Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Юридична та фактичні конституції (курсова робота)

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………………….

І. Поняття та сутність конституції:

1.1. Поняття конституції…………………………………………………….

1.2. Сутність конституції……………………………………………………

ІІ. Спільні та відмінні риси конституцій

2.1. Критерії класифікації конституцій……………………………………

2.2. Спільні риси конституцій……………………………………………..

ІІІ. Сутність юридичної і фактичної конституцій……………………………..

3.1. Причини розбіжностей юридичної і фактичної конституцій……….

Висновок………………………………………………………………………….

Список використаних джерел…………………………………………………..


ВСТУП

Проблема дотримання прав особи ставали на протязі всього періоду становлення права і утворення держави.

Згідно теорії «народного суверенітету» головне завдання держави — забезпечити людині політичні і громадянські свободи, які найкраще втілюються в умовах спокою духу, відчуття громадської безпеки, неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку державних осіб, встановлення непорушного режиму законності і ін.

Затвердження прав і свобод особи шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, зокрема конституції, та реальна можливість громадянами ними не завжди співпадають. Проголошення в ст. 1 Конституції України нашої держави демократичною і правовою цілком не відповідає сьогоднішнім реаліям.

З даною проблемою стикається не лише Україна. Ці негативні сторони були притаманні і розвитку іншим країнам: США, Франції, Великобританії, ФРН тощо. Щоправда, всі ці нагальні проблеми не зникають через певні неможливості тієї чи іншої держави їх усунути.

Тема даної курсової роботи є досить актуальною. Обравши шлях незалежного розвитку у серпні 1991 року, український народ поставив собі за мету створення правової держави, необхідним елементом якої е верховенство Конституції у правовому просторі держави. Водночас надзвичайно важливим завданням подальшого розвитку українського суспільства є реальне забезпечення проголошених Конституцією прав і свобод людини. У цьому зв'язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення і розвитку конституційного ладу сучасних високорозвинутих країн, так і сучасний стан дотримання в цих країнах прав людини.

На жаль, на сьогоднішній день ще досі існують держави, в конституціях яких проголошуються всі демократичні права і свободи особи, але на практиці це цілком не так.

Дана курсова робота присвячена саме конституції як основному закону держави, дієвості її приписів для громадян в сучасних умовах. Приділяючи увагу конституції, увага зосереджується на тому, що всі інші закони та підзаконні нормативні акти приймаються на її основі і не можуть їй суперечити. Саме тому всі сфери державно-політичного і суспільного життя залежить від конституції відповідної держави.

Тобто, фактична дієвість приписів конституції повинна забезпечити всі правові механізми гарантування і захисту прав громадян, які передбачені основним законом держави.

Оскільки життя не стоїть на місці, між юридичною і фактичною конституцією завжди існує визначена розбіжність. Перебороти її можна шляхом внесення відповідних виправлень у діючу конституцію (як це робиться, наприклад, в Австрії), прийняття спеціальних конституційних законів (США, Франція) чи в результаті діяльності судової влади (США). Занадто велика розбіжність між писаною конституцією і дійсністю може привести до соціального вибуху і, в остаточному підсумку, прийняттю нової конституції.

Конституція ввійшла в людську цивілізацію як носителька трьох ідеалів: а) обмеження меж влади держави, його органів і посадових осіб у суспільстві; б) установа механізмів і процедур здійснення владних функцій; в) фіксація, визначення юридичних границь між сферою додатка верховної державної влади і сферою політичної, економічної і соціальної волі індивіда; сферою функціонування суспільства на засадах недержавних форм внутрішньої саморегуляції.

Передумовами прийняття конституцій праники називають: а) історична першопричина — буржуазні революції; б) сучасні конституції суть наслідку таких подій, як: війни, соціальні революції, зміни політичних режимів, державні (військові) перевороти, утворення нових держав, розділи територій, виділення зі складу федерації, звільнення від колоніальної залежності і т.д.

Наявність конституції — це обов'язковий компонент сучасної держави. Значення конституцій для благополучного функціонування сучасної цивілізації настільки велико, що вже сам факт її прийняття (безвідносно до змісту) може бути оцінений як крок до демократичної організації суспільства; оскільки будь-яка конституція в більшій чи меншій мірі передбачає обмеження (самообмеження) державної влади, створення можливостей саморегуляції суспільних інститутів і установ.

