Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Фірма та її види: компанія, партнерство, корпорація (курсова робота)

Зміст

Вступ. 2

1. Фірма: її сутність, головні ознаки та особливості 3

2. Види фірм та форми їх організації 9

2.1 Компанія з одним власником.. 9

2.2 Партнерство. 12

2.3 Корпорація. 13

3. Фірми в Україні 15

Висновки. 28

Література. 30

Додаток А. Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності 33


Вступ

Тема даної курсової роботи – " Фірма та її види”.

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з поняттям, сутністю та видами фірм. Також метою написання дипломної роботи є поглиблення теоретич­них і практичних знань з економічної теорії, вироб­лення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних практи­чних завдань, сприяння розвитку пошуку сучасних наукових досягнень у сфері економічної теорії та уміння їх самостійно застосовувати при вирішенні прикладних проблем.

Основним завданням роботи є вивчення та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань організаційно-правових форм підприємництва.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Організаційною одиницею підприємництва є фірма. Вибір форми організації підприємницької діяльності в ос­новному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати. Саме цьому доцільно дослідити які існують види фірм і які особливості притаманні кожному виду.

Структура курсової роботи наступна: зміст; вступ; основна частина, яка складається з трьох розділів; висновки; література; додатки.

В роботі розкриті наступні питання: Фірма: її сутність, головні ознаки та особливості. Види фірм та форми їх організації. Види фірм в Україні.

При написанні роботи автором використовувались Закони України та інші нормативні акти, підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні статті з економічної теорії, менеджменту, підприємництва тощо.


1. Фірма: її сутність, головні ознаки та особливості

Історично економічна діяльність людства почалася з натурального господарства, коли кожна родина сама добувала собі всі необхідні для життя блага. Потім люди відкрили вигоди спеціалізації і почали обмінюватися між собою плодами спеціалізованої праці. При цьому виробництво благ спочатку велося в рамках домашнього господарства, а всі необхідні для виробництва ресурси кожний вимінював собі сам. Але спеціалізація розвивалася і її логіка привела людство до нового кроку - до створення фірм.

Фірма - господарська організація, створена спеціально для того, щоб виробляти товари і продавати їх на ринку заради отримання прибутку.

Таким чином, фірма - це організація, створена спеціально для того, щоб виробляти блага для продажу. Більш точно, слід, говорити про фірму як про організацію, що володіє наступними ознаками:

1) вона створена для виробництва товарів або послуг;

2) вона купує або орендує фактори виробництва і комбінує їх у процесі виробництва благ;

3) свої товари або послуги вона продає індивідуальним покупцям, іншим фірмам або іншим організаціям;

4) її власники хочуть одержувати для себе доход від продажу товарів або послуг у формі прибутку.

І якщо господарська організація відповідає всім цим ознакам, то чим би вона ні займалася - виробництвом літаків, будівництвом садових будиночків або продажем квітів - перед нами фірма.

Головна причина виникнення фірм полягає в тому, що вони виявилися більш зручною формою організації виробництва благ, чим натуральне господарство або дрібне домашнє виробництво. Досвід показав, що створюючи усе більш великі і спеціалізовані фірми, можна домогтися більш раціональної організації виробництва благ, тобто витрачати на ці цілі менший обсяг обмежених ресурсів, а головне - скорочувати трансакційні (організаційно-договірні) витрати.

Трансакційні (організаційно-договірні) витрати - витрати часу, зусиль і грошей на пошук постачальника ресурсів або послуг, укладення з ним угоди про ціни й інші умови угоди і контроль за тим, щоб вона була виконана.

Уявимо собі, наприклад, що ви вирішили виготовити для своєї квартири книжкову шафу. Якщо ви володієте деякими столярними навичками, то в принципі ця задача вам під силу. Але спробуємо розкласти процес її вирішення на елементи, тобто зважити: що буде потрібно для такого домашнього виробництва.

Насамперед, вам буде потрібно купити всі необхідні для виготовлення шафи матеріали: дошки або плити, меблеву фурнітуру (петлі, замки, ручки), наждаковий папір і багато ще чого. Не забудемо, що все це ви повинні будете спочатку знайти в магазині, а потім доставити до себе додому. Потім вам доведеться придбати столярний інструмент. І лише потім - відклавши убік всі інші справи - ви зможете безпосередньо приступити до виготовлення шафи.

Коли нарешті ця праця буде закінчена і шафа займе своє місце в квартирі, столярний інструмент надовго ляже на полицю у вашій шафі, поруч із залишками невикористаних матеріалів.

Тепер уявимо собі рішення тієї ж задачі меблевою фірмою. По-перше, виробництво в неї йде у великих масштабах і тому вона може придбати для його здійснення промислове устаткування, що різко підвищує продуктивність праці в порівнянні зі звичайними пилками, рубанками, викрутками і молотками. По-друге, їй не потрібно здобувати комплектуючі для кожної шафи окремо. Вона укладає замовлення на постачання ресурсів відразу для великої партії продукції, заощаджуючи тим самим масу часу. Нарешті, вона наймає для виготовлення продукції людей з відповідною освітою і досвідом роботи, що здатні виготовити шафу не тільки швидше, ніж "домашній майстер", але і з більш високою якістю і меншими витратами ресурсів.

Таким чином, фірма виявляється більш вигідним способом організації виробництва благ, ніж використання тільки послуг ринку і власних сил, у силу трьох причин:

1) вона створює умови для поглиблення спеціалізації і підвищення на цій основі продуктивності праці і якості товарів;

2) вона дозволяє скорочувати трансакційнні витрати на організацію виробничого процесу;

3) вона дає можливість домогтися ефекту масштабу, коли збільшення випуску товарів досягається без збільшення витрати в тій же пропорції усіх видів ресурсів (наприклад, установивши в цеху більш потужне устаткування, фірма може збільшити обсяг випуску без збільшення витрат на оренду виробничих площ).

Таким чином, можна вважати, що існування фірми виправдано в тому випадку, якщо вона допомагає людям виробляти блага з меншими витратами, чим при інших способах організації такої діяльності. А це означає, що однією з головних проблем діяльності будь-якої фірми є управління витратами на виробництво і збут своїх товарів - фірма повинна виробляти свої товари з витратами, що будуть виправдуватися корисністю цих товарів для покупців. Адже покупці здобувають товари саме за їхню корисність, а витрати фірми і покриваючі їхні ціни вони сприймають лише як неминучу плату за можливість не виготовляти ці товари самостійно.

Саме по собі створення фірми не є запорукою комерційного успіху. Для цього фірма повинна зуміти вирішити декілька дуже складних задач:

1) знайти товар, на який існує ринковий попит або зуміти створити такий попит;

2) організувати виробництво товару таким чином, щоб його якість відповідала вимогам покупців, а витрати були менше, ніж його ринкова ціна;

3) зуміти налагодити продаж свого товару, щоб він не загубився на тлі продукції конкуруючих фірм, а витрати на збут не виявилися б занадто великі.

Світ фірм украй різноманітний і нестабільний: на ринку постійно з'являються нові фірми, а колись існуючі зникають у нікуди, просто закриваючись. Логіка цього процесу проста:

- тільки на ринку якогось товару складаються умови для отримання підвищеного прибутку, як туди спрямовуються нові фірми;

- але удержатися на ринку можуть лише ті фірми, що успішно вирішують описані вище три задачі і тому здатні виробляти товари із співвідношенням "якість/ціна", що влаштовує покупців. А ті фірми, що виробляють товари з витратами, занадто високими, щоб домогтися такого співвідношення якості і цін своїх товарів, перестають отримувати прибуток. Потім вони починають зазнавати збитків;

- виторг від продажів виявляється менше суми витрат і в результаті фірми розоряються і закриваються. Або переходять на інші ринки, де умови для діяльності краще.

Усе життя фірм зв'язане з трьома персонажами:

1) підприємцем;

2) співвласником (або співвласниками)

3) менеджером.

Хто вони і яка роль грають у створенні і розвитку фірм?

Підприємець - особливий тип особистості. Його відмітною рисою є готовність ризикнути, щоб розбагатіти. Але від гравця, шахрая і злочинця, що теж йдуть на ризик заради збагачення, підприємця відрізняє досить цінна для суспільства риса. Підприємець прагне розбагатіти за рахунок організації виробництва і продажі товару або послуги, що, на його думку, або відсутні на ринку, але бажані людям, або можуть бути їм зроблені краще або дешевше, ніж вміють інші виготовлювачі.

Підприємець - це людина, що на свій страх і ризик і значною
мірою на свої власні засоби створює фірму.

Саме підприємці століттями були лідерами технічного прогресу, прискорюючи шлях людства до висот добробуту. Так, ними рухав насамперед особистий інтерес - розуміння того, що великий прибуток може принести лише випуск на ринок принципово нового товару, або освоєння принципово нового способу випуску вже існуючих на ринку товарів. Але цей особистий інтерес - під впливом "невидимої руки ринку" - вів найчастіше до блага для всього людства: люди одержували нові, більш якісні блага або ці блага дешевшали і їх можна було одержати легше й у більшому обсязі.

Сказати з абсолютною впевненістю, що надії підприємця зовсім обґрунтовані і високий доход йому гарантований, не може ніхто - ринок не піддається стовідсотковому прогнозуванню. І тому підприємець завжди ризикує не тільки не розбагатіти, але розоритися - втративши усе, що він вклав у створення своєї фірми. Але якщо підприємець талановитий - його фірма починає процвітати і він збагачується за рахунок одержання особливо високих прибутків (компенсуючих той ризик, на який він колись пішов), і іноді він входить в історію своєї країни нарівні з видатними політиками або вченими.

Однак, коли фірма починає рости або коли підприємець умирає, на зміну йому в керівництві справою звичайно приходить менеджер - фахівець з управління комерційними організаціями.

Менеджер - найманий керуючий фірмою, підзвітний її власнику.

Менеджер займається всіми тими ж справами, що і підприємець після створення фірми: організує виробництво і збут товарів, вирішує питання відновлення асортименту товарів, визначає обсяг випуску, тип реклами і т.п. Більш того, його доходи звичайно прямо залежать від процвітання очолюваної ним фірми (у США нерідкі випадки, коли заробітки вищих менеджерів - виконавчих директорів фірм - виміряються багатьма тисячами і навіть мільйонами доларів у рік).

І все-таки між підприємцем і менеджером є принципова різниця. Підприємець ризикує своїми грішми, що він вкладає в створення фірми і придбання для неї капіталу (машин, устаткування, приміщень). Менеджер такого ризику не несе. У випадку руйнування фірми він лише утрачає свою посаду.

Третій персонаж - співвласник. Він як і підприємець вкладає у фірму власні гроші. Але робить це звичайно тоді, коли вона вже створена підприємцем і почала успішно працювати, приносячи доход більший, ніж можна одержати, якщо вкласти гроші, наприклад, у банк. Таким чином, співвласник несе ризик куди менший, чим підприємець, а від менеджера відрізняється тим, що найчастіше не бере участь у керуванні фірмою.

Якщо оглянутися навколо, то сьогодні ми без труда знайдемо в нашій країні всі ці типу персонажів. Наприклад, „челноки” - це типові підприємці. Вони вкладають свої засоби в створення міні-фірм по зовнішній торгівлі і щоразу, повертаючись з вантажем з-за кордону, ризикують, що ситуація на ринку зміниться і вони не зможуть виручити за привезені товари суму, що покривають витрати на їхню покупку і доставку.

Співвласники - це сьогодні формально всі громадяни, оскільки в процесі приватизації вони дістали права на частину майна приватних фірм, в які були перетворені державні підприємства. Якщо ж говорити неформально, то стати співвласником можна, якщо наприклад, купити знову випущені акції якої-небудь фірми. Співвласники мають право брати участь у вирішенні основних питань життя фірми - наприклад, кого найняти для неї як генерального директора. На практиці роль співвласників у керуванні фірми мінімальна - всі основні рішення приймаються менеджерами самостійно.

Але хто б реально ні керував фірмою, якщо він насправді хоче її процвітання, то домогтися цього він зможе тільки в тому випадку, якщо зуміє добре керувати витратами і якістю виробленою фірмою продукції.


2. Види фірм та форми їх організації

2.1 Компанія з одним власником

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в ос­новному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірмою мо­жуть бути представлені індивідуальні підприємці або об'єднання їх.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принци­пах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише те, що підприємства або органі­зації мають права юридичної особи або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відобража­ють організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяль­ності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економіч­них засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну органі­заційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

- кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

- хто є власником використаного капіталу;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяль­ності;

- межі майнової (матеріальної) відповідальності;

- спосіб розподілу прибутку і збитків;

- форму управління суб'єктом господарювання.[16,c.248]

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підпри­ємницької діяльності:

1) одноосібні володіння;

2) партнерства (то­вариства);

3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності наведена в додатку А.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фір­мою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій еко­номіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробниц­тва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в жит­тя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним орга­нам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтриму­вати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в органі­зації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішен­ня самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки влас­них фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень плато­спроможності комерційні банки неохоче надають таким підприєм­цям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що в разі невда­лого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Немає спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридичне припиняється в разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника (рис. 2.1).

Рис.2.1. Переваги та недоліки одноосібного володіння[16,c.249]

2.2 Партнерство

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприє­мництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володін­ня. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступа­ють у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підпри­ємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відпові­дальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити та­ким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних ме­неджерів.

По-третє, велика свобода й оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника опо­датковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недоско­налість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.[16,c.250]

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інте­ресів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товари­ства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

2.3 Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою фор­мою підприємницької діяльності, її власниками вважаються ак­ціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого вне­ску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна ча­стина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залу­чення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фон­дову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали ве­ликої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

Рис. 2.3. Переваги та недоліки корпорації

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збіль­шувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменши­ти свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпо­рації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що ство­рює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1. Є певні розбіжності між функціями власності та контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управлін­ня корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одини­цю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можли­вості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спри­чинених безгосподарністю певних структурних ланок (рис. 2.3).

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієн­тованої форми залежить від мети та фінансових потреб конкретно­го напряму підприємницької діяльності.

3. Фірми в Україні

В Україні підприємництво може здійснюватися в будь-яких організаційно-правових формах на вибір самих підприємців.

Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами. У випадках, коли цей порядок спеціальним законодавством не визначений, підприємці повинні керуватися Законом України "Про підприємництво” і своїм статутом.

Підприємці можуть здійснювати свою діяльність у формі фізичної особи або шляхом створення у встановленому законом порядку підприємств або організацій, що є юридичними особами.

Підприємство — основна організаційна ланка народного господарства України. Відповідно до законодавства, воно є самостійним статутним суб'єктом, що хазяює, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).[4;6]

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатка зі своїм найменуванням, а також власний товарний знак. Воно не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює які-небудь види господарської діяльності, що не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

У випадку збиткової діяльності підприємств держава, якщо воно визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідної, може надати їм дотацію, інші пільги.

Відносини, пов'язані з підприємствами в Україні, регулюються Законом "Про підприємства в Україні", а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне й інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони і види діяльності підприємств у країні.

Відповідно до цього Закону в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

- приватні, засновані на власності фізичної особи;

- колективні, засновані на власності трудового колективу підприємства;

- підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

- комунальне, засноване на власності відповідного територіального підрозділу;

- державне, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство;

- господарське товариство.[26]

Приватне підприємство засноване на особистій власності фізичної особи. У власності громадян можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, насадження на земельній ділянці, транспортні засоби, грошові кошти, акції й інші цінні папери, предмети домашнього господарства й особистого користування, засоби виробництва, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Приватне підприємство може ґрунтуватися винятково на особистій праці власника або на використанні праці громадян на договірній основі (наймані робітники).






Реферат на тему: Фірма та її види: компанія, партнерство, корпорація (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.