Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Фізичні особи – суб’єкти господарювання. Правове оформлення підприємств-монополістів (контрольна робота)

Вступ Негативні процеси в економіці є наслідком роздрібного і суперечливого правового регулювання суспільно-економічних процесів, в тому числі господарської діяльності. Подальше безсистемне прийняття дрібних законодавчих актів, в тому числі і паралельного з Цивільним - Господарського кодексу, не зніме існуючих протиріч і дублювання норм різних галузей права, які виникли з прийняттям в останні роки масиву різнопланового нормативного матеріалу з питань підприємницької діяльності. Тому на сьогодні ми ведемо розмову про необхідність виділення з цивільно-правової науки такої юридичної галузі як "Господарське право". Напрацьована в останні десятиріччя концепція господарського права потребує відповідного вивчення з урахуванням нових умов підприємництва. В межах такого вивчення повинно бути визначено співвідношення, питому вага та обсяги цивільно, адміністративного, фінансового та інших галузей права в регулюванні господарської діяльності, а також вирішено ряд питань до цього законотворчого процесу. Основною метою господарського права є: · систематизація всього нормативного матеріалу з питань підприємницької діяльності; · вивчення можливостей інтеграції цього конгломерату норм в існуючи правову систему; · трансформація останньої відповідно завданням її розвитку; · створення передумов по виходу країни з економічної кризи та припинення подальшої криміналізації суспільно-економічних відносин. Основними принципами господарського права є : 1. Застосування комплексності нормативних актів. Преважна більшість нормативних активів господарського права включає в себе норми двох або більше галузей права. Так наприклад, Закон "Про підприємства в Україні" включає в себе норми господарського, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права. 2. Використання для вирішення господарських питань одногалузевих нормативних актів. До таких відноситься "Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення”, "Положення про поставки товарів народного споживання”. 3. Регулювання діяльності множинності галузей економіки України (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля і ін.). 4. Поєднання господарських питань з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами. Воно здійснюється шляхом використання права суб'єктів господарської діяльності вибирати право країни з якою укладається міжнародна угода. 1. Фізичні особи – суб'єкти господарювання Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003). Державна реєстрація проводиться у виконкомі міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем проживання особи (ч.2 ст.58 Господарського кодексу України від 16.01.2003 (далі – ГК). Якщо місце реєстрації (прописки) особи не збігається з місцем фактичного проживання, така особа може підтвердити фактичне місце проживання іншим, ніж паспорт зі штампом про реєстрацію, документом, наприклад, договором оренди квартири (Лист Держпідприємництва „Щодо державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи за фактичним місцем проживання” від 12.04.2002). Для реєстрації подаються такі документи: а) реєстраційна карта встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію; б) копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів; в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію; г) дві фотокартки; д) при собі необхідно мати документ, що посвідчує особу. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи. За наявності всіх документів орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. Після одержання свідоцтва про державну реєстрацію фізична особа повинна в 5-денний термін звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцем проживання для взяття на податковий облік. Після взяття платника податків на облік органи державної податкової служби видають йому довідку про взяття на облік. Фізична особа – суб'єкт господарювання, що підпадає під визначення платників податку на додану вартість згідно зі статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997, зобов'язана зареєструватися як платник такого податку в органі державної податкової служби за її місцем проживання у строк, встановлений п.13 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000. Також фізична особа-підприємець зобов'язана у десятиденний термін з дня отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності зареєструватися у територіальному органі Пенсійного фонду. Фізична особа – суб'єкт господарювання має право відкрити рахунок (рахунки) у банку в порядку, передбаченому Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою Постановою Національного банку від 18.12.1998. Після відкриття банківського рахунку суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з дня відкриття рахунку направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів, встановленої форми повідомлення про це. У випадку використання найманої праці фізична особа – суб'єкт господарювання зобов'язана зареєструватись в територіальних органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Фізична особа – суб'єкт господарювання має право отримати дозвіл МВС на виготовлення печаток і штампів у порядку, передбаченому Інструкцією, затвердженої Наказом МВС №17 від 11.01.1999. Фізичні осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн., мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником цілого ряду податків і зборів, вказаних в п.6 Указу "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.98 (далі – Указ № 727/98). Ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. Якщо особа здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. В разі використання найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів сім'ї особи, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. 2. Правове оформлення підприємств-монополістів

