Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Допит (реферат)

ПЛАН

1. Поняття, види і завдання допиту.

2. Зміст тактики допиту.

3. Підготовка до допиту.

4. Допит свідка і потерпілого.

5. Допит підозрюваного і обвинуваченого.

6. Допит неповнолітніх.

7. Очна ставка.

8. Фіксація результатів допиту.

Література


 

1. Поняття, види і завдання допиту.

Допитце слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. За­лежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його. види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Специфіка допиту полягає в тому, що в інформації про обставини справи, яку одержують від конкретної особи, відбиваються індивідуальні риси цієї особи, а це вимагає застосування в ході допиту комплексу тактичних засобів. Повнота, точність і достовірність одержуваної інформації багато в чому залежать від підготовки слід­чого до допиту, знання криміналістичної тактики, май­стерності.

Кримінально-процесуальний кодекс УРСР містить ряд норм про порядок проведення допиту. Вони регу­люють порядок виклику свідка на допит, предмет допиту, його послідовність, порядок допиту неповнолітніх, німих чи глухих свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинува­чених. Закон визначає, що слідчий може допитати кон­кретну особу за обставинами, що стосуються предмета допиту.

Предметом допиту на попередньому слідстві є коло обставин, що стосуються події злочину, фактів, що викри­вають чи виправдовують обвинуваченого, наслідків зло­чинної дії, а також обставин, які сприяли злочину. Залежно від того, хто допитується (свідок чи обвинува­чений), предмет допиту може конкретизуватися. Окремі обставини тут можуть не знайти свого відображення, інші ж з'ясовуються найповніше. Сказане обумовлюється фактичними даними, відомими, наприклад, свідку, момен­том розслідування, доказами, наявними в справі. Так, якщо обвинувачений визнає себе винним, допит обме­жується змістом пред'явленого обвинувачення з деталь­ним з'ясуванням обставин вчиненого злочину, а якщо не визнає, то обставин, що спростовують обвинувачення.

2. Зміст тактики допиту.

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок до­питу, тактичні прийоми мають рекомендаційний харак­тер. Вони поділяються на групи: а) кращого відтво­рення сприйнятого; б) викриття завідомо неправдивих показань; в) виявлення помилок і протиріч у показан­нях; г) одержання правдивих показань.

Кожна з названих груп містить комплекс тактичних прийомів. Так, забезпеченню кращого відображення сприйнятого сприяє постановка запитань, які допома­гають пригадати забуте, пред'явлення в ході допиту речових та інших доказів, допит на місці події тощо. Для викриття неправдивих показань можуть бути поставлені уточнюючі, деталізуючі і контрольні запитання, оголоше­ні матеріали справи (показання свідків, обвинувачених), пред'явлені письмові і речові докази, що спростовують показання допитуваного.

Зміст тактики допиту не вичерпується переліком так­тичних прийомів, до нього належать також визначення часу (моменту) і доцільної послідовності застосування цих прийомів.

Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають до­цільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовуван­ня, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наяв­ність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних за­питань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.

У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологіч­ним і логічним способам. Знання етапів і особливостей формування показань, методів їх найповнішого одер­жання багато в чому визначається психологічною підго­товкою слідчого—оволодіння найновішими досягнен­нями в галузі психології.

3. Підготовка до допиту.

Необхідною передумовою успішного проведення допи­ту є його підготовка. Вона охоплює ряд конкретних заходів: а) вивчення матеріалів справи; б) вивчення да­них про особу допитуваного; в) складання плану допиту.

Вивчення матеріалів справи залежить від обсягу і характеру матеріалів, що мають відношення до пред­мету допиту.

Послідовність у вивченні матеріалів полягає в дотри­манні ряду загальних рекомендацій. До них належать:

а) предметна систематизація (зосередження) матеріалу з метою одержання повних відомостей про події, факти, осіб; б) вивчення допоміжних даних, що сприяють дета­лізації, уточненню показань; в) виявлення протиріч і про­галин у матеріалі, що вивчається; г) вивчення матеріалів з метою одержання контрольних відомостей для викори­стання при допиті. Вивчаючи матеріали перед допитом обвинуваченого, важливо не тільки їх систематизувати, виявити в них протиріччя і прогалини, а й порівняти з постановою про притягнення особи як обвинуваченого, з метою найповнішого з'ясування всіх обставин справи.

Суттєвим елементом підготовки до допиту є вивчення особи допитуваного, його фізичних і психічних якостей, службової діяльності, ставлення до обвинуваченого, а якщо йдеться про особу обвинуваченого— минулої діяль­ності, ставлення до вчиненого. Виявлення в процесі під­готовки до допиту нахилів, звичок, манери висловлюван­ня, типу вищої нервової діяльності дозволяє вибрати найвірніший шлях допиту.

Однією з важливих умов підготовки до допиту є його планування. Допити без плану приречені на пасивність, самоплив, не мають необхідної доцільності. План допиту є його динамічною і індивідуальною програмою.

Можна рекомендувати у ході підготовки до допиту розробку письмового плану, до якого включено не тільки перелік обставин, що підлягають з'ясуванню, а й послі­довність їх з'ясування, дані, на яких ґрунтується поста­новка тих чи інших запитань, фрагменти матеріалів спра­ви з певними відомостями тощо.

Складання плану за наведеною схемою вимагає гли­бокого осмислення матеріалів справи, мети допиту і так­тики його здійснення. Наприклад, визначення послідов­ності постановки запитань і в окремих випадках їх формулювання вимагає ретельного аналізу не тільки на­явних даних, а й передбачуваних відповідей допитуваного.

При розслідуванні деяких злочинів процес кваліфіко­ваного допиту вимагає вивчення спеціальних питань, а також одержання консультацій від спеціалістів в тій чи іншій галузі знань (інструкції і матеріали з охорони пра­ці, дія деяких знарядь і засобів, особливості документа тощо). Так, у справі про порушення правил охорони праці на шлакоблоковому заводі, яке привело до смерті робітника, слідчому необхідно було визначити коло спе­ціальних питань, що стосуються подачі струму, початку дії мішалок у котлах, сигналізації і ін. З'ясування на­званих питань сприяло предметному допиту осіб, які мали відношення до події. Ефективність допиту в значній мірі визначається правильністю постановки питань та їх цілеспрямованістю.

Вимоги, пред'явлені до формулювання запитань, за­сновуються на нормах кримінально-процесуального зако­ну і на загальнологічних правилах.

Класифікація запитань, які ставляться при допитах, визначається їх цільовим призначенням. Вони поділя­ються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні і спрямовані на з'ясування: основні — голов­них відомостей у справі; доповнюючі — фактів, пропуще­них допитуваним у вільній розповіді; уточнюючі — обста­вин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад, якщо свідок повідомляє, що він бачив, як викрадені з магазину товари перевозилися машиною, уточнюючі питання будуть про марку машини, її колір, помер, ознаки, при­кмети осіб, тощо); нагадуючі — фактів чи подій, забу­тих допитуваним, найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваного та інших моментів, які дозволяють йому пригадати факти, що цікавлять слідчого (психологічною основою цих запитань ь збудження асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого); контрольні—на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування дже­рел одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі.

4. Допит свідка і потерпілого.

Сприйняття, запам'ятовування, відтворення—є взаємо­пов'язаними етапами формування показань. Правиль­не розуміння цих процесів сприяє найефективнішому застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Це не тільки сума відчуттів. До чуттєвих сприйнять при­єднується і діяльність мислення. Відчуття суб'єктивне за формою, але об'єктивне за змістом, за джерелом. А тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвит­ку нервової системи, стану організму в цілому, рівня роз­витку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До факторів, які певним чином впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Пра­вильність сприйняття залежить від суб'єктивних і об'єк­тивних факторів. Суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильного сприй­няття, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об'єктивні фактори, що впливають на правильність сприйняття, не можна відмежовувати їх від суб'єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприй­няття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття і його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, чи було воно навмисним, чи ні. Нена­вмисне характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому повніше і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйнят­тя особою предметів чи явищ, пов'язаних з його профе­сією, часто найправильніше і містить найменший процент помилок.

Другим етапом формування показань є пам'ять, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і віднов­лювати їх сліди. Як і сприйняття, вона має вибірковий характер. Людина запам'ятовує не все те, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має якесь істотне значення.

Експерименти по перевірці пам'яті свідчать про те, що вона з часом перекручує сприйняття події. Посилання на викривлення, які допускає пам'ять, приводить до висновку, що відтворення у випадках, коли від події до допиту пройшло небагато часу, дозволяє детально відо­бразити сприйняте. Повну розповідь про те, що спостері­галося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший проміжок часу після події.

В слідчій практиці переважно зустрічаються пока­зання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково за­пам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначається складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і дета­лей події.

Так, очевидець автоподії часто обмежує увагу фак­тами, які найсильніше діють на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки те, як упав ящик з неї на велосипедиста (ящик, падаючи, ударив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, ударив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому випадку сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам'ятовування в пси­хології, як і дослід процесу допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямовано безпосередньої уваги. Тут доцільно застосувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. До них належать: а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і на використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостере­ження події; б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріа­лів справи з метою відновлення в пам'яті обставин спо­стережуваної події); в) пред'явлення в ході допиту речо­вих доказів; г) допит на місці події (дійсне часткове відтворення обстановки спостережуваної події).

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від ряду умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливе значення тут має здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини індивідуальна і залежить від її культурного рівня, розвитку інтелекту, словникового запасу. Тут значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, сло­ва, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення:

а), вільне відтворення смислового змісту з відхиленнями від форми;

б) відтворення, змісту з збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях, з метою їх пра­вильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, від­творення змісту з збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

Перед допитом слідчий з'ясовує відомості про допиту­вану особу чи «анкетні» та інші дані, зазначені на блан­ках протоколу допиту. Потім пояснює свідкові його обов'язки і попереджає про відповідальність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання. Слідчий повідомляє свідка про причину виклику і про­понує розповісти все відоме в справі. В слідчій практиці і літературі рекомендується три методи одержання пока­зань: вільна розповідь, «запитання-відповідь» і поєднан­ня першого й другого методів.

Допитуючий у процесі вільної розповіді свідка вирі­шує численні завдання, що визначають тактику дальшого допиту. До них належать: а) засвоєння суті показань;

б) визначення прогалин у показаннях, які вимагають уточнення, перевірки; в) визначення психічних якостей особи для вибору найдоцільніших тактичних прийомів допиту; г) оцінка показань.

Відомі допити, де показання свідка складається з від­повідей на поставлені запитання. Цей метод застосо­вується тоді, коли свідок не може зв'язно викласти свої думки або не бажає дати розгорнуті показання і нама­гається обмежити їх питаннями, поставленими слідчим.

З метою одержання повних і правдивих показань слідчий використовує різноманітні прийоми, які можна поділити на такі групи: а) актуалізація (поновлення в пам'яті) сприйнятого свідком; б) сприяння безпосеред­ньому словесному відтворенню відомого; в) викриття завідомо неправдивих показань і мотивів замовчу­вання; г) виявлення помилок у показаннях і їх усунення.

До першої групи належать прийоми, що сприяють від­новленню в пам'яті зафіксованого: .постановка нагадую­чих запитань, допит на місці події, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб. Словесне відтворення всього, що відоме свідкові, багато в чому залежить від здатності особи висловлювати свої думки (загальний рівень розвитку), а також від виду відтворення смислового змісту (із збереженням форми чи з відступом від неї). При цьому з'ясовується, яке відтво­рення мало місце і що сприяє найправильнішому мовно­му вираженню показань. Вирішення першого питання досягається аналізом вільної розповіді свідка, співставленням її з фактами, встановленими в справі; вирішення другого — постановкою запитань, що уточнюють вислов­лену свідком думку, розкривають і встановлюють зміст понять, виразів, які він вживав.

В ході допиту свідка велике значення має точне розу­міння його показань, змісту і значення вживаних слів. А тому слід ретельно з'ясовувати смисл окремих виразів, характеристик, які дає свідок, шляхом постановки відпо­відних запитань. Якщо свідок дає неправдиві показання чи замовчує відомі йому факти, слідчий може використа­ти, залежно від конкретних обставин, тактичні прийоми:

а) допит за епізодами; б) деталізуючі запитання; в) ого­лошення фрагментів показань інших осіб; г) пред'явлен­ня речових і письмових доказів, що спростовують неправ­диві показання.

Допит за епізодами доцільно застосовувати у випадках, коли є відомості, що допитуваний буде давати неправдиві показання, або коли це виявляється на почат­ку його вільної розповіді.

Деталізуючі запитання допомагають з'ясуванню об­ставин, які за переконанням слідчого обов'язково повин­ні бути відомі допитуваному, виходячи з його показань. Наприклад, у ході допиту 3. у справі про крадіжку з ма­газину, у вчиненні якої підозрювався Ш., 3. повідомила, що вони разом з Ш. у ніч, коли відбулася крадіжка, зна­ходилися в своєї тітки на -іменинах. Слідчий, який мав дані про неправдивість цих показань, запропонував 3. кілька деталізуючих запитань про те, коли 3. закінчила роботу того дня, де вони зустрілися, яким поїздом їхали до тітки, хто був на іменинах, скільки років тітці тощо. Домовляючись з підозрюваним Ш. тільки про те, що вони нібито разом були на іменинах, 3. не продумала деталей. Одержані відповіді 3. суперечили показанням Ш. та іншим даним у справі. Після цього 3. дала правдиві показання.

Ефективними прийомами викриття неправдивості в показаннях свідка є оголошення показань інших осіб, висновків експертиз, пред'явлення речових і письмових доказів.

Докази доцільно пред'являти в такий момент допиту, коли свідок не чекає цього. Наприклад, у справі про спе­куляцію як свідок допитувалася К. За відомостями, які мав слідчий, вона знала про спекулятивні дії ряду осіб, але на допиті заявила, що вона цих осіб не знає. Тоді слідчий пред'явив К. знімки, де вона була сфотографо­вана разом з названими ним особами. К. розгублено ви­знала, що не хотіла називати своїх знайомих на їх прохання.

Коли свідок замовчує відомі йому факти, слідчий має з'ясувати причини такої поведінки допитуваного, роз'яс­нити йому його громадський обов'язок, розповісти про все відоме у справі, а також повідомляє йому про заходи у відверненні погроз з боку заінтересованих осіб.

Тактичні прийоми допиту потерпілого в цьому разі також багато в чому визначаються обставинами злочину. При виборі тактики допиту, як і при оцінці показань потерпілого, важливо врахувати сукупність факторів, які впливають на формування цих показань, і на ступінь їх достовірності. Це перш за все об'єктивні обставини сприй­няття злочинної події (час, освітлення, погода) і суб'єк­тивні фактори (психічний стан: переляк, біль, хвилюван­ня тощо).

Психічний стан потерпілого під час злочину до певної міри визначає й тактику його допиту. Людина може бути пораненою, психічно травмованою або заінтересованою у помсті за завдану шкоду. В усіх випадках необхідно ви­брати тактичний прийом допиту, який дозволив би виклю­чити обставини, що впливають на показання. З'ясувавши психічний стан потерпілого під час злочинної події, слід­чій може поставити йому ряд уточнюючих і контрольних запитань.

Трапляється, що потерпілий під впливом страху сприймає злочинну подію дещо перебільшено. Так, троє людей, які нападали, перетворюються на вісім, а один пістолет v злочинця трактується, як «кілька озброєних осіб» тощо. Тому показання потерпілого слід уважно ана­лізувати, співставляти їх з точно встановленими в справі фактами, з результатами проведення огляду місця події, показаннями інших осіб.

5. Допит підозрюваного і обвинуваченого.

Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у вчиненні якого злочину він підо­зрюється, про що зазначається у протоколі (ст. 107 КПК УРСР).

Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинній події чи від­булись після неї, з метою встановлення: а) даних віднос­но дій підозрюваного і його місцеперебування до злочи­ну, під час і після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і перевірки його показань.

Так, у справі про вбивство завідуючого клубом Б. як підозрюваних допитували двох братів Г., які довгий час перебували в неприязних стосунках з ним і погрожували йому розправою. Одному з братів, що виявив (за його словами) труп потерпілого, слідчий поставив ряд запи­тань для встановлення місця його перебування в момент злочину і обставин виявлення трупа Б. Г. відповів, що був у клубі, в кіно, а незадовго до закінчення сеансу вийшов з залу на вулицю покурити. До клубу більше не заходив, а пішов додому. Проходячи біля будинку, Б. побачив, що той лежить у калюжі крові. Не дочекавшись інших перехожих, зайшов до сільської Ради і сповістив про те, що трапилось.

Постановкою контрольних запитань про зміст і про те, чому підозрюваний йшов у напрямку, протилежному від свого дому, слідчий встановив ряд протиріч у пока­заннях, що свідчили про їх неправдивість. Коли слідчий звернув на це увагу Г., той відмовився далі давати пока­зання. Пізніше було встановлено, що один з братів, після вчинення вбивства, щоб відвести підозру, лишився на місці злочину і заявив про виявлення трупа.

Показання обвинуваченого є одночасно засобом його захисту і джерелом доказів у справі. За своїм змістом вони полягають у відповідях на запитання про те, визнає чи не визнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних в справі фактів.

Предмет допиту обвинуваченого повинен охоплювати сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню у справі, і може торкатися також даних, що не відображені у по­станові про притягнення як обвинуваченого, якщо це не­обхідно для встановлення об'єктивної істини і правиль­ної оцінки показань. До таких обставин можуть бути від­несені питання про мотиви злочину, про умови, що сприя­ли його вчиненню, тощо.

На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфі­ки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики до­питу. Вирішуючи складний комплекс психологічних завдань, які підлягають вирішенню в зв'язку з конкрет­ною ситуацією, особливостями психіки . допитуваного, його емоційністю тощо, треба пам'ятати про етичні пра­вила проведення допиту, які безпосередньо випливають з вимог кримінально-процесуального закону, йдеться не тільки про етику кримінального процесу, а й про вплив допитуючого на пробудження в обвинуваченого голосу совісті, що дозволяє йому засудити свої вчинки. В цьому й полягає велика виховна роль допиту на попередньому слідстві.

Допит обвинуваченого провадиться за заздалегідь розробленим планом, який може змінюватися відповідно до характеру показань, необхідності їх доповнення чи перевірки.

Допит обвинуваченого починається із з'ясування пи­тання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слід­чим, співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має переваги над будь-якими іншими доказами в справі.

Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід деталь­но з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує.

Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам, слідчий у процесі допиту може повідо­мити обвинуваченому про це і пред'явити докази, які підтверджують його вину.

У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на захист.

Аргументи обвинуваченого, який заперечує свою вину, доцільно співставляти з наявними у справі матеріалами. перевірити їх з допомогою слідчих дій.

Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань з метою викриття неправдивості обвинуваченого, є раптовість, яка може переконати його у повній обізнаності слідчого відносно злочинної події. Обвинувачений, не підготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх приду­мувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, порушує вибрану ним логічну послідовність пока­зань, діє на психіку як викриваюча інформація.

Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слід­чий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази, легко спростує такі показання. В ба­гатьох випадках неправдивість показань встановлюється співставленням їх з доказами, зібраними в справі. Важ­ливим засобом виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще впливають докази, які від­повідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи ого­лошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваче­ному про наявність у справі доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.

Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою ви­криття неправдивості в його показаннях, можна здійсню­вати такими прийомами: а) послідовно, що дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів.

Перший спосіб пред'явлення доказів має на меті логічне послідовне викриття неправдивості в показан­нях, одержання пояснень з менш значних моментів з по­ступовим переходом до пред'явлення вагоміших викри­вальних доказів; другий прийом ґрунтується на психічній раптовості.

В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях обвинуваченого, вдаються до повторного допиту. Тактичний смисл його проведення полягає в тому, що обвинувачений, який приховує правду, може допу­ститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою «винну» обізнаність про факти, які могли бути ві­домі тільки йому в зв'язку з злочинною подією.

У процесі допиту під впливом почуття каяття, викрит­тя неправдивості в показаннях, бажання доповнити свої пояснення даними, невідомими слідчому, обвинувачений може змінити свої показання. Слідчий фіксує як перші, так і змінені показання, з'ясовує мотиви цих змін і по­яснює обвинуваченому, що пом'якшує вину лише щире каяття.

6. Допит неповнолітніх.

Допит неповнолітніх має певну специфіку, обумовле­ну особливостями формування дитячої психіки. Склад­ність його визначається тим, що вибір найдоцільніших прийомів встановлення контакту, часу проведення допи­ту найчастіше залежить від особи допитуваного, його психічного стану.

Особливості психіки неповнолітнього, підвищене на­віювання, ступінь його розвитку, недостатня здатність критично ставитися до фактів, які сприймаються, визна­чає вибір і послідовність тактичних прийомів, необхідних для одержання об'єктивних показань.

Підготовка до допиту включає продумування форму­лювання запитань і черговості, в якій вони будуть по­ставлені. Вони повинні бути простими, доступними для розуміння. Не слід вдаватися до складної юридичної чи іншої спеціальної термінології, але й не потрібно наслідувати дитячу мову.

Велике значення для успішного допиту малолітніх і неповнолітніх має його своєчасність. З часом свідок під впливом заінтересованих осіб може відмовитися від дачі показань чи переплутати обставини розслідуваного зло­чину.

Слід пам'ятати і про те, що допит не може тривати довго, оскільки неповнолітній може бути зосередженим, як свідчать дані експертизи, не більше 30—40 хв., а ма­лолітній ще менше.

Важливим питанням підготовки до допиту неповноліт­нього є вибір доцільного місця і обстановки допиту (вдома, в прокуратурі, в школі тощо), які повинні ім­понувати допитуваному, створювати необхідну психоло­гічну настроєність і можливість провести його найефек­тивніше.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому важливо встановити з ним психологічний контакт. Для цього ре­комендуються бесіди на абстрактні теми, а також про заняття, ігри, захоплення спортом, технікою, про улюб­лених героїв, цікаві кінофільми, книги тощо. Встановлен­ня психологічного контакту істотно впливає на щирість показань, сприяє взаєморозумінню між слідчим і допиту­ваним.

Важлива роль у встановленні контакту і у визначенні тактичних прийомів допиту належить педагогові чи ін­шій особі, яку запрошують відповідно до вимог кримі­нально-процесуального законодавства для участі в до­питі. Це істотно впливає на характер проведення допиту, визначення послідовності і формулювання запитань, оцін­ки в окремих випадках щирості допитуваного, його здат­ності давати показання за тих чи інших обставин. Особ­ливо уважно слід ставитися до допиту неповнолітніх потерпілих. При допиті і оцінці їх показань слід з'ясу­вати, чи не було на них впливу дорослих, враховуючи при цьому вразливість допитуваного, побоювання помсти з боку інших осіб.

7. Очна ставка.

Очна ставка може бути проведена між двома допи­таними раніше особами з метою усунення суперечностей у їх показаннях. Вона має істотне значення у випадках, коли ці суперечності є результатом неправдивих пока­зань однієї з допитаних осіб.

При підготовці до очної ставки необхідно вирішити такі питання: між якими особами вона повинна бути про­ведена; які протиріччя підлягають усуненню; яким шля­хом і якими запитаннями можна цього досягти. Велике значення в підготовці очної ставки має планування, зо­крема визначення, на якому етапі розслідування тактич­но доцільно її провести, оскільки однаково шкідливі і поспішність і запізнення в цьому питанні.

Допит на очній ставці полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про ті обставини справи, в яких виявлено протиріччя. Він може дозволити допитуваним ставити один одному запитання, але треба пильно контролювати їх, не допус­каючи перетворення очної ставки в бесіду допитуваних осіб, тим більше в сварку.

Постановкою уточнюючих, доповнюючих і контроль­них запитань, що конкретизують окремі положення, не­обхідно спрямовувати відповіді на виявлення обставин, з приводу яких проводиться очна ставка.

Очні ставки таять в собі і певну небезпеку. Якщо зустрічаються двоє, один з яких говорить правду, але сумнівається, вагається, а другий неправду, яку напо­легливо відстоює, то перший може піддатися навіюван­ню і перестане відстоювати свої показання. В таких ви­падках слідчий повинен бути особливо уважним, спря­мовуючи очну ставку в русло, яке забезпечує досягнення достовірності показань. При проведенні очної ставки між родичами, близькими, підлеглими по службі необхідно виявляти особливий такт і обережність, оскільки вони в силу своїх стосунків можуть відмовитися від попередніх показань на догоду іншому учаснику очної ставки.

8. Фіксація результатів допиту.

Важливе значення має правильна фіксація результа­тів допиту в протоколі, де повно і об'єктивно Повинні бути відображені повідомлені допитуваним дані. Поло­ження, що гарантують найправильнішу і найточнішу фік­сацію показань, зводяться до такого:

1. Показання записують від першої особи і по мож­ливості дослівно.

2. Поставлені запитання і відповіді на них при необ­хідності записуються дослівно.

3. На прохання допитуваного, йому надається мож­ливість власноручно викласти показання, про що в про­токолі робиться помітка слідчого.

4. Протокол не може бути стилізованим, він повинен відображати вирази, що їх застосовує допитуваний.

5. Протокол підписують допитуваний, слідчий та ін­ші особи, присутні на допиті.

Методом фіксації допиту може бути магнітофонний запис. Відповідно до норм КПК УРСР такий запис про­вадиться з попереднім повідомленням допитуваного. Найдоцільніше застосування його у випадках найсклад­ніших допитів і таких, що супроводжуються визнання­ми обвинувачених або для фіксації показань потерпіло­го, який знаходиться в тяжкому стані. Паралельно з магнітофонним записом слідчий веде протокол.

Література

Порубов Н. Й. Допрос в советском уголовном процессе и криминалистике. Минск, «Высшая школа», 1968.

Васильєв А. Н., Карнеева Л. М. Тактика допроса при расследовании преступлений. М., «Юридическая литература», 1970.





Реферат на тему: Допит (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.