Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Межі судового контролю на стадії досудового слідства. Слідчий суддя (реферат)

Процесуальні повноваження органів прокуратури, суду та керівників слідчих відділів стосовно діяльності слідчого повинні бути збалансовані [1]. Судовий нагляд – це засіб обмеження свободи державної влади і засіб контролю. Ідея полягає в тому, що жоден орган не повинен мати надто великої влади, а змагальність є важливим засобом відновлення рівноваги між підозрюваним і державою [2]. Для виходу досудового слідства на якісно новий рівень до слідчого, його статусу потребується серйозна увага, у тому числі конституційне і законодавче врегулювання. В іншому разі, якщо в Конституції України йдеться про суд, прокуратуру і адвокатуру, то про досудове слідство нема розмови [3]. Будь-які обмеження прав і свобод особи повинні застосовуватися лише за рішенням суду. Дії та рішення, які мають обвинувальний характер, повинні здійснюватися лише прокурором. За такої конструкції процесу змагальності на досудовому слідстві забезпечуватиметься за рахунок розширення прав обвинуваченого, потерпілого і їх захисників, законного представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, введення судового контролю за діями слідчого і прокурора, бо на сьогодні судовий контроль втілюється в формі фрагментарних усічених повноважень суду [4].

Проблема установлення чіткого контролю за органами досудового слідства є актуальною. Насамперед, це має бути контроль з боку судових органів, і, звичайно, внутрішній механізм контролю. Нагляд за діями слідства здійснюється прокуратурою, але в найбільш важливих випадках спори досудового слідства повинен вирішувати суд. У КПК існує альтернатива, згідно з якою зацікавленій особі надано право звернутися до прокурора, чи суду (стст. 110, 234-236-6 КПК України). Практика застосування цього закону показала його ефективність.

Звідси змагальність повинна проявлятися в розумному розширенні судового контролю за законністю й обґрунтованістю дій органів досудового слідства, який гарантуватиме дотримання змагальності, законності на досудовій стадії слідства; законність, обґрунтованість і об'єктивність вирішення спірних питань, що виникають в цій стадії; створить найбільш сприятливі умови для успішного вирішення задач досудового слідства; забезпечить дотримання прав і свобод людини і громадянина, верховенство права, рівність всіх перед законом і судом [5]. У судовому контролі зацікавлені й держава, і громадяни, бо за такої конструкції всім учасникам процесу гарантується можливість домагатися захисту й охорони як публічних, так і особистих інтересів законними методами.

За соціальним дослідженням, проведеним в Закарпатській області, із 500 опитаних – 455 (81, 98 %); в м. Києві і області із 500 опитаних – 437 (87,4 %) респондентів поставили судовий захист у системі гарантій прав і свобод людини і громадянина на перше місце, але висловили сумніви щодо зниження якості й погіршення об'єктивності розгляду справ судами. Таким чином, судовий контроль, який охоплює судовим захистом права, свободи та законні інтереси людини і громадянина, вимагає свого послідовного розширення і на стадії досудового слідства. Необхідність судового контролю під час досудового слідства передбачена у Постанові Верховної Ради "Про Засади державної політики в Україні в галузі прав людини” [6], Конституції (стст. 8, 29, 30, 31, 55), Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, що набрала чинності для України 11 вересня 1997 року [7], і ряді міжнародно-правових актів [8].

Можливість обмеження прав і свобод людини та громадянина допустима за умови необхідності швидкого розкриття злочину, викриття усіх винних і під контролем суду. Запроваджуючи повноваження суду в стадію досудового слідства, розробники Конституції заклали такі підвалини, щоб судова влада стала бар'єром на шляху свавілля органів слідства і оперативних служб, а будь-які незаконні рішення і дії з їх боку могли бути оскаржені у суді та переглянуті ним. Це правило кореспондується з п. 1 ст. 5 та ст. 6 ЄКПЛ, де закріплено право на справедливий судовий розгляд [9]. Забезпечення законності розслідування, розвиток змагальності на стадії досудового слідства, надання учасникам процесу реальних можливостей по відстоюванню своїх інтересів – саме з досягненням цієї мети ототожнюється судовий контроль на стадії досудового слідства. Раніше вирішення питань про обмеження конституційних прав і свобод громадян знаходилося в руках органів досудового слідства і прокуратури, які не є структурами судової влади.