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити энергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильных міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

- ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

- конкуренція ( змагальність підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребуває споживач;

- монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;

- монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;

- монопольна діяльність ( дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

- монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається:

- заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;

- установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і являющиеся комерційної таємниці, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх. 3. Правове регулювання іноземного інвес­тування в Україні

Державне регулювання іноземного інвес­тування є одним із видів соціального уп­равління, являє собою важливий вид діяль­ності органів державної влади по ефектив­ному залученню та раціональному викорис­танню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а та­кож регулювання умов інвестиційної діяль­ності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.

В Україні порядок державного регулю­вання інвестиційної діяльності та іноземно­го інвестування, як її складової частини, ви­кладено у Концепції регулювання інвес­тиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій по­становою Кабінету Міністрів України від 01.06.95 № 384, де іноземні інвестиції згаду­ються поряд з іншими джерелами інвесту­вання.

Як наголошується у зазначеній Концепції, обмежені бюджетні фінансові ресурси не да­ють змоги забезпечити структурні зміни в га­лузях економіки, необхідні для задоволення потреб держави. Незважаючи на те, що дана Концепція була прийнята у 1995 році, проблема обмеженості національних бюджетних коштів існує і на сьогоднішній день.

Згідно з Концепцією державна інвестиційна підтримка надається переважно для розвитку пріоритетних напрямів в еко­номіці, якими є: паливно-енергетичний ком­плекс; соціальне забезпечення; агропромис­ловий комплекс; енерго- та ресурсозберіга­ючі технології; розширення обсягів вироб­ництва товарів широкого вжитку тощо.

Іноземні інвестиції можуть здійснювати­ся у вигляді:

· іноземної валюти, що визнається Національним банком України;

· валюти України – при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати по­датку на прибуток (доходи);

· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав влас­ності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавст­ва інших країн), виражених у конверто­ваній валюті;

· грошових вимог та права на вимоги ви­конання договірних зобов'язань, які гаранто­вані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтвер­джену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями;

· будь-яких прав інтелектуальної влас­ності, вартість яких у конвертованій ва­люті підтверджена згідно з законами (про­цедурами) країни інвестора або міжнарод­ними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Ук­раїні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винахо­ди, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

Серед шляхів залучення іноземних інвес­тицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових корпорацій При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування.

В свою чергу, економічна доцільність пря­мих інвестицій залежить від багатьох чин­ників, зокрема:

· прямі інвестиції повинні бути направ­лені на заміщення імпорту готовою про­дукцією власного виробництва;

· за рахунок таких інвестицій повинні також створюватись виробництва, орієнтовані на експорт;

· в результаті одержання прямих інвес­тицій повинен бути накопичений техно­логічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.

Необхідно додати, що за даними Держав­ного управління статистики з початку 2001 року темпи надходження прямих іноземних інвестицій в Україну уповільнились. Пов'язано це з неналежним регулюванням державними органами влади залучення іноземних інвестицій та нераціонального їх використання.

Органами державного управління в компетенції яких лежить управління іноземним інвестуванням, в Ук­раїні є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Також загальні функції державного управління виконує Президент України як глава держави.

Місцеві державні адміністрації: повинні сприяти створенню підприємств з іноземни­ми інвестиціями; повинні здійснювати управління інвестиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів; зо­бов'язані вносити до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвес­тицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць: ведуть на місцевому рівні переговори з потенційними іноземними інвесторами, врахо­вують частки іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів тощо.

Специфікою державного регулювання іноземного інвестування в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між кількома центральними органами виконав­чої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це зумовлено міжгалузевим характером даного об'єкта державного регу­лювання.

Законодавчою базою державного регулю­вання іноземних інвестицій є Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 № 93, Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 № 1560, Закон України „Про захист іноземних інвес­тицій” від 10.09.91 № 1540а.

Особливістю державного правового регу­лювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що поряд із зазначе­ними галузевими Законами вони повинні враховувати також положення ряду міжга­лузевих Законів та підзаконних норматив­них актів. Це Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про гос­подарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність” та інші.

