Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Адміністративна юрисдикція (реферат)

Сутність поняття адміністративної юрисдикції. Необхідність визна­чення сутності поняття «юрисдикція» випливає із наявності інших, аль­тернативних поглядів на структуру адміністративного процесу. Найпо­ширенішим з них є поділ всього масиву адміністративних проваджень на адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-регулятивні.

У першому випадку йдеться стосовно провадження у справах про ад­міністративні проступки, виконавче провадження, провадження щодо вжиття в адміністративному порядку заходів примусу, дисциплінарне провадження, провадження за скаргами і т. ін. Усі ці провадження є про­вадженнями з вирішення спору про право, їх результат — накладення стягнення і встановлення порушених правовідносин.

У другому — про провадження у справах розпорядчого, регулятивно­го характеру. Це провадження за пропозиціями і заявами, дозвільне про­вадження, реєстраційне провадження, установче провадження, кадрове провадження, адміністративно-договірне провадження і т. ін. За цих про­ваджень спір щодо права відсутній. Результатом таких проваджень є формування, реорганізація, припинення управлінських відносин.

Не може бути сумніву щодо доцільності таких класифікацій. Вини­кає лише запитання про коректність використання термінів «юрисдикційні» чи «неюрисдикційні» провадження.

Саме ця обставина змушує з'ясувати сутність поняття «адміністра­тивна юрисдикція» і його кореляцію із законодавством України.

Під «юрисдикцією» розуміється компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридичне значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридичне обов'язкові рішення.

Традиційно склалося так, що в суспільній свідомості термін «юрис­дикція» частіше ототожнюється з кримінальним судочинством, із судо­вою підвідомчістю кримінальних справ або підсудністю.

Юридичні словники, видані за часів існування СРСР, під «юрисдик­цією» розуміють установлену законом (чи іншим нормативним актом) сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати пра­вові спори і справи про правопорушення, тобто оцінювати дії фізичної особи або іншого суб'єкта права стосовно їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників.

Таким чином, на певному етапі розвитку юридичної науки поняття юрисдикції вийшло за рамки кримінально-судочинного трактування і по­ширилося на інші правові сфери, у яких вирішуються правові спори. Перш за все це сфера адміністративно-деліктного права. Орієнтуючись з цього приводу на Конституцію України (п. 22 ст. 92) слід розрізняти юрисдикцію цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-деліктну і дисциплінарну.

Подальший розвиток уявлень щодо поняття «юрисдикція» має пов'я­зуватись із законодавством України після 1990 р. Саме воно дає підстави наситити термін «юрисдикція» більш широким розумінням і визначити його як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об'єктів, структур, сфер.

У такому розумінні цей термін використано у Постанові Верховної Ради Української РСР «Про перехід у юрисдикцію Української РСР дер­жавних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташова­них на території республіки» від 6 червня 1991 р. і Положенні про поря­док переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території рес­публіки (затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 3 липня 1991 р. № 66).

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р. неодноразово користується цим терміном у значен­ні права на вирішення будь-яких питань, а не лише спорів, у морській економічній зоні.

Так, ст. 4 «Суверенні права та юрисдикція України у виключній (морській) економічній зоні України» наголошує, що Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення мор­ських наукових досліджень, захисту та збереження морського середови­ща; у ст. 11 «Юрисдикція України щодо штучних островів, установок і споруд» йдеться про юрисдикційні дії у виключній (морській) економіч­ній зоні, якими є встановлення навколо штучних островів, установок і споруд зон безпеки і здійснення у цих зонах відповідних заходів для га­рантування безпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок та споруд, встановлення митних, податкових, санітарних, імміграційних правил та інших; у ст. 13 чітко виписані регулятивна і дозвільна функції юрисдикції: «Україна, здійснюючи свою юрисдикцію, має право регулю­вати і дозволяти проводити морські наукові дослідження у своїй виключ­ній (морській) економічній зоні. Спеціально уповноважені органи Украї­ни дають свою згоду на проведення морських наукових досліджень у ви­ключній (морській) економічній зоні за умови, що ці дослідження прово­дяться лише у мирних цілях, для розширення знань про морське середо­вище на благо людства і не несуть загрози навколишньому природному середовищу».

З аналогічним змістом термін «юрисдикція» застосовано у Кодексі торговельного мореплавства України. Стаття 32 «Національна належ­ність судна. Право плавання під Державним прапором України» фіксує: «Поняття «українське судно» або «судно України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України».

Таким чином, «юрисдикцію» можно розуміти:

а) як компетентність судових органів щодо вирішення кримінальних справ;

б) як компетентність судових органів щодо вирішення не тільки кри­мінальних, а й будь-яких інших справ;

в) як компетентність будь-яких (включаючи судові) органів (посадо­вих осіб) щодо вирішення спорів про право;

г) як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об'єктів, структур, сфер.

Співвідношення вищезазначених трактувань полягає у тому, що вони розміщені за принципом «від часткового до загального». Кожна поперед­ня є часткою наступної, а остання поглинає всі інші.

Використовуючи цей підхід, можна конструювати різні види юрис­дикцій. Наприклад: юрисдикцію як компетентність щодо розгляду справ про правопорушення, за здійснення яких передбачене застосування кри­мінальних покарань, адміністративних і дисциплінарних стягнень, а та­кож вжиття примусових заходів, пов'язаних з правопорушеннями. Це юрисдикція кримінально-правова, адміністративно-деліктна, як частина адміністративно-правової і дисциплінарна (такою є компетентність у ви­рішенні адміністративних справ щодо дрібного хуліганства); юрисдикцію як компетентність щодо розгляду справ, не пов'язаних із правопорушен­нями, а також справ про правопорушення, за вчинення яких не передба­чене вжиття примусових заходів покарання. Це юрисдикція цивільно-правова й адміністративно-правова, виключаючи адміністративно-делікт­ну. Такою є компетентність у вирішенні адміністративних справ про ви­дачу ліцензій, компетентність у вирішенні в цивільному порядку справ про захист честі, достоїнства, ділової репутації (вжиття в такому разі примусового заходу є відновлювальною чи компенсаційною мірою).

Адміністративна юрисдикція (на відміну від цивільно-правової, кри­мінально-правової і дисциплінарної) поділяється на три види:

а) адміністративно-регулятивну, тобто компетентність вирішування адміністративних справ, що виникають за іншими, крім виникнення спо­ру про право і здійснення адміністративного правопорушення, підстава­ми (справи про видачу ліцензій, державну реєстрацію автотранспортних засобів тощо);

б) адміністративно-судочинну, тобто компетентність адміністратив­них судів щодо вирішення відповідних справ;

в) адміністративно-деліктну, тобто компетентність вирішення справ про адміністративні правопорушення, за здійснення яких передбачається накладення адміністративних стягнень.

У дослідженнях зазначених видів адміністративної юрисдикції спо­стерігається помітна диспропорція. Основні зусилля вчених виявилися сконцентрованими у сфері деліктної адміністративної юрисдикції. Вка­зуючи на цю диспропорцію, слід зазначити, що для її існування є відпо­відні причини. Адміністративні правопорушення належать до найпоши­ренішого виду порушень чинного законодавства. Вони вносять значну дезорганізацію в систему діючих суспільних відносин і зумовлюють не­обхідність «включення» механізму державного примусу, застосування до правопорушників стягнень. Тому і дослідження «відхилилися» у бік де­ліктної адміністративної юрисдикції, тим більше, що основні з них про­ведені вченими правоохоронної системи.

Розвиток адміністративного права на сучасному етапі, визнання важ­ливості його регулюючої ролі у процесі поглиблення реформ, подолання штучного протиставлення держави та ринку, реалізація потреби в істот­ному посиленні дієздатності держави, особливо у соціальній сфері, про­цесах, пов'язаних зі змінами соціальної структури суспільства, вимагають відповідної переорієнтації наукових досліджень, у тому числі й дослі­джень адміністративно-процесуальної сфери.

Вищезазначене дозволяє цілком обґрунтовано запропонувати, крім розглянутого попередньо, поділ адміністративних проваджень на: а) ад­міністративно-регулятивні; б) адміністративно-судочинні; в) адміністративно-деліктні.

Суб'єкти адміністративно-деліктної юрисдикції. Суб'єкти адмініст­ративно-деліктної юрисдикції — це органи (посадові особи), уповноважені державою вирішувати справи про адміністративні правопорушення (проступки).

Конституційне положення про те, що виключно законами України визначаються діяння, які належать до адміністративних правопорушень, і відповідальність за них (п. 22 ст.92 Конституції), щодо суб'єктів адмі­ністративно-деліктної юрисдикції, реалізовано в КУпАП.

У розділі III «Органи, уповноважені розглядати справи про адмініст­ративні правопорушення» (гл. 17) подано їх перелік.

Сукупність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції стано­вить єдину систему, за допомогою якої будь-які справи про адміністра­тивні правопорушення вирішуються за загальними правилами, що вста­новлені державою. Специфіка (особливості) цієї системи зумовлена різ­номаніттям адміністративних правопорушень.

Ці особливості такі:

по-перше, множинність суб'єктів, що наділені компетенцією з вирі­шення цих справ;

по-друге, швидкість реагування на правопорушення. Стаття 277 КУпАП встановлює загальний 15-денний термін від дня одержання ком­петентним органом протоколу й інших матеріалів. При цьому для окре­мих складів установлені терміни — доба, 3 дні, 5 днів, 7 днів;

по-третє, профілактична спрямованість адміністративно-деліктної юрисдикції. Згідно зі ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи в дусі додержання правових установлень і запобігання правопорушенням;

по-четверте, неоднорідність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції. Вони різняться за: а) правовою природою утворення; б) ці­лями утворення; в) структурою повноважень; г) порядком ухвалення рі­шення у справі; д) безпосередньою компетенцією.

За правовою природою утворення вони поділяються на органи:

• що стосуються сфери виконавчої влади (ст. 222 — органи внутрішніх
справ, ст. 222 — прикордонні війська, ст. 230 — органи Міністерства
праці і соціальної політики);

• що стосуються сфери судової влади (ст. 221 — суди);

• що стосуються сфери місцевого самоврядування (ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад).

За цілями утворення вони поділяються на органи:

• утворені виключно для здійснення юрисдикційних функцій (наприк­лад, ст. 218 — адміністративні комісії);

• утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій (наприклад, ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 222і — прикордонні війська, ст. 235 — військові комісаріати).

За структурою повноважень вони поділяються на органи:

• територіальної компетенції, тобто здійснюючі адміністративно-де­ліктну юрисдикцію в межах адміністративно-територіальної одиниці

(ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 218 — ад­міністративні комісії);

• галузевої компетенції, тобто здійснюючі адміністративну юрисдикцію
в межах галузі керування (ст. 222і — прикордонні війська, ст. 225 — органи морського транспорту).

За порядком ухвалення рішення у справі вони поділяються на органи:

• колегіальні, до яких за чинним КУпАП належать адміністративні ко­місії (ст. 218), виконавчі комітети селищних і сільських рад (ст. 219);

• від імені яких рішення приймають уповноважені на те посадові осо­би, до яких належать, наприклад, органи внутрішніх справ (ст. 222). За безпосередньою компетенцією органи адміністративно-деліктної

юрисдикції детерміновані законодавцем і зафіксовані у відповідних стат­тях глави 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» КУпАП.

Офіційна класифікація органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, представлена в ст. 213 кодексу. Відповідно до неї справи про адміністративні правопорушення розгляда­ються:

а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад (п. 1);

б) виконавчими комітетами селищних, сільських рад (п. 2);

в) районними, міськими судами (суддями) (п. 4);

г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та ін­шими органами (посадовими особами), уповноваженими на те (п. 5).

Таким чином, законодавець визначає головні види суб'єктів адмініст­ративно-деліктної юрисдикції.

Керуючись п. 1 цієї статті, слід враховувати, що адміністративні ко­місії утворюються: а) у районах областей, районах міст Києва і Севасто­поля згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністра­ції» від 9 квітня 1999 р. — місцевими державними адміністраціями; б) у містах, селах і селищах згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве са­моврядування в Україні» від 21 березня 1997 р. — виконкомами місцевих рад.

Характерною рисою адміністративних комісій, що відрізняє їх від усіх інших суб'єктів адміністративної юрисдикції, є їх правомочність роз­глядати будь-які справи про адміністративні правопорушення, якщо такі справи не віднесені до ведення інших органів (ст. 214 КУпАП).

Пункт 2 ст. 213 відносить до органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, виконавчі комітети селищ і сел. Види складів адміністративних правопорушень, підвідомчих цим ор­ганам, зазначені в ст. 219.

Керуючись цим пунктом ст. 213 слід пам'ятати, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 березня 1997 р., крім сільських і селищних виконавчих комітетів право розглядати справи про адміністративні правопорушення належить і міським виконавчим комітетам. Однак на практиці міські виконавчі ко­мітети справи про адміністративні правопорушення не розглядають — вони передаються для розгляду адміністративних комісій.

Ще одна важлива обставина пов'язана з адміністративною юрисдик­цією виконавчих комітетів:

—відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сільських радах, що представляють територіальні громади чисельністю до 500 жителів, виконавчий комітет може не створюватися. Рішення про це приймається відповідною територіальною громадою чи сільською радою;

— у разі прийняття такого рішення функції виконкому (крім розпо­рядження земельними і природними ресурсами) одноосібно здійснює сільський голова. Таким чином, виникають формальні підстави для одно­особового розгляду сільським головою справ про адміністративні право­порушення;

— у випадку, якщо справа підвідомча водночас виконавчому коміте­тові й адміністративній комісії, то рішення щодо безпосереднього суб'єк­та юрисдикції приймає виконавчий комітет (статті 141, 142, 152 та ін.). Постанова у справі про адміністративне правопорушення виконавчим ко­мітетом сільської, селищної ради приймається у формі рішення.

Наступний вид суб'єктів адміністративної юрисдикції згідно з п. 4 ст. 213 — районні (міські) суди (судді), їхня безпосередня компетенція у цій сфері регламентована ст. 221 КУпАП. Правові основи діяльності су­дів в Україні закріплені Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Повноваження з розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня мають судді районних і міських судів. У колегіальному складі справи про накладення адміністративних стягнень суди не розглядають. У коле­гіальному складі суди розглядають у порядку цивільного судочинства (глава 31 ГПК України) справи щодо оскарження дій органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.

До компетенції суддів законодавець відніс: а) справи, які на його думку є найскладнішими щодо кваліфікації дій правопорушника і вста­новлення його винуватості; б) справи, у яких може виникнути доціль­ність накладення суворішого адміністративного стягнення; в) усі катего­рії справ про проступки, вчинені неповнолітніми.

У наступну групу суб'єктів адміністративною юрисдикцією £п. 5 ст. 213) зведені органи зі сфери функціонування виконавчої влади, їх адміністративно-юрисдикційна компетенція закріплена в статтях КУпАП, кожна з яких присвячена конкретному суб'єктові. Примітко, що законо­давець не дає їх вичерпного переліку. Це зумовлено динамізмом усієї системи суб'єктів адміністративної юрисдикції, необхідністю оперативно й адекватно реагувати на зміни в суспільному і державному житті.

Особливості адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ. Адміністративно-деліктна юрисдикція органів внутрішніх справ регла­ментована ст. 222 КУпАП. Відповідно до неї вони розглядають адмініст­ративні справи щодо таких 9 видів правопорушень:

—порушення громадського порядку;

—порушення правил про валютні операції;

—порушення правил паспортної системи;

—правил перебування в Україні та транзитного проїзду через тери­торію України іноземців і осіб без громадянства;

—правил дорожнього руху;

—правил, що забезпечують безпеку руху транспорту;

—правил користування засобами транспорту;

—правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті;

—незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших па­ливно-мастильних матеріалів.

У КУпАП вони визначені в 114 складах і розміщені у 62 статтях (6 з 11 глав Особливої частини):

глава 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення» — 1 склад;

глава 9 «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил» — 2 склади;

глава 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» — 70 складів;

глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громад­ського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій ді­яльності» — 4 склади;

глава 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громад­ський порядок і громадську безпеку» — 9 складів;

глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на вста­новлений порядок управління» — 28 складів.

Право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів внутрішніх справ (міліції) надано посадовим особам цих органів, що зведені законодавцем у 8 груп:

—начальники органів внутрішніх справ і їх заступники;

—начальники чи заступники начальників відділів (управлінь) внут­рішніх справ;

—начальники лінійних пунктів міліції;

—працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням пра­вил з охорони порядку та безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 109), а також правил користування засобами залізничного транспорту (ст. 110);

—начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті та інших органів внутрішніх справ, прирівняних до район­них і міських відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відді­лень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;

—дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

—начальники чи заступники начальників відділень (відділів, управ­лінь, Головного управління) ДАІ, дорожньої міліції, командири чи за­ступники командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби;

—працівники Державної автомобільної інспекції, що мають спеціаль­ні звання.

Справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі органам внутрішніх справ (міліції), крім справ про порушення правил дорожньо­го руху й пошкодження доріг, залізничних переїздів та інших дорожніх споруд, від імені цих органів розглядають у повному обсязі начальники чи заступники начальників територіальних відділів (управлінь) внутріш­ніх справ.

У деяких випадках, поряд з ними й у межах наданих повноважень, справи про адміністративні правопорушення можуть розглядати й інші посадові особи органів внутрішніх справ.

Зокрема, справи про порушення правил з охорони порядку та безпеки руху на залізничному, морському і річковому транспорті (частини 1—4 ст. 109, ч. З ст. 114 і ст. 116), правил користування засобами зазначених видів транспорту (ст. 110, ч. 1 ст. 115 і ч 2 ст. 117), правил безпеки по­льотів (ст. 111), правил перевезення небезпечних речовин і предметів на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті (частини 1—3 ст. 133), про безквитковий політ пасажира (ч. 2 ст. 135) можуть роз­глядати також начальники лінійних пунктів міліції. При цьому розмір штрафу, що накладається начальниками лінійних пунктів міліції, не мо­же перевищувати чотирьох неоподатковуваних податком мінімумів дохо­дів громадян.

Справи про викидання сміття й інших предметів з вікон і дверей ва­гонів потягів, про перехід через залізничні колії у невстановлених місцях (ч. З ст. 109), про порушення правил користування засобами залізнично­го транспорту (ст. ПО) розглядають також інші працівники міліції, на яких покладений нагляд за додержанням відповідних правил

Начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівняних до територіаль­них відділів (управлінь) внутрішніх справ, а також начальники відділень міліції мають право, поряд з начальниками територіальних органів внутрішніх справ, розглядати справи про незаконне придбання чи збережен­ня наркотичних засобів у невеликих розмірах або вживання наркотичних засобів без призначення лікаря (ч. І ст. 44), виготовлення, збереження самогону й апаратів для його вироблення (ст. 176), придбання самогону й інших міцних спиртних напоїв домашнього виробництва (ст. 177), роз-пиття спиртних напоїв у громадських місцях і появу в громадських міс­цях у п'яному вигляді (ст. 178).

Повноваження посадових осіб ДАТ визначаються пунктами 2 і З ст. 222. Вони розглядають справи про адміністративні проступки, пов'я­зані з порушенням правил дорожнього руху, а також деякі інші (наприк­лад, самовільне використання транспортних засобів чи механізмів, збере­ження транспортних засобів у невстановлених місцях — ст. 132). Це справи про перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, недодержання вимог дорожніх знаків, порушення правил перевезення людей, проїзду перехресть (ст.122), про невиконання водієм вимог пра­цівника міліції щодо зупинки транспортного засобу, залишення місця до­рожньо-транспортної події (ст. 122), участь водіїв мотоциклів, інших транспортних засобів у груповому пересуванні (ст. 122), порушення во­діями правил проїзду залізничних переїздів (ст. 123), порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних за­собів, вантажів, доріг, дорожніх споруд, іншого майна (ст. 124), керуван­ня транспортними засобами особами, які не мають прав на керування (ст. 126), порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедис­тами, водіями та іншими особами, що створили аварійну обстановку (ст. 127), керування транспортними засобами у стані сп'яніння (ст. 130), використання водіями транспортних засобів у корисливих цілях (ч. 1 ст. 132).

За відсутності у відділі внутрішніх справ відділення (відділу) ДАІ за­значені справи розглядаються начальником або заступником начальника відділу внутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участь представники трудових колективів і громадських організацій.

Деякі категорії справ перебувають у подвійній юрисдикції: підвідомчі водночас міліції та суду. Це, зокрема, справи про незаконне виробництво, придбання, збереження, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ч. І ст. 44); справи про третє протягом року розлиття спиртних напоїв у гро­мадських місцях чи появу в цих місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178); дрібне хуліганство (ст. 173).

Таке положення дає право посадовим особам органів внутрішніх справ направляти відповідні справи до суду, якщо вони прийдуть до вис­новку, що застосування до порушника штрафу — міра недостатня.





Реферат на тему: Адміністративна юрисдикція (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.