Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Криміналістика. Організація і планування розслідування (реферат)

План

1. Сутність організації розслідування

2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

3. Вчення про криміналістичну версію

Література

1. Сутність організації розслідування

Діяльність по розкриттю і розслідуванню злочинів по­требує чіткої організації та планування. Організація роз­слідування передбачає певні рівні діяльності по розкрит­тю, розслідуванню злочинів і запобіганню них:

1) вищий — система заходів, яка забезпечує ефектив­ність функціонування елементів системи і досягнення від­повідної мети. Організація розслідування виступає як спе­цифічна форма діяльності усіх компетентних органів дер­жави, тобто органів дізнання і досудового слідства усіх ві­домств;

2) управлінський — управління певним видом діяльно­сті. Це комплекс заходів, що забезпечують "оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управ­ління ними, ефективність їх діяльності, вдосконалення за­собів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного ві­домства;

3) методичний — організація розслідування конкрет­ного злочину. Це комплекс заходів щодо створення опти­мальних умов для визначення і застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слід­чої дії або організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів міс­цевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі роз­слідування між слідчим, оперативними працівниками, фа­хівцями;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожно­го слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання пла­нів розслідування по кожній кримінальній справі;

— здійснення інших організаційних заходів для ус­пішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів по кримінальній спра­ві має бути точно визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко виконувати під час роз­слідування складних, багатоепізодних кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оператив­ними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Стосовно слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення норму­вання праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канце­лярського та секретарського обслуговування.

2. Поняття і принципи планування розслідування. Техніка планування

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набу­ває планування розслідування. Необхідність планування випливає з усієї суті діяльності слідчого у розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Зав­данням кожного слідчого є вивчення наукових основ пла­нування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначен­ня шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також встановлення найдоціль­ніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається ва­жливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допо­могою. До завдань планування слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об'єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактич­них прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розсліду­ванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об'єктивної істини при розсліду­ванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, ви­значатися ними. До принципів планування належать:

1) точне, неухильне дотримання законності при роз­слідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схе­матичності, шаблону;

4) динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу матеріалу, який є в його розпорядженні. Найдоціль­нішою формою плану є така:

ПЛАН РОЗСЛІДУВАННЯ

за кримінальною справою №______

по обвинуваченню_____________

за ст.___________КК України

прізвище, ім'я та по батькові Стислий зміст справи:_____________________

Слідчі версії

Обставини, що підлягають з'ясуванню

Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи

Термін виконання

Виконавець

Примітки

1

2

3

4

5

6

При розслідуванні складних справ, по яких залучаєть­ся велика кількість осіб, письмовий план доцільно склада­ти за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допо­могою яких графічним шляхом систематизуються дані по справі. Графічне зображення даних справи, систематизо­ваних за певними ознаками, допомагає чітко уявити стру­ктуру і суть як справи в цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також мере­жене планування, яке передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування стано­вить певну складність через відсутність доказової інфор­мації.

3. Вчення про криміналістичну версію

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання іс­тинного знання про який-небудь об'єкт. Розслідування зло­чинів теж має пізнавальний характер, однак його специфі­ка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяль­ності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх ві­рогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні зло­чинів полягає насамперед у тому, що предметом його є су­спільне небезпечні й протиправні вчинки, а їх досліджен­ня у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуаль­на діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відо­мі природні причинні зв'язки, знищені або Замасковані сліди, зв'язок між речами і подіями нерідко постає у пере­крученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є ви­кривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльно­сті слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розу­мова діяльність, яка базується на загальних законах мис­лення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що визнача­ється кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при роз­слідуванні злочинів тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним законам гно­сеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування зло­чинів не носить такого безпосереднього характеру, як у га­лузях знань, що мають своїм предметом фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприйняття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розу­мінні цього слова. До таких слідів належать як сліди у бук­вальному розумінні — сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших формах, — по­казання свідків, обвинувачених тощо. Проте навіть така обмежена безпосередність сприйняття події злочину ство­рює необхідні передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за до­помогою діалектичних категорій. Застосування їх у кожній галузі знань має особливості, які визначаються співвідно­шенням загального діалектичного методу і спеціальних ме­тодів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності й явища у процесі пізнання при розслідуванні злочинів на­бувають своєї специфіки. Зокрема, аналіз у процесі роз­слідування виступає в різних формах залежно від того, які функції він виконує. Аналіз події злочину по слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає як умовне, розумове розчленування, відокремлений розгляд обста­новки, обставин, слідів та ін. Аналіз при підготовці та про­веденні допиту полягає у вивченні конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формуванні запитань, ви­значенні тактичної лінії допиту тощо.