Впровадження змагальних начал у стадію досудового слідства, захист прав людини і громадянина свідчать про необхідність розширення інституту судового контролю в цій стадії. Прихильники радикальних змін досудового слідства дотримуються принципу "необмеженості” судового контролю в цій стадії. Вони не схильні обмежувати судове втручання в діяльність органів досудового слідства і прокуратури рішеннями, що дають дозвіл на виконання дій, які обмежують конституційні права і свободи.

Юридичною підставою для вирішення цієї проблеми вони вважають ст. 55 Конституції, яка гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, діянь органів державної влади, службових осіб. Ця позиція є цілком виправданою і відповідає ідеї про необхідність захисту прав людини від закону на підставі Конституції [10]. Вона сприяє реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства, всебічному судовому контролю та забезпеченню реалізації функцій сторін.

Далі автори вважають, що судовий контроль обмежується двома напрямами: контролем за процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого прокурора, якими обмежуються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина; контролем за тими рішеннями досудового слідства, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях. Вони вважають цей перелік вичерпним [11]. З ними не можна зовсім погодитися, бо визначення, які конституційні права і свободи людини і громадянина є найбільш значимими, не існує. Всі права і свободи, закріплені в Конституції, є значимими і повинні бути захищеними однаково, тому для судового контролю в цій стадії є більше напрямів, про що йтиме мова нижче.

Вітчизняному законодавству відомий порядок тотального оскарження дій і рішень на досудовому слідстві, який існував до 1917 р. Судовий контроль здійснювався не тільки в порядку розгляду скарг учасників кримінального процесу окружним судом (така процедура визнавалася винятковою), але й у ревізійному порядку, бо судовий слідчий важливі рішення про рух справи приймав за згодою суду, а наступна форма судового контролю вважалася нормальною і більш кращою [12]. Аналогічний порядок був відомим і першому радянському КПК [13, ст. 148б; 228]. Вирішуючи всі скарги учасників процесу, окружний суд виконував функцію відомчого контролю, а слідчі організаційно входили до системи органів судової влади. Зараз органи досудового слідства і слідчі підрозділи прокуратури не є складовою структур судової влади. Сьогодні відродження інституту судових слідчих повинно бути закладеним в основу реформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства.

На нашу думку, на суди слід покладати обов'язок вирішувати всі конфлікти між особами, що здійснюють досудове слідство, з одного боку, й учасниками кримінального процесу, з іншого. Судовий контроль, будучи дійсно зв'язаним з посиленням змагальних начал, забезпечить доступ до правосуддя і гарантії реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства. Тільки суд має право розглядати матеріали і приймати рішення, коли йдеться про обмеження конституційних прав громадян (стст. 165–2, 165-3, 177, 178, 184, 187 КПК). Без цього "судове слідство втратило б своє першочергове значення і представлялося б одним повторенням того, що зроблено було вже по перевірці кримінальних доказів на досудовому слідстві” [14].

Чинний КПК слід доповнити положенням про те, що тільки суд правомочний приймати рішення про накладення арешту на майно, включаючи кошти фізичних і юридичних осіб, що знаходяться на рахунках чи внесках на збереженні в банках й інших кредитних організаціях, позбавляти спеціальних звань чи нагород. Це захищатиме конституційне право на власність, яке останнім часом часто порушується органами досудового слідства. Змагальність припускає судовий розгляд заперечень зацікавлених осіб проти дій і рішень органів, що здійснюють судочинство, у тому числі – на початку порушення кримінальної справи і кримінального переслідування. Цей процесуальний механізм дозволяє реалізувати суб'єктивне право на судовий захист від зазначених дій і рішень.

Зміст судового контролю за органами досудового слідства полягає в тому, щоб забезпечити особі гарантію захисту своїх прав і інтересів в суді. Особа, права якої порушуються на стадії досудового слідства, не позбавлена судового захисту і має перспективу такого захисту, а суд за чинним законодавством має широкі можливості у поновленні прав та інтересів особи. Такий контроль повинен забезпечити гарантію оскарження всіх рішень, діянь органів досудового слідства, прокурора, які здатні завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або утруднити доступ громадян до правосуддя (стст.110, 234–236-6 КПК та ін.), а правосуддя звертається до принципів "однако застосовних до всіх і протиставляється будь-яким конкретним наказам чи привілеям” [15].

