Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Продовольча безпека та роль зовнішньополітичних ресурсів у сталому розвитку України (реферат)

Зміст

1. Україна і сталий розвиток

2. Роль зовнішньополітичних ресурсів у забезпеченні сталого розвитку України

3. Продовольча безпека України та її сталий розвиток

Використана література

1. Україна і сталий розвиток

Концепція сталого розвитку (sustainable development) визнана ООН як основний напрям розвитку людської цивілізації на XXI століття, якому немає альтернативи. На сьогодні це чи не єдина загальносприйнята більшістю держав світу форма відповіді людства на виклики глобальних проблем. У формулюванні ООН, сталий розвиток - це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх власних потреб. Перехід до сталого розвитку слід розглядати як глобальний процес принципової зміни стосунків людини і природи, в якому кожна країна повинна скоординувати з усім світовим співтовариством заходи, вжиті в напрямку реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі.

Генеральна Асамблея ООН, як відомо, заснувала в 1992 році Комісію зі сталого розвитку, за підсумками роботи якої згодом були прийняті важливі рішення. В 1996 році Комісією були опубліковані індикатори сталого розвитку, за допомогою яких держави зможуть визначити рівень свого розвитку і приступити до поетапного вирішення проблем, що перешкоджають переходу до сталого розвитку. Під час саміту Всесвітнього економічного форуму в Давосі в 2001 році був презентований Індекс (ІЕС) країн, що дозволяє оцінити прогрес на шляху до сталого розвитку за допомогою 22 комплексних індикаторів, які разом охоплюють 67 різноманітних параметрів. На 11-й сесії ООН у м. Нью-Йорк (2003 р.) прийнято тематичну програму заходів для забезпечення сталого розвитку на період до 2017 року, яка базується на дворічних «циклах виконання» окремих завдань.

В даний час тільки в рамках ООН розроблено універсальний механізм узгодження рішень держав, що входять до складу організації, який має бути використаним для переходу до сталого розвитку. Його основу на національному рівні складають: науково обгрунтована екологічна, соціальна й економічна політика, демократичні інститути і цінності, що відповідають потребам людей, правопорядок, заходи для боротьби з корупцією, вирішення гендерного питання і створення сприятливих умов для інвестицій.

В умовах глобалізації, вирішальне значення у визначенні успіху національних зусиль країн, що розвиваються, мають зовнішні фактори. Розрив між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, вказує на необхідність динамічних та сприятливих міжнародних економічних умов, що забезпечують міжнародне співробітництво, особливо в галузі фінансів, передачі технологій, заборгованості і торгівлі, а також повну і активну участь країн, що розвиваються, у процесі прийняття рішень на глобальному рівні, що є необхідним для збереження і розвитку імпульсу глобального прогресу в напрямку до сталого розвитку.

Перші кроки та завдання України в процесі переходу до сталого розвитку визначено більше десяти років тому, шляхом поступового напрацювання внутрішньодержавних правових актів, спрямованих на підтримку міжнародних рішень і програм, однак проблема в практичній площині їх реалізації, переході кількісних показників у якісні, темпах імплементації ідеї сталого розвитку. Так, Основний закон визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу в якій серед інших прав кожен має право на працю, підприємницьку діяльність, соціальний захист, достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, безпечне для життя і здоров'я довкілля та ін. Концепція переходу України до сталого розвитку визначає мету, завдання та навіть передбачає етапи переходу до сталого розвитку. На різних (чотирьох) етапах переходу до сталого розвитку усі дії із забезпечення виконання завдань передбачається здійснювати скоординованими спільними зусиллями на державному, регіональному та місцевому рівнях, за активної участі наукових, освітніх, виробничих, фінансових, політичних та інших структур громадськості. Схвалена у грудні 1999 року Верховною Радою Концепція сталого розвитку населених пунктів ставить за мету створення умов для сталого розвитку поселень держави на 15-20 років і є основою для розроблення відповідних нормативно-правових актів та програм соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечення у цій сфері скоординованої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У квітні 2008 року Мінприроди розроблено проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року. Визначаючи мету, принципи, цілі, інструменти та механізми реалізації Національної екологічної політики, Стратегія передбачає запровадження підходів концепції сталого розвитку, враховує сучасний стан навколишнього природного середовища, рівень розвитку економіки та соціальної сфери, технологій суспільної свідомості, екологічної освіченості населення, необхідність удосконалення системи доступу до природних ресурсів, розподілу одержаних від їх експлуатації витрат і доходів між різними верствами населення. Серед важливих нормативно-правових актів регіонального значення варто згадати Протокол про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття до Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, підписаної у м. Києві 22 травня 2003 року, поданий Кабінетом Міністрів на ратифікацію до Верховної Ради України.

В короткостроковій перспективі, відмічають експерти ще у 2006 році, стратегічною метою сталого розвитку України повинне бути подолання економічної та структурної кризи, що розвинулись в період переходу до ринкової економіки та демократичного громадянського суспільства. Для досягнення сталого розвитку є необхідним комплексний підхід:

1) екологічна безпека: стратегічна мета - збереження і відновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього середовища, зниження викидів шкідливих речовин тощо;

2) економічна стабільність: метою є створення соціально й екологічно ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя громадян, конкурентоздатність продукції. Важливою цільовою настановою повинно стати забезпечення економічного розвитку переважно на вже освоєних територіях;

3) соціальне благополуччя: основною метою є збільшення середньої тривалості життя населення, планування родини та раціоналізація особистого споживання, поліпшення середовища існування людини, розвиток його соціальної активності. Забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги, соціальний захист уразливих груп населення.

В довгостроковій перспективі акценти розвитку будуть зміщуватися з економічних на еколого-соціальні та з матеріальних на духовно-моральні й інформаційні. Почне формуватися нове суспільство, що є першим етапом становлення ноосфери, думки про яку висловлював В.І. Вернадський. Україна є однією з найбільш підготовлених країн світу, яка б могла бути в лавах світових лідерів людського розвитку на новій інтелектуально-інноваційній основі, відмічають авторитетні дослідники. При цьому, йдеться, звичайно, не тільки про економічний ріст, а й про соціальний і культурний розвиток, зміцнення громадянського суспільства, демократії, повернення людських прав і свобод. Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, відмічається у посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки», прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню. Серед стратегічних пріоритетів розвитку визначені створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальна переорієнтація економічної політики тощо.

Разом з тим, промислове зростання в державі залишається низьким і створює загрозу самодостатнього зростання важких галузей, зокрема застарілої гірничо- металургійної галузі ( близько 50% виробництв з виплавки сталі в Україні використовують архаїчний мартенівський процес, винайдений майже 150 років тому ще у 1860-х роках, тоді як у середньому в світі - лише 20% виробництв, а в ЄС, США і Японії мартенівське виробництво не використовується взагалі). Спад промислового виробництва в період кризи призвів до зменшення шкідливих викидів, але це лише крапля в морі, адже не всі підприємства з 25 потужних заводів-за- бруднювачів поспішають вдаватись до природоохоронних заходів. За підсумками другого дня переговорів на Конференції ООН з питань зміни клімату в Копенгагені у грудні 2009 року, Україна була удостоєна одразу двох нагород «Динозавр дня» (перше та третє місце у рейтингу Сторін Конференції, що чинять найбільше перешкод для досягнення домовленостей про скорочення викидів парникових газів), а Київ, серед 30 європейських міст, виявився на останній позиції за екологічними показниками (якість води і грунтів, засилля транспорту на дорогах і кількість викидів, а також байдужість влади до всіх цих питань). Така ситуація, відмічають експерти, пов'язана не лише з фінансуванням культурологічних і екологічних програм за залишковим принципом, а й з необхідністю зміни психології людей, їх ставлення до природи. Ми втратили знання про природу. Ми втратили те велике природошанування, яке було притаманне українській культурі. Українців найбільше непокоїть низький рівень зарплат та пенсій, зростання рівня безробіття й цін, а екологічні проблеми не є найгострішими. За даними опитування, екологічна ситуація турбує 14% населення, а минулого року цей показник сягав майже 20%.

Охорона довкілля тісно пов'язана з соціальною і демографічною ситуацією, відмічає президент Інституту сталого розвитку України ім. В.І. Вернадського Ю. Щербак. Соціальна деградація і озлидніння суспільства призводить до деградації довкілля. І навпаки. Керівництву країни треба визнати сумну істину щодо того, що Україна стала брудною країною - чи не найбруднішою в Європі не лише в політиці. Міф про чистоплотність українців упав у нас на очах. То ж перше гасло сталого розвитку для України - очищення. Без реформи ЖКГ та співпраці з великим бізнесом втілити в життя це гасло не можливо.

