Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Адміністративне правопорушення (реферат)

Поняття адміністративного правопорушення. Пра­вопорушення, як це випливає з самого терміна, є пору­шенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, за­кону. Скоїти правопорушення — означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дій­сності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розме­жовувати кримінальні правопорушення (злочини), адмі­ністративні правопорушення, порушення цивільного, тру­дового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в то­му, що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкрет­ної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й ад­міністративне право, більше того, тільки адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріпле­не поняття відповідного правопорушення. У Криміналь­ному кодексі України це ст. 7 "Поняття злочину", в Ко­дексі України про адміністративні правопорушення — ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі.

Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сут­ність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопо­рушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відпо­відальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984 p., введено в дію 1 черв­ня 1985 p.) законодавство України визначення адміністра­тивного правопорушення не містило. У рамках колишньо­го СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Осно­вах законодавства СРСР і союзних республік про адмініст­ративні правопорушення, що були прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного пра­вопорушення було тільки в науковій літературі.

При аналізі ст. 9 КпАП привертає увагу те, що законо­давець одночасно вживає й ототожнює два терміна і відпо­відно два поняття: "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок". Раніше вважалось, що ад­міністративні проступки — особливий різновид адмініст­ративно-правових порушень.

Подальший її аналіз дозволяє виділити ознаки адмі­ністративного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173) чи бездіяльність (ухилення від реєстрації чи нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви пси­хічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністра­тивно-правовими нормами відповідного вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Суть протиправності полягає в тому, що конкретний вчинок визна­ється адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

По-третє, важливою ознакою адміністративного право­порушення є винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до від­повідного вчинку і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необереж­ність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміні­стративним законодавством передбачається відповідне по­карання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопору­шення від інших протиправних (заборонених адміністра­тивно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.

Так, правила користування засобами морського транс­порту досить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу здійснювати чи не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих пра­вил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного пра­вопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посяга­ють на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41—212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'я­зане з питанням його громадської безпеки.

Як відомо, кримінальне законодавство визначає як зло­чинні тільки громадське небезпечні вчинки, тобто відно­сить громадську безпеку до об'єктивних властивостей зло­чину (ст. 7 КК).

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "громадсько-небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універ­сальною властивістю усіх адміністративних правопору­шень (проступків), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому по­рядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не належать до діянь громадське небез­печних, не так багато, як для того, щоб зробити протилеж­ні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеці­алістів у галузі адміністративного, кримінального, цивіль­ного права, теорії права, кримінології підстав для одно­значного висновку не дає. Отже, з даного питання в юри­дичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Прихильники оцінки адміністративного правопору­шення як явища громадське небезпечного (Н. Дурманов, Б. Здравомислов, М. Строгович, І. Самощенко, Н. Алек­сандров, О. Якуба, Г. Петров, А. Клюшниченко та ін.) спираються на твердження про те, що злочини — це якіс­но особливий вид правопорушень, а їх основна матеріаль­на властивість полягає у громадській небезпечності. При­чому громадська небезпека повно характеризує виключно злочини. Тому для інших правопорушень дана ознака не обов'язкова.

Визначення злочину як громадське небезпечного зло­чину міститься в ч. 1 ст. 7 КК, а в ч. 2 цієї ж статті фіксу­ється, що не є злочином дія чи бездіяльність, які хоч фор­мально і містять ознаки будь-якого вчинку, передбаченого Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протип­равний вчинок не є громадське небезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від адміністративних правопорушень тим, що зло­чини — діяння суспільне шкідливі, а адміністративні пра­вопорушення — діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М. Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й ад­міністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне не­безпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це оз­нака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небез­пеки. Адміністративним (та іншим) правопорушенням во­на властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "не­значною" мірою і не досягає того рівня, з якого почина­ється застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільне небезпечного ді­яння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діян­ня на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому — як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році була встановлена адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хулі­ганські вчинки протягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний щоразу при­тягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена кримінальна відповідальність за по­вторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відпо­відальність за дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956—1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 році суспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хулі­ганство, в 1966 році — уже друге, а до 1977 року це право­порушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася суттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, ви­раженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 ро­ці писав, що між різними категоріями правопорушень об'єк­тивно існує лише кількісна відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець[1].

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого пра­вопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Тут важко не погодитися з Л. Ковалем, який у зв'язку з цим відзна­чає, що окремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поши­ренні вони, без сумніву, набувають суспільне небезпечно­го характеру[2].

Додати до цього можна тільки таке. Встановлюючи адміністративну відповідальність за ті чи інші діяння, за­конодавець обов'язково бере до уваги їх поширення і не­обхідність боротьби не з окремо взятими випадками, а з явищами, які не можна розцінювати як прояв обставин, що випадково склалися, через виникнення небезпеки для суспільних відносин, які відповідають інтересам держави. Якби це було не так, то не було б необхідності боротися з такими діяннями, як торгівля у невстановлених місцях тощо.

Незважаючи на тривалість дискусії щодо проблеми сус­пільної небезпеки адміністративних правопорушень, мож­на констатувати спільність поглядів її учасників у визнанні негативного характеру усіх правопорушень. Негативна ж оцінка не може полягати в чомусь іншому, крім шкоди і суспільної небезпеки. Тому виникає необхідність з'ясувати співвідношення таких понять, як "шкодочинність" і "суспільна небезпека".

Отже, суспільна небезпека правопорушень (злочинів і адміністративних проступків) полягає саме в тому, що во­ни завдають шкоди правопорядку, громадським і особис­тим інтересам. Шкідливі наслідки мають як кримінальні, так і адміністративні правопорушення. Нешкідливих або байдужих для держави, суспільства, громадян правопору­шень не існує. Не може бути правопорушень суспільне "корисних" або суспільне "безпечних". Усі вони тільки суспільне небезпечні, а відрізняються лише ступенем зав­даної шкоди, тобто ступенем шкодочинності, й саме тому різні за ступенем суспільної небезпеки.

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопору­шень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному кон­кретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративного правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину — до адміністративної, — іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв'язання проблеми відмежуван­ня адміністративних правопорушень від злочинів містять­ся в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.

Частина 2 ст. 9 КпАП визначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушен­ня за своїм характером не тягнуть кримінальної відпові­дальності.

Частина 2 ст. 7 КК вказує на найбільш загальний кри­терій відмежування проступків від злочинів — несуттєвість діянь. Тут слід зауважити, що несуттєвість (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а усіх сторін складу правопорушення. Запитання, чи є діяння несуттєвим, вирішується з урахуванням усіх його суб'єк­тивних і об'єктивних ознак (завданих збитків, місця, спо­собу, засобів, характеру провини, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта тощо).

Отже найголовнішим критерієм розмежування адмі­ністративних правопорушень є ступінь суспільної небезпе­ки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відно­сить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів.

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним за­коном. Адміністративний проступок — діяння, передбаче­не нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад ад­міністративних проступків — як законами, так і підзаконними актами. Так, Положення про обласну, Київську, Се­вастопольську міську державні адміністрації (від 21 серпня 1995 p.) надає цим органам державної виконавчої влади повноваження затверджувати правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, ст. 152 (по­рушення правил благоустрою), ст. 159 (порушення правил торгівлі на ринках), ст. 182 (порушення тиші в громад­ських місцях) КпАП України.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які заз­нає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передба­чені адміністративні стягнення. Ст. 24 КпАП до них відно­сить: 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосеред­нім об'єктом правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єк­том правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); б) виправні роботи; 7) адмі­ністративний арешт; 8) видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

За скоєння кримінальних злочинів передбачені пока­рання. До них ст. 23 КК, зокрема, відносить: позбавлення волі, заслання, вислання, штраф тощо, а ст. 24 КК вста­новлює виняткову міру покарання — смертну кару.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мі­рою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання — це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досяг­нення виправної і превентивної мети покарання. Пока­рання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримі­нальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визна­чає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб'єктам (статті 218—244).

П'ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримі­нальної відповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочи­ном, і адміністративним проступком. У ч. 2 ст. 9 КпАП чітко встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, як­що ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відпо­відальності.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування зло­чину й адміністративного проступку неможливо. Тому за­конодавець установлює пріоритет кримінальної відпові­дальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й про­ступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідаль­ності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримі­нальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накла­дене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання.

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежу­вання складів проступків і злочинів, забезпечити правиль­не застосування санкцій, законодавець закріплює у скла­дах конкретні ознаки.

Так, незаконне полювання (ст. 161 КК) кваліфікується як злочин, якщо діяння вчинене повторно, після притяг­нення винного до адміністративної відповідальності (ст. 85 КпАП);

Порушення правил щодо боротьби з хворобами та шкідниками рослин кваліфікується як злочин (ст. 158 КК), якщо таке діяння призвело до тяжких наслідків. Як­що таких наслідків немає, то діяння розцінюється як адмі­ністративне правопорушення (ст. 105 КпАП);

Порушення правил охорони ліній зв'язку і пошкоджен­ня лінійних і кабельних споруд зв'язку є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 147 КпАП. Якщо ж ці дії спричинили переривання зв'язку, то вони розціню­ються як злочин (ст. 205' КК);

Потрава посівів і пошкодження насаджень, скоєні нав­мисно, які завдали значної шкоди, — діяння, що тягне за собою кримінальне покарання (ст. 159 КК), а скоєні не­навмисно — адміністративне покарання (ст. 104 КпАП);

Кримінальне каране порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 215 КК) відрізняється від ад­міністративне караного (статті 123, 124, 125, 128) такою ознакою, як завдання потерпілому легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або суттєвих матеріальних збитків;

Статтею 180 КпАП передбачена адміністративна відпо­відальність за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками, особами, що їх замінюють, іншими особами, а в ст. 208 КК йдеться про кримінальну відпові­дальність за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння особою, у службовій залежності від якої перебуває не­повнолітній. Тут схожі проступок і злочин розмежовують­ся за такою ознакою, як характер стосунків між винними і потерпілим.

Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопору­шення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями, їх розслідування, застосу­вання санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі вико­навчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпе­ки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних ста­тутів, за адміністративні правопорушення несуть дисцип­лінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністратив­ного правопорушення, описані конкретні їх склади, вста­новлена підвідомчість, детально регламентуються процесу­альні питання.

Дисциплінарні ж проступки прямо або опосередковано називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового та інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку є тільки в науко­вій літературі. Під ним розуміється протиправне порушен­ня трудової або службової дисципліни. Опис конкретних складів дисциплінарних проступків, за досить рідкісними винятками, наприклад прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП), відсутнє.

По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу — керівник цього колективу.

Суб'єктом адміністративного правопорушення є грома­дянин або посадова особа, у якого немає стійких організа­ційних зв'язків із суб'єктами контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з по­рушення тих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому ко­лективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушен­ня наявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в пору­шенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку ви­конують роботу. Правда, у ряді випадків трудові й адмі­ністративно-правові обов'язки можуть збігатися. Це стосу­ється водіїв, робітників торгівлі тощо. У таких випадках скоєні ними порушення є одночасно дисциплінарними і адміністративними.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, чле­ном якого є правопорушник (директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящим начальником. За адміністративні правопорушення стяг­нення накладаються суб'єктом функціональної влади.

По-п'яте, за дисциплінарні проступки накладаються дисциплінарні стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП це догана і звільнення. Даний перелік стягнень не вичерп­ний. Частина 2 цієї ж статті визначає, що законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть передба­чатися й інші дисциплінарні стягнення.

За адміністративні правопорушення накладаються ад­міністративні стягнення, їхній перелік (також не вичерп­ний) міститься в ст. 24 КлАП. Інші, крім перелічених у да­ній статті, адміністративні стягнення, на відміну від дис­циплінарних, можуть бути встановлені винятково законодавчими актами. Відповідно до чинного законодав­ства (ст. 15 КпАП) за адміністративне правопорушення може бути накладене дисциплінарне стягнення.


 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Коментар до Конституцій' України. — К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для ву­зов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. — М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука.М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек­цій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. — М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и про­цесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 1985.



[1] Див.: Курс советского уголовного права. — Л., 1968. —Т.1. — С. 226.

[2] Див.:Коваль Л. Відповідальність за адміністративні правопорушення. — К., 1975. —С.12.





Реферат на тему: Адміністративне правопорушення (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.