Варто усвідомити, чи відповідає це суттєве застереження ст. 55 Конституції, якою громадянину гарантовано право на оскарження в суді всіх без винятку рішень і діянь органів державної влади. Вважаємо, що сюди слід віднести не тільки ті, якими були порушені конституційні права і свободи громадянина, але й ті, в результаті яких його права і свободи могли бути порушені: це ті, що зв'язані з арештом, затриманням, триманням під вартою, з відмовою у порушенні кримінальної справи, із припиненням провадження по справі, з обшуком, з накладенням арешту на майно, із продовженням терміну досудового слідства [16]. Судове втручання в діяльність органів досудового слідства не може бути обмеженим, а судовий контроль повинен бути за наявності скарги на законність будь-якої дії чи рішення особи, що проводить досудове слідство чи прокурора [17].

Ми не погоджуємося з тим, що не можуть бути оскаржені в суді діяння чи рішення органів досудового слідства, які хоча і не порушують процесуальних прав учасників процесу, але зводяться до незадоволення їх інтересів, відмови в клопотаннях з мотиву, що вони потрапляють під судовий контроль у стадії судового розгляду. Такі діяння повинні бути оскарженими, бо їх вирішення може вплинути на хід судового слідства, встановлення, спростування чи пом'якшення вини і т. ін. Конституція (стаття 55) має на увазі можливість оскарження в суді всіх незаконних чи необґрунтованих рішень і дій, сюди ж слід віднести дії, що створюють обмеження або перешкоджають доступу до правосуддя. Визнано неконституційними положення ч. 3 ст. 236 КПК, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо особи [18].

Процедурні питання, що стосуються організації розслідування, вибору засобів і методів розслідування повинні вирішуватися в рамках конкретних відомств, однак вони повинні перебувати під контролем суду. Це є дуже актуальним питанням і вирішення його в повному обсязі стане можливим з введенням процесуальної одиниці слідчого судді. За вітчизняним законодавством прокурор, орган дізнання, слідчий є процесуально самостійними фігурами, однак в їх діяльності нерідко наявні необґрунтовані рішення, незаконні дії, тиск, порушення прав людини. Результати розслідування оцінюються судом, а критеріями оцінки є всебічність, повнота й об'єктивність розслідування (ст. 22). Однак, на чільному місці повинні бути вимоги належності, допустимості, достовірності, достатності доказів і законності способів їх збирання (стст. 160, 164) [19], що відповідає сучасним вимогам. За статтею13 ЄКПЛ кожен, чиї права і свободи порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо порушення скоїли особи, діючи в якості офіційних осіб [7], а тому він повинен мати гарантію захисту своїх прав у суді.

Важливо сформулювати правило, за яким слід надати право звернутися до суду, й у випадку, коли громадянин вважає, що в ході досудового слідства був ускладнений доступ до правосуддя, чим обмежено його право в розумний термін, без невиправданої затримки "одержати” ефективне і справедливе правосуддя. До рішень і дій, які "ускладнюють доступ до правосуддя”, слід віднести випадки, коли оскаржений акт досудового слідства, прокурора не надається оперативно до суду; коли особи, дії чи рішення яких оскаржено, умисно затягують розгляд справи неявкою до суду чи не надають негайно суду належні матеріали (справа Колесникова № 9318205 / Ген. прокуратура України), коли скарга на дії чи рішення особи, що здійснює попереднє розслідування, подана керівнику слідчого підрозділу, прокурору, залишилася без руху чи без відповіді.

Під час обговорення проблем судового контролю зустрічається точка зору, що його потрібно розширювати і далі, а саме: істотно розширити перелік підстав, по яких допускається судове оскарження, включивши до нього не тільки основні дії та рішення органів досудового слідства й прокурора, "перешкоджаючі руху кримінальної справи”, але й оскарження в суд відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про проведення слідчих дій по збиранню доказів [20].

Противники цієї позиції аргументують свої заперечення тим, що це може призвести до постійних судових засідань протягом досудового слідства, а адвокати умисно затягуватимуть процес, щоб потім мати змогу у разі відмови в задоволенні їх клопотань оскаржувати ці відмови до суду [11, с. 40–44].

