Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Історія, функції і загальна характеристика Конституції України 1996р (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Історія Конституції України 1996р. 4

2. Структура и функції Конституції України 1996р. 9

Висновки. 14

Список використаної літератури. 15


Вступ

Актуальність дослідження. Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті ґенези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція України 1996 р. стала першою загальновизнаною в усьому світі вітчизняною конституцією незалежної Української держави, що визначила основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування та правовий захист Конституції. На відміну від Конституції П. Орлика 1710 p., Конституції УНР 1918 р. та ряду українських радянських конституцій, чинна Конституція України діє протягом десяти років самостійного і незалежного існування нашої держави.

Однією з особливостей національного конституційного процесу стало те, що Конституція України була прийнята лише через п'ять років після проголошення незалежності України, найпізніше із всіх колишніх республік, що входили до колишнього Радянського Союзу. Втім складність конституційного процесу так чи інакше була властива усім пострадянським республікам.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси конституції України як основного Закону України.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси Конституції України.

Предметом дослідження виступає розгляд конституції України як основного Закону України, його основні функції та структура.


1. Історія Конституції України 1996р.

Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1991—1996 pp.) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 pp.) став періодом реалізації Конституції України 1996 p.; третій період (2004 р. — донині) позначився початком процесу внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційної реформи). Кожному із зазначених періодів історії Конституції України 1996 р. властиві свої особливості, специфіка.

Перший період історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 pp.) був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найскладнішим і суперечливим. Його умовно можна поділити на кілька «півперіодів»: 1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до підготовки Концепції Конституції України 1992 p.; 2) від прийняття Концепції Конституції України 1992 р. до винесення першого проекту Конституції України на народне обговорення (15 липня — 1 грудня 1992 p.); 3) від завершення обговорення першого проекту Конституції України в грудні 1992 р. до підготовки та затвердження Верховною Радою України другого проекту Конституції України у травні 1993 p.; 4) травень-листопад 1993 р. — доопрацювання другого проекту Конституції України; 5) листопад 1993 р. — 1995 р. — конституційна криза в Україні; 6) підготовка та прийняття Конституційного Договору України в 1995 p.; 7) від прийняття Конституційного Договору в 1995 р. до прийняття Конституції України 1996 р.

Історія Конституції України 1996 р. починається з 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Ця Декларація стверджувала сучасну назву держави — Україна, визначила народ України єдиним джерелом влади в країні, встановила принцип верховенства права тощо. Декларація про державний суверенітет України фактично визначила основи державного ладу України.

Але положення Декларації про державний суверенітет України не могли бути повністю реалізованими у зв'язку з продовженням дії на території України радянського законодавства, існування подвійного громадянства, загрози укладення оновленого союзного договору тощо. Новонароджувана держава нагально потребувала прийняття нової Конституції.

24 жовтня 1990 р. Верховна Рада України затвердила склад першої Конституційної комісії як органу парламенту під керівництвом Голови Верховної Ради України Л. М. Кравчука (після обрання Л. М. Кравчука Президентом України її співголовою став ще й І. С. Плющ) можна умовно поділити на два періоди — активної праці (до жовтня 1993 р.) і формального існування (до 10 листопада 1994 p.). У середині першого періоду чітко виокремлюються ще кілька етапів, пов'язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР 17 березня 1991 р., Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 p., всенародне обговорення першого варіанта проекту Конституції (15 липня — 1 грудня 1992 р.) і поява другого проекту Конституції 26 жовтня 1993 р.[6, c. 201-203].

Складним випробуванням для національної державності став референдум СРСР 17 березня 1991 р., на якому 70,16 % громадян України висловилися за збереження СРСР, а 80,2% — за входження УРСР до складу Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України. Але чітка позиція Верховної Ради щодо легітимізації незалежності України та остаточна руйнація самого СРСР визначили подальший поступ України до розбудови національної державності.

Тим часом Верховна Рада здійснювала цілеспрямовану діяльність щодо розробки проекту нової Конституції України і 19 червня 1991 р. парламент схвалив Концепцію нової Конституції України, що стала підґрунтям для розроблення нині чинного Основного Закону.

