Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Криміналістика: розслідування незаконного обігу вогнепальної зброї та тілесних ушкоджень (реферат)

Останнім часом в Україні одним з факторів погіршення криміногенної обста­новки є наростаюча озброєність злочинного світу і відкрита демонстрація зброї. У та­кій ситуації особливої актуальності та гостроти набувають проблеми боротьби з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї. Розглядувані злочини, будучи од­ним з найбільш «перспективних» напрямів діяльності організованих злочинних угру­повань, поряд з торгівлею наркотиками, людьми, контрабандою й проституцією, не тільки не зменшуються, але й призводять до розширення так званого «збройового чорного ринку». Вони стають усе більш дохідним злочинним промислом, які мають, на відміну від ряду інших посягань, відносно велику доступність і менший ступінь ризику викриття.

Кримінальна відповідальність за незаконний обіг вогнепальної зброї передбаче­на ст. 262 КК України («Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем»), ст. 263 КК України («Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами») і ст. 264 КК України («Недбале зберігання вогнепальної зброї або бо­йових припасів»). З криміналістичної точки зору розслідування всіх цих злочинів має багато спільного, що дозволяє дати їх узагальнену характеристику.

Для формування методики розслідування незаконного обігу вогнепальної зброї важливе значення мають такі елементи криміналістичної характеристики, як: пред­мет злочинного посягання, способи вчинення злочину, типові сліди, обстановка вчи­нення таких злочинів і особа злочинця.

Предметом злочинного посягання злочинів, передбачених статтями 262-264 КК України, є вогнепальна зброя, до якої відносяться усі вили бойової, спортивної, на­різної мисливської зброї (крім гладкоствольної мисливської), призначені для меха­нічного ураження живої цілі на відстані, а також знищення чи ушкодження навко­лишнього середовища, для здійснення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згорянні вибухової речовини — пороху чи інших спеці­альних горючих сумішей. Вона може бути як саморобною (кустарного виготовлен­ня), так і виготовлена промисловим способом (заводським). Предметом злочину, пе­редбаченого ст. 264 КК України, крім зазначених вище видів вогнепальної зброї, мо­же бути також гладкоствольна мисливська вогнепальна зброя.

У тих випадках, коли вирішення питання, чи є зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами відповідні предмети, вимагає спеціальних знань, по справі слід призначити та провести судову експертизу у відповідній експертній установі (пунк­ти 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спра­вах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами» від S липня 1994 р. № 6).

Найбільшою популярністю в злочинному середовищі користуються найрозповсюдженіші на Заході пістолети і пістолети-кулемети під штатний у НАТО 9-мм піс­толетний патрон "парабелум”. Разом з тим, злочинці часто продовжують користува­тися пістолетами радянських зразків, тому що у нас саме до цієї зброї найпростіше дістати боєприпаси. Найбільш поширеними в незаконному обігу с пістолети Мака­рова (ПМ) і Стєчкіна (АЛС) радянського виробництва, а також пістолети Токарева (ТТ), виготовлені не тільки в СРСР, але й у Польщі, Югославії, Китаї, а також ав­томати Калашникова всіх моделей, останнім часом наймані професійні кілери все частіше використовують високоточну зброю іноземного виробництва — снайперські гвинтівки, оснащені оптичними і нічними прицілами, лазерними цілепокажчиками тощо.

Спосіб вчинення злочину являє собою систему дій щодо підготовки, вчинення і приховування злочину, яка детермінована умовами зовнішнього середовища і психофізіологічними властивостями особи і спрямована на досягнення бажаного резуль­тату.

Підготовчі дії злочинця при незаконному обігу вогнепальної зброї починаються з моменту виникнення злочинного наміру в злочинця й прийняття рішення про вчи­нення таких злочинів. У ході підготовки злочинці ретельно вивчають об'єкт майбут­нього злочину: режим роботи підприємства, установи; маршрути, час і засоби пере­сування особи, яка має доступ до сховищ озброєння; наявність технічних засобів за­хисту й охоронної сигналізації, наявність сейфів та спеціальних захисних сховищ. Для вчинення злочину здобувається зброя, проводяться консультації з «фахівцями», встановлюються контакти з працівниками правоохоронних органів, а також особа­ми, які мають доступ до зброї, підшукується транспорт, готуються технічні засоби для злому перешкод, виведення з ладу засобів охоронної сигналізації.

Учинення злочину ретельно планується, до злочинних дій нерідко втягується значна кількість осіб (робітники, посадові особи, охоронці, водії транспортних засо­бів, що беруть участь у перевезенні вантажів з цих підприємств та ін.) розподіля­ються ролі учасників вчинення злочину.

Злочини, пов'язані з розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї, ха­рактеризуються різноманітними діями, такими як: 1) розкрадання вогнепальної зброї зі Збройних Сил, МВС, Служби безпеки, воєнізованої охорони; 2) розкрадання вог­непальної зброї та окремих складових частин і механізмів на збройових заводах; 3) кустарне виготовлення вогнепальної зброї; 4) законне придбання нарізної ї гладкоствольної спортивної чи мисливської зброї з наступною його передачею в руки злочинного світу; 5) незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнепальної зброї; 6) недбале зберігання вогнепальної зброї; 7) контрабандне вве­зення зброї та боєприпасів через кордон та ін.

До основних способів заволодіння вогнепальною зброєю відносяться: 1) роз­крадання шляхом крадіжки або шахрайства; 2) розкрадання шляхом зловживання службовим становищем особою, у розпорядженні або під охороною якої знаходить­ся вогнепальна зброя і боєприпаси; 3) розкрадання шляхом грабежу або розбійно­го нападу.

Способи заволодіння можуть бути найрізноманітнішими, однак у діях злочинців спостерігається стійка повторюваність залежно від об'єкта нападу. Так, при проник­ненні на охоронюваний об'єкт заподіюється фізична шкода особам, які здійснюють охорону такого об'єкта. У випадку проникнення на технічно захищене сховище вжи­ваються заходи, що забезпечують виведення з ладу охоронної сигналізації і злом пе­решкод, сховищ (стіни, двері, сейфи тощо).

За способом проникнення на місце розкрадання можна установити окремі якос­ті особи злочинця, такі як наявність професійних навичок і злочинного досвіду, фі­зичні дані, ступінь інформованості злочинців про умови зберігання, часу і порядку одержання, видачі й обліку зброї та боєприпасів. Для конкретних способів проник­нення на місце розкрадання характерні певні механізми утворення слідів, встанов­лення яких у процесі розслідування дозволяє робити висновки про знаряддя злому, про особу злочинця.

У механізмі злочину при заволодінні вогнепальною зброєю і боєприпасами шля­хом грабежу або розбою можна виділити три основних етапи: 1) зближення злочин­ців з жертвою. З цією метою використовуються різні приводи, що відволікають ува­гу і дозволяють підійти досить близько, а також напад зі спини, напад з укриття; 2) взаємодія злочинців між собою, тобто застосування прийомів нейтралізації намагань жертви до опору (заподіяння тілесних ушкоджень, зв'язування і погроза); 3) на­ступні дії злочинця по заволодінню вогнепальною зброєю.

Дії по прихованню слідів злочину здійснюються на всіх етапах злочинної ді­яльності. При підготовці до злочину здійснюється маскування зовнішніх ознак (ма­ски, додаткові аксесуари, форма співробітників міліції та ін.), підбір одягу і взут­тя, придбання або підготовка наявних транспортних засобів для швидкого відхо­ду з місця злочину. На стадії вчинення злочину вживаються заходи, направлені на приховування слідів на місці злочину. Після закінчення злочину знищуються одяг, предмети, що використовувалися при вчиненні злочину, підробляються докумен­ти, що засвідчують особу, змінюються місця проживання і роботи, вчинюється тиск на потерпілих і свідків, приховується викрадене, знищуються маркувальні по­значення та упакування. У ряді випадків механічній обробці піддаються внутріш­ні стінки каналу ствола для позбавлення можливості ідентифікації даного екземп­ляра зброї.

Прийоми приховання злочину при заволодінні предметами озброєння шляхом зловживання службовим становищем особою, у віданні або під охороною якої зна­ходиться вогнепальна зброя і боєприпаси, відрізняються під вищенаведених. Вони полягають в основному в здійсненні підробок у звітних документах про рух предме­тів озброєння чи комплектуючих деталей.

Установлення способу вчинення і приховування злочину здійснюється за таки­ми напрямами: аналіз слідів, виявлених на місці злочину; одержання показань від осіб, інформованих про даму подію; аналіз інших елементів криміналістичної харак­теристики (наприклад, відомостей про особи злочинців і особливості організації зло­чинної структури, характеристику і кількість викраденого, типові сліди, обстановку вчинення такого роду злочинів тощо).

Обстановка вчинення розкрадань і незаконного обігу вогнепальної зброї і боє­припасів включає такі важливі компоненти, як місце і час їх вчинення, умови збе­рігання й охорони предметів озброєння, обставини, що сприяють розкраданням.

Залежно від об'єктів злочини вчинюються: на заводах-виготовлювачах предметів озброєння, у військових підрозділах, правоохоронних органах, мисливських колекти­вах, спортивних товариствах, фінансових і комерційних структурах, навчальних закла­дах, на приватних охоронних і детективних підприємствах, а також па підприємствах, що мають вогнепальну зброю і боєприпаси для проведення виробничих, рятуваль­них, дослідницьких робіт, навчання й охорони. Так, для підприємств-виготовлювачів нерідкими є вчинення крадіжок робітниками як готових виробів, так і окремих механізмів з цехів і складів. Значною мірою цьому сприяє відсутність належного конт­ролю й обліку за витратою комплектуючих деталей, а також порушення, що допускаються співробітниками охорони.

Значна кількість розкрадань вогнепальної зброї і боєприпасів пов'язана з нена­лежним збереженням готових виробів, у тому числі в місцях складування на підприємствах-виготовлювачах.

Розкрадання можуть вчинюватися в місцях використання предметів озброєння: вогнепальної зброї і боєприпасів — на стрільбищах під час бойових стрільб; боєпри­пасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв — у місцях провадження підривних робіт та ін.

Ще одним джерелом надходження зброї в незаконний обіг е її розкрадання як з територій військових частин, так і у військовослужбовців, останнє стає можли­вим через недоліки в організації служби, ослаблення службово-бойової дисципліни і неналежного виконання військовослужбовцями своїх обов'язків під час несення служби.

Типові сліди. Для розглядуваних злочинів, крім традиційних слідів, таких, як слі­ди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злому, слідів застосування вогнепальної зброї, можуть бути виявлені сліди збройового змащення, окремі екземпляри боєпри­пасів, деталей і вузлів викраденої вогнепальної зброї і вибухових пристроїв, ємкості для зберігання і перевезення зброї і боєприпасів, а також їх частини, пакувальні ма­теріали, частки вибухових речовин тощо.

Сліди можуть бути залишені злочинцями не тільки на місці злочину, а й за його межами, недалеко від нього, де зручно позбутися непотрібних предметів, захоплених при вчиненні злочину. На викинутих об'єктах можуть залишитися сліди пальців рук підозрюваних, їх волосся, інші біологічні об'єкти.

Вид і локалізація слідів, залишених учасниками розкрадання, залежать від спо­собу вчинення злочину і є його проявом. Так. якщо при вчиненні розкрадань пред­метів озброєння шляхом крадіжок, грабежів і розбійних нападів залишаються вище­зазначені сліди, то у випадку вчинення розкрадання шляхом зловживання своїм служ­бовим становищем слідами можуть бути підробки в товарно-транспортних накладних, картках складського обліку, фіктивні договори і гарантійні листи, доручення, платіж­ні доручення тощо.

Особа злочинця. Аналіз судово-слідчої практики показує, що розкрадання і незаконний обіг вогнепальної зброї відноситься до розряду «чоловічих злочинів», тому що абсолютна більшість таких злочинів, як правило, вчинюється чоловіками. Мають місце одиничні випадки, коли у вчиненні такого роду злочинів брала участь жінка і, як правило, її роль полягала у вчиненні підготовчих дій.

Споживчі властивості вогнепальної зброї як предмета злочинного посягання впливають на виникнення у визначеної категорії громадян злочинного інтересу до цих виробів, вибір ними відповідного способу вчинення і приховання цих зло­чинів.

Врахування цих властивостей допомагає органам, що ведуть розслідування, у ви­суненні версій щодо особи злочинців, їх кількості, віку, мотивів та цілей. Як відо­мо, підставою для можливого судження про особу невідомого злочинця може слугу­вати конкретний предмет посягання. У даному випадку це досягається вирішенням таких питань: особи якої категорії найчастіше посягають на подібний предмет, хто може бути найбільш зацікавлений у його заволодінні.

До таких злочинців, насамперед, слід віднести: 1) раніше судимих за тяжкі зло­чини проти особи і власності, які озброюються для вчинення розбоїв; 2) злочинні угруповання, що викрадають вогнепальну зброю, вибухові речовини з метою про­дажу як на території країни, так і для контрабандного вивозу за кордон; 3) особи, які мають за мету зведення рахунків з мотивів ревнощів, ворожості до окремих гро­мадян, у тому числі до представників правоохоронних органів, інших владних струк­тур та ін.; 4) особи з числа хуліганствуючих елементів, намір яких спрямований на злісне порушення громадського порядку із застосуванням вогнепальної зброї; 5) гро­мадян, то заволодівають вогнепальною зброєю для вчинення розправи над особа­ми, які належать до іншої національності, релігії, політичної партії тощо; 6) грома­дян, які вчинюють розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів з метою їх колекціонування, використання при полюванні, рибній ловлі; 7) громадян, які за­володівають вогнепальною зброєю для самогубства; 8) особи з психічними відхи­леннями.

Обставини, що підлягають з'ясуванню

Успішне розкриття розкрадання і незаконного обігу вогнепальної зброї і викрит­тя осіб, винних у вчиненні таких злочинів, значною мірою забезпечуються обґрунтованим, своєчасним порушенням кримінальної справи і встановленням обставин. що підлягають доказуванню.

При порушенні кримінальних справ за фактами розкрадання вогнепальної зброї і боєприпасів необхідно встановити: 1) коли і де вчинено розкрадання; 2) кількість осіб, що брали участь у вчиненні злочину; 3) спосіб вчинення злочину, мета, кіль­кість викраденого; 4) кому належала викрадена вогнепальна зброя, боєприпаси (дер­жаві, громадським організаціям, комерційним структурам чи окремому громадяни­ну); 5) хто вчинив злочин, якщо в розкраданні брало участь кілька осіб, то яка роль кожного; 6) чи не вчинювали зазначені особи аналогічні розкрадання раніше; 7) при­чини й умови, що сприяли вчиненню злочину.

Кримінальна справа за фактом про незаконне придбання, збут, зберігання і но­сіння вогнепальної зброї і боєприпасів може бути порушена тільки у випадку виявлен­ня і вилучення у конкретної особи вогнепальної зброї, її основних частим, боєпри­пасів. Тому співробітники органів внутрішніх справ проводять огляд транспортних засобів, особистий огляд водіїв і пасажирів, їх речей і вантажів, а також пішоходів, вилучаючи виявлену зброю, боєприпаси.

Перед порушенням кримінальної справи необхідно уважно вивчити всі обстави­ни правопорушення, звернути увагу на: 1) правильність оформлення органом дізнан­ня таких документів, як рапорт співробітника органів внутрішніх справ, заява або повідомлення громадянина п інші документи, що слугували підставою для достав­лення особи в чергову частину міліції; 2) протокол про адміністративне правопору­шення; 3) протокол особистого огляду затриманого і Гюго речей (ст. 264 КпАП Украї­ни); 4) документ про вилучення зброї, боєприпасів, у тому числі: а) протокол вилу­чення зброї, боєприпасів; б) протокол огляду транспортного засобу і перевірки вантажу, що перевозиться. У протоколі повинні бути чітко зазначені обставини ви­лучення: хто, де, коли виявив зброю (її основні частини), боєприпаси, у зв'язку з чим і в кого вона вилучається, докладі мім опис об'єкта, найменування, номер, серія зброї, зовнішній вигляд, індивідуальні ознаки: 5) довідку експерта про проведене криміналістичне дослідження, у якій повинно бути вказано: чи є вилучений предмет вогнепальною зброєю (його складовою частиною), боєприпасами, чи придатна вона для здійснення пострілу, застосування; б) отримані від затриманої особи документи на вилучену зброю, боєприпаси; 7) пояснення від затриманої особи, у якому повин­на бути відбита об'єктивна сторона вчиненого злочину; S) копії документів органів дозвільної системи МВС про звернення громадянина за реєстрацією зброї; 9) доку­мент про направлення особи на медичне освідування для виявлення слідів носіння зброї, боєприпасів; 10) висновок (протокол) медичного освідування; 11) пояснення очевидців.