Наявна й інша крайність, за якою пропонується не просто розширити сферу судового контролю за досудовим слідством, але й повністю ліквідувати прокурорський нагляд у цій сфері, бо судовий контроль – більш надійний гарант прав особи на досудовому слідстві, ніж прокурорський та суд не зв'язаний відомчими інтересами, незалежний, не несе відповідальності за розкриття злочинів. Прибічники цієї ідеї вважають, що немає рації та необхідності на подвійний заслін від помилок і зловживань та у виконанні тих самих контрольних функцій різними органами, бо "при добре поставленому судовому контролі прокурорський нагляд стає зайвим” [21]. Європейський суд з прав людини теж вважає, що в Україні скарга прокурору не є ефективним і доступним засобом правового захисту, бо його статус у національному праві та участь у кримінальному процесі як обвинувача не надають відповідних гарантій незалежного та безстороннього розгляду справи [22].

Судовий контроль має багато переваг, але він не є панацеєю від усіх проблем з будь-якого приводу. Вважаємо, що прокурорський нагляд теж має свої переваги. Це повністю незалежний від суду контроль. Відкидати його було б необачним, особливо коли йдеться про права людини, бо рішення суду в порядку контролю не завжди виноситься оперативно, тоді як прокурор може і не доводити ситуацію до звертання до суду і відразу скасувати незаконне рішення органу дізнання чи слідчого. Немає тієї галузі, куди б він не міг втрутитися на стадії досудового слідства як за скаргами, так і за власною ініціативою, а суд вже обмежений тільки подачею офіційної скарги. Розширити перевірку поза межами скарги суд не може, а прокурор може прийняти будь-яку скаргу, в тому числі не тільки на відповідність діянь органів досудового слідства закону, але й щодо тактики розслідування, доцільності проведення тих, чи інших слідчих дій, комбінування слідчих і оперативних заходів і т. ін. Судовий контроль обмежений випадками заподіяння шкоди конституційним правам та інтересам учасників процесу або виникненням труднощів доступу до правосуддя. Крім того, прокурорський нагляд здійснюється як відносно органів досудового розслідування і їх діяльності, так і відносно учасників кримінального процесу. Судовий контроль проводиться тільки відносно учасників кримінального судочинства, коли цією діяльністю можуть бути завдані реальні збитки конституційним правам і свободам учасників кримінального процесу.

Приклад європейських держав показує, що не існує жодного встановленого зразка, відповідно до якого прокуратура нібито виконує винятково функції кримінального переслідування. Кожна держава наділяє прокуратуру таким обсягом повноважень, у тому числі й наглядових, який відповідає потребам правового захисту особистості й суспільства в цілому, вписується у власні, відмінні від інших, традиції державного будівництва. Як показує співробітництво з прокуратурами зарубіжних країн, українська модель устрою і компетенції прокуратури укладається в сучасні уявлення європейців про функції та місце правоохоронних органів у системі державної влади, а тому, в питаннях правомірності обмеження прав людини, подвійний контроль зовсім не перешкоджатиме. Ця система гарантій дозволить більш повно захистити права громадянина [23].

Підставами для судового контролю повинні бути:

– питання про обмеження конституційних прав громадян, якщо таке обмеження припустиме не інакше як на підставі судового рішення, в тому числі сюди слід віднести і позбавлення спеціальних звань, відсторонення від посади, дача згоди на накладення арешту на майно і рахунки;

– застосування незаконних методів проведення слідчих дій: допитів, слідчих експериментів, впізнання, ставок віч-на-віч, перевірок показань на місці, отримання екземплярів для експертних досліджень, якщо такими діями порушуються конституційні принципи недоторканості особи, житла, завдаються збитки честі й гідності громадян.

– розгляд скарг усіх зацікавлених учасників процесу, коли органами досудового слідства, прокурором винесене рішення, яке перешкоджає руху справи (відмова в прийнятті заяви про злочин; постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про призупинення, припинення справи, про продовження термінів досудового слідства);

– порушення чи умисне перешкоджання реалізації прав учасниками процесу, які закріплено в спеціальних нормах КПК;

– відхилення клопотань органами досудового слідства; відмова у прийнятті документів для приєднання до матеріалів кримінальної справи;

– рішення про об'єднання і виділення справ, порушення правил підслідності.

Чинний КПК не містить чіткої регламентації обсягу і меж судового контролю на досудовому слідстві. Це можуть бути й інші підстави, і на практиці їх з'являється все більше. Учасникам кримінального процесу необхідно забезпечити реальні можливості щодо відстоювання своїх інтересів. Судовий контроль повинен бути здійснений ефективно відразу, бути доступним, а не "теоретичним або ілюзорним під час подання заяви” [22, с. 9–10], а прийняте рішення повинно бути дійсно об'єктивне і базуватися на перевірці й оцінці зібраної сукупності доказів [24].

