Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Договір простого товариства (реферат)

Поняття та юридична характеристика договору простого товариства. Найпоширенішим догово­ром про спільну діяльність є договір простого товариства. Хоч чинний ЦК України цей термін не використовує, він містить у главі 38 положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів. Правила цієї глави багато в чому застаріли, супере­чать ринковому законодавству останніх років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної діяльності.

Відповідно до ст. 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнен­ня загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичер­пного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.

Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження у здійс­ненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК України, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.

Раніше згідно зі ст. 430 ЦК України громадяни укладали до­говори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність" тощо ці обмеження було знято. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визна­чається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.

Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах має відпо­відати цілям, передбаченим її статутом. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.

Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми уго­дами. Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.

Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приво­ду розв'язання питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є сплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вима­гати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, обґрунтовуючи її відсутністю матеріального еквіва­лента діям учасника/що зробив майновий вклад2.

На підставі аналізу договорів про спільну діяльність можна констатувати, що вони можуть бути як сплатними, так і без­оплатними. Такий критерій, як "зустрічне задоволення", не завжди свідчить про оплатність договорів про спільну діяль­ність, адже оплатність (як ознака договорів купівлі-продажу, міни, поставки, майнового найму (оренди), комісії тощо) передбачає задоволення будь-яких майнових (економічних) інтересів, майнове задоволення. Наприклад, за договором про спільну діяльність по виробництву певної продукції один учасник зобов'язується надати приміщення, другий — зроби­ти вклад обладнанням для розміщення його у цьому примі­щенні. Тут дійсно один учасник задовольняє свої майнові інте­реси у потрібному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, оскільки це майно спільно використовується. У випадках, коли сторони об'єднують майно, трудові зусилля для досяг­нення спільно благодійної мети, то задоволення ними май­нових інтересів (майнове задоволення) первісне відступає. У зв'язку з цим немає й ознаки оплатності даного договору, хоч сторони і роблять "зустрічне задоволення". Отже, найбільш прийнятним критерієм оплатності договорів про спільну діяль­ність є мета, що передбачає задоволення майнового (еконо­мічного) інтересу кожної із сторін.

Різновиди договорів простого товариства. Чинний ЦК України не містить вичерпного переліку різновидів договорів про спільну діяльність. Згідно із ст. 430 кодексу сторони мо­жуть укладати договори про спільну діяльність для будів­ництва шляхів, спортивних споруд, шкіл, Житлових будинків тощо. Крім того, цивільне законодавство надало права грома­дянам і юридичним особам вільно і без обмежень здійсню­вати господарську та іншу діяльність. Отже, суб'єкти права можуть обирати науково-технічне, виробниче, творче спів­робітництво.

Зовнішньоекономічне законодавство України, зокрема Закон України "Про режим іноземного інвестування" перед­бачає договори (контракти) про виробничу кооперацію, спіль­не виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язані із створенням юридичної особи.

Договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами і між ними та іноземними особами (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). Спільна діяльність без створення юри­дичної особи, тобто в рамках неправосуб'єктного об'єднання між українськими та іноземними особами, регулюється гла­вою 38 ЦК України, якщо до договору застосовуватиметься українське право, положеннями законів України "Про зов­нішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвес­тування" та іншими законодавчими актами.

Сторони договорів простого товариства можуть мати на меті як отримання прибутку (доходу), так і досягнення іншого результату, зокрема соціального ефекту. У зв'язку з цим до­говори простого товариства поділяють на підприємницькі і такі, що передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню).

У багатьох країнах специфічним договором простого товариства є таємне товариство. Особливість такого догово­ру полягає втому, що сторони не розкривають його існування третім особам. Отже товариства існують тільки у відносинах між його учасниками. У відносинах з третіми особами сто­рони виступають від власного імені і самостійно відповідають за укладеними угодами.

Зміст договорів простого товариства. Договори просто­го товариства, як правило, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників по об'єднанню вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визна­чити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Важливе місце у договорі займають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором. Недо­сконалі норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.

Закон надає .учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст. 431 ЦК), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК). Крім того, сторони договору можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.

Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладають­ся на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до остан­ніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов дого­вору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторо­нами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіден­ційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.

Зокрема, учасники договору можуть робити вклади гроши­ма, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язани­ми з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошо­вими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелек­туальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і пос­луг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.

Учасники договору можуть робити вклади трудовою учас­тю (ст. 432 ЦК). Трудова участь — це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає в безпосе­редньому виконанні трудових функцій для досягнення резуль­тату (мети) спільної діяльності. В новому законодавстві слід передбачити, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у до­говорі. Учасники можуть встановлювати договірну відпо­відальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'яз­ків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

При укладенні договору простого товариства, визна­чається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це — керів­ництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК). Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяль­ності необхідна одностайність учасників.

Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та ведення спільних справ. Під останнім спід розуміти представництво інтересів товариства зовні.

Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників дого­вору (ч. 2 ст. 431 ЦК). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівниц­тво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.

Якщо за договором простого товариства здійснюються іно­земні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвестування" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкрит­тя спільних рахунків в установах банків України для прове­дення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.

У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників догово­ру, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкла­дам у спільне майно (ст. 433 ЦК).

Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягну­то його мети (цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учас­ників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не зале­жать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

При укладенні і виконанні договору простого товариства між .його учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, до­говором можна встановити й інший правовий режим внесе­ного майна.

Відносини власності, що виникають між учасниками дого­вору про спільну діяльність, регулюються Законом України "Про власність", ЦК України та іншими законодавчими актами.

Учасники договору про спільну діяльність володіють, корис­туються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються дого­вором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби вироб­ництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за догово­ром простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (доход), частина виробленої про­дукції, що розподіляються між учасниками договору і надхо­дять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства перед­бачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належ­ним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК). Проте, якщо така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК). При цьому учасник пови­нен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК).

Відносини спільної часткової власності між учасниками до­говору припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслі­док здійснення спільної діяльності, після необхідних розра­хунків з бюджетом та третіми особами розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства сто­совно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконан­ням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання дого­вору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У проекті нового ЦК України більш детально та правильно врегульовано питання вкладів у загальну справу, загального майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учас­ників від безстрокового договору, відповідальність учасника, стосовно якого припинено договір, тощо.

Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спільна діяльність окремих осіб може здійснюватися шляхом створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Чинне законодавства України (закони України "Про підприємництво", "Про під­приємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяль­ність", "Про страхування", Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань" від 27 квітня 1993 р. № 302 та ін.) здебільшого вимагає при ство­ренні юридичної особи двома (кількома) засновниками укла­дати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих доку­ментів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з цим кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також консенсуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що ус­тановчі договори необхідні для створення різних за своїми за­вданнями і функціями юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комер­ційних банків, довірчих товариств, фондових бірж, споживчих товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговель­них і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох на­званих юридичних осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях Закону України "Про господар­ські товариства". Це зумовлено тим, що деякі законодавчі акти (закони України "Про страхування", "Про банки і банків­ську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу"), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України "Про господарські товариства".

Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і това­риство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів.

Закон України "Про господарські товариства" визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелі­чення певних положень, які мають бути закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого дого­вору, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття, ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони ("Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо) доповнюють Закон України "Про господарські товариства" визначенням переліку умов, які обов'язково повинні містити відповідно статути комерцій­ного банку, фондової біржі, установчий договір довірчого товариства.

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.

При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи пев­ного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники встановлюють поря­док спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасни­ками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складають­ся з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення органі­заційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законо­давством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про гос­подарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як 30 відсотків вказаного в ус­тановчих документах вкладу, що підтверджується докумен­тами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору мо­жуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України "Про режим іноземного інвестування" дає перепік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями, інші цінності відповідно до законодавст­ва України.

Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на основі цін міжнародних ринків.

В установчому договорі може міститися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфі­денційну інформацію.

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" асоціація є договірним об'єднанням, створеним з ме­тою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з Ті учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по створенню юридичної особи та діяльності в Ті межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вносити до нього зміни, які підлягають державній реєстрації.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власником майна, переданого їй засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що мають існувати у договорах про спільну діяльність.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 р. № 611 / Урядовий кур'єр. — 1993. — 19 серпня.

Чинне законодавство надає правонаступникам (спад­коємцям) учасників товариства переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачити в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого до­говору можуть відмовити їм. У цьому разі правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцеві.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників поступитися своєю часткою або її частиною одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо уста­новчий договір не містить ніякої заборони на її відступлення, то й третім особам. При відступленні частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укла­дався, або після досягнення мети, поставленої при його ство­ренні, за рішенням вищого органу юридичної особи про при­пинення її діяльності, на підставі рішення арбітражного суду е порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи уста­новчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у пра­вовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфі­денційність) можуть діяти і після припинення установчого до­говору.

До установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди, зобов'язання та ін.

Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовт­ня 1996 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — 1997. № 1





Реферат на тему: Договір простого товариства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.