Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Дострокове зняття судимості судом (реферат)

Встановлюючи, що у передбачених ним випадках особа визнається судимою ще протягом відповідного періоду і після відбуття призначеного покарання, закон виходить з того, що для закріплення результатів кримінально-правового впливу на неї і упевненості в її виправленні потрібний певний час. Його тривалість залежить від виду і розміру відбутого покарання та особи засудженого і визначається в законі у вигляді строків погашення і зняття судимості. Однак нерідко засуджені доводять своє виправлення до спливу цих строків. Зрозуміло, що продовжувати й надалі визнавати таких осіб судимими до закінчення встановлених строків погашення чи зняття судимості було б не лише несправедливо і негуманно, але й не сприяло б прискоренню процесу їх виправлення і попередженню рецидивної злочинності. Тому для тих випадків, коли особа довела своє виправлення до спливу визначених законом строків погашення чи зняття судимості, і, отже, коли вже немає потреби надалі вважати її судимою, і передбачений інститут дострокового зняття судимості. Він є не лише практичним проявом принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності, гуманізму і справедливості, але й серйозним стимулом до повного та більш швидкого виправлення засуджених, у зв'язку з чим має і важливе виховне та запобіжне значення.

Дострокове зняття судимості судом регламентує ч.5 ст.55 КК. У ній вказується, що "якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення, то за клопотанням громадських організацій або трудового колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення зазначених у цій статті строків”.

З наведеного положення закону випливає, що дострокове зняття судимості можливе лише з осіб, які остаточно засуджувались до покарання у вигляді позбавлення волі і повністю чи частково відбували його. До них прирівнюються і засуджені, яким у порядку помилування смертна кара була замінена позбавленням волі. У зв'язку з цим ч.5 ст.55 КК не поширюється на осіб:

- які засуджувались до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. До них відносяться і особи, яким призначені виправні роботи внаслідок злісного ухилення від їх відбування були замінені на підставі ст.30 КК позбавленням волі;

- які засуджувались до позбавлення волі умовно (ст.45 КК), умовно з обов'язковим залученням до праці (ст.251 КК) чи з відстрочкою виконання вироку (ст.461 КК), якщо з передбачених законом підстав вони не відбували призначеного їм покарання;

- до яких на підставі ч.1 ст.34 КК замість призначеного позбавлення волі було застосоване направлення в дисциплінарний батальйон;

- які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але не відбували цього покарання в зв'язку з тим, що актом про помилування або на підставі ч.2 ст.46 чи ч.3 ст.54 КК воно було замінене більш м'яким покаранням;

- які хоч і засуджувались до позбавлення волі, але фактично не відбували цього покарання в зв'язку із звільненням від його відбування на підставі ч.2 ст.46 КК, акта про амністію або помилування чи спливом строків давності виконання обвинувального вироку.

Водночас слід зазначити, що за певних умов з осіб, які засуджувались до позбавлення волі і повністю чи частково відбували це покарання, судимість достроково знята бути не може. Мова йде про випадки, коли а) призначене засудженому покарання у вигляді позбавлення волі актом про помилування або на підставі ч.5 ст.462 КК було замінене більш м'яким покаранням і б) новим кримінальним законом за вчинення злочину, за який особа була засуджена до позбавлення волі, даний вид покарання вже не передбачений. Оскільки судимість у таких осіб погашається як у засуджених до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, ч.5 ст.55 КК до них не застосовується.

Чим, однак, пояснюється той факт, що дострокове зняття судимості допускається лише з осіб, які засуджувались до позбавлення волі? При відповіді на це питання слід мати на увазі наступне. Не викликає сумнівів правильність закріпленого в законі положення про те, що судимість може бути достроково знята тільки тоді, коли засуджений після відбуття ним покарання довів, що він виправився до спливу вказаних у законі строків її погашення чи зняття. Однак для того щоб упевнитись у тому, що особа справді виправилася, потрібний певний час. Встановлюючи для осіб, які засуджувались до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, річний строк погашення судимості і не допускаючи її дострокового зняття, закон цілком обґрунтовано виходить з того, що один рік – це той мінімальний строк, який необхідний для того, щоб можна було реально переконатись, що особа дійсно виправилась. Саме тому ч.5 ст.55 КК і поширена лише на засуджених до позбавлення волі, строк припинення судимості для яких становить три і більше роки. У зв'язку з викладеним слід визнати неприйнятною висловлену в літературі пропозицію про доцільність передбачення в законі можливості дострокового зняття судимості і з осіб, засуджених до більш м'яких покарань, ніж позбавлення волі [1, с.194; 16, с.155; 17, с.367].

