Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Центральні органи виконавчої влади в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні (реферат)

ПЛАН

1. Поняття центральних органів виконавчої влади, їх функції та повноваження

2. Місце центральних органів державної влади в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Використана література:

1. Поняття центральних органів виконавчої влади,

їх функції та повноваження

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див. наприклад, ст. 114) на­лежать ті, що керують відповідними галузями, або здійс­нюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це мініс­терства (наприклад, Міністерство агропромислового комплексу України); комітети (наприклад, Державний комітет зв'язку та інформації України); відомства (наприклад, Служба безпеки України, Національне космічне агентство України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України).

Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постанова­ми Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Ка­бінету Міністрів України, Загальним положенням про мініс­терство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 берез­ня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган.

Робота центральних органів виконавчої влади спрямо­вується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).

Центральний орган виконавчої влади узагальнює прак­тику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконален­ня законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів Ук­раїни. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, виконує такі функції:

• бере участь у формуванні та реалізації державної полі­тики як у цілому, так і за відповідними напрямами, роз­робляє механізм її реалізації;

• прогнозує розвиток економіки у виробничій, науко­во-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетич­ній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та ін­ших сферах;

• бере участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державно­го бюджету України;

• готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалі­зації політики у сфері виконання робіт і поставок продук­ції для державних потреб;

• розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економіч­ної реформи;

• реалізує державну стратегію розвитку відповідної га­лузі (групи суміжних галузей);

• вносить у встановленому порядку пропозиції про змі­ну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, ви­значення особливостей приватизації, демонополізації під­приємств в окремих галузях;

• готує пропозиції про вдосконалення механізму регу­лювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального за­хисту населення, екологічної безпеки;

• бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

• розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

• вживає заходи, спрямовані на вдосконалення зовніш­ньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

• видає у передбачених законодавством випадках спе­ціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

• виступає державним замовником наукових дослі­джень комплексного характеру;

• бере участь у підготовці міжнародних договорів Украї­ни, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

• здійснює у межах повноважень, визначених законо­давством, функції управління майном підприємств, що на­лежать до сфери управління міністерства;

• складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

• розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

• бере участь у формуванні та реалізації антимонополь­ної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольно­го законодавства);

• забезпечує виконання завдань мобілізаційної підго­товки та мобілізаційної готовності держави у межах визна­чених законодавством повноважень;

• забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію дер­жавної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

• здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, має право:

• залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, органі­зацій (за погодженням з керівниками) для розгляду пи­тань, що належать до його компетенції;

• представляти уряд України за його дорученням у між­народних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

• одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування, пред­ставницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Державного комітету статистики України — статистич­ні дані, для виконання покладених на нього завдань (без­оплатно);

• скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

• притягати до дисциплінарної відповідальності керів­ників територіальних органів міністерств, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управ­ління;

• самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих пра­цівників.

Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодав­ства видає накази, організує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органа­ми місцевого самоврядування, представницькими органа­ми, підприємствами, установами і організаціями незалеж­но від форм власності та громадянами.

У разі потреби він може видавати спільні акти разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами.

Центральний орган державної виконавчої влади очо­лює керівник (міністр, голова, директор), якого призначає Президент України. Він має заступників, які призначають­ся відповідно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступниками провадить керівник.

Керівник здійснює керівництво дорученими йому сфе­рами діяльності і несе відповідальність перед Президентом України та урядом України за стан справ у цих сферах, ви­значає ступінь відповідальності заступників і керівників підрозділів центрального органу виконавчої влади.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції центрального органу виконавчої влади, обго­ворення найважливіших напрямів його діяльності та роз­витку галузі у ньому утворюється колегія у складі керівни­ка, заступників керівника за посадою, а також інших ке­рівних працівників. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами по центральному органу виконавчої влади.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропо­зицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань центральний орган виконавчої влади може утворювати науково-технічну (наукову) раду з учених і висококваліфі­кованих фахівців. Склад такої ради і положення про неї затверджує керівник.

У центральному органі виконавчої влади з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні структури. Склад цих структур і положення про них затверджує керівник.

Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату органу виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру центрального апа­рату затверджує віце-прем'єр-міністр України. Штатний розпис центрального апарату і положення про його струк­турні підрозділи затверджує керівник.

Центральний орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах бан­ків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Важливе значення для вдосконалення адміністративно-правового статусу центральних органів виконавчої влади має Указ Президента України від 13 березня 1999 р. "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України". Його прийнято з метою:

• вдосконалення системи державного управління;

• підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади;

• посилення провідної ролі міністрів як головних суб'єктів розробки та реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності;

• поетапного впровадження адміністративної реформи в Україні.

Цим Указом Президент України вніс цілий ряд змін до системи центральних органів виконавчої влади, а також затвердив схему їх організації та взаємодії. Він містить дві класифікації центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до першої вони поділяються на три види:

1. Центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України.

Такими органами на сьогодні є міністерства. Саме вони визначені як головні суб'єкти розробки та реалізації дер­жавної політики у відповідних галузях та сферах діяльності. Передбачено, що в Україні функціонує 18 міністерств.

2. Державні комітети України.

Передбачено, що в Україні функціонує 20 таких органів. Усі вони мають у своїй назві слова "Державний комітет". Один комітет у статусі "Державний" (Державний інвестиційно-кліринговий комітет) віднесено до третього виду органів — інших центральних органів виконавчої влади України.

3. Інші центральні органи виконавчої влади України.

Таких органів — 50. В їх складі комітетів — 13; адміністрацій — 6; агентств — 6; служб — 5; комісій — 5;

головних управлінь — 5; департаментів — 4; фондів — 3; палат — 2; бюро — 1. Термін "Державний" містять у своїй назві 19 органів, термін "Національний" — 7.

Відповідно до другої класифікації вони поділяються на два види:

1. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України безпосередньо.

До даного виду органів віднесено: всі міністерства; 14 органів з групи "Державні комітети"; 18 органів з групи "Інші центральні органи виконавчої влади України".

2. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші центральні органи виконавчої влади.

До таких віднесено: 6 органів з групи "Державні комі­тети"; 32 органи з групи "Інші центральні органи виконав­чої влади України". Функції "координаторів" покладено на 12 міністерств й 1 державний комітет (з питань розвит­ку підприємництва).

Місцеві органи державної виконавчої влади — це на­самперед державні адміністрації. Вони утворюються згідно зі ст. 118 Конституції України, а їх безпосередня діяльність регламентується Законом України "Про столицю Украї­ни — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 p. і двома поло­женнями: Положенням про обласну. Київську, Севасто­польську міські державні адміністрації та Положенням про районну, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації (затверджені Указом Президента України від 21 серпня 1995 p.).

Державна адміністрація є складовою єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядкову­ється Президентові України, а також Кабінету Міністрів України.

Обласній, Київській та Севастопольській міській дер­жавній адміністрації підпорядковуються відповідно район­ні, районні у містах Києві та Севастополі державні адмі­ністрації.

Державна адміністрація покликана захищати права і за­конні інтереси громадян та держави, забезпечувати ком­плексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодав­ством сферах управління. Вона діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інте­ресів, взаємодії з відповідними представницькими органа­ми та органами місцевого самоврядування.

Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови, які призначаються на посаду і звільняються з по­сади Президентом України за поданням Кабінету Мініст­рів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Мі­ністрів України, підзвітні та підконтрольні органам вико­навчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідни­ми районними чи обласними радами, а також органам ви­конавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої дер­жавної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру го­лові відповідної місцевої державної адміністрації, на підс­таві чого Президент України приймає рішення і дає об­грунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради. Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соці­ально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання ко­рінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і ра­йонних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делего­ваних відповідними радами повноважень.

2. Місце центральних органів державної влади в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Центральні органи державної влади - це ті органи держави, повноваження і діяльність яких поширюються на всю територію держави, а також на тих її громадян, які перебувають за межами країни. Єдність системи цих органів базується на принципах цілісності України, розмежуванні предметів відання між органами державної влади і водночас на їх взаємозв'язку один з одним, взаємодії та взаємозалежності, тобто між ними існує тісний організаційно-правовий зв'язок.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади (комітети, управління) України здійснюють керівництво дорученими сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організують і контролюють їх виконання. Вони видають накази, інструкції, директиви, настанови, статути, правила, рішення колегій. Ці нормативно-правові акти підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Організаційно-правові гарантії прав і свобод особи - це передбачена законодавством організаційна діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню, охороні і захисту прав і свобод особи. Основними організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов'язки (ст.92); Президент України, який є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина (ст.102); Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (ст.116), які вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (ст.119); суди, які захищають права і свободи людини і громадянина (ст.55); Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст.cт. 55, 101); прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, передбачених законом (ст.121), і адвокатура, яка забезпечує право на захист в разі обвинувачення та надає правову допомогу (ст.59).

Юридичні гарантії — державно-правові засоби, які забезпечують здійснення та охорону прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Саме вони найбільшою мірою і складають механізм реалізації прав і свобод людини і громадянина, елементами якого є:

по-перше, юридичне закріплення гарантій прав і свобод. Так, Конституція України у ст. 21 визначила: "Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними", а в ст. 22 — що вони не можуть бути скасовані, а "при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод"

по-друге, створення широкої системи охорони й захисту державою прав і свобод, яка забезпечувала б їхнє реальне використання та надійний захист від будь-яких посягань. Це вбачається у конституційних положеннях про те, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом", "кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", використовувати для цього всі національні засоби, а також "... звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна" (ст. 55). Завдана громадянинові матеріальна чи моральна шкода має обов'язково відшкодовуватися (ст. 56);

по-третє, розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування свідомого ставлення до використання прав і свобод, підвищення рівня правової культури. Першочерговим напрямком діяльності в цьому аспекті є необхідність навчити громадян України боронити й захищати свої права. Саме тому Конституція України надає право будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ст. 57 гарантує право знати свої права, свободи та обов'язки, вважає нечинними закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення;

по-четверте, активізація діяльності об'єднань громадян, які сприяють охороні й захистові прав і свобод. Вказане положення зафіксоване у ст. 59 Конституції, яка проголошує, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Для здійснення правової допомоги в Україні діє адвокатура. Певна річ, функції захисту прав, свобод та обов'язків людини й громадянина покладаються не тільки на адвокатуру. Відповідні повноваження у цій сфері мають органи прокуратури, суду, СБУ, внутрішніх справ і т. д, 3 формуванням в Україні громадянського суспільства зростає кількість недержавних правозахисних органів, якісно поліпшується їхня діяльність;

по-п'яте, державний і громадський контроль за станом забезпечення прав, свобод і обов'язків. Державний контроль у вказаній сфері покладається майже на всі державні органи. Так, відповідно до ст. 102 Конституції Президент України проголошується гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, а ст. 116 Конституції вказує, що Кабінет Міністрів України "... вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина".

Громадський контроль покладається і може здійснюватися політичними партіями, масовими демократичними об'єднаннями, засобами масової інформації, органами місцевого самоврядування.

Конституція України створила принципово нову та якіснішу модель механізму реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, але цей процес ніколи не може вважатися закінченим.

Оцінюючи в цілому комплекс прав, свобод та обов'язків людини і громадянина України, переконуємося, що він відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародного пакту про громадянські й політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, що ратифіковані Україною. Цей комплекс значною мірою узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами №№ 2, 3, 8 і 11 до цієї Конвенції, що ратифіковані Україною.

В Україні з прийняттям Конституції запроваджено службу омбудсмена. Згідно з ч. 17 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належать: призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

Докладно питання організації і діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначені в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 13 листопада 1997 р.

Згідно з Законом парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції здійснює на постійній основі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У своїй діяльності Уповноважений керується Конституцією, законами України та чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, або іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та їх посадовими і службовими особами.

Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що його здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадових і службових осіб; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння поновленню порушених прав; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, осіб без громадянства чи їхніх представників, народних депутатів України, а також за власною ініціативою. Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Такі звернення подаються Уповноваженому протягом року після вчинення порушення прав і свобод людини і громадянина. За виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більш як до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення, направляє його за належністю в органи, до компетенції яких належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення, або відмовляє в подальшому розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або про відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається у письмовій формі особі, яка його подала, причому відмова у прийнятті звернення до розгляду має бути вмотивованою.

Відповідно до Закону Уповноважений повинен реагувати на порушення положень Конституції, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина.

Актами такого реагування є звернення Уповноваженого (конституційне подання та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб).

Конституційне подання вноситься до Конституційного Суду України з приводу вирішення питання про відповідність Конституції закону України, чинного правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Подання Уповноваженого — це акт, який він вносить до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Головними функціями українського омбудсмена є розгляд звернень, заяв і скарг громадян України, іноземців, осіб без громадянства та їхніх представників з приводу порушення їхніх прав і свобод, а також вжиття заходів щодо усунення таких порушень. Звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять у письмовому вигляді та за телефоном. Веде він і особистий прийом громадян (іноземців, осіб без громадянства та їхніх представників). Таким чином, щороку за допомогою та захистом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звертається понад 60 тисяч осіб.

Повноваження українського омбудсмена поширюються лише на відносини між людиною та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їхніх посадовими і службовими особами. Тобто, якщо права особи порушено діями якоїсь іншої особи (сусіда, партнера по бізнесу тощо), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не втручатиметься у вирішення такого конфлікту.

Виконуючи свої обов'язки, Уповноважений має право:

невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має повноваження, завдяки яким в деяких випадках він виступає чи не єдиною можливістю для людини представити власні інтереси в органах влади та перед вищими посадовими особами держави.

Виявивши порушення прав людини з боку того чи іншого органу держави чи місцевого самоврядування, Уповноважений може внести до відповідного органу (того ж, контролюючого тощо), об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності подання для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина. Щоправда, законодавство не встановлює відповідальності перелічених органів, установ, організацій, підприємств та їх посадових і службових осіб за невиконання вимог Уповноваженого. Тому сьогодні цей механізм захисту прав людини в Україні не можна назвати достатньо дієвим.

Кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. Парламент враховує висновки та рекомендації омбудсмена у своїй подальшій діяльності, у тому числі під час прийняття законів, внесення до них змін та доповнень.

Статус омбудсмена визначається Конституцією України та законом „Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” 23 грудня 1997 року.

Уповноважений являє собою одноособовий постійно діючий орган державної влади, який здійснює парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина України.

Усе вищевикладене дає підстави стверджувати, що в Україні на основі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова всієї правової системи, і орієнтиром такої реформи мають стати права, свободи та обов'язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод та обов'язків, а водночас сама має реформуватись, оскільки побудову правової держави слід розпочинати з забезпечення прав людини і громадянина.

Використана література:

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Волинка Катерина. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Юридичний вісник. - №3. – 2001.

3. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

4. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.

5. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 1998.

6. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. – 656 с.

8. Ткач Г. Адміністративно-правовий захист: окремі питання прав, свобод та законних інтересів громадян // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2001. – Випуск 36. – 629 с.





Реферат на тему: Центральні органи виконавчої влади в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.