Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Контроль і нагляд у державному управлінні (реферат)



ПЛАН

1. Контроль з боку органів законодавчої влади

2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів

3. Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

4. Судовий контроль

5. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною в державному управлінні

6. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

7. Громадський контроль


§ 1. Контроль з боку органів законодавчої влади

Згідно з Конституцією України єдиним органом законодав­чої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.

Верховна Рада відповідно до наданих їй Конституцією України повноважень, безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, які вона приймає, виконанням загальнодержавних програм і Державного бюджету України, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує. Кабінет Міністрів підзвітний та відповідальний перед Верховною Радою. Верховна Рада також може заслуховувати на засіданні звіти членів Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, головного редактора газети Верховної Ради та інших органів і посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджують­ся Верховною Радою (крім судових органів та суддів).

Верховна Рада може створювати в межах своїх повноважень тим­часові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від її конституційного складу.

Постійно діючими органами Верховної Ради є комітети. Вони здійснюють законопроекту роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради. Державні органи і організації зобов'язані виконувати вимоги комітетів, надавати їм необхідні матеріали і документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації і повідомляти у встановлений ними строк про результати розгляду і вжиті заходи.

Організація і порядок діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради встановлюються законом.

Відповідно до Конституції (ст. 101) та Закону України від 22 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України в межах його юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією, законами та міжнародними договорами України; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; запобігання будь-яким формам дискримі­нації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод та ін.

Підставами для порушення Уповноваженим справ та призначення перевірок є: відомості про порушення прав і свобод людини і грома­дянина, які він одержує; звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; звернення народних депутатів України; власна ініціатива.

Для здійснення своїх обов'язків Уповноваженому надані права:

безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, бути присутнім на їх засіданнях; знайомитись з доку­ментами, у тому числі секретними (таємними), та одержувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, о6'-єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях неза­лежно від форм власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах; вимагати від посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, орган­ізацій незалежно від форм власності сприяння у проведенні перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбу­вання засудженими покарань та установи примусового лікування і пе­ревиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та одержувати інформацію щодо умов їх тримання; направляти у відповідні органи акти реагування в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами відповідних заходів тощо.

Рахункова палата — спеціальний контролюючий орган, який до 23 грудня 1997 p. був органом Верховної Ради. Завданнями Рахункової палати є: організація і здійснення контролю за своєчасним вико­нанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачан­ням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільо­вих фондів, обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ре­сурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм еко­номічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за додержанням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контроль за законністю та своєчасністю рухів коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в ус­тановах Національного банку України та уповноважених банках та ін.

Для цього Рахунковій палаті надані такі повноваження: здійсню­вати експертно-аналітичні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загаль­нодержавних програм; проводити фінансові перевірки, ревізії в апа­раті Верховної Ради, органах виконавчої влади, Національному бан­ку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, установлених законодав­ством; одержувати від керівників установ та організацій, що перевіря­ються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінан­сово-господарську діяльність та ін.

До контролю з боку законодавчої влади можна віднести депу­татський запит, право народного депутата України брати участь у перевірках додержання законів державними органами та органа­ми об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, на участь у депутатському розслідуванні, відвідувати будь-які державні орга­ни та об'єднання громадян, підприємства, установи і організації з питань своєї депутатської діяльності та ін.

Контрольні повноваження Верховної Ради України, її комітетів, депутатів, Рахункової палати закріплені в Регламенті Верховної Ради України, законах України від 4 квітня 1995 р. «Про комітети Верховної Ради України», від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата України» (зі змінами), від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату Верховної Ради України», який з 23 грудня 1997 p. діє як За­кон «Про Рахункову палату».

Контрольні повноваження Президента України регулюються Конституцією та Законом України від 5 липня 1991 р. «Про Прези­дента України».

Згідно з ст. 102 Конституції Президент України є главою держа­ви, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Тому він має досить значні контрольні повноваження, за допомогою яких і повинен забезпечувати ці гарантії.

Контрольні повноваження Президента поширюються на різні гілки влади. Так, Президент припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не мо­жуть розпочатися, підписує закони, прийняті Верховною Радою, а в разі незгоди з ними, за умов суперечності їх Конституції або міжна­родним угодам, накладає на них вето із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Міністрів та акти Ради міністрів АРК, які не відповідають належним вимогам.

