Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Корупція в Україні та Німеччині: порівняльний аспект (реферат)

Взаємовплив країн на європейському континенті – проблема, яка завжди була актуальною. За необхідності вирішити болючі проблеми чи накреслити нові перспективи варто дізнатися, як подібні завдання вирішуються у наших сусідів по континенту. Цей досвід може бути як позитивним, так і негативним, але він завжди даватиме необхідний поштовх для кращого розуміння подолання назрілих проблем.

Одним з найбільш ефективних засобів для реалізації поставленого завдання є порівняльний аналіз. При цьому об'єкти для порівняння повинні бути відмінними один від одного, але водночас не настільки різними, щоб їх співставлення не можна було класифікувати, а результати – перенести з одного об'єкту на інший.

Тому для даного дослідження обрано протиставлення України та Німеччини, яке у порівняльному аналізі не є надуманим й штучним: якщо порівняти дані із періодичних досліджень "Transparancy International” (TI), то стає відразу ж зрозуміло, що ці країни належать до різних груп. Якщо в Німеччині рівень корупції є низьким, то Україна посідає чи не чільне місце в сумнівному змаганні за звання найбільш корумпованої держави на планеті. Проте різниця суспільних систем та правоохоронних структур в Україні та Німеччині не така велика, щоб їх не можна було ефективно порівняти. До того ж Німеччина розглядається в певних аспектах як взірець для України. Ставлення суспільства до злочинності й дотримання законодавства, а також ефективне функціонування правоохоронної системи безумовно належать до цих аспектів.

Через зазначені обставини проводиться порівняльний аналіз вказаних країн у сфері розуміння феномену злочинності та його приборкання в суспільстві, науці та правоохоронних структурах й конкретно переслідується мета – з'ясувати, як треба сприймати корупцію, що можна використати з німецького досвіду та які заходи необхідно провести щонайменше для контролювання корупційних процесів в Україні, а в перспективі – зниження її рівня в державі та суспільстві.

Українська держава характеризується на сьогодні як одна з найбільш корумпованих в світі, де з корупцією майже не ведеться боротьба. Остання досягла рівня заколоту проти державного устрою [1, с. 729–731]. Україна дійшла до межі абсолютної корупції, за якою починається розпад суспільства та занепад держави [2, с. 34].

Тому є ряд об'єктивних та суб'єктивних причин, серед яких відсутність відповідного досвіду і значний вплив корумпованих структур на найвищому державному рівні на формування поняття та стратегій подолання корупції. Це суспільне явище характеризується в Україні в цілому занадто поверхово, а засоби боротьби з ним є надто недосконалими, аби суттєво вплинути на корупційні процеси.

Аналіз "Науково-практичного коментаря Закону України "Про боротьбу з корупцією” за редакцією доктора юридичних наук М.І. Мельника [3] показує, що монографія є не тільки першою вдалою спробою систематизувати й перевести на наукову основу боротьбу з корупцією в Україні, але й відбиває обмеженість українського досвіду, недосконалість визначень корупції та залежність науковців-правознавців й правоохоронних органів від злочинних бажань корумпованої верхівки української держави. Найбільш разючий приклад – це ставлення до посади Президента України. Згадка цієї посади відбувається в монографії лише спорадично й без ніякого натяку на те, що Президент за свої корупційні, тобто протизаконні дії, може бути також притягнутий до відповідальності. Аналогічна ситуація спостерігається із представниками Верховної Ради. Тим самим порушується принцип рівності, що притаманний будь-якій демократичній суспільній формі, а сама посада Президента виводиться із правоохоронного простору.

Якщо у вищезгаданому "Науково-практичному коментарі Закону України "Про боротьбу з корупцією” вже на самому початку вказується: "Цей Закон визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь”, то необхідно підкреслити, що прокламація цілей не знайшла відповідного теоретичного та практичного забезпечення. Так само благим побажанням залишилася й теза про механізми боротьби з корупцією: "Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб”. Як службова так і доступна до широких суспільних кіл статистика говорить іншою мовою, тобто після прийняття закону рівень корупції на Україні не знизився, а суттєво зріс.

