Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Криміналістика (реферат)

Вступ.

Метод можна визначити, як певну сукупність операцій, спрямовану на рішення якого-небудь наукового або практичного завдання[1].

По суті своїй поняття «метод», «спосіб», «прийом» є синонімами, їх розрізняють по ступені спільності. Методами воліють називати більше складні й загальні системи, а прийомами й способами - більше прості операції, що входять як елементи в згадані системи.

Зростаюча роль науки в сучасному світі, перетворення її в безпосередню продуктивну чинність, "без якої не можна вирішити ні одного завдання в області соціального, економічного або культурного життя людей”[2], з особливою гостротою порушує питання про призначення науки, цілі і завдання її розвитку, роль в конкретній практичній діяльності людей. Для чого існує конкретна область наукового знання? Без чіткої відповіді на це питання важко уявити собі цілеспрямовану наукову діяльність і ще складніше визначити відношення суспільства до даної науки. А від останнього, у свою чергу, залежить створення умов, що сприяють розвитку тієї або іншої галузі науки як суспільно значимої, а отже, суспільно необхідної.

1. Методи криміналістики.

У завершеному виді метод будь-якого дослідження, включаючи розслідування по кримінальній справі, повинен, як думає А.В.Дулов, забезпечувати:

· визначення комплексу цілей, які можуть бути досягнуті із застосуванням даного методу;

· формулювання характеристики ситуацій, подій, явищ для з'ясування яких або при наявності яких може бути застосований даний метод;

· можливі варіанти реалізації методу залежно від конкретизації цілей, а також особливостей досліджуваних об'єктів;

· послідовне здійснення дій при застосуванні методу;

· сукупність коштів і спеціальних прийомів реалізації даного методу.

У практичному слідстві в кримінальному процесі реалізуються методи трьох рівнів:

· загальні, використовувані в різних областях людської діяльності;

· видові, використовуються тільки в рамках практичного слідства в кримінальному процесі;

· внутрішньовидові, використовувані в окремо взятих різновидах практичного следоведения в карному процесі (наприклад, в оперативно-розшуковій діяльності).

У кожній з названих груп можуть бути виділені відповідні підгрупи по різних підставах. Можливо, наприклад, розподіл на органолептичні (сприйняття ознак і властивостей об'єктів візуально, на слух, за допомогою дотику, нюху) і інструментальні методи (сприйняття за допомогою технічних пристроїв, приладів, пристосувань, апаратури), а також на традиційні (спостереження, вимір, опис, експеримент, ідентифікація, моделювання, метод «словесного портрета», бригадний метод розслідування, тощо) і нові методи (генна ідентифікація, аналіз оперативної обстановки, тестування за допомогою поліграфа, аналіз управлінського рішення тощо).

Існують й інші класифікації, наприклад:

· по цілям застосування (використовувані для виявлення й ідентифікації злочинців, що зникли з місця події, для встановлення особистості по трупу тощо);

· по джерелу походження (криміналістичні, психологічні, логічні тощо);

· по універсальності (застосовувані при дослідженні різних об'єктів, застосовувані при дослідженні окремих видів і різновидів об'єктів),

· за рівнем (загальні методи пізнання, наприклад аналіз, синтез, індукція, аналогія й спеціальні, наприклад методи дослідження біологічних об'єктів, зокрема продуктів харчування, методи експрес-аналізу наркотиків, методи біохімічних аналізів тканини, органів, узятих від трупів людей і полеглої худоби й т.д.).

Основними методами криміналістики є:

1) криміналістичне спостереження;

2) криміналістичне порівняння;

3) криміналістичний експеримент;

4) криміналістичне моделювання;

5) криміналістична ідентифікація;

6) криміналістичне розпізнання.

 

2. Завдання криміналістики.

 

Відомо, що саме виникнення криміналістики було обумовлено потребами практики боротьби зі злочинністю в наукових методах розкриття, розслідування й запобігання злочинів. Задоволення цієї потреби стало службовою функцією криміналістики з перших днів її існування, визначило внутрішньо властиві цій науці закономірності її розвитку.

Завдання боротьби зі злочинністю в нашій країні постійно перебувають у центрі уваги. У сприянні вирішенню цього завдання, у науковому забезпеченні досягнення цієї мети органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, і є сам сенс існування тих наук, які вивчають злочинність, як соціальне явище, і на основі цього вивчення розробляють засоби й методи боротьби з нею. У цьому вбачається загальне, або головне, завдання всіх цих наук, серед яких важливе місце займає криміналістика.

Треба при цьому відзначити одне принципове положення. Із зовсім правильного загального положення про те, що в умовах науково-технічного прогресу наука стає однією із продуктивних чинностей суспільства, не можна робити висновок про те, що криміналістика грає тепер іншу роль у боротьбі зі злочинністю, ніж раніше, що змінилася її службова функція. Помилково вважати, як це роблять деякі криміналісти, що "криміналістика бере участь у кримінально-процесуальній діяльності”, що "щиру (?) криміналістику становлять особливості її участі в розслідуванні злочинів”, "її участь у попередженні злочинів”[3] . Ні криміналістика, ні науки кримінального процесу або кримінального права й інші не "беруть участь” у боротьбі зі злочинністю. Завдання зазначених наук укладається в сприянні цій боротьбі своїми положеннями й рекомендаціями; дані їх використаються в боротьбі зі злочинністю. Криміналістика не "партнер” слідчого або судді, а один з "інструментів” діяльності останніх по встановленню істини по кримінальних справах.

Отже, загальне завдання криміналістики - сприяння боротьбі зі злочинністю своїми специфічними чинностями й цінностями. У цьому - мета існування й розвитку криміналістики.

А. Я. Гінзбург спеціально досліджував поняття цілей і завдань криміналістики, зробив висновок, що цілі криміналістики можуть бути розділені на загальні й конкретні. На його думку, "загальні цілі криміналістики є відбиттям закономірностей розвитку всієї науки, формуються й ставляться для криміналістики в цілому, а конкретні — для її окремих систем, приватних теорій”[4] . Вважаючи загальну мету криміналістики поняттям синтетичним, А. Я. Гінзбург включав у неї:

а) розробку й удосконалювання криміналістичних засобів і методів;

б) пізнання закономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки й використання доказів;

в) забезпечення високого наукового рівня діяльності в області судового слідства й запобігання злочинів[5] .

Наведені положення викликають деякі заперечення.

Для правильного розуміння суті питання варто розрізняти два роди цілей науки: "зовнішні” й "внутрішні”. "Зовнішні” - це цілі, заради досягнення яких існує наука; "внутрішні” - це ті, досягнення яких забезпечує реалізацію "зовнішніх” цілей, що стимулюють розвиток самої науки. Такою "зовнішньою” загальною метою криміналістики й буде рішення нею загального завдання, а спеціальними "зовнішніми” цілями - спеціальних і конкретних завдань, які ми розглянемо нижче.

Загальна "внутрішня” ціль криміналістики, як і будь-якої науки, - це пізнання нею свого предмета, без чого немислиме досягнення криміналістикою "зовнішньої” мети, тобто виконання нею своєї службової, суспільно значимої функції. Спеціальні "внутрішні” мети служать для пізнання окремих сторін, елементів предмета науки. Саме досягнення цих цілей забезпечує, з одного боку, поступальний розвиток приватних криміналістичних теорій, а з іншої (на базі такого поступального розвитку), - вирішення спеціальних і конкретних завдань криміналістики.

Загальне завдання криміналістики формулювалося вченими-криміналістами завжди в цілому однаково, незалежно від того, якого визначення предмета науки вони дотримувалися[6] . У міру того як підвищується актуальність рішення завдань боротьби зі злочинністю, підвищується й суспільна значимість вирішення криміналістичною наукою свого загального завдання. Рівень й ефективність боротьби зі злочинністю в цей час уже безпосередньо пов'язуються з рівнем криміналістичних наукових досліджень. Оскільки боротьба зі злочинністю здобуває усе більше активний і напружений характер, остільки це обумовлює підвищення вимог і до результатів наукових досліджень у криміналістиці, тієї "продукції”, що вона дає практиці - засобам і методам судового дослідження й запобігання злочинів. Причому підвищення таких вимог відбувається на незмінній основі принципів законності, що визначають як напрямки розробки, так і особливі умови й порядок застосування криміналістичних засобів і методів.