Дострокове зняття судимості допускається як з осіб, судимість у яких погашається, так і з засуджених, з яких вона знімається в порядку п.8 ч.1 ст.55 КК. Висловлене ж деякими авторами твердження, що судимість достроково знімається лише з осіб, у яких вона погашається [9, с.333; 11, с.235], не ґрунтується на законі, оскільки ч.5 ст.55 КК таких обмежень не встановлює, поширюючи свою дію на усіх засуджених, що відбули покарання у вигляді позбавлення волі. На це прямо вказують слова даної кримінально-правової норми про те, що суд може зняти з засудженого "судимість до скінчення зазначених у цій статті строків”, тобто строків її погашення і зняття.

Судимість може бути знята достроково тільки після відбуття засудженим покарання – основного і, якщо воно призначалося, додаткового, за винятком випадків, коли додатковим покаранням є позбавлення батьківських прав [6,с.65], яке має безстроковий характер і тому при вирішенні питання про дострокове зняття судимості не враховується. Це означає, що особа, якій було призначене додаткове покарання у вигляді позбавлення батьківських прав, вважається такою, що відбула покарання, після відбуття нею основного покарання (якщо, зрозуміло, до неї не застосовувалися ще інші додаткові покарання). До відбуття засудженим усіх інших додаткових покарань дострокове зняття з нього судимості законом не допускається. Якщо особа була достроково чи умовно – достроково звільнена від покарання, то дострокове зняття судимості з неї можливе відповідно після звільнення від відбування покарання або спливу невідбутого строку покарання. З осіб, до яких на підставі ст.462 КК була застосована відстрочка відбування покарання, дострокове зняття судимості застосовується залежно від прийнятого судом по справі рішення або після звільнення засудженої від відбування невідбутого покарання, або після відбуття призначеного за вироком покарання. Однак і в усіх цих випадках судимість не може бути достроково знята до відбуття призначеного додаткового покарання, якщо засуджений не був звільнений від його відбування.

У літературі вказується, що питання про дострокове зняття судимості не підлягає розгляду також до закінчення строку невідбутої частини покарання при достроковому звільненні у зв'язку з тяжким захворюванням засудженого, строку відстрочки виконання вироку, а також при заміні актом помилування невідбутої частини реально виконуваного покарання умовним засудженням [12, с.187; 13, с.229; 19, с.250].

Правильність цього твердження видається сумнівною. По-перше, згідно з ч.3 ст.55 КК при будь-якому виді дострокового звільнення від покарання – умовному чи безумовному строк погашення судимості обчислюється з моменту звільнення від відбування покарання. З цього ж моменту починається і перебіг строку, після спливу якого можливе дострокове зняття судимості. Однак на відміну від умовно-дострокового звільнення від покарання, при якому дострокове зняття судимості (як і погашення) допускається лише після закінчення невідбутої частини покарання (бо у протилежному випадку було б неможливим її виконання у разі вчинення умовно-достроково звільненим нового злочину), при безумовному достроковому звільненні від покарання, до якого належить і звільнення у зв'язку з захворюванням засудженого на тяжку хворобу, невідбута частина покарання на визначення часу, після спливу якого можливе дострокове зняття судимості, не впливає. У випадку такого звільнення від покарання дострокове зняття судимості (як і її погашення) можливе після звільнення від відбування покарання і не залежить від часу спливу невідбутої частини покарання. З огляду на це треба визнати не зовсім точним і твердження В.В.Голини, що дострокове зняття судимості до повного спливу невідбутої частини покарання не випливає із закону і є його грубим порушенням. Будучи справедливим для випадків дострокового зняття судимості при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, воно не може бути визнане правильним для випадків дострокового зняття судимості при безумовному достроковому звільненні від відбування покарання. По-друге, при засудженні особи з відстрочкою виконання вироку питання про дострокове зняття з неї судимості взагалі виникати не може, оскільки ч.5 ст.55 КК поширюється лише на засуджених, які реально відбували покарання у вигляді позбавлення волі, на що прямо вказується у цій кримінально-правовій нормі. Накінець, ст.2 Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, затвердженого Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. №22 (2, 1992р., №21, ст.293), такого виду помилування як заміна невідбутої частини реально виконуваного покарання умовним засудженням не передбачає, у зв'язку з чим наведена у цитованих роботах ситуація юридично неможлива, а тому і питання про дострокове зняття судимості тут також не виникає.

Через який час після відбуття засудженим покарання (початку спливу строку погашення чи зняття судимості) з нього може бути достроково знята судимість? У ч.5 ст.55 КК такий строк не вказаний. В літературі це питання вирішується по-різному. У більшості публікацій воно взагалі не порушується, в інших указується, що закон не встановлює для цього будь-якого формального строку [18, с.459], а у деяких зазначається, що, хоч закон і не встановлює такого строку, дострокове зняття судимості через дуже короткий час після звільнення особи від покарання навіть за наявності позитивних характеристик, коли ще не можна вирішити питання про її виправлення, застосовуватися не повинно [5, с.34; 8, с.135]. Не вирішуючи досліджуване питання по суті, а вказуючи лише на те, що для переконання у виправленні особи потрібен тривалий час після відбуття нею покарання, І.Д.Перлов вважав за необхідне передбачити такі строки в законі [14, с.221]. Накінець, висловлена думка, що судимість може бути достроково знята не раніше одного року з дня відбуття особою покарання [3, с.13; 4, с.123; 7, с.11]. Ця позиція є правильною.

В законі дійсно прямо не встановлено, через який час після відбуття засудженим покарання (початку спливу строку погашення чи зняття судимості) суд може достроково зняти з нього судимість. Однак цілком зрозуміло, що оскільки ч.5 ст.55 КК застосовується лише до особи, яка виправилась, то цей строк повинен бути достатнім для того, щоб можна було зробити достовірний висновок про те, що вона після відбуття покарання своєю поведінкою дійсно довела це і тому немає потреби надалі вважати її судимою. При цьому слід звернути увагу на наступне. Відповідно до п.4 ч.1 ст.55 КК, особи, засуджені до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину. Дострокове зняття судимості з засуджених до названих покарань не передбачене. З цього випливає, що річний строк – це, на думку законодавця, той період часу, який потрібний для того, щоб пересвідчитись, що особи, які відбули зазначені покарання, виправились. Але якщо один рік – це той мінімальний строк, який необхідний для того, щоб переконатись у виправленні осіб, засуджених до менш суворих покарань, ніж позбавлення волі, то очевидно, що він аж ніяк не може бути коротшим для осіб, які відбували більш суворе покарання – позбавлення волі.

Доказом того, що один рік – це, згідно з законом, мінімально необхідний для упевненості у виправленні особи, яка відбувала покарання, строк, служить і ст.414 КПК. У ній вказано, що у випадку відмови у достроковому знятті судимості повторне клопотання з цього приводу може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення. Оскільки ж відмова у достроковому знятті судимості допустима лише тоді, коли особа не довела свого виправлення, то і згідно із ст.414 КПК один рік – це той мінімальний строк, упродовж якого і можна реально перевірити, що засуджений дійсно виправився.

На підставі викладеного і можна зробити висновок, що за змістом чинного законодавства дострокове зняття судимості можливе не раніше, ніж після спливу одного року з дня відбуття особою покарання (після початку спливу строку погашення чи зняття судимості). Такої ж позиції дотримується з цього приводу і Пленум Верховного Суду України, який у п.5 своєї постанови від 16 травня 1975р. №4 "Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і дострокове зняття судимості” визнавав "правильною практику, що склалася в судах, розгляду клопотань про дострокове зняття судимості на підставі ч.5 ст.55 КК не раніше як через рік після відбуття засудженим покарання (основного і додаткового)” [6, с.65]. З осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, судимість може бути достроково знята після спливу не менше одного року з моменту звільнення від відбування покарання, але не раніше закінчення строку невідбутого покарання.