Прийняті Верховною Радою та введені в дію закони України "Про державну службу”, "Про службу в органах місцевого самоврядування”, а також – Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією", "Загальні правила поведінки державного службовця” та Концепція боротьби з корупцією на 1998–2005 роки є не стільки дієвими засобами опанування корупційних процесів в суспільстві, скільки "барочним оздобленням” державних органів, які намагаються не тільки Україні, але й усьому світові продемонструвати їх готовність боротися з корупцією. На превеликий жаль, факти та статистика свідчать випадку про формальну та малоефективну боротьбу з корупцією в країні [4, с. 653–654].

І це відбувається в той момент, коли вирішення вказаної проблеми конче необхідно. Крім того, в новітній історії України не було й немає іншої проблеми, яка була би представниками правлячої еліти так безсоромно затерта.

Ми визнаємо величезні заслуги перед Україною й усім світовим суспільством самовідданих українських борців проти корупції та організованої злочинності – вчених, політиків, правоохоронців та громадських діячів, які в умовах майже повної корумпованості державного апарату та влади в Україні не опустили руки, а всупереч волі їхніх могутніх корумпованих й злочинних начальників вели й продовжують наполегливу боротьбу із корупцією та ОЗ.

Тому ми намагаємося розширити можливості протидії та удосконалити зброю боротьби з корупцією в Україні за допомогою позитивного зарубіжного досвіду Німеччини, яка не є світовим еталоном у справі боротьби з корупцією, але навмисно береться для порівняння не найкращий в світі взірець (як, скажімо, от скандинавські країни або Гонконг), бо орієнтація на недосяжний ідеал може завдати більше зла, ніж користі.

Німеччина сьогодні – це країна із певним рівнем корупції, але корупційні процеси не досягли значного розповсюдження. І тому детальний аналіз антикорупційної тематики в Німеччині може і повинен сприйматися як використання досвіду. Зрозуміло, що таке орієнтування на Німеччину не знімає зовсім потреби критичних оцінок й виваженого аналізу.

Корупція розглядається в німецькій державі як одна із значних суспільних проблем. Її аналізом та пошуком засобів протидії займаються науковці й оперативні працівники, правознавці та суспільні діячі [5]. Проте, однозначної характеристики цього суспільного явища в Німеччині й дотепер не існує. Різні наукові дисципліни трактують корупцію по-своєму.

Ситуація із розповсюдженням та структурою корупції в Німеччині залишається ще малодослідженою. Аналітично підтвердженої наукової оцінки збитків від корупції в країні нема, хоча на необхідності таких даних постійно наголошується. Кількість випадків корупції, які стають відомими органам охорони правопорядку, є досить незначним. Щороку реєструється приблизно 3 тис. випадків корупції, що становить 0,05 % від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Крім того, щороку розкривається більше 60 випадків продажності чиновників. За результатами слідства та судновиробництва, більше 500 осіб засуджується судом.

Корупційний злочин розглядається в Німеччині як кримінальна дія, в яку задіяні дві сторони: і та, що дає, і та, що бере. Жертву та злочинця важко виявити, тому ступінь розкриття в цілому дуже незначний. Збитки в матеріальному вимірі оцінюються у сумі понад 5 млрд євро щороку. В нематеріальному ж вимірі ці збитки проявляються через порушення правил конкурентності, зниження дії законів ринкової економіки та у падінні довіри до державних органів.

Правоохоронні органи усвідомлюють, що можливості боротьби із корупцією досить обмежені. В цій роботі наголошується не на репресійних заходах, а на превентивних. Для цього розширюється коло осіб, які можуть прийняти те чи інше рішення (так званий принцип "чотирьох очей”, тобто, вирішувати повинен не один чиновник, а принаймні два), розділяються функції між подачею оголошення на конкурс замовлень та прийняттям рішення про вибір кандидатур для їх виконання, а також через введення ротаційного принципу кадрів, через заборону фірмам, які були замішані в корупції, надалі приймати участь в конкурсах на державне замовлення та через заснування центрального регістру персон та фірм, які замічені в корупції. Крім того, запроваджений обов'язок повідомляти в органи, що борються з корупцією, про кожну підозру в її проявах. На майбутнє планується також заборонити списувати з податків витрати, що використали фірми на підкуп державних та суспільних діячів або клерків, які приймають рішення про укладення контрактів з фірмами [5, с. 15]. На жаль це лише плани, а реальність свідчить про те, що німецькі фірми (як і інші фірми "розвиненого світу”) використовують астрономічні суми для підкупу політиків та чиновників як у Німеччині, так і в зарубіжних країнах. Особливо відчутно від цих дій страждає так званий "третій світ”, де через таку корупцію докорінно руйнується національна економіка [6].