Президент здійснює не тільки прямий, а й опосередкований контроль — шляхом реалізації свого конституційного права на при­значення третини складу Конституційного Суду України, утворення судів, утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, здійснює помилування тощо.

Президент на основі та на виконання Конституції і законів Ук­раїни видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (ст. 106 Конституції).

Всебічну контрольну діяльність здійснюють органи державної виконавчої влади всіх рівнів. Ця діяльність є одним з найважливіших елементів організаційної роботи, спрямованої на подальше укріплен­ня законності і дисципліни в державному управлінні.

Найширші контрольні повноваження в цій сфері серед органів виконавчої влади належать Кабінету Міністрів України як вищо­му органу державного управління загальної компетенції. Кабінет Міністрів здійснює контроль за діяльністю міністерств, державних комітетів та відомств, за додержанням ними законодавства. Він сприяє тому, щоб ці органи в повному обсязі використовували свої повноваження, заслуховує їх звіт, доповіді та інформацію про вико­нання завдань, що стоять перед ними, про розвиток відповідних га­лузей тощо. Контрольні повноваження Кабінету Міністрів закріплені в Конституції, інших нормативних актах України.

Рада міністрів АРК має такі ж, як і Кабінет Міністрів, конт­рольні повноваження (за деякими винятками) відносно підконтроль­них їй органів.

Центральні органи виконавчої влади, їх відділи та управ­ління, державні адміністрації, адміністрація підприємств, установ і організацій в процесі повсякденної діяльності систематично здійс­нюють відомчий контроль, який поширюється на підпорядковані їм об'єкти відомчої належності. Вони перевіряють виконання за­конів, указів та урядових постанов, актів вищих органів, стан дис­ципліни і ефективність роботи апарату, розміщення і використання кадрів, роботу по розгляду звернень громадян тощо. Контроль орга­нізують безпосередньо керівники вищих відносно підконтрольного об'єкта галузевих органів, їх структурних підрозділів і проводять працівники апарату — відповідні фахівці. В державних комітетах, міністерствах, державних адміністраціях, підрозділах центральних органів на місцях функціонує контрольно-ревізійна служба, підпо­рядкована безпосередньо керівникові органу.

Контрольні повноваження названих органів державної виконав­чої влади закріплені в законах України, Загальному положенні про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України, ок­ремих положеннях про державні комітети, міністерства, відомства, їх структурні підрозділи, інших нормативних актах.

Так, Закон України «Про освіту» надає Міністерству освіти і на­уки України право здійснювати навчально-методичне керівництво зак­ладами освіти, контроль за додержанням ними державних стандартів освіти, державне інспектування; проводити акредитацію вищих та про­фесійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видавати їм ліцензії і сертифікати; розробляти умо­ви прийому до закладів освіти; організовувати атестацію педагогіч­них та науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфі­каційних категорій, педагогічних та вчених звань. Разом з іншими міністерствами та відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерство освіти і науки України також здійснює контроль за прак­тичним втіленням, додержанням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності і підпорядкування та ін Подальшу деталізацію контрольні повноваження Міністерства освіти знаходять в Положенні про Міністерство освіти і науки України.

Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних ад­міністрацій, надає контрольні повноваження як місцевій адміністрації в цілому, так і її окремим структурним підрозділам. При цьому конт­роль з боку державної адміністрації слід віднести до надгалузевого контролю, а контроль з боку її управлінь та відділів, які є органами галузевого управління, — до галузевого контролю.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних тери­торіях державний контроль за збереженням і раціональним викорис­танням державного майна; виконанням державних контрактів і зобо­в'язань перед бюджетом; належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; використанням та охороною земель, лісів надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; додержанням виробниками продукції стан­дартів, технічних вимог та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією; додержанням санітарних і ветеринарних правил; додержанням правил благоустрою, архітектурно-будівельних норм і стандартів та ін