У судах, наприклад континентальної Європи, процес реформування і посилення контролю судів над досудовим слідством вилився: в Австрії відміною судами до 50 % арештів, після перевірки їх законності в змагальному судовому засіданні [25]; в Італії з 10 справ, що надійшли до суду – 6 припинялося, а ініціатива отримання доказів перейшла від суду до сторін, за їх ініціативи, докази тільки й допускаються [26]; в Німеччині прокуратура відмовляє в проведенні розслідування по 70 % матеріалів по злочинах проти особи [27]. Характерним є те, що Королівська служба кримінального переслідування Англії припиняє до 20 % справ, які надходять від поліції, а з цієї кількості по 58 % – у зв'язку з недоведеністю вини [28]; в США із наданих поліцією справ, прокурор тільки по 30–35 % формує обвинувачення [29].

Давно назріло питання вирішення цієї проблеми через введення процесуальної фігури слідчого судді, до компетенції якого слід віднести підготовку справ до розгляду в стадії призначення справи до судового розгляду, збирання матеріалів і порушення справ приватного обвинувачення [30]; вирішення питань обрання, продовження строків і зміни запобіжного заходу; санкціонування огляду чи обшуку житла та іншого володіння особи, службових приміщень; накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку; вирішення питань, пов'язаних з перевіркою правомірності обмеження прав людини під час досудового слідства; вчинення дій з підготовки до розгляду справи в суді та внесення її на судове засідання [31]; здійснення контролю за процесуальними рішеннями слідчих – розгляд скарг на постанови, заяви про відвід слідчих; скарг на дії, бездіяльність і рішення слідчих, дізнавачів, прокурорів, розгляд питань про відвід захисника з формальних і неформальних причин; забезпечення цивільного позову; вирішення відводів; визначення загального напрямку розслідування; вибір доказів, що підлягають дослідженню і т. ін.

Слід передбачити подачу апеляції на рішення слідчого судді, яка буде розглядатися окремою палатою апеляційного суду. Моделлю для цього може стати Франція, де введено судовий орган, що контролює слідчого суддю – суддя по свободам і ув'язненню, якому відійшла частина повноважень слідчого судді та слідчі камери, котрі реформовано у слідчий орган другої інстанції [32]. Це неупереджений посередник між обвинувачем і захистом на стадії досудового слідства. Така побудова досудового слідства дозволяє слідчому судді залишатися незалежним від прокурора, прирівняти у правах сторони обвинувачення і захисту, забезпечити процесуальний судовий контроль і встановити процесуальні гарантії в галузі застосування мір примусу. Досвід Франції можна використати для організації судового контролю за досудовим слідством України.

Континентальні процесуальні системи Європи реформуються за рахунок резерву для поширення змагальності – досудового слідства. В 1993 році у Франції було здійснено спробу пом'якшення слідчого характеру досудової підготовки шляхом звільнення слідчого судді від обов'язку пред'являти обвинувачення, але ця новела викликала різке зниження активності судової поліції. Закон переглянули і повернулися до звичного розподілу процесуальних функцій, де розслідування веде суддя-слідчий, який приймає справу до провадження, збирає докази, арештовує і пред'являє обвинувачення, тобто продовжує сумісництво юрисдикційних (судових) повноважень з розслідуванням злочину. За цією процедурою захист у правах урівнюється з обвинуваченням за рахунок пасивних гарантій через оскарження незаконних дій і контролюючої ролі обвинувальної камери.

В Італії процес формування доказів змістився в судову стадію, а ініціатива їх отримання перейшла від суду до сторін, за ініціативою яких докази залучаються [32, с. 125–130]. Тобто, обвинуваченому та його захиснику надано право проведення в повному обсязі паралельного розслідування. В Німеччині пішли іншим шляхом, ліквідувавши 9 грудня 1974 року досудове слідство законом "Про реформу кримінально-процесуального права”. Його місце посіло прокурорсько-поліцейське дізнання з суддею-дізнавачем, який легалізує судові докази шляхом проведення слідчих дій за клопотанням сторін, вирішує питання арешту, має право проводити за своєю ініціативою невідкладні слідчі дії, допитувати обвинуваченого, керувати діяльністю експерта, тобто, він на половину є суддею-слідчим, хоча справ до свого переведення не приймає. В німецькій доктрині кримінального процесу переважає позиція, що принцип рівності прав обвинувачення і захисту є несумісним зі структурою німецького кримінального судоустрою, але ця позиція піддається нищівній критиці. Досвід реформування кримінального процесу в країнах Європи показав, що пасивний в зборі доказів слідчий суддя чи його відсутність є серйозним недоліком, бо виникає необхідність вирішення: проблем уникнення сумісництва функцій активного незалежного судді на слідстві з роллю судді-дослідника, схильного до обвинувачення; сумісництва активності суду з активністю сторін.

