Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Людина є найвищою соціальною цінністю в Україні. Особисті права та свободи людини і громадянина. Презумпція невинуватості (реферат)

План.

1. Людина є найвищою соціальною цінністю в Україні.

2. Особисті права та свободи людини і громадянина.

3. Презумпція невинуватості у вчиненні злочину (стаття 62 Конституції).


Вступ

Конституцію України було прийнято 28 червня 1996 року п'ятою сесією Верховної Ради.

Конституція – Основний Закон нашої держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства. Термін "конституція" походить від латинського слова "constitutio", що означає "устрій", "встановлення". Так іменувалися деякі з актів, що видавалися римськими імператорами. Застосування терміна "конституція" в сучасному його розумінні пов'язане з епохою буржуазних революцій – інтереси нового класу, який прийшов до влади, вимагають скасування віджилих феодальних відносин і диктують нагальну потребу особливого правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід'ємний атрибут суверенної держави.

Конституція покликана закріплювати й регулювати найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в системі законодавства будь-якої країни. Кожна галузь законодавства має свій виток у тому чи іншому положенні конституції.

Конституції держави притаманна велика об'єднуюча сила щодо охоплення всіх верств населення, всіх політичних сил процесом досягнення порозуміння у суспільстві, якщо й не з усіх, то з переважної більшості спірних питань.

Питання прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав. Саме забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

В Україні питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в Конституції Пилипа Орлика 1710р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого і легшого[1]".

Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби буржуазних революцій свободи людини.

Свобода людини – це вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права людини природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина. Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користуватися своїми правами.

У демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи повно відображає принцип, закладений у статті 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод, тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст.27); право на повагу до гідності людини (ст.28); право на свободу та особисту недоторканість (ст.29); право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст.32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст.36); право брати участь в управлінні державними справами (ст.38); право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст.39); право на соціальний захист (ст.46) тощо.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

Людина є найвищою соціальною цінністю в Україні

Приймаючи Конституцію, Верховна Рада України мала на меті захистити права людини. Так стаття 27 проголошує невід'ємне право кожної людини на життя. Проголошення цієї норми в Конституції України – це матеріалізація однієї з гуманістичних засад. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя – один з основних обов'язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприяти розвиткові медичної допомоги, забезпечувати послідовне покращення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку.

У статті 27 Конституції України зазначено, що "ніхто не може бути свавільно позбавлений життя".

Особисті права та свободи людини і громадянина

Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Саме цей статус є підґрунтям усіх якісних рис людини. Кожну конкретну людину необхідно розглядати як особистість.

До особистих прав людини належать: право на вільний розвиток своєї особистості; невід'ємне право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на недоторканість житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу світогляду і віросповідання.

Право людини на вільний розвиток своєї особистості (ст.23)

Це право передує всім іншим особистим правам людини, які у різних аспектах його конкретизують. Із цього випливає, що будь-які перепони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам Конституції і тому мають бути ліквідовані.

Невід'ємне право кожної людини на життя (ст. 27)

Це право захищає людину від зазіхання на її життя будь-кого. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю.

Право людини на повагу до її гідності (ст.28)

Це право має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє й до народження дитини, й після смерті людини. Справи, що виникають із цього приводу, як правило, вирішуються у судовому порядку. Суд повинен зобов'язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати їй не тільки упущену вигоду, а й моральну шкоду.

Право на свободу та особисту недоторканість (ст.29)

Це право як загальний принцип встановлює межу, яку ті чи інші посадові особи можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин тощо). Конституція України значно демократизувала заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недоторканість. Цим зумовлюється, що лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодавства може дати дозвіл на арешт людини і утримання її під вартою.

Право на недоторканість житла (ст.30)

Це право не дозволяє без підстав, передбачених законом, увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають. Поняття життя в даному разі підлягає широкому тлумаченню. Під житлом слід розуміти не тільки відповідну кімнату, квартиру, жилий будинок, а й усі допоміжні приміщення, якими користуються у повсякденному житті.

Принцип недоторканості житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31)

Це право належить до загальновизнаних суб'єктивних прав особи. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом. Інакше вони спричиняють кримінальну відповідальність за ст. 131 Кримінального кодексу України. Ці винятки обумовлені виключно гуманною метою – запобігти злочинові або з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи. Такі винятки можливі лише тоді, коли в інший спосіб одержати інформацію, необхідну для розслідування тієї або іншої кримінальної справи, захисту людини, суспільства і держави від злочинних зазіхань, неможливо. Порядок накладення арешту на кореспонденцію, її виїмки в поштово-телеграфних установах регулюється також ст. 187 Кримінально-процесуального кодексу України.

Щодо зняття інформації з телефонних розмов, інших каналів зв'язку, то і ці питання регулюються також статтями 8, 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992р.

При здійсненні оперативно-розшукової діяльності забороняється порушувати права людини і громадянина. У разі безпідставного порушення цих прав відповідні державні органи та посадові особи повинні відновити порушені права і відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду згідно із Законом України "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994р.

Право на невтручання в особисте життя (ст. 32)

Стаття 32 Конституції складається з чотирьох частин, які зорієнтовані на конституційне врегулювання різних життєвих ситуацій, пов'язаних із захистом особистого і сімейного життя людини. Вона забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; проголошує право кожного громадянина ознайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях з відомостями про себе; гарантує судовий захист права на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї.

Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст.33)

Це право – один із складників загального права людини на свободу. Його конституційне закріплення є важливою ознакою демократичної сутності держави.

Однак право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання не виключає необхідності дотримання реєстраційних правил, що функціонують в Україні.

Право на свободу думки і слова (ст.34)

Свобода думки і слова, як одне з фундаментальних прав людини, закріплене у значній кількості міжнародних документів, зокрема Загальній декларації прав людини (статті 18, 19), Міжнародному договорі про громадянські та політичні права (статті 18, 19), Європейській конвенції про захист прав і фундаментальних свобод людини (ст. 10).

Свобода думки не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні держави у тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропагувати погляди, що протерічать інтересам національної безпеки, територіальної цілісності держави, провокують заворушення чи злочини тощо.

Право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35)

Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання не можна розуміти як абсолютне, таке, що не залежить від змісту і форми світогляду та віри, які пропагуються. Державні органи можуть обмежити це право в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення, оскільки відомо, що деякі релігійні секти сповідують думки і відправляють обряди, які суперечать загальновизнаним моральним нормам.

Конституційні обов'язки громадян (ст. 65 – 68)

Конституція України поряд з низкою найважливіших прав і свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов'язки як громадян України, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Стаття 65 встановлює обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи. Згідно з цим закріплюється й обов'язок громадян України відбувати військову службу відповідно до закону.

Слід зазначити, що хоч у Конституції йдеться лише про обов'язки проходження військової служби, захисту Вітчизни, шанування державних символів нашої країни, які виступають як правові обов'язки, до них необхідно підходити як до відповідної шани, яка в даному випадку розуміється як моральна обов'язковість зазначених дій і відносин.

Громадяни проходять військову службу відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992р., а також Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991р., норми якого поширюються на тих громадян, які в силу своїх релігійних переконань не можуть проходити військову службу.

У статті 66 йдеться про незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині. Конституція встановлює, що кожен, хто заподіяв шкоду природі, культурній спадщині, повинен відшкодувати завдані ним збитки.

Одним із найважливіших обов'язків громадян перед державою є своєчасна сплата податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 67 Конституції не тільки встановлює обов'язковість сплати податків, а й регулює здійснення цього, що також, безперечно, викликано надзвичайною важливістю даного джерела формування доходів держави. Йдеться про те, що кожен має сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни повинні щорічно подавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 68, яка закінчує розділ Конституції, присвяченій врегулюванню прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. При цьому підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Поряд із цим загальним приписом у низці статей Конституції міститься заборона, здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян.

Презумпція невинуватості у вчиненні злочину

Стаття 62 Конституції проголошує такий важливий демократичний принцип правосуддя, як принцип презумпції невинуватості. Смисл цього принципу полягає у визнанні того, що людина вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому той, кого звинувачують, не повинен доводити свою невинуватість. Доводити вину особи мають той орган чи посадова особа, які звинувачують. Остаточне рішення з цього приводу може прийняти лише суд, який повинен розглянути відповідну справу у судовому процесі із дотриманням усіх передбачених законом процесуальних вимог.

Слід зазначити, що навіть визнання самим підсудним своєї вини ще недостатньо для постановлення обвинувального вироку. До того ж усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, тобто не беруться до уваги. Вирок повинен спиратися виключно на матеріальну (об'єктивну) істину, встановлену судом у ході судового процесу. Ця істина не може ­ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (наприклад, за допомогою застосування до особи фізичного насильства, висловлювання погроз щодо переслідування її родичів), на будь-яких припущеннях.

Оскільки ще мають місце випадки винесення неправосудних вироків, важливе значення має конституційний припис, згідно з яким у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, задану безпідставним засудженням.

Висновок

Приймаючи Конституцію України, Верховна Рада України старалась охопити як можна більше соціальних, політичних, економічних та інших питань, щоб забезпечити спокій і мир у країні.

