Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Кримінологія. Трасологія (реферат)

План

1. Поняття трасології та її значення

2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

3. Класифікація слідів

4. Основи дактилоскопії

5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

6. Сліди ніг та взуття людини

7. Сліди знарядь злому та інструментів

8. Сліди транспортних засобів


 

1. Поняття трасології та її значення

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчи­нення злочину, вивчаються з метою швидшого його роз­криття, виявлення злочинців, встановлення істини по спра­ві. Дослідження слідів має також важливе криміналістич­не значення, оскільки допомагає встановити знаряддя зло­чину, отримати відомості про злочинця, визначити меха­нізм злочинної події. Вивчення матеріально-фіксованих слідів (слідів-відображень) здійснює трасологія — кри­міналістичне вчення про сліди.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дос­лідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1) об'єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Інди­відуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріаль­но-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встанов­лення тотожності) об'єкта, який їх залишив;

Від франц. trace — слід і грецьк. logos — слово, вчення; букв. — вчення про сліди.

3) відносна стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;

4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перет­вореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої бу­дови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існу­ванням причинного зв'язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити:

1) індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об'єкт);

2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різ­новид);

3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);

4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнен­ня у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок пересування злочинців, вико­ристання транспортних засобів, орієнтовно час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дозволяють вирішувати іден­тифікаційні та діагностичні завдання.

2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певни­ми змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відобра­ження злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів обумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слідами). Історично використання слідів з метою розкрит­тя злочинів відомо з давніх часів (особливо це стосується держав Стародавнього Сходу: Індії, Китаю, Камбоджі, Японії).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядаєть­ся за кількома аспектами. У широкому розумінні, слід — це результат будь-якої матеріальної зміни первинної об­становки внаслідок учинення злочину: матеріально-фіксо­вані зміни одного об'єкта на інший; поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення первинного положен­ня, місцезнаходження, стану різних об'єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки роз­битого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоп­люють: комплекси елементів, властивих певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі тощо); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміна­лістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетич­ного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме матеріально-фіксовані відображення зо­внішньої будови одного об'єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають внаслідок взаємо­дії двох об'єктів і мають достатньо широке розповсюджен­ня: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображен­ня є головним предметом вивчення у трасології.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших про­цесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають у результа­ті механічної контактної взаємодії двох об'єктів: один об'єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоут-ворюючий об'єкт, інший — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слгдосприймаючий. Ділянки поверхні об'єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємо­дії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об'єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об'єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при вза­ємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів зале­жить від низки чинників: твердості об'єктів, напрямку вза­ємодії, розташування об'єктів, сили і характеру взаємодії.

3. Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підста­вами. Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділя­ють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Стосовно конкретних слідоутворюючих об'єктів, то найчастіше зу­стрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди об'ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні та периферичні.

Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню бу­дову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у по­датливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому де­формується. Достатньо часто об'ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, дере­вині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або уда­ру (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Оби­два об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердіс­тю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть бу­ти віднесені, наприклад, сліди пальців рук на поверхні ме­блів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашару­вання формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об'єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об'єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені за­брудненою підошвою взуття, та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об'єкта і залишаються на слідоутворюючому об'єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидими­ми. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — від­шукання і сприйняття яких передбачає застосування спе­ціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутво­рюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об'єк­та, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням капілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрун­ті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утво­рюються при прокатуванні слідоутворюючого об'єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транс­портного засобу, утворений при поступально-обертально­му русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть бути віднесені сліди розрубу, роз­пилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосп­риймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємо­діючих об'єктів (наприклад, слід босої ноги в межах конта­кту з поверхнею дерев'яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на периферії», навко­ло взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, тер­мічного походження. У криміналістиці переважно вивчаю­ться сліди механічної дії, як найбільш поширені об'єкти трасологічного дослідження.

4. Основи дактилоскопії

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об'єктів, про які навіть первісні люди мали пев­ні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр Інісе, маленькому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підземний кори­дор завдовжки 13 м з двома рядами кам'яних стовпів, на 23-х з них були знайдені малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних на­родів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилос­копія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний рукою чоловіка, а у випадку його не­письменності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У XII—XIII ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірвання шлюбу, а й у розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з висо­кою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є не­заперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались пропозиції щодо необхідності введення системи загального дактилоскопіювання та створення відповідного банку да­них.