Необхідно перевірити наявність у представлених матеріалах обставин, що виклю­чають провадження по справі: вік підозрюваного, наявність дозволу органів внутріш­ніх справ на зброю, факт добровільної здачі зброї тощо.

При вирішенні питання про порушення кримінальної справи за фактами неза­конного обігу зброї, боєприпасів і вибухових речовин, особливо при перевірці заяв, значну увагу слід приділити об'єктивній стороні діяння: 1) наявність або відсутність дозволу на носіння, зберігання, придбання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, що можливо встановити одержанням довідки з органів внутрішніх справ або іншої організації, на яку вкаже перевірюваний; 2) чи придатні зброя, боєприпаси до вико­ристання. У цьому випадку слід запросити для консультації спеціаліста-баліста й одер­жати необхідні відомості для прийняття правильного рішення; 3) варто з'ясовувати, чи не було факту добровільної здачі зброї, боєприпасів і вибухових речовин.

Під час розслідування увага, насамперед, повинна бути приділена з'ясуванню та­ких обставин: 1) у чому конкретно проявляється кримінальне карне діяння, пов'я­зане з заволодінням вогнепальною зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами: тільки в одній з перерахованих у законі дій (виготовлення, придбання, носіння, збе­рігання або збут, а також розкрадання зазначених об'єктів) або їх сукупності; деталь­на характеристика кожної з цих дій: місце, час, інші обставини, при яких вони вчи­нені; 2) чи носили вони разовий характер або вчинювалися неодноразово; 3) чи не вчинене розкрадання вогнепальної зброї, боєприпасів або вибухових речовин шля­хом розбійного нападу; 4) кількість і характер зброї (вона є вогнепальною, гладкоствольною мисливською або холодною), боєприпасів і вибухових речовин; 5) чи не здала особа, яка зберігала вогнепальну зброю, боєприпаси або вибухові речовини без відповідного дозволу, перелічене добровільно; 6) ким вчинені розкрадання, незакон­не носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут зброї, боєприпасів або ви­бухових речовин; 7) чи не вчинене розкрадання зазначених об'єктів за попередньою змовою групою осіб, особливо небезпечним рецидивістом або особою, якій вогнепальна зброя, боєприпаси або вибухові речовини видані для службового користуван­ня; 8) винність особи у вчиненні злочину, його мотиви, наявність пом'якшуючих обставин, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 9) ха­рактер збитку, заподіяного злочином, його розмір; 10) обставини, що сприяли неза­конному носінню, зберіганню, придбанню, виготовленню або збуту, а також розкра­данню вогнепальної зброї, бойових припасів або вибухових речовин.

Якщо недбале збереження вогнепальної зброї стало умовою вчинення іншою осо­бою злочину з тяжкими наслідками, то необхідно з'ясувати, у чому конкретно по­лягало недбале зберігання зброї, хто знав про це. хто міг цим скористатися, чи попереджувалася особа, відповідальна за зберігання зброї, про необхідність вжиття на­лежних заходів щодо її охорони і чому вона зневажила цим попередженням.

Отже, предмет доказування у загальній формі виглядає таким чином:

1) яке конкретне діяння з числа тих, що складають незаконний обіг зброї та ін­ших названих об'єктів, вчинено, які об'єкти стали його предметом;

2) яким способом реалізовано злочинний намір; якщо злочин вчинено неодно­разово, то як розподіляються в часі епізоди злочинної діяльності; якщо в наявності злочинна бездіяльність (при зберіганні зброї та інших об'єктів), то в чому вона ви­разилася і до яких тяжких наслідків призвела;

3) хто вчинив злочин, з якою метою і за якими мотивами; чи були співучасни­ки, чи була попередня змова між злочинцями, чи був винуватий (винуваті) членом організованої злочинної групи, які функції в цій групі він виконував;

4) чи добровільно здана зброя та інші названі об'єкти (а це звільняє особу від кри­мінальної відповідальності); чи всі об'єкти, що знаходилися у володінні особи, здані, чи не є здача вогнепальної зброї, боєприпасів засобом приховування іншого злочину;

5) які умови сприяли вчиненню злочину, який розмір і характер заподіяного зло­чином збитку.

Тілесні ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої люди­ни, що виражається в порушенні цілісності або фізіологічної функції органів і тка­нин людського тіла. Тілесне ушкодження є посяганням на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, за загальним правилом не є злочи­ном і кримінальна відповідальність наступає лише у випадках, коли воно є спосо­бом вчинення іншого злочину (наприклад, ст. 409 КК України).

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК України поділені на три види: а) тяжкі; б) середньої тяжкості; в) легкі тілесні ушкодження. Судово-медичне визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень провадиться на основі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених нака­зом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р.

До числа тяжких відноситься тілесне ушкодження, яке небезпечне для життя у .момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, що самі по собі загро­жують життю потерпілого в момент заподіяння або при звичайному їх перебігу за­кінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнан­ня його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка сприяла швидкому .і повно­му видужанню потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК України, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Спосіб запо­діяння тілесного ушкодження, а також використані засоби не є критерієм віднесен­ня тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна ви­значатися лише характером самого ушкодження.

Тяжким признається тілесне ушкодження, що спричинило втрату якогось органа або втрату його функцій. Під органом варто розуміти частину людського організму, що виконує одну або декілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяль­ності всього організму, як-от: а) утрата руки, ноги — це відділення їх від тулуба або втрата ними функцій (параліч або інший стан, що виключає їхню діяльність). Мається на увазі як відділення від тулуба всієї руки або нош, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового або колінного суглоба. Всі інші випадки розглядаються як утрата частини кінцівки й оцінюються за ознакою стійкої втрати працездатності; б) утра­та зору — це повна стінка сліпота на обидва ока або такий стан, коли наявне зни­ження зору до можливості рахування пальців на відстані 2 м і метис (гострота зо­ру 0.04 і нижче). Втрата зору на одне око спричиняє стійку втрату працездатності на більш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкод­жень; в) утрата слуху — це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необо­ротний стан, коли потерпілий не чує розмови на відстані 3-5 см від вушної рако­вини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності на менш ніж одну третину і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушко­дження; г) утрата здатності мовлення — це невиліковна утрата висловлюватися чле­нороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від утрати здатності мовлення варто відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). При такій утраті вид тілесного ушкодження визначається ступенем утра­ти працездатності; г) втрата репродуктивної здатності — що означає втрату здатнос­ті до злягання, запліднення, зачаття і дітородіння.

До тяжких тілесних ушкоджень відноситься душевна хвороба, що може бути на­слідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Поняттям «ду­шевна хвороба» охоплюється будь-яке психічне захворювання, незалежно від його тяжкості, тривалості або невиліковності.

Тілесне ушкодження є тяжким, коли воно спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під ін­шим розладом здоров'я мається на увазі ушкодження, що не підпадає ні під одну із зазначених у ст. 121 КК України ознак тяжкого тілесного ушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, що за­конодавець пов'язує лише з «іншим розладом здоров'я» і який не характеризує інші ознаки тяжкого тілесного ушкодження.

Також тяжкими тілесними ушкодженнями є такі, що призвели до переривання вагітності, незалежно від її строку, за умов, що між цими ушкодженнями(ям) і пе­рериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.

Тяжке тілесне ушкодження, що виявилося в невиправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи неусуваним, надає обличчю відразливо­го, потворного зовнішнього вигляду. При цьому обов'язкова одночасна наявність двох ознак: незгладимість ушкодження і спотворення обличчя. Спотворення є невиправ­ним якщо воно не може бути усунуте за допомогою звичайних методів лікування. Для установлення факту невиправності ушкодження на обличчі призначається судово-ме­дична експертиза, що встановлює характер і ступінь тяжкості самого тілесного ушко­дження і визначає, чи є воно невиправним. Наявне чи не наявне знівечення облич­чя встановлюється слідчим виходячи з узвичаєних уявлень про людську зовнішність. Випадки знівечення інших частин людського тіла даним поняттям не охоплюються.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом. и(о має характер особливо­го мучення, заподіює потерпілому надто сильні страждання, свідчить про надзвичай­ну жорстокість, нелюдськість винного.

Судово-медична експертиза не дає відповіді па питання, чи заподіяні ушкоджен­ня способом, який носить характер особливого мучення. Рішення цього питання від­носиться до компетенції слідчого.

Відповідальність за навмисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого наста­ла смерть потерпілого, припускає, що заподіяне тілесне ушкодження було тяжким і стало причиною його смерті.

Навмисне середньої тяжкості тілесне ушкодження — це ушкодження, котре не небезпечне для життя в момент заподіяння, але спричинило тривале порушення функцій якогось органа або інший тривалий розлад здоров'я. При цьому поняттям «трипале» охоплюються окремі випадки як тимчасової, так і стійкої втрати праце­здатності. Відповідно до Правил під тривалим порушенням функцій органів або три­палого розладу здоров'я варто розуміти ушкодження, що викликають тимчасову втра­ту працездатності тривалістю понад три тижні (більше 21 дня) або стінку втрату пра­цездатності метис однієї третини (під 10 до 33 %).

Одним із видів злочинного заподіяння шкоди здоров'ю е навмисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особою, що знаходиться в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. У ході розслідування названих злочинів необхідно уста­новлювати факт перебування особи в стані сильного душевного хвилювання.

При провадженні досудового слідства важливе значення має встановлення фак­ту застосування різноманітних знарядь для вчинення даних злочинів. Застосування певних знарядь призводить до утворення специфічних слідів, що дозволяють визна­чати вид і характер використаних знарядь, механізм і час утворення ушкоджень, ха­рактер дій здійснених потерпілим після завдання йому тілесних ушкоджень. У ви­падку опору жертви злочинцю механізм заподіяння і характер завданих йому травм обумовлюють утворення на тілі й одязі злочинця слідів і ушкоджень, які необхідно використовувати при висуненні версій щодо розшуку злочинця та його викриття. Про наявність тілесних ушкоджень у підозрюваного з'ясовується у лікувальних за­кладах, куди останній звертався за наданням йому медичної допомоги.

Обраний злочинцем спосіб учинення злочину (завдання ушкоджень тупим твер­дим предметом, колюч о-ріжучи м предметом, предметом, що рубає, вогнепальною зброєю, скиданням з висоти, залишенням в холодний час без одягу тощо), його поводження в процесі спілкування з жертвою допоможуть слідчому створити психоло­гічний портрет злочинця, який необхідно використовувати при його розшуку, а та­кож відповісти на ряд специфічних питань таких як визначення обставин і часу за­подіяння тілесних ушкоджень; установлення свідчень, що характеризують фізичні да­ні і фахові навички злочинця (сила, лівша, спосіб завдання ушкоджень та ін.); психічної повноцінності останнього.

Важливим у розслідуванні даних злочинів є встановлення відомостей про пово­дження жертви до вчинення злочину. Дані про те, що потерпілий був ініціатором і призвідником бійки, сварки; легковажність його поводження в незнайомій компанії і зловживання спиртними напоями — будуть свідчити про віктимність його поведін­ки. Знання характеру потерпілого, можливих його дій у конкретній ситуації допомо­же слідчому встановити коло можливих знайомств, осіб, з якими у останнього мог­ли бути неприязні стосунки, які-небудь приводи для зведення рахунків.