Хоча питання про поняття, сутність конституції, її ознаки досліджуються вже три сторіччя з часу появи перших конституцій: у США (1787 р.), Франції і Польщі (1791 р.), однак вони, безумовно, у плані їхньої актуальності, відносяться до числа далеко не вичерпаних і найбільш складних у теорії держави і права.

І. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

1.1. Поняття конституції

На сьогоднішній день в світі нараховується більше 100 діючих конституцій. Деякі з них прийняті більше 100 років тому. Найбільш старими є конституції США (1787 р.), Норвегії (1814 р.), Бельгії (1831 р.), Аргентини (1853 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарії (1874 р.). Однак більшість конституцій з'явилися після другої світової війни. Що ж таке конституція і чому вона є невід'ємним «атрибутом» держави?

У перекладі з латинського слово «constіtutіo» означає «установлюю», «засновую». У юридичному значенні конституція — це документ установчого характеру.

Своїм походженням конституції зобов'язані приходу до влади буржуазії, точніше кажучи — її виходу на політичну арену, у боротьбі з феодалізмом. У такій країні як Англія, де буржуазні перетворення почалися раніше, ніж в інших країнах, та значно раніше, ніж у цих країнах були прийняті документи конституційного характеру.

У науці конституційного права поняття «конституція» застосовується в двох змістах.

В матеріальному змісті — писаний акт, сукупність актів чи конституційних звичаїв, що проголошують і гарантують права і свободи людини і громадянина, визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їхню компетенцію і взаємовідносини, державну символіку і столицю.

У формальному змісті конституція являє собою закон чи групу законів, що володіють вищою юридичною силою стосовно всіх інших законів.

1.2. Сутність конституції

Відповідно до концепцій конституціоналізму, теоріями поділу влади і природних прав людини ціль прийняття конституції полягала в тому, щоб установити межі здійснення державної влади, обмежити її визначеними рамками, не допустити сваволі при її здійсненні як у відносинах окремих галузей влади одна з одною, так і стосовно людської особистості. На це вказував ще професор А.Д.Градовський. Він писав: «Основною і загальною ознакою конституційних форм є те, що можна назвати самообмеженням державної влади, у силу чого ця влада не є абсолютною, у чиїх би руках вона не знаходилась, у руках народу чи монарха з народним урядом».

Про це ж говорять і сучасні закордонні вчені. Так, Бірд у своїй книзі «Американське правління» визначав конституція як документ, що встановлює межі керування, вказує його повноваження і визначає свободи осіб і громадян.

Таким чином, можна сказати, що прийняття конституцій було, безперечно, прогресивним актом.

Будь-яка конституція сполучає у собі елементи фіктивності і реальності. Тому визначення конституції тільки як фіктивної чи реальної є умовним, відбиває переважні ознаки.

Способами подолання фіктивності правники називають: а) відновлення юридичної конституції (повне чи часткове); б) «осучаснення» конституції в ході створення судових прецедентів її застосування і тлумачення компетентними судовими органами; в) нове законодавче регулювання на базі «старої» конституції.

Важливим у характеристиці сутності конституції є ще один висновок, що заснований на навчанні Лассаля: про те, що фактична конституція може відійти від юридичної конституції як вправо, так і вліво. У першому випадку говорять, що юридична конституція більш демократична, ніж фактична. В другій ситуації, навпаки — що юридична конституція є більш консервативною, а фактична — більш радикальною (ліберальною). Таким чином, якщо давати характеристику конституції як основному закону держави, то можна сказати, що фіктивними можуть бути як демократичні (радикальні), так і консервативні (помірні, або авторитарні) юридичні конституції.

Негативні практичні наслідки визначення сутності Конституції як співвідношення сил у тому, що, по суті, що відповідає концепція заперечувала необхідність юридичної конституції — коли незабаром і так усе визначено природним чином. Не випадково, що В.І.Ленін — один із прихильників класово-вольової концепції не відразу прийшов до думки про необхідність юридичної конституції для нової, соціалістичної Росії — конституційна комісія була створена не відразу після жовтневої революції 1917 року, а конституція була прийнята лише в липні 1918 року. Проте, сформульоване Ленін визначення класової сутності конституції, як відзначають фахівці, «стало методологічною основою науки конституційного права в соціалістичних країнах, а також ліворадикальних конституційних доктрин на Заході й у країнах, що розвиваються. Поняття «класова сутність конституції» використовувалося для визначення типу конституцій і їхньої класифікації (буржуазні, соціалістичні, буржуазно-феодальні, пробуржуазні, революційно-демократичні й інші)».

