Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Миротворча діяльність: організаційно-правовий аспект (реферат)

Організація Об'єднаних Націй (ООН) була створена з метою позбавити наступні покоління від негативних наслідків війни. Події останніх десяти років показують, що ООН не завжди в змозі вирішити це завдання і на сьогодні її можливості в цьому напрямі не зростають. Усвідомлюючи необхідність змін у миротворчій діяльності, ООН перегля­дає свій підхід до механізму та принципів проведення миротворчих операцій [1, с. 12].

На прохання Генерального секретаря Група ООН по операціях на користь миру (далі – Група), яка складається зі спеціалістів з різних аспектів припинення конфліктів, підтримки та будівництва миру, провела комплексний аналіз існуючої системи поперед­ження, локалізації конфліктів та відбудови миру з метою удосконалення прове­дення різ­них типів операцій з підтримки миру.

Матеріали та висновки, отримані в результаті дослідження, на нашу думку, безпо­середньо впливатимуть і на миротворчу діяльність України.

Для України її миротворча діяльність має основне значення, оскільки вона розгля­даєть­ся, з одного боку, як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабіль­ного зовнішньополітичного середовища, а з іншого – як її внесок у зміцнення загально­євро­пейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротвор­чій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет і демонструє миролюбну політику.

Стратегічний курс України на європейську інтеграцію передбачає її активну політику та глибоке співробітництво в галузі безпеки з такими організаціями, як НАТО, ЄС, ОБСЄ. Очевидно, що саме в межах цих організацій формуватиметься майбутнє європейської безпеки [3, с. 1]. На рис. 1 показано частку участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяльності [3, с. 12].

Рис. 1. Частка участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяльності під егідою міжнародних організацій з 1992 р.

За визначенням Групи, миротворчі операції пов'язані з трьома головними видами діяльності:

– попередженням конфліктів і встановленням миру;

– підтримкою миру;

– будівництвом миру.

Термін „встановлення миру” розглядається в ситуації, коли конфлікт виник та має на меті наміри зупинити його за допомогою інструментів дипломатії та посередництва.

Підтримка миру – це дії, якими ООН займається вже понад 50 років і які в останнє де­сятиріччя трансформувалися з традиційної військової моделі забезпечення припинення вогню та роз'єднання сил після міждержавних воєн і внутрішніх конфліктів, увібравши в себе комплексну модель, що складається з військових та цивільних компонентів, які взаємо­діють між собою з метою встановлення миру в небезпечних умовах після грома­дянських воєн.

„Будівництво миру” – термін, що виник не так давно і який включає в себе діяльність, що проводиться після завершення або замороження конфлікту, з метою відновлення осно­ви миру та надання інструментів для того, щоб на цій основі збудувати щось більш зна­чи­­ме ніж просто відсутність війни [4, с. 67].

До недавнього часу операції ООН з підтримки миру мали досить традиційні мандати на контроль за припиненням вогню і не мали прямих зобов'язань щодо будівництва миру. Стратегія „входження” була досить простою – війна, припинення вогню, запрошення ООН слідкувати за припиненням вогню та розгортання з цією метою військових підрозді­лів або спостерігачів, одночасно з продовженням зусиль з політичного врегулюванню. Однак операції з традиційної підтримки миру, які займались симптомами, а не джерелами конфліктів, не мали стратегії „виходу”, що перетворювало їх у довгостроковий не виправ­даний ні в політичному, ні в економічному аспекті елемент. Необхідність ведення розвідки була також досить простою, а небезпека для військ відносно мала. У результаті цього миро­твор­ці залишалися на місцях протягом 10, 20 та більше років.

На даному етапі розвитку миротворчих операцій виникла необхідність ефективного поєднання цивільних і військових компонентів операцій, значно зросли вимоги та було роз­ширено коло завдань, які постали перед військовими компонентами операцій.

Кожне нове завдання, що ставиться перед миротворчими підрозділами, вимагає різних підходів до шляхів їх виконання. Серед завдань, які виконувалися в різні роки операціями з підтримки миру, фігурували:

–підтримка припинення вогню та роз'єднання сил;

–превентивне розгортання;

– здійснення всеоб'ємного врегулювання;

– захист гуманітарних операцій під час конфлікту;

– гуманітарне розмінювання.

Ні один перелік подібних ролей не може бути вичерпним. Майбутні конфлікти ставити­муть перед міжнародним суспільством складні завдання, а ефективне реагування потребу­ва­тиме сміливого та творчого використання інструментів досягнення миру.

Група ООН з підтримки миру наголошує, що положення щодо застосування сили лише в порядку самооборони повинно залишатися основним принципом при підтримці миру. Але практика показує, що сторони конфлікту можуть давати згоду на присутність ООН у ролі миротворця лише для того, щоб виграти час та переозброїти свої підрозділи, а у випадку, якщо це не регулярні ЗС, то вони практично не можуть бути контрольовані традиційними методами ООН. Для усунення можливості використання ООН у вищезазна­чених цілях військові підрозділи повинні бути в змозі виконати мандат, що означає здат­ність захистити себе, інші компоненти місії та мандат шляхом інших дій, ніж просте спо­сте­ре­ження. Правила застосування сили не повинні обмежувати контингенти тільки такими заходами реагування, як нанесення удару у відповідь на удар, але й дозволяти наносити досить сильні удари у відповідь на загрози. В особливо небезпечних ситуаціях вони не повинні примушувати контингенти ООН поступатися ініціативою тим, хто на них нападає. Підрозділи, надані державами, повинні не лише спостерігати за припинен­ням вогню, а й активно вести розвідку, співпрацювати з місцевими органами влади, по­лі­тич­ними, військовими лідерами на території конфлікту. Ця вимога потребує більш якісної підготовки керівного складу миротворчого підрозділу, а також перегляду правового поля, в якому діють миротворці. Сили ООН повинні мати в своєму розпоряд­жен­ні розвідувальні та інші можливості, необхідні для протидії прибічникам насилля.

Визнано, що ефективність місій багато в чому залежить від наявності своєчасної та якісної інформації. Але в зв'язку з тим, що ведення розвідки на території інших держав є порушенням суверенітету, існує проблема правового характеру, яку фахівці намагаються вирішити на міжнародному рівні. ООН немає підрозділу, який займається здобуттям інформації та інформаційно-стратегічним аналізом, що призводить до проблеми недостатньої інформованості.

В Україні рішення щодо відправки військових контингентів прий­маються на політич­ному рівні, а підготовка контингентів здійснюється з урахуванням інформації, наданої або провідною державою, яка бере участь в операції, або ООН, що часто не є повною, і це негативно впливає на якість підготовки та виконання завдань. У практику рекомен­дуєть­ся ввести бри­фін­ги та попередні консультації з країнами, що надають військові кон­­тин­ген­ти за питаннями підготовки, вивчення причин кризи, тлумачення порядку застосування сили, самого мандата, що дозволить ефективніше підготувати підрозділи збройних сил, і Збройних Сил України (ЗСУ) тощо до участі в операціях у різних регіонах світу. На рис. 2 показана географія конфліктів, де підрозділи ЗСУ під егідою ООН вико­нують миротворчі завдання [4, с. 22].

Рис.2.Географія участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяль-ності з 1992 р.

На даний час в Україні немає інституцій, що займаються вивченням криз по регіонах і яка б могла надати повну та своєчасну інформацію щодо політичної та військової ситуації в регіонах конфлікту. Тому, на нашу думку, необхідно брати активну участь у цих заходах.

У майбутньому ми передбачаємо глобальні зміни щодо прав миро­твор­чих підрозділів при виконанні і підготовці завдань і ряд змін у правовому полі, що забезпечує діяльність миротворчих підрозділів під егідою різних організацій.

З урахуванням вищезазначених причин визначено і напрям підвищення рівня підготов­ки керівництвом місій.

Керівники різних компонентів операцій, як правило, першу зустріч проводять уже на місці проведення операції, втрачаючи завдяки цьому дорогоцінний час на організацію взаємодії. Зустріч керівників окремих компонентів операції повинна проходити заздале­гідь для вирішення поточних і майбутніх проблем при проведенні місії, організації взаємо­дії, обміну досвідом тощо. При виборі кандидатів на роль керівників місій акцент із полі­тич­них і географічних міркувань переміщується до професіоналізму та знання особли­вос­тей регіону. Вибір командувача силами, комісара поліції та їх заступників повинен відобра­жати не тільки чисельний склад військового та поліцейського компонентів, але й враховувати політичний настрій населення.

В ООН розробляється для укріплення потенціалу ООН з швидкого розгортання опера­цій „стандарту розгортання”. Також створюється оперативний потенціал для повно­го розгортання традиційних миротворчих операцій протягом 30 діб після прийняття Резолю­ції та комплексних миротворчих операцій протягом 90 діб. Для досягнення цих цілей ООН потребує постійного резерву військового, поліцейського та цивільного персоналу, матеріальних засобів і фінансових резервів. Такі резерви повинні створюватися держава­ми, які беруть участь у миротворчих операціях.

Україна вже виділила окремі підрозділи та ресурси Збройних Сил України, які увійш­ли до Системи резервних угод ООН*[1]. Проте, на нашу думку, необхідно поступово приєд­ну­ва­тися до цих угод, оскільки швидке приєднання може негативно відобразитися на кіль­­кісних та якісних показниках участі України в миротворчій діяльності у зв'язку з необ­­хідністю несення значних матеріальних затрат з утримання резерву.

П'ять постійних членів Ради Безпеки ООН (РБ ООН) зараз надають менше військ для операцій ООН, однак чотири з п'яти надали значні сили при використанні операції, що була очолена НАТО в Боснії та Герцеговині (МООННБГ), а також Косові (МООНК). Вели­ко­британія також розгорнула свої війська в Сьєрра-Леоне в найбільш критичний момент, створивши цим стабілізуючий фактор, однак жодна розвинена держава не надає військ для найскладніших, з погляду безпеки, миротворчих операцій ООН, а саме для опе­ра­цій у Сьєрра-Леоне (МООНСЛ) та в Демократичній Республіці Конго (МООНДРК).

Як правило, більшість розвинених держав не вбачають національних стратегічних інтересів у таких операціях, а зменшення регіональних ініціатив з підтримки миру ще біль­ше зменшує резерв підготовлених контингентів з розвинених держав. Така тенденція вказує на те, що провідні держави намагатимуться лише фінансово підтримувати такі складні операції, які не входять у зону їх національних інтересів, а основне навантаження буде покладено на інші держави.

ООН створює черговий список офіцерів, які будуть відповідним чином підготовлені, братимуть на себе зобов'язання на 2–4 роки бути готовими до негайного розгортання в будь-якій частині світу. Цей список поповнюватиметься кожні 3 місяці на 15 офіцерів, які будуть запропоновані державами і які проходитимуть тримісячну підготовку. Це можли­вість для України укріпити своє місце у миротворчій діяльності ООН за рахунок представництва офіцерського складу та участі в безпосередньому плануванні операцій. ООН нестиме фінансові затрати лише на підготовку цих офіцерів, а інший час вони виконуватимуть свої службові обов'язки. Угода взаємовигідна обом сторонам – ООН має в резерві професіональних миротворців, держава підвищує професійний рівень офіцерського складу за рахунок ООН.

Військові планувальники ООН вважають, що бригади кількістю до 5 000 чол. достат­ньо для ефективного стримування або для ліквідації насильницьких загроз та для вико­нан­ня мандата операцій. При цьому звертається значна увага на здатність батальйо­нів, що входитимуть до цієї бригади, взаємодіяти між собою, на знання штабних процедур, на наявність спільної тактики дій. Лише в такому випадку це буде не збірна, а ефективний підрозділ. Україна в цьому напрямі провела великий обсяг робіт. Співпраця з НАТО, вив­чен­ня його штабних процедур, сумісні навчання дозволяють стверджувати, що між частинами підрозділів та підрозділів НАТО досягнутий високий рівень взаємосумісності. Але, якщо розглянути національні компоненти миротворчих операцій, в яких бере участь Україна, вони показують, що ряд миротворчих операцій виконуються сумісно з підрозді­лами, що представлені державами не членами НАТО, де існують єдині стандарти. Тенден­ції миротворчої діяльності в складних районах потребують вивчення стандартів інших держав, до того часу, поки в ООН не буде створено стандарт бойової підготовки, штабних процедур, матеріального забезпечення.

З 1999 року зросла кількість польових операцій з елементами цивільної адміністрації або надзору над нею, так була створена тимчасова адміністрація для Косово та Східного Тимору. На ці операції покладені завдання та обов'язки, що мають унікальний характер – ніякі інші операції не повинні розробляти законодавство та забезпечувати його дотриман­ня, створювати митні служби, видавати розпорядження, встановлювати та утримувати по­дат­ки, залучати іноземні інвестиції, вирішувати майнові спори та питання за військові збитки, відновлювати та експлуатувати комунальні підприємства, створювати банківсь­ку систему та інше. В операціях цього типу виникають два особливо важливих моменти. Перше питання – про застосовуване право. У двох районах, де ООН тимчасово виконує правоохоронні функції, місцеві судові та правові інстанції, як виявилося, або взагалі відсутні або залякані настільки, що не здатні виконувати свої обов'язки, тоді як правові системи доконфліктного періоду були поставлені під сумнів основною масою населення, які вважаються жертвами конфлікту. У той же час, навіть коли вибір місцевого кодексу був би зрозумілим, то тимчасовій адміністрації необхідно було б освоювати його та по­в'я­­зані з ним процедури, на що пішло б багато часу через різноманітність культур, мови, права. Питання до цього часу не вирішене і відповіді на нього немає, що створює негативні наслідки для всієї місії та військового компоненту тощо, який повинен діяти в правовому полі.

Все частіше піднімається питання використання миротворчої діяльності для практич­ного забезпечення національних інтересів України не тільки в галузі безпеки [7, с. 4], але й у сфері розвитку економіки держави. Регіони, де за допомогою українських миротворців встановлено мир, повинні зацікавити українських промисловців. Не потрібно повторю­вати помилки невикористаних можливостей після воєнної розбудови економіки тієї ж колишньої Югославії в Іраку, Лівані та інших регіонах [6, с. 7].

Практика проведення миротворчих операцій, визнання ООН можливостей проведення миротворчих операцій під егідою окремих держав з залученням військового компоненту інших держав породжує нове завдання з відпрацювання правового забезпечення таких місій. Якщо місії під керівництвом ООН, ОБСЄ мають механізм проведення миротворчих операцій, то механізму проведення операцій окремими державами немає.

Безпосередньо Україна бере участь у миротворчій операції в Республіці Ірак, але в національному законодавстві не передбачені умови застосування миротворчих підроз­ділів за таких умов, що породжує проблеми соціального захисту військовослужбовців, компенсації в разі загибелі та втрати здоров'я внаслідок проведення цих операцій.

Невизначеність статусу миротворчого контингенту в Іраку негативно впливає на рівень соціального захисту особового складу. Страхування військовослужбовців, які знаходяться в Іраку, здійснюється державною страховою компанією „Оранта”, в той час, коли страхові виплати військовослужбовцям, які беруть участь в інших миротворчих місіях, здійснюються з Державного бюджету України з подальшим відшкодуванням з боку ООН [8]. У авторів викликає здивування наявність таких різних підходів до страху­вання, особливо враховуючи значну відмінність у сумі страхових виплат. Наявність по­ста­нов Кабінету Міністрів України щодо статусу та компенсацій військовослуж­бов­цям, які беруть участь у миротворчій операції в Республіці Ірак, все ж таки носять тимчасо­вий характер.

Надалі проведення операцій, якими керуватимуть провідні держави, на нашу думку, неминучі і потребують визнання, як складові світової безпеки.

На рис. 3 показано динаміку проведення операцій не під егідою ООН.

Рис. 3 Динаміка участі військовослужбовців в поточних операціях, що проводяться не під егідою ООН

Розглянемо питання можливості проведення таких операцій та забезпечення їх легітим­ності на національному рівні, як вимушену на сьогодні необхідність.

Група ООН з узагальнення досвіду розробила ряд методичних рекомендацій з підго­тов­ки компонентів місій та методику оцінки підготовленості підрозділів, цивільних спеціалістів, якою на сьогодні користуються при підготовці миротворців багато країн світу. В Україні така практика ще не введена, а це потрібно зробити. Матеріали Групи по узагальненню досвіду надаються безкоштовно за запитом держав-учасниць миротвор­чих операцій. Введено в практику комп'ютерне моделювання операцій, а отримання цієї методики та застосуванні її на дії повинно значно полегшити підготовку особового складу миротворчих підрозділів.

Для якісної підготовки особового складу та підрозділів рекомендовано залучати групу ООН з надання допомоги в підготовці персоналу (ЮНТАТ). Завданням цієї групи є надання консультацій державам, що звертаються з проханням про надання допомоги в підготовці кадрів для діяльності з підтримки миру, для участі в миротворчих операціях ООН, укріплення та розширення можливостей у сфері підготовки військових і цивільних кадрів, розробці національних програм підготовки миротворчих кадрів.

У світі сучасних тенденцій миротворчої діяльності необхідно активізувати роботу з спеціальними підрозділами ООН для ефективного використання досвіду підготовки миротворчих підрозділів.

Необхідно, на нашу думку, підготувати правовий механізм залучення підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою провідних держав, а також шляхом проведення переговорів в ООН максимально легітимізувати участь ЗСУ в таких операціях.

Необхідно при створенні резерву миротворчих сил передбачити ефективне викорис­тання досвіду офіцерів, які повернулися після участі в міжнародних миротворчих опера­ціях, не тільки у сфері підготовки миротворчого персоналу, але й для потреб реформування Збройних Сил України [5, с. 12].

Потребує продовження робота щодо досягнення взаємозаміщення між Збройними Силами України та збройними силами НАТО, ЄС для відповіді на сучасні загрози миру в будь-яких частинах світу, враховуючи можливість застосування Збройних Сил України для реагування на такі загрози, як тероризм та наркоторгівля [9].

Необхідно вирішити питання щодо шляхів використання результатів міжнародних миротворчих операцій в інтересах економіки України, а для цього необхідно визначити порядок взаємодії Міністерства оборони України з іншими міністерствами на правовому та практичному рівнях.


 

Література:

1.Анан, Кофи А. Предотвращение войн и предупреждение бедствий: усиливающийся глобальный вызов. Годовой доклад о работе организации. – 1999. – А/54/1. – 265 с.

2.Устав ООН. – М.: Международные отношения, 1991. – 56 с.

3.Миротворча діяльність України. – К., 2003. – 67 с.

4.Доклад Группы по операциям Организации Объединенных Наций в пользу мира. – 2002. – А/54/335. – 235 с.

5.Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи: За матеріалами міжнародних семінарів „Реформування ЗСУ. Потреба у змінах”. – К., 2001. – 176 с.

6.Голопатюк Л.С. Про підсумки підготовки та участі підрозділів і персоналу ЗСУ у миротворчій діяльності у 2003 році та завдання на 2004 рік: Доповідь на розширеному засіданні колегії МО України. – 2003.

7.Шамрай В.О. Державне управління військовими формуваннями воєнної організа­ції: стан та тенденції розвитку в сучасній Україні: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. док. наук з держ. управ. 25.0.03/ УАДУ при Президентові України. – К.,1999. – 57 с.

8.Про участь України в міжнародних миротворчих операціях: Закон України від 23 квітня 1999 року № 613-XIV.

9.Хартія Європейської безпеки від 19 листопада 1999 року.



[1] * Система резервних угод – це база даних про військовий, поліцейський, цивільний потенціал, які мо­жуть теоретично за поданням держав брати участь у миротворчих операціях при повідомлені за 7, 15, 30 та 90 діб. На сьогодні ця база включає імена 150 000 чоловік із 85 держав-членів, з них 85 000 у складі бойових підрозділів





Реферат на тему: Миротворча діяльність: організаційно-правовий аспект (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.