Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Громадські природоохоронні об’єднання та їх роль в галузі охорони довкілля (дипламна робота)



Зміст

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3

Розділ І. Громадські природоохоронні об'єднання: законодавче закріплення, цілі та задачі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

1.1. Навколишнє природне середовище – інтегрований об'єкт правового регулювання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

1.2. Громадське управління природокористуванням та охороною навколишнім природним середовищем. . . . . . .

13

1.3. Цілі та завдання громадських природоохоронних формувань. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

Розділ ІІ. Громадські природоохоронні організації та їх діяльність в Україні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

38

2.1. Всеукраїнська екологічна ліга . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

38

2.2. Національний екологічний центр України . . . . . . . . . . . . .

42

2.3. Всеукраїнська екологічна громадська організація (ВЕГО) МАМА-86. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

48

2.4. Українська екологічна організація „Зелений світ”

54

2.5. ЕКО-ЕКС. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

59

2.6. ЗОГЕО „Природа” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

61

2.7. „Екосфера” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

61

Розділ ІІІ. Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

66

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

96

Додатки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

100

 

 

 

 


 

Вступ

Основною проблемою нашого часу можна вважати забезпечення життєдіяльності населення в техногенно безпечному та екологічно чистому світі. Дане положення у різних варіаціях наведене в міжнародному та національному законодавстві, як право на безпечне, сприятливе середовище, проте дотримання його набагато важче, ніж порушення. Порушувати правила завжди легше, ніж їм слідувати... навіть якщо під загрозою опиняються мільйони людських життів. Нашою проблемою є те, що ми часто не задумуємось над завтрашнім днем, не задумуємось над тим, по якій землі ходитимуть наші потомки, яким повітрям вони дихатимуть... І чи взагалі згори буде їх видно з-під гір сміття, зсунутої землі чи брудної води? Ми не задумуємось над майбутнім, задовольняючи свої хвилинні потреби, не задумуємося над тим, чи це нам дійсно потрібно. Ми ризикуємо похоронити себе заживо, наша свідомість заснула і навряд чи прокинеться, якщо не буде на Землі тих, для кого більш важливе життя наступних поколінь, тих, які намагаються дати друге життя понівеченій природі.

Сучасна людина, житель цивілізованого світу, ризикує опуститися до рівня первісної людини. Що було характерним для останньої? Страх. Страх перед наболілим. Страх перед рікою, яка могла розлитися і поглинути в себе. Страх перед землею, яка могла відкритися і зжерти живе тіло. первісна природа не зазнавала тоді ще ніякого антропогенного впливу, а страх перед нею вже існував. Тоді, який має бути цей страх зараз, коли людина, освічена, цивілізована людина з великої букви ставиться до природи так, ніби вона створила її, ніби людина створила цю природу?!

Зростаюча антропогенна діяльність в умовах екологічної кризи обумовлює постійну присутність в навколишньому середовищі умов і факторів, що створюють небезпеку важливим інтересам не тільки особи, але і суспільства, держави. Як відомо, екологічна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів в процесі взаємодії суспільства і природи[1]. Джерелом екологічної Небезпеки є забруднене самою людиною довкілля. Захищеними мають бути інтереси особи, суспільства і держави від загроз із боку об'єктів природи, властивості яких знищені шляхом забруднення. Забезпечення національної безпеки в екологічній сфері стає актуальним напрямком діяльності як держави, так і громадськості.

Проблеми забезпечення екологічної безпеки в країні можуть бути вирішені спільними зусиллями спеціально уповноважених органів в галузі природокористування і охорони довкілля, представників виконавчих органів, громадських організацій і населення взагалі. Тільки від нас залежить стан природи. Але цю істину розуміють не всі, що пов'язано зі вкрай низьким рівнем екологічного світобачення, формування якого має стати пріоритетним напрямком діяльності громадських природоохоронних формувань.

Перед екологічно свідомою громадськістю стоїть завдання так вплинути на нову українську владу, щоб у майбутньому будь-які рішення, втілення яких може завдати шкоду довкіллю, приймалися з урахуванням не лише екологічної чи політичної доцільності, але й екологічної прийнятності та законності.

Обрана тема має важливе науково-практичне значення та є актуальною на даний час, адже погіршення екологічної ситуації веде до порушення одного з фундаментальних прав громадян – права на здорове навколишнє природне середовище. Створення ефективних методів захисту прав і свобод людини та громадянина в екологічній галузі є необхідністю, найважливішою функцією громадських об'єднань.

Наявність громадських об'єднань в державі свідчить про існування демократії в ній, демократичного суспільства. Французький мислитель де Токвіль зазначив, що демократія – не тільки вільні вибори[2]. Громадяни перестануть бути підданими урядові тоді, коли заволодіють простором, що відділить їх від влади. В Радянському Союзі це вважалося неможливим, неурядові організації називали неформальними, влада не рахувалася з ними. Зараз же громадяни можуть вести активну співпрацю з державними органами, впливати на їх рішення, особливо якщо це стосується їх подальшого життя. Вимога підтримання сприятливого довкілля в систему прав людини підкреслює, що подальший розвиток людства можливий тільки при подальшій увазі до проблеми прав людини і охорони довкілля. Реалізація прав людини неможлива без сприятливого, безпечного і здорового довкілля для перебування в ньому людини.

Екологічні права громадян відображають в основному сферу організаційних відносин, в яких можуть брати участь громадяни з метою реалізації своєї соціальної активності в громадському екологічному рухові. Під час опрацювання законодавства було виявлено, що екологічні права громадян і об'єднань багато в чому співпадають. Це підтверджує думку про те, що право на безпечне навколишнє середовище інтегрує в собі ріки індивідуальних і колективних прав людини, оскільки носіями соціальної активності в галузі охорони довкілля є громадяни. Інтерес кожного з них окремо і всіх разом до екологічного благополуччя є очевидним. Громадяни можуть вирішувати екологічні проблеми в індивідуальному порядку, але вважається, що передумовою успіху громадськості є чітка організація і співпраця. Об'єднання в громадські екологічні організації відкриває перед громадянами більш широкі можливості для реалізації своїх екологічних прав і впливу на екологічну політику держави.