Відомий російський державознавець Н.А. Михолева, пропонує «некласову» версію поняття сутності конституції: конституція — це «форма вираження народних, а не класових інтересів, правовий регулятор загальсоціальних процесів». У її представленні: «Конституція — це завжди суспільний компроміс, викликаний політичними реаліями. Вона служить засобом цілеспрямованого впливу на суспільні відносини, умовою погоджених дій усіх соціальних шарів суспільства». На думку Ю.А. Юдіна: «критикуючи марксистську доктрину за вузькокласовий підхід», не можна впадати в іншу крайність; розкриваючи загальне поняття конституції, не можна цілком виключити з аналізу класові фактори і визначати конституцію тільки як форму вираження народних (національних) інтересів, як «продукт високого ступеня політичної і юридичної згоди». Ю.А.Юдін вважає, що визначальним у характеристиці сутності конституції «є те, що конституція виражає соціальний чи компроміс згоду, що досягаються в момент її прийняття різними соціально-політичними силами по корінному питанню, що вона вирішує — обмеження меж утручання держави в життя суспільства й індивідів».

ІІ. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙ

2.1. Критерії класифікації конституцій

Марксистсько-ленінський напрямок у правознавстві звичайно розрізняє конституції буржуазного і соціалістичного типів, а також конституції, перехідні до буржуазного типу (у країнах капіталістичної орієнтації) і перехідні до соціалістичного типу (у революційно-демократичних державах, у тому числі в країнах соціалістичної орієнтації). В основу такої класифікації покладені насамперед соціальні ознаки: характер суспільного ладу, що закріплюється основним законом, і природа політичної влади (іноді враховуються й інші моменти, наприклад організація державної влади на основі принципу повновладдя рад у соціалістичних країнах).

Така класифікація відбиває (правда, далеко не цілком) існуючі реалії, хоча термін «буржуазні» стосовно багатьох сучасних західних конституцій невдалий. Як уже відзначалося, ситуація в сучасному світі набагато складніше, переплітаються елементи капіталізму і соціалізму, йдуть процеси зближення різних правових систем. З іншого боку, у деяких монархічних державах (наприклад, у Лесото, ПАР, Заїрі) діють (чи діяли) такі конституції, що ще далекі від буржуазних і тим більше від буржуазно-демократичних моделей. Тому з погляду соціального характеру нерідко розрізняються: напівфеодально-теократичні конституції (наприклад, конституції Брунею, Катару, Саудівської Аравії), конституції капіталістичного суспільства, конституції тоталітарного соціалізму і постсоціалістичні конституції. На базі зближення правових систем, що відбувається, складається модель конституції сучасної цивілізації, що у той же час враховує особливості різних країн. По ознаці демократичності конституцій розрізняються демократичні, авторитарні і тоталітарні. Характеристика їх дана вище.

Слід зазначити лише, що відкрито авторитарні конституції зустрічаються вкрай рідко, звичайно реальний авторитаризм буває прикритий демагогічними нормами. Сказане відноситься і до тоталітарних конституцій, хоча в даному випадку антидемократизм виражений найбільше чітко.

Вище вже говорилося про розподіл конституцій з погляду їхньої структури на консолідовані, неконсолідовані й ін.

У залежності від форми розрізняються два види конституцій: писані і неписані. Писана конституція — це особливий законодавчий чи акт трохи нерідко різночасних актів (наприклад, у Фінляндії, Швеції), що офіційно проголошені основними законами даної країни.

Неписана конституція — це сукупність різних законів, судових прецедентів і звичаїв (конвенціональних норм); через останній така конституція і називається неписаної. Ці акти і норми у своїй сукупності закріплюють якоюсь мірою основи існуючого ладу, але формально не проголошені як основні закони (Великобританія, Нова Зеландія).