Німецька стратегія боротьби із корупцією полягає, перш за все, в тому, що кінець корупційним діям намагаються покласти у свідомості членів суспільства. При цьому слушно вимагається, аби політики та керуючі особи держави, економіки та суспільства виконували взірцеву функцію при створенні клімату несприйняття корупційних дій.

Корупція стала в Німеччині активною темою в останні десять років. До об'єднання зі Східною Німеччиною німці вважали, що в них корупції нема (як на Заході, так і на Сході!). І це при тому, що не тільки в пресі, але й в науковій літературі відповідні факти регулярно та належним чином наводилися й стверджувалося, що корупція в Німеччині є не епізодом, а системою. Соціальне опитування вже у 1992 році показало, що лише кожен третій мешканець Західної і лише кожен п'ятий житель Східної Німеччини вважають німецьких службовців непідкупними [7]. А соціологічне опитування у 1995 р. продемонструвало, що майже половина німців (47 %) готові платити "бакшиш”, аби отримати персональні переваги [8].

У науковій літературі прийнято поділ – залежно від форми корупції та можливостей її розкриття – на три групи [9].

1. Ситуативна корупція – це, як правило, спонтанні дії, що відбуваються без планування і є неадекватною реакцією на безпосередньо проведену службову дію на чиюсь користь в обхід закону та норм, або таку, що безпосередньо крокує за корупційною дією.

2. Структурна корупція має місце, коли продажність політиків, службовців та інших посадовців субсідується протягом тривалого часу, або якщо корупція має неодноразовий характер.

3. Корупція як складова частина організованої злочинності є найвищою формою (й найбільш небезпечною) корупції. Вона проявляється в діях ОЗ, що спрямовані на поставлення державних, суспільних, економічних та політичних установ під контроль злочинних організацій. При цьому виді корупції діють потужні й розгалужені злочинні організації, що розповсюджують свій вплив не на поодинокі німецькі землі, а й на всю територію країни. Особливо яскраво це проявляється при розподілі державних контрактів на будівництво великих об'єктів, таких як аеропорти, автомагістралі, очисні споруди, зброя та устаткування для армії, флоту та поліції, спортивні об'єкти, концертні зали. В деяких великих містах Німеччини такі картелі нараховують до 45 великих підприємств. Їх сила є досить значною, а вплив на місцевому та земельному рівні іноді є вирішальним.

В залежності від того, яка форма корупції використовується, наявні й шанси на її розкриття: ситуативна корупція розкривається на 80–90 %. Вирішальну роль відіграють тут заяви службовців, яких намагаються купити. При структурній корупції процент розкриття не перевищує десяти. Принаймні половина із цього числа розкривається через одержання поліцією анонімних заяв, або в контексті ведення іншого слідства [10]. При дії корупції як складової частини ОЗ шанси на її розкриття в Німеччині є в цілому мізерними. Тому й вивчена ця форма корупції найгірше, хоча саме вона і є найбільш небезпечною.

Найкраще досліджена структурна корупція. При цій формі корупції контакти зав'язуються й підтримуються за допомогою регулярних подарунків або інших корупційних дій. Одночасно це і є першою фазою – так званою стадією "підгодовування”. На другій фазі – стадії укладання протиправних угод – відбувається домовленість про виконання взаємних зобов'язань за принципом "я – тобі, ти – мені”. Після цього настає третя фаза – виконання взятих зобов'язань.

Засновуючись на цій схемі й побудована система виявлення та знищення корупції в Німеччині. Головним законодавчим актом і засобом є "Закон про боротьбу з корупцією”, що діє в сучасній формі, починаючи з 13 серпня 1997 року. В ньому закріплені головні форми корупційних злочинів:

1. Підкуп парламентаріїв (§ 108e).

2. Підкуп та продажність при ділових стосунках (§ 299).

3. Особливо тяжкі випадки підкупу та продажності при ділових стосунках (§ 300).

4. Надання переваги (§ 331).