Проте не тільки співпраця з державними органами має бути основною для подібних формувань, але і тісний зв'язок із громадянами – жителями міст, сіл, селищ. Одним з основних питань при виборі теми дипломної роботи було те, на якому рівні проходить „щеплення” людям здорової екологічної свідомості, культури, світобачення взагалі? Адже від цього залежить чистота насамперед населених пунктів ... потрапляючи в деякі з них, можна зробити висновок, що сюди не „ступала нога” громадських борців за чисте довкілля.

Свідченням актуальності даної теми є також дослідження науковців. Екологічна проблематика лише недавно почала з'являтися в пресі, але розвивається досить швидко і спричиняє появу нових видань екологічного спрямування, в тому числі і юридичних. Нині в суспільстві обговорюється низка проблем, пов'язаних із наслідками чорнобильської катастрофи, розвитком альтернативних видів енергетики, обговорюються екологічні права,[3],[4],[5] особливо право на громадську експертизу[6] і контроль.[7]

Також велика увага приділяється екологічно-правовій культурі[8], свідомості[9], екологічному світобаченню.

Сучасні екологи дійшли висновку, що сприяння у створенні інформаційної інфраструктури для споживачів екологічної інформації є пріоритетною проблемою розвитку екологічної спільноти. Засоби масової інформації повинні подолати голод, висвітлюючи проблеми екології більш виразно і правдиво.[10] Вищеперераховані статті були використані під час написання дипломної роботи як джерела.

Першопочатковим і основним джерелом для написання, як відомо, є законодавство (як національне, так і міжнародне). Це – Конституція України, Закони „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про екологічну експертизу”, „Про інформацію”, „Про об'єднання громадян” та ін. Серед міжнародних актів особливу увагу було звернено на Оргуську конвенцію, Всесвітню хартію природи.

Також було використано підручники по екології та екологічному праву, Інтернет портали. Розділ ІІ (частково) і розділ ІІІ було створено на основі інформації з мережі Інтернет, а також у результаті безпосереднього контакту з активістами громадських природоохоронних організацій.

Метою даної дипломної роботи є найбільш повне висвітлення ролі громадських природоохоронних об'єднань в галузі охорони довкілля.. В основу покладено особисте зацікавлення автора тим, яка ситуація в Україні і Закарпатті з громадськими об'єднаннями екологічного спрямування, дослідження напрямків в діяльності та результатів роботи. Автоматично виникла потреба розглянути як вирішуються екологічні проблеми на міжнародному рівні.

Завданнями дипломної роботи є:

- розкрити правову природу і суть громадських екологічних об'єднань через з'ясування принципів їх діяльності;

- визначити мету їх створення, задачі, які громадські об'єднання поставили перед собою;

- визначити нормативно-правову базу, якою керується у діяльності громадська екологічна організація;

- ознайомитися з діяльністю окремих всеукраїнських, міжнародних та регіональних організацій, з конкретними заходами і проектами і, звичайно ж, виявити наслідки їхньої роботи – позитивні чи негативні.

Виконання завдань здійснювалося за допомогою таких методів:

1. Метод збору і вивчення одиничних фактів через пізнання явища у його конкретно-історичній обстановці (тобто, що являє собою громадська екологічна організація на даний час).

2. Історичний метод (дозволяє дослідити закономірності розвитку громадських об'єднань).

3. Логічний метод (за його допомогою пізнаються закономірності функціонування і розвитку організацій).

Автор спирається на діалектико-матеріалістичний метод дослідження, застосовуючи такі категорії діалектики як форма і зміст, суть і явище, причини і наслідок.

Структурно дипломна робота складається з трьох розділів:

- У першому розділі вирішуються загальні теоретичні питання: що говорить про громадські об'єднання законодавство, які є цілі та задачі їх діяльності, які права вони мають і що роблять для досягнення цілей.

- Другий розділ повністю присвячений українським природоохоронним неурядовим організаціям, таким як Всеукраїнська екологічна Ліга, Національний Екологічний центр, асоціація „Зелений світ”, а також об'єднанням, які діють на території Закарпаття.

- Третій розділ розкриває такі питання:

а) що являють собою міжнародні організації, з якою метою ведеться міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля?

б) історичний процес розвитку міжнародного співробітництва

в) сучасна діяльність міжнародних організацій.

Написання даної роботи допомогло автору більш повно ознайомитися з громадськими екологічними об'єднаннями, пізнати не тільки їх практичну діяльність, але і такі важливі питання як процес їхнього створення, мета їхньої роботи. Опрацювання даної теми також вплинуло на переконання автора, підвищили його екологічну свідомість та культуру.


 

Розділ І. Громадські природоохоронні об'єднання:

законодавче закріплення, повноваження, цілі та задачі

1.1. Навколишнє природне середовище – інтегрований об'єкт правового регулювання

Найбільшою проблемою нашого часу вважається взаємодія суспільства і природи. Природа, як сукупність органічних і неорганічних утворювань, виникла раніше ніж суспільство, а воно є породженням природи. Суспільство не може існувати поза природою, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. неможливе існування без повітря, води; земельні та лісові ресурси задовольняють матеріальні та духовні потреби суспільства. Кілька десятиліть тому головною у цих стосунках була споживацька концепція, в основу якої покладено невичерпність природних ресурсів. Людина при втручанні у природні процеси не особливо замислювалася над об'єктивними законами розвитку природних об'єктів на довкілля в цілому, тому зараз кожен з нас може спостерігати наслідки безмежного використання навколишнього природного середовища і тотального забруднення довкілля.