Закон України „Про інвестиційну діяльність” був першим нормативним ак­том, в якому викладено загальні правові, еко­номічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В Законі зазначається, що інвестиційна діяльність в Україні, поряд з іншим, здійснюється на ос­нові іноземного інвестування.

Відповідно до Закону України „Про ре­жим іноземного інвестування” для інозем­них інвесторів на території України встановлюється національний режим інвес­тиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавст­вом України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підпри­ємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і тери­торій, може встановлюватися пільговий ре­жим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть виз­начатися території, на яких діяльність іно­земних інвесторів та підприємств з інозем­ними інвестиціями обмежується або заборо­няється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

В той же час, відповідно до Закону Ук­раїни „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням май­на та коштів вітчизняного походження” від 17.02.2000 р. Фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та справляння податків підприємствам з іно­земними інвестиціями.

При цьому держава встановила гарантії захисту іноземних інвестицій, зокрема:

1. Гарантії у разі зміни законодавства, які полягають в тому, що, якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися га­рантії захисту іноземних інвестицій, зазна­чені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвес­тора застосовуються державні гарантії захи­сту іноземних інвестицій.

2. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб, що означає, що іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за ви­нятком випадків здійснення рятівних за­ходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція мо­же бути проведена на підставі рішень ор­ганів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

3. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам, яка полягає в тому, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених за­конодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

4. Гарантії в разі припинення інвес­тиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного вне­ску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи то­варній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвес­тиційної діяльності, якщо інше не встанов­лено законодавством або міжнародними до­говорами України.

5. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, що озна­чає, що іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів гарантується безперешкодний і негай­ний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержа­них на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Ще одним елементом механізму держав­ного регулювання іноземного інвестування є державна реєстрація іноземних інвестицій, яка здійснюється обласними, Київською та Се­вастопольською міськими державними адміністраціями. Така реєстрація повинна бу­ти здійснена протягом трьох робочих днів після фактичного внесення іноземних інвес­тицій. При цьому незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством.

Не зайвим буде відмітити, що, встановив­ши гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, законодавець не зазначив строки їх виплати, джерело, з якого такі виплати повинні здійснюватись, конкретних посадових осіб, які повинні відповідати за компенсацію. Також не виз­начено механізму повернення інвестору його інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності. Отже, гарантії є, а здійснення їх на практиці, на жаль, не відбувається.

Висновки З вищесказаного можна зробити наступні висновки: Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003). Фізична особа – суб'єкт господарювання, що підпадає під визначення платників податку на додану вартість згідно зі статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997, зобов'язана зареєструватися як платник такого податку в органі державної податкової служби за її місцем проживання у строк, встановлений п.13 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000. Фізична особа – суб'єкт господарювання має право відкрити рахунок (рахунки) у банку в порядку, передбаченому Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою Постановою Національного банку від 18.12.1998. У випадку використання найманої праці фізична особа – суб'єкт господарювання зобов'язана зареєструватись в територіальних органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Фізична особа – суб'єкт господарювання має право отримати дозвіл МВС на виготовлення печаток і штампів у порядку, передбаченому Інструкцією, затвердженої Наказом МВС №17 від 11.01.1999.

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Закон України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Державне регулювання іноземного інвес­тування є одним із видів соціального уп­равління, являє собою важливий вид діяль­ності органів державної влади по ефектив­ному залученню та раціональному викорис­танню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а та­кож регулювання умов інвестиційної діяль­ності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.

Серед шляхів залучення іноземних інвес­тицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових корпорацій При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування.

Список використаної літератури

1. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 1996.

2. Пилипенко АЛ., Щербина В.С. Господарське право.-К: Вентурі, 1996.

3. Омельченко А.К. Законодавство про іноземні інвестиції в системі законодавства України // Право України.- 1996.- №8.

4. Мусієнко В.О. Щодо законодавчих гарантій іноземних інвестицій // Право України.-1997.-№3.

5. Святоцький О.Р., Захарченко Т.Л., Борисенко І Р. Окремі питання правового регулювання іноземних інвестицій // Право України.-1997.- №3.

6. Шавкун В.І. Правові основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 1997.





Реферат на тему: Фізичні особи – суб’єкти господарювання. Правове оформлення підприємств-монополістів (контрольна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.