5. Продажність (§ 332).

6. Надання переваги (§ 333).

7. Підкуп (§ 334).

Особливо тяжкі випадки підкупу та продажності (§ 335).

Тим самим Закон привів до загального знаменника й протиставив одне одному підкуп та продажність, як дві сторони одного злочину.

Закономірне питання про те, наскільки об'єктивно й наскільки кількісно й якісно охоплені процеси корупції в країні може дати статистика. Проте, всеохоплюючої статистики цього виду злочинів в Німеччині нема [11] й існують лише розрізнені статистичні добірки, серед яких необхідно виділити:

– статистичні звіти правоохоронних органів. Серед них варто наголосити на "Поліцейській статистиці злочинності”, в якій з 1994 року особливо виділено розділ "злочини із використанням службового становища” із детальними підрозділами про надання переваг, підкуп та продажність. Прокурорські статистики та періодичні інформації про накладення покарань, як це не дивно, не виділяють корупцію в окрему групу злочинів;

– публікації федерального комітету криміналістики "Про стан корупції в країні” ("Lagebild Korruption”), що з 1994 року подає на підставі звітів кожної з німецьких земель загальну картину процесів корупції в державі. Проте, інформація обмежується лише поліцейською статистикою справ, по яких проводилося або ведеться слідство;

– загальний звіт міністерств юстиції та внутрішніх справ про стан безпеки в державі ("Erster Periodischer Sicherheitsbericht”). Цей звіт має коротку та розширену форми і є найбільшим узагальненням інформації. Недоліком його є лише те, що дотепер з'явився лише один звіт (за 2001 рік). І хоч цей документ має назву "Перший періодичний звіт про стан безпеки”, ніякої періодичності у його виході доки не спостерігається.

Всі наведені вище джерела дозволяють простежити процеси в галузі корупції. До найбільш важливих тенденцій їх розвитку слід віднести нижченаведені.

1. Кількість заведених справ цього виду злочину постійно зростає (з 258 у 1994 до 1,072 у 1998 р.). Цей постійний приріст засновується майже виключно на зростанні структурної корупції.

2. Зв'язок між ОЗ та корупцією постійно слабшає (з 1994 по 1998 рр. ця цифра знизилася із 13 % до 0,7 %). Проте, не відомо, чи цей процес справді в цьому напрямі протікає, чи лише поліції стає все менше відомо про взаємодію корупції та ОЗ [12].

3. Найбільш враженим корупцією сектором є органи місцевої влади. Із певною відстанню до них знаходяться в цьому списку також органи юстиції та підприємства.

4. Корупційні дії спрямовуються на досягнення переваг, перш за все, у таких секторах, як галузь охорони здоров'я (20 %), будівництво (15 %), поліція (12 %), органи місцевої влади (6 %) та інженерні бюро (2 %).

5. Продажні службовці перебувають на їх посадах не менше п'яти років на той момент, коли вони потрапляють по справі про корупцію до слідчих органів. Їх посади, переважно, – діловодство.

6. Корупційні справи складають досить малу частку у загальній структурі злочинності (в середньому – 0,05 %).

7. При отриманні хабарів іноземці становлять мізерний процент (3 %), а при дачі тих же самих хабарів або інших послуг з метою корумпувати, то вони переважають (51 %). Особливо вражені цим процесом органи влади, що займаються видачею паперів для іноземців (візи) та посвідчень водія [13].

8. При порушенні справ про надання або отримання переваг звинувачувані майже завжди виходять "сухими з води”: лише у 4 % випадків справа закінчується засудженням. Тим самим цей вид корупційного злочину відрізняється від середнього показника засуджень по країні, який становить 30 %.

9. При порушенні справ відносно підкупу, продажності на зловживання службовим становищем шанси довести обвинувачуваним їх вину зростають. За статистикою, 31 % обвинувачених засуджують.

10. При аналізі корупційних зв'язків між тим, хто дає хабара, й тим, хто його бере, необхідно підкреслити, що давання хабара утричі небезпечніше, ніж його отримання – сторона, що дає хабара, засуджується у 30 % випадків, що стали відомими, а продажні службовці – лише у 10 %.

Наступним важливим аспектом аналізу є питання про структури та форми корупції. Це питання має принаймні такі відповіді.

