Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Кіберзлочинність в Україні: перспективи протидії (реферат)

Незважаючи на прийняті національні законодавства по боротьбі з кіберзлочинністю у ряді країн, у тому числі й в Україні, її "уніфікований” склад до цих пір чітко не визначений, оскільки як можливості технічних засобів, програмного забезпечення, засобів телекомунікацій, так і кримінальні хитрування самих кіберзлочинців, безперервно зростають з розвитком науково-технічного прогресу і відсталістю правових норм протидії [1, с. 30]. На сьогодні не існує загальновизнаного визначення поняття "комп'ютерних злочинів”, а сам термін має переважно операційний характер. Це обумовлено відсутністю одноманітної доктринальної концепції, на підставі якої можна було б віднести конкретні протиправні діяння до таких злочинів у зв'язку з постійними змінами інформаційних технологій [2, с. 54]. Ми поділяємо думку Т.Л. Тропіної і вважаємо, що поняття "кіберзлочинність” потрібно вживати замість поняття "комп'ютерна злочинність”, оскільки останнє вже не охоплює всі протиправні діяння в цій сфері. Вживання понять "кіберзлочинність” та "кіберзлочин” дозволить в подальшому уникати ускладнень при кваліфікації відповідних інформаційних правопорушень [3].

Інформаційні технології викликали появу нових умов, які використовуються криміналітетом для скоєння злочинів на національному, міжнародному і транснаціональному рівнях. Злочинні об'єднання, окремі "фахівці” кримінального бізнесу повною мірою використовують новітні технології для "відмивання” грошей, здобутих злочинним шляхом, несанкціонованого доступу до інформаційних систем і т. ін.

Специфіка даного виду злочинності полягає у:

– відносній комфортності, тобто готування та скоєння злочину здійснюється, практично не відходячи від "робочого місця”;

– доступності – у зв'язку з тенденцією постійного зниження цін на комп'ютерну техніку;

– географії скоєння злочинів, яка є досить широкою, але враховуючи те, що основна кількість комп'ютерів розташована у великих населених пунктах, то саме на них і припадає "левова частка” злочинності;

– віддаленості об'єкту злочинних посягань – він може знаходитись за тисячі кілометрів від місця скоєння злочину;

– складності виявлення, фіксації і вилучення криміналістично-значущої інформації (слідової картини злочину) при виконанні слідчих дій для використання її в якості речового доказу і т. ін.

За даними Інтерполу, оголошеними на Шостому засіданні Робочої групи по співробітництву правоохоронних органів країн Центральної та Східної Європи (в серпні 2000 року) з питань боротьби з кіберзлочинністю, доходи злочинців, пов'язані з незаконним використанням новітніх технологій, посідали третє місце в світі після доходів від торгівлі наркотиками і зброєю [4]; за даними агентства Reuters, обіг коштів, що викрадалися і вимагалися кіберзлочинцями в 2004 році, склав 105 млрд. дол. США і, за прогнозами спеціалістів, ця цифра зростатиме.

Згідно з думкою американських експертів, у США середня вартість збитку від одного кіберзлочину становить 500 тис. дол., тоді як одне фізичне пограбування банку обраховується у 3,2 тис. дол. За заявою ФБР, американські бази даних щомісяця зазнають понад тисячу атак іноземних хакерів. Збитки від одного кіберзлочину на Заході складають в середньому від 450 тис. до 1 млрд. дол. США. Щорічні втрати фірм США – 100 млрд. дол., Великобританії – 4,45 млрд. дол., країн Західної Європи – 39 млрд. дол.

Відповідно до опитування про кіберзлочини, проведеного Інститутом комп'ютерної безпеки та ФБР, 57 % організацій-респондентів повідомили, що вважають приєднання їх до комп'ютерних мереж Інтернет місцем, звідки часто організовуються атаки, 30 % – повідомили, що мали місце факти несанкціонованого проникнення до їх комп'ютерних мереж сторонніх осіб, 26 % – зазначили, що в ході атак через Інтернет здійснювалася крадіжка інформації з обмеженим доступом.

Невипадково злочини у цій сфері ще у 1992 році були внесені ООН до списку 14 видів транснаціональних організованих злочинів, поставивши їх в один ряд із "відмиванням” грошей, терористичною діяльністю, організованим наркобізнесом, крадіжкою витворів мистецтв, інтелектуальної власності, незаконною торгівлею зброєю, захватом повітряних суден, морським піратством, заволодінням наземного транспорту, шахрайством, екологічними злочинами, торгівлею людьми, людськими органами [5, с. 13].

Наведений список кримінальних форм дозволяє виробити уявлення щодо приблизної сукупності традиційних складів злочинів, вчинюваних організованою злочинністю, і тих з них, які можуть складати її базову прибуткову національну і транснаціональну справу. Користь являється по суті їх спільною родовою ознакою і "становим хребтом” організованої злочинності в цілому [6, с. 286 – 287]. Одна із потенційних загроз кіберзлочинності полягає також і в тому, що вона надає значної матеріальної підтримки організованій злочинності для здійснення насильницьких видів злочинів, зокрема терористичних актів.

Відповідно до положень XVI розділу Особливої частини КК України можна дати загальне визначення злочинів в даній сфері.

Злочини у сфері комп'ютерної інформації – це передбачене кримінальним законом винне порушення прав та інтересів стосовно автоматизованих систем обробки даних, що зашкоджує правовій охороні прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства і держави. Тобто це діяння, суть якого міститься зовсім не у використанні самої електронно-обчислювальної техніки як засобу скоєння злочину. Цей розділ включає суспільнонебезпечні дії, які посягають на безпеку інформації та автоматизовані системи її обробки.

Наслідки неправомірного використання інформації можуть бути різноманітними: це не тільки порушення недоторканності інтелектуальної власності, але й розголошення відомостей про особисте життя громадян, майнова шкода у вигляді прямих збитків та неотриманих прибутків, втрата репутації фірми, різноманітні види порушень нормальної діяльності підприємства, галузі і т. ін.

За даними ДСБЕЗ МВС України, частка виявлених злочинів у сфері високих технологій у 2005 році складає 0,14 % від загальної кількості виявлених злочинів економічної спрямованості, що свідчить – при великозбитковості та високому рівні небезпеки, яку викликають злочини, вчинювані у сфері використання комп'ютерної інформації, – про вкрай низьку ефективність проведення дізнання та досудового слідства по злочинах цієї категорії, відсутність кваліфікованих фахівців (спеціалістів) у даній галузі, про нерозуміння на вищому державному рівні всіх проблем, що виникають внаслідок злочинної діяльності у цій сфері, сумнозвісну правозастосовчу практику, коли реалії розвитку криміналітету випереджають розробку ефективних механізмів протидії.

Офіційна статистика не дає можливості одержати достовірні дані щодо кримінологічної характеристики злочинів, що вчинюються у сфері використання інформаційних технологій, динаміки й структури таких злочинів. Це відбувається як через її недосконалість, так й через високу латентність таких видів злочинів. Дана тенденція спостерігається не тільки в Україні. За кордоном, де накопичена чимала й достовірна статистика кіберзлочинів, до суду доходять справи про менш ніж 1 % порушень. При цьому слід пам'ятати, що, за твердженням фахівців, ревізія в змозі виявити не більше 10 % електронних розкрадань [4].

За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України у 2002 році із загальної кількості виявлених злочинів – 25 розслідувано було всього 15, п'ять справ зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК України. 2003 рік: 66 – виявлено, розкрито – 45, зупинено – 19 справ. 2004 рік: виявлено – 52, розслідувано – 38, зупинено – 16. 2005 рік: виявлено – 60, розслідувано – 31, зупинено – 33 справи. Таким чином, кількість нерозкритих справ зростає щороку (рис. 1).

Рисунок 1. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку

Це зумовлене рядом об'єктивних та суб'єктивних причин, до першорядних з яких відносяться:

– швидкоплинність і прихованість вчинення транскордонних злочинів з використанням інформаційних технологій;

– високий рівень оснащеності злочинців, а також залучення ними до незаконних операцій висококваліфікованих спеціалістів;

– неузгодженість процедур обміну інформацією між правоохоронними органами різних країн;

– недовіра до правоохоронних органів з боку потерпілих структур пов'язана зі страхом отримати широкий розголос фактів вдалих атак на власні комп'ютерні системи, що може призвести до втрати прибутків через зниження рівню ділової репутації і т. ін. Як наслідок – надзвичайно високим є рівень латентності даних злочинів;