Будівля сталого розвитку, відмічає автор - це складно збалансована конструкція, що тримається на кількох колонах. Крім традиційно визнаних у ній економічної, соціальної та екологічної складових, важливу роль, особливо стосовно України, відіграє соціо-політична ситуація. Досить згадати коротку історію незалежної України з її трьома президентами і чотирнадцятьма урядами, які борсалися у вирі сьогоденних проблем і не мали можливості зазирнути в майбутнє, щоб зрозуміти, наскільки нестабільною є державно-політична пострадянська система, яка не вийшла за межі парадигми індустріального суспільства.

За таких умов комплексна програма імплементації на національному рівні рішень, прийнятих на саміті сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002), затверджена Кабінетом Міністрів України в 2003 р., стала черговою невиконаною відпискою. Такі декоративні утворення, як Національна рада сталого розвитку при Президенті України і Національна комісія сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України або взагалі не скликалися, або були обмежені консультативними функціями.

Про який сталий розвиток можна говорити в країні, де ведеться шалена і безпринципна боротьба за владу (тобто розкрадання загальнонаціональних ресурсів), де перманентні міжпартійні (міжкланові) та міжособистісні конфлікти в керівництві перетворили Україну на посміховисько Європи. Країна, яка дозволяє нестримно збагачуватись вузькій групі олігархів, тримаючи на грані зубожіння більшість трудового народу, порушує один з фундаментальних законів сталого розвитку - гармонізацію соціальних стандартів та економічних показників.

Роль влади вбачається автором вже сьогодні в розробці надзвичайної державної програми підготовки України до життя і роботи в умовах глобального потепління, опустелювання, підняття рівня Світового Океану, пошуку відповіді на запитання що робити з сільським господарством у посушливих районах, як врятувати життя літніх людей, і як допомагати дітям пережити спеку, як створити потрібну для існування людей інфраструктуру і як уникнути нашестя мільйонів екологічних біженців.

Погоджуючись з позицією автора, відмітимо, що результати переходу України до сталого розвитку залежать не лише від політичної волі влади, стабільності її функціонування, а й наявності політичного базису стійкого розвитку в державі. В даному випадку, звичайно, мова іде виключно про демократичну політичну систему як таку, що здатна в межах концепції забезпечити систему відносин в яких людина виступала б їх суб'єктом а не об'єктом. Як і в більшості країн так званих молодих демократій, демократичні цінності й інститути перебувають у стані формування, до того ж під впливом не простих глобальних тенденцій. Для зміцнення соціальної складової стійкого розвитку політичній еліті нашого суспільства необхідно подбати про зміцнення історико-культурних традицій Сходу і Заходу держави, вироблення політики об'єднання нації і збереження цінностей поколінь, справедливого розподілу матеріальних благ, створити більш ефективну систему прийняття рішень по забезпеченню життєдіяльності населення, їх реалізації та контролю виконання. На жаль мізерним у цьому питанні є значення політичних партій та рухів. Усі програми й маніфести політичних партій містять популістські обіцянки виборцям, але не пропонують, а відтак і не відстоюють стратегічних програм майбутнього України, її постіндустріального розвитку за рахунок на- укоємних, заснованих на знаннях енерго- і ресурсозберігаючих технологій.

Важлива роль в реалізації стратегічних завдань переходу до сталого розвитку відведена громадянському суспільству, оскільки це є справа всіх і кожного. Вже накопичено хоча і не значний, але власний досвід сталого розвитку, який необхідно зберігати і примножувати. Поступово в українському суспільстві формується, особливо серед молоді, потреба в політиці, що органічно поєднає прагнення політичної і економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної безпеки. Підтвердженням цьому є форум в знак підтримки міжнародного саміту в Копенгагені (2009) за участю найбільших неурядових організацій України та світу, а також представників бізнес сектору під назвою «Молодь для суспільства», який відбувся 9 грудня 2009 року у Донецьку за ініціативи міжнародної молодіжної асоціації «AIESEC Україна». Світова практика показує, відмічають учасники форуму, що об'єднавшись, суспільство в силі розвивати, контролювати та вимагати змін не тільки від бізнес сектору, але й від уряду. Це зустріч спрямована на надання освіти, підняття та вирішення актуальних проблем, які вже дав- но нависли горою над українським народом, а саме: екологія, енергозбереження, здоров'я нації, соціальна відповідальність громадян. Після проведення форуму спільно з учасниками зустрічі очікується реалізація 14 екологічних проектів у всіх куточках України.

