Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Криміналістика. Призначення та проведення судових експертиз (реферат)

План

1. Поняття судової експертизи, її види та значення

2. Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз.

2. Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз

4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Література
 

1. Поняття судової експертизи, її види та значення

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знан­ня використовуються у двох формах: при залученні фа­хівців під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя ве­лику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка поля­гає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою вста­новлення фактичних даних та обставин, які мають зна­чення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано За­коном України «Про судову експертизу», КПК (стаття­ми 75—77, 196—205, 310—312) і Цивільним процесуаль­ним кодексом України (далі — ЦПК) (статті 57—61). Згідно з чинним законодавством України експертиза признача­ється у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного харак­теру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відпо­відають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судо­ва експертиза визначається як дослідження, що провади­ться у відповідності з кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка володіє спе­ціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають зна­чення по справі.

Закон України «Про судову експертизу» визначає по­няття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуаль­них дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додатко­вих процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встанов­ленню фактів експертом та всебічній перевірці його ви­сновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тіль­ки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли без відпо­віді експерта на певні питання неможливо встановити іс­тину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не став­ляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підста­вами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-ме­дичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хіміч­ні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, ко­жний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична екс­пертиза документів та ін. Нетрадиційні включають екс­пертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покрит­тя тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є кри­міналістична. Криміналістична експертиза — це лабора­торне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; об­ставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів за­шифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спе­ціальних криміналістичних знань, її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печа­ток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструмен­тів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залеж­но від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи поділяються на експерти­зи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх по­лягає у встановленні причини смерті, характеру та ступе­ня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової на­лежності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Іденти­фікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні — визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні — показують стан різ­них об'єктів та їхню динаміку.

Судові експертизи поділяються на такі:

1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Така експертиза доручається іншому екс­пертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК);

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призна­чається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК);

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі — групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або-за наявнос­ті різних точок зору з якого-небудь питання;

4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь од­ній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук: це мо­жуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветери­нарні й інші комплексні дослідження. Фахівці, які брали участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають і підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає окремий висновок.

2. Процесуальні та організаційні питання призначення експертиз.

Система судово-експертних установ в Україні

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого або суду, які приймають рішення про необхідність залу­чення наукових, технічних або інших спеціальних знань. У деяких зазначених у законі випадках обов'язково повин­на бути проведена відповідна експертиза. Так, експертиза обов'язкова (ст. 76 КПК):

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які виклика­ють сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 155 КК;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинува­ченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, за відсутності відпо­відних документів про вік або неможливість їх отримання (ст. 76 КПК).

Експертиза проводиться у період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного проце­суального документа — постанови слідчого (судді) або ух­вали суду. Призначення експертизи є процесуальною дією і тому її проведення можливе лише по порушеній справі.

Чинне законодавство України визначає правовий ста­тус експерта та встановлює вимоги до нього. Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знан­ня для давання висновку з досліджуваних питань. Фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу ос­віту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

Законодавством визначені особи, які не можуть бути судовими експертами. Так, не можуть залучатися до вико­нання обов'язків судового експерта особи, визнані у вста­новленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість (ст. 11 Закону України «Про судову екс­пертизу»). Крім того, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від об­винуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами по справі (ст. 75 КПК).

У певних випадках експерт може бути відведений з таких підстав (статті 54, 62 КПК):

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачам, ци­вільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а та­кож родичем слідчого, особи, яка проводила дізнання, об­винувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у цій справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка проводила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповіда­ча (попередня участь даної особи у справі як експерта не є підставою для його відводу);

3) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, ог­ляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в пору­шенні кримінальної справи або закриття справи;

4) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, пе­редбаченому ст. 61і КПК;

5) якщо він особисто або його родичі заінтересовані у результатах справи;

6) при наявності інших обставин, які викликають сум­нів в об'єктивності експерта;

7) якщо буде виявлена некомпетентність цієї особи з тих питань, які підлягають вирішенню шляхом проведен­ня експертизи.

Закон передбачає права та обов'язки експерта. Зокре­ма, експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової експертизи; кло­потати про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; вказувати в акті судової експертизи на виявлені під час її проведення факти, які мають значення по справі і з приводу яких йому не були поставлені питан­ня; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора або суду бути присутнім при проведенні допитів та інших слідчих дій і задавати допитуваним особам запитан­ня, які стосуються експертизи; подавати скарги на дії осо­би, в провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії пору­шують права судового експерта; отримувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням (ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», ст. 77 КПК).

Судовий експерт має певні обов'язки. Так, особа, при­значена експертом, повинна з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання. Експерт зобов'язаний відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі його компетенції, і письмово повідомити про це орган, що призначив експертизу. Саме так він повинен робити й у випадках, коли наданих йому матеріалів недостатньо для дачі висновку (ст. 77 КПК).

