Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Галузеві, міжгалузеві та регіональні засади в управлінні (реферат)

ПЛАН

1. Галузеве управління: його зміст

2. Особливості міжгалузевого управління

3. Особливості регіонального управління


§ 1. Галузеве управління: його зміст

Галузеве управління передусім належить до компетенції міністерств, а в областях, районах, містах — відповідних регіональ­них органів виконавчої влади.

Для галузевого управління характерні вертикальні (лінійні) правові відносини, інакше кажучи, відносини прямої підпорядкованості, які складаються між органами управління і керованими ними об'єктами.

Об'єктами галузевого управління є певна сукупність суб'єк­тів господарської, соціально-культурної чи адміністративно-політичної діяльності, що виконують функції однорідного при­значення. Це визначення ґрунтується на понятті підприємства і ус­танови як важливих об'єктів галузевого управління, створених для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг з метою за­доволення суспільних потреб. При цьому форма власності, на якій засноване підприємство (установа), має значення лише для вияв­лення ступеня і форми галузевого (керуючого) впливу. Для віднесення підприємства (установи) до відповідної галузі головним є одно­рідність (однотипність) виробничої чи іншої діяльності.

Іншими об'єктами галузевого управління можуть бути різні структурні підрозділи даної галузі (господарські, культурні, медичні) в певних адміністративно-територіальних одиницях, підпорядковані відповідному міністерству.

Зміст галузевого управління полягає в організації ефектив­ного функціонування підпорядкованих систем. Він охоплює ком­плекс централізованих і оперативних форм діяльності органів вико­навчої влади спеціальної компетенції, їх технічної політики, фінансу­вання, науково-технічного забезпечення, роботи з кадрами, здійснення контролю і обліку.

Галузеве управління формується відповідно до особливостей конкретних секторів економіки, сфер культурної та адміністративно-політичної діяльності. Це положення має певну правову регламента­цію. Воно визначається у відповідних законах, які комплексно регу­люють відносини галузевого характеру, положеннях про конкретні органи державного управління. Так, в соціально-культурній сфері Законом України «Про освіту», Основами законодавства України про охорону здоров'я, про культуру встановлюються засади управління в цих галузях, спрямовані на задоволення соціальних і духовних по­треб населення. Функції державного управління в названих галузях-здійснюють міністерства відповідно до Положення про Міністерство освіти України від 8 липня 1992 p., Положення про Міністерство охо­рони здоров'я України від 17 серпня 1998 p., Положення про Міністер­ство культури і мистецтва України від 9 грудня 1995 p. Положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади затвер­джуються Кабінетом Міністрів України або Президентом України. Згідно з Указом «Про систему центральних органів виконавчої вла­ди» положення про ці органи затверджує Президент. В положеннях зак­ріплюються завдання, функції та компетенція міністерств, а також інші головні напрямки діяльності центральних органів управління, що здійс­нюють керівництво певними галузями на території України.

Положення про територіальні та регіональні органи затверджу­ються відповідними міністерствами і відомствами.

Зазначені функції в областях, районах, містах міністерства здійс­нюють через їх регіональні управління, відділи, установи тощо, а також через галузеві структурні підрозділи місцевих державних ад­міністрацій. Така структура організації галузевого (лінійного) управ­ління притаманна промисловості, сільському господарству, а також сферам оборони, безпеки, правоохоронній діяльності та ін.

Територіальні органи міністерств і відомств України є важливою складовою частиною єдиної системи центральної виконавчої влади. Вони утворюються, реорганізуються та ліквідовуються керівниками центральних органів виконавчої влади. Підпорядкованість терито­ріальних органів безпосередньо центральним міністерствам і відом­ствам — важлива умова їх успішної діяльності, хоча деякі питання (наприклад, про призначення на посаду і звільнення з посади керів­ників територіальних органів) вирішуються міністерствами і відом­ствами за погодженням з відповідними місцевими органами виконав­чої влади. Необхідно враховувати, що низка центральних органів виконавчої влади не має підпорядкованих їм регіональних органів (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва). У деяких центральних органах виконавчої влади передбачено утворення регіональних органів, але їх правовий ста­тус відмінний від правового статусу територіальних органів.

Важливим є те, що галузеве управління тісно пов'язане з міжга­лузевим і регіональним управліннями. Це дозволяє поєднувати цент­ралізоване управління з самостійністю та ініціативою. Разом з тим галузевий принцип управління найбільш повно відповідає вимогам перехідного періоду розвитку Української держави. В Концепції адміністративної реформи в Україні звертається увага на те, що на­лежна концентрація сил у керівництві розвитком суспільства мож­лива лише при застосуванні галузевого принципу управління.

§ 2. Особливості міжгалузевого управління

Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядчу діяльність, яку здійснюють органи державного управ­ління, наділені надвідомчими повноваженнями щодо організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагод­женість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалу­зевих завдань.

На відміну від галузевого (лінійного) управління, яке становить собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце горизонтальні відноси­ни, тобто відносини суб'єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покла­дена в основному на державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, які належать до їх компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Го­лова комітету (служби, адміністрації).

Наприклад, Державна митна служба України згідно з Положен­ням про неї, затвердженим Указом Президента України від 8 люто­го 1997 p., є центральним органом виконавчої влади, який здійснює безпосереднє керівництво митною службою України. В процесі ре­алізації митного законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише у зв'язку з переміщенням грузів, товарів та пред­метів через митний кордон, оформленням документів, справлянням мита і т. под. Організаційної підпорядкованості, тобто вертикальних відносин між Державною митною службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами і організаціями — з іншого, немає. Організаційні відносини у Державній митній службі існують тільки з Президентом України і Кабінетом Міністрів України, яким вона підпорядкована, і, природно, з регіональними митними управліннями: митницями, митними постами і підпорядкованими підприємствами, установами, навчальними закладами, якими Голова Держав­ної митної служби керує одноособово.

Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяль­ність є функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необ­хідна координація (погодження) діяльності галузевих органів, пос­тійно розширюється. Це пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки розвивається недержавний, який обумовив появу великої кількості нових об'єктів управління, а по-друге— тим, що інтереси розвитку ринкових відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати міждержавні еко­номічні, політичні, культурні зв'язки. Міністерство економіки Ук­раїни з питань, віднесених до його компетенції, взаємодіє з комітета­ми Верховної Ради України, центральними та іншими органами виконавчої влади, громадськими об'єднаннями, посольствами, консульствами, торговими представництвами відповідних держав в Україні, засобами масової інформації.

Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обо­в'язковими для всіх органів державного управління та органів місце­вого самоврядування, не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи міжгалузевого управління несуть відповідаль­ність за стан і розвиток дорученої їм сфери (кола питань) управлін­ня. Сфера міжгалузевого управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний комітет України, Державна податко­ва адміністрація і т.под.

Методам управління, які використовуються органами міжгалу­зевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при вико­нанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.

Важливе значення має усунення неузгодженості в діях органів ви­конавчої влади на всіх рівнях протидії, а бажано — і попередження та­ких негативних явищ, як інфляція, надмірне майнове розшарування населення, скорочення виробництва, нерівномірність розвитку окремих регіонів. Особливо гострою є проблема розбудови економічних зв'язків з країнами СНД в умовах переходу до ринкових відносин.

Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося, здійснюють Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та деякі інші.

Політичні і економічні перетворення, що відбуваються в Україні, вимагають істотних змін у структурі уряду і центральних органів виконавчої влади. Це здійснюватиметься відповідно до Програми "Україна — 2010” — першої за роки незалежності стратегічної програми розвитку нашої держави на найближче десятиліття. Згідно з цією Програмою кількість міністерств буде скорочена. З'явиться багато нових органів міжгалузевого управління: державні комітети житлової і будівельної політики, зв'язку і інформатики, фізичної культури і туризму, адміністрації (енергетична, цінних паперів, нерухомого майна) та інші центральні органи виконавчої влади для здійснення спеціальних (виконавчих, контролюючих, дозвільних та ін.) функцій у відповідних сферах.

Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об'єктів управління, характеру прав і обов'язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.

У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.

На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, встановлюються податки і гарантії, визначаються їх граничні величини, сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об'єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.

Об'єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об'єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. У ході цієї роботи важливо виділити її господарських суб'єктів, в яких центральний пакет акцій повинен бути закріплений за державою, щоб впливати на рішення, що приймаються цими суб'єкта­ми, в тому числі з метою економічної безпеки країни. З макрорівня на мікрорівень делегуються права користування податками, їх справлян­ня у встановлених межах. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, які управляють конкретними галузями економіки і сферою надання послуг.

Зміст управління державним обліком і статистикою може слу­гувати яскравим прикладом міжгалузевого державного управління.

Здійснення державного обліку і статистики, створення центра­лізованої системи обліку і статистики в Україні є важливим важелем управління соціально-економічними і політичними процесами в дер­жаві та суспільстві.

Засади організації статистики та інформатики відповідно до Конституції України визначаються виключно законами України. Управління в галузі державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про державну стати­стику в Україні». Цей Закон спрямований на регулювання правових відносин у галузі статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження та функції органів державної інформаційної системи України з метою одержання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України, АРК та інших регіонів.

Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабі­нет Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уні­фікованої) системи обліку і статистики, визначення змісту і пріори­тетів статистично-управлінської діяльності на всій території України.

Управління обліком і статистикою в Україні покликане забезпе­чити реалізацію державної політики в цій галузі, збирання, розроб­лення, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави та її регіонах. Змістом загальнодержавної статисти­ки як функції управління є також розроблення і впровадження ста­тистичної методології, яка базується на результатах наукових дос­ліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності та цілісності статистичної інформації. Облік і статистика покликані інформувати про наявність та використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в економіці, на­ціональний прибуток, прибутки і витрати суб'єктів господарюван­ня, населення та інші економічні, соціальні, адміністративно-по­літичні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.

Виходячи з наведеного, слід підкреслити, що загальнодержавна ста­тистика і облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслу­говують потреби всіх державних органів, в тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного харак­теру доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих видів статистики, наприклад, фінансово-валютної статистики, судової статистики, митної статистики та ін. Обсяги відомчої (галузе­вої) статистичної звітності визначаються міністерствами і відомствами самостійно за погодженням з органами державної статистики.

В основу організації державного .обліку і статистики покладені загальні принципи державного управління. Крім цього, статистич­на діяльність у своєму підґрунті має спеціальні принципи. Серед них чільне місце посідає принцип подання в обов'язковому порядку всіма юридичними особами та особами, що займаються підприєм­ницькою діяльністю, даних, необхідних для проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані повинні бути дос­товірними і подаватися в повному обсязі у встановлені строки і за певними адресами. Порядок подання статистичних даних визна­чається у формах державної звітності, затверджених органами Державного комітету статистики України (далі —Держкомстат Украї­ни). Наведений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики після аналізу одержаних даних у свою чергу зобов'язані подавати власну «продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої влади. Адміністрації Президента України, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та громадянам у порядку, передбаченому законодавством.

Серед спеціальних принципів сучасної організації статистичної справи в Україні важливого значення набуває принцип залучення до здійснення державних статистичних спостережень осіб, які не пра­цюють в органах державної статистики. Зазначені заходи проводять­ся за рішеннями Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Організація цих спостережень покладається на Уряд АРК, місцеві органи державної влади. Залучені до здійснення статистичних спостережень особи користуються правами і несуть відповідальність нарівні зі службами органів державної статистики.

У процесі розбудови і становлення статистичних інституцій України особливе значення належить принципу знеособленого використання статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише у зведеному вигляді, із обов'язковим збереженням державної та комер­ційної таємниці.

Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюєть­ся спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат Украї­ни. Згідно з Положенням про Державний комітет статистики України, затвердженим Указом Президента України від 6 листопада 1997 p., він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковані орга­ни державної статистики в АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управ­ління. Вони складають єдину систему органів державної статистики України. Держкомстат України очолює Голова, який здійснює керів­ництво дорученими йому сферами діяльності і несе персональну відпо­відальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів Украї­ни за стан справ у цій сфері, визначає ступінь відповідальності заступ­ників Голови, керівників підрозділів Держкомстату України.

Держкомстат України покликаний здійснювати загальне центра­лізоване управління обліком і статистикою. При виконанні покладених на нього завдань Держкомстат України: забезпечує реалізацію держав­ної політики в галузі статистики, збирання, опрацювання та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються у житті країни, хід економічних реформ, рівень життя населення, розвиток зо­внішньоекономічної діяльності, хід приватизації; розробляє і впровад­жує статистичну методологію, яка базується на результатах наукових досліджень; сприяє переходу національної системи обліку і статисти­ки на міжнародні стандарти; видає відповідно до законодавства необ­хідну статистичну інформацію суб'єктам державного управління.

При вирішенні цих завдань Держкомстат України має широкі пов­новаження. Зокрема, він розробляє і реалізує цільові перспективні про­грами реформування та розвитку статистики, складає національні рахунки, міжгалузеві та макроекономічні баланси; на основі аналізу статистичного матеріалу, економічних даних бере участь у формуванні і підготовці загальнодержавних програм економічного і соціального! розвитку, розробленні проекту Закону про Державний бюджет України; організує і здійснює спостереження за соціально-економічними процесами в Україні, її регіонах та галузях економіки.

Держкомстат України забезпечує: створення і ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, визначен­ня організаційних і методологічних принципів його ведення, орга­нізацію єдиного державного обліку всіх суб'єктів господарської діяльності, що підлягають включенню до цього реєстру; розробку інструктивних, нормативних документів, розроблення і вдосконален­ня технології та програмних засобів ведення цього реєстру та держав­них кваліфікацій, що використовуються органами державної статис­тики, а також інформаційно-довідкове обслуговування користувачів даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Ук­раїни; випуск бюлетенів і збірників на базі цих даних.

Значне місце в діяльності Держкомстату України посідає конт­роль за станом первинного обліку і звітності за достовірністю звіт­них даних у всіх галузях економіки, соціально-культурного і адмі­ністративно-політичного будівництва. В процесі контролю у разі ви­явлення приписок та інших перекручень звітних даних Держкомстат України має право вимагати від юридичних осіб та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, вносити виправлення до державної статистичної звітності, а у разі невиконання ними цієї вимоги у визначені строки самостійно вносити їх з наступним по­відомленням відповідних юридичних осіб та громадян для внесен­ня ними виправлень у показники первинного та бухгалтерського обліку, інші пов'язані з цими даними показники.

Держкомстату України також надано право перевіряти достовір­ність даних, вимагати від юридичних осіб та громадян пояснень та інші матеріали з приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів статистики мають право згідно з встановленим порядком відвідувати об'єкти, що перевіряються, вносити пропозиції про притяг­нення посадових осіб та осіб, що займаються підприємницькою діяль­ністю, винних у порушенні законодавства, до відповідальності, розгля­дати справи про адміністративні правопорушення в сфері обліку і ста­тистики. Про результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним міністерствам, комітетам, відомствам Украї­ни про стан справ управління обліком і статистикою.

Органи державної статистики (головні управління, управлін­ня статистики) АРК, областей, районів, міст відають справами обліку і статистики на відповідній території. Згідно з положеннями про них, які затверджує Голова Держкомстату України, в межах своєї компетенції вони здійснюють збирання, оброблення і аналіз науко­во обґрунтованих статистичних даних, а потім подають їх у відпо­відний орган державної влади; ведуть облік виконання державних за­мовлень, показників економічного і соціального розвитку регіонів, наявності і використання природних, трудових та матеріальних ре­сурсів; займаються вдосконаленням і уніфікацією обліку і звітності суб'єктів підприємницької діяльності, перевіряють постановку об­ліку і звітності на підприємствах, організаціях всіх форм власності, достовірність поданих ними звітних даних. Вказівки органів стати­стики з питань обліку і звітності є обов'язковими. Повідомлення у пресі про виконання показників державного замовлення допускають­ся лише після перевірки їх відповідними органами статистики.

Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральни­ми і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого са­моврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, проте неправомірне втручання в їх діяльність будь-яких суб'єктів не допускається.

За порушення органами статистики та їх посадовими особами законодавства про збирання і використання статистичних даних, при­ховування або перекручення статистичної інформації встановлена адміністративна відповідальність. Згідно з ст. 1863 КпАП вона настає за неподання статистичних даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними чи з запізненням, неза­безпечення належного стану первинного обліку, порушення ведення Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.

Посадові особи та громадяни, які використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях тощо без посилання на їх джерело, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

§ 3. Особливості регіонального управління

Використання регіональних основ управління обумовлено кон­ституційним поділом об'єктів підлеглості і повноважень між центром і територіями. В ст.ст. 132,133 Конституції України визначається, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здій­сненні державної влади, збалансованості соціально-економічного роз­витку регіонів, з урахуванням к історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

У законодавстві під регіоном розуміється частина території Ук­раїни, яка володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних, культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з межами адміністративно-те­риторіального поділу, або регіон може об'єднувати територію кіль­кох одиниць. Це необхідно враховувати при розгляді засад регіональ­ного державного управління.

Зрозуміло, що галузеве управління не ізольоване від міжгалузево­го і регіонального, вони доповнюють одне одного, тісно взаємодіють при реалізації загальнодержавних і регіональних програм і здійсненні органами виконавчої влади своїх функцій у відповідних сферах.

Що стосується державного управління в недержавному секторі, то воно відображується головним чином у визначенні загального правового режиму діяльності комерційних і некомерційних органі­зацій, створенні відповідних умов підприємницької діяльності.

Характерним для регіонального управління є те, що його здій­снюють місцеві виконавчі органи, які діють виключно в межах відпо­відних адміністративно-територіальних одиниць. Так, згідно з Кон­ституцією АРК її виконавчі органи — Рада міністрів, міністерства, республіканські комітети, місцеві державні адміністрації та ін. — са­мостійно здійснюють виконавчі функції на території автономії з пи­тань, які віднесені законодавством АРК і України до їх компетенції.

Обласні, районні, міські в Києві та Севастополі державні адмі­ністрації виконують функції регіонального управління на підпоряд­кованих їм територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабіне­том Міністрів України, а також зв'язок з органами місцевого само­врядування.

Діяльність місцевих державних адміністрацій ґрунтується на таких регіональних засадах: забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям.

З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій утворю­ються секретаріат, управління, відділи та інші структурні підрозді­ли, які входять до їх складу за принципом урахування особливостей місцевої інфраструктури. Приблизний перелік управлінь, відділів та інших служб місцевих адміністрацій, а також типові положення про них розробляє Кабінет Міністрів України, остаточну структуру апа­рату визначає сама адміністрація, що теж є однією із засад регіональ­ного управління.

Принципи регіонального управління проявляються в компе­тенції органів самоврядування відносно місцевих державних адмі­ністрацій, які їм підзвітні і підконтрольні, в частині прийнятих ос­танніми до виконання делегованих їм повноважень.

До регіональних органів управління належать виконавчі комітети місцевих органів самоврядування, їх відділи, управління, інші підроз­діли. До їх відання належить широке коло власних (самоврядних) по­вноважень регіонального значення.

На регіональному рівні виконують свої функції підприємства і установи. Їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливо­стей адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управлін­ня трудовими колективами, спрямовує їх діяльність на виконання завдань виробничого, соціального та іншого характеру.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Галузеві, міжгалузеві та регіональні засади в управлінні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.