Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Сутність і поняття політичних партій. Партійні системи та їх типологія. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Укра (реферат)



План

1. Сутність і поняття політичних партій.

2. Партійні системи та їх типологія.

3. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Україні.


 

1. Сутність і поняття політичних партій

Ставлення до такого суспільного явища як партія протягом історії змінювалось від позитивного до негатичного і навпаки, і навіть сьогодні не дивлячись на наявність значної літератури, присвячної партіям, єдності в розумінні їх сутності немає.

Найбільш поширеними є такі підходи:

1. Класовий. Становлення партії пов'язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. (Маркс, Енгельс, Ленін). Сьогодні цей підхід зустрічає найбільше критики.

2. Ідеологічний. Ставлення партій пов'язується з виділенням груп, заснованих не стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж ідею.

3. Інституційний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави. (Дюверже).

4. Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов'язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує в сучасній ідеології.

Загалом політичну партію можна визначити як добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Ознаки політичних партій:

1. наявність певної ідеології;

2. певна тривалість існування у часі;

3. наявність організаційної структури;

4. прагення влади;

5. пошук підтримки у народу.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

1. вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

2. бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

3. Члени партії:

Ø активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;

Ø пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;

Ø соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

Інколи виділяють, крім цього, ідеологів партії. Крім того, істотну роль у визначенні політичного впливу партії відіграють: симпатики і меценати.

Основна мета діяльності політичної партії - здобути політичну владу в державі та реалізувати свої програмні цілі: економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні, за допомогою законодвачої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) дільність, виробляючи стратегію і тактику своєї поведінки на різних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Значущість партій для політичного життя розкривається у функціях, які вони виконують стосовно суспільства і держави:

1. артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення, та агрегація інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;

2. представництво зазначених інтересів в державної влади та місцевого самоврядування;

3. активна політична діяльність для реалізації та захисту цих інтересів, в тому числі завоювання влади;

4. активізація та інтеграція великих суспільних верств (включення у політичну систему, примирення з існуючим ладом, соціальний конформізм окремої особистості, примирення конфліктуючих соціальних класів) з метою згладити соціальні суперечності, не допустити розвитку конфліктів до точки вибуху всієї політичної системи суспільства;

5. політична соціалізація.

6. формування суспільної думки;

7. розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;

8. політичне рекрутування — підбір і висунення кадрів як для самої партії, так і для інших організацій, що входять в політичнй систему, в тому числі для державних органів;

9. мобілізація виборців на виборах;

10.здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади.

Світ партій багатогранний, вони відрізняються не тільки назвами, але й більш суттєвими ознаками, що дозволяє виділити різні їх типи. Залежно від соціальної бази розрізняють:

партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні);

партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;

партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;

корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси (окремих верств бізнесу, робітничого класу тощо). Загальною тенденцією розвитку партій є розмивання моносередовищних партій і перетворення їх або в універсальні, або в більш вузькі, корпоративні.

Відомі й інші типології політичних партій, найпопулярніша з них була розроблена М.Дюверже, який звернув увагу на особливості інфраструктури партії і характер членства. Значною мірою спираючись на його порівняльний аналіз партій, політологи виділяють такі їх типи:

Прямі і непрямі партії. У перших (більшість соціалістичних і комуністичних партій) індивід безпосередньо пов'язаний з партійною спільнотою, платить внески, бере участь у зборах місцевої організації У других (британські лейбористи) індивід входить у партію як учасник іншої організації (профспілки, кооперативу).

Партії зі слабкою і сильною структурою. Статути перших партій не регламентують принципи реалізації первинних осередків і способи їх інтеграції (більшість консервативних партій). В іншому випадку - структура базових елементів чітко регламентована. За цим принципом побудовано більшість соціалістичних, комуністичних, християнсько-демократичних партій. Централізм і жорсткість структури часто є причиною олігархізації партії, зміцнення панування вождів над рядовими членами партії.

Централізовані і децентралізовані. У централізованих партіях всі рішення приймаються центральним керівництвом, компетенція низових організацій суттєво обмежена (британська Консервативна партія), децентралізовані партії, навпаки, передбачають більш широкі повноваження місцевих організацій і навіть допускають наявність фракцій у власних рядах. Високий рівень децентралізації характерний і для демократів, і для республіканців у США. Для них притаманне більш терпиме ставлення до прояву різних поглядів у своїх рядах, а регіональні організації незалежні від національних партійних комітетів при організації виборів членів Конгресу.

"М'які" і "жорсткі" партії. Подібна типологія відноситься до парламентських партій і характеризує, наскільки депутат може діяти незалежно від партійної парламентської фракції, наприклад, демократи і республіканці в Конгресі США можуть голосувати на власний розсуд. Американський президент не завжди може бути впевненим, що за його програми члени його партії, котрі засідають у Конгресі, будуть голосувати як один. Консервативна партія Великобританії "Єдність" і Народна партія Росії, навпаки, - приклад "жорстких" партій, які вимагають дотримання дисципліни голосування.


 

2. Партійні системи та їх типологія

Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий термін, поняття „система” вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі.

В стосунку до суспільства поняття „система” став використовувати Патерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всього суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему: 1) як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів; 2) як частину більшого за обсягом поняття — суспільство. Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті „системи, зануреної в середовище". Щоб вижити, система повинна мати здатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатність забезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогою спеціальних механізмів на імпульси.

Функціональний підхід. Порівнюючи різні політичні системи, Алмонд виділяє їх основні функції, без яких не можливо забезпечити їх ефективний соціальний розвиток. Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

Алмонд і Пауел доходять висновку, що політична система повинна виконувати такі функції:

1. функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;

2. функцію внутрішньополітичної сфери;

3. функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.

Комунікативний підхід. (К.Дойч)

Такий підхід розробляється в політології у зв'язку з встановленням інформаційної цивілізації. Під політикою Дойч розумів процес управління і координації зусиль людей для досягнення поставлених цілій. Цілі досягаються і коректуються на основі інформації про положення суспільства і його відношення до поставлених цілей, про результати попередніх дій, про відстань до цілі.

Політичні рішення, за Дойчем, приймаються на основі двох потоків інформації: зовнішнього і внутрішнього. Політичне управління вчений порівнює з пілотажем: визначення курсу тут відбувається на основі інформації про рух об'єкта в минулому і місце розташування в теперішньому, а також по відношенню до поставленої цілі.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

Політична система — це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил.

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію.

1. залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

· тоталітарні;

· авторитарні;

· демократичні.

2. за характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

· відкриті системи;

· закриті системи.

Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соц.табору.

3. в історичному аналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:

§ рабовласницькі;

§ феодальні;

§ капіталістичні;

§ командно-адміністративні.

4. досить поширене виділення традиційниx (доіндустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерне нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступають більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

5. виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себе елементи модернізованої системи, що народжується, та елементи старої системи, (політична система України).

6. залежно від структурної диференціації і секулярності:

а. примітивні. Тут переважає „парафіяльна" культура, спостерігається мінімум структурної диференціації;

б. традиційні системи характеризуються слабкою диференціацією політичних структур і культурою підпорядкування. Підкорюючись владі, людина чекає від неї благ, гарантій,

с. сучасні системи є ще більше диференційованими в структурному плані, в них функціонує культура участі у політиці.

7. за характером цінностей:

· англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

· континентально-європейська характеризується взаємодією політичних субкультур з модернізованими інститутами;

· доіндустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;

· тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу.

Загальні закономірності, які притаманні всім системам, в тому числі і політичній:

1. закономірності ваги і маятника. З одного боку, політична система перебуває в постійному русі, у зв'язку зі змінами внутрішніх і зовнішніх чинників її функціонування. З іншого - для її нормального розвитку і функціонування необхідна певна врівноваженість усіх підсистем. За наявності впливу на неї динамічних чинників, система прагне досягнення стану оптимальної рівноваги, який би забезпечував нормальне виконання системою її функцій.

Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь-яка система виведена зі стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. При чому наскільки значним буде відхилення в один бік, настільки — і в протилежний.

2. Самозбереження системи. Політична система прагне до стабільного функціонування, збалансованості.

3. Кореляціний зв'язок між компонентами, за якого зміни в одних із них призводять до зміни в інших.

4. Політична система активно впливає на компоненти, що її складають, і прагне перетворити їх відповідно до власної природи.

Політичній системі притаманні і власне політичні закономірності — об'єктивні зв'язки, які складаються у процесі функціонування політичної влади. Ці закономірності опосередковуються людською діяльністю і водночас існують об'єктивно, незалежно від визнання чи заперечення їх людьми.

До них належать: змістом і метою діяльності будь-якого політичного лідера є здобуття та утримання політичної влади; відносини в системі політичної влади визначають решту відносин у політичній системі суспільства; будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальна природа та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством; політична влада практично завжди і всюди має політичну опозицію (відкриту або нелегальну) та ін.


 

3. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Україні.

Перехід до демократії неможливий без створення ефективних політичних інститутів, зокрема партій та формування партійної системи. Бажаним результатом демократичного переходу є консолідація демократії. Важливою складовою цього процесу є консолідація політичних партій. Основні стратегічні інновації щодо формальних основ і принципів функціонуванння політичних партій в перехідний період уже впроваджені. Вони набувають тактичного значення та вимагають закріплення і загальносуспільного визнання демократичних принципів функціонування політичних партій, що можна визначити як процес консолідації останніх. Консолідація політичних партій – це також формування у політичних партій здатності до саморозвитку, що передбачає постійне удосконалення і є рухом до ідеалу демократії.

Важливим аспектом демократизації суспільного життя в Україні є розвиток багатопартійності. Процес виникнення політичних партій почався на рубежі 90-х років. Саме через громадські рухи і партії до активної державотворчої діяльності залучилися значні прошарки населення, які зробили істотний внесок у формування засад демократії.

Але становлення політичних партій і громадських рухів проходить в екстремальних умовах. Поглиблення економічної кризи, крах суспільних ідеалів спричинять стрімке зростання соціальної напруженості, девальвують в очах значної частини населення демократичні цінності.

Усунення з політичної арени КПРС, заперечення комуністичної ідеології ще недавно уявлялося багатьом остаточним прощанням з минулим, кроком у "світове співтовариство". Але монополія на владу змінилася владою монополій. Замість єдиної ідеології, що виконувала державницько-охоронні функції, з'явилось безліч нових теорій і доктрин, що претендують на універсальність.

Поряд з іншими факторами це на певному етапі призвело, як свідчать проведені дослідження, до певної деполітизації суспільства. Більшість населення відчуває байдужість до політики і політиків. Склалася досить парадоксальна ситуація, коли тільки зареєстрованих політичних партій в Україні нараховується 31, але жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Серед головних причин цього явища слід виділити:

1) наявність старої соціальної структури, яка все ще знаходиться у стані незавершеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викристалізувалися перш за все через недостатні економічні мотиви і стимули їх консолідації;

2) певну алергію до самого терміну "партія" як важкої спадщини багаторічного монопольного панування КПРС;

3) зневіру багатьох громадян взагалі у демократичних інститутах як наслідок стрімкого зниження рівня життя і зумовленого цим зубожіння більшості населення;

4) відсутність у нашому суспільстві сталих політичних традицій функціонування механізмів плюралістичної демократії;

5) доктринальний характер більшості існуючих політичних партій, які намагаються не стільки зрозуміти і врахувати особливості посттоталітарного суспільства, скільки нав'язати йому нову модель (доктрину) соціального розвитку.

Тому справжня багатопартійність в Україні ще не сформувалась. До цього часу основою існування політичних партій і громадських рухів є здебільшого ідеологічні посилання та відмінності окремих осіб і груп у світогляді, а також потреба у груповому спілкуванні, прагнення виразити особисте невдоволення тощо.


Список використаної літератури:

1. Брегеда А.Ю. – Основи політології- К., КНЕУ 2000р.

2. Гавриленко А. – "Що об´єднує лівих і правих” – Вечірній Київ- 3 березня – 1999р.

3. Майборода С.О. – "Політичний простір України” – Вітчизна - №1-2 – 1998р.

4. Коментар до Конституції України – К., 1998р.

5. http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/bibliogr/party.htm



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Сутність і поняття політичних партій. Партійні системи та їх типологія. Становлення та тенденції розвитку політичних партій в Укра (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно