Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Кримінально-процесуальне право і закон (реферат)

1. Зміст і структура кримінально-процесуального права

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ "про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.

Аналіз кримінально-процесуальної літератури, в якій розглядається поняття кримінально-процесуального зако­ну, свідчить про певні розбіжності в трактуванні цього питання. В деяких випадках під ним розуміють як форму правових актів, що містять норми, які регулюють суспільні відносини у галузі кримінального судочинства, так і самі ці норми, система яких утворює кримінально-процесуаль­ний закон[1]. Отже, під поняттям «кримінально-процесу­альний закон» розуміють форму і зміст кримінально-процесуального права в органічному поєднанні.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим ком­понентом, важливою ланкою всієї системи права в Ук­раїні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'яза­не з іншими ланками, зокрема з матеріальним криміналь­ним правом.

Правильне розуміння кримінально-процесуального пра­ва є необхідною умовою для відмежування цього поняття від інших, подібних до нього.

Деякі автори поєднують поняття кримінально-проце­суального права і кримінального процесу, тобто вони розглядають кримінальний процес як сукупність норм і як діяльність відповідних органів. Ці поняття не слід змішу­вати чи ототожнювати. Кожне з них має своє змістове на­вантаження.

Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-проце­суального закону зумовлений тим, що в них спільна мета — охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьо­му вони виконують різні функції. Кримінальний закон ви­значає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш правильне і точне його застосування.

Кримінальний закон, який є потужною зброєю у бо­ротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуаль­ного закону. Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою за­стосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу.

Враховуючи природу кримінально-процесуального пра­ва, його призначення обслуговувати потреби, пов'язані з реалізацією кримінального закону, досить обгрунтованим є погляд ряду науковців, які розглядають його як похідне від матеріального права, а існуючий між цими галузями права взаємозв'язок — як відносини між формою і змістом. Процесуальне право, зазначає С. С. Алексеев, щільно при­микає до матеріального, є ніби надбудовою над ним, свого роду продовженням[2].

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі ситуації, коли виконання приписів про­цесуальних норм тягне за собою порушення норм матері­ального права, і навпаки. Проте кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями, суди чинять по-різному, але в більшості ви­падків судова практика надає перевагу процесуальному закону.

Очевидно, таке вирішення колізії між процесуальним і матеріальним правом не можна визнати цілком правильним.

На наш погляд, якщо з якихось причин виникає колізія, то повинна діяти певна субординація соціальне-правових цінностей, ідей та юридичних норм. Ніщо в проце­суальній формі не повинно заважати здійсненню право­суддя чи викривляти суть справи.

Форма відіграє позитивну роль, якщо вона не супере­чить своєму соціальному призначенню. Вона є ефективні­шою тоді, коли краще сприяє вирішенню всього комплек­су завдань, що стоять перед судочинством. І це необхідно враховувати як у правотворчій, так і в правозастосовчій діяльності.

У «Філософії права» Гегель зазначав, що процесуаль­ний закон (норми) можуть відігравати двояку роль — по­зитивну і негативну. «Формальності, — писав він, — мо­жуть бути перетворені також і в зло, і навіть на знаряддя несправедливості»[3].

Аналогічну думку висловлював і А. Ф. Коні, зазначаю­чи, що формальна справедливість не завжди прирівнюється до істинного правосуддя[4].

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуаль­ного закону: 1) це акт, що мас найвищу юридичну силу; 2) він формулює принципи і регулює процедуру криміналь­ного судочинства; 3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки; 4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу. Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна кла­сифікувати за різними підставами: 1) за юридичною си­лою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ Ук­раїни заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди); 2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують; 4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють і норми, що скасовують; 5) за часом дії — ви-значено-строкові та невизначено-строкові; 6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст кримінально-процесуального закону можуть міститися в кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних нормативно-правових актах, «присвяче­них» кільком галузям права. Такими є, наприклад: Зако­ни України «Про внесення змін до Кримінально-процесу­ального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв'язку з утворенням податкової міліції»[5], «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-про­цесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства»[6], «Про внесен­ня змін і доповнень до деяких законодавчих актів Украї­ни в зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією»[7].

Отже, зовнішньою формою кримінально-процесуально­го закону є кримінально-процесуальний акт вищих органів державної влади, а його наповненням, змістом — кримі­нально-процесуальна норма як структурний елемент кри­мінально-процесуального закону, права, його невіддільна частина і найголовніша одиниця.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінально­го застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки криміналь-но-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Зви­чайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, од­нак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти криміналь­но-процесуальної діяльності, що не врегульовано законо­давцем, регулюються за аналогією іншими нормами кри­мінально-процесуального закону. Наприклад, постановлен­ию вироку передує нарада суддів під керівництвом голо­вуючого. Ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім (частини 1 і З ст. 325 КПК). Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але оголошенню не підлягає (ч. 1 ст. 339 КПК). Водночас не врегульовано так детально дії суддів при ви­несенні ухвали в нарадчій кімнаті. Тому зазначені вище норми щодо винесення вироку за аналогією повинні за­стосовуватись і при винесенні судом ухвали в нарадчій кімнаті.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за аналогією не призвело до порушення принципу закон­ності, слід додержуватись низки умов:

1) передбачений процесуальним законом випадок по­винен бути подібним до того, до якого закон застосовуєть­ся за аналогією;

2) застосування закону за аналогією ні в якому разі не може вести до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не пе­редбачених законом обов'язків;

3) не допускати вчинення органами слідства і дізнан­ня, прокуратурою і судом процесуальних дій, що не передбачені нормами кримінально-процесуального закону[8].

2. Джерела кримінально-процесуального права

та їх характеристика

У правовій науці, використовується поняття "джерело права".

Норма права та джерело права — це не одне й те саме.

Норма кримінально-процесуального права — це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридич­ного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальний закон.

Першоджерелом; норм кримінально-процесуального права є Конституція держави. Так, у новій Конституції України (1996 року) викладено основні принципи правосуддя. Зокрема, в ній (ст. 62) вперше отримав належне юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції невинності обвинуваченого: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не дове­дено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв'язуються на! користь обвинуваченого. Конституція визначає основні засади інституту реабілітації безневинно засуджених та встановлює, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої/незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст. 56).

Згідно зі ст. .8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми є нормами прямої дії.

Із цього випливає, що: норми Конституції мають фундаменталь­ний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не по­винні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права: нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосову­ються в випадках неурегулювання якихось відносин галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного Законодавства, не допускається зву­ження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнен­ня гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають Проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє прин­цип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають межу і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямо­ваність діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Консти­туцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової рег­ламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовані; коли нормативно-правовий акт, прийнятий !Кабінетом Міністрів, суперечить Конституції України; коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового харак­теру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції Укриши. Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Крім Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, до джерел норм кримінально-процесуального права належать закон України "Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру", "Про попереднє ув'язнення", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про забезпечення безпеки осіб, які ' беруть участь у кримінальному судочинстві", "Про порядок відшко­дування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та деякі інші законодавчі акти, якими вносяться зміни або доповнення до Кримінально-процесуального кодексу або встановлюються спеціальні правила притягнення окремих осіб до кримінальної відповідальності.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України, накази Генераль­ного прокурора України, інструкції Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України належать до числа норма­тивних актів, що встановлюють порядок застосування тих чи інших норм кримінально-процесуального права.

До числа джерел кримінально-процесуального права належать також і міжнародні правові акти. Ратифіковані державою міжна­родні угоди мають на її території силу закону, а їхні правові норми мають ознаки норм прямої дії і підлягають застосуванню поряд з іншими процесуальними нормами, якщо воци не суперечать Конс­титуції України.

Часто поняття «кримінально-процесуальний закон» за­стосовується в більш вузькому, спеціальному значенні як найменування тільки безпосередньо самих нормативно-правових актів вищих представницьких органів державної влади, що складають кримінально-процесуальне законо­давство. При такому підході кримінально-процесуальний закон в систематизованому вигляді (КПК) є юридичним джерелом, зовнішньою формою кримінально-процесуаль­ного права, бо є способом вираження і функціонування його норм.

Слід зазначити, що деякі автори визнають криміналь­но-процесуальний закон єдиним джерелом кримінально-процесуального права[9]. На нашу думку, така позиція є не зовсім правильною.

Досить справедливо з цього приводу висловилися О. О. Чувильов і Т. Н. Добровольська, які зазначають, що кримі­нально-процесуальний закон є основним, але не єдиним джерелом кримінально-процесуального права. Така по­зиція є більш виваженою і правильною. Адже дійсно, іноді кримінально-процесуальна діяльність регулюється указа­ми Президента України, постановами Верховної Ради Ук­раїни або рішеннями Конституційного Суду України, по­ложення яких стають законом значно пізніше. У своїй сукупності всі ці нормативні акти утворюють криміналь­но-процесуальне законодавство України.

При цьому слід зазначити, що визначення закону єди­ним джерелом кримінально-процесуального права усуває з переліку цих джерел міжнародні договори (конвенції), які заключила Україна з іншими державами і які, дея­кою мірою, регулюють кримінально-процесуальну діяльність посадових осіб судових та інших правоохорон­них органів України. Ці правові документи статусу зако­ну не набувають, проте містять ряд кримінально-процесу­альних норм.

Отже, джерела кримінально-процесуального права мож­на поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Однак слід пам'ятати, що керівні роз'яснення Плену­му Верховного Суду України, накази, інструкції, вказів­ки Генерального прокурора та Міністра внутрішніх справ не є джерелами кримінально-процесуального права, бо вони містять не нові норми права, а лише тлумачення, роз'яс­нення судам, органам розслідування і прокурорам щодо правильного застосування вже чинних правових норм.

Отже, кримінально-процесуальний закон — це су­купність процесуальних норм, що регулюють криміналь­не-процесуальну діяльність і спрямовані на забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, їх значен­ня полягає в тому, що вони встановлюють порядок реалі­зації матеріального закону, регулюють правові відносини між учасниками кримінально-процесуальної діяльності, забезпечують охорону прав і свобод громадян, які залуча­ються до сфери кримінального судочинства,

3. Дія кримінально-процесуального закону в часі, просторі щодо осіб

Чинність кримінально-процесуального закону в про­сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено до­говори про надання правової допомоги в цивільних, сімей­них і кримінальних справах, застосовується процесуаль­не законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодав­ству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслі­дування чи розгляду справи в суді кримінально-процесу­альний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, криміналь­но-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

Новий кримінально-процесуальний закон набирає чин­ності через 10 днів після його опублікування у «Відомос­тях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в поста­нові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб оз­начає, що при провадженні у кримінальній справі на те­риторії України норми КПК України застосовуються у справах про злочини:

1) громадян України;

2) осіб без громадянства;

3) іноземців, за винятком осіб, які користуються пра­вом дипломатичної недоторканності.

Коло осіб, які користуються правом дипломатичної не­доторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.[10]. Цю Кон­венцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.[11]. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імуні­тет, окреслено в Положенні про дипломатичні представ­ництва та консульські установи іноземних держав в Ук­раїні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

Дипломатична недоторканність означає недоторканність особи, архівів, документів, офіційного листування, дип­ломатичної пошти, службового і жилого приміщення, іму­нітет від кримінальної юрисдикції України (якщо немає явно вираженої на це згоди акредитуючої держави) і дачу показань свідків без згоди особи, яка користується пра­вом дипломатичного імунітету. Про таку згоду робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Особами без громадянства вважаються особи, які про­живають на території України і не є її громадянами, вод­ночас вони не мають доказів своєї належності до грома­дянства будь-якої іноземної держави (ст. 11 Закону про громадянство України).

У кримінальному судочинстві застосовується той про­цесуальний закон, який є чинним у період провадження в кримінальній справі, а також закон тієї держави, в якій проваджу­ються попереднє слідство та судовий розгляд (здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення злочину.

Згідно зі ст. З КПК України провадження в кримінальних спра­вах на території України здійснюється за правилами КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового процесу. Криміналь­не судочинство може здійснюватися в межах установлених зако­ном термінів давності притягнення до кримінальної відповідаль­ності строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

Норми КПК України застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користують­ся правом дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без громадянства.

Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на морських, повітряних чи річкових суднах, які перебу­вають за межами України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої держави злочинів проти такої держа­ви чи інтересів, захищених її законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно.

Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності громадян перед законов і судом.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих законах. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про правовий статус іноземців" законодавством України інозем­цям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в осо­бисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграф­них повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з громадянами України. У силу ст. 29 даного закону іноземці, що вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і .встановлюється статус недоторканності.

Імунітетом від Кримінальної відповідальності наділені:

Дипломатичні агенти. Особистість дипломатичного агента недо­торканна. Він не підлягає арешту або затриманню. Статус недотор­канності поширюється на приватну резиденцію і помешкання представництв, дипломатичних служб. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показань як свідок. Особистій багаж його звільняється від огляду, якщо немає основ припускати, що він не містить предметів, ввезення і вивезення яких заборонено. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторкані. Державні службовці держави перебування не можуть заходити до цих помешкань інакше як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів.

Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави пе­ребування, мають привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним агентам. (Див. Віденська конвенція про дипломатичні .зносини від 18 квітня 1961 року— ст. 22, 24 29 — 37; Положення про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні.— Затверджено Указом Президента України 10 червня 1993 року).

Обмеженим імунітетом користуються співробітники консульсь­ких установ. (Консульські установи виконують, і різноманітні функції, але основна з них — це розвиток торгових і культурних взаємовідносин держав). Консульські посадові Особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у ви­падку вчинення тяжких злочинів. Консульські помешкання, архіви, документи й офіційна кореспонденція недоторканні. Проте самі робітники консульської установи можуть викликатись і допитуватись як свідки. Водночас працівники консульських установ не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їх функцій. (Див.: Віденська конвенція про консульські зноси­ни. - Відень, 24 квітня1963 року).

Статус недоторканності можуть мати й окремі категорії державних службовців України.

Недоторканністю володіють, у першу чергу, Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України корис­тується статусом недоторканності на весь період свої повноважень.

Стосовно народних депутатів народ проголосував на референ­думі за відміну наданого їм статусу недоторканності.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Суд не може за­стосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. Водночас міжнародні договори за­стосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Норми Конституції України є нормами прямої дії і нормами най­вищої юридичної сили. Не підлягають застосуванню закони, які су­перечать положенню Конституції України.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Консти­туції України застосований закон або закон, який підлягає застосу­ванню п конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Консти­туції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Разом з тим згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не до­пускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод лю­дини. Тому якщо норми законів звужують існуючі права і свободи людини, вони застосуванню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що виз­начають права й обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили і дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При виконанні в межах України окремих доручень правоохо­ронних органів іноземних держав, поданих відповідно до Міжна­родних конвенцій про взаємодопомогу в сфері кримінального су­дочинства, застосовується кримінально-процесуальне законодавст­во України, а в разі клопотання запитуючої сторони може застосу­ватись і законодавство держави ініціатора доручення, якщо воно не суперечить законам України та міжнародним стандартам у галузі прав і свобод людини.

Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Кримінально-процесуальне право є обов'язковим ком­понентом, важливою ланкою всієї системи права в Ук­раїні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'яза­не з іншими ланками, зокрема з матеріальним криміналь­ним правом.

джерела кримінально-процесуального права мож­на поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Чинність кримінально-процесуального закону в про­сторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено до­говори про надання правової допомоги в цивільних, сімей­них і кримінальних справах, застосовується процесуаль­не законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодав­ству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслі­дування чи розгляду справи в суді кримінально-процесу­альний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, криміналь­но-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.





Реферат на тему: Кримінально-процесуальне право і закон (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.