Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Дослідження проблемних питань реєстрації статутів (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Статут територіальної громади — основний нормативний акт місцевого самоврядування. 4

2. Розгляд проблемних питань реєстрації статутів. 8

3. Питання реєстрації статутів громадських об'єднань. 11

Висновки. 17

Список використаної літератури. 18

Додатки. 19


Вступ

Муніципальне статутне право стало явищем суспільно-політичного життя територіальних громад, насамперед, українських міст у результаті прийняття та впровадження ними своїх основних нормативно-правових актів — статутів цих громад. Його становлення — це шлях раціоналізації місцевого самоврядування, подолання протилежності між його традиційними та інноваційними формами.

Аналіз останніх вказує на те, що в них дійсно відбиваються особливості здійснення місцевого самоврядування у територіальних громадах з урахуванням їх історичного та суспільно-політичного досвіду, розвитку національних культур, місцевих звичаїв і традицій тощо. Цей аналіз також засвідчує: подальший розвиток муніципального статутного права може привести до того, що у межах єдиного законодавства на локальному рівні можуть формуватися різні управлінські моделі відповідних територіальних громад.

Сьогодні територіальні громади та їх статути сприймаються часто не як реальне, а скоріш як щось віртуальне. Проте, як вчить наука, різниця між реальним та віртуальним у наш інформаційний час швидко згладжується, а це значить, що територіальні громади та їх статути ставатимуть все реальнішими.

Утвердження класичних підходів є однією з найбільших проблем української науки муніципального права, яка вихована на юридичному позитивізмі радянської школи.


1. Статут територіальної громади — основний нормативний акт місцевого самоврядування

Становлення і розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави супроводжується об'єктивними процесами конституювання місцевого самоврядування. Завдяки місцевому самоврядуванню демократія перетворюється на справжнє народовладдя, тільки з легалізацією і зростанням прав територіальних громад більш конкретного змісту набувають політичні і соціально-економічні права громадян, стійкою та стабільною стає сама держава.

Важливою нормативною умовою функціонування територіальних громад та органів місцевого самоврядування є правові акти, прийняті в системі місцевого самоврядування. Це статути територіальних громад, рішення, прийняті на місцевих референдумах, регламенти місцевих рад, рішення рад, розпорядження сільських, селищних, міських голів, рішення виконавчих комітетів місцевих рад, договори про розмежування предметів відання місцевих рад та органів місцевої державної виконавчої влади тощо. Реалізація права видавати такі муніципальні акти є своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місцевого самоврядування та прямо передбачена Конституцією України, ст. 140 якої закріплює, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а ст. 144 визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Усі ці акти перебувають між собою у певному зв'язку, причому не тільки у змістовному плані. Пріоритет належить актам, які приймаються самим населенням. Безпосереднє волевиявлення громадян слугує найбільш демократичним джерелом правотворчості. Особисті та соціальні інтереси тут органічно поєднуються. Причому інституціонально такі рішення можна називати актами самоврядування, оскільки зближується, та навіть зливається коло осіб, які приймають рішення, і коло осіб, які виконують ці рішення. Проте за своїм характером, ознаками, суб'єктами, змістом та сферами регулювання ці акти неоднакові.

Така правова регламентація створює певні правові умови для розвитку статутного права як складової частини процесу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Одним із перших таких документів є Статут територіальної громади м. Комсомольська на Дніпрі, що, безумовно, є видатною подією у муніципальному житті України. Після проведення в місті Комсомольську громадських слухань у вересні 1997 p., які, до речі, були одними з перших в історії нашої країни, міська рада зробила наступний крок уперед у здійсненні реформ у місті. В Україні з'явився перший офіційний і введений в дію місцевий статут — «Статут територіальної громади м. Комсомольська», який був прийнятий позачерговою сесією міської ради 23-го скликання 21 квітня 1999 р. та зареєстрований міським відділом юстиції 20 липня 1999 р.

Свої статути розробили та затвердили й інші територіальні громади України. Так, рішенням XIV сесії Полтавської міської ради 23-го скликання від 11 квітня 2000 р. було прийнято Статут територіальної громади м.Полтави. Встановлюється, що даний Статут визначає систему місцевого самоврядування міста, відображає волю всієї територіальної громади міста, всіх її складових частин щодо механізму здійснення місцевого самоврядування в місті, гарантує всім членам територіальної громади міста право участі в місцевому самоврядуванні, встановлює регламентні правила і процедури реалізації цього права з метою найкращого задоволення соціально-економічних, культурних, побутових та інших потреб жителів міста у поєднанні з інтересами держави.

Рішенням XXIV сесії Бердянської міської ради 23-го скликання від 27 лютого 2001 р. було схвалено Статут територіальної громади м.Бердянська (зареєстрований Бердянським міським управлінням юстиції 16 березня 2001 p.). Передбачається, що до територіальної громади входять жителі міста Бердянська, які є громадянами України та постійно проживають у місті на житловій площі, яка належить їм на праві власності або найму, чи в гуртожитках, а також члени сімей власників або наймачів (ст. 26).

Прагматичний та науковий інтерес викликає й статутна нормотворчість територіальних громад районів у містах. Так, у Статуті територіальної громади Придніпровського району м.Черкаси зазначається, що територіальна громада Придніпровського району м.Черкаси складається з громадян України, які постійно проживають у межах району. Також Статутом регламентується статус системи органів місцевого самоврядування територіальної громади Придніпровського району м.Черкас (розділ III), органів самоорганізації населення (розділ IV), форм здійснення місцевого самоврядування територіальною громадою (розділ V), загальних зборів територіальної громади (розділ VI), матеріально-фінансової основи територіальної громади району (розділ VII), закріплюється відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальною громадою (VIII) тощо.

Більшість з наведених статутних документів значною мірою являють собою систему адаптованих до місцевих умов норм чинного законодавства про місцеве самоврядування. По суті, вони лише відтворюють правоположення Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», не утворюючи додаткових прав та свобод для жителів — членів відповідних територіальних громад. Вважаємо, що за таких умов ефективність локальної нормотворчості в умовах становлення дієздатного місцевого самоврядування є достатньо низькою.

Слід також відзначити своєрідну «муніципальну пасивність» щодо розроблення і прийняття статутів територіальних громад в Україні. Особливо рельєфно ці проблеми проявляються у муніципальному житті Києва. Адже Київ як столиця України є містом зі спеціальним статусом і виконує особливі функції, що значною мірою ускладнює процес здійснення місцевого самоврядування територіальною громадою міста.

За останні роки було підготовлено кілька проектів Статуту територіальної громади міста Києва. Зокрема, достатньо прогресивним за змістом правоположень та адекватним принципам нормотворчої техніки є проект Статуту територіальної громади міста Києва, підготовлений та внесений на обговорення Київської міської ради Центром місцевого самоврядування при Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України[4]. В центрі уваги розробників проекту були питання статусу територіальної громади м. Києва, закріплювалися муніципальні права і свободи (ст. 23), а також визначалися обов'язки жителів — членів Територіальної громади м. Києва (ст. 24). Передбачалося утворення ефективних механізмів захисту муніципальних прав киян, зокрема, запровадження інституту Міського уповноваженого з прав територіальної громади міста Києва (ст. 26). Безумовним досягненням даного проекту було конституювання виконавчого комітету Київської міської ради, що створило б умови для ліквідації існуючого нині дуалізму в організації та діяльності міської влади. У проекті визнавалося право прийняття та внесення змін до Статуту безпосередньо територіальною громадою. Передбачена достатньо складна процедура внесення змін і доповнень перетворювала даний документ у стабільний, «жорсткий» локальний нормативний акт, що фактично унеможливлювало будь-які зловживання органів та посадових осіб місцевої влади[1, c. 30-34].


2. Розгляд проблемних питань реєстрації статутів

Уже досить довго в Україні точиться розмова щодо необхідності ухвалення нового закону, який має регулювати питання створення та діяльності особливого виду організацій – організацій, створених без мети отримання прибутку в інтересах засновників та членів. При цьому оперують різними термінами для цього виду організацій: неприбуткові, некомерційні, неурядові, недержавні, а з появою проекту нового Цивільного кодексу України ще й непідприємницькі організації.

Питання про правові акти місцевого самоврядування набуває особливої актуальності, оскільки йдеться про формування справді демократичної системи правотворчості. Акти місцевого самоврядування поряд із Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, актами органів місцевої державної виконавчої влади є важливим і необхідним елементом правового механізму місцевого самоврядування. За допомогою актів місцевого самоврядування встановлюються норми права, які є обов'язковими для населення, органів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у межах відповідної території. Предметом цих актів можуть бути окремі питання статусу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації їх діяльності, управління комунальною власністю, участі громадян, їх об'єднань у реалізації повноважень місцевого самоврядування тощо[7, c. 109-110].

Особливе місце у системі актів місцевого самоврядування займає статут територіальної громади. Адже саме статут територіальної громади є важливою нормативною умовою функціонування територіальної громади та її органів, виступаючи необхідним елементом правової основи муніципальної демократії. У зв'язку з цим певний інтерес становить аналіз стану статутної нормотворчості територіальних громад в Україні та деяких зарубіжних країнах в історичній ретроспективі та на сучасному етапі.

Статути територіальних громад мають давню традицію і свого часу відігравали надзвичайно важливу роль в історії становлення та розвитку сучасних форм місцевого самоврядування. Так, саме з появою статутів міст пов'язують виникнення передвісника сучасного місцевого самоврядування — комунального самоврядування в країнах Західної Європи в ході «комунальних революцій» XI -XII ст.

Чинне законодавство України про місцеве самоврядування закріплює, що з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах законодавства може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста (частина перша ст. 19 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тобто цим Законом уперше в законотворчій практиці нашої держави передбачається врегулювання окремих суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення місцевого самоврядування, не тільки законами, а й статутами територіальних громад.

Якщо переглянути статути громадських організацій, зареєстрованих протягом 1992 – 97 років і більш пізні статути – 2003-2006 років, то можна побачити дуже серйозні відмінності і, передусім, ці відмінності буде добре видно в частині формулювання мети створення та діяльності організацій, а також видів діяльності таких організацій.

За цей час відбулась серйозна уніфікація статутних норм більшості громадських організацій в Україні.

Якби сьогодні проаналізувати мету утворення більшості (тотальної більшості) українських громадських організацій, то ми побачимо, що всі вони утворюються з "метою захисту законних прав та інтересів своїх членів...”. Тобто, може здатись, що проблеми екології, допомоги бідним, громадського контролю над прозорістю влади, розвитку місцевого самоврядування, подолання наркоманії та асоціальних вад суспільства в Україні нікого не цікавлять. Але тисячі і тисячі активістів щодня працюють і над збереженням екології , ведуть психологічну роботу з проблемними дітьми, наркоманами та бомжами, опікуються школами та сиротинцями, аналізують урядові програми та слідкують за діяльністю народних депутатів... Але у своїх статутних документах вони не можуть записати наприклад, що "метою утворення товариства "Березняки” є збереження природного середовища мікрорайону в умовах міської забудови”. При такому формулюванні мети у своєму статуті, засновники цієї організації ще довго будуть оскаржувати відмову їм у реєстрації по усіх рівнях судової влади в Україні, але це їм нічого не дасть.


3. Питання реєстрації статутів громадських об'єднань

Громадською організацією визнається об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) формування, що відповідає наведеному вище визначенню, вважається громадською організацією.

Громадські організації мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), Спілки об'єднань громадян після їх державної реєстрації набувають статусу юридичної особи.

Засновниками громадських організацій (крім молодіжних та дитячих) можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років. Колективні члени організацій (юридичні особи, трудові, студентські колективи) можуть входити до громадських організацій на засадах, передбачених їх статутами, але виступати засновниками громадських організацій не можуть.

Засновниками спілок об'єднань громадян можуть бути громадські організації та політичні партії.

Окремим різновидом громадських організацій є молодіжні та дитячі громадські організації. Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р. встановлює такі вимоги до зазначених організацій:

Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій - особи віком від 6 до 18 років. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів.

У складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб віком від 29 років (дитячих – від 19 років) не може перевищувати третину членів виборних органів.

Якщо діяльність місцевого об'єднання поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, то статут реєструється виконавчим комітетом Ради, на території якої знаходяться керівні органи громадського об'єднання.

Спілка об'єднань громадян додатково подає рішення статутних органів об'єднань громадян про їх вступ до спілки та копії документів про легалізацію (шляхом реєстрації або повідомлення про заснування) громадських організацій – засновників.

Громадські організації, що є структурними підрозділами всеукраїнських та обласних громадських організацій подають також рішення керівного органу організації вищого рівня про визнання даного структурного підрозділу[6, c. 24-25].

Статут громадської організації (положення про громадську організацію) повинні містити:

· назву організації (повну та скорочену), її статус (територію на яку поширюється діяльність) та юридичну адресу;

· мету та завдання організації;

· умови і порядок прийому в члени організації, припинення членства;

· права і обов'язки членів (учасників) організації;

· порядок утворення і діяльності статутних органів організації, місцевих осередків та їх повноваження;

· джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна організації, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

· порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення);

· порядок припинення діяльності організації і вирішення майнових питань, пов'язаних з її ліквідацією.

При реєстрації громадських організацій інвалідів та осіб, потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС, реєстраційний збір зменшується на 50 %.

Крім того, реєстраційні органи можуть за власним рішенням зменшувати розмір реєстраційного збору, але не більше, ні на 50 відсотків. Клопотання про зменшення суми реєстраційного збору довільної форми подається разом із заявою про реєстрацію.

Для реєстрації статуту громадського об'єднання в місячний строк з дня його прийняття до реєструючого органу подається заява (додаток 1 до Правил), підписана не менш як трьома членами керівного органу об'єднання.

До заяви додаються:

1) статут об'єднання;

2) рішення з'їзду (конференції) або загальних зборів про створення громадського об'єднання, його назву та керівні органи;

3) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут;

4) документ про сплату реєстраційного збору;

5) матеріали, що містять:

відомості про засновників громадського об'єднання (для громадян зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, місце проживання; для громадських об'єднань - назва об'єднання, місцезнаходження керівного органу, дата реєстрації статуту);

відомості про наявність відділень громадського об'єднання в територіально-адміністративних одиницях, інших республіках, іноземних державах;

для політичних партій - списки не менш як 300 членів, в яких зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження і місце постійного проживання. Підписи членів і вказані відомості засвідчуються у встановленому законодавством порядку.

Реєстрація молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється безкоштовно[4, c. 128-129].

Заява про реєстрацію розглядається в двомісячний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику згідно Закону "Про об'єднання громадян” повідомляється письмово в 10-денний строк.

В разі реєстрації статуту громадського об'єднання заявникам видається свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка.

За видачу дубліката свідоцтва про реєстрацію, а також за реєстрацію наступних змін і доповнень до статутів справляється 10 проц. загальної суми реєстраційного збору.

Громадське об'єднання, статут якого зареєстровано, під відповідним реєстраційним номером вноситься до Реєстру громадських об'єднань, що ведеться реєструючим органом.

До Реєстру вносяться: назва об'єднання і місцезнаходження його керівних органів, дата прийняття статуту, мета створення і діяльності об'єднання, відомості про склад керівних органів об'єднання, дата включення до Реєстру.

Реєстр республіканських, а також міжреспубліканських та народних громадських об'єднань, статути яких зареєстровано Міністерством юстиції України, публікується у газеті "Урядовий кур'єр".

Питання про публікацію Реєстру місцевих громадських об'єднань вирішується виконавчим комітетом відповідної Ради народних депутатів.

Відомості про реєстрацію громадських об'єднань реєструючий орган передає у 10-денний строк до Державного комітету України по статистиці для присвоєння кодів Загальносоюзного класифікатора підприємств і організацій та включення до єдиного державного реєстру підприємств і організацій.

Реєстрація статутів громадських об'єднань під однією і тією ж назвою не допускається.

У випадках коли з заявою про реєстрацію статуту звертаються громадські об'єднання, що мають одну і ту ж назву, перевага віддається громадському об'єднанню, яке першим подало заяву про реєстрацію під цією назвою.

Після реєстрації громадській організації видаються примірники статуту з відмітками про державну реєстрацію та свідоцтво про державну реєстрацію об'єднання громадян.

Громадській організації може бути відмовлено у реєстрації, якщо її назва, статутний або інші документи, подані для її реєстрації, суперечать вимогам законодавства України. Зокрема, не допускається реєстрація об'єднань, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань, обмеження загальновизнаних прав людини.

Не допускається також реєстрація громадської організації з назвою, що є ідентичною назві іншої легалізованої (шляхом реєстрації або повідомлення про заснування) організації.

У разі відмови у реєстрації організації реєстраційний орган повинен дати письмову мотивацію відмови. Відмова у державній реєстрації може бути оскаржена заявником або будь-ким з членів організації до міського суду у двомісячний строк з дня вручення письмової відповіді в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України. Будь-який член організації вправі у тому ж порядку оскаржити бездіяльність реєстраційного органу, якщо протягом місяця після прийняття документів організацію не буде зареєстровано без надання письмової відмови.

Відмова в реєстрації статуту може бути оскаржена в місячний строк: республіканського, міжреспубліканського, міжнародного громадського об'єднання до Верховного Суду України, місцевого - відповідно до обласного, Київського міського, районного (міського) народних судів.

Заява про реєстрацію громадського об'єднання залишається без розгляду, якщо вона подана без документів, зазначених вище, про що реєструючий орган повідомляє заявника в письмовій формі у строки, встановлені для реєстрації.

У разі усунення причин, на підставі яких було винесено рішення про залишення заяви без розгляду, заява розглядається в порядку і строки, встановлені Правилами[3, c. 27-29].


Висновки

Таким чином, підсумовуючи, зазначимо, що статут територіальної громади — це основний пріоритетний нормативно-правовий акт територіальної громади. Статут є своєрідною комунальною конституцією на території функціонування відповідної громади. Затвердження статуту територіальної громади є «додатковим» фактором визнання де-юре існування цієї територіальної громади. Статут — це своєрідний правовий символ самоорганізації та саморегулювання, який вказує громадянам їх провідну роль в управлінні на місцях. Biдіграє суттєву кодифікаційну роль. Законодавство, яке регламентує діяльність суб'єктів місцевого самоврядування, достатньо масштабне та дале ко не завжди доступне для неспеціалістів. Статути, відтворюючи норми законів та адаптуючи їх до місцевих умов, подають ці норми в упорядкованому вигляді, полегшуючи роботу муніципальних структур та формуючи у населення більш чітке уявлення про сенс та характер місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади — це комплексний документ, який за умови його прийняття стане ефективним інструментом контролю діяльності усіх структур муніципального організму, захищатиме місцевих жителів від свавілля влади, інформуватиме населення про відповідальність певних посадових осіб, створить легальні умови для формування і впровадження додаткових прав та свобод членів територіальних громад, виходячи з того, що конституційні права не є вичерпними. Тільки такий підхід забезпечить ефективний розвиток і функціонування системи місцевого самоврядування в Україні.


Список використаної літератури

1. Батанов О. Статут територіальної громади - основний нормативний акт місцевого самоврядування //Право України. - 2004. - № 7. - С.30-34.

2. Біленчук П., Кравченко В., Підмогильний М. Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. / Європейський ун-т управління, безпеки та інформаційно-правових технологій; Товариство науковців по сприянню муніціпальній реформі. — К. : Атіка, 2000. — 304 с.

3. Данількевич М. Статут територіальної громади міста - нове явище у праві України //Право України. - 2002. - № 4. - С.27-29

4. Кравченко В., Пітцик М. Муніципальне право України: Навч. посіб. / Асоціація міст України; Інститут економіки та права "КРОК" ; Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі. — К. : Атіка, 2003. — 671с.

5. Корнієнко М. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові питання: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва. — К. : Алерта, 2005. — 143 с.

6. Муніципальне статутне право [Текст] : навчальний посібник / Андрій Дуда, Володимир Кампо та ін.; За заг. ред. Володимира Кампо; Авт. вступ. ст. М. Корнієнко ; М-во освіти і науки України, Одеська нац. юрид. акад., Акад. муніципального управління та ін. - 2-е вид., доп. і випр. - Одеса : Юридична література, 2005. – 132 с.

7. Орлатий М.К. Статут територіальної громади як основа самоврядування //Економіка АПК. - 2001. - № 7. - С.109-113

8. Погорілко В., Баймуратов М., Пережняк Б., Ісаєва Н. Муніципальне право України: Підручник / Віктор Федорович Погорілко (ред.), Олег Федорович Фрицький (ред.). — Стер. вид. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 350с.





Реферат на тему: Дослідження проблемних питань реєстрації статутів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.