Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Криміналістичні різновиди негативних обставин (реферат)

У теорії кримінально-процесуального права та в криміналістиці, як і в інших галузях науки, дослідження сукупності об'єктів завжди починається з їх класифікації.

Класифікація як один із методів пізнання сприяє встановленню властивостей окремих об'єктів та явищ, закономірностей їх розвитку й напрямів практичного використання.

Визначаючи процесуальну та криміналістичну специфіку негативних обставин, поряд з розкриттям їх поняття і походження важливе значення має побудова й аналіз їхньої класифікації.

Згідно з правилами логіки, для класифікації потрібно знайти суттєвий критерій (основу) поділу об'єктів на певні групи. Таким критерієм може бути кількісна або якісна ознака, загальна для об'єктів, що підлягають розподілу на класифікаційні види та групи. Необхідно водночас виділити із сукупності ознак об'єктів, що підлягають класифікації, саме таку, яка б мала видову відміну – кількісну або якісну. Ця ознака чи властивість повинна бути найсуттєвішою, забезпечувати стійкість класифікації в цілому і кожної її ланки в загальній сиситемі розподіленої множини об'єктів.

Процедура класифікації, як зазначає Р.С.Бєлкін, – це найперше інструмент виділення із сукупності матеріальних утворень, явищ і понять окремих, якісно визначених об'єктів. Далі – це засіб відокремлення від цих об'єктів деяких характеризуючих їх ознак або властивостей, або цілих сукупностей таких властивостей [1, с.52].

У філософії і різнопредметних галузях науки розрізняють предметну і логічну класифікацію. Т.Катарбінський пояснює, що проводити предметну класифікацію означає розсортувати або відокремити фізичні предмети однієї групи від предметів іншої групи; розкласти, наприклад, документи, які належать до різних справ, у різні ящики чи папки [2, с.639]. Логічна класифікація полягає у мисленій підготовці до такого розподілу – це уявний розподіл об'єктів на ряд видів або груп. Предметна класифікація пов'язана з логікою, оскільки вона можлива за умови, коли ланки різновидів групи мають матеріальну основу, якою є суттєві ознаки об'єктів, що підлягають класифікації. Отже, під класифікацією розуміють специфічний ряд поділу деякої множини об'єктів або явищ на класи, види або групи, коли кожен об'єкт за певними ознаками відносять до відповідної рубрики, яка може називатись "родом”, "класом”, "видом”, "розділом” і ін. [3, с.595].

За загальним правилом класифікація повинна відповідати таким вимогам: бути вичерпною і виключаючою. Вичерпність класифікації означає, що вона охоплює всі об'єкти даної сукупності. Здатність класифікації бути виключаючою полягає в тому, що кожен її об'єкт повинен входити лише в одну ланку класифікаційної системи, тобто відноситись до одного виду, підвиду або групи. Третьою вимогою щодо побудови класифікації є особлива ретельність щодо операцій поділу об'єктів, яка досягається дотриманням логічних правил, що стосується цієї операції [4, с.184].

У наукових дослідженнях і практичній діяльності нерідко поряд з класифікаційним методом застосовується відомий у логіці типологічний метод. Типологією називають групування об'єктів на основі їх подібності певному взірцевому предмету, який вважається типовим. Як типовий може бути використаний під час групування реально існуючий об'єкт або образ (ідеальний тип) [4, с.188]. Терміном "типологія” називається і результат такого групування, тобто прийнята в даній галузі знання чи практичної діяльності система розподілу об'єктів на однотипні групи. Наприклад, у дактилоскопії розрізняють дуговий, завитковий і петлевий типи будови папілярного узору на верхніх фалангах пальців рук. Згідно з таким типологічним розподілом кожен палець за будовою папілярного узору відповідно використовується в практиці розслідування злочинів під час виведення основної і додаткової дактилоскопічної формули за десятипальцевою системою реєстрації [5, с.199]. Типологію застосовують також для розмежування видів слідів – відображень за ознаками подібності слідоутворюючого об'єкта (сліди рук, ніг, транспортних засобів тощо). У кримінальному процесі і криміналістиці широко застосовують відповідні галузеві класифікації процесуальних дій, джерел доказів та інших об'єктів, які мають важливе науково-пізнавальне і практичне значення, у тому числі в процесі розслідування злочинів і доказування в кримінальних справах.