Чим відрізняється природа від довкілля чи навколишнього природного середовища? Природа – вічна, об'єктивно існуюча категорія. Цей термін в законодавстві застосовується рідко. під природою розуміється сукупність об'єктів і систем матеріального світу. Відносини з приводу використання і охорони природу регулюються шляхом управління використанням і охороною окремих об'єктів чи ресурсів.

Навколишнє середовище – інтегрований об'єкт правового регулювання суспільних відносин стосовно природи. Поняття „навколишнє середовище” було введено в екологію в другій половині ХІХст. німецьким біологом Я.Ікскюлем. Це було зроблено „для визначення зовнішнього світу, що оточує живих істот в тій мірі, в якій він сприймається органами чуттів і закликає істот до певної поведінки”[11].

Вважається, що термін „навколишнє середовище” все частіше замінює термін „природа”, оскільки перший найбільш точно відповідає тій частині природного середовища, з якою взаємодіє людина. Під навколишнім середовищем розуміється та частина природного середовища, яка перетворена в процесі антропогенної діяльності людини. Саме природного, бо під навколишнім середовищем можуть розумітися і умови побуту, і історичні пам'ятки. Законодавство регулює саме охорону і використання навколишнього природного середовища, тобто природи, яка піддається впливу людини чи може йому піддатися. Отже, можна вважати, що ці два поняття є тотожними.

Використання природних ресурсів людиною часто є нераціональним, вплив на природне середовище – необдуманим. Для виробництва матеріальних благ у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Тобто природа виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Але потрібно пам'ятати, що природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Тому постала проблема належної охорони навколишнього природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи – об'єктивна необхідність, її не можна ігнорувати. Забруднюючи довкілля, ми занедбуємо себе і навіть можемо призвести до власної загибелі. Це є зафіксовано в Конституції України, як право на безпечне для життя та здоров'я довкілля. За конституцією Росії, кожен має право на сприятливе навколишнє природне середовище. Бачимо, що формулювання закону в даному випадку визначає різні види потреб, які може задовольнити людина, реалізувавши своє право на навколишнє середовище[12]. Вважається також, що в Основному законі Росії це поняття сформульовано краще. Навколишнє середовище вважається сприятливим. якщо його стан відповідає встановленим в екологічному законодавстві вимогам і нормативам, що стосуються чистоти, ресурсоємності, екологічної стійкості, видової різноманітності та генетичного багатства.

Реалізуючи своє право, людина зможе задовольнити не тільки особисті проблеми (в чистім, екологічно багатому середовищі), але і деякі потреби, що не пов'язані суб'єктивно з ним. Такі характеристики сприятливого навколишнього середовища як екологічна стійкість, видова різноманітність виходять за межі особистих потреб. Хоча, без сумнівів, екологічно нестійке чи деградоване навколишнє природне середовище навряд чи може рахуватися безпечним і сприятливим. тому людина дійсно зацікавлена в збереженні навколишнього природного середовища.[13]

На жаль, є багато людей, не ознайомлених, не знайомих з екологічними правами. Часто вони не підозрюють, що їхні права порушені і продовжують порушуватися. Одним із найважливіших, на думку автора, екологічних прав є права на об'єднання громадян у природоохоронні громадські формування. Група людей, як відомо, може добитись більшого результату в будь-чому, ніж одна чи дві особи. Громадськість є одним з найважливіших ресурсів для розвитку і впровадження екологічного законодавства. Термін „громадськість” не є дуже популярним в українському законодавстві, проте більше застосовується в міжнародному. Ключовим терміном громадськість вперше виступає в Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, згідно з якою громадськість означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою.[14]

В ст.6 Конвенції зустрічаємо термін „зацікавлена громадськість”. Це – громадськість, на яку може справити чи справляє вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка зацікавлена в цьому процесі. Недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього природного середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.[15]

Термін „громадськість” у контексті природоохоронної діяльності розглядався рядом науковців. Одні вважають громадськістю окремих громадян, промисловість і громадські організації, що не представляють органи влади, на думку інших, громадськість – всього лише збірне поняття, яке немає самостійного юридичного навантаження.[16]

Російський вчений М.Гришин, аналізуючи поняття „зацікавлена громадськість”, зазначив: „В нашій країна немає правового визначення громадськості. Тому обговорення об'єктів експертизи з громадськістю прямо пов'язано з таким важливим критерієм: про яку громадськість іде мова – про ту, яка проживає на території, що буде підлягати негативному впливу внаслідок діяльності, яка планується, чи про всіх тих, кого хвилюють негативні наслідки цієї діяльності незалежно від місця їх проживання? В Конвенції про оцінку впливу на навколишнє природне середовище в транскордонному контексті йдеться про участь у розробленні і прийнятті рішень лише „громадськості у районах, які, можливо, будуть зачеплені, або у районах, які судячи з усього, підлягають впливу”. Такі положення не можуть вважатися вдалими, вони, по-перше не сприяють охороні середовища від транскордонних впливів; по-друге – суперечать міжнародним принципам і правовим актам, які регламентують участь громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень”.[17]

Зацікавлена громадськість може розглядатися у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні йдеться про тих, хто буде безпосередньо піддаватися негативному впливу і зацікавлені в поліпшенні середовища свого існування. Такий підхід не може бути абсолютно прийнятним, оскільки включення його в законодавство зобов'язувало б у кожному випадку обґрунтовувати необхідність громадської участі і значно би звузило можливості впливу громадськості на прийняття екологічно значимих рішень. Оргуська Конвенція визнає поняття „зацікавлена громадськість” у широкому розумінні, включаючи в нього не тільки суб'єктів громадськості, котрі можуть зачіпатися в результаті діяльності, але і суб'єктів громадськості, котрі мають зацікавленість у процесі прийняття рішень з екологічних питань – недержавні організації. діяльність яких пов'язана з охороною довкілля.

Аналізуючи наведені вище визначення, до суб'єктів, що охоплюються поняттям „громадськість” можна віднести фізичних осіб, які виступають від свого імені та діють індивідуально. Традиційно ними є громадяни України, яким надані широкі можливості у вирішенні питань з охорони довкілля, зафіксовані в Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища”.

1.2. Громадське управління природокористуванням та охороною навколишнім природним середовищем

Конституція України і нормативні акти екологічного законодавства визнають громадське управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища важливим конституційним принципом екологічного права. Він ґрунтується на кількох конституційних нормах:

- природні багатства України є об'єктами права власності українського народу, а кожен громадянин має право користуватися цими природними об'єктами відповідно до закону (ст.13);

- кожен має право на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а також на відшкодування завданої порушенням цього права людини (ст. 50);

- громадяни зобов'язані не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані ними збитки (ст.66);

- громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для захисту своїх прав і свобод та задоволення інтересів (ст. 36).[18]

Так, кожен громадянин має не тільки права, але і зобов'язаний вносити свій особистий внесок в охорону довкілля, діючи самостійно або в складі об'єднання громадян екологічного напрямку. громадяни можуть вирішувати успішно екологічні проблеми в індивідуальному порядку, але вважається, що все-таки передумовою успіху громадськості є чітка організація і співпраця. Без їх активної участі у прийнятті рішень, пов'язаних із впливом на довкілля, у розробці і здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища неможливо вирішення екологічних проблем.

Громадяни можуть об'єднуватись в офіційно зареєстровані організації або не мати статусу офіційних та об'єднуватися для реалізації спільних інтересів у кожному конкретному випадку. Такі організації виникають, як правило, у випадку виникнення небезпечних ситуацій, пов'язаних з аваріями, і характеризуються нестійкістю. Вони ніде не реєструються, не мають відповідного статусу та інших формальних ознак. після досягнення поставленої мети ці організації розпадаються.

Найбільш активним суб'єктом громадськості є громадські об'єднання природоохоронного спрямування, створені і зареєстровані у порядку, встановленому Законом України „Про об'єднання громадян” від 16.06.92р. Даний закон визначає поняття об'єднання громадян як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.[19] Тобто, повинен бути якийсь певний напрямок їхньої роботи, мета, ціль – в нашому випадку ціллю об'єднання вважатиметься охорона довкілля, підтримка державної політики в даному напрямку, захищати екологічні права громадян, передбачені в законі, вести співробітництво з іншими об'єднаннями – міжнародними та національними. Мета і завдання об'єднання містяться в статуті.

Згідно із законом, об'єднання громадян може бути:

а) політичною партією. Це об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

б) громадською організацією. Це об'єднання громадян для задоволення та захисту свої законних соціальних, економічних, творчих, культурних та інших спільних інтересів.

Про екологічні інтереси в даному законі не зазначено. Видно, що класифікація інтересів у ст.3 Закону дуже подібна до класифікації прав за змістом потреб людини, запропонованої П.Рабіновичем. Право – це певним чином нормована свобода, потреби та інтереси людей, форма існування або спосіб прояву моралі. Отже права поділяють на: фізичні, духовні, економічні, культурні, політичні... Всі ці права ставлять собою єдину систему, взаємозалежні і пов'язані одне з одним (можливості людини, пов'язанні з її фізичним існуванням – можливості здобувати засоби до існування – можливості доступу до духовних здобутків людства і т.д.).[20] Без сумніву, ця класифікація є важливою, але в ній не виділено екологічних прав. Можливо десь вони і є, як основні права людини, але на думку автора їх необхідно було виділити в окрему ланку. Адже можна вважати, що коли людина має гарантоване право на безпечне, сприятливе довкілля, то вона може повною мірою використовувати інші, не менш важливі права. Це ж саме стосується й екологічних інтересів – адже в здоровому природному середовищі люди теж здорові фізично і духовно, і мають більше зацікавленостей.

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів, законності, гласності. Тобто ніхто не може бути примушений до вступу в громадське природоохоронне об'єднання. належність чи неналежність до об'єднання не є підставою для обмеження прав і свобод. Закон забороняє відмову у прийнятті або виключенні з об'єднання особи в зв'язку зі статтю, національною належністю чи іншими причинами. Обмеження щодо перебування у політичних партіях окремих громадян встановлюється тільки Конституцією та законами України.

Важливим також є питання легалізації громадських організацій. Згідно з діючим законодавством, легалізація громадських організацій здійснюється відповідно Міністерством Юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Легалізація громадських організацій здійснюється одним із двох шляхів: державна реєстрація чи повідомлення про заснування.[21]

Таким чином, державна реєстрація громадських організацій не є обов'язковою. Однак, інститут легалізації шляхом повідомлення не регулює відповідальність громадських організацій перед державою і третіми особами, що обмежує вступ цих організацій в цивільно-правові, адміністративні, фінансові та інші відносини, оскільки закон передбачає, що тільки у випадку державної реєстрації громадська організація набуває статус юридичної особи. Діяльність нелегалізованих організацій є протизаконною. Про легалізацію громадської організації орган, що легалізує, повідомляє в засобах масової інформації.

Згідно діючому законодавству громадські організації утворюються і діють із всеукраїнським, місцевим і міжнародним статусом, що грає чималу роль у визначенні адміністративно-правового статусу громадської організації.

До всеукраїнських громадських організацій відносяться ті, діяльність яких розповсюджується на територію всієї України і які мають місцеві осередки в більшості областей.

На етапі створення екологічної громадської організації визначенні її статусу має значення для того, який реєструючий орган буде здійснювати державну реєстрацію, з яким органом виконавчої влади виникають адміністративно-правові відносини. Міністерство юстиції України здійснює реєстрацію всеукраїнських та міжнародних організацій громадян. Громадські організації, що діють з місцевим статусом, реєструються управлінням юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районними і районними в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад.

Якщо діяльність громадської організації з місцевим статусом розповсюджується на територію двох чи більше областей, її державна реєстрація здійснюється відповідним реєструючим органом за місцем знаходження виконавчого органу громадської організації.

Адміністративні правовідносини, пов'язані з реєстрацією, мають важливе значення в майбутньому, так як по місцю реєстрації державні органи у вигляді податкової інспекції, яка перевіряє здійснювану громадською організацією діяльність, перевіряє відповідність положень статуту про розповсюдження її діяльності на конкретну територію. Тобто громадські організації природоохоронного спрямування з місцевим статусом не можуть розповсюджувати свою діяльність на всеукраїнському масштабі.

Для реєстрації громадських організацій з всеукраїнським статусом необхідно підтвердити розповсюдження діяльності на 14 і більше областей України, а для реєстрації громадських організацій з міжнародним статусом, необхідно підтвердити розповсюдження її діяльності на територію хоча б одної іноземної держави. Аналогічно підтверджується розповсюдження діяльності громадських організацій на територію кількох адміністративно територіальних одиниць. Для державної реєстрації тільки що заснованої організації достатньо подати відомості про відділи, філіали і представництва, що підтверджується протоколами загальних зборів членів таких відділень чи особистими заявами представників. Достатньо ініціативної групи з 2-3 чоловік, які б розділили положення статуту громадської організації, склали і підписали протоколи загальних зборів підрозділу, взяли б на себе обов'язки розповсюджувати діяльність організації на своїй території, в тому числі і через реєстрацію підрозділу у встановленому законом порядку.[22]

Практика державної реєстрації в інших країнах підтверджує, що перераховані органи є не єдиними, які б могли здійснювати державну реєстрацію. В деяких західноєвропейських країнах реєстрація громадських організацій здійснюється судами, оскільки вони є самостійним органом і вплив на суд заборонений. Проте, введення такої практики в Україні, на думку автора, викликало б ряд труднощів у зв'язку з тим, що у віданні судів знаходиться велика кількість справ, тому вирішення питання про передачу реєстрації громадських організацій в суд викликало би ряд технічних труднощів.

Об'єднання громадян в екологічні організації відкриває перед ними більш широкі можливості для реалізації своїх екологічних прав і впливу на екологічну політику держави. реалізовані права, захищене і здорове довкілля є метою будь-якої екологічної організації. Без мети, без цілі вона не може існувати, адже її створенням передбачається досягти якихось позитивних результатів. У філософському розумінні ціль (мета) будучи одним із елементів свідомості людини розглядається як елемент, що характеризує передчуття в мисленні результату діяльності і шляхи його реалізації з допомогою певних засобів. Здійснення мети розглядається як процес подолання невідповідності між сущим і належним, між існуючою ситуацією і ціллю.

Ціль повинна бути неодмінним атрибутом будь-якого механізму, кінцевим результатом його діяльності. Тісно пов'язана з поняттям „ціль” „задача” – питання для вирішення, те що потребує виконання. Ціль дає загальну модель майбутнього стану, виражає орієнтацію в діяльності суб'єктів пізнання. Задача ж виступає своєрідною категорією „нижчого” рівня, опосередковує рух цілей в конкретних межах. Задача – форма матеріалізації цілей, певна ступінь їх досягнення. Задачі є похідними від цілей, сформовані цілями і підкорені їм. При цьому задачі пояснюють конкретні можливості, називають шляхи для досягнення цілей. Оскільки ціль виражається через задачі шляхом вказання на ряд напрямків діяльності, вводять поетапність для досягнення цілі. Задачі – не засоби, але вони дозволяють знайти засоби для досягнення мети.[23]

Цілі неоднорідні за своїми масштабами і поділяються на загальні, спеціальні та конкретизовані.

Загальні цілі насамперед закріплені в законодавстві. Вони одинакові для всіх громадських екологічних організацій. Цей різновид цілей закріплюється не тільки в екологічному законодавстві.

Спеціальні цілі набувають більшого значення, оскільки мають відображати найбільш оптимальну, науково обґрунтовану модель взаємодії суспільства і природи. Основна спеціальна ціль має бути заснована на положенні Конституції України – в реалізації конституційного права кожного на безпечне навколишнє природне середовище. Оскільки здорове життя, психологічний комфорт людини залежить від стану довкілля, то виникає необхідність охороняти його, заради цінностей самої природи, що забезпечує екологічні інтереси людей. Під охороною навколишнього природного середовища розуміється діяльність у підтриманні сприятливого стану навколишнього середовища, попередженню деградації в процесі суспільного розвитку, відновлення такого стану, якщо він порушений, для підтримки екологічної рівноваги.[24] Тобто природоохоронна діяльність здійснюється у відповідності з екологічними вимогами. Охорона довкілля розуміється як діяльність усіх суб'єктів правовідносин: державних органів, місцевого самоврядування, неурядових організацій. Ця діяльність може бути узгодженою лише у плідній співпраці, а також в умовах екологічної стабільності (здатності екосистеми протистояти абіотичним і біотичним факторам середовища, включаючи антропогенну дію).

Конкретизовані цілі торкаються використання, охорони і відновлення конкретних природних об'єктів, здійснення видів екологічної діяльності, наприклад, як збереження унікальних екологічних комплексів, екологічне виховання населення.

Для досягнення цілей реалізації права кожного на безпечне навколишнє природне середовище і літературі виділяють загальні і спеціальні задачі.

До загальних належать обмеження діяльності чиновників строгими рамками закону, ліквідація безправ'я людини, постановка апарату держави на службу особі, задоволення її потреб та інтересів.

Спеціальні задачі включають в себе регулювання певних суспільних відносин: в сфері взаємодії суспільства і природи, вивчення, використання, розвитку і охорони природних ресурсів, лікування оздоровчих місцевостей. Деякі спеціальні задачі виникають в процесі подолання екологічної кризи, обмеження впливу на довкілля антропогенної діяльності.

1.3. Цілі та завдання громадських природоохоронних формувань

Цілі і завдання громадського об'єднання зазначаються в статуті. Для досягнення цілей і завдань, залучення широких верств населення до охорони довкілля та формування належної екологічної свідомості, екологічні громадські організації мають права, передбачені Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”. До них належать:

1. розробка і пропагування своєї природоохоронної програми;

2. право утворювати громадські фонди охорони природи. За погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану довкілля;

3. право брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів та заходів;

4. проведення громадської експертизи, обнародування її результатів і передача їх органам, уповноваженим приймати рішення;

5. право одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони довкілля;

6. право виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевого референдумів з питань, пов'язаних з охороною довкілля, використанням природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

7. вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

8. право подавати до суду позови про відшкодування шкоди. заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі, здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

9. брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони довкілля.

Громадські екологічні організації, а також громадяни, які входять чи не входять до їх складу, можна вважати носіями екологічних прав, суб'єктами цих прав. громадські екологічні організації мають некомерційний характер діяльності. ця діяльність не спрямована на отримання прибутку.

Питання про зміст екологічних прав – це перш за все питання стосовно меж охоронюваного екологічного інтересу. Для забезпечення ефективної охорони екологічних прав мають бути чітко визначені межі екологічного інтересу, що охороняється законодавством.[25] Можливі два тлумачення обсягу поняття „екологічні права”:

- тільки право на безпечне довкілля;

- коли мається на увазі конгломерат повноважень, прав та обов'язків у сфері природокористування і охорони довкілля.

Українська вчена Н.Кобилецька вважає, що слід розрізняти поняття „права громадян в галузі екологічних відносин” і „екологічні права громадян”. Останнє поняття є більш вузьким, тоді як перше містить всі повноваження громадян, що так чи інакше пов'язані з довкіллям, природними ресурсами.

Доцільно на думку автора стосовно прав екологічних організацій (і прав громадян) розглядати ці права у вузькому значенні – безпосередньо як права на безпечне довкілля, та всі інші права, які витікають з нього. Ці екологічні права мають позаекономічний характер і реалізуються без спеціального оформлення. Їх реалізація можлива в повному обсязі тільки шляхом об'єднання людей в громадські організації з чіткими цілями. Це якісно нова група прав громадян, яка відрізняється від раніше існуючих прав природокористування спрямованістю на задоволення духовних, естетичних потреб та інтересів стосовно довкілля природи. Відомо, що з розвитком суспільства зростають і потреби. Спочатку екологічним правом вважалося тільки можливість людини користуватися природними ресурсами. З часом характер потреб змінювався, так як і змінювалася сама людина. Це – естетичні, рекреаційні потреби, а також і інтереси, які є нематеріальними. Хоча важливу роль грають і фізіологічні потреби, не задовольняючи які, людина би не змогла нормально існувати. Це – дихання, угамування спраги, харчування. Тому важливим сьогодні є захист природного середовища, відновлення його, покращення стану природних ресурсів.[26]

Одним із основних прав громадських екологічних організацій є право здійснювати покращення навколишнього природного середовища. Дане право являє собою правову можливість звершувати дії, що сприяють створенню безпечного навколишнього середовища (проведення заходів по озелененню територій, знищення шкідливих рослин). Це право організація закріплює в статуті, програмах і проектах, також воно забезпечується шляхом утворення фондів охорони природи.

Покращенням довкілля, відтворенням природних ресурсів забезпечується основне екологічне право громадян, закріплене в Конституції – право на безпечне довкілля. В міжнародно правових актах передбачено „Середовище, яке дозволяє вести гідне і квітуче життя” або „життя в гармонії з природою”, законодавства інших країн (Росії, Білорусії) – сприятливе середовище. Визначення цих понять немає в жодному законодавчому акті, але література пропонує такий варіант.

Сприятливе середовище – таке, що позитивно впливає на стан здоров'я людей та біологічні процеси функціонування живих організмів.

Безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище – таке, що не впливає негативно на стан здоров'я людей, не перевищує встановлених у законодавстві нормативів екологічної безпеки.[27]

Другим, не менш важливим, є право на отримання достовірної, повної і своєчасної інформації про стан довкілля. Тільки знаючи відомості про стан довкілля, людина може забезпечити своє право на безпечне навколишнє середовище. В Оргуській конвенції „Про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища” дано розширене поняття екологічної інформації, яка включає не лише стан довкілля та його елементів, але і стан здоров'я та безпеки людей, а також діяльність та адміністративні заходи в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани або програми, які впливають чи можуть впливати на довкілля. Закон України „Про інформацію” навіть не визнає окремо такого виду інформації, як екологічна, не дивлячись на її важливість а необґрунтовано включає її до інформації довідково-енциклопедичного характеру.[28] Федеральний закон Росії „Про інформацію, інформатизацію та захист інформації” в ч.3ст.10 зазначає, що документи, які містять інформацію про надзвичайні ситуації, екологічна, санітарно-епідеміологічна та інша інформація, необхідна для забезпечення безпеки, відносяться до категорії відкритих і загальнодоступних інформаційних ресурсів.

Право на екологічну інформацію необхідно розглядати як сукупність уповноважуючих, дозволяючих, регулятивних норм, які визначають підстави виникнення зміни права на інформацію про використання природних ресурсів, охорону довкілля та забезпечення екологічної безпеки. Воно закріплене як суб'єктивне, є абсолютним, оскільки пов'язане з невід'ємним правом людини на життя, безпечне довкілля. Існують винятки – обмеження доступу до інформації в умовах військового або надзвичайного стану із зазначенням дії строку цих обмежень. Але на думку автора це суперечить конституційному принципу гарантування права на екологічну інформацію, оскільки значимість її важлива в будь-який час, тим більше в таких умовах, які можуть призвести до екологічно несприятливих наслідків.

У відповідності з п.3.ст.2 Оргуської конвенції екологічна інформація означає будь-яку інформацію про:

а) стан елементів навколишнього природного середовища – повітря, вода, грунт, інші природні об'єкти;

б) фактори (речовини, енергія, шум, випромінювання) та дії чи заходи в галузі навколишнього середовища, політиці, законодавстві, будь-який інший екологічний аналіз, використаний в процесі прийняття рішень стосовно стану довкілля;

в) стан здоров'я і безпеки людей, умови їх життя, стан культурних об'єктів і споруд в тих межах, в яких на них впливає чи може вплинути стан навколишнього середовища.

Відомості про окремих осіб можуть включати в себе дані про порушників екологічного законодавства.

Екологічна інформація має бути відкритою. Доступ до неї може забезпечуватися шляхом систематичної її публікації в офіційних друкованих виданнях, поширення її засобами масової інформації, без попереднього її надання зацікавленим особам.

Коли суб'єкт виявляє відсутність даної інформації в джерелах, він може отримати її в установленому порядку – вимагати необхідну інформацію.

Громадянин або об'єднання громадян мають право звернутися до органів державної влади з інформаційним запитом (вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційним документами або надання письмової чи усної інформації). Термін вивчення запиту – до 10 календарних днів. Протягом цього терміну державна установа доводить до відома запитувача чи підлягає наданню для ознайомлення запитуваний документ або інформація. Задоволення запиту має здійснюватися на протязі місяця, якщо інше не передбачено законом.

Якщо в наданні запиту відмовлено, у письмовій відмові має бути вказана причина, посадова особа, що відмовляє. задоволення запиту може бути відстрочено з причин неможливості надання запитуваної інформації у місячний термін, також письмово.

Відмову або відстрочку може бути оскаржено до вищестоящого органу, а в разі його відмови – до суду. Державна установа має довести в суді законність своєї відмови. Якщо відмова буде визнана необґрунтованою, суд зобов'язує державний орган задовольнити запит.

Забезпечуючи екологічне інформування, відповідний орган створює умову для реалізації не лише права на інформацію, але і права на екологічну безпеку. Виділяють два види екологічної безпеки:

- зовнішня (якісний рівень стану довкілля, при якому запобігається погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей);

- внутрішня (якісний рівень продуктів харчування).[29]

Право на екологічну інформацію також виступає гарантією реалізації права на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, права на об'єднання громадян у формування з метою здійснення ними екологічного контролю. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” та Закон України „Про екологічну експертизу” передбачає обнародування результатів громадської експертизи.

Право на участь у прийнятті екологічно значущих рішень передбачене Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” (включає участь громадськості у здійсненні екологічної експертизи, а також в обговоренні проектів законодавчих та управлінських актів у галузі охорони довкілля, в розробленні екологічних планів та програм. Держава прагне співпраці з громадськістю через визначення ряду напрямків екологічної політики України. Правове заохочення громадян та їх екологічних об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності відбувається за допомогою таких важелів як врегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно небезпечних об'єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей.[30]

Роль громадських екологічних об'єднань у забезпеченні екологічної безпеки є зараз дуже важливою. В Оргуській конвенції їх назвали „зацікавленою громадськістю”. Тобто об'єднані з метою задоволення та захисту своїх спільних законних інтересів, громадські екологічні об'єднання намагаються здійснювати ті види діяльності, які слугують захисту певних видів інтересів суспільства. Можемо бути свідками діяльності українських екологічних громадських об'єднань з реалізації інтересів усього населення щодо розробки і впровадження важливих екологічних заходів. Це стосується також і еколого-експертної функції.

Метою проведення громадської екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.[31]

Громадська екологічна експертиза носить характер рушія суспільної свідомості, формує громадську еколого-правову думку, спонукає державні органи до прийняття кардинальних рішень щодо цих об'єктів за наслідками еколого-експертних досліджень громадськістю. Проведення громадської екологічної експертизи заохочується державою, шляхом закріплення її в законодавстві як одної з форм екологічних експертиз, проголошенні необмеженості кількості та різновидів об'єктів, суб'єктивного складу, вибору форм і методів здійснення експертизи.[32]

Участь громадськості в процесі екологічної експертизи оголошується заявою про її проведення, через засоби масової інформації, де зазначається суб'єктний склад, об'єкт, строки громадської експертизи. Заява подається також до відповідних органів місцевих рад, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи.

Висновок громадської екологічної експертизи може бути висвітлений в ЗМІ, надісланий органам виконавчої влади, замовникам чи іншим зацікавленим особам. В законі зазначено, що органи державної екологічної експертизи можуть, але не зобов'язані враховувати висновки громадської експертизи, що по суті зменшує надані громадянам можливості впливу на прийняття екологічно значущих рішень. Проте висновок також вважається джерелом екологічної інформації: він може бути підставою прийняття відповідних рішень державними органами, аргументом у зверненні громадян чи доказом у справі при зверненні до суду за захистом екологічних прав громадян чи вимогою про відшкодування шкоди.

Отже, громадська екологічна експертиза – не самоціль, а один із етапів здійснення екологічно спрямованої діяльності громадськими екологічними організаціями.

