Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Адміністративно-правові режими (реферат)

ПЛАН

1. Поняття і види адміністративно-правових режимів

2. Поняття надзвичайних режимів

3. Правовий режим надзвичайного стану

4. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації

5. Правовий режим воєнного стану

6. Режим державної таємниці
 

§ 1. Поняття і види адміністративно-правових режимів

Поняття «правовий режим» все більше утверджується як у сфері юридичної науки, так і в законодавстві. Дослідження цьо­го поняття дає змогу виявити специфіку правового регулювання певного об'єкта чи виду діяльності. Крім цього, це дозволяє су­дити про багатомірність, багатогранність і об'ємність права як інституційного утворення, а також розглядати його в динаміці, функціонуванні.

У найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визна­чається як порядок регулювання, комплекс правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволянь, забо­рон, а також позитивних зобов'язань, який створює особливу спря­мованість регулювання.

Кожній галузі права притаманний свій специфічний режим ре­гулювання, яким якраз і обумовлюється юридична особливість пев­ної галузі.

Своєрідність адміністративно-правового режиму проявляється в особливому порядку виникнення і формування змісту прав і обо­в'язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснен­ня, наявності специфічних санкцій, особливих засобах їх реалізації, а також в дії єдиних принципів, загальних положень, які поширю­ються на дану сукупність правових норм.

Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляєть­ся в централізованому порядку, імперативному методі право­вого впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

До числа основних елементів адміністративно-правового режи­му належать:

1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому засобі та імперативному типі регулю­вання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

2) особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальних форми і т. под., до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підпоряд­кованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоко­ли, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;

3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення орга­нами влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відпо­відальність органів виконавчої влади та їх посадових осіб перед сус­пільством за свою діяльність та ін.;

4) особливість адміністративного законодавства, яке характери­зується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов'язаних з дер­жавним управлінням;

5) встановлення поряд із загальногалузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, пас­портного режиму та ін.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціонуван­ня не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єк­тивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об'єктами; видами діяльності і т. под.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, запроваджу­ють особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій відрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі істот­но обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здій­снення окремих видів конституційних прав і свобод.

. За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або корот­кочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогне­пальної зброї, отрути та ін.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.

Засади правових режимів встановлюються законами України: від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціону­вання спеціальних (вільних) економічних зон», від 16 березня 2000 p. «Про правовий режим надзвичайного стану» від 4 листопада 1991 p. «Про державний кордон України», від 16 травня 1995 р. «Про вик­лючну (морську) економічну зону України» та підзаконними право­вими актами, наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 p. «Про прикордонну смугу» та ін.

За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими, виділяють правовстановлюючі, які містять первинні «режимні» норми, та правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України «Про правовий режим надзви­чайного стану» Президент України приймає рішення про введення ре­жиму надзвичайного стану, в якому встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську годину.

У створенні та здійсненні адміністративно-правових режимів, крім нормативно-правової, велике значення мають організаційна і матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслу­говує діяльність органів виконавчої влади (їх посадових осіб), які повинні забезпечити додержання вставлених заборон та обмежень і виконання покладених на громадян та юридичних осіб обов'язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановле­них режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворені з урахуванням змісту і особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і комплектуються спеціально підготовленим осо­бовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взає­мопов'язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону скла­дають причини і мета введення режиму, його організаційні, еко­номічні елементи, пов'язані з ними дії. Формальна (юридична) сто­рона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасуван­ня; система «режимних» обов'язків і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, обмежують права громадян. Проте такі обме­ження не повинні бути надмірними і мають встановлюватися тільки законами. В Конституції України закріплено, що виключно закона­ми України визначаються правові режими власності, державного кордону, воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологіч­ної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

§ 2. Поняття надзвичайних режимів

У певні періоди розвитку людства виникають гострі со­ціальні, техногенні суперечності, суперечності між природою і суспільством. Це призводить до етнічних і соціальних, політичних і воєн­них конфліктів, стихійних лих, великомасштабних промислових аварій та ін. Екстремальні ситуації загрожують життю і здоров'ю людей, створю­ють умови для знищення значних матеріальних і духовних цінностей. Все це може привести до дестабілізації та руйнування соціальної системи, а тому потребує негайного проведення неординарних заходів, у тому числі правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних та ні. Ек­стремальні (надзвичайні) ситуації становлять собою сукупність небез­печних для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важ­ливим інтересам особи, суспільства, держави і потребують для свого врегулювання іншого нормативного впливу, іншої керуючої підсистеми, ніж ті, що діють у звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебу­дова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать до адміністративно-правових режимів.