Найбільш важливими у розслідуванні злочинів є криміналістичні класифікації осіб, предметів, дій і процесів, які є елементами механізму вчинення злочинів, а також логіко-криміналістичні класифікації версій, відносин та висновків експертів [1, с.52-65; 6, с.394-402], оскільки вони відіграють важливу роль у формуванні наукових підходів до розробки відповідних прийомів, методів і технічних засобів відшукання, фіксації і дослідження доказів під час проведення слідчих дій і криміналістичних експертиз, а також тісно пов'язані з розробленими в теорії кримінального процесу класифікаціями доказів.

Об'єктами класифікації осіб є відомі (встановлені) і невідомі (не встановлені) злочинці. Крім того, основою даної класифікації може служити вид злочину і спосіб його вчинення. Метою її є, по-перше, звуження кола осіб, серед яких потрібно шукати злочинця; по-друге, надання слідчому чи оперативному працівникові наявної інформації про особу розшукуваного; по-третє, сприяє ідентифікації особи, яка перебуває в системі криміналістичної реєстрації за її матеріально-фіксованими ознаками (наприклад, фотозображення, дактиловідбитки тощо). Сферою практичної діяльності, в якій застосовується ця класифікація, є кримінальний розшук і криміналістична експертиза.

Класифікація осіб під час доказування в процесуальному значенні має ще інший характер. Основою її може бути процесуальне становище особи: свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні та інші учасники кримінально-процесуальних дій.

За певними ознаками можливий також розподіл членів класифікації всередині кожної такої процесуальної групи: стосовно обвинувачених (підозрюваних), підсудних – за ступенем їхньої участі у злочині (підмовники, організатори, виконавці, пособники); за епізодами злочинної діяльності або за іншими елементами складу злочину. Ці класифікації сприяють, головно, меті упорядкування і систематизації носіїв доказової інформації і її змісту, серед якої може бути й така, що суперечить чи не відповідає закономірностям виникнення, перебігу та наслідкам досліджуваної події, разом з тим певним чином (ситуаційно чи побічно) пов'язані з нею.

Наведемо перелік класифікацій предметів – найпоширеніший різновид криміналістичних класифікацій.

1.Класифікація слідів, зокрема за: а)характером слідоутворюючого об'єкта (сліди рук, ніг, взуття, транспортних засобів, знарядь зламу та інструментів тощо); б)механізмом слідоутворення (сліди тиску, ковзання, розтину та ін.); в)видами змін, внесених у слідосприймаючий об'єкт (поверхневі, об'ємні); г)видом відображення в них ознак (позитивні, обернені – негативні).

Відомі в літературі й інші класифікації слідів, зокрема, за змішаними критеріями або похідні (більш детальні) від наведених [7, с.16; 8, с.94; 9, с.43; 10, с.38; 11, с.97]. Видається, досить повну трасологічну класифікацію слідів запропонував Е.І.Зуєв, згідно з якою вони поділяються на види: за будовою слідоутворюючого об'єкта, повнотою відображення контактуючих поверхонь слідоутворюючих об'єктів, механізмом слідоутворення, характером відображення рельєфу слідоутворюючих об'єктів, взаємозв'язком слідів між собою на місці події [12, с.188-192].

2.Класифікація документів. Документи можна класифікувати за такими суттєвими ознаками: способом виконання (рукописні, машинописні, друкарські та ін.); джерелом походження – офіційні й приватні; способом передачі інформації – відкриті і кодовані; юридичною природою – справжні і підроблені, дійсні і підроблені, дійсні і недійсні.

Залежно від цілі і підстав можливі й інші класифікації документів. Наприклад, В.К.Лисиченко класифікує документи за ознаками дублікатності і комплектності, за процесуальною регламентацією їх призначення, за умовами формування [13, с.104-106]. Процесуальна регламентація призначення документів є підставою поділу їх на протоколи слідчих та судових дій, на документи – речові докази і інші документи, які в свою чергу входять складовими елементами в кримінально-процесуальну класифікацію джерел доказів.

3. Класифікація зброї.

4. Класифікація зразків для порівняльного дослідження.

5. Класифікація деяких знарядь учинення злочинів, за основу якої можуть бути взяті різні критерії. С.М.Сирков вибрав, наприклад, підставою для класифікації знарядь злочину енергетичні характеристики: а)знаряддя механічної дії; б)вогнепальна зброя, вибухові пристрої та речовини; в)знаряддя злочину термічної дії; г)знаряддя злочину, дії яких зумовлені використанням енергії електричного розряду, властивостями радіоактивного розпаду, світлових і рентгенівських променів; д)знаряддя злочину хімічного впливу; е)знаряддя злочину біологічного впливу; є)знаряддя злочину, дії яких зумовлені використанням декількох процесів [14, с.8-9].

Е.М.Свєтлаков розділив усі предмети, які використовують під час вчинення крадіжок зі зламом, на спеціально виготовлені злодійські інструменти; знаряддя праці, перероблені для злодійських цілей; різноманітні інструменти побутового характеру і знаряддя праці, які не перероблялись для злочинних цілей; інші предмети, що не відносяться до знарядь праці та інструментів [15, с.286].

На думку Р.С.Бєлкіна, такий поділ знарядь злочину не є класифікаційним, оскільки він не виконує класифікуючих функцій і не несе практичного навантаження, тобто класифікація об'єктів підмінена звичайним групуванням [6,с.396-398].

6.Класифікація техніко-криміналістичних засобів роботи з доказами. Наприклад, для відшукання слідів рук, виготовлення зліпків слідів ніг. Такі класифікації застосовують у процесі комплектування центрів науково-технічних засобів спеціального призначення, зокрема слідчого портфеля, сумки працівника ДАІ, валізи прокурора-криміналіста та ін.

Наведений перелік класифікацій не є вичерпним, однак значення його полягає в тому, що одні з вказаних класифікацій допомагають визначити певну групову належність підданих класифікації об'єктів, їх роль у системі доказів, сприяють встановленню окремих обставин, що підлягають доказуванню, а інші вказують на особливості і методи дослідження об'єктів з метою одержання відповідної інформації або на можливості їх використання під час збирання та дослідження доказів.

Огляд опублікованих класифікацій об'єктів, досліджуваних криміналістикою, свідчить, що в жодній з них не розкрито поняття і навіть не згадується про негативні обставини, їх носіїв, не сформульовані положення про значення негативних обставин і можливості їх використання у доказуванні.

В окремих працях [1, с.64; 16, с.62; 17, с.22; 18, с.278] недостатньо чіткі і обґрунтовані згадки про негативні обставини, які розглядаються тільки як непрямі (побічні) докази, без визначення підстав до цього, не проведена їх класифікація.

Деякі автори [19, с.43; 20, с.151; 21, с.41 та ін], переважно розглядаючи питання про негативні обставини, обмежуються лише описом окремих прикладів з практики, які траплялися в процесі розслідування конкретних злочинів.

Разом з тим у криміналістичній літературі вже зроблена спроба поділу негативних обставин на різновиди. Зокрема, В.О.Коновалова за характером негативних обставин ділить їх на дві групи:

а)негативні обставини – матеріально-фіксовані сліди;

б)негативні обставини – дії.

У свою чергу негативні обставини – сліди вона поділяє на:

а)негативні обставини – як сліди наявності;

б)негативні обставини – як сліди відсутності.

За способом виявлення В.О.Коновалова поділяє негативні обставини на:

а)явні негативні обставини, які не потребують спеціальних способів виявлення;

б)приховані негативні обставини, виявлення яких потребує спеціальних прийомів.

За причинами утворення негативних обставин В.О.Коновалова поділяє їх на: а)негативні обставини – як результат штучного створення злочинцем слідів (маскування, приховування, інсценування); б)негативні обставини, що виникли як наслідок похибок з боку злочинця [22, с.54-55].

Подібну, більш детальну класифікацію негативних обставин запропонував В.А.Овечкін, поклавши в основу поділу результати проведеного ним аналізу деяких категорій справ:

1)негативні обставини – матеріально-фіксовані сліди; 2)негативні обставини – предмети; 3)негативні обставини – відомості; 4)негативні обставини – поведінка у вигляді дій та емоцій.

Негативні обставини, на думку В.А.Овечкіна, можна також розрізняти за характером суперечностей, що виявляється: а)у відсутності чогось, що суперечить попередньому поясненню події (негативні обставини – відсутності за класифікацією В.О.Коновалової); б)у наявності чогось, що суперечить припущенню (негативні обставини – наявності); в)у невідповідності зовнішнього вигляду чогось чи когось, що суперечить припущенню, тобто негативні обставини невідповідності.

За правилами оцінки доказів В.А.Овечкін негативні обставини ділить ще на: а)фактичні дані, що не відповідають дійсності (не достовірні); б)фактичні дані, що відповідають дійсності, які можуть бути належними негативними обставинами або неналежними, а також належними і допустимими доказами, що свідчать про невідповідність дійсності припущення, яке перевіряється, і які вказують на інсценування.

Крім того, він виділяє штучні негативні обставини [23, с.46-49].

Така класифікація за своєю будовою і класифікаційними ознаками є надто розмитою і громіздкою. У логіці подібні класифікації визначаються як штучні. Вони зумовлені такими способами поділу предметів на групи, які ґрунтуються тільки на їх подібності або відмінності у межах кожної групи. Така подібність визначається наявністю в них деяких загальних властивостей. У результаті штучної класифікації встановлюється певний порядок у розташуванні груп, однак здебільшого цей порядок має зовнішній, штучний характер.

На відміну від штучних природні класифікації переносять центр уваги на розкриття внутрішніх закономірних зв'язків між групами класифікованих предметів, об'єктів. У цьому випадку між предметами чи об'єктами виявляються такі відносини (наприклад, спільні загальні ознаки, переходи тощо), які зникають у штучній класифікації.

С.І.Медвєдєв, на відміну від вищезгаданих авторів, класифікацію негативних обставин пов'язував з процесуальними поняттями їх належності і допустимості як доказів, а також з входженням їх у каузальний доказовий ряд [24, с.21-23].

За аналогією з доказами С.І.Медвєдєв за ознакою придатності негативних обставин для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять у предмет доказування в справі, класифікував їх на: 1)належні негативні обставини; 2)неналежні негативні обставини.

За ознакою допустимості негативних обставин він поділяє їх на: 1)допустимі негативні обставини; 2) недопустимі негативні обставини.

Для того щоб негативна обставина використовувалась у справі як доказ, вона повинна відповідати вимогам закону стосовно джерела, умов, способів одержання і фіксації. Недопустимість доказу означає, що: а)відоме джерело відомостей і воно може бути перевірене; б)особа, від якої походять відомості, є компетентною і обізнаною; в)витримані загальні правила доказування і правила збирання й фіксації відомостей певного виду; г)дотримані правила, що регламентують відповідну стадію процесу і встановлюють повноваження особи, в провадженні якої перебуває справа, на здійснення певних процесуальних дій.

Докази повинні бути належними, тобто за своїм змістом здатними встановлювати обставину, для доказування якої вони використовуються. Крім того, ця обставина повинна входити в предмет доказування або в перелік інших суттєвих обставин.

Як видається, викладене дає підставу говорити про недосконалість поділу негативних обставин, який запропонував С.І.Медвєдєв. Належність і допустимість доказів, а отже, і негативних обставин, як це видно з процесуальних рекомендацій їх оцінки, встановлюються на стадії оцінки зібраних фактичних даних як завершального етапу доказування на попередньому і судовому слідстві. А негативні обставини здебільшого встановлюються на початкових стадіях як попереднього, так і судового слідства. Тому розмежування негативних обставин за ознаками, які встановлюються лише на певних етапах провадження у справі (а не на всіх), не є правильним через об'єктивну обмеженість критерію запропонованого поділу.

Щодо предмету обвинувачення С.І.Медвєдєв поділяє негативні обставини ще на: 1)обвинувальні негативні обставини; 2)виправдувальні негативні обставини.

Залежно від обсягу версій, на конструювання яких впливають негативні обставини, автор поділяє їх на:

1)негативні обставини, що сприяли побудові загальної версії;

2)негативні обставини, що сприяли побудові окремої версії;

3)негативні обставини, що сприяли побудові версій за елементами складу злочину.

Щодо двох останніх "класифікацій”, то можна зазначити, що вони в криміналістиці мають зв'язок з теорією побудови слідчих версій, які є складовою частиною криміналістичної тактики, а тому визначення їх значення в практиці розслідування злочинів потребує самостійного дослідження.

Як видається, наведені класифікації негативних обставин не відповідають певним вимогам, яким, за загальним правилом, повинні відповідати класифікації. По-перше, в їх основу поклодено багато критеріїв, жоден з яких не забезпечує стійкість класифікації в цілому і кожної її ланки зокрема. По-друге, наведені класифікації негативних обставин не сприяють їх пізнанню з погляду закономірностей їх виникнення і напрямів практичного використання в процесі розслідування злочинів.

Пояснити це можна тим, що кожна з цих класифікацій розроблялась їхніми авторами у певні періоди розвитку уявлень про негативні обставини і накопичення даних про їх окремі види, а тому значною мірою це призвело до неузгодженого і різноманітного вибору класифікуючих ознак.

На підставі аналізу літературних джерел і узагальнення матеріалів кримінальних справ видається, що найбільш логічно обґрунтована і практично значуща в розслідуванні злочинів класифікація негативних обставин може бути розроблена на основі опублікованого В.К.Лисиченка і О.С.Зеленковського опису механізму виникнення окремих різновидів негативних обставин і загального визначення їх поняття як об'єктів криміналістичного дослідження [25,с.4-5].

Згідно з викладеними цими авторами положеннями негативні обставини – це реальні явища, які за своїм походженням і закономірностями прояву у вигляді відображень за характером їх носіїв можна поділити на два види, які диференціюються за певними ознаками в межах конкретного виду на підвиди.

1.Негативні обставини – матеріальні явища як суперечливі віддзеркалення побічних чи ситуаційних до події злочину процесів. Ними можуть бути: а)окремі предмети, які за своїм призначенням чи місцем перебування не узгоджуються з обставинами злочину, що розслідується; б)сліди – відображення взаємодії осіб чи предметів або побічних, ситуаційно-структурних змін, виявлених під час огляду місця події, які своєю наявністю або, навпаки, відсутністю в конкретній обстановці не відповідають закономірностям скоєння злочину, що розслідується; в)сліди – відображення інсценування самої події або приховування окремих протиправних дій і їх наслідків, маскування.

2.Негативні обставини як відображення проявів дисимуляції (ознаки приховування чогось). У практиці розслідування вони трапляються у вигляді: а)зовнішніх проявів немотивованої внутрішньої психічної напруженості особи, підвищеної нервової активності (хвилювання, острах, збентеження, агресивність, байдужість тощо) та невідповідної поведінки; б)суперечностей, прогалин та інших різних відхилень, недоречностей, що виявляються в показаннях допитуваних осіб.

Наведена класифікація за предметністю є криміналістична, оскільки основу її побудови становлять вивчені цією наукою матеріальні ознаки походження і законності прояву негативних обставин як відображень реальних явищ, кореляційно пов'язаних з механізмом учинення злочину і поведінкою конкретних осіб під час розслідування. Разом з цим вона має і процесуальне значення, враховуючи, що виділені в ній різновиди негативних обставин повинні належно фіксуватись у протоколах слідчих дій, в процесі проведення яких вони виявлені й досліджені. Встановлені за допомогою негативних обставин аналітико-пізнавальними методами фактичні дані про обставини події набувають процесуального значення в доказуванні по справі і за загальними правилами підлягають оцінці з погляду допустимості їх використання у справі в сукупності з іншими зібраними доказами.

Відмітною рисою запропонованої класифікації є те, що вона охоплює і відповідно розгруповує всі відомі слідчій практиці і описані в літературі різновиди негативних обставин, причому кожен з них міститься тільки в одній з її класифікаційних ланок, що свідчить про логічно-правильну її побудову.

Теоретико-пізнавальне значення даної класифікації полягає в тому, що вона розкриває об'єктивну сутність усієї множини негативних обставин: їхнє походження, види носіїв, відповідні форми прояву. Тому ця класифікація має і практичне значення, зокрема для дізнання і попереднього слідства, виступаючи в них орієнтовним методом виявлення і пізнання видової чи групової специфіки конкретних негативних обставин, який сприяє визначенню напрямів і способів їх подальшого дослідження та використання у провадженні кримінальних справ.

Наведена класифікація негативних обставин своїми частинами пов'язана з іншими криміналістичними класифікаціями. Наприклад, виділені в ній різновиди негативних обставин, що виявляються у вигляді матеріальних явищ (предмети, сліди-відбитки тощо), за ознаками своєї природи та механізму утворення безпосередньо пов'язані з вищезгаданими техніко-криміналістичними класифікаціями в трасології як слідоутворюючих і слідосприймаючих об'єктів, так і слідів-відображень залежно від механізму взаємодії їхніх контактуючих частин. Між окремими видами негативних обставин, що виявляються у вигляді дисимуляцій, також можна простежити наявний зв'язок з існуючими в криміналістичній тактиці класифікаціями суб'єктів комунікативних відносин, які встановлюються в процесі проведення окремих слідчих дій, а також прийомами перевірки заявленого алібі та різноманітних показів допитуваних осіб тощо.


Література

1. Белкин Р. С., Винберг А. И. Криминалистика и доказывание, – М.: Юрид. л-ра, 1969.

2. Котарбинский Т. Избранные произведения // ИЛ. – 1963.

3. Словник іншомовних слів // За ред. О.С.Мельничука. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1977.

4. Свинцов В. И. Логика. – М., 1986.

5. Драпкин Л.Я., Долинский В.Н. Система уголовной регистрации // Криминалистика /Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М., 1994.

6. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. – Общая теория криминалистики. – М.: Юристъ, 1977. – Т.1.

7. Шевченко Б.И. Научные основы современной трассологии. – М., 1947.

8. Шевченко Б.И. Теоретические основы трассологической идентификации в криминалистике. – М., 1975.

9. Попов В.И. Осмотр места происшествия. – Алма-Ата: Казгосиздат, 1956.

10. Грановский Г.Л. Основы трассологии. – М., 1965.

11. Литвиненко Л.К. Понятие и классификация следов в трассологии // Материалы третьей расширенной научной конференции памяти проф. М.И.Райского. – К., 1958.

12. Зуев Е.И. К вопросу об основаниях классификации следов ног и обуви // Сб. научн. работ Литовского НИИСЭ. – Вильнюс, 1963.

13. Лисиченко В.К. Классификация документов как объектов следственно-судебного и экспертного исследования // Сб. материалов теоретической конференции профессорско-преподавательского состава КВШ МВД СССР по итогам научно-исследовательской работы за 1972 год. – К., 1973.

14. Сырков С.М. Орудия преступления. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973.

15. Светлаков Е.М. О классификации технических средств, применяемых при совершении краж со взломом // Проблемы соц. законности на современном этапе развития. – Харьков, 1968.

16. Шаламов М.П. Теория улик. – М.: Госюриздат, 1960.

17. Винберг А.И., Миньковский Г.М., Рахунов Р.Д. Косвенные доказательства в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956.

18. Теория доказательств в советском уголовном процессе // Под ред. Н.В.Жогина. – 2-е изд., исправл. и доп. – М.: Юрид. л-ра, 1973.

19. Кежоян А. Негативные обстоятельства по делам об убийствах // Соц. законность. – 1971. – №7.

20. Попов В.И. Осмотр места происшествия. – М.: Госюриздат, 1959.

21. Мартин О. Значення негативних обставин при розслідуванні злочинів // Радянське право. – 1971. – №11.

22. Коновалова В.О. Негативні обставини і їх значення у розслідуванні злочинів // Радянське право. – 1958 – №6.

23. Овечкин В.А. Расследование преступлений, скрытых инсценировками. – Харьков: Изд-во Харьков. юрид. ин-та, 1979.

24. Медведев С.И. Негативные обстоятельства и их использование в раскрытии преступлений. – Волгоград, 1973.

25. Лисиченко В.К., Зеленовский А.С. О понятии негативных обстоятельств и механизме их возникновения // Криминалистика и судебная экспертиза. №39. – К., 1989.





Реферат на тему: Криміналістичні різновиди негативних обставин (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.