В оцінці значимості складових сталого розвитку (економічна, екологічна, соціальна) не варто надавати пріоритету якійсь одній із них. Ці складові комплексно взаємопов'язані і є повноцінними при їх одночасному запровадженні і розвитку. Економічна складова поєднує в собі лише окремий блок проблем і практик. Країни світу мають загальну мету визначену концепцією, але кожна з них має свій шлях пошуку і реалізації схвалених завдань, оптимізації дії принципів. Європейська модель «еко-соціальної ринкової економіки», що нині висувається майже в кожній програмі консервативних, соціал-демократичних і ліберальних партій країн ЄС, є сучасною європейською реалізацією концепції сталого розвитку і може служити як стратегічний орієнтир для України. Ця доктрина була офіційно закріплена ЄС у 2001 році з прийняттям «Стратегії сталого розвитку Європейського Союзу», що визначає загальний вектор змін на рівні політики і законодавства як ЄС в цілому, так і його країн-членів.

Еко-соціальна ринкова економіка і сталий розвиток суспільства грунтується на трьох підмурках - це органічне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості та ресурсно-екологічної збалансованості. Економічне зростання, що відбувається без врахування екологічних чинників, не може бути сталим і тривким в довгостроковій перспективі. Так само неприйнятною є охорона довкілля, що готова нехтувати інтересами людей і приносити в жертву задоволення базових людських потреб (це, на жаль, властиво для багатьох екологічних рухів та партій зелених). Масштабні ж соціальні проекти, яким бракує надійного економічного механізму створення суспільного багатства, як засвідчив історичний досвід побудови комунізму, також зрештою приречені на невдачу.

Для України, яка перебуває в пошуку свого шляху, справедливо відмічає М. Згуровський, дуже важливо не припуститися принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше віддати перевагу успішному «шаблону», зокрема зовні привабливому економічному розвитку, без урахування в єдиній, цілісній моделі екологічної та соціальної сфер. Тим більше що втілення концепції сталого розвитку не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, натомість вимагатиме напруженої роботи й консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених та всього прогресивного населення України.

Порівняно високі результати на шляху втілення концепції сталого розвитку передовими країнами пояснюються практикою поєднання таких важливих факторів розвитку економіки, як рівень та якість інновацій, пріоритетна підтримка досліджень, значні іноземні інвестиції, з досконалим законодавством країн у сфері оподаткування бізнесу та високих технологій, ефективним захистом приватної власності, і особливо інтелектуальної, низьким рівнем корупції, орієнтацією політики країн на створення економік за моделлю «добробуту для всіх» замість моделі «байдужості до стихійного ринку». Найяскравіше цю стратегію розвитку демонструють Фінляндія, Данія, Ісландія, Швеція.

Країни-лідери мають порівняно непогані природні ресурси, невисоку щільність населення, вони досягли хороших успіхів в організації комплексних природоохоронних заходів. Суттєво, що країни «великої вісімки», за винятком Канади, не належать до світових лідерів за станом охорони навколишнього середовища.. Рівень економічного розвитку країн, виражений в обсягах ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, також не обов'язково гарантує кращий стан їх навколишнього середовища. За винятком Японії, країни «великої вісімки» не входять до десятки лідерів за індексом соціального розвитку, за винятком Канади ці країни не входять до десятки кращих за індексом сталого розвитку. Але від початку 90-х років минулого століття країни лідери активно розбудовували у себе модель «екологічної економіки» та «економіки знань». Вони почали масово виробляти нові знання, «екосистемні» товари і послуги, а через декілька років ввели до своєї стратегії ще один продуктивний фактор розвитку - соціальний капітал. Тому на сьогодні це країни з добре гармонізованими складовими сталого розвитку: економічною, екологічною і соціальною. Вони найбільшою мірою наблизилися до моделі розумного (Smart) суспільства, що є вищою формою розвитку суспільства, заснованого на знаннях.

Принципово важливим є те, що Україна досі перебуває у стані дискусії з приводу своєї національної ідентичності, вона ще не визначилася з політикою і стратегією власного розвитку і процес цей затягнувся в державі на роки. За 18 років свого існування новітня Українська держава остаточно ще не визначила координати свого перебування і напряму руху, вкотре стоїть перед вибором куди іти. Це знову прозвучало на парламентських слуханнях «Про національну ідентичність в Україні в умовах глобалізаційних викликів: проблеми та шляхи збереження», яка відбулася у грудні 2009 року. За таких умов, вважає авторитетний вчений, найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дадуть бажаних результатів, оскільки ці реформи є похідними від головного - політичного визначення шляхів розвитку держави. Напевно, російська модель і модель ЄЕП (як визначальна) буде мало перспективною для України. Насамперед тому, що ця модель переважно визначатиметься ресурсо-орієнтованим і ресурсо-енерговитрат- ним характером економіки Росії і меншою мірою - інноваційним, європейським. Тому в ЄЕП успішними можуть бути економіки ряду країн СНД, багатих на ресурси і об'єктивно не зацікавлених у пріоритетному розвитку соціального (людського) капіталу. Україна ж у такому альянсі буде позбавлена можливості активно використовувати саме цей, найважливіший для неї капітал для власного розвитку.

Копіювання моделі ліберального капіталізму, що домінує у країнах «великої вісімки» і деяких країнах Південно-Східної Азії, також є неперспективним. Хоча ці країни і намагаються швидко адаптуватися до глобальних змін, але їм не під силу подолати головну ваду зазначеної моделі. Вона полягає в безумовній мак- симізації прибутків на користь обмеженої соціальної групи «господарів життя», а це, у свою чергу, призводить до виснаження природних та соціальних ресурсів, на яких грунтується добробут і гуманітарний розвиток людей, а також виживання біологічних видів.

Складна цивілізаційна архітектура сучасної України є не лише чинником, що ускладнює походження процесів консолідації і національно-культурного поступу, а й надає можливості для пошуку адекватних відповідей-відгуків на духовні, економічні, екологічні та політичні виклики, які поставила перед людством епоха глобалізації з її домінантами споживницького світовідношення, уніфікацією культурного простору, плюралізму і конформізму як ідеологічних настанов і са- моцінностей. Важливе місце у розвитку сучасного суспільства і держави, як засвідчує політична практика, належить цінностям, як світоглядному підгрунтю культури. Не дивлячись на формальне сприйняття концепції сталого розвитку на рівні світової спільноти, напрацювання певних нормативно-правових актів на національному рівні, ідея сталого розвитку не набула ціннісних характеристик у суспільній свідомості громадян, не стала домінантою складовою їх соціальної культури. То ж спіх переходу України до сталого розвитку значною мірою буде залежати від вирішення проблем локального характеру, серед яких чи не найважливішою є формування парадигми сталого розвитку через призму ціннісних характеристик.

2. Роль зовнішньополітичних ресурсів у забезпеченні сталого розвитку України

Незалежна зовнішня політика є невід'ємним атрибутом суверенної держави. Немає власної зовнішньої політики немає й справжньої незалежності. Тому, в успішному вирішенні завдань державотворення і сталого розвитку України, одним з першочергових завдань є формування зваженої, науково обґрунтованої зовнішньої політики, яка б базувалася на чітко визначених пріоритетних національних інтересах. На думку вітчизняних науковців, "ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмови від імпульсивних рішень. Причому інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції".

Тому не випадково в нашій країні сьогодні розгорнулась гостра дискусія щодо ролі та місця України в світі, її геополітичної стратегії, яка в першу чергу повинна бути адекватною національним зовнішньополітичним ресурсам.

У цьому плані виникає необхідність в організації державою, як системоутворюючим соціальним інститутом, моніторингу ресурсної бази суб'єктів соціальнополітичних процесів, здатних безпосередньо впливати на національну безпеку держави.

Російські фахівці з проблем теорії міжнародних відносин під зовнішньополітичними ресурсами розуміють сукупність факторів сили держави, що можуть бути використані для проведення цілеспрямованих дій і досягнення бажаних результатів на міжнародній арені.

Зовнішньополітичні ресурси поділяються на матеріальні та нематеріальні.