Контрольні повноваження адміністрації підприємства, установи організації мають галузевий (внутрішньовідомчий) характер, закріплені в різних нормативних актах як на рівні закону, так і в підзаконних положеннях та статутах відповідних підприємств, установ і організацій. На керівників підприємств, установ і організацій покладенні і обов'язок стежити за виконанням підлеглими чинних правил і норм Разом з бухгалтерією, юридичною та іншими службами вони організовують бухгалтерський облік, контролюють раціональне, економна та ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державної та колективної власності. Вони зобов'язані запобігати розбазарюванню матеріальних цінностей, порушенням фінансового і господарського законодавства та ін. У разі виявлення ад­міністративних правопорушень (наприклад, розкрадання державно­го або колективного майна) адміністрація підприємств, установ, організацій складає протоколи про адміністративні правопорушення і надсилає їх на розгляд компетентним органам (посадовим особам);

у межах, встановлених законодавством, притягає винних до дисцип­лінарної відповідальності.

§ 2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів

До спеціалізованих контролюючих органів належать різні дер­жавні інспекції та служби, основним завданням яких є здійснення державного контролю в тій чи іншій досить вузькій сфері діяльності. Найбільш відомими серед інспекцій є автомобільна, пожежна, охо­рони праці, інспекція по контролю за цінами, серед служб — санітар­на, податкова, митна, контрольно-ревізійна та ін. Всі вони — органи державного управління або їх самостійні структурні підрозділи, що мають юрисдикційні повноваження. Будучи контролюючими органа­ми іншої відомчої належності відносно підконтрольних їм структур, вони здійснюють міжвідомчий контроль.

Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів разом з про­курорським наглядом і зверненнями громадян до компетентних органів (посадових осіб) за захистом своїх прав є важливим засобом забезпе­чення законності і дисципліни в державному управлінні. Особливість такого контролю (у порівнянні з відомчим) полягає у спеціалізованому предметі контролю, а також у відсутності відомчої заінтересованості в його результатах. Досить висока результативність цього контролю обумовлена тим, що його здійснюють висококваліфіковані фахівці, добре обізнані у слабких сторонах підконтрольних їм структур.

Так, Державна автомобільна інспекція Міністерства внут­рішніх справ України (далі — Державтоінспекція) відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробці проектів законів та інших нормативних актів і документів, у тому числі правил, норм та стандартів, державних і регіональних програм забезпечення без­пеки дорожнього руху і його учасників; здійснює контроль за додер­жанням власниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами, посадовими особами вимог Закону України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» (зі змінами); правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху; виявляє та вживає заходів щодо попередження і припинення адміністративних право­порушень, додержання правил дорожнього руху; забезпечує розгляд справ, віднесених до відання Державтоінспекції; здійснює профілак­тику правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху серед його учасників; регулює дорожній рух; здійснює державну реєстрацію та облік транспортних засобів згідно з установленими правилами; конт­ролює внесення обов'язкових платежів власниками транспортних засобів тощо. Державтоінспекція за результатами контролю відсто­роняє від керування транспортним засобом осіб, що перебувають у стані сп'яніння, або тих, що не мають права на керування цим видом транспортного засобу, або грубо порушують правила дорожнього руху; розглядає справи про адміністративні правопорушення, віднесені до її відання; застосовує інші, передбачені нормативно-правовими акта­ми заходи впливу.

Державний пожежний нагляд Міністерства внутрішніх справ України (далі — Держпожнагляд) є одним з основних спеціа­лізованих контролюючих органів державної пожежної охорони. Від­повідно до покладених на нього завдань інспектори Держпожнагляду розробляють за участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують за­гальнодержавні правила пожежної безпеки, обов'язкові для всіх під­приємств, установ, організацій і громадян; встановлюють порядок розробки і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів щодо питань пожежної безпеки; здійснюють контроль за додер­жанням керівниками різних ланок влади і громадянами вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки; проводять перевірки та дізнання за повідомленнями і заявами про злочини, пов'язані з поже­жами та порушеннями правил пожежної безпеки. Інспектори Держпожнагляду проводять пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд та інших підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності; дають керівникам різних ланок влади, а також громадянам обов'язкові до виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків щодо питань пожежної безпеки; в разі виявлення серйозних порушень пра­вил пожежної безпеки припиняють або забороняють роботу під­приємств, їх окремих підрозділів, агрегатів, експлуатацію споруд, окремих приміщень, випуск та реалізацію пожежонебезпечної про­дукції, дію виданих дозволів на право проведення робіт; здійснюють контроль за виконанням протипожежних вимог на будівництві та ін.

За результатами контролю в разі виявлення порушень інспектори Держпожнагляду забороняють (до усунення недоліків) випуск і засто­сування проектів, зупиняють проведення будівельно-монтажних робіт, притягають до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій і громадян, винних у по­рушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; зас­тосовують штрафні санкції до підприємств, установ, організацій за по­рушення правил пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (при­писів) посадових осіб органів Держпожнагляду.

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до по­кладених на неї завдань та наданих їй повноважень, закріплених у Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами, здійснює державний контроль за додержанням установленого порядку затвер­дження та застосування цін і тарифів у міністерствах і відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях державних та інших форм власності; перевіряє обґрунтованість затверджуваних міністерства­ми і відомствами, об'єднаннями, підприємствами і організаціями в межах їх компетенції, незалежно від форм власності та господарю­вання, цін і тарифів, стан організації та ефективності роботи відомчо­го контролю за цінами; координує роботу єдиної системи органів дер­жавного контролю за цінами з іншими контролюючими органами і громадськими об'єднаннями.

Для цього Держінспекція має право проводити у будь-яких суб'єк­тах підприємництва, розташованих на території України, перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій тощо, пов'язаних із застосуванням цін, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, що виникають при перевірках; при здійсненні своїх повноважень обстежувати з додержанням відповід­них правил виробничі, складські, торговельні та інші приміщення об'єднань, підприємств і організацій, що використовуються для виготов­лення, зберігання і реалізації товарів і сировини, а також організації і надання різних послуг та ін. За результатами контролю Держінспекція в разі наявності для того підстав вимагає від керівників та інших по­садових осіб суб'єктів підприємництва, що перевіряються, усунення виявлених порушень законодавства про порядок установлення та застосування цін; приймає рішення про застосування до суб'єктів підприємництва передбачених чинним законодавством економічних санкцій та ін. Начальники державних інспекцій по контролю за ціна­ми та їх заступники від імені органів державного контролю за цінами мають право розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня і накладати адміністративні стягнення на винних посадових осіб, а також приймати рішення про застосування економічних санкцій і припинення операцій по рахунках суб'єктів підприємництва в устано­вах банку тощо.

Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України, повноваження якої регулюються Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», здійснює контроль за додер­жанням юридичними і фізичними особами санітарного законодав­ства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей, а також застосовує заходи правового характеру відносно правопорушників.

Основними завданнями цієї служби є: нагляд за організацією і проведенням усіма юридичними і фізичними особами санітарних та протиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політи­ки з питань профілактики захворювань населення; участь у розробці і контроль за виконанням програм, що стосуються попередження шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоро­в'я населення; нагляд за додержанням санітарного законодавства та ін. При виявленні правопорушень встановлених правил державні санітарні лікарі обмежують, тимчасово забороняють або припиня­ють діяльність підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин та механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засоба­ми, рухомим складом і літаками в разі невідповідності їх вимогам санітарних норм; обмежують, тимчасово забороняють або припи­няють будівництво, реконструкцію та розширення об'єктів по про­ектах, що не мають позитивного висновку за результатами держав­ної санітарно-гігієнічної експертизи і в разі відступу від затвердже­ного проекту; вилучають із реалізації небезпечні для здоров'я продукти харчування, хімічні та радіоактивні речовини, біологічні матеріали в порядку, встановленому законодавством, здійснюють інші дії. Державні санітарні лікарі також притягають винних осіб до адміністративної відповідальності, а до юридичних осіб застосову­ють фінансові санкції.

Державна митна служба України здійснює митний контроль з метою забезпечення додержання державними органами, підприєм­ствами, посадовими особами, а також громадянами порядку пере­міщення через державний кордон товарів та інших предметів.

Митний контроль безпосередньо здійснюють відповідні поса­дові особи митниць шляхом перевірки документів, які є необхідни­ми для такого контролю; митного огляду (огляду транспортних за­собів, товарів та інших предметів, особистого догляду); переогля­ду; огляду документів і предметів, які переміщаються через митний кордон України; митних обстежень та застосуванням інших форм. Митний контроль проводиться в спеціальних зонах — зонах мит­ного контролю. При цьому використовуються технічні і спеціальні засоби, які є безпечними для життя і здоров'я людей, тварин та рослин і не заподіють шкоди підприємствам і громадянам. При необхідності для участі в здійсненні митного контролю залучають­ся спеціалісти та експерти.

Уповноважені особи митних органів у разі виявлення ними по­рушень митних правил і при наявності інших передбачених законо­давством підстав можуть здійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і документів, застосовувати спеціальні засоби по­передження і припинення правопорушень. Начальник митного орга­ну, його заступник або посадова особа, яка здійснює провадження в справі про адміністративне правопорушення, мають право відповід­ною постановою призначити перевірку діяльності підприємства; яке припустилося порушень митних правил. Начальники митниць та їх заступники притягають винних осіб до адміністративної відповідальності. Згідно із законодавством митні органи є також органами дізнання в справах про контрабанду.

Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплені в Митному кодексі України, положеннях про митну служ­бу та її підрозділи, інших нормативних актах.

Функції контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежі у бюджет здійснює Державна податкова служба Ук­раїни. Вона контролює своєчасне подання платниками податків бухгал­терських звітів і балансів, податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням платежів у бюджет, а та­кож перевіряє достовірність цих документів щодо правильності визна­чення прибутку, доходу, інших платежів у бюджет; контролює додержання громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність; за­безпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, а також стягнення адмініст­ративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадяна­ми; передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, та ін.

Для реалізації цих функцій підрозділам державної податкової служ­би надається право проводити у будь-яких суб'єктів підприємництва пе­ревірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, планів, кош­торисів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; одержу­вати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають при перевірках; обстежувати будь-які приміщення підприємств, установ, організацій і громадян, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування.

За результатами контролю у випадках, передбачених законодав­ством, державні податкові інспектори мають право зупиняти операції підприємств, установ і організацій по розрахункових, інших рахун­ках у банках; вилучати у підприємств, установ і організацій докумен­ти, що свідчать про приховування (заниження) прибутку (доходу), і застосовувати до підприємств, установ, організацій фінансові санк­ції, а громадян — притягати до адміністративної відповідальності (Закон України «Про державну податкову службу в Україні»).

Дещо схожі з наведеними функції та повноваження має Держав­на контрольно-ревізійна служба України Міністерства фінансів України. Вона проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах та інших органах дер­жавної виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які одержують кошти з бюд­жету та державних валютних фондів; здійснює контроль за усунен­ням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та пере­вірками; розробляє інструкції та інші нормативні акти про проведен­ня ревізій та перевірок; розробляє пропозиції щодо вдосконалення контролю; координує роботу контрольно-ревізійних підрозділів мініс­терств, інших центральних органів виконавчої влади тощо.

Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцях надається право безперешкодного доступу на підконтрольні об'єкти для з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою; припиняти на розрахункових та інших рахунках у банках, інших фінансо­во-кредитних установах операції у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає прац­івнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'яз­ки; одержувати від посадових і матеріально-відповідальних осіб об'єктів, що ревізуються або перевіряються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході ревізій і перевірок, та ін.

За результатами контролю (у випадках, передбачених законо­давством, і в разі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, орга­нізацій адміністративні стягнення, стягує у доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державними фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами або без інших встановлених законодав­ством підстав чи з порушенням чинного законодавства, тощо (За­кон України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізій­ну службу в Україні»).

§ 3. Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування

Важлива роль у здійсненні контролю в державному уп­равлінні належить сільським, селищним, міським радам, які є орга­нами місцевого самоврядування, що представляють відповідні те­риторіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваження місце­вого самоврядування.

Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів у сфері державного управління обумовлені широким колом делегованих їм державою повноважень і питань, вирішення яких покладено на ці представницькі органи.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть ста­тистичний обпік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснюють контроль за виконанням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаці­ях незалежно від форм власності, за використанням прибутків під­приємств і організацій відповідних територіальних громад; контролю­ють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв'язку, побуту; забезпечують належне медичне обслуговування та організацію освіт­ньої роботи, додержання природоохоронного законодавства; відають іншими питаннями громадського та соціально-культурного будівництва.

До того ж ради мають виключну компетенцію на встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, на прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимча­сові контрольні комісії з різних питань.

Виконавчі органи рад входять в разі наявності підстав з подан­ням до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують вимоги та рішення рад, їх ви­конавчих органів; звертаються до суду про визнання незаконними актів підприємств, установ і організацій, які обмежують права тери­торіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування; самі (сільські та селищні виконавчі орга­ни) або за допомогою своїх підрозділів розглядають справи про ад­міністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.

Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і куль­турного розвитку, районних, обласних бюджетів. Вони також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих адмініст­раціям відповідними радами, а також у виконанні рішень з цих питань.

Дійовий контроль з боку представницьких органів місцевого само­врядування є одним з важливих засобів забезпечення ними комплекс­ного економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території.

§ 4. Судовий контроль

Судовий контроль —специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цього контролю полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або проку­рорський нагляд за законністю в державному управлінні, а одноразо­во при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основними напрямками: за видом суду, який здійснює контроль, та за формою втручання в діяльність підконтрольного органу. В остан­ньому випадку виділяють пряму (безпосередню) і непряму (опосе­редковану) форми втручання.

В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, суди загальної компетенції та арбітражні суди.

Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, який відокремлений від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів. Така відокрем­леність обумовлена особливим статусом Конституційного Суду і предметом його контролю. Конституційний Суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні. До його контрольних повноважень належать: обов'язок приймати рішення і давати висновки в справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради АРК; вирішення питань про відповідність Кон­ституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжна­родних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в межах, визначених Конституцією. На нього та­кож покладений обов'язок офіційного тлумачення Конституції та за­конів України (Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України»).

Судовий контроль з боку судів загальної компе­тенції найбільш доцільно розглянути через ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня і опосередкована форми втручання).

При розгляді цивільних справ за позовами і передусім таких, де однією із сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чи скасувати управлінське рішення (акт управлін­ня), чим фактично втручається в управлінську сферу діяльності дер­жавного органу. Це справи про незаконне звільнення (коли суд понов­лює на роботі), відшкодування збитків (зобов'язує сторону відшкоду­вати збитки, встановлює їх розмір), скасування рішення управлінського органу (про надання жилого приміщення) та ін. Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосеред­ньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу дер­жавного управління буде і у разі вирішення суддею справ, які розгля­даються у цивільно-правовому порядку (в тому числі справ про адмі­ністративні правопорушення). Ці правила врегульовано главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК). Судові рішення в таких випадках або скасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадових осіб), або ж не визнають юридичної сили за актами, що суперечать закону.

При розгляді кримінальних справ (найбільш показові з них — про розкрадання майна) суд, навпаки, може застосовувати тільки непря­му (опосередковану) форму втручання. Поряд з вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління, посадових осіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виносить ок­рему ухвалу (ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі — КПК). Це форма інформування державних органів комерцій­них та інших структур, об'єднань громадян про виявлені порушення закону і умови, що їх породжують. Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення і попередження в майбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації, на підприємстві, в установі, куди надіслана його ухвала, як це він робить при розгляді деяких цивільних справ, справ про адміністративні пра­вопорушення та справ по скаргах громадян. Обов'язок прийняти уп­равлінське рішення по окремій ухвалі та змінити ситуацію на краще лежить на керівництві відповідних органів і організацій.

Контроль з боку арбітражних судів має багато спіль­ного з контролем з боку судів загальної компетенції. Основна від­мінність між ними полягає в предметі спору і суб'єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різною для них є і нормативна база. Арбітражні суди у своїй діяльності керуються Арбітражним процесуальним кодексом України та Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражні суди». Значні відмінності має і процедура розгляду справ.

Викладене дає можливість дійти висновку, що судовий конт­роль в управлінні — це заснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дій органів управління, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а в необхідних випадках — зас­тосуванню до цих суб'єктів правових санкцій.

§ 5. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною в державному управлінні

Конституція України покладає на прокуратуру: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів гро­мадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за до­держанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового харак­теру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121).

Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі також пра­во здійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарсь­кого управління та контролю, урядом АРК, місцевими радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, пол­ітичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особа­ми та громадянами.

При здійсненні нагляду прокурори не можуть втручатися в діяль­ність піднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім правом застосовувати заходи примусового впливу, скасовувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності.

Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи і форми.

До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право: за­жадати подання їм документів та відомостей; безперешкодно входи­ти у приміщення; здійснювати на місцях перевірку законів; вимага­ти від відповідних органів і посадових осіб проведення перевірок і ревізій підпорядкованих об'єктів; вимагати від посадових осіб і гро­мадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону.

Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про по­рушення законності, яку прокурори можуть одержувати будь-якими законними способами: із засобів масової інформації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян, громадських об'єднань, оператив­ним шляхом та ін.

У разі підтвердження інформації прокурор реагує на порушення за­конності і дисципліни шляхом видання актів прокурорського реагуван­ня. Закон України «Про прокуратуру» називає чотири форми про­курорського реагування: протест, письмовий припис, подання та поста­нову.

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокуро­ром, його заступником до органу, який його видав, або до органу вищого рангу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи (ст. 21).

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення не­законної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду проку­рор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви, так само як і протест, зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допу­стили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст. 22).

Припис вноситься у випадках, коли порушення закону має оче­видний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищого за посадою прокурора є остаточним.

Подання з вимогами усунути порушення закону, причини цих по­рушень і умови, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступ­ником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає не­відкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст. 23).

Залежно від характеру порушення закону прокурор (його заступ­ник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінарне прова­дження, провадження про адміністративне правопорушення або по­рушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст. 24).

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгля­ду повноважною посадовою особою або відповідним органом у де­сятиденний строк після її надходження. Про результати розгляду повідомляється прокурору.

Невиконання посадовими особами законних вимог прокурора (його заступника) тягне за собою застосування адміністративних покарань. Чинне законодавство встановлює адміністративну відпо­відальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора про проведення перевірок, ревізій, подання необхідних матеріалів проку­рору, виділення відповідних спеціалістів для проведення перевірок, які потребують спеціальних знань. Посадові особи і громадяни також підлягають адміністративній відповідальності за ухилення від явки в прокуратуру за викликом прокурора.

§ 6. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення закон­ності і дисципліни в державному управлінні є право громадян на звернення до державних органів влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ, організацій різних форм власності, громадських об'єднань.

Звернення громадян становлять собою сукупність активних во­льових дій фізичних осіб. Їх особливість полягає в тому, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність і дисципліну в державному управлінні. Тільки скарги і заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших осіб, державних і недержавних структур ініціюють компе­тентні органи (повноважних осіб) на проведення контрольно-нагля­дових дій з метою усунення порушень і недоліків.

Скарга на протизаконні дії або рішення відповідних органів та їх посадових осіб подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права на звернен­ня в суд відповідно до закону, а в разі відсутності такого (вищого) органу або незгоди громадянина з прийнятим по скарзі рішенням — безпосередньо в суд.

Отже, захищаючи свої законні права і свободи, громадяни зверта­ють увагу компетентних органів на порушення законодавства і таким чином захищають існуючі в державі та суспільстві правовідносини. Такий контроль у деяких випадках називають ще й індивідуальним.

§ 7. Громадський контроль

Серед повноважень деяких громадських угруповань є такі, які мають ознаки контролюючих органів. Наприклад, профспілки відповідно до чинного законодавства контролюють додержання ад­міністрацією підприємств, установ, організацій законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, житлово-побутове об­слуговування працівників та ін. Закон України від 15 грудня 1993 p. «Про захист прав споживачів»[1] надає право об'єднанням споживачів: здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачів; проводити незалежну експертизу та випробування продукції; разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за які­стю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, засто­сування цін; вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції, та ін.

Представники деяких громадських угруповань наділені правом складати протоколи про адміністративні правопорушення. Це народні дружинники, громадські мисливські, лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повноваження здійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності. Окремі з них наділені у деяких випадках правом доставляти правопорушників до міліції чи виконкому сільської (селищної) ради.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Контроль і нагляд у державному управлінні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно