Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Характеристика віктимологічної профілактики як особливого виду соціальної профілактики (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Визначення та загальна характеристика віктимологічної профілактики 5

2. Місце віктимологічної профілактики в профілактичній діяльності ОВС 10

3. Суб`єкти та об`єкти віктимологічної профілактики. 15

4. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів. 24

5. Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх 27

Висновки. 30

Список використаних джерел. 32

 

Вступ

Актуальність: Стратегія боротьби зі злочинністю у світі загалом і в нашій країні зокрема переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загальносоціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу. Вітчизняні кримінологи зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Але поки що їх зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчиняють. Жертва ж злочину, як правило, залишається поза увагою. Як наслідок, до цього часу немає повного обліку потерпілих, а тому не вивчаються їх соціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні, психічні та правові характеристики, роль у генезисі злочинної поведінки, розмір заподіяних їм збитків тощо. Заходи віктимологічної профілактики часто мають фрагментарний характер, а особа потерпілого розглядається лише як джерело інформації про злочин і злочинця та як сторона кримінального процесу.

Разом з тим у зарубіжних країнах з кінця 40-х років XX ст. послідовно втілюється ідея захисту жертв злочинів від протиправних дій злочинців та свавілля державних чиновників. Б. Мендельсон, Г. Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям - віктимологію, як систему знань про жертву злочину.

Мета: охарактеризувати віктимологічну профілактику як особливий вид соціальної профілактики.

Завдання роботи:

1. визначити та дати загальну характеристику віктимологічної профілактики;

2. показати місце віктимологічної профілактики в профілактичній діяльності ОВС;

3. охарактеризувати суб`єкти та об`єкти віктимологічної профілактики;

4. розкрити віктимологічну профілактику окремих видів злочинів;

5. показати особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх.

1. Визначення та загальна характеристика віктимологічної профілактики

Виникненню віктимології сприяли такі обставини:

а) соціальні та політичні зміни, що сталися після Другої світової війни;

б) руйнування традиційних інститутів соціальної солідарності в результаті урбанізації та міграції;

в) зміна ролі сім'ї у суспільстві;

г) зростання безробіття (як легального, так і прихованого);

д) зменшення гарантованих законом можливостей особи для компенсації шкоди від злочинних посягань;

е) обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів,

спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців [6, с. 153].

Остання обставина спонукала правоохоронні органи якомога активніше використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. Наприклад, у ФРН - це широко відоме громадське об'єднання "Біле кільце", у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет "Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр "Ла Страда - Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Головною метою центру є запобіжна робота серед жінок, які збираються за кордон, стосовно того, як не потрапити в тенета секс-бізнесу і не стати жертвами торгівців людьми [6, с. 154].

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів "жертва злочину" та "жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

1) впровадження у національне законодавство держав - членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утриманцям;

3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел [6, с. 155].

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди [6, с. 155]. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох головних національних програм. Перша програма розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга - на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином.

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її правоохоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001 - 2005 рр., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань [4, с. 133]. Програма визначає, що основними напрямами такої діяльності є:

- виявлення каналів незаконного обігу і крадіжок вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин з метою запобігання злочинним посяганням проти особи і суспільства, терористичним актам;

- посилення контролю за суб'єктами господарювання, що мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

- проведення обліку житла, де проживають особи похилого віку, самотні, визнані недієздатними, психічно хворі, хворі на наркоманію і алкоголізм, з метою запобігання фактам знущання над ними, незаконного відчуження їхнього житла;

- розробка заходів запобігання порушенням діяльності страхових, інвестиційних, пенсійних фондів, які залучають кошти громадян;

- проведення паспортизації під'їздів багатоповерхових жилих будинків і гуртожитків для запровадження їх охорони, технічного захисту, системи термінового зв'язку постів охорони з міліцією тощо.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох випадках сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини та окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують профілактичного впливу.

Віктимологічну профілактику, на наш погляд, можна визначити як систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

Віктимологічна профілактика правопорушень – система взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення та усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою правопорушення [6, с. 157].

Залежно від цілей і завдань віктимологічна профілактика має три рівні:

- загальносоціальний,

- спеціальний,

- індивідуальний.

Загальносоціальний рівень включає заходи, пов'язані з вирішенням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію факторів, що сприяють процесу віктимізації людей.