До матеріальних ресурсів відносяться:

- географічні величина території, місце розташування, можливості для транспортних комунікацій, сприятливе оточення;

- демографічні чисельність населення, його якісні характеристики, розміщення, мобілізаційні ресурси;

- економічні потенціал народногосподарського комплексу, його здатність створювати переваги перед іншими країнами, підтримувати військову міць, здійснювати економічну експансію;

- військові рівень обороноздатності, можливість використовувати збройні сили за межами своєї території.

До нематеріальних ресурсів можна віднести:

- політичні ефективна держава, система альянсів, конструктивні відносини з провідними світовими центрами сили; сюди ж відносяться інституціональні ресурси (міжнародні та внутрішні) участь у міжнародних організаціях, що впливають на глобальне або регіональне управління, наявність в країні дієвої системи розробки та реалізації зовнішньополітичних рішень;

- соціальні згуртованість суспільства, наявність свідомої підтримки зовнішньополітичного курсу з боку населення, його готовність, у разі необхідності, понести жертви задля реалізації зовнішньополітичних рішень;

- репутаційні можливість здійснювати вплив на міжнародні процеси силою престижу, авторитету лідерів;

- ідеологічні та культурні здатність впливати на умонастрій, інтелектуальний клімат, духовне життя інших держав (так звана, м'яка сила);

- інформаційні рівень інтеграції в глобальний інформаційний простір, здатність впливати на світові інформаційні потоки, забезпечувати власну політичні еліту необхідною для прийняття рішень інформацією;

- наукові, науково-технічні та освітні наявність та відтворення інтелектуального потенціалу, що здатний забезпечити високотехнологічний рівень розвитку економіки, ОПК, а також розробку раціональної моделі геополітичної поведінки.

Слід особливо відзначити, що зовнішньополітичні ресурси (і кожний з них) можуть поділятися на позитивні та негативні. Позитивні це ті, що дозволяють досягати власних цілей, вони є найбільш важливими. Негативні здатні створити проблеми опоненту, зашкодити реалізації його планів.

Сукупність як позитивних, так і негативних ресурсів найбільш рельєфно віддзеркалюється у міждержавних відносинах, що є унікальним у своєму роді засобом відтворення різнопланових явищ: внутрішньої та зовнішньої політики держав, взаємодії ціннісних орієнтацій загальносвітового і регіонального рівнів, характеру та напрямів розвитку світової системи взаємозв'язків.

На протязі світового історичного розвитку ієрархія різноманітних зовнішньополітичних ресурсів змінювалась. У сучасному світі відбувається зниження ваги базових геополітичних характеристик місць розташування, ландшафтів, кількості населення тощо. Зберігають і, напевно, ще довго будуть зберігати своє значення військові потенціали держав. І в той же час, наявним є суттєве підвищення ролі невійськових ресурсів, насамперед економічних, енергетичних, науково-технічних та інформаційних.

На думку відомого вітчизняного економіста Новицького В., сучасні міжнародні відносини "Ловинні бути значно оновлені й видозмінені внаслідок інформатизації та інноватизації розвитку, а також перебувати у стані постійної та, як ніколи раніше, швидкої еволюції".

Історичний досвід переконує, що сталий розвиток це не академічна концепція, а теорія і практика в їхній креативній єдності.

Ось чому Україна повинна чітко визначити себе в геополітичному просторі в контексті розвитку світової цивілізації, тверезо оцінити свої зовнішньополітичні ресурси та їх роль у забезпеченні сталого розвитку нашої держави і виробити таку стратегію міжнародної діяльності, яка б найбільшою мірою сприяла реалізації власних національних інтересів.

3. Продовольча безпека України та її сталий розвиток

Продовольча безпека посідає важливе місце в концепціях національної безпеки усіх країн. Лише та держава здатна проводити незалежну політику, яка може гарантувати продовольчу безпеку в будь-яких умовах. Для України особливе її значення обумовлюється соціально- економічним та екологічним становищем і демографічною ситуацією. Відповідальність за формування продовольчої безпеки безпосередньо покладається на державу і тому її забезпечення залежить від формування аграрної політики. Вирішення зазначених проблем неможливе без сталого соціально-економічного і екологічного розвитку країни.

Науковою базою вирішення проблеми забезпечення продовольчої безпеки є сучасні теорії, прикладні розробки і практичні дії Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту економіки НАН України, Української академії аграрних наук, ННЦ "Інститут аграрної економіки" тощо.

Питання формування продовольчої безпеки та її розгляд в контексті реалізації аграрної політики вивчені в працях В.Г. Андрійчука, П.П. Борщевського, Л.В. Дейнеко, І.І. Лукінова, Б.Й. Пасхавера, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина та ін.

Проте комплексний підхід щодо формування сучасної аграрної політики і вибору її пріоритетів у забезпечені продовольчої безпеки, який би врахував соціально-економічні та екологічні особливості, виявився недостатньо розробленим.

Серед авторів, які розробили наукову проблематику сталого розвитку України можна виділити О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, Б.М. Данилишина, Д.С. Добряка, Я.В. Коваля, А.С. Лисецького, Л.Я. Новаковського, П.С. Погребняка, Ю.Ю. Туницю, М.А. Хвесика та ін.

Однак дослідження проблеми забезпечення продовольчої безпеки в контексті сталого розвитку та еколого-економічної збалансованості не можна назвати вичерпними.

Усвідомлення катастрофічності існуючого економічного розвитку, взаємозалежності усіх еколого- економічних і соціальних процесів на планеті, виникнення конфліктів за переділ природних ресурсів стало причиною початку розробки концепцій світового розвитку. Людство звертається до урегулювання міжнародних відносин шляхом налагодження партнерських відносин між конфліктуючими сторонами. Розвиток інтеграційних процесів між розвинутими країнами висуває проблему продовольчої безпеки у ряд першочергових, а в умовах прагнення України інтегруватися у європейське співтовариство вона набуває особливого значення.

Однак на сьогодні в Україні відсутнє законодавче визначення нормативно-правових параметрів продовольчого забезпечення населення.

З огляду наукової літератури продовольча безпека - це такий еколого- економічний і соціальний стан держави, при якому наявність продовольства у необхідній кількості, асортименті та відповідної якості повністю забезпечує потреби і доступність усіх верств населення, підтримуючи найвищий рівень його здоров'я, незалежно від впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

Параметри продовольчого забезпечення пропонується визначати: його кількість не нижчої за науково обґрунтовані нормативи; за рівнем та структурою споживання продовольчих товарів; якістю та безпекою продовольства; за його фізичною і економічною доступністю; стійкістю продовольчого ринку; ефективністю використання природно-ресурсного потенціалу; за рівнем розвитку АПК. Узагальнюючий показник стану продовольчої безпеки характеризує її вплив на тривалість життя.

За останні роки рівень продовольчої безпеки України знизився до критичного небезпечної межі (2500 ккал проти 2928 ккал на одного українця за умов збереження нормативної структури продовольства), а за споживанням протеїнів тваринного походження вона нижче цього порогу і знаходиться у стані продовольчої небезпеки.

Актуальною проблемою забезпечення економічної безпеки є належний розвиток аграрного сектору. Разом із тим, сільське господарство залишається збитковим. Порівняно з розвинутими країнами продуктивність праці зменшилася в 10 разів і має тенденцію щодо зниження, порушення товарно-грошових відносин зумовило майже повну зупинку відтворення основних виробничих фондів та неможливість технічного переоснащення галузі. Україна втрачає свої позиції на світовому ринку, перетворюється в імпортера продовольства. Зниження рівня продовольчого споживання у кількісному і якісному вимірах є однією з причин зменшення природного приросту населення і тривалості йогожиття.

Проблема продовольчої безпеки є не тільки аграрною. Потребує вирішення контрабанда продовольства, яка несе загрозу економіці, особливо здоров'ю населення.

Перед державою постає гостра потреба визначення пріоритетів у сфері захисту від екологічної кризи, у критичному стані знаходиться житлово-комунальне господарство, знешкодження непридатних для використання пестицидів.

Зовнішньоекономічна безпека полягає у неспроможності держави мінімізувати збитки, заподіяні негативними зовнішніми чинниками, забезпечити відповідність зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам.

Серед основних чинників катастрофічної ситуації в науково-технічній сфері слід виділити відсутність у суспільстві усвідомлення сучасної ролі науки (інновацій) як основи відродження України.

Низький рівень продовольчої безпеки у даний час вимагає удосконалення підходів щодо формування загальнодержавної аграрної політики, спрямованої на вирішення проблеми продовольчої безпеки і розв'язання соціальних питань з урахуванням необхідності збереження сприятливого стану навколишнього середовища.

Виходячи з цього, виникає необхідність розробки комплексної науково обґрунтованої стратегії продовольчої програми, яка б включала системний підхід до пріоритетів по кожному з напрямів аграрної політики з наступним їх розглядом у взаємозв'язку. Спрогнозовані заходи по розвитку сільського господарства та переробних підприємств повинні бути доповнені заходами підприємств торгівлі та населення у тісному взаємозв'язку між усіма її структурними елементами.

Вирішення зазначених проблем неможливе без сталого соціально- еколого-економічного розвитку, як альтернативи стихійному.

На конференції ООН (м. Ріо-де-Женейро, 1992 р.) домінантною ідеологією розвитку цивілізації визнано концепцію сталого розвитку економіки. Через 10 років на конференції в Йоганнесбурзі українська делегація підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку. На державному рівні визначення поняття "сталий розвиток" зафіксовано в проекті Концепції сталого розвитку в 1997 р. Разом із тим зазначається, що кожна країна повинна мати свій національний шлях соціально-еколого- економічного сталого розвитку.

Сталий розвиток людства означає економічне зростання, за якого вирішуються найважливіші проблеми продовольчої безпеки, без виснаження і без нанесення шкоди природі забезпечуються потреби людини в її здоровому фізіологічному і духовному розвитку, чистій воді, повітрі, харчових і промислових продуктах. Він передбачає взаємне узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку, соціально- економічний прогрес і якість навколишнього природного середовища, їх взаємопов'язані пріоритети, які покликані доповнювати і підсилювати один одного. На такій інтегрованій основі можна забезпечити адекватність інтересів економіки і екології при домінуванні екологічних критеріїв, запропонувати вживати термін "гармонійний розвиток" та формувати соціально-орієнтовану еколого-економічну політику й активно проводити її в життя.

Доцільно відмітити, що основні ідеї сталого розвитку співзвучні культурі і світоглядним цінностям народів, в історії і традиціях яких завжди було закладено бережливе ставлення до землі, води і природи взагалі.

Фізико-географічне положення України, особливості її природно- ресурсного потенціалу зумовлюють провідну роль земельного фонду в забезпеченні продовольчої безпеки України, частка якого в структурі природно-ресурсного потенціалу складає 59,5 %, як одного із найважливіших ресурсів національного багатств. Разом із тим, у формуванні продовольчої безпеки України використовуються усі природні продуктивні сили і тому пропонується еколого-економічна модель сталого природокористування.

При розробці моделі сталого розвитку природокористування враховувалися такі принципи: сталий розвиток має займати центральне місце в забезпеченні здорового й повноцінного життя людей в гармонійному поєднанні з природою; забезпечити задоволення потреб нинішнього й майбутнього поколінь в областях розвитку і навколишнього середовища; захист навколишнього середовища має становити невід'ємну частину сталого розвитку; для досягнення сталого розвитку ліквідувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживання та сприяти відповідній демографічній політиці; для забезпечення сталого розвитку широко використовувати міжнародний досвід у застосуванні нових технологій; широкий доступ до інформації стосовно екологічних питань; законодавчі акти мають віддзеркалювати екологічні умови та умови сталого розвитку; запобігати діяльності, яка спричиняє екологічні збитки або є шкідливою для здоров'я людини; відсутність наукової упевненості не має використовуватися для стримування ефективних заходів у запобіганні погіршення стану навколишнього середовища; забруднювач має покривати нанесені збитки; корінне населення покликане відігравати життєво важливу роль у досягненні сталого розвитку.

Для дослідження за розвитком природокористування, визначення рівня його сталості необхідно застосувати систему індикації цього процесу в часі, користуватися доступними для обчислення показниками, які характеризують функціонуючу систему природокористування: екологічні - стан природних ресурсів та інших складових навколишнього середовища; економічні - продуктивність і ефективність природокористування; соціальні - рівень соціального розвитку місцевості та демографічна ситуація.

Використана література:

1. Співак В.М. Україна і сталий розвиток: глобальні виклики та локальні проблеми / Держава і право. Випуск 47, с. 675-682

2. Лук'янов А. В. Роль зовнішньополітичних ресурсів у забезпеченні сталого розвитку України / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 215-217

3. Руснак П.П. Продовольча безпека України та її сталий розвиток





Реферат на тему: Продовольча безпека та роль зовнішньополітичних ресурсів у сталому розвитку України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.