Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Боротьба з організованою злочинністю і корупцією: проблеми правового регулювання (реферат)

Людство, яке пережило в ХХ столітті дві світові війни, загрозу ядерного апокаліпсиса, глобальні екологічні катастрофи, входить до нового тисячоліття, до ери глобалізації зі своїми старими соціальними хворобами, серед яких злочинність та пов'язані з нею тероризм, корупція й наркоманія є найбільш руйнівними. Саме ці явища – наслідок проблем минулого століття, таких як соціальна й економічна нерівність, політична, расова, економічна й релігійна нетерпимість. Чим більше взаємозалежним стає світ, тим він більше взаємовразливий [1, с. 5].

Глобалізація соціальних і економічних процесів породила й глобалізацію злочинності, зробила її транснаціональною, більш організованою і витонченою. Злочинні співтовариства набагато швидше, ніж державні системи різних країн, реагують на розвиток всіх типів комунікацій, на будь-які пом'якшення прикордонного контролю і полегшення пересування. У першу чергу, це відобразилося на незаконній міграції, торгівлі наркотиками, відмиванні "брудних” грошей. Щороку транснаціональні злочинні співтовариства незаконно вивозять більше 1 млн нелегальних мігрантів. Прибутки від цієї злочинної діяльності перевищують 3, 5 млрд дол. США.

Міжетнічні сутички після розпаду СРСР, війни в країнах Африки, Афганістані, Перській затоці та на Балканах, а також низький рівень життя в деяких країнах світу призвели до значного зростання кількості людських потоків, в тому числі й в Україну. Крім того, проведення повномасштабної військової антитерористичної операції в Афганістані створило передумови для гуманітарної катастрофи в цьому регіоні, що призводить до лавиноподібного потоку біженців з цієї країни до Середньої Азії, а з неї – в Росію та Україну. Так, за даними МВС України, якщо в 1991 році в поле зору правоохоронних органів потрапило 148 нелегальних мігрантів, то в 2000 р. їх було вже 24 тис., а тільки за 8 місяців 2001 р. на територію України незаконно проникли 16,5 тис. осіб.

Загальна вартість обсягу операцій в наркобізнесі за рік наприкінці 90-х років перевищувала 500 млрд дол. США. Понад 90 млрд дол. США, одержаних в результаті незаконного обігу наркотиків, "відмивається” і використовується як легальні інвестиції. А всього, за оцінками Міжнародного валютного фонду, в світі щороку "відмивається” понад 600 млрд дол. США, одержаних незаконним шляхом. Останнє десятиріччя ХХ століття довело, що проблема глобалізації злочинності не може бути вирішена в рамках обмежених національно-державних засобів та методів. Тому світове співтовариство постійно шукає організаційно-правові засоби протидії злочинності. Світове співтовариство у боротьбі зі злочинністю вже важко уявити без Інтерполу, який координує зусилля правоохоронних органів більше, як 180 країн. Останнім крупномасштабним заходом ХХ століття, який провела ООН 12–15 грудня 2000 р. у м. Палермо (Італія) стала політична конференція високого рівня для підписання Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яку підписали 130 держав [1, с. 5–7].

Але, перш за все, величезну небезпеку представляє організована злочинність і корупція для національних інтересів кожної країни. Найбільш вразливими щодо організованої злочинності та корупції є ті з них, які знаходяться в стані реформ та інших соціально-економічних й політичних потрясінь. Особлива небезпека організованої злочинності та корупції проявляється в тому, що вони, переважно, посягають на цілий комплекс найбільш значимих соціальних цінностей, таких як життя і здоров'я людей, державна й приватна власність, нормальна діяльність фінансових, господарських, управлінських структур, органів правосуддя. Організована злочинність виходить за рамки традиційного кримінального бізнесу, вона намагається проникнути до життєво важливих сфер діяльності суспільства та держави – встановити контроль над фінансово-промисловими групами, окремими підприємствами, суб'єктами підприємницької діяльності, лобіює свої інтереси в законодавчих органах та органах державного управління [3, с. 4; 4, с. 3]. Тому активне організоване протистояння злочинності є однією з найактуальніших проблем усіх країн світу. А для молодої демократичної країни, якою є незалежна Україна, – це, без перебільшення, питання життя або смерті [5, с. 3]. Для протистояння цьому лиху задіяні значні сили правоохоронних органів України, в тому числі й спеціально створені відповідно до Закону України від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” – підрозділи СБ та МВС України по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю [6].