Незалежний судовий контроль, об'єктивне і незалежне досудове слідство не можливі без наявності слідчого судді, об'єктивного і незалежного дослідника обставин вчиненого злочину. З його введенням відпаде частина невластивих як слідчому, так і прокурору функцій; їх чіткий розподіл на стадії досудового слідства слугуватиме гарантією реалізації принципу змагальності в цій стадії. Він не має входити до структури конкретних судів першої інстанції, а повинен бути повністю автономною процесуальною фігурою.

Характерним є те, що західноєвропейські юристи бачать реформування досудового слідства через скасування рядом країн інституту слідчого судді, або суттєвої модифікації його повноважень. На їх думку, цей інститут – пережиток тих часів, коли суд виконував функцію розслідування кримінальних справі, їх розгляд по суті і навіть – кримінального переслідування. Цим постулатом керувалися при скасуванні інституту слідчих суддів в Німеччині, Португалії, Туреччині, Італії, а також – суттєво змінивши їх процесуальний статус у Франції [32]. Однак, інститут слідчого судді – це шлях до вирішення проблем на стадії досудового слідства у вітчизняному процесі. Це незалежна інституція при вирішенні конфліктних ситуацій на цій стадії розслідування справи.

Список використаних джерел

1. Романюк Б. Прокурорський нагляд, судовий та відомчий контроль за діяльністю слідчого // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 6. – С. 51–59.

2. Тоні Оноре. Про право. Короткий вступ. – К., 1997. – С. 41, 93–97.

3. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер,1999. – С. 177.

4. Сірий М.І. Українська модель здійснення судового контролю на досудових стадіях кримінального процесу // Вісник Центру суддівських студій: Інформ. бюл. – 2005. – № 4–5. – С. 5–7.

5. Дудар О.Ф. Організаційно-правові засади дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів. Основні детермінанти їх порушення // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – К., 2004. – № 9. – С. 104–111; Усенко О.В. Досвід Європейського співтовариства дотримання прав і свобод громадян. Там само. – С. 112–118.

6. Постанова Верховної Ради України "Про засади державної політики в Україні в галузі прав людини” від 17 червня 1999 р. № 757-Х1V // Офіц. вісник України. – 1999. – № 25. – Ст. 1147.

7. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України, 2001. – № 3. – 10 січ.

8. Всеобщая декларация прав человека // Междунар. акты о правах человека: Сб. док. – М., 2000. – С. 4–41; Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод // Междунар. акты о правах человека: Сб. док. – М., 2000. – С. 541; Международный пакт о гражданских и политических правах // Международные акты о правах человека: Сб. док. – М., 2000. – С. 17; Хартия Европейского Союза об основных правах: Сб. док. – М., 2000. – С. 130–131.

9. Гончаренко С. Стаття 6 ЄКПЛ: Кримінально-процесуальні права і гарантії. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О.Л. Жуковської. – К., 2004. – С. 271–294.

10. Демидов И.Ф. Роль судебной власти в обеспечении законности уголовного преследования // Законность в Российской Федерации. – М., 1998; Еникеев З.Д. Механизм уголовного преследования: Учеб. пособие. – Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 2002. –С. 80–85; Судебная власть / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО "ТК Велби”, 2000. – С. 150–158; Cappeletti M. The Judicial process in Comparative Perspective. – Oxford: Clarendon Presse, 1989. – P. 9; Riverro J. Rapport de synthese. – Aix-en-Provence, 1982. – P. 519.

11. Маляренко В., Пилипчук П. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини // Право України, 2001. – № 4. – С. 40–44.

12. Российское законодательство Х–XX столетий. – М.,1991. – Т. 8. – С. 168; Викторский С.И. Российский уголовный процесс. – М.,1997. – С. 368–369; Фойницкий М.Л. Курс уголовного судопроизводства. – СПб. – 1996. – Т. 2. – С. 393– 394.





Реферат на тему: Межі судового контролю на стадії досудового слідства. Слідчий суддя (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.