Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Контроль та його види (реферат)

Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих спо­собів забезпечення законності. Його сутність полягає в то­му, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього зав­дання і реалізує свої функції.

Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна ді­яльність містить такі елементи: визначення характеру і строків контрольних заходів; залучення до контролю спе­ціалістів, представників громадськості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень;

розробка заходів по виконанню прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.

Що стосується рішень, то вони мають бути конкретни­ми, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи повинні нада­вати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень; вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи по їх виконанню.

До контрольної діяльності висувається цілий ряд ви­мог, згідно з якими вона повинна бути:

1) підзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;

2) систематичною, тобто нести регулярний характер;

3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що знач­но підвищує його ефективність;

4) всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі пи­тання, поширюватися на всі служби і структури підконт­рольних органів;

5) глибокою, тобто перевірці повинні підлягати не тіль­ки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;

6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;

7) гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;

8) результативною (дієвою). Ця діяльність не може об­межуватися виявленням фактичного стану справ. Вона по­винна супроводжуватися конкретними заходами по усу­ненню недоліків.

У юридичній теорії та практиці прийнято класифікува­ти контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору критерію, на підставі якого здійснюється класифікація. Вибір же критерію бага­то в чому зумовлений потребами практики. Саме тому ві­домо досить багато класифікацій контрольної діяльності.

Найчастіше пропонуються такі класифікації:

а) залежно від місця суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види конт­ролю: 1) контроль з боку органів законодавчої влади (пар­ламентський контроль); 2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль); 3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль); 4) контроль з боку органів центральної вико­навчої влади; 5) контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади; 6) контроль з боку органів судової влади; 7) контроль з боку органів місцевого само­врядування; 8) контроль з боку громадськості (громад­ський контроль);

б) залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють: 1) державний контроль; 2) громадський контроль;

в) залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють: 1) загальний контроль; 2) відомчий контроль; 3) надвідомчий контроль;

г) залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють: 1) попереджувальний контроль; 2) поточний контроль; 3) наступний контроль;

д) залежно від спрямованості контролю виділяють 1) зовнішній контроль; 2) внутрішній контроль;

е) залежно від призначення контролю виділяють: 1) за­гальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється; 2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Крім перелічених, існують й інші класифікації конт­рольної діяльності.

Зупинимося на видах контролю, які детерміновані міс­цем суб'єкта в системі державних органів (перша класифі­каційна група).

1. Контроль з боку органів законодавчої влади (норматив­ний контроль).

Це вид контролю, який здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими від­повідно до неї нормативними актами з даного питання.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, ст. 87, ст. 113); використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не пе­редбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); додержанням конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).

Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі і тимчасово діючі структури. До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповно­важений Верховної Ради з прав людини.

Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням засобів Державного бюджету (ст. 98 Конституції). Вона функціонує на підставі Закону України "Про рахункову палату" (в ред. від 14 січня 1998 p.) як постійно діючого, незалежного від будь-яких органів держави, органу контролю, який створюється Вер­ховною Радою, підзвітний та підконтрольний їй.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101 Конституції) здійснює парламентський контроль за додер­жанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина. Його діяльність регламентується Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини" від 23 грудня 1997 p.

Крім цього, згідно із ст. 89 Конституції, Верховна Ра­да України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії.

Крім того, контрольні повноваження Верховної Ради України з конкретних питань можуть визначатися й інши­ми нормативними актами.

Зокрема, ст. 42 Закону України "Про надзвичайний стан" передбачає, що Верховна Рада України протягом усього часу дії надзвичайного стану здійснює контроль за дотриманням цього Закону і проводить періодичні депу­татські інспекційні перевірки територій, де введено над­звичайний стан. Усі посадові особи зобов'язані сприяти представникам Верховної Ради України у здійсненні пере­вірок і надавати вичерпну інформацію з питань, що нале­жали до їх діяльності в умовах надзвичайного стану. Права народного депутата України обмеженню не підлягають.

2. Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).

Будучи главою держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх струк­турах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.

Він має право відмінити акти Кабінету Міністрів Украї­ни, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Прези­дент є гарантом додержання Конституції України, забезпе­чення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Кон­ституції).

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консульта­тивні та інші допоміжні органи та служби (п. 28 ст. 106 Конституції). Таким органом, наприклад, є Адміністрація Президента України. В своїй структурі Адміністрація Пре­зидента України має контрольне управління і організує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

З метою виконання законів і у межах своєї компетенції Президент України видає Укази й розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов'язковими для вико­нання на всій території України.