Сила Конституції, її політичне значення перш за все в її стабільності, послідовності у здійсненні її настанов. Для того, щоб Україна була незалежною і демократичною, має бути достатньо розвиненою економічна база суспільства, міцною і цілеспрямованою щодо проведення соціально-економічних, управлінських реформ, боротьби із корупцією та іншими видами злочинності державна влада, професійно підготовлені й чесні кадри в усіх ланках державного апарату. На жаль, сьогодні цих найважливіших якостей в економічному та політичному житті українського суспільства явно бракує, а діяльність значної кількості політичних партій та об'єднань спрямована не на досягнення розумного компромісу в процесі вирішення практичних питань державної політики, а на розпалювання вкрай небезпечної ворожнечі між різними політичними силами, що діють в Україні.

Знання Конституції є одним із основних обов'язків кожного громадянина вільної України, зумовлює активізацію його участі у політичному житті суспільства, сприяє засвоєнню його конституційних прав та обов'язків, ефективнішому захисту цих прав у повсякденному житті. У Конституції України відображено нову, справді демократичну позицію щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. Людина, права якої порушено, звертаючись до суду чи будь-якого іншого державного органу, а також громадської організації, може безпосередньо посилатися на відповідні норми Конституції як на достатні та найважливіші підстави для того, щоб її права і свободи були відновлені.

На жаль українське суспільство не навчилося ще жити незалежно, самостійно, створювати і виконувати закони, які б захищали всі верстви населення, які б не мали двояких значень і виконувалися б усіма, не зважаючи на посаду, звання, чи товщину гаманця.

Практичне завдання.

Задача.

При вирішенні питання про відбування військової служби громадянин Н. заявив у військкомат, що він належить до релігійної конфесії згідно віровчення якої, він не має права брати до рук зброї. Громадянин Н. надав довідку про належність до релігійної конфесії.

Запитання.1. Як врегульовується Конституцією право на свободу, віросповідання згідно умови задачі.

Відповідь:

В Законі України від 12 грудня 1991 року говориться: "Виходячи з встановленого державою загального військового обов'язку та гарантованої Конституцією України свободи совісті цей Закон визначає організаційно-правові основи альтернативної служби."

Згідно з статтею 2, право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають при наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах.

В статті 3 говориться, що відповідно до Конституції України, цього Закону, інших актів законодавства громадяни, які проходять альтернативну службу, користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами за винятками визначеними цим Законом, і виконують обов'язки громадян України.

За громадянином, який проходить альтернативну службу, зберігається право на жилу площу, яку він займав до призову на службу, черговість на одержання житла за постійним місцем проживання і роботи, а також попередня робота (посада), яку він виконував (займав) до призову, а в разі її відсутності – інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Він користується переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників протягом двох років з дня звільнення з альтернативної служби.

Стаття 7 говорить, що для вирішення питань проходження альтернативної служби утворюються комісії у справах альтернативної служби: республіканська, Кримської АРСР, обласні, міські (міст республіканського підпорядкування), а в разі необхідності – районні і міські комісії.

Запитання 2. Чи є невійськова (альтернативна) служба примусовою роботою.

Відповідь:

Кожна людина має свої обов'язки – перед батьками, дітьми, Богом, і т. д., а також кожен громадянин має певні обов'язки перед своєю державою. Одним із обов'язків громадянина є військова служба. Якщо громадянин, який призивається до військової служби належить до релігійної конфесії згідно віровчення якої. він не має права брати до рук зброї, то за Законом України від 12 грудня 1991р., призовник має право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку.

Якщо розглядати альтернативну службу як примусову роботу, то і військова служба є примусовою.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, кожен громадянин має відбути військову службу відповідно до закону. Винятком є лише громадяни, яких звільнили відповідно до законодавства від призову на військову службу.

За статтею 8 Закону, про альтернативну службу, громадянин не може ухилятися від проходження альтернативної служби незалежно від її умов і характеру.

При ухиленні громадянина від проходження служби комісія у справах альтернативної служби скасовує рішення про направлення на альтернативну службу, про що протягом трьох днів письмово повідомляє громадянина і військовий комісаріат.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Коментар до Конституції українського інституту законодавства Верховної Ради України. – Київ, 1996р.

3. "Основи конституційного права України". підручник за редакцією проф. Копейчикова В.В. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 288с.



[1] Цит. за: Слюсаренко А.Г., Томенко М.В., Історія Української Конституції. – С. 32.





Реферат на тему: Людина є найвищою соціальною цінністю в Україні. Особисті права та свободи людини і громадянина. Презумпція невинуватості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.