Дактилоскопія— розділ трасології, що вивчає влас­тивості й будову капілярних візерунків з метою викори­стання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1) контактування руки з яким-небудь об'єктом відбу­вається переважно долонною поверхнею кисті;

2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3) шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та ни­жнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дер­ма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, ко­жен з яких займає певне місце протягом усього життя лю­дини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює капіляр­ні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. капіляр­ні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної повер­хні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина па­пілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0-Д—0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня ін­дивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуаль­ність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дозволяє відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дозволяє їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюєть­ся. На нігтьових фалангах вони виникають на 3—4-му місяці розвитку плоду людини, а остаточне їх формування відмічається на 6-місячному розвитку плода. Розвиток організму людини пов'язаний зі збільшенням ширини, висо­ти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінни­ми. В експертній практиці мали місце випадки пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випад­ках є певні ознаки, що дозволяють встановити факт пере­садки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідер­міс через певний час відновлюється у початковому вигля­ді, а пошкодження дерми призводить до порушення па­пілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узо­рів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох по­токів папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюн­ку; г) дельта — місце зближення чи з'єднання всіх трьох груп папілярних ліній; д) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, пет-льові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будо­вою не можуть бути віднесені ні до одного з основних ти­пів, то це атипові (аномальні) візерунки.

98

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній час­тині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки по­діляються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % загальної кількості паль­цьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки складаються не менше ніж із трьох потоків ліній, мають одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерун­ки становлять близько 65 % загальної кількості пальцьо­вих візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будо­вою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі склад­ною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько ЗО % загальної кількості візерунків.

5. Виявлення, фіксація і вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події зустрічаються такі види слідів пальців рук, як об'ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшару­вання і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слі­дів та їхній вид обумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об'ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1) оглядом у косопадаючих променях;

2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об'єкт огляду прозорий);

3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;

4) скурюванням парами йоду;

5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотно­кислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об'ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування по­рошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої мо­жливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає необхідність у їхньому копіюванні або застосуванні дакти­лоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки — це порошки, які викори­стовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вугле­кислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні.

Найбільш відомі такі магнітні порошки, як «Агат», «Сап­фір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універ­сальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін — 3 %, оксид кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: ок­сид цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — З %, оксид свинцю — 60 %, живиця — 37 %). Принцип ви­користання порошків полягає в тому, що потожирові ви­ділення на відбитках пальців рук тривалий час залиша­ються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.

До способів виявлення слідів рук належить також об­робка поверхні об'єкта парами йоду. Скурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі засто­сування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). За таким способом добре виявляють сліди рук на найрізноманіт­ніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лако­ваних меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою па­рів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10—15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складо­вих частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільше розповсюджен­ня отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азот­нокислого срібла (5—10 %), розчин нінгідрину (0,2—2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового спирту розчиняється 0,25 г бензину). Робота з хімічними реактивами провадиться в ла­бораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографу­вати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В прото­колі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об'єкті; харак­тер і стан поверхні об'єкта; вид сліду; розміри кожного слі­ду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; яким чином упаковані об'єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дакти­лоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об'ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені пред­мети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які пе­рев'язують шпагатом; предмет може бути затиснутий лис­тами картону, поміщений у коробку, яка перев'язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилос­копічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є іден­тифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід під­готувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2) протокол огляду місця події (інші матеріали кри­мінальної справи);

3) досліджувані об'єкти зі слідами або сліди, перенесе­ні на плівки, фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належно­сті; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділян­ками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії за­лишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифіка­ції складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, форму­лювання висновків. При роздільному аналізі окремо до­сліджують слід (чи його копію) та об'єкт (експерименталь­ні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окре­мих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та прита­манні об'єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки па­пілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, за­гальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі оз­наки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, зтоншення чи утовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, що призначений для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадіння або відмінностей щодо кожної ознаки та їх су­купності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність то­тожності.