1. Підвищення прибутків за допомогою корупції для цього продажні службовці підписують за хабарі завищені рахунки фірмам, що виконують державні та комунальні замовлення.

2. Корупційні дії з метою відтіснити конкурентів й отримати відповідні контракти – для цього "відкуповуються” посадові особи, які приймають рішення або володіють конфіденційною інформацією.

3. Корупція з метою отримати від державних та суспільних фінансових установ кредити, субсидії та фінансові привілеї.

4. Підкуп державних, політичних та суспільних діячів, аби примусити їх мовчати, не ставити непотрібні їм питання й не вимагати документи, які не мають ті особи, що платять бакшиш. Цей вид особливо поширений у проектах та контрактах, пов'язаних з охороною навколишнього середовища.

5. Підкуп прикордонників і митниці з метою прикриття руху товарів, грошей або осіб, які перетинають кордон.

6. Корупція з метою примусити державні або комунальні органи видати відповідні дозволи злочинним позивачам, що веде до збитків держави та суспільства й до збагачення тих, хто підкуповує.

7. Плата місцевим службовцям з метою отримати документи з дозволом для перебування й роботи в Німеччині.

8. Підкуп з метою отримати дозволи на будівництво, організацію важких транспортів, відкриття нічних клубів та інші дозволи, які без корупції ніколи не були б виданими.

9. Плата поліції та іншим представникам правоохоронних органів з метою позбавитися необхідності сплачувати штрафи, особливо при контролях транспорту, за порушення правил руху, за повернення посвідчення водія й т. ін.

Корупція регулярно проявляє себе і в інших секторах політичного, економічного, соціального та культурного життя. Але відомостей про ці прояви, особливо в таких галузях, як спорт, журналістика, наука та культура, набагато менше, ніж у державному та адміністративному апараті. Тому й відома інформація стосується саме останніх секторів. Ті нечисленні опитування, що проводилися серед місцевих політиків та адміністративних працівників усіх рівнів свідчать, що принаймні 18 % службовців земельних адміністрацій, 25 % їх керівників та 30 % керівників організацій федерального рівня хоча би один раз прийняли рішення під корупційним впливом. Досить цікаві результати дало опитування працівників поліції, митниці, місць позбавлення волі та юстиції. На запитання, чи їх установи зазнали корупції, у всіх цих установах 20 % були впевнені, що корупція проникла й до них. З іншого боку, працівники прокуратури та судів лише у 30 % відповідей були впевнені, що корупція не впливає на їх дії [14].

Наступне важливе питання: наскільки корупція вразила економіку країни й особливо – підприємців. Згідно із дослідженнями приблизно 14 % бізнесменів впевнені, що корупція та вимагання грошей є повсякденним явищем у роботі службовців адміністрацій та державних служб, з якими вони постійно працюють. Проте, лише 0,2 % опитаних заявили, що вони поза власної ініціативи готові платити "бакшиш” службовцям [14]. Від 5 до 10 % вказали, що вони зустрічалися із корумпованими службовцями [15].

Не обійти й питання, наскільки часто службовці заявляють про випадки корупції. Згідно з аналізом Федерального комітету з кримінальних розслідувань, 37 % керівників німецьких державних установ переконані, що про усі випадки корупції відразу ж буде заявлено в правоохоронні органи. 18 % відсотків висловили думку, що такі заяви подаються у більшості випадків, а 29 % стверджують, що про сталі випадки корупції в органи повідомляється лише іноді. При цьому висловлювалося міркування, що розповсюдження інформації про корупцію негативно впливає на авторитет та імідж установ та їх керівників [16]. Особливо відомою в Німеччині є корупційна практика державних органів, які пов'язані з будівництвом. В цьому секторі великомасштабні злочинні операції проводяться регулярно.

Питання про форми проявів корупційних дій – це одночасно й питання про те, де шукати корупцію. Серед відомих методів корупційних дій найбільш поширеними є: грошова сплата (готівкою або по перерахунку), оплачування обідів, банкетів, подорожей, надання в безкоштовне користування будинків, дач, електронних приладів або надання послуг (будівництво та ремонт будинків, устаткування земельних ділянок) або машин та приладів (наприклад, автомашин), сплата фіктивних робіт (наприклад, за послуги радника або перекладача), фіктивне працевлаштування службовців або членів їх сімей на високооплачувані посади на фірмах. Розкриття такого виду корупції відбувається досить рідко, бо в цілому є дуже складною справою відрізнити фіктивні (корупційні) сплати від фактичних.