Експерт зобов'язаний: провести повне дослідження та дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді дати роз'яснення щодо даного ним висновку; заявляти самовід­від за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі (ст. 12 Закону «Про судо­ву експертизу»).

За відмову без поважних причин від виконання покла­дених обов'язків або за дачу відомо неправдивого вис­новку експерт несе кримінальну відповідальність за стат­тями 384, 385 КК.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову екс­пертизу» судово-експертну діяльність здійснюють держав­ні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких на­лежать науково-дослідні та інші установи судових експер­тиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України та експертні служби Міністерства внут­рішніх справ України, Міністерства оборони України, Служ­би безпеки України.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експер­тиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса), філії, відділення та ла­бораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадицій­ні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістич­них, в інститутах проводяться й такі види судових експер­тиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін. У системі Міністерства внутрішніх справ України ство­рено мережу експертно-криміналістичних служб (Держав­ний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних екс­пертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожеж­но-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров'я України зо­середжені судово-медичні та судово-психіатричні устано­ви. Мережа судово-медичних установ складається з різ­них за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Та­кі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

3. Основи підготовки, призначення та проведення судових експертиз

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні еле­менти:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання запитань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріала­ми насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жи­ва особа, труп або його частини тощо), відносно яких слід­чий (суд) повинен з'ясувати певні питання. Досліджувані об'єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встанов­лених законом правил.

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об'єк­ти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взут­тя, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської ма­шинки, які використовуються в процесі проведення екс­пертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукопи­сів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та ін­ших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібран­ня їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потер­пілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слід­чий має право винести постанову про вилучення або ві­дібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для екс­пертного дослідження. Для відібрання або вилучення зраз­ків слідчий може використовувати допомогу фахівця. Про відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів, зразки для порівняль­ного дослідження не пов'язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта. Зразки по­винні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівнянність (можливість порівняння).

За способом отримання зразки поділяються на дві гру­пи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак до­сліджуваного об'єкта. Це зразки створені або отримані по­за зв'язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листуван­ня особи, у якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки — це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.

Вибір моменту призначення експертизи. За загаль­ним правилом судова експертиза повинна бути призначе­на своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забез­печується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, необхід­но враховувати:

1) властивості та стан об'єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи обумовлені такти­чними міркуваннями. Визначення часу призначення екс­пертизи пов'язано з особливостями розслідуваного злочи­ну, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхід­них матеріалів для призначення експертизи.

Визначення предмета судової експертизи. Предмет експертизи — це ті обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і досліджен­ня матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом. Формулювання питань експерту. У відповідності із за­коном перед експертом можуть бути поставлені тільки та­кі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують різні посібники з судо­вої експертизи, які містять типові переліки питань стосов­но різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи або експерта. Вибір екс­пертної установи здійснюється з урахуванням виду екс­пертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-ек­спертних установ, в яких провадяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказу­ється конкретний фахівець, якому доручається проведен­ня експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слід­чого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), які є юридичною підставою проведення екс­пертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолю­тивної. У вступній частині постанови вказується дата та міс­це її складання, посада, звання та прізвище особи, яка ви­несла постанову, найменування кримінальної справи, з якої призначається експертиза.

Описова частина передбачає короткий виклад обста­вин справи, де докладно подаються відомості щодо об'єктів експертизи (обставини, пов'язані з їх виявленням, вилу­ченням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення екс­пертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина містить рішення про призна­чення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надають­ся експерту.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної устано­ви, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавле­ній особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об'єк­тів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто сис­тему способів, прийомів, операцій для вирішення експерт­них завдань. У теорії криміналістики існують різні класи­фікації цих методів (наприклад, методи експертного до­слідження інколи поділяються на загальні, спільні, окре­мо-наукові та спеціальні (багатооб'єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доціль­ності вибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, за­значивши в висновку виявлені в процесі дослідження об­ставини, які мають значення по справі, з яких йому не бу­ли поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних поло­жень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та пла­новості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата поста­нови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додат­кових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався екс­перт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування ви­сновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поста­влене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюст­ративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими дока­зами. Корені погляду на експертизу, як на «особливий» до­каз, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді не можуть кри­тично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять, їм залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Однак оскільки ос­танні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем.

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані до­слідженнями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає мож­ливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повно­му обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлен­ня, надання йому особливої доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливо­стей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою дія­льністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призна­чення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані під­лягають новій оцінці, під час якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтова­ним, таким, що має значення по справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або су­мнівним щодо його правильності та при необхідності при­значити повторну експертизу або провести інші процесу­альні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.


Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.





Реферат на тему: Криміналістика. Призначення та проведення судових експертиз (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.