Спеціальний рівень - це здійснення державними органами, громадськими об'єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають своєю спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (підлітків, людей похилого віку, представників деяких професій тощо).

Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи щодо осіб, які, враховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть з великою ймовірністю стати жертвами злочинів. Ці заходи спрямовані на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян [6, с. 158].

2. Місце віктимологічної профілактики в профілактичній діяльності ОВС

Профілактика правопорушень – обов'язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення [13, с. 374].

Ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу значного потоку відповідної інформації, яка дає змогу всебічно враховувати криміногенні чинники (як загальні, так і стосовно конкретного злочину). Місце, час, способи вчинення злочинів, найтиповіші категорії осіб, втягнутих у них в якості злочинців або потерпілих, - усе це треба грунтовно знати при організації попереджувальної роботи. Вивчення зібраної інформації дає можливість виявляти типових потенційних потерпілих, що може здійснюватися у трьох напрямах:

1) від ситуації, коли, аналізуючи обстановку, "виходять" на конкретних віктимологічно вразливих у цій ситуації осіб;

2) від злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки визначається коло його потенційних жертв;

3) від потерпілого, коли конкретна особа виявляє підвищені віктимні якості.

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх вчинків.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Прийоми і методи індивідуальної віктимологічної профілактики достатньо відомі. Проте зазначимо, що вони, як правило, зводяться лише до захисно-виховної роботи з громадянами, які стали потерпілими. Робота з виявлення осіб із підвищеною віктимністю практично не ведеться. Така однобічність у віктимологічній профілактиці зумовлена головним чином відсутністю спеціальних методик виявлення осіб з підвищеною віктимністю і суб'єктів, які здійснюють цей вид профілактики.

Індивідуальна віктимність виявляється у різних формах. Скажімо, у потерпілих від шахрайства і зґвалтувань вона виражається в байдужій, аморальній, а то й провокуючій поведінці; від кишенькових крадіжок - у легковажній поведінці. Звичайно, знання віктимологічних обставин і чинників, що призводять до злочинів, поліпшення економічної ситуації у країні й удосконалення законів аж ніяк не гарантують того, що не знайдуться неуважні й безтурботні громадяни, які можуть стати жертвою злочину. Проте це не означає, що зменшення віктимності окремих людей є марною справою. Тут можливе використання двох взаємопов'язаних напрямів у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики:

а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю;

б) корекція віктимності в окремих громадян.

Виявлення осіб з підвищеною віктимністю, тобто тих, хто потребує профілактичного впливу, є, по суті, і прогнозуванням їхньої віктимної поведінки. Таке прогнозування дуже складне. Обсяг і якість інформації мають забезпечуватися вивченням не лише соціально-демографічних і правових ознак конкретної особи, а й даних, що характеризують особливості її поведінки.

У зв'язку з цим особливого значення набуває методологічне забезпечення названої проблеми. Методологія прогнозування індивідуальної віктимної поведінки дістає своє втілення насамперед у принципах прогнозування. Одним з них є принцип можливості того чи іншого розвитку подій. Сутність його полягає в тому, що при оцінці явища, істинність якого невідома, треба керуватися найімовірнішою і найприйнятнішою інтерпретацією.

З можливістю прогнозування тісно пов'язаний принцип відносності. Передбачення певних явищ не може бути абсолютним. У зв'язку з цим співвідношення пов'язаних між собою явищ, що залежать від прогнозованого об'єкта та обсягу інформації про нього, визначає рівень відносності результатів прогнозу. Ще одним принципом є системність. У широкому розумінні він означає, що передбачення віктимної поведінки є ланкою в системі прогнозування загальної поведінки людини. У вузькому значенні цей принцип розглядає передбачення віктимної поведінки як закінчену систему, всі елементи якої спрямовані на складання прогнозу віктимної поведінки.

Виявивши певний ступінь віктимності й ознак, що визначають можливість її розвитку в майбутньому, та використовуючи заходи індивідуальної віктимологічної профілактики, можна знизити потенціал віктимності конкретної особи. Саме в цей момент і повинна вступати в дію програма корекції віктимності в окремих громадян. Вона здійснюється у двох формах - безпосередньої і ранньої.

Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до "перетворення" на жертву; заходи ранньої профілактики - на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена головним часовим критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної жертви до моменту вчинення щодо неї злочину. Останнє пов'язане з вибором конкретних профілактичних заходів. Наприклад, якщо громадянин поводиться безпечно і легковажно в громадському місці, явно, демонструє зміст свого гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію, то треба негайно припинити його очевидну віктимну поведінку. Наразі йдеться про безпосередній профілактичний вплив, оскільки часовий фактор тут зведений до нуля.

Рання профілактика застосовується із значним інтервалом у часі. Скажімо, для попередження квартирних крадіжок потрібно попереднє накопичення інформації про жителів району, які можуть стати жертвами цього злочину через своє матеріально-фінансове становище або невжиття ними заходів безпеки. Виявивши громадян з підвищеною віктимністю, потрібно проводити з ними відповідну роботу.

Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви, а й на їх мікросередовище. Система заходів даної профілактики характеризується не простим впливом активного суб'єкта на пасивній об'єкт, а специфічною формою взаємозв'язку, коли одна сторона намагається перетворити поведінку іншої в позитивному для неї напрямі.

Заходи індивідуального впливу можна поділити на два види: переконання і допомоги. Заходи переконання мають як захисний, так і виховний характер. Такими є бесіди, роз'яснення того, як не стати жертвою злочину, забезпечити цілісність свого майна тощо. Умовою, що сприяє вчиненню багатьох злочинів, є алкогольне сп'яніння жертви, тому віктимологічна профілактика значною мірою спрямована на попередження пияцтва. Крім того, треба активно пропагувати й інші засоби профілактики - встановлення охоронної сигналізації, використання технічних засобів особистої безпеки тощо.

До заходів допомоги належить насамперед організація спеціальних консультаційних пунктів, центрів соціально-психологічного впливу на громадян, основним завданням яких є інформування населення про способи захисту від злочинів. У центрах психологічної допомоги слід організовувати групові й індивідуальні консультації з потенційними жертвами злочинів, у ході яких надавати їм соціально-психологічну допомогу, прогнозувати їх індивідуальну поведінку, виявляти і намагатися разом з ними нейтралізувати віктимологічно значимі якості особи.

Важливим елементом віктимологічної профілактики є правова освіта населення. Знання законів, що регулюють цивільні, трудові, сімейні, господарські, кримінально-правові та інші відносини, дають можливість багатьом уникнути долі постраждалих від злочинів.

3. Суб`єкти та об`єкти віктимологічної профілактики

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

1) органи державної влади і місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональних і місцевих програм;

2) правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпосереднє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимологічної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

3) підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни [7, с. 48].

Керівники суб'єктів профілактики правопорушень несуть відповідальність за організацію профілактичної роботи в межах своїх повноважень.

Всі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, осіб без громадянства, а також іноземців, за винятком дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, користуються імунітетом від кримінальної та адміністративної юрисдикції, криміногенні чинники правопорушень, особи з криміногенними нахилами, а також юридичних осіб стосовно дотримання ними вимог законодавства щодо охорони державного і колективного майна, мікросередовище, яке сприяє формуванню особи з криміногенними нахилами.

До функцій суб'єктів профілактики правопорушень залежно від їхніх повноважень належать:

- розроблення заходів профілактики правопорушень;

- організація об'єктивного статистичного обліку, що відображає реальний стан правопорядку на території України, Автономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності;

- систематичний аналіз статистичних даних про правопорушення, учинені в різних сферах життєдіяльності;

- прогнозування криміногенної ситуації на території країни та в окремих її регіонах на перспективу;

- визначення сил і засобів, необхідних для ефективної профілактики правопорушень;

- фінансування і матеріально-технічне забезпечення заходів профілактики правопорушень;

- практична реалізація комплексних і цільових програм та інших профілактичних заходів з профілактики правопорушень та усунення їх детермінант;

- аналіз стану профілактичної діяльності в цілому в державі та регіонах з метою визначення її ефективності та внесення необхідних корективів у профілактичну роботу;

- правове роз'яснення серед населення чинного законодавства з питань недопущення протиправної поведінки та відповідальності за вчинення правопорушень;

- інформування населення про стан профілактики правопорушень через засоби масової інформації;

- патріотичне, моральне, духовне виховання і пропаганда здорового способу життя як засіб відвернення громадян від наркоманії, наркозлочинності й алкоголізму;

- психологічна реабілітація осіб, що вживали наркотичні засоби, психотропні речовини та зловживали спиртними напоями [7, с.50].

Суб'єкти профілактики правопорушень, у межах своєї компетенції, ведуть серед населення, окремих його категорій, посадових осіб підприємств, організацій, установ роботу з роз'яснення положень законодавства України, у тому числі з питань профілактики правопорушень, віктимологічної профілактики, зокрема щодо необхідності виявлення й усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, відповідальності за протиправні діяння, а також уживають заходів із своєчасного виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки, під впливом певних причин та умов можуть стати потерпілими від правопорушення.

Віктимологічна профілактика неможлива без урахування особи потерпілого. Людина, яка постраждала від посягання на своє життя, здоров'я, честь і гідність, а також майно, потребує соціального захисту.

У чинному законодавстві України значне місце відведено захистові прав і свобод громадян, у тому числі жертв злочинів. Однак, у сучасному кримінальному правосудді головна увага приділяється захистові прав і законних інтересів підсудного, якому загрожує кара з боку держави за вчинене, а потерпілим, серед яких є найуразливіші категорії людей - діти, інваліди, люди похилого віку, не завжди надається належна допомога.

Як уже зазначалося, Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнята ООН, підняла проблему відновлення балансу між основними правами підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви - з іншого. Декларація окреслила також шляхи подальшого вдосконалення захисту прав потерпілого.

В Україні поки що навіть немає єдиної віктимологічної статистичної звітності. Різні правоохоронні органи акцентують увагу на окремих віктимологічних аспектах, що не дає змоги об'єктивно оцінювати стан справ у цій сфері. Статистична звітність Міністерства внутрішніх справ щодо потерпілих та заподіяної шкоди є недосконалою. У ній не відображається кількість осіб, які звернулися із заявами про злочин, кількість повідомлень про злочини, не вказується число порушених за ними кримінальних справ, не зазначаються категорії потерпілих, види та суми заподіяних і відшкодованих збитків.

Проведене нами вивчення 107 кримінальних справ, за якими було засуджено 148 осіб, показало, що з них засуджені за: корисливі злочини - 51 особа (34,5 %); вбивства - 49 осіб (33,1 %); злочині проти здоров'я - 23 особи (15,5 %); хуліганство - 17 осіб 11,5 %); статеві злочини - 5 осіб (3,4 %); порушення правил безпеки руху - 3 особи (2,0 %). Від цих злочинних посягань потерпіло 180 осіб, з них: похилого віку (понад 60 років) - 110, що становить 61,1 %; малолітніх та неповнолітніх - 64 особи (35,6 %). Серед потерпілих 96 осіб (53,3 %) становлять особи жіночої статі. Дослідження свідчить про те, що злочини, вчинені проти дітей, інвалідів та осіб похилого віку, здебільшого мають корисливий характер [4, с. 135].

Порівнюючи статистичні показники, які стосуються злочинних посягань на людей похилого віку та дітей, кількість яких у нашому суспільстві приблизно на одному рівні, можна дійти висновку, що права й інтереси дітей мають надійніший захист, ніж осіб похилого віку. Останні, як правило, одинокі і перебувають у скрутному матеріальному становищі. Саме вони й стають об'єктами злочинних посягань з боку осіб, які ніде не працюють, зловживають спиртним, мають судимість (частка раніше засуджених становить 40,7 %) [4, с. 135]. Останніми роками дедалі частіше предметом корисливих злочинів поряд з дорогими речами, стають продукти харчування, худоба, птиця, зерно, консервація домашнього виготовлення тощо.

Аналіз вивчених справ свідчить, що малолітні і неповнолітні рівною мірою страждають від корисливих та насильницьких злочинів. Від посягань на життя і здоров'я постраждало 30 осіб (46,9 %), 15 з них загинуло, у тому числі восьмеро дітей віком до 10 років. Від посягань на майно потерпіло 24 особи. Зауважимо, що злочини проти дітей та підлітків вчиняються переважно молодими особами. Частка засуджених віком до 21 року в таких справах становить 77,8 %. Характерним для всіх вивчених справ є те, що в жодній з них посягання на потерпілих не були спричинені їх неправомірними або образливими діями стосовно злочинців [4, с. 136].

Останнім часом жертвами протиправних посягань дедалі частіше стають власники приватних квартир, як правило, одинокі люди похилого віку, які з різних причин (довірливість, необізнаність із законодавством, вади здоров'я) підписували договори купівлі-продажу, дарування або довічного їх утримання. Узагальнення судової практики свідчить також про те, що жертвами злочинів частіше стають діти, що виховуються одним із батьків, або сироти, які потерпають від жорстокого поводження з ними в дитячих закладах. Зауважимо, що законодавство деяких країн передбачає відповідальність за жорстоке поводження з дітьми у сім'ях. Так, у Швеції 1 грудня 1979 р. прийнято закон проти тілесних покарань, який передбачає: "Діти мають право на піклування, безпеку та добре виховання. При поводженні з дітьми треба поважати їхню індивідуальність. Вони не можуть бути об'єктом тілесних покарань або будь-якого іншого принизливого ставлення" [4, с. 137].

Стаття 156 Кримінального кодексу Російської Федерації встановлює відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків, пов'язаних із вихованням дітей батьками чи іншими особами, які їх замінюють, а також працівниками навчально-виховних закладів, коли це поєднано з жорстоким поводженням з неповнолітніми [4, с. 137]. Вважаємо, що таку норму було б доцільно запровадити у наше законодавство та розробити механізм розгляду скарг дітей на жорстоке поводження з ними у сім'ї і за її межами.

На нашу думку, важливим питанням є правове становище потерпілих. Згідно зі ст. 49 КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Жертва злочину набуває статусу учасника процесу з моменту винесення слідчим постанови про визнання особи потерпілою.

Відповідно до названої раніше Декларації ООН особа може вважатися жертвою незалежно від того, чи був засуджений правопорушник, а також незалежно від родинних відносин між правопорушником і жертвою. Поняття "жертва" у певних випадках включає близьких родичів або утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, яким було заподіяно шкоду при спробі надати допомогу жертвам, що перебувають у тяжкому стані.

Згідно з ч. 5 ст. 49 КПК України в справах про злочини, внаслідок яких настала смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі. Вичерпний перелік цих прав міститься у п. 11 ст. 32 КПК України. Вбачається, що така норма не забезпечує належного захисту прав людей похилого віку та інвалідів, які часто проживають одні, не маючи близьких родичів [1, с. 216]. Між тим, у потерпілих можуть бути інші особи, які хоч за законом не є близькими родичами, але є для них близькими людьми. Наприклад, фактична дружина, племінники, двоюрідні брати та сестри.

Більше того, порівняно з іншими учасниками процесу ст. 49 КПК України передбачає обмежений перелік прав потерпілого, що ставить його у нерівне становище з обвинуваченим.

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, або його представник, має право:

- давати показання в справі;

- надавати докази; заявляти клопотання;

- знайомитися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, де попереднє слідство не проводилося, після віддання обвинуваченого до суду;

- брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і судді, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судді.

Зауважимо, що законодавство деяких країн передбачає обов'язкову участь потерпілих і врахування їхньої думки під час розгляду таких питань, як умовно-дострокове звільнення засуджених від покарання, передача на поруки (у стадії попереднього слідства) або закриття справ з інших підстав. Тому було б доцільним запровадити обов'язкове складання протоколу про оголошення потерпілому чи заявникові про закриття справи або відмову в її порушенні. В цих протоколах має зазначатися про роз'яснення прав, передбачених статтями 236-2366 КПК України [1, с. 223].

На сьогоднішній день навіть менш вразливі верстви людей, які виступають як потерпілі, слабо захищені. Слідчі продовжують хибну практику, сповіщаючи обвинувачуваному, його родичам про місце проживання потерпілих, пропонують домовлятися між собою. За таких обставин не може йтися про належний захист потерпілих.

Велике значення має відшкодування потерпілим матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином. Відповідно до ст. 28 КПК України особа, якій злочином заподіяно матеріальну шкоду, може пред'явити цивільний позов до обвинуваченого або осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії. Згідно зі ст. 50 КПК України про визнання особи цивільним позивачем слідчий виносить постанову, а суд - ухвалу. Оскільки у зазначених нормах не були передбачені аналогічні права для потерпілих у разі заподіяння їм моральної шкоди, в проекті нового КПК України цю прогалину усунуто.

Ще не існує сталої практики щодо розмірів моральної шкоди від злочину. Суди приймають різні рішення за майже однакових обставин. Є випадки стягнення моральної шкоди за тілесні ушкодження в більшому розмірі, ніж у зв'язку зі смертю. Отже, назріла необхідність розробити чіткі критерії визначення розмірів моральної шкоди за різні види злочинів. Потребують удосконалення й деякі інші правові норми, що стосуються відшкодування завданої потерпілим матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави, з наступним стягненням збитків із засуджених у дохід держави у порядку регресу.

Як зазначено у § 12 вищеназваної Декларації ООН, у випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з Інших джерел, держави повинні надавати компенсації:

а) жертвам, які внаслідок злочинів дістали тяжкі ушкодження або значно погіршили своє фізичне чи психічне здоров'я;

б) сім'ям, зокрема утриманцям осіб, які померли або стали недієздатними внаслідок злочину [9, с. 188].

Зважаючи на досвід зарубіжних країн, для поліпшення виконання рішень про компенсацію потерпілим варто надати таким виплатам пріоритетного значення порівняно з іншими майновими стягненнями з правопорушника.

Внесення змін і доповнень до національного законодавства, а також розробка нових законів щодо посилення захисту потерпілих від злочинів мають відбуватися на основі таких міжнародно-правових актів:

1) Загальної декларації прав людини;

2) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;

3) Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

4) Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього;

5) Конвенції про права дитини;

6) Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок;

7) Декларації про ліквідацію насильства стосовно жінок;

8) Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього;

9) Конвенції про недопущення рабства та подібних практик;

10) Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими;

11) Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;

12) Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку;

13) Приписів медичної етики, що стосуються поведінки медичного персоналу, особливо лікарів, при захисті ув'язнених та затриманих, проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання;

14) Конвенції проти захоплення дипломатів та взяття їх у заручники;

15) Кодексу норм поведінки на державній службі;

16) Кодексу поведінки для державних посадових осіб.

4. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів

У разі отримання достатніх відомостей про наявність причин і умов, що можуть сприяти вчиненню правопорушень, на підставі відповідних рішень працівниками правоохоронних органів проводиться профілактична перевірка. До участі в ній залучаються фахівці, а в разі необхідності – представники громадських організацій.

Службові особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, на яких проводиться профілактична перевірка, зобов'язані надати особам, що проводять перевірку, можливість оглянути територію, приміщення, ознайомитися з необхідними документами, матеріалами, дати пояснення з питань, які стосуються перевірки.

Службові особи, які проводять профілактичну перевірку, зобов'язані діяти в межах повноважень і з дотриманням вимог щодо охорони інформації. Утручання цих осіб у господарську та іншу діяльність підприємств, установ та організацій, на яких проводиться профілактична перевірка, забороняється.

За результатами профілактичної перевірки орган, за рішенням якого вона проводилася, надсилає керівникові підприємства, установи, організації, де виявлено причини й умови, що сприяють учиненню правопорушень, профілактичний припис, подання чи постанову. У профілактичному приписі, поданні чи постанові визначаються заходи щодо усунення причин та умов, що сприяють учиненню правопорушень, і термін їх виконання.

Профілактичні приписи, подання чи постанови є обов'язковими для виконання.

Органи дізнання, досудового слідства, прокурор та суд уживають заходів до усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень, у межах та на підставі кримінально-процесуального законодавства України.

Найбільш кардинальними із основаних на даних віктимологічного аналізу є заходи, зорієнтовані на усунення ситуацій спричинення шкоди. Це наочно простежується стосовно попередження злочинів окремих видів.

Коротко розглянемо заходи віктимологічної профілактики, яку ще часто називають "профілактикою навпаки", таких видів злочинів, як квартирні крадіжки, незаконне заволодіння автотранспортними засобами, грабежі та крадіжки, зґвалтування.

1. Заходи захисту від крадіжок з помешкань громадян. Експерти вважають, що "середньостатистичний" крадій відмовиться від свого наміру, якщо на його шляху з'явиться перешкода, на подолання якої доведеться витратити зайві 4 хвилини. У зв'язку з цим варто ретельно перевірити всі підходи, що ведуть до квартири: двері, вікна, підвал, гараж та інші місця, які можна легко відчинити або зламати.

Двері слід зробити міцними, краще броньованими, укріпити раму вікна; замінити звичайний замок на надійний; скляні двері закрити металевими жалюзі. На нижніх поверхах варто поставити захисні грати.

Доцільно також встановити освітлення вхідних дверей і обладнати квартиру охоронною сигналізацією. У разі тимчасового залишення квартири потрібно надати будинкові (квартирі) жилого вигляду; пропонується застосовувати таймери, які періодично включають і виключають світло та радіо; припинити на певний час доставку пошти та кореспонденції; на балконі вивісити білизну. ЦІ хитрощі створюють ілюзію присутності вдома господарів.

2) Заходи проти незаконного заволодіння автотранспортними засобами:

- не залишати автотранспорт без догляду;

- паркувати автомобіль лише на стоянці, яка охороняється;

- оснастити автотранспортний засіб електронним та механічним протиугонним пристроєм;

- не брати в салон незнайомих пасажирів;

- не показувати навіть близьким людям порядок відімкнення протиугонного обладнання;

- не залишати в машині ключ запалювання.

3) Заходи захисту від пограбувань та крадіжок:

- не носити гаманець у верхніх кишенях одежі;

- не брати з собою зайвих грошей, а лише потрібну суму;

- бажано мати при собі другий гаманець з дрібними грошима, який у разі потреби можна віддати грабіжникам; ніколи не тримати всі гроші в одному місці;

- обов'язково мати в кишені розмінну монету, щоб без потреби не розкривати гаманець та не привертати уваги злочинців;

- жіночі сумочки особливо впадають в око грабіжникам, тому їх не можна залишати без уваги. Не носити відкрито коштовні прикраси та інші дорогі речі;

- не прикріпляти до ключів від квартири ніяких предметів, які допоможуть розшукати власника ключів;

- мати при собі свисток чи газовий балончик, а вночі - кишеньковий ліхтарик;

- не підніматися по східцях, якщо працює ліфт. У разі нападу в ліфті нажати на кілька кнопок для його зупинки і кликати на допомогу.

4) Заходи захисту проти згвалтування:

- обирати при переміщенні в містах добре освітлені людні вулиці;

- виявляти у всьому максимальну обережність та уникати навіть малоймовірної небезпеки;

- не виходити вночі з роботи поодинці, в громадському транспорті триматися один одного;

- з'ясувати заздалегідь місцезнаходження телефонів, а також міліцейських постів по дорозі додому;

- у разі нападу голосно кликати на допомогу перехожих чи сховатися від переслідування у найближчому будинку;

- про факт нападу негайно сповістити міліцію [9, с. 195].

5. Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх

Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх випливають зі специфіки самого її об'єкта. Проаналізуємо ці особливості виходячи з теоретичних засад віктимології. Основним фактором віктимності неповнолітніх є їх вік. Ця віктимність у свою чергу обумовлена двома чинниками:

1) незавершеністю формування особи у біологічному плані, а відтак неспроможністю дати фізичну відсіч злочинним посяганням;

2) незавершеністю формування особи у соціальному плані, а відтак нездатністю адекватно оцінювати обстановку, що веде до більшої вірогідності потрапити в криміногенну ситуацію як жертва злочину [6, с. 162].

Враховуючи особливості неповнолітніх, основними суб'єктами віктимологічної профілактики для них є такі інститути соціалізації, як сім'я і школа. Наведемо перелік головних заходів, які мають здійснювати батьки та педагоги для зниження рівня віктимності своїх дітей:

1) догляд за нормальним розвитком дитини з метою раннього виявлення психічних чи фізичних вад;

2) правильне загальне та статеве виховання, формування культури спілкування;

3) прищеплення дитині навичок поведінки в нестандартних, у тому числі віктимологічних, ситуаціях;

4) закладення основ правових знань.

Шкода, що нашому пересічному громадянинові властива низька правова культура. Саме тому важлива роль у підвищенні віктимологічної грамотності населення належить правоохоронним органам і передусім працівникам міліції. Але їхні можливості у цій сфері обмежені. Хоч органи внутрішніх справ мають у своєму розпорядженні багатий статистичний матеріал та достатній кадровий потенціал для розробки науково обгрунтованих рекомендацій, проте вони, на жаль, не завжди можуть довести їх до широкого загалу. Для реалізації цього завдання потрібно налагодити активну агітаційно-роз'яснювальну роботу. Основними питаннями, що визначають її зміст, є:

1) виявлення стандартних віктимологічних ситуацій;

2) розробка пропозицій, як їх уникнути;

3) вироблення лінії поведінки підлітка, коли він потрапить у віктимологічну ситуацію.

У цьому плані вже існує певний досвід. Так, спеціалісти дослідили такі стандартні віктимологічні ситуації з участю неповнолітніх:

- дитина одна вдома;

- дитина одна на вулиці;

- дитина загубилася;

- дитина піддається насильству;

- дитина стикається з маніяком;

- дитина у чужому автомобілі;

- дитина, захоплена в заручники.

Віктимологічна профілактика серед неповнолітніх може здійснюватися шляхом реалізації таких заходів:

- пропаганда правових знань через ознайомлення читацької та глядацької аудиторії з основними правами та обов'язками громадян, роз'яснення кримінально-правових понять (крайня необхідність, необхідна оборона, затримання злочинця) тощо;

- привернення уваги до питань, пов'язаних із винністю самого потерпілого, тобто такої поведінки жертви, коли вона створює умои, що сприяють злочинові;

- виступи через засоби масової інформації спеціалістів - юристів, психологів, педагогів з практичними рекомендаціями, як уберегти себе від злочинних посягань;

- оперативне інформування населення про кримінальну ситуацію у регіоні з метою упередження можливих злочинних зазіхань;

- висвітлення в засобах масової інформації антигромадської діяльності неформальних підліткових угруповань та пропаганда альтернативних їм організацій;

- роз'яснення батькам, що їхня поведінка є взірцем для дитини, і найкраща профілактика - це їх особистий приклад правильного поводження.

Ми звикли вважати, що навчити дітей тих чи інших правил захисту можна лише за допомогою багаторазових тренувань. Але, як показує практика, це далеко не так. Наші діти навчаються у нас навіть тоді, коли ми абсолютно впевнені, що вони зайняті своєю справою і не помічають нічого навколо. Тому віктимологічна самопрофілактика батьків - дієва "школа виживання" для їх дітей в екстремальних ситуаціях.

Висновки

Віктимологічна профілактика правопорушень – система взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських й індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення та усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою правопорушення.

Систему суб'єктів віктимологічної профілактики становлять:

1) органи державної влади і місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрями, завдання та функції профілактичної діяльності, забезпечують функціонування та реалізацію регіональних і місцевих програм;

2) правоохоронні органи всіх рівнів. Вони забезпечують безпосереднє здійснення заходів спеціальної та індивідуальної віктимологічної профілактики (особиста охорона, охорона житла, майна тощо);

3) підприємства й установи різних форм власності, громадські формування та окремі громадяни.

Всі суб'єкти віктимологічної профілактики об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними і правовими зв'язками.

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх вчинків.

На жаль, віктимологічна профілактика злочинів ще не набула широкого поширення у нашій країні. У деяких районах Києва такі рекомендації розповсюджували дільничні інспектори міліції у вигляді "пам'яток" для мешканців міста. Заходи віктимологічної профілактики мають розроблятися з урахуванням специфіки місцевої кримінальної ситуації і через засоби масової інформації доводитись до відома населення.

Список використаних джерел

1. Кримінально-виконавче законодавство України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -431, с.

2. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності // Право України. -1999. -№ 10. - С. 67-70

3. Джужа О. М. Кримінологія: Спеціальний курс лекцій зі схемами: (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2001. -366, с.

4. Джужа О. Віктимологія на захист прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. -2002. -№ 2. - С.133-138

5. Журов М. Масова віктимність як фактор взаємовідносин // Соціальна психологія. -2007. -№ 2. - С. 93-100

6. Іванов Ю. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. -К.: Вид. Паливода А.В., 2006. -261 с.

7. Косенко С. Віктимологічна профілактика в системі запобігання злочинів // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 12. - С. 48-51

8. Криминология: Учебник для юридических вузов. - СПб.: Б.и., 1998. -573 с.

9. Кримінологія: Навчально-методичний посібник. -К.: Атіка, 2003. -398, с.

10. Курс кримінології: У 2 книгах: Підручник. -К.: Юрінком Інтер, 2001

11. Піщенко Г. Віктимологічні аспекти негативних соціальних явищ, пов'язаних зі злочинністю // Право України. -2006. -№ 5. - С.107-110

12. Сіренко О. Заходи віктимологічної профілактики злочинності неповнолітніх //Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 1. - С. 92-95

13. Шакун В. І. Суспільство і злочинність. -К.: Атіка, 2003. -782, с.

14. Юрченко О. Щодо питання віктимологічного запобігання злочинності неповнолітніх //Вісник Академії правових наук України. -2006. -№ 3. - С. 214-219





Реферат на тему: Характеристика віктимологічної профілактики як особливого виду соціальної профілактики (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.