Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі (реферат)

Товарообіг у роздрібній торгівлі забезпе­чується за допомогою договору роздрібної купівлі-продажу, укладення якого відбувається на підставі загальних правил про купівлю-продаж та спеціальних правил про захист прав споживачів, застосування яких має значні особливості.

Відповідно до Закону України "Про захист прав спожива­чів" продавцем виступають підприємство, установа, організа­ція або громадянин-підприємець, які реалізують товари за до­говором купівлі-продажу, а покупцем (споживачем) — грома­дянин, який придбаває ці товари. Можна припустити, що під продавцями Закон має на увазі ті підприємства та громадян-підприємців, для яких продаж товарів є їх професійною діяль­ністю, тобто торговельною діяльністю (торговельним обслуго­вуванням). Певною мірою це підтверджується затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1995 р. Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами тор­говельного обслуговування населення (далі — Порядок за­няття торговельною діяльністю), у п. 1 якого записано, що даний Порядок визначає загальні умови заняття торговель­ною діяльністю, основні вимоги до торговельної (торговель­но-виробничої) мережі і торговельного обслуговування гро­мадян, які набувають товари для власних побутових потреб, підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

Відповідно до п. 5 Порядку заняття торговельною діяльніс­тю торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роз­дрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Тим самим передбачаються три різновиди торговельної діяльності (торгівлі). У зв'язку з цим можна зробити висновок, цю не є торговельною діяль­ністю купівля-продаж товарів між господарюючими суб'єктами, які не є підприємствами роздрібної чи оптової торгівлі, оскільки для них вона не становить головну статутну діяль­ність, а відтак захист прав покупця (юридичної особи) має здійснюватися за загальними правилами цивільного права.

Зміст поняття торгівлі досить широкий, адже її можна розуміти і як систему (мережу) всіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних) та їх інфраструктуру, і як процес товарообігу.

Законодавство чітко не визначило 1 поняття "роздрібна торгівля", "роздрібне торговельне підприємство", "договір роздрібної купівлі-продажу". У Законі України "Про захист прав споживачів" ці терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття "торговельне підприємство", "тор­говельне обслуговування"). В інших законодавчих актах вжи­ваються поняття "роздрібна торгівля", "роздрібний продаж" (наприклад, у Порядку заняття торговельною діяльністю і пра­вилах торговельного обслуговування населення, у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 30 липня 1996 р.) або "роздрібні торговельні підприємства" (ЦК України), зміст яких не розкривається. Це вносить певну не­визначеність у правове регулювання торговельних відносин, ускладнює застосування чинного законодавства, адже визнання, наприклад, підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його неторговельним.

Певна відповідь на поставлене питання міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", у ст. З якого зазначається, що під роздрібною торгівлею спід розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки. Однак, таке розуміння роздрібної торгівлі в цьому законі є неповним і навіть помилковим, адже у будь-якому разі не може розгля­датися як роздрібна торгівля купівля-продаж між фізичними особами (не підприємцями), промислової партії товарів між двома суб'єктами підприємництва.

На наш погляд, під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами, яку здійснюють професійні продавці — торговельні підприємства (громадяни-підприємці) для задо­волення, як правило, побутових потреб громадян переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо). Це, однак, не виключає можливості придбання в таких пунктах роздрібної торгівлі товарів юридичними осо­бами для задоволення своїх виробничих потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів поширюється лише на відносини у сфері роздрібної торгівлі та торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування). Однак, у всіх видах торгівлі товарообіг забезпечується в основному за допомогою договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля в кредит, комісійна торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля про­довольчими і непродовольчими товарами, алкогольними на­поями, зброєю, транспортними засобами та ін.).

На особливу увагу заслуговують угоди, що укладаються громадянами в системі громадського харчування, їдальнях, кафе, ресторанах. Тут постає проблема встановлення право­вої природи цих угод, тобто чи можна їх визнати договорами купівлі-продажу, чи можливо тут мають місце інші договори, наприклад підряду чи надання Інших послуг. У юридичній літературі цю проблему майже не досліджено. Деякі автори лише побіжно поряд з договорами купівлі-продажу аналізува­ли правовідносини у сфері громадського харчування, не на­важуючись прямо віднести договори, що там укладалися, до купівлі-продажу. При цьому розмежовувалися права та обов'язки громадянина, який вступив у договірні відносини з роздрібним торговельним підприємством і підприємством громадського харчування.