Зазначене розходження значною мірою умовно, тому що в даний час немає таких конституцій, що були б цілком неписаними (навіть Великобританія, що вважається класичною країною неписаної конституції, має в складі основного закону безліч писаних актів). Власне кажучи, це комбіновані конституції, що містять писані і неписані норми. Тому зазначене вище розходження писаної і неписаної конституції часто заміняють розходженнями формальної конституції (конституційний акт) і матеріальної конституції (сукупність норм, що регулюють питання конституційного значення).

Один по одному видання конституції закордонних країн підрозділяються на: октроірувані (даровані); прийняті представницьким органом (установчими зборами, парламентом); схвалені на референдумі.

Октроірувані конституції видаються владою глави держави без участі представницьких органів. В епоху катастрофи феодальних порядків у Європі конституції нерідко «дарувалися» монархом «своєму народу». Зараз така форма октроірування зустрічається рідко (Катар, Кувейт і ін.). У період катастрофи колоніальної системи октроірування придбало іншу форму — дарування метрополією конституції колишньої колонії. Насправді ж ні в тім, т в іншому випадку октроірування не було добровільним актом: європейські конституції XІ в. були вирвані у феодалів у результаті боротьби народних мас на чолі з буржуазією, а сучасні «даровані» конституції завойовані в результаті перемог національно-визвольних революцій.

По способі зміни розрізняються «гнучкі» і «тверді» конституції.

«Гнучкими» називають ті з них, що змінюються в тім же порядку, що й інші закони (така, наприклад, неписана конституція Великобританії). Для внесення змін у «тверді» конституції вимагаються особливі умови, зазначені вище (кваліфікована більшість голосів, подвійний вотум, твердження на референдумі й ін.). В даний час спостерігається тенденція появи усе більшого числа «змішаних» один по одному зміни конституцій: одні їхньої статті не підлягають зміні взагалі, інші змінюються в ускладненому порядку, треті — у спрощеному. Внести виправлення в «тверду» конституцію, природно, сутужніше, ніж у «гнучку», але якщо текст конституційного документа залишається без змін протягом тривалого часу, те це ще не виходить, що незмінної залишається також і фактична конституція країни. Фактична конституція змінюється щораз , коли змінюється в країні співвідношення сил, але в тексті конституційного документа такі зміни відбиваються далеко не завжди.

У залежності від періоду дії конституції бувають постійними і тимчасовими. Зрозуміло, віднесення тієї чи іншої конституції до першої групи аж ніяк не означає її вічної дії: вічних конституцій не було і немає (більш двох століть діє конституція США, більш століття — Бельгії). Нерідкі випадки, коли прийняті й офіційно названі постійними конституції незабаром скасовувалися і замінялися новими, більш прогресивними чи, навпроти, реакційними. Постійна конституція — це така, у якій не встановлюється заздалегідь яких-небудь хронологічних границь її дії.

Тимчасова ж конституція обмежує термін своєї чи дії встановлює умови, при настанні яких вона заміняється постійною конституцією (наприклад, Конституційна декларація Єменської Арабської Республіки 1974р., тимчасові конституції ОАЭ 1971 р., Судану 1985 р.,

Таїланду 1991 р., ПАР 1994 р. і ін.). Тимчасові конституції приймаються без скликання установчих зборів і на референдум не виносяться. Звичайно вони проголошуються главою держави (так часто було в Єгипті, така тимчасова конституція Таїланду 1991 р.) чи новим керівництвом країни після чергового перевороту (Судан у 1985 р.).

В умовах катастрофи тоталітарних режимів тимчасові конституції приймалися на загальнонаціональних конференціях (Заїр, Ефіопія й ін.). У деяких країнах у такий спосіб прийняті і постійні конституції (Бенін, Конго, Чад і ін.). Багато хто з названих вище тимчасових конституцій уже замінені іншими, але, наприклад, в Іракові й ОАЭ тимчасові конституції діють уже більш чверті століття.

З погляду цілеполягання розрізняють конституції програмного характеру і що констатують. Програмними звичайно є всі соціалістичні конституції, визначальні цілі будівництва соціалізму і комунізму (наприклад, у Китаї, як пояснюють його керівники, ціль будівництва соціалізму, поставлена в конституції, зажадає для свого здійснення приблизно 100 років). Конституції, що констатують, не містять програмних положень про перетворенні суспільства (наприклад, конституція США). Однак велика частина норм програмних конституцій — що констатують, а в конституціях, що констатують, майже завжди містяться елементи програми (наприклад, у преамбулах). Розрізняють також конституції федеративних держав, унітарних держав, суб'єктів федерації. У рідких випадках конституції маються в автономіях політичного характеру (наприклад, Автономна Республіка Крим в Україні).