Надзвичайні режими — це спеціальні правові режими жит­тєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзви­чайна ситуація. Головним в їх змісті є те, що вони істотно зміню­ють правовий статус суб'єктів цієї території, у деяких випадках — систему органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання, встановлюють заходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзви­чайних режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3) воєнний стан.

§ 3. Правовий режим надзвичайного стану

Правову основу введення режиму надзвичайного стану, крім норм Конституції України (ст. ст. 92,106), становлять Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», а також закони, що ре­гулюють діяльність окремих органів державного управління в умо­вах надзвичайного стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу без­пеки», Закон України та Указ Президента України про введення над­звичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховної Ради України.

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівця, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповід­ним органам влади, військовому командуванню та органам місце­вого самоврядування відповідно до Закону України «Про право­вий режим надзвичайного стану» повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я грома­дян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захи­сту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумов­лене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юри­дичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інте­ресів юридичних осіб, створення умов для нормального функціону­вання органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної заг­рози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення якої інши­ми способами є неможливим.

У Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» виділяються два види такого стану: 1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (сти­хійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування за­собів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення; 2) викликаний проти­правними діями людей: здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важ­ливих об'єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особ­ливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; виникнення масових заворушень, що суп­роводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни конституційно­го ладу України шляхом насильства; масовий перехід державного кор­дону з територій суміжних держав; необхідність відновлення консти­туційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Перший вид режиму надзвичайного стану вводиться в Україні або в окремих її місцевостях Указом Президента України за пропо­зицією Кабінету Міністрів України із затвердженням Верховною Ра­дою України.

Другий вид режиму надзвичайного стану вводиться Указом Пре­зидента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України із затвердженням Верховною Радою України після поперед­нього звернення Президента України через засоби масової інформації або в інший спосіб до груп осіб, організацій, установ, які є ініціаторами чи учасниками дій, що можуть бути приводом для запровадження над­звичайного стану, крім випадків, коли для врятування населення або недопущення загибелі людей потрібні невідкладні заходи.

Введення надзвичайного стану на території АРК або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада АРК.

В Указі Президента України про ведення надзвичайного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану; 2) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан; 3) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який він вводиться; 4) перелік і межі конституційних прав ї свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням такого стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юри­дичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 5) органи дер­жавної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень; 6) інші питання, що вип­ливають із вищевказаного Закону.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової інформації або в інший спосіб.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більше як 30 діб і не більше як 60 діб в окремих її місцевостях. В разі необхід­ності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на ЗО діб. Такий Указ Президента України набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути скасований Указом Президента України раніше строку, на який він вводиться, в разі усунення обставин, що обумовили його введення.

В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні і місцеві органи виконавчої влади. Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, а також військове команду­вання та його представники, підприємства, установи і організації відпо­відно здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та закона­ми України, і забезпечують виконання заходів, упроваджених у зв'язку з введенням надзвичайного стану.

Військовим командуванням, якому у визначених межах надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК та органами місцевого самоврядування здійснювати заходи правово­го режиму надзвичайного стану, є: Головне управління внутрішніх військ МВС України; Служба безпеки України, Головне управління сил цивільної оборони Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катас­трофи. У період надзвичайного стану не можуть бути відповідно при­пинені чи обмежені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства.

При введенні надзвичайного стану на всій території України або в окремих її місцевостях Верховна Рада України приймає рішення про продовження сесії або її роботи в пленарних засіданнях протягом усього періоду дії надзвичайного стану.

Координацію діяльності органів виконавчої влади. Ради міністрів АРК, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій здійснюють Рада національної безпеки і оборони України, а в частині повноважень, що їй не нале­жать, — Кабінет Міністрів України. Для координації дії вищезазна­чених органів, підприємств, установ і організацій в умовах, коли над­звичайний стан введено з питань підтримання правопорядку і забезпечення безпеки громадян на відповідній території, згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного стану на місцях можуть створюватися оперативні штаби, до складу яких можуть включатися представники Служби безпеки України, МВС України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та місце­вих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на чолі з комендантами територій.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичай­ного стану можуть запроваджуватися такі заходи: 1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пе­ресування по території, де вводиться надзвичайний стан; 2) обмежен­ня руху транспортних засобів та їх огляд; 3) посилення охорони гро­мадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; 4) заборона проведення масо­вих заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюєть­ся судом; 5) заборона страйків.

У разі введення надзвичайного стану в зв'язку з виникненням особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природно­го характеру, крім вищезазначених заходів, додатково можуть також, здійснюватися такі заходи, як тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим надан­ням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень, встановлен­ня карантину та проведення інших обов'язкових санітарних і проти­епідемічних заходів, мобілізація та використання ресурсів підпри­ємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій обов'яз­ковою компенсацією зазнаних втрат та ін.

Якщо введення надзвичайного стану викликано масовими пору­шеннями громадського порядку, крім загальних заходів, додатково можуть здійснюватися ще й такі, як: запровадження комендантської години (заборона перебування на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у вста­новлені години доби); перевірка документів у громадян, а в необхід­них випадках проведення особистого огляду, огляду речей, транспорт­них засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв і речо­вин, вироблених на спиртовій основі, та ін.

Забезпечення громадського порядку, охорона життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюються силами і засобами органів МВС України, в тому числі внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, СБУ відповідно до їх повноважень, встановлених законом, а в деяких випадках, перед­бачених законом, можуть залучатися також військові частини Зброй­них Сил України та Прикордонних військ України.

Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану тягнуть за собою відповідальність, встановле­ну законом.

§ 4. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситу­ації — це особливий правовий режим, який може тимчасово зап­роваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення над­звичайних екологічних ситуацій і спрямовується для поперед­ження людських і матеріальних витрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виді­лення державою (або органами місцевого самоврядування) додатко­вих фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для норма­лізації екологічного стану і відшкодування завданих збитків, запровад­ження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізації комплексних та цільових програм громадських робіт.

Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації ба­зується на Конституції України і складається із законів України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середо­вища», від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятувальні служби», від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», а та­кож прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзви­чайної екологічної ситуації можуть бути: значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного се­редовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньо­му природному середовищу внаслідок надмірного забруднення на­вколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів; негативні зміни, які сталися у навко­лишньому природному середовищі на значній території і які немож­ливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держа­ви, або які суттєво обмежують чи виключають можливість прожи­вання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслі­док негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Вер­ховною Радою України, за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. В та­кому Указі Президента України має бути зазначено: обставини, що стали причиною та обґрунтуванням необхідності оголошення окре­мої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, межі тери­торії, на якій вона оголошується, заходи щодо організаційного, фінан­сового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в такій зоні, основні заходи, що запроваджуються для по­долання наслідків надзвичайної екологічної ситуації, обмеження на певні види діяльності в цій зоні, час, з якого окрема місцевість оголо­шується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та законами України, і забез­печують додержання правового режиму зони надзвичайної екологіч­ної ситуації та виконання заходів, передбачених Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та актами Президента Ук­раїни.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної еко­логічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому відповідним законом із запроваджен­ням додаткових заходів.

До виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт у такій зоні можуть у разі необхідності залучатися в установленому законом порядку на добровільній основі працездатне населення, транспортні засоби громадян за умови обов'язкового за­безпечення безпеки праці, а в разі необхідності за рішенням Прези­дента України до виконання таких робіт можуть залучатися військові частини Збройних Сил України та інших військових формувань. Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами підрозділів МВС України та СБУ відповідно до закону. Юридичні та фізичні особи, винні у по­рушенні правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації, несуть відповідальність згідно з законами України

§ 5. Правовий режим воєнного стану

Воєнний стан — особливий правовий режим, що вво­диться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної аг­ресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності Ук­раїни, її територіальній цілісності та передбачає надання відпо­відним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а та­кож тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституцій­них прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інте­ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місце­вого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небез­пеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція Ук­раїни, Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану, інші закони України та Указ Президента України про вве­дення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях за про­позицією Ради національної безпеки і оборони України, затверджений Верховною Радою України.

В Указі Президента України про введення воєнного стану зазна­чаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій він вводиться, час введення і строк, на який він зводиться; 3) завдання військового командування, органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування щодо запроваджен­ня і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) вичерп­ний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану, а та­кож перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридич­них осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В умовах воєнного стану Президент України, Верховна Рада України, органи державної влади, військове командування (Генераль­ний штаб Збройних Сил України, командування Сухопутних військ Збройних Сил України та Військово-Морських Сил України, опера­тивні командування, командування військових об'єднань, з'єднань Збройних Сил України та інших військових формувань) та його пред­ставники (командири військових частин, підрозділів, начальники військових установ та організацій), Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та за­конами України, і забезпечують виконання відповідних заходів.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в умовах воєнного стану здійснює керівництво стратегічним плануванням Збройних Сил України та інших військових формувань зап­ровадженням та здійсненням заходів такого правового режиму че­рез Генеральний штаб Збройних Сил України. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини. Верховної Ради АРК, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства. Верховна Рада України працює у сесійному режимі.

Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК, рішення Ради міністрів АРК, рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, що обмежуються у зв'язку з введенням воєнного ста­ну, тимчасово не застосовуються.

У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснен­ня заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосе­редньо на військове командування. Всі органи державної влади, АРК та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­зації, об'єднання громадян, а також самі громадяни зобов'язані спри­яти військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Крім заходів, що застосовуються під час надзвичайного стану, при воєнному стані вживаються такі заходи: запровадження трудо­вої повинності для працездатного населення, не залученого до робо­ти в оборонній сфері та сфері її життєзабезпечення і не заброньова­ного за підприємствами, установами та організаціями на період мо­білізації та воєнного часу, з метою залучення до виконання робіт, які мають оборонний характер, та ін.; використання потужності та тру­дових ресурсів підприємств, установ і організацій всіх форм власності для потреб оборони та ін. Значно жорсткішими стають санкції, що накладаються на порушників такого режиму.

§ 6. Режим державної таємниці

Виходячи з інформаційного суверенітету України та загаль­новизнаних принципів міжнародного порядку в сфері інформації, Ук­раїна вживає заходів щодо засекречування та охорони певної інфор­мації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку з метою захисту життєво важливих інтересів України.

Така інформація визнається у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю»), дер­жавною таємницею та підлягає охороні з боку держави. Перелік та зміст інформації, що може бути віднесена до державної таємниці, визначаються у цьому Законі та вмотивованими рішеннями держав­них експертів з питань таємниць. Відомості, що становлять держав­ну таємницю, публікуються в офіційних державних виданнях.

Охорона державної таємниці включає до себе комплекс організа­ційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що ста­новить державну таємницю. Серед організаційно-правових заходів щодо охорони державної таємниці застосовуються такі: встановлення єдиних вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обігу носіїв інформації, що становить державну таємницю; ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійсню­ють діяльність, пов'язану з державними таємницями; спеціальний по­рядок доступу громадян до державної таємниці; спеціальний порядок здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних та інших функцій органів державної влади стосовно підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями; відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю та ін.

З метою технічного захисту інформації підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таєм­ницями, зобов'язані використовувати захищені засоби оброблення, передачі, збереження інформації та технічні пристрої її захисту, сертифіковані на відповідність цих засобів та пристроїв нормативам тех­нічної захищеності, вживати криптографічні заходи охорони такої інформації. Оперативні заходи охорони державної таємниці застосо­вуються в ході контррозвідувальної, розвідувальної та оперативно-розшукової діяльності, яку здійснюють органи Служби безпеки України та інші державні органи згідно з чинним законодавством.

Державну політику щодо державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самовряду­вання. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Адміністративно-правові режими (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.