До даної групи прав належать також право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкілля. Це право реалізується шляхом подання пропозицій, зауважень до законопроектів, які періодично публікуються в офіційних виданнях для обговорення. Зауваження і пропозиції громадяни можуть надсилати у відповідні комітети Верховної Ради, які повинні бути розглянуті.

Вважається, що права громадян контролювати процес питання нормативних актів сприяють підвищенню їх якості, законності, а також сприяють зростанню громадської активності у прийнятті рішень. Зазвичай, небагато уваги приділяється проектам чи пропозиціям одної особи, для обгрунтування якогось позитивного рішення необхідно кілька людей, об'єднаних єдиною ідеєю – тобто акцент знову ставиться на діяльність громадських екологічних об'єднань.

Громадськість також може приймати участь і в процесі державної екологічної експертизи – шляхом надання письмових зауважень, пропозицій, виступів, включення представників громадськості до складу державних екологічних комісій.

Право на здійснення контролю в сфері охорони довкілля – наступний крок до реалізації цілей об'єднання. В цілому контроль в галузі навколишнього природного середовища означається як система заходів, які забезпечують постійний нагляд за дотриманням та зміною особливо важливих для людини компонентів і показників якості середовища, виявлення джерел та факторів змін, що відбуваються. Цей контроль здійснюють природоохоронні органи різних рівнів. громадський природоохоронний контроль є якби формою участі громадськості в системі загального контролю.[33]

В галузі охорони довкілля застосовуються 4 види контролю за дотриманням екологічного законодавства: державний, самоврядний, виробничий і громадський. Роль останнього все більше зростає, що пов'язано із загальними процесами демократизації в суспільстві, зростання ролі громадськості в обговоренні та прийнятті екологічно важливих державних рішень, особливо тих, що стосуються екологічних прав громадян.

Громадський контроль у сфері охорони довкілля є одним з ефективних механізмів забезпечення екологічної безпеки. Його цінність полягає в тому, що він дозволяє виконувати превентивну функцію. Реалізація громадського контролю в кожному конкретному випадку дає можливість населенню контролювати діяльність органу влади з моменту прийняття екологічно важливого рішення аж до його виконання.

Яке визначення дати громадському контролю? Це є комплексна діяльність із нагляду за збереженням навколишнього природного середовища, яку здійснює громадськість (громадяни чи їх об'єднання) на підставі і в межах, передбачених законом.[34] Громадський екологічний контроль здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища, які наділені повноваженнями виявляти адміністративні правопорушення, складати про них протоколи, представляти до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства. під час здійснення громадського контролю мається на увазі не тільки участь у ньому, а також активність, вияв ініціативи.

В справі охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки важливе значення займає інститут референдумів по екологічно значущим проблемам. Окремо визначене право виступати з ініціативою проведення референдумів щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Громадяни та їх об'єднання мають право приймати участь у референдумах з охорони довкілля, виносити на референдум свою точку зору, при цьому необхідно керуватися положеннями Конституції України, Закону України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991р.

Держава гарантує громадським об'єднанням і окремим громадянам можливість реалізації наданих їм прав у відповідності із законодавством. Представники виконавчих і розпорядчих органів, уповноважені органи в області охорони навколишнього природного середовища та їх посадові особи повинні надавати співробітництво громадським об'єднанням в реалізації їх прав.[35]

Шляхом референдуму може бути узгоджено місцезнаходження будь-якого об'єкту і обговорення його із зацікавленими особами. громадські об'єднання можуть інформувати населення разом із органами місцевого самоврядування про можливість надання земель для розміщення об'єктів, діяльність яких може зачіпати екологічні інтереси громадян, вияснюється думка громадян через місцеві референдуми, збори, інші форми безпосередньої демократії.

Громадяни, громадські природоохоронні формування мають право брати участь в розгляді питань, пов'язаних з виїмкою і наданням земельних ділянок, що зачіпає інтереси населення. При наданні земельних ділянок в місцях проживання і діяльності малочисельних народів та етнічних груп для цілей, не пов'язаних з їх діяльністю, вирішується питання про проведення референдуму, по висновках його приймається рішення.[36]

Проведення обговорень і референдумів залежить від інформованості громадськості. Закон Російської Федерації „Про радіаційну безпеку населення” від 3.12.95 зазначає, що громадяни і об'єднання громадян мають право на отримання об'єктивної інформації від організації, що здійснює діяльність з використанням джерел іонізуючого випромінювання в межах виконаних нею функцій.

Важливу роль відіграє також право громадських об'єднань подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства. Це може бути шкода, нанесена безпосередньо довкіллю чи здоров'ю громадян, їх майну. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина передбачений Конституцією України. Кожен має конституційне право на відшкодування матеріальної шкоди, моральної шкоди внаслідок впливу органів чи підприємств на довкілля; може звернутися до суду з позовом про відшкодування такої шкоди. Більшість громадських об'єднань, що діють в Україні, здійснюють адвокатську діяльність.

Також в літературі часто вказуються так звані екологічні права майбутніх поколінь. Ці права витікають із концепції сталого розвитку. В цьому – одна з її сутнісних характеристик: стійкий розвиток визначається як такий, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Одною з найнебезпечніших помилок людини є відання перевазі одномоментній вигоді на шкоду довкіллю, коли людина не задумується над тим, що буде завтра, а тільки користується тим, що дарує їй природа. При цьому використовує за призначенням дуже мало, більшість же йде у відходи. До найважливіших завдань громадських об'єднань можна віднести необхідність зміни пріоритетів серед людських цінностей, зміни свідомості і культурного рівня. Адже від цього залежить не тільки здоров'я довкілля, здоров'я сучасників, але і здоров'я майбутніх поколінь. Можна привести до прикладу девіз всесвітньо відомої екологічної організації „Грінпіс”: „ми не отримали землю від своїх батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!”



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Громадські природоохоронні об’єднання та їх роль в галузі охорони довкілля (дипламна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно