Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Державні службовці (реферат)

ПЛАН

1. Поняття, види та принципи державної служби

2. Правове регулювання державної служби

3. Посада і посадова особа

4. Державні службовці, їх види

5. Обов'язки і права державних службовців

6. Проходження державної служби

7 Відповідальність державних службовців


§ 1. Поняття, види та принципи державної служби

Державна служба органічно пов'язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада — це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривне пов'язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату — державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюєть­ся посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

Слід відмітити, що державна служба, в свою чергу, залежно від форми діяльності поділяється на види: державна служба в апараті законодавчих органів, державна служба в органах виконавчої влади (органах державного управління та їх апараті), державна служба в судових органах та органах прокуратури. Цим підкреслюється, що державна служба, будучи завжди органічно пов'язаною з державою, в реальній дійсності втілюється у виконання певних завдань і функ­цій держави — законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. Державна служба певною мірою відображує факт суспільного поділу праці, підкреслює різноманітність її видів.

Державний апарат організує виконання державних функцій в політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, вирішення найбільш важливих справ державного та громадського життя.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб. що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Поняття державної служби поєднує найголовніші еле­менти змісту службової діяльності: а) держави;

служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті; б) вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави; в) ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового склад) державних органів та інших організацій і правове регулювання роботи державних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави; г) особливість державної служби пов'язана з оплатою праці осіб що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у розв'язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань та функцій.

Закон України «Про Державну службу», прийнятий у груди 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2 ст. 38). В ст. 4 цього Закону встановлено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів Ук­раїни. В Законі нічого не говориться про можливість та порядок пе­ребування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовується в різних галузях управління.

Основними принципами державної служ­би є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина;

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обо­в'язків, дисциплінованість; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Уперше в законодавстві України про державну службу сфор­мульовано етику поведінки державного служ­бовця, відповідно до якої державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкуван­ня, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам держав­ної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службов­ця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

Нині опрацьовується проект Кодексу основних правил поведі­нки державних службовців.

§ 2. Правове регулювання державної служби

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й усклад­нення завдань та функцій держави, роль і значення державної служ­би невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконав­чими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулю­ють окремі напрямки державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань орга­нізації та проходження державної служби у відповідях державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на вре­гулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічна, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службі, В преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок про те, що він практично регулює діяльність апарату органів виконав­чої влади.

Державна політика у сфері державної служби визичається Вер­ховною Радою України. Її основними напрямками є вивчення цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповід­но до їх компетенції. Для проведення державної політики та функці­онального управління державною службою утворено Головне управ­ління державної служби України та Координаційну иду з питань державної служби. Указом Президента України від 24іипня 1995 p. затверджено «Положення про Раду по роботі з кадрам».

На Головне управління державної служби покладаються прогнозу­вання і планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загаль­них напрямів політики в сфері державної служби в державних орга­нах та їх апараті, розробка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державна служби, роз­робка, координація і контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та вирішення інших витань органі­зації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в держав­них органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішуються цими органами, то є важливим ство­рення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об'єднання зусиль усіх держав­них органів щодо підвищення ефективності державна служби. Положення про Координаційну раду з питань державної служби затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів комітетів Верховної Ради Украї­ни та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Кон­ституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду Ук­раїни, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Гене­рального прокурора України та його заступників регулюється Кон­ституцією та спеціальними законами України.

Правове становище державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ та ін., здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

У Законі «Про державну службу» відсутні положення, що стосуються регулювання правового статусу керівників, їх заступ­ників, керівників структурних підрозділів та інших посадових осіб державних підприємств і установ. Водночас слід підкреслити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 p. посади працівників центрів підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств віднесені до четвер­тої категорії посад державних службовців.

§ 3. Посада і посадова особа

Державні службовці виконують покладені на них обов'яз­ки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку зай­має державний службовець, визначає зміст його діяльності і право­ве становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі дер­жавного службовця у практичному здійсненні компетенції того дер­жавного органу, в якому він працює. Згідно з ст. 2 Закону посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структур­на одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Це поняття може бути використане для будь-якого державного орга­ну, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказа­ти про наведене в Законі поняття посадових осіб, якими відповідно до Цього Закону вважаються керівники та заступники керівників них органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-роз­порядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Питання про визначення посадової особи має дуже велике значен­ня. Тому наведене вище поняття не може задовольнити теорію і прак­тику з принципових позицій. По-перше, воно є нечітким, оскільки в ньому говориться про державних службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. По-друге, в цьому понятті говориться про осіб, наділених консультативно-дорадчими функціями. Але ж консультативно-дорадчими функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично це і буває. Якщо «консультант» або «радник» не наділений організацій­но-розпорядчими, а краще було б сказати — владно-розпорядчими функціями, то він не може бути віднесений до посадових осіб.

Практичне значення поняття «посадова особа» тісно пов'язане з кримінальним законодавством, інститутом адміністративної відпо­відальності, всіма галузями та сферами управлінської діяльності.

§ 4. Державні службовці, їх види

Закон «Про державну службу» не дає розгорнутого понят­тя державних службовців, констатуючи, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. Наведене поняття звужує коло осіб, що належать до державних службовців.

У спеціальній літературі державні службовці розглядаються і в широкому розумінні. Відповідно до цього державним службовцем визнається особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі, організації (тільки б вони були засновані на державній власності).

Процес проходження державної служби у сфері виконавчої вла­ди багато в чому залежить від галузі діяльності державного службов­ця, повноважень та обов'язків окремих службовців. За цими ознака­ми всі службовці органів державного управління поділяються на види. В теорії адміністративного права та практиці державного управління найбільш поширеною є класифікація державних служ­бовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах — поло­женнях, статутах, рішеннях і т. под.

За такою класифікацією виділяють: допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб та представників адміністра­тивної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов'язана з ви­конанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управ­лінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридичне значущих дій. До складу допоміж­ного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборан­ти, стенографісти та ін.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов'язані з керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки, наприк­лад, викладач приймає іспити, лікар видає лікарняний листок і т. ін.

До посадових осі б, як вже говорилося, належать ті службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих функцій, їх дії, пов'язані з виконанням цих функцій, завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпо­рядковані (працівники міліції, державних інспекцій, державної кон­трольно-ревізійної служби та ін.). Вони наділені правом застосову­вати адміністративний примус, а деякі з них — і адміністративні стяг­нення за адміністративні правопорушення.

§ 5. Обов'язки і права державних службовців

У Законі «Про державну службу» закріплені основні обо­в'язки та права державних службовців. Державні службовці зобов'я­зані додержуватися Конституції та інших актів законодавства Украї­ни, забезпечувати ефективну роботу відповідних органів, не допускаючи при цьому порушень прав і свобод людини і громадянина, без­посередньо виконувати покладені на них службові обов'язки, зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, постійно вдоскона­лювати організацію своєї роботи та підвищувати професійну кваліф­ікацію. Важливим є те, що державний службовець не тільки має пра­во, а й зобов'язаний у разі одержання доручення, яке суперечить чин­ному законодавству, невідкладно, в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його ви­конанні — повідомити вищу за посадою особу.

Серед широкого спектру основних прав державних службовців слід відмітити такі, як право на повагу особистої гідності, право на соціальний та правовий захист, право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання служ­бових обов'язків, право приймати рішення в межах своїх повнова­жень та ін. Законодавець підкреслює, що конкретні обов'язки та пра­ва державних службовців повинні визначатися на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображатися у посадових поло­женнях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Надаючи всім громадянам України рівне право доступу на дер­жавну службу, законодавець разом з тим встановлює коло обмежень, що пов'язані з прийняттям на державну службу та проходженням державної служби.

Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу, є тра­диційними — визнання особи у встановленому порядку недієздат­ною, наявність судимості, що є несумісною із зайняттям посади, безпосередня підпорядкованість або підлеглість особам, які є близь­кими родичами чи свояками. Законами України для деяких категорій державних службовців можуть встановлюватись й інші обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу.

Відповідно до ст. 16 Закону державний службовець не має пра­ва здійснювати дії, передбачені ст. ст. 1,5 Закону України від 5 жовт­ня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією». До таких дій належать корупційні діяння: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом); яка е істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухо­мості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи пере­ваг, не передбачених чинним законодавством.

Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на поперед­ження корупції і перелічені в ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією». Вони не мають права: сприяти, використовуючи своє службове стано­вище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприєм­ницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

входити самостійно, через представника або підставних осіб до скла­ду правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недо­стовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчи­няти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню держав­ного органу. Обмеження, пов'язані з проходженням служби окреми­ми категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особи, які претендують на заняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

Для зайняття посади державного службовця введено деклару­вання доходів особи, яка претендує на посаду, а особам, що претен­дують на заняття посад першої і другої категорії (ст. 25 Закону), по­трібно надати, крім декларації про доходи, відомості про належні їм та членам їх сімей нерухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються щорічно і особами, що вже за­раховані на державну службу.

§ 6. Проходження державної служби

Зарахування на державну службу здійснюється на конкурс­ній основі згідно з порядком, що встановлюється відповідним По­ложенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Дані про ва­кансії посад державних службовців підлягають публікації та поши­ренню через засоби масової інформації не пізніше ніж за місяць до проведення конкурсу. Інші процедури прийняття на службу можуть встановлюватися законами України, але при цьому забороняється ви­магати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України.

Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового резерву чи пройшов стажування, а також прийняття на роботу державного службовця, що припинив державну службу в зв'язку з відставкою, може здійснюватися керівником відповідного державного органу без конкурсного відбору.

У практику державного будівництва України законодавче введе­ний інститут патронажної служби. Зміст його зводиться до того, що всупереч із загальним правилом, коли не можуть бути обраними або прийнятими на посаду в державному органі та його апараті особи, що будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками, керівники вищих державних органів мають право самостійно добирати та приймати осіб на поса­ди своїх помічників, керівників прес-служб, радників, секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді. На такі по­сади можуть добиратися родичі, свояки, друзі і т. ін. Правом доби­рати собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно із Законом «Про державну службу» наділені Прези­дент України, Голова Верховної Ради України, члени Кабінету Мініс­трів України — так зване «політичне» керівництво країни, а також глави місцевих державних адміністрацій.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу, при зарахуванні на державну службу складають присягу, про що робить відповідний запис у трудовій книжці. Текст присяги наводиться в -. 17 Закону «Про державну службу».

При прийнятті на державну службу для особи, яка претендує на посаду державного службовця, може встановлюватися випробування терміном до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходи­ти стажування терміном до двох місяців з метою набуття практич­ного досвіду та перевірки ділових якостей.

Державні службовці можуть бути відсторонені від виконання повноважень за посадою без рішення відповідних правоохоронних органів. Відсторонення може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в якому працює службовець, якщо невиконання службових обов'язків призвело до людських жертв, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприєм­ству, установі або об'єднанню громадян. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування — двох місяців. Якщо правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, то воно скасовується. Відсторонення не може бути підставою для звільнення особи з державної служби, переведення на іншу посаду або в інших випадках, які б призвели до зміни правового статусу службовця.

Важливе місце при проходженні державної служби відводиться службовій кар'єрі. Державна служба як правовий інститут становить собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що скла­даються в процесі організації державної служби та виконання держав­ними службовцями покладених на них завдань. Суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної служби, є різноплано­вими і великими за своїм обсягом. Одні з них складаються в процесі організації державної служби, інші — при практичному її здійсненні.

Процес організації державної служби пов'язаний з встановлен­ням правового статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній службі та умов вступу до неї, а також з підготовкою, підбором та розстановкою кадрів державних службовців, зарахуван­ням їх на посади.

Законодавство передбачає порядок прийняття та проходження державної служби, вводить категорії посад службовців та ранги, які їм присвоюють, ставлячи їх в основу службової кар'єри.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу і характеру компетенції на конкретній посаді, ролі і місця посади в структурі державного органу. Законом «Про державну службу» встановлено сім категорій посад дер­жавних службовців, яким відповідають 15 рангів. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах конкретної категорії посад відповідно до займаної посади, рівня професійної ква­ліфікації та результатів роботи. Черговий ранг у межах відповідної ка­тегорії посад державному службовцю присвоюється через два роки. Черговий ранг у межах категорії посад може бути присвоєний достро­ково за виконання особливо відповідальних завдань. За сумлінну пра­цю державному службовцю може бути присвоєний ранг за межами відповідної категорії посад. Присвоєний ранг зберігається за державним службовцем і у випадках, коли він перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, а потім повернувся до неї. Народним депутатам України, які до обрання перебували на державній службі, час виконання обов'язків народного депутата зараховується до стажу дер­жавної служби. Позбавлення рангу допускається лише за вироком суду.

Встановлення категорій посад та рангів державних службовців має велике значення для забезпечення ефективності державної служ­би, стабільності кадрів, оскільки дозволяє вирішувати багато питань, пов'язаних з підготовкою, підбором, розстановкою кадрів, їх пере­підготовкою, підвищенням кваліфікації, просуванням по службі, а також оплатою праці та пенсійним забезпеченням.

Для ефективної та стабільної роботи державної служби, підви­щення професійного рівня працівників та підготовки їх на керівні посади важливе значення має формування кадрового резерву, який відповідно до ст. 28 Закону «Про державну службу» формується із спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, випускників навчальних закладів відповідного профілю, через підвищення кваліфікації, стажуван­ня. Порядок формування і організації роботи з кадровим резервом, наприклад, регулюється Положенням про формування кадрового ре­зерву керівників державних підприємств, установ і організацій від 20 жовтня 1995 p., затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Невід'ємна частина кадрової роботи — навчання та підвищення кваліфікації державних службовців. Держава здійснює заходи щодо створення умов для навчання та підвищення кваліфікації у відпо­відних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти.

Важливе значення для розв'язання проблем комплектування органів виконавчої влади всіх рівнів висококваліфікованими кадрами, спроможними забезпечити економічний і соціальний розвиток держа­ви, мають затверджені Указом Президента України «Програма кад­рового забезпечення державної служби» та «Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій». Ці до­кументи передбачають створення єдиної централізованої держав­ної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій. З цією метою формується мережа галузевих навчальних закладів з широкою міжгалузевою і регіональною кооперацією. Кон­сультаційно-методичні функції у цій роботі покладені на Українську академію державного управління при Президентові України та її філії.

У структурі всіх органів виконавчої влади створюються підроз­діли або призначаються окремі посадові особи, що займаються пи­таннями кадрового забезпечення, які здійснюють організаційно-ме­тодичне керівництво формуванням кадрового резерву, контроль за виконанням особистих річних планів підвищення кваліфікації фа­хівців, узагальнюють практику формування кадрового резерву та вносять до керівництва пропозиції щодо його поліпшення.

Відповідальність за стан кадрового забезпечення центральних та місцевих органів виконавчої влади покладається на їх керівників. Контроль за кадровим забезпеченням державної служби з метою проведення дійових заходів щодо додержання вимог Закону «Про державну службу» та інших нормативних актів із зазначених питань центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також роз­робка практичних рекомендацій, інформаційних та інструктивних матеріалів, спрямованих на подальше вдосконалення роботи з кад­рами, здійснюються Головним управлінням державної служби, орга­нами виконавчої влади у підпорядкованих їм структурах.

Результати підвищення кваліфікації є однією з підстав просу­вання по службі.

Законом «Про державну службу» (розділ VI) передбачені підста­ви припинення державної служби. Крім загальних підстав, встанов­лених законодавством України про працю, державна служба припи­няється в разі порушення умов реалізації права на державну службу, недодержання вимог, пов'язаних з проходженням державної служ­би, досягнення державним службовцем граничного віку проходжен­ня служби, виявлення чи виникнення обставин, що перешкоджають пе­ребуванню на державній службі, відмови від складання присяги або її порушення, неподання чи подання неправдивих відомостей щодо до­ходів службовця, відставки для службовців, що займають посади першої або другої категорії.

§7 Відповідальність державних службовців.

Особи винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Державні службовці (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.