Обставини, що підлягають з'ясуванню

При розслідуванні навмисного заподіяння шкоди здоров'ю, яке сталося внаслі­док навмисного заподіяння різноманітного ступеня тілесних ушкоджень, необхідно встановлювати такі обставини, що відносяться до події злочину:

а) чи мало місце заподіяння тілесного ушкодження;

6) час і місце вчинення злочину;

в) яке тілесне ушкодження заподіяне, чи не було воно небезпечним для життя у момент завдання;

г) спосіб заподіяння ушкодження:

г) знаряддя, яким було заподіяне ушкодження;

д) чи не скоєно діяння в стані необхідної оборони або крайньої необхідності;

е) чи не заподіяне тілесне ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони;

є) чи не мало місце систематичне завдання побоїв або інших насильницьких дій, що носять характер мордування або катування. Слідчий повинен встановити також:

а) ким заподіяне тілесне ушкодження;

б) тілесне ушкодження заподіяне навмисно чи з необережності;

в) яке ставлення винного до дії і до наслідків злочину, чи передбачав він. чи бажав і чи повинен був передбачати настання цих наслідків;

г) мотиви і цілі скоєння злочину;

д) чи не заподіяне тілесне ушкодження в стані сильного душевного хвилювання.

При дослідженні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальнос­ті обвинуваченого, й обставин, які характеризують його особу, необхідно з'ясувати:

а) наявність обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність обвинува­ченого, викладених у статтях 66 і 67 КК України;

б) вік, стать, освіту, професію й Інші дані про обвинуваченого;

в) наявність судимостей, чи не є обвинувачений особливо небезпечним рециди­вістом.

Для визначення тяжкості ушкодження і розміру збитку, заподіяного злочином, слідчий повинен з'ясувати:

1) чи не спричинило тілесне ушкодження:

а) втрати органа або втрати його функцій;

б) душевної хвороби;

в) розладу здоров'я, поєднаного з утратою працездатності;

г) переривання вагітності;

д) незгладимого спотворення обличчя;

2) яка ступінь утрати потерпілим працездатності;

3) яка тривалість розладу здоров'я, викликаного заподіянням тілесного ушкод­ження;

4) якого матеріального збитку зазнав потерпілий у результаті злочину.

Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування і програма дій слідчого щодо їх вирішення

При розслідуванні заподіяння тілесних ушкоджень слідчі ситуації на початково­му етапі розслідування характеризуються умовами надходження інформації про вчи­нений злочин.

Ситуація І. Надходження інформації про заподіяння тілесних ушкоджень потер­пілому, доставленому у лікувальний заклад.

Уданій ситуації програма слідчого щодо її вирішення складається зі з'ясування обставин знайдення потерпілого, виявлення очевидців події, уточнення часу і місця вчинення злочину, прикмет злочинця. Якщо бесіда з потерпілим неможлива, зазна­чені питання варто з'ясовувати у осіб, які виявили потерпілого, або медичних працівників, котрі можуть охарактеризувати обстановку, у якій він був знайдений, опи­сати стан потерпілого, його одяг, повідомити, що він говорив їм.

Встановлення місця події і його вивчення повинне бути спрямоване на виявлен­ня предметів і слідів, що сприяють виявленню злочинця, обставин учинення злочи­ну. Судово-медичне дослідження тілесних ушкоджень — їхньої локалізації, характе­ру і механізму заподіяння — також спрямоване на встановлення обставин злочину (час, знаряддя, фізичні дані нападаючих осіб).

Відомості про осіб, можливо причетних до розслідуваної події, можуть бути от­римані на основі з'ясованих даних про потерпілого: коло інтересів і знайомств, із ким планував зустрічі в цей день, куди збирався, чому виявився на місці події, ха­рактер і поведінка тощо.

Ситуація II. Відомий факт заподіяння тілесних ушкоджень; є інформація про ха­рактер події і передбачуваного злочинця.

Ця ситуація звичайно характерна для подій у гуртожитках, комунальній кварти­рі, у компанії, а також при затриманні підозрюваних на місці події. Програма слід­чого в цьому випадку спрямована на процесуальне закріплення факту злочину, вста­новлення причин виникнення конфлікту, характеру дій кожного з учасників і сту­пеня їхньої провини.

Особливу складність уданій ситуації мають випадки, коли кожна з протиборчих при конфлікті сторін заперечує свою провину. При цих злочинах нерідко потерпі­лий може бути призвідником сварки, бійки. Деталізація показань учасників конфлік­ту й очевидців події і їхнє зіставлення з іншими даними в справі є основним засо­бом вирішення зазначеної колізії.





Реферат на тему: Криміналістика: розслідування незаконного обігу вогнепальної зброї та тілесних ушкоджень (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.