Доленосною подією конституційного життя незалежної України стала легітимація її незалежності. Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародно-правових відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріплення основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Вітчизняний законодавець обрав шлях тимчасової адаптації радянської Конституції УРСР 1978 р. до реальних потреб незалежної держави. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон про внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 р. з метою приведення її у відповідність до конституційного законодавства України. Цей Закон виключив ст. 72 Конституції УРСР 1978 p., що встановлювала предмети відання Української РСР та ст. 75, яка декларувала захист суверенних прав Української РСР Союзом РСР. Закон від 19 червня 1992 р. виключив ст. 19, яка закріплювала положення про непорушний союз робітників, селян та інтелігенції як соціальну основу Української РСР та положення про державне сприяння посиленню соціальній однорідності суспільства, а також ст. 59, що визначала обов'язок громадян боротися з розкраданням державного і суспільного майна й бережно ставитись до народного добра.

Оновлена радянська Конституція мала тимчасово, до прийняття нової Конституції України, виконувати її функції. Положення чинної на той час Конституції більш чітко розмежовували повноваження законодавчої, виконавчої й судової влади. Були також затверджені державні символи України — Державний Герб, Державний Прапор і Державний Гімн України. Втім закони, які б нормативно деталізували положення про державні символи тривалий час, навіть після прийняття Конституції України 1996 р., не приймалися.

За оновленою Конституцією 1978 р. єдиним органом законодавчої влади в Україні була Верховна Рада в складі 450 народних депутатів, що обиралися населенням на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Правовий статус парламентаріїв визначався Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. У цьому Законі визначалися: конституційно-правовий статус народного депутата України; його права та обов'язки у Верховній Раді України та її органах, у виборчому окрузі та за його межами; гарантії депутатської діяльності та встановлювалася відповідальність вітчизняного парламентарія за порушення чинного законодавства[8, c. 186-188].

З метою здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належить до компетенції українського парламенту, Верховна Рада України сформувала з числа парламентаріїв постійні комісії. Організація та діяльність цих комісій регламентувалася Законом України «Про постійні комісії Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. Положення закону про постійні комісії (після 1996 р. — комітети) парламенту закріплювали правовий статус парламентських комісій, визначали їх функції та повноваження і встановлювали порядок роботи постійних комісій Верховної Ради України.

Главою держави і главою виконавчої влади визначався Президент України. Його конституційно-правовий статус, права і обов'язки визначали Конституція і Закон «Про Президента Української РСР» від 5 липня 1991 р.

Було також створено законодавчу базу реформування органів місцевого самоврядування, що отримала своє закріплення в Законі України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування», прийнятому в березні 1992 р. Відповідно до Закону діяльність Рад народних депутатів обмежувалася повноваженнями в здійсненні місцевого та регіонального самоврядування, а функції виконавчої влади на місцях делегувалися представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад визначався в Законі України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» від 4 лютого 1994 р.

За відносно нетривалий період у незалежній Україні було створено правову базу, що регламентувала основні питання суспільного та державного життя. Але безконфліктного функціонування усіх гілок влади, всього державного механізму в центрі та на місцях не вдалось досягти. На генезис національного конституційного процесу наклали негативний відбиток протистояння між Верховною Радою України і Президентом України щодо поділу владних повноважень та визначення форми державного правління, протистояння між центром та регіонами щодо розмежування компетенції. Ситуація погіршувалася соціально-економічними негараздами[1, c. 349-352].


2. Структура и функції Конституції України 1996р.

Структура Конституції Україні відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія «структура конституції» є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окрема конституція.

Форма конституції має зовнішню і внутрішню сторони, тобто систему і структуру1. Система Конституції України як об'єктивне явище конституційного права впливає на її внутрішню побудову, яка значною мірою формується під впливом суб'єктивних чинників. Водночас зв'язок системи і структури конституції є взаємним. Структура Конституції України не лише відображає її систему, а й впливає на якісні характеристики цієї системи.

Структура Конституції України є, власне, внутрішньої побудовою єдиного цілісного нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Як справедливо зазначав П. Б. Стецюк, питання структури кон-ституції як документа, очевидно, найкраще і найпростіше розглядати у випадках, коли йдеться про писану одноактну (тобто таку, яка є єдиним логічно побудованим і завершеним документом) конституцією. За наявності конституцій з іншими формами вираження (писаної не-кодифікованої чи змішаної конституцій), розгляд питання про їхню будову як таку певним чином ускладнюється2. Конституція України 1996 р. належить саме до писаних одноактних конституцій. Говорячи про її структуру, слід мати на увазі структуру єдиного нормативно-правового акта.

Щодо поняття структури конституції думки вітчизняних і зарубіжних учених у цілому збігаються. На думку Ю. М. Тодики, структура конституції — це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси — розділи та послідовність їх розміщення1. При цьому під структурою конституції вчений розуміє логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті конституції. П. Б. Стецюк вважає, що структура конституції — це її внутрішня будова, це поділ її тексту (за логічними критеріями) на окремі складові частини.

Російські вчені-конституціоналісти також схильні розуміти під структурою конституції її зовнішню форму, спосіб внутрішньої побудови конституції як нормативно-правового акта. Так, М. В. Вітрук розуміє під зовнішньою формою конституції зовнішнє вираження конституційних положень у вигляді одного або кількох нормативних актів, що мають специфічну назву — конституція, основний закон, декларація, статут і т. д.4.

Отже, структура Конституції України — це внутрішня взаємоузгоджена побудова Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили[7, c. 234-237].

Преамбула Конституції України декларує:

«Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України».

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Класифікація функції Конституції України є похідною від класифікації основних функцій національного конституційного права як галузі права. Відповідно основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

У першу чергу, функції Конституції України класифікуються за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Конституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а саме — політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична[3, c. 359-361].

Конституція України, уособлюючи найзначніші здобутки галузі конституційного права, здійснює цілеспрямований вплив на всі основні сфери суспільного і державного ладу нашої держави. Зокрема, в політичній сфері Конституція України забезпечує реалізацію народного суверенітету, визначає політичні права громадян України і гарантує їх здійснення, визначає і регулює форми безпосередньої демократії — вибори, референдуми та ін., регулює відносини між вищими органами державної влади та між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, в тому числі органами Автономної Республіки Крим, визначає конституційно-правовий статус політичних партій та інших суб'єктів політичної діяльності; в економічній сфері Конституція України визначає основи економічної системи України, закріплює форми власності, визначає та гарантує економічні права і свободи людини і громадянина; в соціальній сфері — встановлює основні принципи існування та розвитку громадянського суспільства, встановлює і гарантує соціальні права і свободи людини та громадянина, визначає конституційно-правовий статус таких соціальних груп, як об'єднання громадян, національні меншини, релігійні громади тощо; у культурній (духовній, ідеологічній) сфері — визначає національну ідеологію державотворення та правотворення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, а також забезпечує задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, встановлює культурні права та свободи людини та громадянина і гарантує їх реалізацію, а також забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та право національних меншин на вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин тощо; у зовнішньополітичній сфері Конституція України визначає основні принципи зовнішньополітичної діяльності, пріоритети зовнішньої політики держави.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивізовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції: конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого самоврядування; адміністративно-територіального устрою України; правового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Як і для галузі конституційного права в цілому, для Конституції Україні властиві (за способом і засобом) такі функції, як Регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтегративна (системоутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна, аксіологічна та ряд інших[5, c. 364-367].


Висновки

Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов'язковість її спеціального правового захисту як одного з найважливіших об'єктів конституційного права. Закономірно, що Конституція, яка стоїть на захисті суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей, є ефективною лише за умови її правової захищеності, гарантованості. Конституція, що не має належного правового захисту, приречена до занепаду, нехтування її положень на користь інтересів вузьких соціальних груп.

Як і функції конституційного права в цілому, функції Конституції України також можна розрізняти за умовами їх впливу на суспільні відносини. Йдеться про часові та просторові критерії класифікації функцій Конституції України.

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й зумовлює таку її ознаку, як стабільність.


Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

5. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

6. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

7. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

8. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.





Реферат на тему: Історія, функції і загальна характеристика Конституції України 1996р (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.