Для прикладів реалізації Президентом контрольних повноважень можна звернутися до його Указів "Про не­відкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим" від 26 лип­ня 1995 р.; "Про посилення контролю за надходженням податків та інших обов'язкових платежів до Державного бюджету України і внесків до державних цільових фондів" від 17 листопада 1997 р.; "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю" від 21 липня 1994 p., у якому міститься норма такого змісту: "Керівникам Мі­ністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки Ук­раїни, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України не рідше як раз на місяць доповідати Президентові України про виконання цього Указу".

3. Контроль з боку Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів як вищий орган державної виконав­чої влади (ст. 113 Конституції) реалізує свої контрольні повноваження в процесі: 1) реалізації програм економіч­ного, соціального, культурного розвитку України в цілому та окремих її регіонів; 2) втілення в життя фінансової, ці­нової, грошової, кредитної, податкової політики; створен­ня загальнодержавних та інших фондів; ліквідації наслі­дків стихійних лих і катастроф, проведення політики в га­лузі освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки, природокористування; 3) вжиття необхідних за­ходів щодо забезпечення безпеки й обороноздатності Ук­раїни; 4) забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України і митної справи; 5) керівництва роботою мініс­терств, комітетів та інших органів державної виконавчої влади.

Результати контрольної діяльності Кабінету Міністрів висвітлюються в постановах і розпорядженнях, які він видає.

До таких документів належать, наприклад, постанови:

"Про стан дотримання органами державної виконавчої влади вимог щодо забезпечення збереження державного і колективного майна" від 7 грудня 1995 р.; "Про стан реа­лізації антимонопольної політики" від 22 грудня 1995 p.; "Про недоліки в роботі довірчих товариств" від 26 червня 1995 p. тощо.

4. Контроль з боку центральних органів державної вико­навчої влади.

Це контроль, який здійснюється міністерствами, комі­тетами, відомствами.

Так, відповідно до "Загального Положення про мініс­терство, інший орган державної виконавчої влади Украї­ни", затвердженого Указом Президента України від 12 бе­резня 19% p., дані органи в межах своєї компетенції за­безпечують реалізацію державної політики стосовно державної таємниці та здійснюють контроль за роботою щодо її охорони.

Контрольні повноваження конкретних центральних ор­ганів державної виконавчої влади закріплені у відповідних нормативних документах. Найчастіше це Положення про те чи інше міністерство, комітет.

Здійснюваний ними контроль може мати як відомчий, так і надвідомчий характер.

Відомчий контроль — це контроль, здійснюваний центральними органами державної виконавчої влади, їх структурними підрозділами стосовно організаційно підпо­рядкованих їм ланок.

Так, МВС України відповідно до п. З Положення про це міністерство забезпечує законність у діяльності праців­ників і військовослужбовців цієї системи МВС; відповідно до п. 2 Положення у межах своїх повноважень організує виконання актів законодавства України і здійснює систе­матичний контроль за їх реалізацією.

Надвідомчий контроль — контроль, здійснюваний сто­совно об'єктів, які організаційно не підпорядковані органу державної виконавчої влади. Повноваження щодо здійс­нення такого контролю мають такі міністерства: Міністер­ство фінансів, Міністерство освіти. Міністерство охорони здоров'я. Міністерство охорони навколишнього природ­ного середовища, Міністерство внутрішніх справ тощо.

Так, МВС (п. 4.15 Положення) контролює проведення іншими органами державної виконавчої влади роботи, спрямованої на попередження дорожньо-транспортних пригод.

Міністерство охорони навколишнього природного се­редовища України наділене правом контролю за діяльніс­тю підприємств щодо дотримання лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів і стандартів. У разі виявлення їх порушень це відомство має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи заборо­ну діяльності підприємства-порушника незалежно від його відомчої підпорядкованості.

5. Контроль з боку місцевих органів державної виконавчої влади.

До місцевих органів державної виконавчої влади в пер­шу чергу належать державні адміністрації в областях, райо­нах областей, містах Києві та Севастополі та районах цих міст (ст. 118 Конституції), їх контрольні повноваження за­кріплені в Положеннях про державні адміністрації. Коло цих повноважень досить широке.

Так, глава обласної державної адміністрації відповідно до п. 8 Положення:

зупиняє рішення міської (міста обласного значення) Ради, її голови та виконавчого комітету з питань місцевого самоврядування, а також рішення районної, районної у місті Ради з питань власних повноважень, якщо вони су­перечать Конституції України, законам України, указам і розпорядженням Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України, іншим актам законодавства та в місяч­ний термін звертається до обласного (міського) суду щодо їх скасування; звертається з поданням до Кабінету Міністрів України щодо рішення відповідно обласної. Київської, Севасто­польської міської Ради з питань власних постанов, якщо вони суперечать Конституції України, законам України, указам і розпорядженням Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України, іншим актам законодавства;

скасовує рішення голови та очолюваного ним виконав­чого комітету сільської, селищної, районної у місті (там, де вона створена), міської Ради з питань здійснення делего­ваних їм повноважень державної виконавчої влади, а та­кож рішення голови районної, районної у містах Києві, Севастополі державних адміністрацій, якщо вони супер­ечать Конституції України, законам України, указам і роз­порядженням Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України, іншим актам законодавства;

вносить подання Президентові України щодо достро­кового припинення в установленому порядку повнова­жень сільської, селищної, районної у місті (там, де вона створена), міської Ради, її голови та очолюваного ним ви­конавчого комітету, а також про увільнення з посади голо­ви районної, районної у містах Києві, Севастополі держав­ної адміністрації у разі порушення ними Конституції Ук­раїни, законів України, указів і розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства;

зупиняє дію актів керівників підприємств, якщо вони суперечать законодавству, та в місячний термін звертаєть­ся до обласного (міського) суду щодо їх скасування або повідомляє про це органи прокуратури для вжиття відпо­відних заходів.

6. Контроль з боку органів судової влади (судовий контроль). Контроль органів судової влади — це заснована на за­коні діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій.

Основний зміст судового контролю як способу забезпе­чення законності полягає у правовій оцінці, яку дав суд, дій і рішень органів державного управління та їх посадових осіб. Якщо при цьому встановлюються порушення закон­ності, то судовий орган вживає відповідні заходи і притя­гує винних до відповідальності.

Систему судових органів, які мають контрольні пов­новаження у сфері державного управління, становлять:

а) Конституційний Суд України; б) суди загальної юрис­дикції; в) арбітражні суди.

Конституційний Суд України створюється відповідно до Конституції України і здійснює свою діяльність на підставі Закону "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p.

Контрольні функції у сфері державного управління реа­лізуються ним при розгляді справ про конституційність актів вищого органу виконавчої влади — Кабінету Мініст­рів (п. 1 ст. 13); розгляді конституційних подань (статті 40—41); розгляді конституційних звернень (статті 42—43).

Конституційний Суд України може покласти на відпо­відні державні органи обов'язки щодо забезпечення вико­нання рішення або дотримання висновку, а також вимага­ти від них письмового підтвердження виконання рішення, дотримання висновку.

Суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство з цивільних справ, кримінальних справ, адміністративних справ. Розглядаючи конкретні справи, суди дають оцінку діям органів управління та їх посадових осіб з точки зору дотримання законності.

Результати контрольної діяльності, що виносяться су­дами, відбиваються в: 1) окремих ухвалах, які виносяться щодо конкретних справ; 2) поданнях, у яких, на відміну від окремих ухвал, узагальнюються типові порушення за­конності, умови і причини, які сприяють їх проявам.

Арбітражні суди функціонують на підставі Закону Ук­раїни "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 p. Відпо­відно до ст. З цього Закону, важливим завданням цих судів є сприяння здійсненню законності у сфері господарських відносин. Систему арбітражних судів складають: Вищий арбітражний суд, арбітражний суд Автономної республі­ки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Се­вастополя.

Свої контрольні повноваження ці суди здійснюють у процесі вирішення господарських спорів між підприєм­ствами, установами, організаціями.

Арбітражні суди контролюють дотримання планової та договірної дисципліни всіма органами управління, підпри­ємствами, установами і організаціями, які діють у госпо­дарській сфері.

Арбітражний суд має право визнати недійсним (повніс­тю або в певній частині) договір, відмовляти у задоволенні вимог сторін. У разі виявлення порушень арбітражний суд може вживати заходи впливу, зокрема стягувати з поруш­ників штраф, пеню. Йому також надане право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту інте­ресів держави.

Якщо арбітражний суд має відомості про порушен­ня законності, він може порушити справу з власної іні­ціативи.