Через корупційні злочини завдається державі й суспільству, підприємствам й установам величезних збитків. В матеріальному вимірі це позначається не лише у відзначених вище багатомільярдних втратах, але й в створенні умов, особливо при порушенні правил конкуренції, коли підприємства не можуть далі існувати й припиняють свою підприємницьку діяльність. Нематеріальна площина корупційних збитків простежується, перш за все, у збоченні світогляду в суспільстві в цілому та у підприємницьких та адміністративних структурах зокрема.

Запобігання корупції за таких умов стає вкрай важливим завданням, від успішного вирішення якого залежить існування держави та суспільства в цілому. Німецькі правоохоронні органи та науковці давно й успішно займаються вирішенням цієї проблеми.


Список використаних джерел

1. Іванов В.М., Стовповець В.Г. Антикорупційне законодавство в країнах розвинутої демократії: порівняльно-правовий аналіз // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. – К., 2001.

2. Закалюжный В. Остановить сползание в тень // Экономическая жизнь.

3. Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України "Про боротьбу з корупцією” // За ред. д-ра юрид. наук М.І. Мельника. – К., 2004.

4. Шепітько, В.Ю. Проблеми вдосконалення методики розслідування хабарництва //: Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. – К., 2001.

5. Bundesministerium des Innern, Bundesministerium der Justiz. Erster Periodischer Sicherheitsbericht. Kurzfassung: – Berlin. – 2001. – Juli – S. 14.

6. Theobald R. Corruption, Development and Underdevelopment, Macmillan 1990; Moody-Stuart, George. Schwere Korruption in der Dritten Welt, in: Kursbuch 120. Korruption. – Berlin. – 1995. – Juni. – S. 115–47.

7. Bundesministerium des Innern, Bundesministerium der Justiz. Erster Periodischer Sicherheitsbericht. Langfassung. – Berlin. – 2001. – S. 167.

8. http://www.radiobremen.de/rb2/feature/1997/971222.shtml.

9. Bundeskriminalamt. Lagebild Korruption. Bundesrepublik Deutschland 1997/1998. – Wiesbaden, 1999. – S. 7.

10. Ahlf E. – H. Korruption. Lehr- und Studienbriefe Kriminologie. – 1998. – № 13. – S. 10.

11. Landeskriminalamt Baden-Württemberg, 1995. – S. 101.

12. Bannenberg B. Korruption und strafrechtliche Kontrolle, in: Neue Kriminalpolitik. – 1999. – S. 21–25.

13. Bannenberg B. Korruptionsstrukturen – zwischen Kooperation und Korrup tion: Ergebnisse der Habilitationsschrift einer bundesweiten Strafaktenanalyse zur Korruption. In: DBB-Akademie (Hg.). Unerträglich, aber unvermeidlich? Korruption in der öffentlichen Verwaltung und Strategien zu ihrer Bekämpfung. – Bonn, 2001. – S. 31–61.

14. Mischkowitz R., Bruhn H., Desch R., Hübner H. – E., Beese D. Einschät zungen zur Korruption in Polizei, Justiz und Zoll. Ein gemeinsames Forschungsprojekt des Bundeskriminalamtes und der Polizei-Führungsakademie. BKA-Fgorschungsreihe, Wiesbaden, 2000. – S. 142.

15. Ohlemacher T. Verunsichertes Vertrauen? Gastronomen in Konfrontation mit Schutzgelderpressun und Korruption. Band 10 der Schriftenreihe "Interdisziplinäre Beiträge zur Kriminologischen Forschung”. – Baden-Baden, 1998. – S. 66.

16. Dölling D. Empfehlen sich Änderungen des Straf- und Strafprozeßrechts, um der Gefahr von Korruption in Staat, Wirtschaft und Gesellschaft wirksam zu begegnen? Gutachten C zum 61. Deutschen Juristentag. Verhandlungen des 61. Deutschen Juristentages. – München, 1996. – S. 16.





Реферат на тему: Корупція в Україні та Німеччині: порівняльний аспект (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.