

Отже, адміністративне право, змінюючи свій зміст, за­лишається в ролі одного з найнеобхідніших у ринкових умовах регуляторів суспільних відносин.

Адміністративне право з урахуванням специфічних особливостей державно-управлінської діяльності як пра­вової форми реалізації виконавчої влади, охоплює своїм регулятивним впливом надзвичайно широке коло су­спільних відносин управлінського типу. Таким чином, чітко проявляється багатоманітність адміністративно-правового регулювання.


 

Список використаних джерел

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Кодекс України про адміні­стративні правопорушення зі змінами і доповненнями станом на 1 червня 1997 р.

3. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

4. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

5. Драго Р. Административная наука. — М., 2002.

6. Коваль Л. В. Административно-деликтное отноше­ние. - К., 1999.

7. Козлов Ю. М. Административные правоотношения. — М., 2001.

8. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.

9. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

10. Коваль Л. В. Філософські аспекти адміністративного права // Вісник КДУ. - К., 2001. - Вип. 14.

11. Коренев А. П. Нормы административного права и их применение. — М., 1998.

12. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 2000.

13. Самсонов В. М. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. — Харьков, 1991.

14. Сорокин В. Д. Метод правового регулирования. — М., 2001.



[1] Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998. – С.15.

[2] Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.

[3] Відомості Верхов. Ради Української РСР. 1991. №4. Ст. 14.

[4] Кодекс України про адміні­стративні правопорушення зі змінами і доповненнями станом на 1 червня 1997 р. - Ст. 1122 .

[5] Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

[6] Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 736 с.

[7] Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998. – С.45-46.

[8] Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. – С.105-106.

[9] Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С.140-145.





Реферат на тему: Місце та метод адміністративного права (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.