Важливо, однак, зазначити, що встановленням того, через який час після відбуття особою покарання з неї може бути достроково знята судимість, вирішення питання про строки дострокового зняття судимості не вичерпується. І справа не лише в необхідності чіткого визначення цього мінімального строку в самому законі, що забезпечило б однаковість судової практики і унеможливило б дострокове зняття судимості через короткий проміжок часу після відбуття засудженим покарання, коли ще не може бути зроблений достовірний висновок про його виправлення. В літературі висловлена думка про доцільність диференціації строків дострокового зняття судимості. Так, І.Д.Перлов вважав за необхідне передбачити в законі, що клопотання про дострокове зняття судимості може бути порушено громадською організацією або колективом трудящих перед судом щодо засуджених, судимість яких погашається через: 1) три роки з дня відбуття покарання, не раніше ніж після спливу одного року з дня відбуття покарання; 2)п'ять років з дня відбуття покарання, не раніше ніж через два роки з дня відбуття покарання і 3) вісім років з дня відбуття покарання, не раніше ніж через три роки з дня відбуття покарання [14, с.201]. З необхідності диференціації мінімальних строків, після спливу яких можливе дострокове зняття судимості, виходить і проект нового Кримінального кодексу України, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. В ст.85 цього документа пропонується встановити, що дострокове зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини встановленого законом строку її погашення [20, 1997р., число 2, с.30]. Аналогічно рекомендувалося вирішити це питання і в ст.86 Загальної частини проекту модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД [15, с.28].

Такий підхід до вирішення питання про строки дострокового зняття судимості заслуговує повної підтримки. Видається, що подібно до того, як диференційовані строки погашення і зняття судимості, так само різними за тривалістю для різних категорій засуджених повинні бути й мінімальні строки, після спливу яких з дня відбуття покарання з них може бути достроково знята судимість. Законодавча диференціація цих строків відобразила б той реальний факт, що для засуджених за різні за тяжкістю злочини потрібний і різний за тривалістю час для упевненості в їх виправленні. За існуючого ж нині положення, коли мінімальний строк, після спливу якого допускається дострокове зняття судимості, є однаковим для усіх засуджених, формально судимість може бути достроково знята через рік після відбуття покарання і з особи, яка була засуджена на 3 місяці позбавлення волі, і з особи, яка була засуджена на 15 років позбавлення волі, хоча цілком зрозуміло, що час, необхідний для того, щоб переконатись у виправленні засудженого у першому і другому випадках об'єктивно потрібний різний.

Саме цього і не враховує В.В.Голина, коли, висловлюючи сумнів стосовно доцільності запропонованої І.Д.Перловим законодавчої регламентації строків дострокового зняття судимості, пише, що виправлення особи не можна ставити в залежність від спливу тих чи інших строків, оскільки багато що визначається особистістю винного, конкретними обставинами вчинення злочину, його характером і ступенем, умовами відбування покарання, наступним оточенням, колективом, в який потрапляє засуджений, і т.п. [4, с.122]. Більше того, якщо вважати, як це твердить В.В.Голина, що виправлення особи не можна ставити в залежність від спливу тих чи інших строків, то тоді взагалі встановлення будь-яких строків припинення судимості – і погашення, і зняття, і дострокового зняття – слід визнати безпідставним, хоча зрозуміло, що такий висновок, який логічно випливає з цього положення автора, обґрунтованим визнаний бути не може.

Найбільш оптимальний варіант вирішення розглядуваного питання – це поставити розмір мінімальних строків дострокового зняття судимості саме в залежність від встановлених законом строків її погашення та зняття, які, як відомо, визначаються з урахуванням строку покарання і, отже, тяжкості вчиненого злочину й особи винного, а значить, і часу, необхідного для упевненості у виправленні засудженого. Однак у зв'язку з тим, що у даному випадку виправлення особи підтверджується не просто фактом невчинення протягом відповідного проміжку часу нового злочину, а доводиться нею зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці, то строки дострокового зняття судимості повинні, з одного боку, бути значно коротшими від строків погашення і зняття судимості, а з іншого боку, знаходитись у певному співвідношенні (пропорції) з останніми, оскільки вони є встановленим законом показником максимального строку, необхідного для впевненості у виправленні засудженого. Що ж до конкретних розмірів цих строків, то найбільш прийнятною видається пропозиція про допустимість дострокового зняття судимості не раніше як після спливу половини передбаченого законом строку її погашення чи зняття. Визначений у такий спосіб мінімальний строк дострокового зняття судимості є оптимальним за тривалістю, забезпечує диференційований підхід до різних категорій засуджених і однаковий принцип його встановлення щодо усіх осіб, на яких поширюється цей інститут.

Зважаючи на викладене, положення про те, що дострокове зняття судимості допускається лише після спливу не менш як половини встановленого законом строку її погашення чи зняття, варто було б закріпити в ч.5 ст.55 КК.

Підставою для розгляду судом справи про дострокове зняття судимості може бути лише письмове клопотання громадської організації або трудового колективу, прийняте на загальних зборах [6, с.66]. Воно повинно виражати думку дійсно організації чи колективу, а не якоїсь їх частини, містити розгорнуту характеристику і мотивовану оцінку поведінки і ставлення до праці засудженого, чітко сформульоване рішення загальних зборів і бути належно оформленим. Клопотання не може виходити від адміністрації підприємства, організації чи установи, посадових осіб чи керівних органів громадських організацій або групи осіб, які не являють собою трудовий колектив чи громадську організацію. Не передбачена законом і можливість дострокового зняття судимості за клопотанням самих засуджених. Вони лише можуть просити відповідну громадську організацію чи трудовий колектив порушити перед судом клопотання про дострокове зняття з них судимості.

За змістом закону клопотання про дострокове зняття судимості може порушити лише трудовий колектив, в якому працює чи працював (до звільнення у зв'язку з виходом на пенсію, захворюванням, інвалідністю, скороченням, ліквідацією підприємства тощо) засуджений після відбуття покарання. Пояснюється це тим, що тільки цей колектив, а не будь-який інший, в тому числі і той, в якому працювала особа до засудження, може оцінити її поведінку та ставлення до праці після відбуття нею покарання і зробити висновок про її виправлення. Якщо після відбуття покарання засуджений працював у різних місцях, то клопотати про дострокове зняття судимості повинен трудовий колектив, в якому на момент вирішення питання про порушення такого клопотання він працює. Це не заперечує того, що до цього клопотання можуть приєднатися і трудові колективи, в яких раніше працювала дана особа. Що ж до іншого суб'єкта права порушення клопотання про дострокове зняття судимості, то ним може бути будь-яка громадська організація (за місцем роботи, проживання, навчання та ін.), яка дійсно знає засудженого і може в зв'язку з цим судити про його після відбуття покарання поведінку, ставлення до праці і виправлення.

Мотиви, якими керувалися громадська організація чи трудовий колектив, порушуючи вказане клопотання, значення не мають. Важливо лише те, що за їхнім переконанням дана особа після відбуття покарання зразковою поведінкою та чесним ставленням до праці довела своє виправлення, що дало їм підставу звернутися до суду з клопотанням про дострокове зняття з неї судимості.

На закінчення треба відзначити, що сьогоднішнє законодавче визначення кола суб'єктів права порушення клопотання про дострокове зняття судимості не може бути визнане задовільним. Воно, по-перше, ставить можливість дострокового зняття судимості у залежність від приналежності засудженого до цих суб'єктів та їх волевиявлення, чим істотно обмежує свободу особи, яка відбула покарання, бо фактично примушує її бути членом відповідного трудового колективу чи причетною до діяльності тієї чи іншої громадської організації, і, по-друге, практично позбавляє права на дострокове зняття судимості осіб, які не є членами трудового колективу (пенсіонерів, інвалідів, безробітних, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю та ін.) і не мають відношення до жодної громадської організації, що є порушенням закріпленого у ст.24 Конституції України принципу рівності усіх громадян перед законом. У зв'язку з цим ч.5 ст.55 КК необхідно змінити, передбачивши в ній право порушувати клопотання про дострокове зняття судимості самого засудженого. Внесення такої зміни до закону, зрозуміло, не позбавляло б права громадської організації чи трудового колективу висловити свою думку з приводу можливості дострокового зняття з даної особи судимості, яка поряд з іншими обставинами підлягала б оцінці судом при вирішенні справи по суті.

Відповідно до ст.414 КПК клопотання про дострокове зняття судимості розглядається районним (міським) судом за місцем постійного проживання особи, щодо якої воно порушено, незалежно від того, яким судом вона була засуджена. Рішення суду про задоволення клопотання чи про відмову в цьому є остаточним і оскарженню не підлягає. Якщо суд відмовить у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення.

Задоволення судом клопотання означає, що судимість, з приводу якої воно було порушено, з особи достроково знята. Проте така особа могла мати не одну, а декілька судимостей. Чи усі судимості, які вона мала, вважаються з неї знятими? Вирішується це питання наступним чином.

Згідно з ч.5 ст.55 КК дострокове зняття судимості допускається лише з особи, яка довела своє виправлення. Одним з показників того, що засуджений дійсно виправився, є правдиве повідомлення ним громадській організації чи трудовому колективу і суду про усі наявні у нього судимості. І якщо суд переконається, що особа виправилась і немає потреби надалі вважати її судимою, то цей висновок стосується усіх її судимостей, про що і вказується у прийнятому рішенні. Пояснюється це тим, що засуджений одночасно не може бути визнаним таким, що після відбуття покарання за один злочин уже виправився, а після відбуття покарання за інший злочин ще не виправився. До того ж часткове зняття судимості і юридично неможливе, бо в силу ч.4 ст.55 КК особа, що має декілька судимостей, вважається судимою за усі злочини до припинення судимості за найбільш тяжкий з них. Тому судимість може бути або знята повністю (якщо засуджений довів своє виправлення), або в її знятті повинно бути відмовлено (якщо він не довів цього). Іншого рішення суд прийняти не вправі.

У випадку ж, коли особа приховала наявність у неї інших судимостей і суд виносить рішення про зняття лише тієї з них, з приводу якої було порушено клопотання, інші судимості не можуть вважатися знятими. Більше того, як справедливо вказує В.П.Малков, особа, яка приховує наявність інших судимостей, вводить суд в оману, а значить, вона не довела свого виправлення, в зв'язку з чим і судимість з неї достроково знята бути не могла. Тому таке рішення про дострокове зняття судимості підлягає скасуванню як необґрунтоване, а знята судимість – відновленню. Якщо ж факт безпідставного дострокового зняття судимості виявився після спливу процесуальних строків, у межах яких можливий перегляд винесеного рішення, то особа повинна вважатися такою, що має судимості, про які в ньому не йшла мова [10, с.64].


Література

1. Бушуев И.А. Исправительные работы. – М., 1968.

2. Відомості Верховної Ради України.

3. Годунов Н. Погашение и снятие судимости // Советская юстиция. – 1975. – №2.

4. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Xарків.: Вища шк., 1979.

5. Ераксин В.В., Помчалов Л.Ф. Погашение и снятие судимости в советском уголовном праве. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963.

6. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. –Львів, 1998.

7. Зельдов С. Из практики досрочного снятия судимости // Советская юстиция. – 1965. – №18.

8. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР. – М.: Юрид. л-ра, 1985.

9. Коржанский М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наук. думка та Українська видавнича група, 1996.

10. Малков В.П. Повторность преступлений. – Казань, 1970.

11. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: РИО МВД Украины, 1995.

12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Юрінком, 1994.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.: Юрінком, 1997.

14. Перлов И.Д. Исполнение приговора в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. л-ра, 1963.

15. Проект модельного Уголовного кодекса для государств-участников Содружества Независимых Государств. Общая часть. Материалы рабочей группы по подготовке модельного Уголовного кодекса и Уголовно-процесуального кодекса. – Лейден, 1995.

16. Ременсон А.Л. Институт судимости и вопросы предупреждения рецидива // Актуальные проблемы государства и права в современный период. – Томск, 1981.

17. Советское уголовное право. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969.

18. Советское уголовное право. Общая часть. – М.: Юрид. л-ра, 1977.

19. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – К.: Правові джерела, 1998.

20. Українське право.





Реферат на тему: Дострокове зняття судимості судом (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.