2.2. Спільні риси конституцій

Безумовно, кожна з нині діючих конституцій володіє специфічними індивідуальними рисами. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні й інші особливості відповідних країн. У той же час конституціям притаманні деякі загальні, співпадаючі риси.

До спільних рис конституцій різних країн можна віднести наступні:

o всі конституції в тій чи іншій формі проголошують гасло народного суверенітету. У цьому відношенні єдині як старі, так і нові конституції. Конституція США (преамбула): «Ми, народ Сполучених Штатів... урочисто проголошуємо і встановлюємо цю конституцію...». У преамбулі перелічуються «цілі утворення більш досконалого союзу», але нічого не говориться про владу і її носіїв. Ст.25 Конституція Бельгії 1831року говорить наступне: «Усі влади виходять від народу. Вони здійснюються встановленим конституцією порядком».

o всі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститути приватної власності.

o в конституціях, як правило, відтворюються і закріплюються основні принципи теорії поділу влади. В деяких конституціях (італійська, французька, німецька) концепція поділу влад не виражена семантично точно, вона як би мається на увазі, з неї виходять. В інших (американська, датська, японська) принципи поділу влад чітко сформульовані у відповідних статтях. Принцип поділу влади, доповнений «системою стримувань і противаг», покладений в основу американською конституцією.

o всі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави — республіку чи монархію. Конституційні приписи з цього питання можуть бути різними, але вони завжди містяться в тексті основного закону. Так, ст.4 (Глава ІV) конституції США нічого не говорить про форму правління всього союзу, але закріплює республіканську форму правління для штатів: «Сполучені Штати гарантують кожному штату в дійсному Союзі республіканську форму правління...».

o конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою—унітаризм чи федерацію, хоча в самому тексті основного закону можуть бути відсутні прямі приписи про це (Франція, Японія). У цьому випадку як би передбачається, що самоумовчання про форму державного устрою є констатацією унітаризму як найбільш розповсюдженого способу національно-політичної організації території країни.

o всі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян або підданих.

ІІІ. СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ І ФАКТИЧНОЇ КОНСТИТУЦІЙ

Як приклад наявності суперечностей між юридичною і фактичною конституцією досить взяти за приклад Конституцію СРСР 1977р.

Право на свободу пересування було суттєво обмежено через існування інституту прописки і різноманітними перешкодами при виїзді за кордон.

Також варто згадати і про ст. 28 Конституції СРСР, яка передбачала норму щодо «підтримки боротьби народів за національне визволення». Історія свідчить про протилежне. Одним з приписів Конституції СРСР, що носив чистий декларативний характер, містився в ст. 72. Дана стаття закріплювала право кожної союзної республіки вільного виходу зі складу Радянського Союзу.

Аналогічна ситуація складається і зі ст. 29 цієї конституції. Відносини СРСР з іншими державами будувалися далеко не на додержанні принципу суверенної рівності. Характерні риси васалів СРСР були притаманні багатьом державам світу у другій половині ХХ ст. (НДР, Румунія тощо). Те саме можна сказати і про конституційну норму, яка передбачала права народів розпоряджатися своєю долею.

Ст. 46 Конституції СРСР надавала право громадянам СРСР користуватися досягненнями культури шляхом загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури. Враховуючи наявність цензури і обов'язкової ідеології, невиконання цього конституційного припису носило постійних характер, за реалізацію якого для особи могла настати кримінальна відповідальність.

Але, говорити про те, що Конституція СРСР не була фактичною за своєю суттю, було б неправильно. З юридичної точки зору більшість статей діяли. Наприклад, ст. 50 гарантувала громадянам свободи слова, друку, зборів, мітингів. Фактично даного права (у порівнянні з країнами Західної Європи та США) громадяни СРСР не мали. Але ці права гарантувалися громадянам СРСР лише в тому випадку, якщо реалізація відбувалася «відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу».

Конституція як основний закон життя держави має різні грані. Вона закріплює основи суспільного і державного устрою і регламентує усі відносини, зв'язані з правами, волями й обов'язками громадян. І люди по-різному сприймають права й обов'язки. Причому в грамотних, високо утворених громадян і людей, не обтяжених утворенням, бачення проблем відрізняється.

