Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Адміністративно-правові методи (реферат)

ПЛАН

1. Поняття адміністративно-правових методів

2. Види адміністративно-правових методів

3. Адміністративний примус, його види
§ 1. Поняття адміністративно-правових методів

Під методом звичайно розуміють спосіб або засіб досягнен­ня поставленої мети. Відповідно до цього адміністративно-право­вими методами є способи та прийоми безпосереднього і цілеспря­мованого впливу виконавчих органів (посадових осіб) на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах та ~ відповідній формі на підпорядковані їм органи та громадян.

Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб'єктів та об'єктів управління, зв'язки, що між ними склалися. В них відбиваються воля держави, повноваження юридично-владного харак­теру, що належать виконавчим органам. Тому методи управління юри­дичне оформлені, закріплені адміністративно-правовими нормами.

Правильне розуміння методів можливе на підставі та у зв'язку з функціями управління. Будь-яка функція, що потребує реалізації, ста­новить собою конкретну мету управління і дії, взаємопов'язані через завдання її здійснення. Тому вона є частиною управлінської діяльності. Це дає змогу відокремити методи управління від понять, що вжива­ються в подібному до них розумінні. Наприклад, планування, конт­роль, облік та інші подібні до них дії є функціями управління. Але, взяті як окремі прийоми будь-якої з функцій управління, вони являють собою вже методи управління. Саме їх оптимальний вибір у конкрет­них умовах забезпечує ефективну діяльність органу управління.

Внаслідок значного різноманіття суб'єктів виконавчої влади та об'єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. Але це не виключає наявності у них загальних рис. Найбільш характерними для методів управління є: 1) способи впли­ву виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадян; 2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави; 3) засоби досягнення мети; 4) способи орга­нізації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі здійс­нення спільної діяльності; 5) способи реалізації компетенції.

При цьому прийоми та способи, що використовуються для реа­лізації управлінських завдань, які стоять перед суб'єктом виконав­чої влади, прямо залежать не тільки від його правового статусу, а й від особливостей адресата — об'єкта управління (форми власності, індивідуального чи колективного характеру і т. ін.). Будучи правиль­но поєднані, ці методи створюють єдину взаємопов'язану систему способів впливу. Проте це не виключає й суперечностей, що вини­кають тоді, коли ті чи інші методи використовуються або всупереч об'єктивним умовам, або невиправдано широко. Методи управління, що виражають різні аспекти практичної діяльності того чи іншого виконавчого органу (посадової особи), дають відповідь на запитання:

як вони діють, реалізуючи свої повноваження, як використовують різні засоби для досягнення поставленої мети? Від уміння їх обирати та застосувати залежить ефективність управлінської діяльності.

У практичній діяльності виконавчих органів (посадових осіб) з метою вироблення найбільш ефективного варіанту використовуються певні прийоми та способи управлінської роботи. Як правило, до прий­няття управлінського рішення застосовується моделювання, здійсню­ються розрахунки, прогнозується можливість досягнення відповідних результатів і т. ін. Але визнавати їх методами управління немає підстав, бо вони не виражають безпосереднього управлінського впливу, не діють на об'єкт управління. Таким чином, дії, що мають зовнішнє юридично-владне значення та вираження, слід відрізняти від методів організації роботи апарату управління і методів процедурного характеру.

Методи управляючого впливу є адміністративно-правовими методами. Саме в них виявляються всі якості державно-управлінсь­кої діяльності, в межах якої реалізується виконавча влада.

За допомогою адміністративно-правових методів суб'єкт вико­навчої влади здійснює управляючий вплив на об'єкт шляхом вико­ристання адміністративно-правових форм управління.

В адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма управління є взаємопов'язаними сторонами процесу управління. Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них — і функціям управління.

§ 2. Види адміністративно-правових методів

У зв'язку з переходом до ринкових відносин і корінними змін в механізмі державного управління та організаційно-правовому ста'іуст суб'єктів управління надзвичайно актуальною видається проблема! адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються, змінюється також система правових засобів, які застосовуються для забезпечення ефективного державного впливу на управлінську діяль­ність. Ці зміни відображуються як в законодавстві, так і в управлінській діяльності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому поділяються на нау­кові та ненаукові, демократичні та диктаторські, державні та гро­мадські, адміністративні та економічні, прямого та непрямого впли­ву. Внаслідок того, що одні методи мають загальний характер, при­таманні всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші — лише окремим із них, методи управління поділяються загальні та спеціальні. До загальних методів, як правило, належать методи переконання та примусу, адміністративного та економічного впливу, нагляду та контролю, прямого та непрямого впливу, регулювання, керівництва та управління (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання та примус, здавна привертають увагу вчених. Взаємодоповнюючи один одного, ці методи забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємопов'язані, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначаєть­ся рівнем розвитку суспільних відносин.

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через систему наказів. Суб'єкт управління в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридичне обов'язкове для об'єкта управління. Такий прямий управлінський вплив вихо­дить безпосередньо з владної природи управління — так реалізуєть­ся виконавча влада. Без використання адміністративних методів не­можливе досягнення мети впорядковуючого впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністративні методи використовуються поряд з економічними, які виступають способами чи засобами економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління через їх інтереси. Застосування економічних методів оз­начає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевих результатах праці. При цьому об'єкти управління не одержують обов'язкових вказівок, а мають змогу проявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних інтересів. Звичайно це зводиться до одержання податкових, майнових пільг, матеріального заохочення і т. ін.

Нагляд є необхідним пасивним методом управління. За його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає змоги суб'єк­там, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних орга­нів, організацій та посадових осіб. Вплинути безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного управління можуть впливати на об'єкти управління шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю відповідного органу — наказ. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців, надання їм можливості обрати варіант поведінки та ін.

Застосування методу регулювання означає встанов­лення загальної політики та принципів щодо її реалізації через дер­жавне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійс­нення контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення на­прямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або адміністративно-правових методів, лежить в площині їх розумного по­єднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинників, інших умов. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів ро­боти по упорядкуванню всієї системи державного управління відпо­відно до мети політичного та економічного реформування суспіль­ного життя.

У системі методів державного управління важливе місце посідає переконання — особливий засіб правового впливу. Він полягає в тому, щоб суб'єкти державного управління додержувалися певних вимог внаслідок їх внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорен­ня велінням влади. Це означає впровадження дисциплінованості, ро­зуміння того, що міцна громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової, незалежної, демократичної держави, а також формування свідомої звички, спрямо­ваної на додержання правових вимог, почуття недопустимості їх пору­шення, потреби активно боротися з правопорушеннями.

Таким чином, переконання — це система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методів, спрямованих на формування у гро­мадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовуються в держав­ному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апа­рату і громадськості з питань найбільш дійового виконання постав­лених завдань; заохочення (моральне — подяка, нагородження по­чесним знаком, присвоєння почесного звання і т. ін., матеріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов'язків. Зараз Урядом України розробляються юридичні акти, якими буде встановлено систему нагород та заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя всього суспільства.

Пріоритет прав людини у державній діяльності, розвиток демок­ратичних засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян, виховання у кожного почуття громадського обов'язку, підвищення дисципліни і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюється свідомо і добровільно, оскільки право втілює в собі волю народу, його норми є загальнообов'язковими, спираються на підтримку держави і громадської думки.

§3. Адміністративний примус, його види

Державний примус в нашій країні характеризується тим, що цей метод державного впливу є допоміжним, здійснюється на підставі переконання і тільки після застосування переконання. Він за­стосовується до порівняно незначної кількості людей — тих, що вчи­нили правопорушення.

Державний примус — це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спону­кати, примусити їх виконувати правові норми. Він виступає у двох формах: судовій та адміністративній. Використовуються і засоби громадського примусу, які не є державними.

Адміністративний примус є одним з видів державного примусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні характерні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об'єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей. Разом з тим адміністративний примус має низку характерних особливостей, які дають можливість відрізняти його від судового та громадського примусу. Такими особливостями є те, що:

адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;

механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави і порядок застосування відповідних примусо­вих заходів;

порядок застосування примусових заходів регулюється, як пра­вило, нормами адміністративного права, що включають до себе нор­ми адміністративного законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і розпорядчих органів;

застосування адміністративного примусу — це результат реалі­зації державно-владних повноважень органів державного управління і лише у виключних, встановлених законодавством випадках такі засоби можуть застосовувати суди (судді);

адміністративний примус використовується для: а) запобігання вчиненню правопорушень; б) припинення адміністративних проступків;

в) притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративний примус застосовується на основі адміністра­тивно-процесуальних норм.

Викладене дає можливість визначити адміністративний при­мус як систему засобів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконан­ня встановлених обов'язків, розвитку суспільних відносин у рамках закону, забезпечення правопорядку і законності.

Примусові засоби адміністративного характеру застосовуються органами державної виконавчої влади, судами (суддями) для впливу на громадян і посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов'язків, припинення протиправних дій, притягнення до відпові­дальності правопорушників, забезпечення громадської безпеки.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація адмі­ністративного примусу за видами, оскільки це дає можливість усві­домити сутність різноманітних заходів примусу, що застосовуються в державному управлінні, їх мети та взаємозв'язку, забезпечити ефек­тивний вплив на правопорушників, розв'язати питання притягнен­ня до відповідальності. Характер конкретних суспільних відносин вимагає притаманного тільки їм захисту. В одних випадках правопо­рядок забезпечується шляхом використання заходів запобігання пра­вопорушенням, у других — припинення правопорушень, у третіх — покарання за вчинені правопорушення.

В юридичній науці склалася така класифікація заходів адмініст­ративного примусу: а) заходи адміністративного запобігання (адмі­ністративно-попереджувальні); б) заходи припинення правопору­шень; в) адміністративні стягнення.

Найчастіше під заходами адміністративного за­побігання розуміють дії повноважних органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадяна­ми обов'язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки і громадського порядку, недопущення і боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями та ліквідацію їх наслідків.

Умовами для виникнення конкретних відносин, пов'язаних з вико­ристанням засобів адміністративного примусу, є різного роду юридичні факти, в тому числі протиправні дії окремих осіб і організацій. Засоби адміністративного запобігання мають ту особливість, відрізняються від засобів припинення адміністративних правопорушень і адміністративних стягнень тим, що їх використання не пов'язане з вчиненням неправомі­рних дій. Це попереджувальні, профілактичні заходи.

Незважаючи на свій профілактичний характер, заходи адмініст­ративного запобігання можуть бути здійснені в примусовому порядку, оскільки небезпека, якій вони протидіють, загрожує або окремій фізичній особі, або суспільству і державі. Це виражається, як пра­вило, у вигляді певних обмежень і заборон. Ці заходи є різноманіт­ними, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами. Законодавчою базою цих заходів є КпАП та Митний кодекс, закони України про міліцію, оперативно-розшукову діяльність, Службу безпеки, надзвичайний стан, державний кордон, по­жежну безпеку, дорожній рух. Причому найбільш широку компетен­цію в їх використанні мають органи внутрішніх справ (міліція). Примусовий вплив при використанні цих заходів може виявлятися у фізичному або психічному впливі, суто примусових діях.

Найбільш типовими є такі заходи адміністративного запобігання:

а) вимога припинення окремих дій; б) перевірка документів; в) огляд речей та особистий огляд; г) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих ділянок місцевості чи об'єктів з метою за­безпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони здо­ров'я людей; г) обмеження або заборона руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській безпеці; д) закриття ділянок державного кордо­ну; е) здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; є) облік та офіційне за­стереження осіб; ж) право входити на територію і до приміщень підприємств, установ і організацій, до житлових та інших приміщень громадян; з) введення карантину при епідеміях та епізоотіях; й) огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; і) реквізування майна; ї) контроль і наглядові перевірки.

Застосування цих заходів законодавче регламентовано. Так, Зако­ном України «Про міліцію» (ст. 11) міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від громадян і посадових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопору­шень та дій, що перешкоджають здійсненню її повноважень; перевіря­ти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу; у встановлених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспортних засобів; входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і до приміщень підприємств, уста­нов і організацій, на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян; виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактично­му впливу на підставі і в порядку, встановлених законодавством, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністратив­ний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» перед­бачено, що адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Праців­ники міліції здійснюють систематичний контроль поведінки осіб, щодо яких встановлений адміністративний нагляд, з метою запобіган­ня порушень ними громадського порядку. Крім органів внутрішніх справ, заходи адміністративного запобігання застосовуються іншими виконавчими органами, наприклад, введення карантину, примусовий медичний огляд, закриття окремих ділянок державного кордону, ог­ляд і перегляд транспортних засобів, товарів та інших предметів.

Протиправна поведінка може проявитися у конкретному адмі­ністративному правопорушенні або в неодноразових, систематичних протиправних діях, антигромадській поведінці окремих осіб. Це обумовлює необхідність застосування державними органами або посадовими особами до певних суб'єктів різноманітних засобів при­пинення антигромадських діянь, а також адміністративних про­ступків. Серед засобів адміністративного примусу заходи адмініст­ративного припинення, що використовуються в адміністративному порядку, є найбільш численними. Їх застосування обумовлене необ­хідністю швидкого і ефективного припинення посягань на інтереси окремих громадян, держави та громадських об'єднань.

Заходи припинення правопорушень — це при­мусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адмініст­ративного проступку (а в деяких випадках — і кримінальний харак­тер), спрямоване на недопущення шкідливих наслідків та забезпе­чення застосування до винної особи адміністративного стягнення, і у виключних випадках — і кримінального покарання.

У чинному законодавстві, спеціальній літературі немає вичерпно­го переліку і чіткої класифікації цих заходів, як і єдиної думки щодо того, які саме заходи слід вважати заходами адміністративного припинен­ня. Разом з тим слід відзначити достатньо повне регулювання в зако­нодавстві заходів припинення та умов їх застосування.

Заходи припинення умовно можна поділити на дві групи — за­гального та спеціального призначення.

До заходів припинення загального призначення належать: а) ад­міністративне затримання; б) особистий огляд і огляд речей; в) примусове лікування; г) тимчасове відсторонення від роботи інфекцій­них хворих; ґ) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечні для оточуючих захворювання; д) тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту; е) припинення робіт та заборона експлуатації механізмів та ін.

Застосування цих заходів регулюється низкою законів. Так, адміністративне затримання, що застосовується з метою припинення адміністративних порушень, встановлення особи, забезпечення своє­часного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей та документів, регламентується КпАП (ст.ст. 260-263, 267), Законом України «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до чинного законодавства адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш ніж три години, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлено інші строки. Особистий огляд і огляд речей як заходи припинення адміністративних проступків здійснюються з ме­тою забезпечення провадження в справах про адміністративні право­порушення. Вимоги до процесуального оформлення цих дій регулю­ються ст. 264 КпАП, Митним кодексом, Законом України «Про Службу безпеки України» та іншими законодавчими актами.

Примусове лікування, тимчасове відсторонення від роботи інфек­ційних хворих, примусове лікування осіб, що страждають на небез­печні для оточуючих захворювання, застосовуються різними вико­навчими органами. Ці заходи можуть бути застосовані щодо осіб, хворих на наркоманію, злісних алкоголіків, хворих на СНІД та ін. Тимчасове відсторонення від керування засобами транспорту, при­пинення робіт та заборона експлуатації механізмів застосовуються працівниками міліції, відповідними органами. Так, працівники міліції згідно з ст. 11 Закону України «Про міліцію» мають право затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, що не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв права керування транспортними засоба­ми, затримувати і доставляти у встановленому порядку транспортні засоби для тимчасового зберігання на спеціальних майданчиках чи стоянках. Органам державного санітарного нагляду надано право тимчасово усувати від роботи інфекційних хворих.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загаль­ного призначення не є вичерпним, оскільки вони досить численні і різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами з компетенцією контрольно-наглядового харак­теру. Так, до них можна віднести анулювання дозволів на придбання, зберігання і носіння зброї та боєприпасів громадянами, підприємства­ми, установами і організаціями, перевірку місць їх зберігання, прове­дення огляду виробничих, складських та інших приміщень, вилучен­ня у громадян і посадових осіб предметів та речей, заборонених або обмежених в обігу, вилучення ліцензій на здійснення окремих видів діяльності. До відповідних видів адміністративного примусу належать і примусові заходи щодо впровадження в життя антимонопольної політики, впорядкування фінансової системи і т. ін.

Слід відмітити, що за умов надзвичайного стану посилюється застосування заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють управління в цих умовах, одержують надзвичайні повно­важення. Відповідно до ст. ст. 23 і 24 Закону України від 26 червня 1992 р. «Про надзвичайний стан» (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у вста­новлені години доби; тимчасове вилучення у громадян зареєстрова­ної вогнепальної зброї, холодної зброї та боєприпасів, а у підпри­ємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є жителями даної місце­вості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове висе­лення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова забо­рона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, орган­ізацій та ін.

До заходів припинення спеціального призначення нале­жать: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) викорис­тання вогнепальної зброї.

Заходи фізичного впливу застосовуються міліцією та працівни­ками інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадсько­го порядку, громадської безпеки і боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію». У розділі 3 цього Закону наведений перелік спеціальних засобів, визначені умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання. У разі неможливості уникнути застосування сили'вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків, і має зводити до мінімуму можливості заподіяння шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. Забороняється зас­тосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здо­ров'ю людей, працівників міліції, чи збройного нападу або збройного опору.

Слід звернути увагу на те, що заходи припинення значною мірою притаманні органам внутрішніх справ, державним інспекціям. Інши­ми державними органами вони використовуються не так часто.

Заходи припинення тісно пов'язані із заходами запобігання та адміністративними стягненнями, яким вони часто передують, оскільки забезпечують умови для їх застосування.

При виконанні заходів, як адміністративного запобігання, так і при­пинення адміністративних проступків, органи державного управління повинні суворо додержуватися принципу законності. Це забезпечуєть­ся систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскар­ження, іншими встановленими законодавством способами.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.





Реферат на тему: Адміністративно-правові методи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.