На успішне вирішення криміналістикою її загального завдання впливають деякі об'єктивні й суб'єктивні фактори. А. І. Вінберг справедливо відзначав, що частина з них обумовлена специфікою того різновиду людської діяльності, у якій застосовуються положення криміналістики, — специфікою кримінального судочинства. Засоби й прийоми криміналістики "повинні задовольняти вимоги допустимості їхнього використання з погляду закону. Це обумовлює крайню обережність, а звідси — певну повільність впровадження в слідчу й судову практику різних технічних нововведень, породжуваних науково-технічним прогресом. Підвищена обережність викликана таким принциповим положенням карного судочинства, як неухильне дотримання гарантій вірогідності при одержанні доказів за допомогою технічних засобів. Це положення випливає із всіх тих норм кримінально-процесуального законодавства, якими регламентується застосування технічних коштів у кримінальному судочинстві”[7] .

Але є й інші причини, що невиправдано перешкоджають оперативному впровадженню досягнень криміналістичної науки в практику боротьби зі злочинністю. Так, А. І. Вінберг відносив до них, по-перше, деяку відсталість окремих практичних працівників, по-друге, відомий острах застосування нових методів і засобів у карному процесі, елементи консерватизму в слідчо-судовій діяльності й, нарешті, по-третє, неправильне розуміння вимог законності з боку деяких вчених-юристів, погляди яких не можуть не відбитися на практиці боротьби зі злочинністю[8] . А. І. Вінберг справедливо звертав увагу на те, що "іноді розуміння вимог дотримання соціалістичної законності неправильно зводиться до непотрібної фетишизації обвинувачуваного, турбота про якого становить нібито сутність вимог соціалістичної законності. При такій однобічній постановці питання забувається, що вдосконалювання активної наступальної тактики боротьби зі злочинністю є гарантією дотримання прав особистості, захисту громадян нашої держави від злочинних зазіхань... Інтереси нашої держави в боротьбі зі злочинністю вимагають як дотримання наданих учасникам процесу прав, а для обвинувачуваних особливо права на захист у всьому його обсязі, так і застосування заснованої на законі тактики й методики попередження й розкриття злочинів, що дозволяють успішно боротися зі злочинцями. Соціалістична законність у дії — це й ефективна боротьба оперативних, слідчих і судових органів, що захищає наше соціалістичне суспільство від злочинних зазіхань”[9].

Із загального завдання криміналістики випливають її спеціальні завдання, характерні саме для неї; до їхнього числа можна віднести наступні:

¨ подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, що становлять основу предмета криміналістики;

¨ розвиток її загальної й приватної теорій як бази криміналістичних коштів і методів судового дослідження й запобігання злочинів;

¨ розробку нових й удосконалювання існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій зі збирання, дослідження й використання доказів;

¨ розробку й подальше вдосконалювання організаційних, тактичних і методичних основ попереднього й судового слідства, організаційних і методичних основ криміналістичної експертизи;

¨ розробку й удосконалювання криміналістичних засобів і методів запобігання злочинів;

¨ вивчення й використання закордонного досвіду використання криміналістичних коштів і методів боротьби зі злочинністю.

Вирішення цих завдань стає можливим за чинності дії законів розвитку криміналістики.

А. Я. Гінзбург думає, що між загальним і спеціальним завданнями є ще одна група завдань криміналістики, які він іменує конкретними й відносить до них наступні: єдине управління науковими криміналістичними дослідженнями на базі науково обґрунтованого перспективного планування, координацію наукових криміналістичних досліджень, колективізм у науково-дослідній роботі, впровадження криміналістичних рекомендацій у практику боротьби зі злочинністю, турбота про підготовку кадрів криміналістів, обмін досвідом наукових криміналістичних досліджень, поширення криміналістичних знань[10] .

Трохи інакше уявляє собі загальні й спеціальні завдання криміналістики М. А. Селіванов. Загальним завданням він вважає розробку технічного, тактичного й методичного апаратів досудового слідства, приватними завданнями — вивчення й узагальнення слідчої практики "для одержання інформації про нові способи здійснення злочинів, виявлення й при необхідності вдосконалення криміналістичних прийомів, створених практичними працівниками, з'ясування потреб у нових засобахах і методах розслідування, а також ступеня надійності й перспективності тих, які були раніше рекомендовані до впровадження”; пристосування досягнень природних, технічних і гуманітарних наук до потреб попереднього слідства; вивчення й використання позитивного досвіду закордонної слідчої практики[11] .