Отже, зміст судового контролю як способу забезпечен­ня законності полягає: 1) в оцінці судом правомірності дій органів управління; правомірності дій їх посадових осіб, правомірності прийнятих нормативних актів і рішень; 2) у викритті порушень законності, обмеження прав громадян і організацій, підприємств, установ; установленні причин порушень; 3) вжитті заходів відносно порушених прав і за­ходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які при­пустилися порушення законності.

7. Контроль з боку органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі апа­рати утворюються згідно з Конституцією України (ст. 140) і функціонують на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 p.

Контрольними повноваженнями у сфері державного управління наділені ради всіх рівнів і виконавчі органи (виконавчі комітети) сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах рад. Виконавчі апарати обласних і район­них рад таких повноважень не мають (ст. 58 Закону).

Обласні та районні ради здійснюють контроль у сфері державного управління шляхом розгляду запитів депутатів і прийняття рішень по них; затвердження програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку відповідних об­ластей і районів, а також цільових програм з інших питань і заслуховування звітів про їх виконання; встановлення правил користування водозабірними спорудами і обме­жень (заборон) використання питної води у промислових цілях; заслуховування звітів голів місцевих державних ад­міністрацій (керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій) про виконання програм соціаль­но-економічного розвитку, а також про виконання місце­вими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень тощо.

Для здійснення контролю з конкретних питань обласні та районні ради згідно зі ст. 48 Закону утворюють тимча­сові контрольні комісії.

Сільські, селищні, міські, районні в містах ради здійс­нюють контроль при реалізації таких повноважень, як розгляд запитів документів, прийнятих рішень по запитах;

встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ста­вок у межах, визначених законом; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах; вирішення відповідно до зако­ну питань про надання дозволу на спеціальне використан­ня природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; надання відповідно до законо­давства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію; заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громад­ського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звіль­нення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною; встановлення відповідно до за­конодавства правил з питань благоустрою території насе­леного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну від­повідальність та інших.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах рад наділені двома видами контрольних повноважень, які мають різну правову природу. По-перше, це повноваження власні (самоврядні); по-друге, повнова­ження, делеговані виконавчою владою.

До перших належать ті, що випливають з таких повно­важень, як встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через Державний кордон України; на­дання відповідно до законодавства дозволу на споруджен­ня об'єктів містобудування незалежно від форм власності;

внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності осіб, якщо вони ігнорують законні ви­моги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень; звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, які обмежу­ють права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

До других належать такі, як: здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав спожива­чів; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові від­повідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням міс­тобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а та­кож може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу; здійснення контролю за дотриманням зе­мельного та природоохоронного законодавства, викорис­танням і охороною земель, природних ресурсів загально­державного та місцевого значення, відтворенням лісів; ор­ганізація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі тощо.

8. Контроль з боку громадськості (громадський контроль).

Його суб'єктами є громадські організації, трудові ко­лективи, органи самоорганізації населення, збори грома­дян за місцем проживання, громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законнос­ті в діяльності виконавчо-розпорядчих органів суттєво від­різняється від усіх інших видів контролю.

Ця відмінність полягає насамперед у тому, що громад­ський контроль не має державно-владного змісту. Тому рі­шення громадських організацій за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Важливою формою безпосередньої участі населення в місцевому самоврядуванні є загальні збори громадян за місцем проживання. Такі збори проводяться відповідно до "Положення про загальні збори громадян за місцем про­живання в Україні", затвердженого Верховною Радою Ук­раїни 17 грудня 1993 p.

Вони проводяться за необхідності, але не рідше одного разу на рік (ст. 4). На цих зборах можуть заслуховуватись інформації голів місцевих Рад, керівників їх органів, а та­кож звіти керівників підприємств, організацій, установ, які належать до комунальної власності. Тут же може обго­ворюватися поведінка осіб, що порушують громадський порядок (ст. 6).

Збори мають право звертатися з пропозиціями до від­повідної Ради, державних органів, органів місцевого само­врядування, керівників підприємств, установ, організацій. Ці пропозиції повинні бути розглянуті в місячний термін. Про результати розгляду повинні бути поінформовані іні­ціатори зборів.

Одним із напрямів, які забезпечують реформування природних монополій, є застосування громадського конт­ролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, зокре­ма через створення при них рад споживачів, включення представників об'єднань громадян у наглядові ради тощо ("Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" — Указ Президента України від 10 вересня 1997 p.).


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Контроль та його види (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.