Специфіка застосування категорії сутності й явища при пізнанні у сфері розслідування також визначається предметом дослідження. Сутність окремих явищ, що є ре­зультатом злочинної дії, не тільки не виступає на поверх­ні, а маскується, постає у перекрученому вигляді, старанно вуалюється. Такі труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли сліди злочину приховані, обстановка події злочину інсце­нована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (повний чи не повний) комплекс даних, що характеризують резуль­тати злочинної дії. Ці дані виступають як наслідок певних причин, встановити які й є завданням слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при роз­слідуванні злочину є встановлення істини, тобто з'ясуван­ня усіх обставин злочинної події. Встановлення об'єктив­ної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій, різних за родом і значущістю.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез, версії не мають на меті створення на­укових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін, вста­новлений для розслідування.

Версія — це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, дії конкретних осіб і наяв­ність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзви­чайно велика. У зв'язку з цим існують дві проблеми, ви­рішення яких визначає ефективність розслідування, дося­гнення об'єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування: а) при обмеженій доказовій ін­формації; б) за відсутності доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематиза­ції доказового матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтованому висуненні припущення, яке визначає найбільш швид­кий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхні логічні основи — ін­дуктивний чи дедуктивний метод, аналогії. Побудова слід­чих версій проходить такі етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підт­верджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраї­ні міста знайдено труп жінки. Під час огляду місця події бу­ло виявлено напівзанурений у яму з водою труп молодої жін­ки та сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді тру­па поза і стан одягу наштовхнули слідчого на думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шля­хом механічного втручання. У результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже була з'я­сована особа потерпілої та було встановлено, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово ви­словлювала бажання звернутися до послуг «тітки Ганни». Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, що під час прове­дення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було виявлено. Після того, як слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а саме:

1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі по­терпілої;

3) у «тітки Ганни» повинна бути тачка, на якій тіло потер­пілої було перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали «тітці Ганні» у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій огляду та обшуку будинку, проведенням експертиз — підт­вердила правильність версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є на­слідком індукції або дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загального — найчастіше засто­совуються у випадках, коли слідча версія випливає з ана­лізу доказів, виявлених при провадженні окремих слідчих дій. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий доходить до загального припущення про характер і причини події злочину. У цьому разі індукція може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунту­ються на знанні необхідних ознак і причинних зв'язків по­дій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів шляхом ана­лізу і розгляду їх у взаємозв'язку слідчий доходить до за­гального висновку про причетність суб'єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версій слідчий повинен передбачати помилки, які можуть виникнути у процесі індуктивного умовиводу. До них нале­жать помилки невірного висновку як результат помилко­вих посилань і висновків: «після цього — отже, внаслідок цього». Такого роду помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови версій, а й до невірного визна­чення шляхів розслідування злочину. Логічна помилка «поспішності узагальнення» полягає в тому, що висновок від окремого до загального ґрунтується не на повному і всебічному аналізі необхідних причинних зв'язків, а слід­чий доходить до висновку, базуючись на вивченні частини ознак. У практиці розслідування такі помилки зустрічаю­ться при конструюванні версій, якщо в процесі аналізу слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених по справі доказів. У цьому випадку при побудові версій вихо­дять не з аналізу певних доказів, а із загального припу­щення.

Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений об­вуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих кри­мінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії:

1) підпал вчинено з метою знищення певної кримінальної справи;

2) підпал вчинено з метою помсти судді;

3) підпал вчинено з метою вбивства сторожа з яких-небудь спонукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки. Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних дока­зах, виявлених по справі, а на загальних положеннях методи­ки розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу й узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих (типових) версій при розслідуванні злочинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних резуль­татів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої практики і дозволяють намітити пев­ну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення зло­чину, оскільки він містить найбільш виразні сторони зло­чину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома підставами:

1) за обсягом понять версії поділяються-на загальні (пояснюють зміст та сутність всієї події) та окремі (поясня­ють зміст окремих фактів).

Різновидом загальних версій є типові версії, що відби­вають видові ознаки злочину та найбільш типовий меха­нізм події. Так, за наявності ознак крадіжки існують типо­ві версії — крадіжка чи інсценування; при виявленні по­жежі — підпал, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; при виявленні трупа — вбивст­во, самогубство, нещасний випадок та ін.;

1) за сферою використання версії поділяються на слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці вер­сії, як правило, взаємопов'язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої, і навпаки. Ілюстрацією цього положення може бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив припущення про падіння чоло­віка з висоти. Огляд під'їздів поблизу дозволив виявити в од­ному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потерпілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп викинули з вікна горища, щоб приховати дійсну подію.

Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можливості одночасно (кожна версія має свої специфіч­ні та спільні з іншими версіями питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо насамперед планувати первісні та невідкладні слідчі дії, а потім — дії, якими одночасно перевіряються кілька версій.


 

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. спец, вищих закладів освіти. — Кол. авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.





Реферат на тему: Криміналістика. Організація і планування розслідування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.