Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Інструментальна кримінальна агресія та її попередження щодо злочинів проти основ національної безпеки держави (реферат)

Боротьба зі злочинністю в усіх її проявах є одним із практичних заходів внутрішньо­політичного характеру української держави в ході процесу євроатлантичної інтеграції України, досягнення стабільності та безпеки у всьому євроатлантичному регіоні. Зростан­ня злочинності є однією з основних реальних і потенційних загроз регіональній безпеці держави, тобто захищеності системи взаємовідносин держав того чи іншого регіону від загроз дестабілізації обстановки, криз, збройних конфліктів і війн регіонального масшта­бу в межах міжнародної безпеки – захищеності системи міжнародних відносин від загрози, їх дестабілізації, конфронтації, збройних конфліктів і війн [1, с. 36]. Їх виявлення та попередження є нагальною потребою сучасності.

Національна безпека України як стан захищеності національних інтересів і гаранту­вання в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності [2] має своїм підґрунтям Конституцію України, бо однією з найважливіших функцій і обов'язків України як суверенної, незалежної, демократичної та правової держави є забезпечення її громадянам права на життя, здоров'я, честь та гід­ність, недоторканність і безпеку, які визнаються найвищою соціальною цінністю в дер­жа­ві і є одним із об'єктів захисту в структурі національної безпеки [1, с. 37] (ст.ст. 3, 92 Конституції України).

Національна безпека держави, як внутрішня (суверенітет, територіальна недоторкан­ність і обороноздатність), так і зовнішня (система заходів, спрямованих на охорону дер­жав­них інтересів у суспільно-політичній та економічній сферах), складається з комплексу заходів з попередження, виявлення та ліквідування зовнішньої та внутрішньої загрози її безпеці, саме як суверенній, незалежній, демократичній та правовій державі. Посягання на національну безпеку держави (як на внутрішню, так і на зовнішню) в більшості випад­ків здійснюється у формі протиправних дій, активного психологічно-психічного впливу шляхом „публічних закликів чи розповсюдження матеріалів” (ст. 109 КК України) або фізичного знищення, пошкодження (ст. 113 КК України) із метою ослаблення держави як внутрішньо, так і її безпеки ззовні.

Проблема кримінальної агресії взагалі й інструментальної зокрема забезпечення національної безпеки держави в тому, що інструментальна кримінальна агресія як один із видів кримінальної агресії (поряд із вербальною, ворожою, експресивною, фізичною та ін.) є не тільки тим засобом, безпосереднім „інструментом”, за допомогою якого і здій­снюються дані злочини в їх об'єктивній стороні (спосіб вчинення злочину), але і в тім, що вона складає сам внутрішній суб'єктивний зміст таких протиправних дій.

В умовах глобалізації тероризму проблема національної безпеки держави в напрямі побудови надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьби з пору­­шенням законності й правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами [2, с. 54], стає дедалі актуальнішою і такою, що потребує вивчення з позицій глибокого теоретич­ного дослідження кримінальної агресії особистості. Саме виявлення, дослідження, аналіз і обґрунтовано продумані комплексні профілактичні заходи, здійснювані державними установами, громадськими об'єднаннями та організаціями, особисто громадянами, допо­можуть зруйнувати антисоціальну, антидержавну направленість особистості, яка через ті чи інші погляди, переконання, обставини може стати складовою частиною будь-якої, в тому числі злочинної, групи чи організації, яка своїми злочинними діями і реалізує потре­би даної особи чи групи осіб, формуючи направленість злочинної діяльності всієї групи чи організації.

Поняття „агресія” у межах міжнародного права визначається в аспекті зовнішньої загро­зи національній безпеці держави, до якої застосовується збройна сила. У статуті Організації Об'єднаних Націй зазначається, що „агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалеж­ності іншої держави або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй” [3, с. 182]. Конрад Лоренц зазначає, що поняття „агресія” має досить велику сферу понятійного застосування. „Для звичайної людини поняття агресії пов'язане з найрізноманітнішими явищами повсякденного життя, починаючи з бійки півнів і собак, хлоп'ячих бійок та ін. і закінчуючи, зрештою, війною й атомною бомбою” [4, с. 22].

Дж. Те­де­щи стверджує: „Дію позначають цим поняттям (агресія – авт.) в тому випадку, якщо, по-перше, кому-небудь приписується намір причинити шкоду іншому. І, по-друге, якщо вона не може бути виправдана в межах прийнятої спостерігачем відповідної системи соціальних норм, принципів і традицій” [5, с. 77]. Р. Берон і Д. Річардсон визначили, що агресія – це „будь-яка форма поведінки, націлена на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного поводження… Будь-які дії, які мають своєю ціллю досягнення подібних негативних наслідків” [6, с. 26, 29]. Х. Хекхаузен виділяє ворожу та інструментальну агресію. „Ціллю першої є, головним чином, нанесення шкоди іншо­му, в той же час як друга спрямована на досягнення цілі нейтрального характеру, а агре­сія використовується лише в якості засобу” [7, с. 369]. С. Ківалов і В. Дремін, го­во­­ря­чи про тероризм як про соціальний процес, який руйнує саму ідею громадянського суспіль­ства і ненасильницького вирішення конфліктів [8, с. 7], зазначають, що „саме зв'я­з­ка „терор – страх” є стрижнем тероризму як інструменту впливу на суспільство” [8, с.195].

На нашу думку, проблема інструментальної кримінальної агресії як одного з видів кримінальної агресії особистості, яка знаходить свій зовнішній прояв (за наявності внутрішніх детермінант, які й обумовили певну поведінку протиправної спрямованості) у злочинах проти основ національної безпеки держави, є недостатньо дослідженою. Саме в злочинах, що посягають на національну безпеку держави, в яких об'єктом є ті цін­ності, які Україна як демократична держава зобов'язана охороняти – право на безпеч­не життя своїх громадян (ст. 113 КК України), інструментальна кримінальна агресія як один із видів кримінальної агресії особистості в сучасних умовах потребує обгрунто­ваних досліджень у зв'язку з її всеохоплюючими глобальними масштабами.

Серед усіх злочинів саме злочини проти основ національної безпеки держави в теперіш­ній нестабільний час (диверсія в США – 11 вересня 2001 р., вибух у московському метро­по­літені 6 лютого 2004 р.) створюють стан загального страху, тривожності, невпевненості в майбутньому у правослухняних громадян. „У критичній ситуації порушуються одно­часно і психологічне майбутнє, і сенс, і цілісність життя… Виникає розлад усієї системи життя; тобто системи „свідомість – буття”; свідомість не може сприйняти буття в такому його вигляді і втрачає здатність осмислювати і направляти її… Все це феноменологічно виражається в утраті сенсу” [9, с. 129] і відчуття уседозволеності у злочинців. „Тривожна особистість цілком інакше бачить світ. Якщо тривожність досягає рівня страху смерті, то людина починає захищати свій біологічний статус, біологічне існування – звідси вчи­нення насильницьких злочинів як засіб захисту від світу, який сприймається в якості небезпечного або ворожого” [10, с. 229].

Інструментальну кримінальну агресію як один із видів кримінальної агресії особис­тості і її прояв у злочинах проти основ національної безпеки треба розглядати на внутріш­ньому (суб'єктивному) рівні, в аспекті потреби будь-якої особи (суб'єкта злочину) руйну­вати всіх і все у своєму бажанні захистити свій природжений або придбаний соціальний статус. Це таке протистояння на внутрішньому рівні, яке знаходить свій вихід ззовні, щоб не зруйнувати себе, свою тендітну внутрішню рівновагу, свою внутрішню цілісність.

Мета – розглянути інструментальну кримінальну агресію як один із видів кримінальної агресії особистості, її прояв у злочинах проти основ національної безпеки держави та її попередження.

Розглядаючи проблему інструментальної кримінальної агресії й питання національної безпеки держави в їх кримінологічному аспекті, ми маємо на увазі всі дії, які визнаються злочинними Кримінальним кодексом України і відносяться до злочинів проти основ національної безпеки держави (ст.ст. 109–114 КК України). Дані злочини можна поділити на: а) ослаблення держави на зовнішньому рівні (ст.ст. 109, 110, 111, 114 КК України); б) дестабілізуючі ситуацію у державі на внутрішньому рівні (ст.ст. 112, 113 КК України). Але обидва аспекти національної безпеки як внутрішньої, так і зовнішньої є взаємо­пов'язаними і взаємообумовленими кримінологічними чинниками.

Слід зазначити, що, „із кінця 70-х років позначився помітний зріст (злочинів – авт.) у структурі зради Батьківщині – шпигунства й видачі відомостей, що становлять державну або військову таємницю” [11, с. 550], і дана тенденція продовжує „зростати за рахунок ініціативного шпигунства й інших форм встановлення агентурних відносин із закордон­ними спецслужбами” [11, с. 550]. Динаміка злочинності проти основ національної безпеки держави залежить від ряду факторів, що у своїй сукупності породжують дані злочини. Фактори ці мають як об'єктивну основу, так і суб'єктивний (особистісний) зміст, тому що кримінальна агресія – це результат, визначений внутрішньоособистісними та соціаль­ними конфліктами, помилками у вихованні особи й впливу конкретної життєвої ситуації. Як справедливо зазначає А.І. Долгова, „причинний комплекс, який породжує державну (проти основ національної безпеки – авт.) злочинність, простежується на двох рівнях. На рівні загального він вписується в характер причин, які генерують злочинність у ціло­му. На рівні видової злочинності він несе в собі риси специфіки, характерні саме для особливо небезпечних державних злочинів. Зв'язок загальних причин із причинами, які безпосередньо породжують вказану категорію злочинів, носить складний характер, оскільки загальне переломлюється в окремому нерівномірно, що обумовлено характером самих особливо небезпечних злочинів. На рівні загального він вписується в характер причин, що генерують злочинність у цілому” [11, с. 555].

Перехід України до нових економічних відносин здійснюється засобом проб і помилок, пошуком оптимальної, найбільш прийнятної для України економічної моделі. Існуючий соціально-економічний стан характеризується на загальному фоні певною стабільністю, але разом із тим і соціальною напруженістю. Ринкові реформи, що мають у своїй основі приватну власність (свободу підприємництва), являють собою так звану „ліберальну ідею”, що надає громадянам свободу у виборі варіанта поведінки. Однак в існуючих умовах здебільшого людина не готова зробити свідомий вибір через відсутність реально-історичного досвіду, навичок і застарілих стереотипів, що укоренилися і склалися в гро­­мадян пострадянської України. Та й надані „ліберальною ідеєю” права і свободи найчастіше носять декларативний характер через нездатність відповідних державних інститутів їх реально забезпечити.

Структурні зміни, пов'язані з перехідним періодом в економіці, зі зміною соціальної системи, сприяють появі нових соціальних сил, які при нестабільності в державі пород­жують соціальні конфлікти, безробіття, закриття нерентабельних підприємств, що у свою чергу призводить до напруженості, загального нігілізму, масового соціального страху, нев­пев­неності в майбутньому. Усі ці чинники в сукупності породжують недовіру до влади з боку населення. Відсутність можливості задовольняти першочергові (життєві) потреби готує ґрунт до актів масової непокори і протесту, протиправних дій, аутоагресії, формування негативних установок. Суперечності між цінностями, історично сформова­ними в суспільстві і соціальними відносинами, що формуються на принципово інших (нових) – ринкових основах, породжують особистісні, міжособистісні конфлікти, соціаль­ну напруженість, труднощі в адаптації до нових ринкових відносин. „Тому, аналізуючи соціальне явище, і, зокрема, поведінку людей, які живуть у групі, і, намагаючись розді­лити на ті чи інші категорії нескінченні різнорідні вчинки, слід завжди виходити з аналізу тих психічних переживань, якими супроводжується той чи інший акт поведінки людини. Цей аналіз дає ключ і до пояснення тих зовнішніх актів, які носять назву вчинків людини, із сукупності яких і складається її поведінка” [12, с. 52].

Адаптація до нових відносин відбувається шляхом зламу переконань і систем ціннос­тей і, як правило, за рахунок зміни характеру. „Спосіб життя, обумовлений особливостя­ми економічної системи, перетворюється в основний фактор, що визначає характер людини, тому що владна потреба самозбереження змушує її прийняти умови, у яких їй доводиться жити” [13, с. 34]. Формується новий тип характеру, новий тип особистості. Сучасна еко­но­мічна модель створює тип характеру, орієнтований на ринкові відносини. Еріх Фромм визначив орієнтацію характеру на ринку товарів, на якому людина як товар зна­хо­диться в асортименті, – „ринковою орієнтацією характеру”. „Ринкове поняття ціннос­ті, що означає перевагу мінової цінності над корисною, сприяло формуванню подібного поняття цінності у ставленні до людей, і, зокрема, у ставленні людини до самої себе. Орієнтацію характеру, засновану на сприйнятті себе як товару, а саме мінової цінності, я називаю ринковою орієнтацією” [13, с. 455].

Таким чином, особистість починає усвідомлювати себе як „попит”, який може бути „бажаний”. Щоб продати себе дорожче, необхідно вивчати попит і для досягнення успіху продавати й перепродавати себе з огляду на мінливість такого попиту. Таке постійне „перехідне положення”, непідвладне людині, породжує невпевненість у завтрашньому дні. Будь-яка невдача викликає зниження рівня самооцінки свого „Я”, самоповаги, а як результат – почуття безпорадності, неповноцінності, неадекватності „середовищу існуван­ня”. Залежність від попиту породжує залежність від думки інших людей (конформ­ність), від ролей, що їм приписують і нав'язують, рольових чекань. Губиться людська інди­ві­дуаль­ність як властивість людської неповторності. Людським стосункам стає притаман­ним прагматизм, що породжує байдужість до почуттів, який межує з поверхневим ставлен­ням до особистості. Стійкі риси характеру не формуються, тому що можуть вступити в конфлікт із мінливими вимогами, що ставить ринок, і породити особистісний конфлікт, що порушить і без того хитку рівновагу. Така внутрішня неузгодженість, за наявності стійких рис, що не відповідають пропонованим вимогам, призводить до стану соціального страху. Усе це створює родючий ґрунт для інформаційно-ідеологічного впливу на особистість.

А.І. Долгова наголошує, що причини злочинів проти основ національної безпеки носять характер:

1)інформаційно-ідеологічного впливу на особистість ззовні. Тут факт здійснення проти-правного діяння є наслідком серйозного і часто тривалого переосмислення ціннісних категорій, способу життя, особистих перспектив, мотивів, що домінують. Спрямований інформаційний вплив на людину відбувається непомітно, щохвилинних результатів, як правило, не дає, але веде до стійкого відображення у свідомості сприйманих відомостей. Якщо інформація сприймається особистістю як близька, правдива і співзвучна її думкам і почуттям, причинний механізм почне функціонувати з усіма наслідками, що випливають, у вигляді здійснення особливо небезпечного державного (проти основ національної без­пеки – aвт.) злочину [11, с. 556 ]. У зв'язку з цим величезну роль відіграють засоби масо­вої інформації і сучасна література в побудові символічного моделювання і цілеспрямо­ваного впливу (навіювання) на свідомість мас;

2)незадоволеність особистості сформованими обставинами життя – відбувається процес заміщення незадоволеності в особистому – на незадоволеність у суспільній або державній сферах [11, с. 557];

3)незгода з офіційно здійснюваною політикою уряду в цілому або по окремих питан­нях оцінюється в контексті із загальним моральним складом особистості, її направле­ністю (установкою) [11, с. 558].

Попередження злочинності в сфері національної безпеки держави – це складний комплекс різноманітних заходів випередженого впливу загальносоціального і спеціаль­ного характеру, які тісно взємопов'язані і взаємообумовлені. Досягнення економічного зросту і стабільності, вдосконалення політичних і соціальних інститутів, які в сукупності результатів зменшують кризові явища і аномію, складають антикриміногенний потенціал суспільства. Серед багатьох засобів загальносоціального попередження найбільш впливовими, на нашу думку, є: у сфері економіки – розвиток виробництва, виважена економічна стратегія в умовах переходу до ринкових відносин; у соціальній сфері – усу­нен­ня різкого соціального розшарування суспільства, забезпечення належних умов для соціалізації особистості, подолання її соціального відчуження; у правовій сфері – вдосконалення законодавства та зміцнення демократії. Відповідність законодавства в сфері національної безпеки держави умовам перехідного періоду найбільш важлива, адже „національна безпека України на данному етапі повинна включати в себе в першу чергу фактори внутрішньої стабілізації” [14, с. 3].

Саме їх взаємне доповнення дає більш високий ефект антикримінального впливу.

Спеціальне попередження злочинів проти основ національної безпеки держави грун­тується на заходах загальносоціального оздоровлення всіх сфер життєдіяльності держави. На нашу думку, основними заходами спеціального попередження злочинів проти основ національної безпеки держави є:

1)посилення виховної роботи в масах, позитивні результати якої зменшать сприятли­вість до негативного інформаційного впливу. Як зазначив П. Сімонов, „поведінка – це потреба, озброєна інформацією про шляхи її задоволення” [15, с. 5]. Джерелом такого негативного інформаційного впливу в багатьох випадках є засоби масової інформації (ЗМІ). „Зважаючи на високу ефективність і широке розповсюдження телемоделювання, – зазначає А. Бандура, – ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні людсь­кої поведінки і суспільних відносин. Найважливіше значення символічного моделювання складається в його постійно зростаючому впливі. На відміну від навчання дією, яка потре­бує формування дій кожного індивідуума шляхом повторення досвіду, при навчанні через спостереження одна-єдина модель може передати нові форми поведінки одночасно величезній кількості людей, які знаходяться в найрізноманітніших географічних точках [16, с. 63];

2)реалізація принципу невідворотності відповідальності включає в себе чітку та професійну роботу правоохоронних органів і спецслужб.

Об'єктом профілактичного впливу повинні бути фактори як об'єктивного (на загаль­но­державному рівні), так і суб'єктивного (особистісного) характеру, що носять характер індивідуально-особистісної роботи, враховуючи стать, вік, професію тощо. „У нефор­маль­них відповідях із питань про недоліки виховання оперативні і слідчі працівники в анкетах вказують: „недостатньо поставлена робота з виховання патріотизму, особливо серед молоді”, „немає у виховній роботі індивідуального підходу”, „слабка виховна робота засобів масової інформації”, „низький рівень професійної підготовки тих, хто повинний займатися виховною роботою” [11, с. 564–565].

Характерною щодо цього є кримінальна справа З. – організатора підготовки й здій­снення серії вибухів у Москві, у тому числі у вагоні метрополітену, в результаті яких 7 чоло­вік загинули, 37 – одержали поранення. У січні 1979 року З. разом із виконавцями злочинних акцій Б. і С. були засуджені Верховним Судом СРСР за організацію й участь у диверсійній антирадянській організації (ст. 62 і 78 КК РСФСР) до страти.

З матеріалів кримінальної справи видно, що З. став на шлях злочинної діяльності, розділяючи ідеї націоналістичного характеру, створив організацію за назвою „Національ­на об'єднана партія” (НОП). Він виготовляв і поширював листівки націоналістичного змісту, написав статтю „Терор і терористи”, у якій пропагував терористичні методи боротьби, за що і був засуджений за антирадянську агітацію й пропаганду.

Після відбуття терміну покарання З., залишаючись на ворожих позиціях (протиправна установка – авт.), заявив, що „листівки – це пройдений етап і треба від слів переходити до справи”. При підготовці до серії вибухів у Москві злочинна діяльність З. і його співучасників Б. і С. була припинена [11, с. 549].

Н. Кузнецова щодо цього слушно зазначає, що „найбільш небезпечною рисою сучасної злочинності є два взаємозалежних явища: криміналізація політики та політизація злочинності” [8, с. 185].

Як уже зазначалося, інструментальна кримінальна агресія є одним із видів криміналь­ної агресії особистості, як спеціальне й загальне.

На нашу думку, кримінальна агресія – це форма прояву десоціалізації особи на свідомому чи несвідомому рівні, виражена зовні вчиненням злочинних дій (дії чи бездіяль­ності) із метою збереження (підтримки) біологічного чи соціального (природженого чи придбаного) статусу. Інструментальна кримінальна агресія, таким чином, є тим засобом (інструментом), за допомогою якого десоціалізована особа намагається зберегти (підтри­мати) свій біологічний чи соціальний (природжений або придбаний) статус.

Основною відмінністю злочинів проти основ національної безпеки держави є характер і ступінь їх суспільної небезпечності. Інструментальна кримінальна агресія як один із видів кримінальної агресії знаходить свій прояв і в характері, і в ступені суспільної небез­печ­ності, оскільки відображає сам процес реалізації й формування злочинного наміру у конкретного суб'єкта злочину.

Характер суспільної небезпечності як якісний показник визначає групу суспільних відносин, на які посягає злочин, зокрема: злочинах проти основ національної безпеки держави – це, по суті, сама держава в її основних функціях і обов'язках зі ствердження, гарантування, забезпечення прав і свобод людини, і в тому числі в її (людини) праві на життя, його недоторканність і безпечність. Інструментальна кримінальна агресія, як один з видів кримінальної агресії особистості, в цих злочинах виступає тим зовнішнім, симво­ліч­ним засобом, який посягає на існуючі суспільні відносини, при внутрішній неузгод­женості (десоціалізації) потреб суб'єкта злочину.

Ступінь суспільної небезпечності, як відомо, залежить від форми вини, мотиву, цілі, способу вчинення дій, місця та обстановки. Інструментальна кримінальна агресія в злочи­нах проти основ національної безпеки втілює в собі ці складові ступеня суспільної небез­печності, через яку вони проявляються найбільш повно і змістовно (вибухи, зараження місцевості та людей, підпали та інше). Саме в цих злочинних діяннях конкретних осіб, які входять до складу будь-якої злочинної групи, втілюється й реалізується їх особистісний потяг руйнувати всіх і вся, щоб не зруйнувати себе, своє лицемірне самовиправдання, потре­ба захистити свій природжений або придбаний соціальний статус, загроза якому сприймається особою на свідомому чи несвідомому рівні, як загроза своєму біологічному життю, самому існуванню.

Інструментальна кримінальна агресія як один із видів кримінальної агресії особистості має свій зовнішній прояв і у злочинах проти основ національної безпеки держави завдяки: по-перше, її здатності бути безпосереднім зовнішнім, символічним засобом вчинення злочи­нів у їх об'єктивній стороні (вибухи, підпали, руйнування), і по-друге, завдяки її прояву через суб'єктивну (внутрішню) сторону складу злочину. Суб'єкт злочину засто­совує до себе інструментальний підхід, тобто „суб'єкт – об'єктне” самовідношення до свого „Я”. Використовує зовні, як інструмент потягу свого внутрішнього „Я” до руйнування для збереження своєї внутрішньої „рівноваги”, своєї „цілісності”.

Таким чином, інструментальна кримінальна агресія як один із видів кримінальної агресії особистості знаходить свій прояв у внутрішній структурі злочинів проти основ національної безпеки держави. У ній суб'єкт – це десоціалізована особа, інструментальна кримінальна агресія якої є формою прояву її десоціалізації. Інструментальна кримінальна агресія суб'єкта злочину відображає характер самовідношення до свого „Я”. Об'єкт – держава та суспільство в їх основних функціях з гарантування прав і свобод своїх грома­дян, у тому числі і права на безпечне життя. Із суб'єктивного (внутрішнього) боку – засо­бом захисту свого біологічного або соціального (природженого чи придбаного) статусу, з об'єктивного – спосіб учинення злочину (підпали, вибухи, руйнування та інше) – символічним засобом реалізації потягу свого „Я” до руйнування.

Отже, вивчення проблеми кримінальної агресії особистості в усіх її видах є засобом підтримки пріоритетів національних інтересів України, а саме: гарантування конститу­ційних прав і свобод людини й громадянина, зміцнення політичної й соціальної стабіль­ності в суспільстві (ст. 6 Закону України „Про основи національної безпеки України”), захисту міжнародної безпеки в цілому.

Виходячи з вищенаведеного, на нашу думку, терористичний акт (ст. 258 КК України) повинен бути включений до розділу 1 „Злочини проти основ національної безпеки”, оскільки він як суспільно-небезпечне діяння має дестабілізуючий характер на рівні всієї держави, яка тільки при своєму стабільному функціонуванні може бути надійним гаран­том прав і свобод своїх громадян, у тому числі і в забезпеченні їм права на безпечне життя і загрожує своїм дестабілізуючим впливом міжнародній безпеці в цілому (глобаль­ній, регіональній, колективній).


 

Література:

1.Общая теория национальной безопасности: Учебник / Под общ. ред. А.А. Прохо­же­ва. – М.: Изд-во „РАГС”, 2002. – 320 с.

2.Про основи національної безпеки України: Закон України від 19. 06. 2003. № 964 – IV. http: // zakon. rada. gov.ua / cgibin / 1a ws / main.cgi.

3.Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей ООН на 29 сессии 17.09-18.12.74. – Т. 1. – Нью-Йорк: ООН, 1975. – 211 с.

4. Lorenz K. On Aggression. – L., 1967.

5.Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. – Минск: Университетское, 1991. – 148 с.

6. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – Спб.: Питер, 1997. – 336 с.

7.Хекхаузен Хайнц Мотивация и деятельность: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1986. – 406 с.

8.Кивалов С.В., Дремин В.Н. Социально-правовые аспекты терроризма. – Одесса: Феникс, 2003. – 232 с.

9.Василюк Ф.Е. Психология переживания: Анализ преодоления критических ситуа­ций. – М.: МГУ, 1984. – 200 с.

10.Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни. – М., ИНФРА-М, 1995. – 318 с.

11. Долгова А.И. Криминология. – М.: Норма-ИНФРА М., 1999. – 784 с.

12. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.

13. Фромм Э. Бегство от свободы. – Минск: Попурри, 1998. – 672 с.

14.Почепцов Г. Национальная безопасность стран переходного периода. – К.: Випол, 1996. – 136 с.

15.Симонов П. Междисциплинарная концепция человека. – М.: Знание, 1989. – 63 с.

16. Бандура А. Теория социального научения. – СПб.: Евразия, 2000. – 318 с.





Реферат на тему: Інструментальна кримінальна агресія та її попередження щодо злочинів проти основ національної безпеки держави (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.