6. Сліди ніг та взуття людини

Сліди ніг і взуття — це відбитки морфологічних особ­ливостей будови ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підо­шви взуття). Види слідів ніг (взуття) поділяються на об'єм­ні (утворюються на поверхні ґрунту) і поверхневі (видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об'єктом трасологічного дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття і доріжка слідів.

Сліди босої ноги бувають об'ємні й поверхневі; в них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п'ятку. На по­верхні ступні розташовані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.

На місці події може бути виявлено одиночний слід або кілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (рис. 5). Доріжка слідів ніг — це група слідів ніг людини, яка скла­дається з кількох (три і більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 6). Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху; лінія ходьби; довжина кро­ку; ширина кроку; кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дозволяє дійти висновку про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і приблизний вік, фізичні вади).

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) копіювання;

4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти «К», «СКТН», сірки, парафіну);

5) складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об'ємний, поверхне­вий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів еле­ментів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка.

Сліди ніг (взуття) фотографуються за правилами мас­штабної зйомки. Об'ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і з блендою. Доріжка слідів фотографується панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають ви­мірюванню такі параметри: 1) довжина сліду; 2) довжина і ширина підметки; 3) довжина і ширина проміжної части­ни; 4) довжина і ширина підбора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це неможливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Виготовлення зліпків. Після фотографування та опи­су в протоколі слідів з них виготовляються зліпки, вико­ристовуючи при цьому гіпс, парафін, сірку, полімерні ма­теріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду вида­ляють сторонні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінова­ним способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають чистою водою (рис. 7).

Наливний спосіб. У по­суд із водою невеличкими дозами сиплять сухий гіпс, рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у слід гіп­сову масу на 10—15 мм, роз­міщають арматуру, потім ви­ливають іншу частину гіп­сового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5—0,7 кг медичного гіпсу.

Якщо сліди взуття залишені на снігу, рекомендуєть­ся застосовувати комбінований спосіб. Слід покривається невеличким прошарком сухого гіпсу, а потім туди вилива­ють гіпсовий розчин. У цьому випадку розчин повинен ма­ти температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (суміш води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишені на сипучому ґрунті, їх попередньо укріплюють, поливаючи навколо них на від­стані 50 мм водою, а потім застосовується наливний спосіб.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосовувати на­сипний спосіб. Для цього в слід насипають на 2—2,5 мм су­хого гіпсу, кладуть арматуру, поверх знову насипають стільки ж гіпсу і крізь зволожену марлю ллють воду, поки вона не буде на його поверхні. *

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянце­вий фотопапір чи дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за допомогою полімерних матеріалів — паст «К», «У-4», «СКТН-1».

7. Сліди знарядь злому та інструментів

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкрит­тя сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому по­діляють на такі види: сліди натискання, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об'єм­ними та поверхневими, статичними і динамічними. Сліди знарядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проламаних підлогах або стелях, на зами­каючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (ме­талевий прут, лом, труба, сокира тощо), який може бути використаний для подолання перешкод. Звичайно застосо­вується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому на­лежать спеціально виготовлені у злочинних цілях інстру­менти та пристрої: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Фіксація слідів здійснюється за загальними правила­ми в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об'єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, кон­тур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність в них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду і опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необхідно сфотогра­фувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2) фотографування;

3) виготовлення схем;

4) копіювання;

5) виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовуються різні ма­теріали: пластилін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зуболікарські зліпочні маси (стіракрил, стене, дентол, тіодент). Виготовлені зліпки слід упа­кувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів до­зволяє з'ясувати механізм злому, навички злочинця, вста­новити групову належність знаряддя, яке було застосова­но, або ідентифікувати його.

8. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відобража­ють зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди— відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що відокре­милися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного похо­дження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження —сліди галь­мування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об'ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марку, модель); ототожнити транс­портний засіб або його частину; встановити деякі обстави­ни розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, вста­новлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, за­мальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: міс­цезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об'ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об'ємних слідів стосовно поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; озна­ки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. У випадку ви­явлення слідів на картоні, фанері, папері, одязі потерпіло­го вони вилучаються в натурі.

З об'ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліпки (зліпки повинні бути завдовжки 600—700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.


Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.





Реферат на тему: Кримінологія. Трасологія (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.