Сучасне законодавство також не дає однозначної відповіді на поставлене питання. В Порядку заняття торговельною діяльністю діяльність підприємств громадського харчування віднесено до торговельно-виробничої діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.

Водночас у деяких інших нормативних актах здійснюється розмежування підприємств торгівлі і громадського харчу­вання, що, зокрема вбачається з назви Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і то­варно-касових книг при розрахунках з споживачами в сфері торгівлі і громадського харчування та послуг" та наступного його змісту.

І все ж таки, на наш погляд, за певних умов окремі дого­вори громадян-споживачів з підприємствами громадського харчування (підприємствами, що надають такі послуги насе­ленню) можуть розглядатися також як договори купівлі-про­дажу, зокрема договори з придбання вже готових продуктів харчування, а тим більше з умовою їх використання поза ме­жами такого підприємства. У такому випадку громадянин, який придбав цей товар, вважатиметься споживачем-покуп­цем і захист його прав при виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 14 Закону України "Про захист прав спо­живачів". Якщо ж громадянин замовляє у підприємства гро­мадського харчування приготувати страви і між замовленням і його виконанням є певний проміжок часу, то укладена угода може мати ознаки договору про надання підрядних послуг. Відповідно до цих відносин слід застосовувати ст. 15 Закону.

Крім того, можуть бути й такі угоди, які мають ознаки до­говору купівлі-продажу і договору про надання громадянам-замовникам додатково тих чи інших послуг (забезпечення місцем та столовими приналежностями для вживання їжі, музичним супроводом, концертними виступами тощо). Тому такі договори підприємств громадського харчування по обслуговуванню громадян-споживачів є комплексними, що не суперечить законодавству, адже відповідно до ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокре­ма, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому.

Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торго­вельній мережі має певні особливості порівняно із за­гальними правилами цивільного законодавства, які необхідно чітко визначити, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість реалізації споживачами захисту своїх порушених прав.

У чинному ЦК України правовому регулюванню купівлі-продажу присвячена глава 20, в якій після виключення Зако­ном України від 16 грудня 1993 р. двох статей залишилося 17 статей, які мають переважно загальнорегулятивне значення (крім статей 2341, 236 та 240). При цьому в цій главі не визна­чаються вимоги, яким мають відповідати продавець і поку­пець у договорі купівлі-продажу, форма його укладення (крім купівлі-продажу жилих будинків), підстави визнання догово­рів купівлі-продажу недійсними та деякі інші питання. У таких випадках щодо не врегульованих спеціальними нормами ЦК України відносин мають застосовуватися загальні правила про угоди, договори, а стосовно купівлі-продажу в роздрібній торгівлі — також спеціальні норми споживчого законодав­ства, зокрема щодо прав та обов'язків продавців і покупців, якості товарів, торговельного обслуговування.

Реалізація товарообігу в роздрібній торгівлі безперечно за­безпечується шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, який є всі підстави визначити як договір роздрібної купівлі-продажу, тобто як один з багатьох різно­видів купівлі-продажу. В юридичній літературі поки що не було дано належного визначення поняття договору роздрібної купівлі-продажу. Автори переважно називали лише деякі його особливості, зокрема його обмежений суб'єктний склад, особливий порядок укладення (застосування публічної оферти, встановлення додаткових обов'язків для продавця та до­даткових гарантій для покупця тощо). Однак наведення окремих ознак договору роздрібної купівлі-продажу не дає цілісного уявлення про його зміст, що давало б підстави для виділення в окремий різновид договору купівлі-продажу.

Заслуговує на увагу спроба дати визначення договору роздрібної купівлі-продажу розробниками проекту нового ЦК України в редакції від 25 серпня 1996 р„ в ст. 728 якого за­значається, що "за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов'язується передати покупцеві товари, що звичайно призначаються для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму". Майже аналогічне визначення сформульовано в ст. 492 нового ЦК Російської Федерації. Однак у проекті ЦК України, на відміну від ЦК РФ, немає застережен­ня, що мається на увазі продаж товарів вроздріб, що є досить істотною ознакою договору роздрібної купівлі-продажу. У на­веденому визначенні під покупцем, на наш погляд, треба розуміти як покупця-громадянина, так і юридичну особу. Цей висновок підтверджується текстом п. З ст. 728 проекту ЦК України, в якому зазначається, що "до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізичної осо­би, що не врегульовані цим Кодексом, застосовуються закони про захист прав споживачів та інші правові акти, прийняті від­носно них". Отже, у проекті ЦК України не заперечується право юридичних осіб набувати за договором роздрібної купівлі-продажу товари для некомерційних потреб. Такий під­хід до вирішення цього питання необхідно підтримати. Інша справа, що на ці відносини не може поширюватися законо­давство про захист прав споживачів, з чим не можна не погодитись. Однак у будь-якому разі у визначенні має бути наголошено, що у такому договорі продавцем є такий суб'єкт підприємництва, який здійснює продаж товарів вроздріб. За цих умов є всі підстави вважати зазначені суб'єкти підприєм­ництва роздрібними торговельними підприємствами.

Як вже неодноразово зазначалося, учасниками торго­вельного обслуговування в роздрібній торгівлі з однієї сто­рони, як продавці, виступають суб'єкти підприємництва та громадяни-підприємці, а з другої — громадяни (покупці). Для продавців, однак, недостатньо бути суб'єктом підприєм­ництва. В необхідних випадках вони повинні одержати спе­ціальний дозвіл (ліцензію).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" без ліцензії, що її видає Кабінет Міністрів України або упов­новажений ним орган, не могла здійснюватися, зокрема, тор­говельна діяльність у сфері оптової торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів. 23 грудня 1997 р. до Закону України "Про підприємництво" були внесені зміни про скорочення видів ліцензованої діяльності, у тому числі й у сфері торгівлі.

Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12 липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент— державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі видами підприємницької діяльності.

Торговий патент необхідний на діяльність з роздрібної торгівлі на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі лише у тих випадках, коли вони здійснюються суб'єктами під­приємництва або їх структурними (відокремленими) підроз­ділами у пунктах роздрібного продажу товарів (ст. 3). При цьому під пунктами роздрібного продажу товарів необхідно розуміти, зокрема: магазини, інші торгові точки, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, що займають окремі приміщення, але не мають вбудованого тор­говельного залу для покупців; автомагазини, лотки.

Для продавців системи роздрібної торгівлі багатьма актами законодавства встановлюється ціла низка додаткових вимог та обов'язків, зокрема щодо правового режиму роботи госпо­дарюючих суб'єктів, організації продажу товарів, ціноутво­рення, санітарних вимог.

Іншою є ситуація у правовому становищі покупця, який во­лодіє переважно правами, а обов'язки у нього можуть виник­нути лише після укладення договору купівлі-продажу. Голов­ною передумовою вступу громадянина-споживача у договірні відносини з торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями) є наявність у нього необхідної дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Згідно з п. 41 Поряд­ку заняття торговельною діяльністю і правилами торговель­ного обслуговування населення продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється у встановленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям — тільки у випадку, якщо вони можуть самостійно зробити покупку і роз­рахуватися за придбаний товар. Звичайно ж тут мають вра­ховуватися відповідні положення ЦК України про обсяг діє­здатності неповнолітніх (статті 13 і 14).

Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, за­твердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 лип­ня 1996 р., заборонено продаж алкогольних напоїв громадя­нам, які не досягли 18-річного віку. Якщо виникають сумніви щодо віку покупця, продаж алкогольних напоїв здійснюється за умови пред'явлення документа, який засвідчує його вік. Тривалий час таке обмеження існувало також у правилах торгівлі радянського періоду. Однак, постановою ЦК КПРС від 7 травня 1985 р. та постановою Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1985 р. був заборонений продаж алкогольних напоїв особам, які не досягли 21 року.

Певною новелою стало положення п. 11 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями про те, що не дозволяється продавати алкогольні напої працівниками господарюючого суб'єкта, яким не виповнилося 18 років.

Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлен­ня. Введення обов'язкового письмового оформлення угод у роздрібній торгівлі лише загальмувало б товарообіг у такій наймасовішій торговельній системі. На такі випадки розрахо­вана ст. 43 ЦК України, зміст якої дає підстави для висновку про те, що громадянину-споживачу, який придбав у торго­вельного підприємства (громадянина-підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержан­ня грошей та підставу їх одержання.

У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, який відповідно до Закону України "Про засто­сування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері тор­гівлі, громадського харчування та послуг" має бути виданий споживачеві разом з покупкою через електронний контроль­но-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки. Оскільки законодавством допускається можливість роздріб­ної торгівлі з використанням товарно-касових книг, постає питання про те, який документ може видаватися покупцеві на підтвердження покупки у даному випадку або в інших можли­вих випадках. Відповідно до п. 9 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" під час продажу товарів продавець зобов'язаний видати споживачеві квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Однак, думає­ться, що це правило може стосуватися тих продавців, які за законодавством зобов'язані мати відповідні можливості для оформлення перелічених документів. Загальновідомо, що в дрібнороздрібній торгівлі через палатки, лотки, автомагазини, тощо таких документів продавці не видають, оскільки для цього немає відповідних технічних можливостей, а можливо й не потрібно на кожну покупку, зроблену за таких умов, видавати відповідний документ. Тому вважаємо за доцільне передбачити в актах про торговельне обслуговування правило про те, що в дрібнороздрібній торгівлі, де не видають­ся квитанція, товарний чи касовий чек, на вимогу покупця продавець повинен видати письмову квитанцію, яка засвідчує покупку та Ті ціну.

Важливо також у новому ЦК України прямо передбачити форми укладення договору роздрібної купівлі-продажу, оскільки в проекті ЦК України в редакції від 25 серпня 1996 р. вони не визначені.

Порядок укладення договору роздрібної купівлі-продажу має й інші особливості, зумовлені характером і призначенням роздрібної торговельної мережі.

За загальним правилом цивільного законодавства існує дві стадії укладення будь-якого договору. На першій стадії зацікавлена особа (оферент) направляє іншій особі пропозицію укласти договір (оферта) на запропонованих умовах. Дача відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) другою сто­роною (акцептантом) — друга стадія. Договір вважається укладеним, коли між ними у належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору (ст. 153 ЦК).

Як правило, продавець висловлює пропозицію у вигляді так званої публічної оферти, яка полягає в тому, що торговельне підприємство виставляє зразки товарів на спеціально облад­наних вітринах, прилавках, рекламних пристосуваннях і про­понує невизначеному колу осіб укласти договір. Незважаючи на це, така оферта має таке саме юридичне значення, як і оферта, запропонована конкретній особі. Другою стадією ук­ладення договору роздрібної купівлі-продажу є прийняття покупцем пропозиції, тобто акцепт. Надзвичайно важливою є та обставина, що продавець не має права відмовити такому покупцеві в укладенні договору.

Своєрідно тут також проявляється акцепт покупцем. Він може самостійно відібрати товар у спеціальний кошик (при са­мообслуговуванні), вказати продавцеві щоб відклав товар тощо. Укладення договору вважатиметься завершеним у разі сплати обумовленої ціни, а якщо продаж здійснюється з використанням контрольно-касового апарату — з моменту касового оформлення.

В юридичній літературі висловлювалася також думка про те, що договір роздрібної торгівлі має вважатися укладеним у момент відібрання товару покупцем або на його прохання продавцем. Помилковість такої позиції очевидна, адже у такому випадку покупець був би зобов'язаний оплатити товар і прийняти його. Проте, як відомо, покупець може у будь-який момент повернути відібраний товар і не оплачувати його. Інша справа, що продавець зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу з покупцем щодо відібраного останнім товару.

Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі-продажу в кредит. Торгівля товарами в кредит здійснюється відповідно до Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.

Як правило, вимоги щодо предмета завчасно визначають­ся законодавчими актами. В Україні здійснено перехід від виключно державного централізованого регулювання цін радянського періоду до принципу вільного ціноутворення, за деякими винятками, що визначається Постановою Кабінету Міністрів України "Про ціноутворення в умовах реформуван­ня економіки" від 21 жовтня 1994 р. (з наступними змінами).

Проаналізувавши всі аспекти правового значення догово­ру купівлі-продажу, їх можна узагальнити наступним чином.

Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, служить похідним способом (право­вою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності. Він підтверджує наявність зобов'язальних правовідносин між торговельним підприємством і покупцем.

На наш погляд, існуючий порядок оформлення договірних відносин у роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін, оскільки встановлення додаткових проце­дур щодо оформлення договору лише гальмувало б товаро­обіг. Водночас було б доцільно передбачити в Законі України "Про захист прав споживачів" правило про те, що при прода­жу товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов'язаний укласти письмовий договір купівлі-продажу.

Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною пра­вовою гарантією захисту порушених прав громадян-спожи­вачів.

Договір роздрібної купівлі-продажу має ознаки публічного договору, в якому за законом на продавця покладаються додаткові обов'язки, а покупцеві надаються певні привілеєві права.





Реферат на тему: Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.