Останні чомусь вважають, що якщо в конституції закріплене право, то воно повинно автоматично перетворюватися в життя. Насправді так не відбувається. Наприклад, право на житло в Конституції закріплено у відношенні кожного громадянина Росії, але квартири мають далеко не усі. Тільки невелика частина громадян одержують житло від держави, муніципальної влади, наприклад, військовослужбовці. Всі інші можуть реалізувати це право, заробивши гроші і купити квартиру самостійно. Це здається протиріччям, особливо людям старшого покоління. Адже вони звикли до того, що держава була соціалістичне, громадянам забезпечувалися безкоштовна освіта, безкоштовна медицина, безкоштовні квартири. Аналогічна ситуація склалася сьогодні і в Україні.

Як зазначено в статті 7 Конституції РФ, Росія — це соціальна держава. Різниця в тому, що право на житло має кожен громадянин, але він повинний реалізувати його власними зусиллями і фінансуванням. Це стосується й охорони здоров'я, і освіти. Необхідно зрозуміти: права, закріплені в Конституції, реалізуються не автоматично. Багато правників, зокрема, декан державно-правового факультету Юридичного інституту Далекосхідного державного університету В.Шеховцов називає це «мірою можливого поводження»[1].

Всі протиріччя ефективно вирішуються в державі з працюючою економікою, де виробляються товари, послуги, збираються податки, отже, у бюджеті велика дохідна частина, і тоді держава прагне більш повно реалізувати права людини й у відношенні житла, і у відношенні безкоштовної освіти. Поки цього немає, кожному приходиться вирішувати проблеми самостійно.

Основний закон визначає границі можливого. Не Конституція повинна забезпечити реалізацію прав і свобод громадян, а держава через бюджет. Для зруйнованої економіки країни це питання дуже хворобливе.

У визначеному змісті Конституція — це чорні букви на білому папері. Юридична Конституція України — це 161 стаття, у цілому дуже правильних формулювань. Реальний порядок дії цих норм — це фактична Конституція. На жаль, деякі норми не втілюються в чи життя діють не повною мірою. Це явище називається «фіктивністю» Конституції. Норми законів виконують люди, а ми, як відомо, недосконалі. Тому людський фактор, у тому числі й у вищих структурах влади, безсумнівно, відіграє вирішальну роль.

3.1. Причини розбіжностей юридичної і фактичної конституції

Існування критерії поділу конституцій на юридичні і фактичні деякі правники пояснюють існуванням матеріальних, ідеальних і юридичних джерел права та чинників, що впливають на формування права.

Матеріальні джерела лежать в основі потреби розвитку суспільства, у базисних його відносинах.

Зовнішні фактори впливу — правосвідомість, політична орієнтація, міжнародні і внутрішньополітичні впливи складають джерело права в ідеальному змісті.

Юридичним джерелом є сам юридичний акт, що одержує реальне вираження об'єктивних потреб суспільного розвитку.

Крім цього на формування права діють і інші обставини: політичні, економічні, соціальні, національні, релігійні і т.п. Вони можуть бути об'єктивними (не залежать від волі і бажання людей) і суб'єктивними — результатом партійної боротьби, законодавчою ініціативою і т.п.

Все це прямо впливає на правовий характер законів в державі. Конституція — це основний закон держави. Її сутність полягає в тому, що вона відображає розміщення політичних сил у суспільстві, юридично закріплює баланс їхніх інтересів. Враховуючи той факт, що розрізняють фактичну і юридичну конституції, можна сказати ще, що фактична конституція — це реальні відносини в суспільстві, а юридична конституція представляє собою правове оформлення цих відносин.

Намагання держави якомога більше зменшити правову різницю між юридичною і фактичною конституцією впливає на всі сфери життя суспільства. Наприклад, ст. 130 Конституції України передбачає належне фінансування та умов функціонування судів та діяльності суддів. Дана норма сьогодні, на жаль, не виконується. У випадку створення державою належних умов здійснення правосуддя судами, думка спільноти щодо корумпованості, заангажованості судів може абсолютно зникнути, що, в свою чергу, може призвести до збільшення звернень до суду громадянами щодо захисту їх порушених прав. Також це призведе до впевненості громадян щодо неприпустимості свавілля державних органів та інших осіб.

Щоправда, іншим шляхом подолання того рівня різниці між юридичної і фактичною конституцією можна досягти за допомогою внесення змін до конституції. Але, багато правників-конституціоналістів вважають внесення змін до основного закону держави з метою більшої дієвості його приписів вважають неприпустимими. З однієї точки зору логічно було б почати процес по визначеній модернізації. З іншого боку, будь-яка зміна до конституції — це не зовсім раціональний момент із погляду соціально-психологічного: будь-які зміни в основному законі країни завжди дуже болісно сприймаються. Особливо нашим суспільством, що зараз дуже сильно заполітизоване на тлі нещодавніх виборів Президента України 2004 р. та Верховної Ради України 2006 р. і т.д. Тому, напевно, конституцію треба змінювати, розглянувши всі можливі варіанти.

ВИСНОВОК

У деяких країнах політична еліта прагне правити крім конституції. Цей процес супроводжується як офіційним культом конституції, так і теоретичним обґрунтуванням необхідності і доцільності позаконституційного правління. Примітно наступне висловлення американських професорів Д.Коррі і Г.Ебрегема: «Конституція — це рама чи шасі, на якому встановлений працюючий двигун уряду. У границях визначеної терпимості тип і система двигуна можуть бути модифіковані без зміни самої рами. Конституція взагалі повинна пристосовуватися до відомих змін працюючих механізмів уряду». Виходить, що, з одного боку, конституція потрібна, тому що без її не може обійтися жодне демократична держава. З іншого боку, конституція вступає в протиріччя з діями політичної еліти. Історична колізія між законністю і доцільністю щораз зважується в залежності від розміщення політичних сил у суспільстві.

Якщо стосовно державної влади суть конституції правової держави полягає у встановленні обмежень (меж) здійснення державної влади, то стосовно до індивідів суть конституцій правої держави в зворотному: вони проголошують переважно права і свободи людини і громадянина, а не його обов'язку. Причина різних концептуальних підходів у конституційному регулюванні пояснюється тим, що в державно-правовому обороті (відносинах) держава й індивід не є рівноправними партнерами. За державними органами (посадовими особами) стоять владні повноваження й апарат примуса, що забезпечує ці повноваження; а людина (громадянин) не наділяються такими адміністративними і «силовими» можливостями. Звертаючи увагу на зазначену однобічність конституційного регулювання на прикладі дослідження Основного Закону ФРН І.Ізензее пише: «Задача конституції правової держави полягає в тому, щоб забезпечити волю його громадян і зв'язаність державної влади правом, а не в тому, щоб санкціонувати цивільні обов'язки й умови здійснення державою його функції. От чому Основний закон проголошує зв'язаність законом і правом як виконавчої влади, так і правосуддя, а не законослухняність громадянина, хоча, звичайно, припускає його необхідність».

На жаль, незважаючи на постійні наголошення державних органів України на тому, що Конституція України є однією з найбільш демократичних конституцій у світі, багато її норм просто-напросто не виконуються. Наприклад, шлях держави України до поглиблення безпосереднім форм здійснення влади народом був би більш послідовним. якби поряд з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права законодавчої ініціативи з боку народу, як це передбачено, наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії та деяких інших країнах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України 1996 р. — К.: Просвіта, 1996.

2. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 7 жовтня 1977 р.

3. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. — К.: АртЕк, 2001.

5. Конституційне право України / За ред. Тодики Ю.М., ЖуравськогоВ.С. — К., 2002.

6. Конституційне право України / За ред. Кравченка В.В. — К.: Атіка, 2006.

7. Конституційне право України / За ред. Тація В.Я, Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М. — К., 1999.

8. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник ЇЇ За заг. ред. В.О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

9. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. В 2-х томах / Под. ред. Б.А. Страшуна. — М., 1995.

10. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. — М., 1995.

11. Автономов А.С. и др. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. — М.: Юриспруденция, 2001.

12. Ковешников Е.М. Основы конституциооного права зарубежных стран. — М.: Инфра-М, 2001.

13. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран. — М.: Юрайт, 2001.



[1] Див.: Т. Козина. Юридическая конституция отличается от фактической // Золотой Рог. — 2003. — № 97.





Реферат на тему: Юридична та фактичні конституції (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.