Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Цивільне законодавство (реферат)

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДЖЕРЕЛ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах знаходять вираження ті норми .права, що в сукупності складають поняття "цивільне право", тобто, необ­хідно визначитися стосовно джерел циві­льного права.

Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини. Циві­льне законодавство — це сукупність норма­тивних актів, в яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне зако­нодавство" — це різні поняття.

Відмінність між галуззю права і галуз­зю законодавства є загальновизнаною в теорії права; норми однієї галузі права можуть знаходитися в нормативних ак­тах, що відносяться до різних галузей за­конодавства.

Термін "джерела права" може засто­совуватися у різних значеннях. В юрис­пруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють нормативні форми (способи) вираження волі народу і дер­жави (наприклад, в прийнятих у встано­вленому порядку компетентними органа­ми актах, в яких містяться норми права).

З трьох відомих історії основних форм (джерел) пра­ва, а саме — звичай, прецедент і нормативно-правовий акт, для українського цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.

Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різнома­нітні.

За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на:

А. Закони.

Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивіль­ного права: укази Президента України, постанови Кабі­нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади.

В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР.

Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори.

Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сиди закони поділяють­ся на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що приймаються на підставі Конституції.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюю­ться цивільно-правові засади регулювання відносин вла­сності, та ст. ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатнос­ті громадян в нормах цивільного права.

Закони, які приймаються на базі Конституції, нази­ваються звичайними. За сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в більшості з них містять­ся норми цивільного права.

Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються:

— права та свободи громадян, гаранти цих прав і свобод;

— правосуб'єктність громадян;

— правовий режим власності;

— правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуреиції та норми антимонопольного регулювання;

засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони в державі приймаються в різні часи, тому во­ни потребують відповідної систематизації. Зведення за­конів у ту чи іншу систему без зміни їхнього змісту на­зивається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страховою, транспортного законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.

Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правовії норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в пра­вовому регулюванні і потім видається новий закон в си­стематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Кодекс — це законодавчий акт, в якому об'єднані і систематизовані норми права, що ре­гулюють певну область суспільних відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс, один з найважливіших законів України.

Чинний ЦК України — результат другої республікан­ської кодифікації цивільно-правових норм. Він був. за­тверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 p. і введений в дію з 1 січня 1964 p.1

ЦК України 1963 p. був прийнятий ще з часів, коли Україна; входила до складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації політичного та суспіль­ного життя країни, господарювання, що з'явилися ос­таннім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обгрун­тованими. Ці обставини обумовлюють необхідність про­ведения нової кодифікації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було утворена робочу групу з метою роз­робки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переда­ний на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК України складають 8 книг ("Загальна частина", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Речеве право". "Право інтелектуальної власності", "Зо­бов'язальне право", "Сімейне право", "Спадкове право", "Міжнародне приватне право"), до складу яких входить 1621 стаття.

До цивільних кодифікаційних актів слід також відне-cти: "Повітряний кодекс України", закони України "Про власність", "Про підприємства в України", "Про господарські товариства".

Інші нормативні акти. Елементами системи цивіль­ного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабі­нету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відом­чого законодавства, їх відповідності законам і підзакон-ним актам, Указом Президента України від 3 жовтая 1992 р. (із змінами від 21 вересня 1998 р.) введено дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів, що вида­ються міністерствами, іншими органами виконавчої вла­ди, органами господарського управління за контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних ін­тересів громадян або мають міжвідомчий характер. Дер­жавну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийня­тих центральними органами, здійснює Міністерство юс­тиції України, а реєстрацію актів місцевих органів упра­вління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Постановами уряду затверджені такі важливі норма­тивні акти, як "Статут залізниць" (6 квітня 1998 р.), "Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємниць­кої діяльності" (25 травня 1998 p.).

На рівні відомств прийняті такі акти, як "Типовий договір оренди державного майна (19 квітня 1996 p.), "Порядок посвідчення договорів відчуження земеляних ділянок" (б червня 1996 p.), "Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухо-мого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб" (9 червня 1998 р.).

До підзаконних актів, в яких можуть міститися нор­ми цивільного права, відносяться і рішення та розпоря­дження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце­вого самоврядування в межах своїх повноважень при­ймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київ­ської міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. "Про заходи щодо реалізації в м. Києві молодіж­ної житлової політики" визначається порядок створення молодіжних житлово-будівельних кооперативів, умови укладання кредитних угод про інвестування у житлове будівництво. В межах адміністративного району це роз­порядження є обов'язковим для виконання.

До нормативних актів цивільного законодавства від­носяться також затверджені відповідними державними органами управління примірні статути кооперативних та інших громадських організацій.

Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР. У відповідності з Законом України від 12 вересня 1991 p. "Про правонаступництво України" і Постановою Верхо­вної Ради України "Про порядок тимчасової дії на тери­торії України окремих актів законодавства Союзу РСР" закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верхов­ною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законо­давства Союзу РСР з питань, які не врегульовані за­конодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та зако­нам України2.

В числі цих актів великий масив складають підза-конні нормативні акти. Серед них: "Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення" і "Положення про поставку товарів народного спожи­вання" (затверджені Радою Міністрів СРСР і чинні з 1 серпня 1988 p.); "Правила про договори підряду на капітальне будівництво" (затверджені РМ СРСР 26 груд­ня 1986 p.); "Інструкція про порядок приймання проду­кції виробничо-технічного призначення та товарів на­родною споживання за кількістю" (затверджена Держа-вним арбітражем СРСР 15 червня 1965 p.); "Примірний статут житлово-будівельного кооперативу" (затвердже­ний постановою РМ УРСР 30 квітня 1985 p.).

Норми міжнародного права і міжнародні договори. За­коном України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнаро­дних договорів на території України" встановлено, що "укладеш і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину на­ціонального законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного зако­нодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріо­ритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнаро­дним договором або міжнародною угодою встановлені інші правила, ніж ті, що містять законодавство про під­приємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди".

В проекті нового ЦК України передбачається, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм діло­вого обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбаче­не актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. З певним застереженням можна вести мову про викорис­тання звичаєвих правил вже сьогодні. Так, ст. 149 Коде­ксу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності угоди сторін щодо тривалості часу вантаж­них робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження ви­значається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Крім вертикальної системи зв'язку нормативних ак­тів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) цивільне законодавство має і так звану го­ризонтальну систему. Принципом її побудови є виокре­млення і групування актів щодо того та іншого предмета регулювання (відносини по передачі майна у власність, тимчасове користування, по наданню послуг, виконан­ню робіт тощо).

За дією ознакою можна виділити тауі складові час­тини цивільного законодавства, як транспорте законо­давство, законодавство страхове, торговельне, будівель­не, орендне, про інтелектуальну власність та ін.

Так, транспортне законодавство, як сукупність нор­мативних актів, визначає основні правові, економічні і організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки ру­ху на транспорті тощо. Серед нормативних актів цієї ка­тегорії можна назвати: "Повітряний кодекс України"

(1993); "Кодекс торговельного мореплавства України"

(1994); закони України "Про транспорт" (1994), "Про залізничний транспорт" (1996), а також — "Статут авто­мобільного транспорту" (1969); "Статут залізниць" (1998). На кожному виді транспорту діють окремі прави­ла перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив "Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту" (18 лю­того 1997 p.), "Порядок обслуговування громадян заліз­ничним транспортом" (19 березня 1997 p.), а Міністерс­тво транспорту України "Правила перевозок вантажів автомобільним транспортом" (14 жовтня 1997 p.), "По­рядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом" (21 січня 1998 p.).

Страхове законодавство регулює відносини між стра­ховиками (страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку настання певних подій. Серед основних нормативних актів цієї категорії назвемо: За­кон України "Про страхування" (1996); "Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті" (14 серпня 1996 р.); "Положення про по­рядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засо­бів" (28 вересня 1996 р.); "Положення про порядок прове­дення діяльності страховими посередниками" (18 грудня 1996 р.); "Положення про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування" (13 липня 1998 p.);

окремі положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування — військовослужбовців, праців­ників МВС, прокуратури, суддів, митників, депутатів та ін.

Торговельне законодавство. Окрім Закону України "Про захист прав споживачів" (1991 p.), згадаємо також:

"Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення" (8 лютого 1995 p.); "Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами" (13 березня 1995 p.); "Правила продажу не­продовольчих товарів" (27 травня 1996 p.); "Правила продажу продовольчих товарів" (28 груди» 1994 p.);

"Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами" (8 грудня 1995 p.); "Правила торгів на ринках" (12 березня 1996 p.), "Правила торгівлі у розст­рочку" (1 липня 1998 p.); окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіові­зуальних творів, нафтопродуктами та ін.

Законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи відносяться Закони України: "Про авторське пра­во і суміжні права" (23 грудня 1993 р.); "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі." (15 грудня 1993 p.);

"Про охорону прав на промислові зразки" (15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня

1993 p.); "Про охорону прав на знаки для товарів і по­слуг"; "Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель" (17 грудня

1994 p.) та ін.

Відповідні нормативні акти складають зміст будіве­льного законодавства, законодавства про оренду, банків­ського та ін.

2. ЗНАЧЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Під судовою практикою звичайно розуміють ті поло­ження (рішення) судів, які виробляються судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподі­яна джерелом підвищеної небезпеки тощо).

Рішення суду по конкретній справі мають обо­в'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних ка­тегорій справ3, позиції колегії в цивільних справах Вер­ховного Суду України4.

Разом з тим судова практика тісно пов'язана з дже­релами права і має важливе значення в цивільному за­конодавстві.

По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.

По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентува­лися. Так, чинний ЦК України не містить положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при ве­денні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішу­вати. Як наслідок цього, в проекті нового ЦК, України з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без до­ручення".

По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права. Так, ст. 36 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 p. забороняє приват­ним нотаріусам посвідчувати договір довічного утриман­ня, в той час як Указом Президента України від 23 сер­пня 1998 p. таке обмеження вже не передбачене.

З метою забезпечення правильності рішень, які ви­носять суди. Пленуму Верховного Суду України надано право давати судам керівні роз'яснення, чим досягається єдність судової практики по однорідних справах. У від­повідності зі ст. 12 Арбітражно-процесуального кодексу України право давати роз'яснення арбітражним судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері, надано Вищому арбітражному суду України.

Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховного Суду України є дискусійним в юридичній літературі. На думку одних вчених, ці постанови є тлу­маченнями норм права, мають офіційний характер і є складовими тих норм, які тлумачаться; в силу цього во­ни набувають значення джерела права.

Більшість цивілістів вважають, що правова норма і її тлумачення — явища різного роду. Якщо тлумачення ви­знавати частиною тієї норми, яка підлягає тлумаченню, то тим самим відкривається можливість зміни норми шляхом її тлумачення.

Відсутність єдиної думки з цього питання обумовлю­ється й діяльністю Верховного Суду України, який інко­ли встановлює, по суті, правила нормативного характе­ру, хоча не є нормотворчим органом. Так, в п. З Поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначається, що володілець джерела підвищеної небезпеки не відпові­дає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Але ж існує спеціальна норма ЦК України, яка передбачає умови звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небез­пеки. В цій нормі називаються дві виключні підстави:

непереборна сила і умисел потерпілого (ст. 450).

Зазначимо, що у відповідності до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України.

Керівні роз'яснення Верховного Суду України з пи­тань застосування чинного законодавства при розгляді окремих категорій цивільних справ е обов'язковими для всіх судів України. Серед останніх постанов назвемо та­кі: "Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 p. № 4; "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 p. № 20; "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25 гру­дня 1996 p. № 13.

Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окремих збірниках і в періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної і судової практики", "Юридичний вісник", "Закон і бізнес" та ін.).

Серед постанов Пленуму Вищого арбітражного суду України і роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України наведемо наступні: "Про деякі питання практи­ки застосування Закону України "Про підприємницт­во"" від 6 серпня 1997 p. № 02/5/276; "Про деякі питан­ня практики застосування Закону України "Про банк­рутство'"' від 18 листопада 1997 р. № 02/5/444.

Постанови Пленуму Вищого арбітражного суду та роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України публікуються в спеціальному виданні "Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду Украї­ни", а також в наведених вище виданнях.

Отже, судова і арбітражна практика мають важливе значення в тлумаченні, удосконаленні і застосуванні ци­вільного законодавства.

3. ДІЯ ЦИВІЛЬНИХ ЗАКОНІВ

Для правильного застосування правової норми в кожно­му конкретному випадку необхідно з'ясувати:

— чи діє ця норма на момент її застосування (дія за­кону в часі);

—чи підлягає вона застосуванню на даній території (дія закону у просторі);

— чи поширюється ця норма на конкретну особу (дія закону щодо кола осіб).

Дія закону в часі. Дія цивільно-правових норм у часі починається з моменту вступу їх у силу і продовжується до моменту, коли вони втрачають правову силу у встано­вленому законом порядку. Визначення моменту вступу 6 дію конкретного нормативного акта має велике практи­чне значення, оскільки за загальним правилом нормати­вні акти не мають зворотної сили, тобто їх дія поширює­ться лише на ті конкретні правовідносини, які виникли після вступу закону в дію.

У відповідності зі ст. 94 Конституції України, закон вступає в силу через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим зако­ном, але не раніше дня його опублікування.

Порядок набутая чинності законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів визначений Указом Прези­дента України від 10 червня 1997 р. "Про порядок офі­ційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" (зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента від 4 грудня 1997 p.).

У відповідності зі ст. З Указу Президента "Про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів мініс­терств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1997 p. (зі змінами від 21 травня 1998 p.), нормативно-правові акти, то видаються міністерствами, іишими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і зачіпають права, свободи і за­конні інтереси громадян або мають міжвідомчий харак­тер, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в цих актах не встановлено пізнішого строку наб­рання ними чинності.

Держава гарантує кожному громадянинові право зна­ти свої права та обов'язки. В ст. 57 Конституції України прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки грома­дян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними.

Офіційними друкованими виданнями, в яких публі­куються закони і підзаконні нормативні акти, є "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", газети "Урядовий кур'єр" і "Голос України".

Нормативні акти уряду також публікуються в "Збір­нику урядових нормативних актів України" та в "Зібранні законодавства України". Постанови та розпо­рядження Кабінету Міністрів України в періодичних юридичних виданнях.

Як вже зазначалося, після набрання чинності закон діє на майбутній час. Тому при появі нового закону по­передній зберігає свою чинність по відношенню до тих фактів, які виникли протягом часу, коли він діяв. Як виняток в самому законі може бути зазначено, що він (або окремі його положення) поширює свою дію на пра­вовідносини, які виникли і до його прийняття, тобто закону може бути спеціально надана зворотня сила.

Так, у ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Українсь­кої РСР від 9 грудня 1963 р. "Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільно-процесуального кодексів Української РСР" передбачається, що встановлені ст. ст. 45—60 ЦК України правила про наслідки недійсності угод поширюються на угоди, визнані недійсними після введення в дію Кодексу, незалежно від того, коли ці угоди було укладено.

Дія закону в просторі. Нормативно-правові акти, в тому числі і цивільно-правові, діють на всій території України. Закони, нормативні акти міністерств та ві­домств, центральних органів управління — також діють на всій території країни, а акти місцевих органів — на території відповідної області (міста, району).

В окремих випадках у законах і в інших нормативних актах може бути передбачено, що вони підлягають засто­суванню лише в певних адміністративно-територіальних одиницях, тобто дія такого акта обмежена визначеними ним адміністративними кордонами. Наприклад, дія Ука­зів Президента України від 18 червня 1998 р. "Про спе­ціальні економічні зони та спеціальний режим інвести­ційної діяльності в Донецькій області" та "Про спеці­альну економічну зону "Славутич"" поширюється, від­повідно, на окремі міста та райони Донецької області та на місто Славутич Київської області.

Дія закону щодо кола осіб. Цивільні закони України поширюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які знаходяться на території України, якщо інше не передбачено в самому законі або не випливає з його змісту. Але деякі цивільно-правові норми розраховані на певне коло осіб — тільки на громадян (наприклад, пра­вила щодо підстав та умов оголошення громадянина по­мерлим) або тільки на юридичні особи (правила щодо підряду на капітальне будівництво).

Іноземні громадяни та особи без громадянства кори­стуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

4. АНАЛОГІЯ ЗАКОНУ І АНАЛОГІЯ ПРАВА

Норми цивільного права регулюють найбільш типові й характерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але навіть найдоско­наліша система права не може охопити всю різномані­тність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.

Так, безпосередньо в Цивільному кодексі відсутня правова регламентація багатьох питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, вну­трішніми перевезеннями пасажирів місцевим транспор­том, функціонуванням громадського харчування та ін­шими видами повсякденного обслуговування.

Законодавець в ст. 4 ЦК України прямо зазначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з дій гро­мадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але в силу загальних засад і змісту цивільного законо­давства породжують цивільні права і обов'язки.

Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залишаються поза полем правового регулю­вання.

Під прогалиною в праві звичайно розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним за­коном, правовою нормою.

Засобом усунення прогалин є правотворчість: при­йняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець, і не надавати захисту інтересам грома­дян і організацій, посилаючись на відсутність норма­тивної бази.

Вихід полягає в тому, що суду надається право розг­лядати такого роду справи за допомогою аналогії.

Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прогалин в законодавстві передбачені в ст. 11 ЦПК Ук­раїни: "В разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України".

Перший вид аналогії ( за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву "аналогія зако­ну", другий (за відсутності і закону, який регулює спірні відносини, і закону, який регулює подібні до спірних відносини) — "аналогія права".

Аналогія закону має місце, якщо:

1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм харак­тером потребують цивільно-правового регулювання;

2) ці відносини не регулюються якимись конкретни­ми нормами права;

3) вирішення спору, який виник, не можливе, вихо­дячи із засад і змісту законодавства;

4) є закон, який регулює схожі відносини і який мо­же бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії за­кону, суд повинен не лише послатися на конкретну норму закону, а й обґрунтувати, чому він вважає можли­вим її застосувати. В певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхід­ність застосувати аналогічний закон. Так, до договору міни застосовується ціла низка норм (статей), які регу­люють відносини, що виникають за договором купівлі-продажу. В проекті ЦК України передбачено, що до відносин за договором контрактації, не врегульованих правилами щодо контрактації, застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено догово­ром, законом або іншими правовими актами.

Зустрічаються і більш суттєві прогалини в законі. В ньому бувають відсутні не лише прямі норми, але й ана­логічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права. При використанні аналогії права необхід­но зазначати, якими засадами і змістом цивільного за­конодавства суд керується, оскільки без такого деталь­ного аргументування рішення суду вважається необгрун­тованим.





Реферат на тему: Цивільне законодавство (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.