З подібною характеристикою завдань криміналістики навряд чи можна погодитися. Насамперед, викликає здивування їхнє обмеження лише сферою попереднього розслідування, тільки слідчою практикою. Поза цією сферою виявляються й судове слідство, і криміналістична експертиза. Далі, навряд чи завданням науки служить вивчення слідчої (знов-таки - чому тільки слідчої?) практики. Вивчення потреб практики - джерело формулювання завдань і кошти їхнього рішення. Нарешті, криміналістичне забезпечення попереднього слідства не можна вважати загальним завданням криміналістики хоча б тому, що таке формулювання не дає відповіді на питання: для кого або для чого це завдання є загальної?

А. А. Ексархопуло при характеристиці завдань криміналістики користується іншою термінологією. Він пише про загальправові й спеціально криміналістичні завдання. Загальправові завдання полягають в:

1) в "наданні сприяння своїми специфічними засобами, прийомами й методами швидкому й повному розкриттю злочинів, установленню всіх обставин кримінальної справи й залученню до відповідальності тільки винних у здійсненні злочину осіб”;

2) у наданні "сприяння в справі запобігання злочинів”.

Спеціальне ж завдання криміналістики це, по-перше, завдання "подальшого пізнання тих закономірностей об'єктивної дійсності, які ставляться до предмета криміналістичної науки”, і, по-друге, створення нових й удосконалювання існуючих тактико-технічних засобів, прийомів і методів розкриття, розслідування й запобігання злочинів.

Автор показує шляхи рішення цього другого завдання: вивчення й узагальнення слідчої, судової й експертної практики; вивчення сучасного стану науки й техніки для з'ясування існуючих можливостей задоволення потреб правоохоронної практики, дача відповідного завдання фахівцям з виконання досвідченого зразка приладу, іншого технічного устрою тощо.[12]

Загальне завдання криміналістики можна, звичайно, називати й загальправовим, хоча сприяння криміналістики її вирішенню не у всьому є правовим, а крім того, таке завдання стоїть аж ніяк не перед всіма правовими науками, не перед всім правом у цілому. Назване автором друге загальправове завдання - компонент першого, виділяти не було необхідності, оскільки розкриття, розслідування й попередження злочинів - триєдине завдання.

Що ж стосується формулювання спеціальних завдань, то здається, що автор допустив змішання їх з конкретними завданнями криміналістики, тобто завданнями сьогоднішнього дня.

Е. І. Зуєв додатково включив у поняття завдань криміналістики "запозичення досягнень природних, технічних й інших наук для здійснення цілей криміналістики; розмежування й взаємодію з іншими правовими науками й дисциплінами; ...забезпечення відповідності створюваних засобів, прийомів і методів вимогам соціалістичної законності, моралі й етики; узагальнення передового досвіду використання дані криміналістики в попередженні й розкритті злочинів; ...формулювання актуальної тематики для наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт в області криміналістики; прогнозування розвитку науки криміналістики й криміналістичної практики; удосконалювання криміналістичної термінології, щоб вона була доступна практикам; вивчення історії криміналістики”[13].

Таке розширення кола спеціальних завдань науки невиправдано. Частина з того, що він вважає спеціальними завданнями, являє собою не завдання науки, а шляхи й засоби їхнього вирішення (запозичення досягнень інших наук, узагальнення передового досвіду й ін.), інша частина - умови рішення спеціальних і конкретних завдань (забезпечення відповідності "продукту” науки вимоги законності й моралі), нарешті, ставиться не до всієї науки, а до окремих приватних криміналістичних теорій (навчанню про предмет і природу криміналістики, теорії криміналістичного прогнозування й ін.).

Висновок.

У міру розвитку науки, удосконалювання й розвитку сфер практичної діяльності система методів криміналістики, реалізованих з метою пошуку й дослідження носіїв інформації, неухильно перетвориться, підуть у минуле одні й на їхньому місці з'являються нові, більше досконалі методи, створюються колись невідомі, більш ефективні модифікації використовуваних методів.

Перераховані положення про завдання криміналістики не можна вважати завданнями криміналістики, до якого би класу завдань ми їх не відносили. У своїй більшості це питання організації науки, що виникають при проведенні наукових досліджень, або умови ефективності останніх. Впровадження ж криміналістичних рекомендацій у практику й поширення криміналістичних знань - це вже використання результатів розвитку науки. Крім того, мабуть, що впровадження рекомендацій немислимо без оволодіння ними, отже, це дві сторони одного процесу.





Реферат на тему: Криміналістика (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.