– відсутність профільних вузів (факультетів) для підготовки спеціалістів в цій дуже специфічній галузі (фахівець з кіберзлочинності, окрім юридичної освіти та чималого досвіду організації протидії кіберзлочинам, повинен володіти спеціальними знаннями системотехніки та програмування), як результат – вкрай низький рівень підготовки правоохоронних структур по відношенню до значно вищої кваліфікації правопорушників;

– відсутність соціальної привабливості та належного фінансування праці для залучення обдарованої молоді;

– прояви нездорової конкуренції між спецпідрозділами різних відомств (нерідко СБУ передає до спецпідрозділів МВС оперативні матеріали за підвідомчістю за фактом виявлених тільки тих кіберзлочинів, які вважаються безнадійними для розкриття).

Враховуючи провідну роль інформатизації в економіці України та її стрімку криміналізацію, сьогодні особливої актуальності набуває внесення значущих змін і доповнень до чинного законодавства і відомчих нормативних актів, які забезпечили б нормальне функціонування інформаційних систем і мереж, створили б умови для мінімізації криміногенних процесів, своєчасного виявлення і попередження кіберзлочинів. Криміногенна ситуація у сфері використання інформаційних технологій вимагає комплексного підходу як з боку правоохоронних органів, так і з боку інших зацікавлених відомств.

Тенденції вибору нашою країною шляху на інтеграцію до світового співтовариства, перспективи вступу до Європейського Союзу та НАТО зумовлюють необхідність брати участь в процесах створення та вирішення єдиних принципів формування інформаційного суспільства, законодавчого регулювання та управління інформаційною сферою.

Так, у серпні 2003 року на розгляд Верховної Ради України було внесено проект Закону України "Про моніторинг телекомунікацій” [7] за поданням Кабінету Міністрів України. Цей Закон визначає правові та організаційні засади моніторингу телекомунікацій, регулює відносини суб'єктів у сфері моніторингу телекомунікацій під час провадження оперативно-розшукової, контрозвідувальної та розвідувальної діяльності з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави.

Метою даного Закону було вироблення механізму, який дозволяв би правоохоронним органам України мати сучасну ефективну технологію зняття інформації з каналів мереж телекомунікацій з метою попередження чи розкриття злочинів, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, особливо таких, як кіберзлочини та тероризм, а також – можливість здійснення ефективної взаємодії з правоохоронними органами іноземних держав з питань моніторингу телекомунікацій у процесі боротьби зі злочинністю.

Предмет правового регулювання цього законопроекту належав до однієї з пріоритетних сфер адаптації законодавства України до основних положень законодавства ЄС в сфері телекомунікацій. На рівні ЄС діяльність в цій галузі регулюється рядом нормативних документів [8], які спрямовані, насамперед, на надання правозастосовчим органам дієвих засобів боротьби зі злочинністю з урахуванням стану сучасного технологічного розвитку, на дотримання прав на повагу до приватного життя.

Майже всі ці правові акти були враховані при підготовці Проекту і з урахуванням зауважень та пропозицій, у тому числі й висновку Центру європейського та порівняльного права, була навіть спроба прийняти документ за основу. Але, на жаль, Проект так і залишився лише проектом.

На розгляді у Верховній Раді знаходяться ще два законопроекти: "Про перехоплення та моніторинг телекомунікацій” № 4042–1 [9] та "Про перехоплення телекомунікацій” № 4042-2 [10], які за суттю мало відрізняються один від одного.

Остання пропозиція, яка була зроблена Інститутом проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого в березні 2005 року, – розробити єдиний законопроект з урахуванням положень трьох альтернативних та внести його на розгляд парламенту, мабуть, так і залишилась поза увагою законотворців.

Цілком зрозуміло, що прийняття такого Закону потребує деяких зусиль з боку законодавчого органу, адже, на погляд окремих парламентаріїв, це рішення підніме хвилю невдоволення з боку Інтернет-спільноти в площині утиску громадянських прав і свобод, до речі, як це відбувалося в країнах сталої демократії, зокрема США та Європи. Але так здається тільки на перший погляд. Адже Проект закону, хоча і передбачає перегляд кореспонденцій користувачів послуг електрозв'язку, та дозволяє робити це лише на підставі вмотивованого рішення суду і лише проти осіб, які потрапляють в поле зору правоохоронних органів. "Моніторинг телекомунікацій здійснюється виключно як захід оперативно-розшукової, контрозвідувальної та розвідувальної діяльності відповідно до законів України "Про оперативно-розшукову діяльність”, "Про контрозвідувальну діяльність”, "Про розвідувальні органи України” та "Про боротьбу з тероризмом” за наявності підстав, передбачених цими законами” (ст. 5) [7].

Так, дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина під час здійснення моніторингу телекомунікацій гарантується державою. Не підлягає розголошенню інформація стосовно особистого життя, честі та гідності особи, що стала відома у процесі здійснення моніторингу телекомунікацій (ст. 12) [7].

На нашу думку, вищенаведені норми не повинні викликати заперечень з боку законослухняної частини Інтернет-спільноти. Зацікавлення в неприйнятті такого закону може виникати лише у тих законотворців, які лобіюють інтереси операторів (постачальників послуг) мережі телекомунікацій, що відповідно до ст. 7 запропонованого Проекту повинні запровадити систему моніторингу "шляхом її придбання чи забезпечення розроблення відповідно до окремих технічних вимог” за власні кошти [7].

На тлі зовнішньої економічної привабливості сфери Інтернет-послуг та щорічного зростання кількості їх споживачів в Україні (рис. 2.) рівень рентабельності цієї галузі, за твердженням самих провайдерів, складає всього 2 – 3 %. Дана обставина викликає, на нашу думку, серйозне здивування, оскільки явно простежується висновок щодо приховування справжніх прибутків компаній-провайдерів від оподаткування, що саме по собі утворює самостійний склад злочину і повинно привертати увагу відповідних правоохоронних органів. Але, якщо така низька рентабельність зумовлена рядом об'єктивних причин, як-то: нерозгалуженістю кабельних мереж в сільській місцевості, застарілістю обладнання та ін., то за таких умов не кожен оператор здатен придбати систему моніторингу. Можливо, тоді цю проблему слід вирішувати за рахунок надання податкових пільг чи інших преференцій. Як би там не було, а ці питання рано чи пізно доведеться вирішувати, і чим раніше, тим краще. Останнім часом почастішали випадки вимагання хакерами грошей від компаній-провайдерів шляхом погроз блокування якого-небудь он-лайн-сервісу за допомогою DDoS-атак. Інтернет-провайдери повинні бути зацікавлені в тому, щоб правоохоронні органи мали потужний інструмент для боротьби з кіберзлочинністю, бо самі потерпають від неї і вимушені витрачати чималі кошти на захист своїх мереж.

Рисунок 2. Кількісні показники Інтернет-користувачів за роками

Що стосується міжнародного досвіду, то 30 травня 2002 року Європарламент відмінив положення Директиви про захист персональних даних у сфері комунікацій 1997 року [8], яке обмежувало зберігання персональних даних користувачів Інтернет. Країнам ЄС було дозволено вимагати від Інтернет-провайдерів і телекомунікаційних компаній, щоб ті фіксували, систематизували та зберігали комунікаційні дані своїх клієнтів, включаючи дані про трафік, місцезнаходження власника мобільного телефону, ідентифікаційні дані відправників і отримувачів SMS-повідомлень і осіб, що телефонували. Відповідні закони були прийняті в Бельгії, Франції, Іспанії, Данії, Великобританії, Фінляндії. Тим самим Європарламент законодавчо закріпив існування так званої системи "Ешелон”.

Довідка*. У 1947 році уряди США, Великобританії, Канади, Австралії і Нової Зеландії підписали пакт, відомий як "Quadripartite”, або угода "Об'єднане Королівство – Сполучені Штати” (UKUSA) в сфері національної безпеки. Нею передбачена стандартизація термінології, кодованих слів, процедур перехоплення інформації, заходів зі співробітництва, обміну інформацією та персоналом й доступу до обслуговування.

"Echelon” – частина угоди UKUSA, яка представляє систему вибіркового контролю за трафіком на ключових супутниках Intelsat, транслюючи більшість міжнародних розмов, трафіку Інтернет, електронної пошти, факсів і телексів. Її опорні пункти розташовані в США, Новій Зеландії, Австралії, Гонконгу, Великобританії.

Система діє шляхом суцільного перехоплення великих об'ємів комунікативної інформації, яка фільтрується на предмет корисності за допомогою систем штучного інтелекту шляхом пошуку за ключовими словами. Зміст повідомлень не аналізується постійно і не проглядається в режимі реального часу, однак щоденні доповіді містять інформацію, яка представляє оперативний інтерес для правоохоронних структур.

До речі, саме за допомогою системи "Ешелон” правоохоронні органи змогли лише за 3 дні відстежити зловмисника, який розповсюдив в Інтернеті вірус "I Love you” [11], деструктивні наслідки дії якого потім ще довго "вигрібали” по всьому світу. Передивившись перехоплену пошту, спецслужби поступово вийшли на першого відправника повідомлення.

У США існує система "Carnivore”, яка дозволяє відслідковувати та аналізувати електронну пошту. Окремий комп'ютер сканує всю кореспонденцію користувачів поштового сервера. З цього масиву інформації програма відбирає файли, які належать конкретному користувачеві [11].

У нашого північно-східного сусіда, близького нам за рівнем соціального та економічного розвитку та сумнозвісної національної свідомості країн пострадянського простору – Росії, також існує система технічних засобів по забезпеченню оперативно-розшукових заходів на мережах документального електрозв'язку (СОРЗ) [12]. Вона була запроваджена з метою попередження та протидії використання мереж електрозв'язку в злочинних цілях, а саме: організації терористичної діяльності, комп'ютерній та організованій злочинності, корупції, наркобізнесу, контрабанді, шпіонажу, розповсюдженню порнографії та іншим протизаконним діям. І, на нашу думку, ця система реально працює. Інакше, як можна пояснити, що, за даними статистики МВС Росії за 2005 рік, кількість зареєстрованих злочинів у сфері телекомунікацій і комп'ютерної інформації сягнула 14 000 (на противагу українській статистиці – 615).

Сумнівно, щоб жертви комп'ютерних злочинів миттєво повірили в спроможність правоохоронців піймати зловмисників і почали звертатись до них по допомогу, особливо це відноситься до комерційних структур. Скоріше, навпаки. Компанії бояться скомпрометувати себе.

Як зазначив представник Управління "К” МВС Росії Р. Стоянов на конференції "Інформаційна безпека за сучасних умов”: "Чимало фірм ведуть подвійну бухгалтерію і тому побоюються, що співробітники МВС замість затримання хакерів почнуть збирати дані про діяльність компанії…” [13].

Так чим же все-таки можна пояснити такий високий рівень зареєстрованих злочинів? Переконані, що нічим іншим, ніж застосуванням СОРЗ або інших автоматизованих інформаційних систем спеціального призначення, щодо використання яких зазначив головний кібер-поліцейський Росії В. Вєхов в інтерв'ю журналу "Хакер”: "Наші спецслужби вже багато років експлуатують автоматизовані системи спеціального призначення на основі штучного інтелекту… Однією з АІС є "система технічних засобів щодо забезпечення оперативно-розшукових заходів на мережах телефонного, рухомого і бездротового зв'язку і персонального радіовиклику (пейджинговий зв'язок). Скорочено вона називається СОРЗ…” [14].

Прийняття закону, який би регулював відносини в сфері телекомунікацій, конче необхідне для України, бо це відповідає нагальним потребам правоохоронних органів та вимогам європейського законодавства, підвищує інвестиційну привабливість інформаційно-телекомунікаційної галузі шляхом встановлення чітких і прозорих норм.

Перехід до системи внутрішніх, а потім і зовнішніх міжбанківських електронних розрахунків вимагає відпрацювання відповідних систем контролю, розробки програм для електронних банківських мереж з надійною системою захисту і встановлення кримінальної відповідальності за вчинення кіберзлочинів, кількість і різноманітність яких буде неухильно зростати. Інакше існує реальна загроза зростання інфляційних і криміногенних процесів, здатних підірвати економічні основи держави і її фінансову систему [1, с. 31].

За механізмом і способами здійснення злочини у сфері інформаційних технологій є специфічними і, як вже згадувалось раніше, мають високий рівень латентності. Так, за даними Національного відділення ФБР по кіберзлочинам, від 85 % до 97 % кримінальних посягань в цій сфері навіть не виявляється. За оцінками інших експертів, латентність кіберзлочинів в США сягає 80 %, Великобританії – до 85 %, ФРН – 75 %, Росії – більше 90 % [4].

Ситуація погіршується ще й тим, що подекуди рівень латентності збільшується штучним шляхом. Наприклад, коли один із західних банків зазнав збитків у розмірі 140 млн. дол. США від "нальоту” московських хакерів, його керівництво навіть не зробило про це офіційної заяви, бо приховувало "брудні” капітали [15, с. 237]. І такі випадки є непоодинокими. Фінансові структури, які займаються "сумнівними” оборудками, докладуть усіх зусиль, щоб такого роду інформація не вийшла за межі їх установи, тим більше, – стала відомою правоохоронним органам.

Характерною ознакою латентності кіберзлочинності є й таке явище: при зверненні відповідних правоохоронних органів, які зафіксували спробу проникнення в базу даних державного відомства, провайдери, обслуговуючі українських абонентів в мережі Інтернет, на прохання знайти і зафіксувати порушника нерідко обмежуються відключенням абонента від мережі. Тим самим відбувається приховування правопорушень, а прийняті заходи з притягнення винних до відповідальності стають неможливими. В результаті створюються умови безкарності та можливості для здійснення повторних правопорушень.

Цікаво, що злочини, відповідальність за які передбачена Розділом XVI КК України, в 36 % випадків вчинюються жінками, в 64 % – чоловіками. Вік осіб, які вчинюють ці злочини, має великі коливання у межах від 16 до 57 років. При цьому 25 % злочинців мають вищу освіту [16].

Що стосується прогнозування тенденцій кіберзлочинності на близьку перспективу, то представляється можливим відзначити деякі з них.

1. Постійна динаміка збільшення світової і вітчизняної аудиторії Інтернет та кількості комп'ютерів дає підстави для передбачення збільшення динаміки кіберзлочинності. Зважаючи на стрімке зростання користувачів Інтернет в Україні (див. рис. 2) та щорічне зростання кількості комп'ютерів з динамікою 1,5 – 2 рази, можна прогнозувати лише незначне збільшення кількості розкритих кіберзлочинів (приблизно до 60 – 65 по Україні). Але реальна кількість вчинених злочинів буде набагато більшою, зважаючи на високий рівень латентності, вона може сягнути ≈ 600 – 650 кіберпорушень.

Активно розвиваючись, кримінальне середовище в інформаційній сфері вже сформувало свій віртуальний осередок. "Надбанням” цього середовища є поява "тіньового” ІТ-ринку, існування якого підтверджено зафіксованими фактами продажу кримінального товару. Так чи інакше, майбутнє цього ринку вже визначене і в подальшому буде тільки розвиватись, а його віртуальний товар вже представляє собою серйозний засіб для скоєння реальних злочинів. Це середовище вже виросло з "підліткових штанців” з їх пустощами й бешкетуванням (найбільш кримінально-активний вік – 25 – 35 років) і, зрозуміло, що на цьому можна заробляти гроші. За даними агентства Reuters, тільки крадіжка ідентифікаційних даних в Мережі щорічно коштує американським діловим структурам 50 млрд. дол. США.

Переваги Інтернет можуть незабаром зникнути на фоні всезростаючої кримінальної активності, а саме поняття "Інтернет” буде асоціюватись у користувачів з діяльністю шахраїв.

2. Найближчим часом прогнозується збільшення випадків вимагань грошей у компаній шляхом погроз блокування он-лайн-ресурсів за допомогою DoS-атак.

3. Все більше і більше комп'ютерних вірусів застосовуватимуться злочинцями з конкретною метою – одержати гроші, а не з метою вандалізму, як було минулих часів. Віруси і шпигунські програми все частіше гіпотетично використовуватимуться також і в політичних цілях.

4. Зростатиме кількість злочинів в Інтернет, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями, які ведуть свою діяльність в міжнародних масштабах. Зростаючий інтелектуальний потенціал молоді дозволяє злочинним угрупованням вже сьогодні привертати до себе нових людей різними способами, частіше – шляхом погроз та шантажу. Організовані злочинні угруповання активніше використовуватимуть нові технології і направлятимуть в університети молодих людей, які стануть фахівцями в цій сфері.

5. У зв'язку зі зростаючою кількістю Інтернет-магазинів, супермаркетів, які пропонують свої послуги та товари через Інтернет, зростатиме кількість шахрайств у цій сфері діяльності.

З огляду на зазначене, вважаємо за доцільне вжити заходів:

1. Верховній Раді України:

– прийняти Закон України "Про моніторинг телекомунікацій”.

2. Кабінету Міністрів України:

– розробити проекти постанов щодо вжиття першочергових заходів, спрямованих на зниження рівня хуліганської і кримінальної активності в Інтернет, що регламентуватиме роботу постачальників Інтернет-послуг та їх клієнтів, провайдерів і операторів IP-телефонії. А саме: запровадити практику ідентифікації користувача Інтернет шляхом надання ідентифікаційного коду особи оператору зв'язку, при подачі письмової заяви про укладення договору на надання послуг;

– розробки та введення в дію системи з попередження шахрайств в Інтернет з метою проведення інвентаризації та сертифікації сайтів компаній і фірм, основною сферою діяльності яких є торгівля та надання послуг (у тому числі сайтів з азартних ігор, лотерей, аукціонів), які проводять розрахунки між продавцем та покупцем за допомогою засобів електронного зв'язку;

– всебічно сприяти створенню у вітчизняному сегменті Інтернет-сайтів, висвітлюючих діяльність правоохоронних органів у сфері протидії кіберзлочинності. Цікавим прикладом, на наш погляд, слугує створення порталу Cyber-crimes.ru [17], на сторінках якого публікуються фабули реально розслідуваних кримінальних справ, що не тільки представляє інтерес для науковців, які займаються проблемами кіберзлочинності, а й може виступати в якості стримуючого фактору для потенційних кіберзлочинців.


 

Список використаних джерел

1. Карпов Н., Вертузаев М. К вопросу о борьбе с компьютерными преступлениями в Украине // Закон и жизнь. – 2004. – № 7.

2. Ястребов Д.А. Институт уголовной ответственности в сфере компьютерной информации (опыт международно-правового сравнительного анализа) // Гос. и право. – 2005. – № 1.

3. Тропина Т.Л. Киберпреступность: понятие, состояние, уголовно-правовые методы борьбы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Юрид. ин-т ДГУ. Каф-ра уг-го права – http://www.crime.vl.ru/docs/stats/stat_178.html.

4. Сабадаш В. Компьютерная преступность – проблемы латентности – http://www.crime-research.ru/articles/sabodash06/.

5. Целесообразность разработки международных документов, включая конвенции, о борьбе против организованной транснациональной преступности: Справ. док.: Всемирная конф. На уровне министров по орг. транснациональной преступности. – Неаполь, 21-23 ноября 1994. E/CONF. 88/6. – 1994. – 29 Sept.

6. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 516 с.

7. Проект Закону України "Про моніторинг телекомунікацій” № 4042 від 07.08.2003р. // ЛІГА: ЗАКОН.

8. Резолюція Ради від 17 січня 1995 року "Про законне перехоплення телекомунікацій” (96/С329/01); Директива Європейського Парламенту і Ради від 24 жовтня 1995 року "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних” (95/46/ЄС); Директива Європейського Парламенту і Ради від 15 грудня 1997 року "Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі” (97/66/ЄС); Резолюція Ради від 20 червня 2001 року "Про оперативні запити правоохоронних органів стосовно телекомунікаційних мереж загального користування та послуг” (9194/01/ЄС).

9. Проект Закону України "Про перехоплення та моніторинг телекомунікацій” № 4042-1 від 26.03.2004р. // ЛІГА: ЗАКОН.

10. Проект Закону України "Про перехоплення телекомунікацій” № 4042-2 від 21.03.2005р. // ЛІГА: ЗАКОН.

11. Кабанов С.А. Стоит ли выносить СОРМ из избы? – http://www.fsb.ru/smi/article/kabanov2.html.

12. Кабанов С.А. СОРМ в мифах и в сетях связи – http://www.fsb.ru/smi/article/kabanov.html.

13. Российские компании не хотят сообщать МВД о проделках хакеров – http://www.crime-research.ru/news/07.04.2006/2483/.

14. Соперничать с государством бесполезно. Государство всегда будет в выигрыше – http://bugtrq.ru/library/underground/vehov.html.

15. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Криминология: Курс лекций. – К.: МАУП, 2002. – 296 с.

16. Ахтирська Н.М. Статистика комп'ютерної злочинності в Україні – http://www.lib.org.ua/ua/media/tech/59576.html.

17. Федеральный правовой портал: Компьютерные преступления: квалификация, расследование, профилактика – http://cyber-crimes.ru/.





Реферат на тему: Кіберзлочинність в Україні: перспективи протидії (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.