Однак, їх діяльність далеко не завжди задовольняє суспільство та державу [7]. Одну з причин цього вбачаємо у недостатній правовій регламентації деяких важливих питань діяльності цих підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Серед таких питань є нечіткість законодавчого визначення їх компетенції щодо порушення ними кримінальних справ та провадження дізнання, а також відсутність єдності поглядів науковців та практиків на цю важливу проблему [8; 9; 10; 11; 12; 13], не дивлячись на те, що Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” діє вже майже 10 років. Це викликає в практичній діяльності спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України як органів дізнання труднощі при їх вирішенні та заважає ефективній боротьбі з організованою злочинністю і корупцією.

На практиці постають питання, які потребують як наукового обґрунтування, так і законодавчого врегулювання: чи можуть порушувати спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України як органи дізнання кримінальні справи про злочини, що вчинені організованими групами, або пов'язані з корупцією, тобто віднесені ч. 5 ст. 12 до їх відання, але не підслідні слідчим цих відомств, а також провадити у таких кримінальних справах дізнання; які із злочинів, вчинених організованими угрупованнями відносяться до відання спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ, а які із них – до відання спеціальних підрозділів Служби безпеки України, чи серед цих підрозділів як органів дізнання не існує розмежування в їх компетенції?

Незважаючи на те, що, на перший погляд, сама ч. 5 ст. 12 вказаного Закону дає відповідь на ці запитання, однакова практика в Україні їх вирішення відсутня. Основною причиною є те, що ч. 5 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” не узгоджена з чинним Кримінально-процесуальним кодексом України, який відповідно до ст. 1 є єдиним законодавчим актом в Україні, що визначає порядок провадження у кримінальних справах. Таким чином, існують, на наш погляд, суттєві протиріччя між вказаними законодавчими актами. Це призвело до того, що на відомчому та міжвідомчому рівнях з цього приводу протягом усього часу існування законодавства про боротьбу з організованою злочинністю давалися різні, а інколи й суперечливі вказівки та роз'яснення щодо застосування законодавчих норм, які визначають повноваження спеціальних підрозділів стосовно порушення ними кримінальних справ та проведення дізнання.

На сьогодні це вкрай важливе питання для ефективної боротьби з організованою злочинністю вирішується в кожному випадку і в кожному регіоні по-різному, виходячи з розсуду окремих посадових осіб, про що свідчать, наприклад, статистичні дані стосовно кримінальних справ, порушених спеціальними органами та підрозділами МВС і СБУ.

У практичній діяльності нерідко зустрічаються випадки, коли прокурори скасовують постанови спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України щодо порушення кримінальних справ про злочини, вчинені організованими угрупованнями, якщо кримінальні справи не підслідні слідчим МВС чи СБУ, а суди не визнають доказами фактичні дані, які отримані в ході дізнання цими спеціальними підрозділами, якщо кримінальні справи про організовані угруповання, що ними порушувалися, не були підслідні слідчим цих відомств, посилаючись на те, що докази отримані неналежним суб'єктом.

В окремих випадках суди із посиланням на неналежного суб'єкта порушення кримінальної справи повертають її на додаткове розслідування, коли в ході судового розгляду не доведена винуватість співучасників злочинного угруповання чи їх злочинних зв'язків, тобто в тому разі, коли на лаві підсудних залишається лише одна особа, але й та у зв'язку із поверненням справи на додаткове розслідування отримує можливість уникнути покарання за вчинені нею злочини.

Таким чином, правова неврегульованість цього питання призводить до того, що у зазначених випадках створюються умови для злочинців щодо уникнення від покарання в порушення принципу його невідворотності. А це є не нічим іншим, як несприянням правоохоронними органами та судами захисту прав й законних інтересів осіб, яким злочинними діями була завдана шкода.

У зв'язку з відсутністю чіткого врегулювання компетенції спецпідрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю щодо порушення ними кримінальних справ та провадження дізнання деякі прокурори й судді, на наш погляд, помилково ототожнюють терміни "відання” (п. 2 ст. 101 КПК України) і "підслідність” (ст. 112 КПК України). Але для їх ототожнення є й наукове підґрунтя. Деякі науковці та практики вкладають у термін "відання” такий же зміст, як і в термін "підслідність” (ст. 112 КПК), тобто вбачають у них тотожність. Точка зору щодо ототожнення цих понять викладена в багатьох коментарях до ст. 101 КПК України і до відповідних статей КПК інших країн СНД та Балтії, а також в деяких посібниках і підручниках з кримінального процесу [14, с. 153; 15, с. 164; 16, с. 186; 17, с. 38].

На наш погляд, тільки змістовний аналіз норм КПК України та Закону України "Про організовану злочинність” дає відповідь на поставлені практикою злободенні питання.

Стаття 1 КПК України встановлює, що провадження у кримінальних справах визначається виключно Кримінально-процесуальним кодексом України.

У статті 101 КПК України наведено вичерпний перелік органів, наділених правом провадити дізнання. Але у зв'язку з тим, що їх повноваження неоднаково зазначені в Законі, на практиці виникають труднощі щодо визначення їх компетенції при порушенні кримінальних справ та провадженні дізнання.

Так, повноваження податкової міліції (п. 1-1), командирів військових частин, з'єднань, начальників військових установ (п. 3), митних органів (п. 4), начальників виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів і виховно-трудових профілакторіїв (п. 5), органів державного пожежного нагляду (п. 6), органів охорони державного кордону (п. 7) чітко визначені Законом. Зазначено кримінальні справи про злочини, у яких вони провадять дізнання. У кримінальних справах про інші злочини вони не є органами дізнання і порушувати справи про злочини, які не відносяться до їх компетенції та проводити у них дізнання, не можуть.

Оскільки міліція (п. 1) і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (п. 8), лише названі як органи дізнання без вказівки на справи про будь-які злочини, то можна зробити висновок, що вони можуть порушити і провадити дізнання з усіх кримінальних справ. Порядок порушення цими органами кримінальних справ та провадження дізнання детально регламентовано відомчими нормативно-правовими актами.

Найскладнішим є питання щодо визначення компетенції органу дізнання спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

У пункті 2 статті 101 КПК України вказано, що вони є органами дізнання у справах, віднесених Законом до їх відання. Але сам термін "відання” законодавством не визначено. В частині 5 статті 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” йдеться про те, що "... спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати й розслідувати... кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями...”. Виходячи зі змісту цієї статті, вбачається, що спеціальним підрозділам СБУ надано право порушувати будь-які кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями (ст. 28 КК), незалежно від підслідності її слідчих (ст. 112 КПК) і провадити у них дізнання. Таким чином, виходячи зі змісту ст. 112 КПК і ч. 5 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, "відання” спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання і "підслідність” слідчих СБУ – не тотожні поняття. "Відання спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання” ширше, ніж "підслідність слідчих СБУ”. Слід враховувати й ту обставину, якщо до компетенції спеціальних підрозділів СБУ чинним законодавством віднесено виявлення та розкриття злочинів, вчинених організованими групами за допомогою оперативно-розшукових заходів та методів, то зовсім нелогічною, необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, є думка деяких вчених і практиків, що ці підрозділи не можуть як органи дізнання порушувати кримінальні справи за вказаними злочинами.

Етимологічне значення слова "відання”це сфера діяльності чого-небудь [18, с. 71; 19, с. 123]. Тому відання (компетенція) спеціального підрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю як органу дізнання встановлюється не тільки ч. 3 та 5 ст. 112 КПК (у редакції Закону України від 12.07.01 № 2670-ІІІ), якою визначена підслідність слідчих СБУ, а й іншими законодавчими актами, наприклад, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

Але, враховуючи те, що частина 5 статті 12 зазначеного Закону не узгоджена з КПК України, який є єдиним законодавчим актом, що встановлює порядок провадження у кримінальних справах, тобто в КПК не розкривається поняття "відання”, і традиційно більшістю науковців та практиків воно ототожнюється з "підслідністю”, то без законодавчого узгодження цих норм та розкриття в чинному КПК України терміна "відання”, порушення спеціальними підрозділами Служби безпеки України як органом дізнання кримінальної справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями, яка не підслідна слідчим СБУ, може призвести до необгрунтованого визнання як самого рішення про порушення кримінальної справи, так і виконаних невідкладних слідчих дій, такими, що виконані неналежним суб'єктом, виникнення спорів з цих питань між суб'єктами кримінального судочинства (органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, підозрюваним, обвинувачуваним, захисником та ін.).

Окрім того, й сама конструкція ч. 5 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, в якій зазначається, що "... спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати й розслідувати... кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями …” не відповідає принципу публічності, згідно з яким виконання відповідними державними органами діяльності, в тому числі й підрозділом "К” як органом дізнання, по порушенню кримінальних справ в інтересах суспільства й держави незалежно від розсуду заінтересованих осіб. Тому ця норма, на наш погляд, повинна бути узгоджена зі ст. 4 КПК України.

Якщо виходити із того, що до компетенції спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю СБУ відноситься порушення і проведення дізнання у справах про будь-які злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями, тобто незалежно від їх підслідності, то порушення кримінальної справи в кожному випадку виявлення ознак злочину, вчиненого організованими злочинними угрупованнями, й проведення невідкладних слідчих дій відповідно до ст. 4 і 104 КПК України не може бути лише правом, а є, перш за все, обов'язком спеціального підрозділу СБУ як органу дізнання, в тому числі й у справах, які не підслідні слідчим Служби безпеки України, наприклад, про умисне вбивство (ст. 116 КК), зґвалтування (ст. 152 КК) та ін.

Виходячи з аналізу назв статей 9 і 10 та їх змісту, а також зі змісту ч. 5 ст. 12 вказаного Закону, бачимо, що вже в його зазначених нормах закладені законодавцем суттєві протиріччя, які викликають труднощі на практиці при їх застосуванні. Так, частина 1 статті 9 Закону "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” називає спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ "по боротьбі з організованою злочинністю”, а ч. 1 ст. 10 цього самого Закону називає спеціальні підрозділи СБУ "по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю”. Хоча в частині 5 статті 12 Закону "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” йдеться лише про злочини, "вчинені організованими угрупованнями”.

Таким чином, Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, який встановлює компетенцію підрозділів СБУ, лише називає їх "спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України” (ст. 11, 12), але не встановлює чіткого правового регулювання цих питань. Крім того, чинний КК України [20] не містить поняття корупційного кримінально-карного діяння. Закон України "Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. встановлює лише відповідальність за корупцію як адміністративні правопорушення. У статті 4 цього самого Закону названі органи, які ведуть боротьбу з корупцією. Серед них указані "...відповідні підрозділи: а) Міністерства внутрішніх справ; б) Служби безпеки України...”.

Відомчі нормативно-правові акти МВС та СБУ покладають як на спеціальні підрозділи Служби безпеки, так і на спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України завдання боротьби не тільки з організованою злочинністю, а й з корупційними діяннями кримінально-правового характеру та з правопорушеннями, пов'язаними з корупцією. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. [6, ст. 303] корупційні діяння кримінально-правового характеру є об'єктом оперативно-розшукового пізнання як спеціальних підрозділів Служби безпеки України, так і спеціальних підрозділів Міністерства внутрішніх справ. На наш погляд, спеціальні підрозділи Служби безпеки України і спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, виходячи з їх функціонального призначення, повинні мати одну назву. У зв'язку з чим слід внести відповідні доповнення до ст. 9 і 10 Закону "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”.

На нашу думку, визначення компетенції спеціальних підрозділів СБУ як органів дізнання щодо порушення ними кримінальних справ про корупційні діяння та проведення у них дізнання лише на відомчому рівні (у закритих відомчих нормативно-правових актах) суперечить чинному кримінально-процесуальному, кримінальному законодавству та Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” і потребує свого законодавчого врегулювання. Враховуючи світовий досвід боротьби з корупцією, слід включити поняття корупції, під яким у практиці розуміють злочинне використання посадовою особою свого службового становища з метою особистого збагачення, до чинного КК України, давши йому визначення, та привести у відповідність до КК України Закон "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та відповідні відомчі нормативно-правові акти.

Слід також зазначити, що чинний КК України не містить терміна "злочинні угруповання”. У статті 28 КК України вказується лише вчинення злочину "групою осіб за попередньою змовою”, "організованою групою”, "злочинною організацією”. На наш погляд, для того, щоб уникнути спірних ситуацій у практичній діяльності правоохоронних органів та суду, треба привести статті Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та відомчі нормативно-правові акти у відповідність до чинного КК України.

Вважаємо за доцільне на законодавчому рівні розмежувати компетенцію по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю спеціальних підрозділів МВС та СБУ України.


Список використаних джерел

1. Кувалдин В. Глобализация – светлое будущее человечества? // НГ- СЦЕНАРИЙ. – 2000. – № 9, 10, 11.

2. Овчинский В.С. ХХІ век против мафии. Криминальная глобализация и Конвенция против транснациональной организованной преступности. – М.: ИНФРА-М, 2001.

3. Гриб В.Г. Противодействие организованной преступности: Учеб. пособ. для вуз. / Под ред. В.И. Гурова, В.С. Овчинского. – М.: ИНФРА-М, 2001.

4. Григорьев В.Н., Шишков А.А. Уголовно-процессуальная деятельность подразделений по борьбе с организованной преступностью. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

5. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком-Інтер, 2000.

6. Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.

7. Фетисенко Г.К., Новицький Г.В. Організована злочинність: кримінологічні та кримінально-правові проблеми: Монографія. – К.: Академія СБУ, 1999.

8. Баулін О.В., Лук'янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч. посіб. – К., 1999.

9. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. – Х., 2001.

10. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков, 1998.

11. Зеленецький В.С. Поняття дізнання // Вісник академії правових наук України. – 1997. – № 4. – С. 108–118.

12. Слинько С.В. Проблемы реализации конституционных норм субъектами уголовного процесса. – Харьков, 2002.

13. Юрченко Л.В. Теорія та практика провадження дізнання органами внутрішніх справ України / Автореф. канд. ... юрид. наук. – Х., 2002.

14. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Науч.-практ. комментарий / Отв. ред. первый зам. Пред. Верховного Суда Украинской ССР П.Г. Цупренко. – К., 1984.

15. Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. / Відп. ред. В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – К., 1997.

16. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. заклад. освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Х., 2000.

17. Григорьев В.Н., Селютин А.В. Подследственность в уголовном процессе (понятие, особенности и порядок определения, проблемы разграничения): Учеб. пособ. – М.: ЮИ МВД РФ "Книжный мир”, 2002.

18. Ожегов С.И и Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Ин-т русского языка им. В.В. Виноградова. – 4-е изд., дополненное. – М., 1999.

19. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К., 2001.

20. Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 290.





Реферат на тему: Боротьба з організованою злочинністю і корупцією: проблеми правового регулювання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.