Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Пприватизація і роздержавлення як політичні проблеми (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики. 5

2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності 13

Висновки. 21

Список використаної літератури. 22


Вступ

Процеси роздержавлення та приватизації в Україні набули надзвичайно важливого значення на сучасному етапі розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Вони є основою радикальної економічної реформи, відіграють неабияку роль у входженні України до світової та європейської економічної системи. Головною метою роздержавлення та приватизації державної та комунальної власності є створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. У кінцевому результаті зазначених процесів у власності держави повинно залишитися лише майно, необхідне для виконання державою своїх функцій, а у комунальній власності — майно, необхідне для убезпечення функціонування відповідних органів місцевого самоврядування та територіальних громаді.

Аналізовані процеси притаманні не лише країнам, що перебувають у перехідному періоді від однієї економічної системи до іншої. Вони є постійно діючими інструментами макрорегулювання економіки. Роздержавлення у 70—80 pp. стало загальносвітовим явищем. Укінці минулого століття понад 80 країн різних континентів — від держав Латинської та Північної Америки до Південної Кореї, Філіппін, Малайзії прийняли програму скорочення державного сектора.

Проблемам сутності роздержавлення та приватизації, їх розмежування і правового регулювання присвячена значна кількість наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Г.Коваленко, С.Комарицького, В.Засанського, А.Чухна, В.Щербини. Проте, як неодноразово зазначалося на пленарних слуханнях у Верховній Раді України, наукових публікаціях тощо, у процесі приватизації відбуваються численні порушення законодавства. Однією з причин таких порушень вважається недостатня дослідженність змісту категорій роздержавлення та приватизації, їх практичного застосування, тобто всіх чинників, що пов'язані з переходом від державно-монополістичної системи господарювання до ринкової економіки.

Актуальність теми. Саме тому обрана тема публікації є надзвичайно актуальною. Метою даної роботи є висвітлення деяких проблем у сфері приватизації та визначення можливих шляхів їх вирішення.

У науковій літературі питання роздержавлення та приватизації розглядаються під різними кутами зору і визначаються вченими неоднаково. Як зазначає академік НАН України А.Чухно, «роздержавлення та приватизація — це для нас нові категорії. До 1985 р. поняття «приватизація» у словниках не було взагалі, хоч, безперечно, таке явище відоме в економічній практиці після другої світової війни»[7, c. 90]. Комплексно ці проблеми у юридичних монографіях, статтях і дисертаційних дослідженнях висвітлені далеко не повною мірою, особливо щодо специфіки трансформації економіки України. Крім того, дотепер остаточно не визначене місце категорій роздержавлення та приватизації в системі виробничих відносин як перехідного періоду, так і сталої ринкової економіки; залишається багато спірних питань щодо зв'язку цих категорій з категорією «власність»; не з'ясована діалектика переходу кількісних показників роздержавлення та приватизації в якісні[9, c. 152-157].


1. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики

Нині в економічній та юридичній науках не існує однозначного бачення стосовно питання про співвідношення таких категорій, як приватизація та роздержавлення. Одні вчені вважають, що поняття приватизації є більш широким щодо поняття роздержавлення [7, c. 568]. Інші визначають приватизацію як одну із форм роздержавлення. Третя група вчених дотримується тієї точки зору, що роздержавлення та приватизація — це тотожні правові категорії та поняття[1, c. 105]. Ми схильні вважати, що вони мають самостійне юридично-смислове навантаження та значення.

Роздержавлення у широкому розумінні означає розширення самостійності підприємств та організацій, відхід держави від оперативного господарського керівництва ними. Це зміна форм та методів господарювання. Об'єктивна основа цього процесу — різноманіття форм- власності та форм ведення господарювання. У вузькому значенні роздержавлення передбачає перетворення власності на інші її форми, що супроводжується обов'язковою зміною власника[1, c. 104].

Не менш складною є проблема визначення поняття «приватизація». В теорії юридичних та економічних наук немає однозначного підходу щодо його визначення. Існує безліч визначень приватизації. Найбільш поширеним визначенням приватизації в економічному розумінні[3, c. 340] є таке: приватизація — це перетворення (трансформація) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто (відповідно до Закону від 7 лютого 1991 р. «Про власність»[2, c. 349]) на приватну чи колективну власність. Безумовно, важливим є законодавче визначення приватизації, яке міститься у Законі від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію державного майна»[4, c.170]. Згідно з цим Законом під приватизацією розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону).

Проаналізувавши легальне визначення приватизації, доходимо висновку про те, що воно не позбавлено певних вад:

1) У даному визначенні не відображена сутність процесу приватизації. Пропонуємо включити таку ознаку приватизації, як «зміна форми власності», тим самим конкретизувати і процес, і результат такої діяльності держави та органів місцевого самоврядування, якою є приватизація.

2) Приватизація охоплює зміну не лише державної, а й комунальної власності. Давно вже зрозуміло, що державна власність не поглинає комунальну, тому в аналізованому визначенні має бути згадана і комунальна власність.

3) Відповідно до Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є суб'єкти публічного і приватного права. Сутність приватизації полягає у зміні форми власності шляхом відчуження майна публічних суб'єктів і передачі його приватним суб'єктам. Тому доречно зазначити у визначенні приватизації наведену новелу ЦК України і передбачити положення про перехід майна до приватних власників, якими є фізичні та юридичні особи.

Недосконалість законодавчого визначення приватизації, на наш погляд, має бути усунута шляхом викладення цього поняття у такій редакції: «приватизація — це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців — приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України».

Історично роздержавлення та приватизація в Україні пройшли три етапи[9, c.152-157]. На першому етапі реформування державної власності (він тривав протягом 1992-1994 pp.) переважали такі форми, як оренда і оренда з викупом (викуп об'єктів трудовими колективами), які за своєю природою мають невелику конкурентоспроможність.

Другий (1995 — середина 1997 pp.) — це етап масової приватизації, пов'язаний із впровадженням системи специфічних цінних паперів — приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) та житлових чеків, якими опосередковуються процеси приватизації. Цей етап характеризувався широким залученням населення до процесу привласнення практично всіх малих підприємств, акцій великих і середніх підприємств. Домінуюча роль серед способів малої приватизації належала викупу, хоча з вересня 1995 р. (коли закінчився термін надання пільг орендним колективам) зростає кількість так званих «малих» підприємств, що продаються на аукціонах.

На думку фахівців, мала приватизація негативно вплинула на процес становлення, зокрема, комунальних підприємств. У зв'язку із тим, що більшість об'єктів комунальної власності включаються до класифікаційної групи «А», тобто підлягають «малій» приватизації, з'явилась можливість значно зменшити бюджетні витрати на управління та підтримку малоприбуткових і збиткових підприємств місцевого господарства, і особливо тих, які невластиві комунальній власності; забезпечити збільшення доходів місцевого бюджету, підвищення ефективності роботи підприємств, що приватизуються [6, c.50]. Проте аналіз приватизаційних процесів свідчить про зворотне. Так, за даними Фонду державного майна України за 1992-1995 pp. в Україні змінили організаційно-правову форму господарювання близько 28 тис. об'єктів, 85% з яких є об'єктами малої приватизації, у тому числі 52,9% — сфери торгівлі і суспільного харчування. У 1995 р. було приватизовано 13232 об'єкта групи «А» проти 6079 об'єктів у 1994 p., утому числі підприємств торгівлі і суспільного харчування 8167 і 3257 відповідної [7, c. 205-206].

Під час малої приватизації було проігноровано те, що підприємства, які надають різного роду послуги населенню у мінімально необхідній кількості, повинні залишатись у комунальній власності. Разом із розширенням приватизаційних процесів у комунальному секторі економіки необхідно було подумати не лише про кошти, які отримає орган місцевого самоврядування від продажу майна, а й про надання послуг щодо всіх категорій населення незалежно від їх доходу[6, c. 50].

Сертифікатна приватизація мала в основному соціально-політичний характер, тому не було досягнуто головної економічної мети — підвищення ефективності виробництва на основі формування ефективного власника в країні та середнього класу, які є головними силами, що формують конкурентоспроможне ринкове середовище та визначальні засади громадянського суспільства.

Перехід до третього етапу — періоду грошової приватизації, що триває зараз, дозволить створити вторинний ринок акцій приватизованих підприємств, це має створити кращі умови для залучення інвестицій та появи ефективного господаря. Крім того, новим ЦК України окремо зазначена особлива підстава набуття права власності фізичною або юридичною особою у разі приватизації майна, що є у комунальній власності (ст. 345).

Приватизація комунального майна здійснюється на підставі положень Закону від 19 лютого 1997 р. «Про приватизацію державного майна». Відчуження майна, що є комунальною власністю, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 3). Продаж такого майна здійснюють органи, створені відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (п. 7 ст. 7).

Не важко помітити, що наведені статті автоматично включають комунальну власність до складу державної. Адже, виходячи з самої назви Закону, ним мають бути врегульовані питання приватизації лише об'єктів державного майна. Свого часу окреслена проблема стала підставою для звернення Президента України з конституційним поданням щодо відповідності згаданих положень Закону Конституції України [5, c. 336-345].

Відповідно до Конституції України правовий режим власності має встановлюватись виключно законами України (п. 7 ч. 1 ст. 92). Із прийняттям Основного Закону комунальна власність набула статусу самостійної форми права власності, на конституційному рівні її принципово відокремлено від державної власності, управління цією формою власності здійснюється безпосередньо територіальними громадами або створеними ними органами.

Дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 4 ст. 3 та ч. 7 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» є такими, що відповідають Конституції України, оскільки у зазначених нормах міститься посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування з питань відчуження комунальної власності. За умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об'єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб'єктів комунальної власності не порушено.

Аналізоване рішення було прийняте ще 1 липня 1998 p., однак жодних законодавчих змін у цій сфері здійснено не було. На жаль, рішення Конституційного Суду України є остаточним і не може бути оскаржене. Утім, на нашу думку, підстави звернення Президента України були достатньою мірою обґрунтовані та заслуговували на позитивне вирішення справи. Підтвердженням цьому може слугувати інформація, наведена народним депутатом України В.Семенюк у своєму депутатському запиті на засіданні Верховної Ради України 27 листопада 2002 р. В ньому йдеться про те, що нині в Україні спостерігається така тенденція: до комунальної власності передаються дитячі садки, пансіонати, лікувальні заклади, а згодом вони приватизуються, причому в обхід встановлених приватизаційним законодавством норм. Така приватизація здійснюється через Укрспецюст та Державну податкову адміністрацію України. Змальована ситуація склалася з відповідним майновим комплексом «Атек» у м. Києві, лікарні у м. Одеса. Саме тому питання приватизації неодноразово виносилися на парламентські слухання. Потрібна чітка регламентація статусу майна, що перебуває у власності територіальних громад, адже представницькі органи мають чітко знати, чим вони управляють і за що несуть відповідальність.

Із прийняттям Закону від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»[4, c.170] сільським, селищним, міським радам були передані повноваження щодо визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів комунальної власності. І на підставі цього Закону та у зв'язку із скороченням обсягів фінансування Фонду державного майна України (далі — Фонд) проводилася ліквідація (реорганізація) представництв та відчуження майна до комунальної власності, в процесі якої виникали питання щодо передачі радам майна та коштів ліквідованих представництв. Тому Фондом було дане відповідне роз'яснення. Закон від 12 лютого 1998 р. «Про Державну програму приватизації» [5, c. 222] зобов'язує усі кошти, які надходять до представництв від приватизації підприємств групи А, перераховувати до регіональних відділень для подальших розрахунків з Державним бюджетом України.

Відповідно до чинного законодавства 80% коштів, одержаних від приватизації комунального майна, надходило до місцевих бюджетів, 20 відсотків залишалося на рахунках регіональних відділень та представництв Фонду на відшкодування витрат, пов'язаних з приватизацією і узгоджених з органами місцевого самоврядування. Враховуючи той факт, що представництва Фонду створювалися та підпорядковувалися регіональним відділенням, майно та кошти на рахунках спеціального фонду бюджету приватизації комунального майна представництв, що ліквідовувалися, повинно було перейти до регіональних відділень як правонаступників зазначеного майна.

Разом з тим, якщо представництва створювалися на базі майна фондів комунальної власності місцевих рад, то в разі ліквідації представництва майно передавалося на баланс місцевих органів відповідно до чинного законодавства та Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду від 7 серпня 1995 р. № 1020, за умови відсутності боргу перед державним бюджетом. Правонаступником усіх справ щодо приватизації об'єктів комунального майна є відповідні фонди (відділи, архіви) місцевих рад [8, c. 7].

Протягом останніх років все більшої актуальності набуває питання щодо реприватизації підприємств, насамперед тих, приватизацію яких проведено з порушенням чинного законодавства або за певних обставин доведено їх керівництвом до банкрутства [1, c. 72]. Нині відсутнє законодавче та нормативне визначення терміна «реприватизація». В науковій літературі під «реприватизацією» розуміють визнання недійсним акта приватизації стосовно відповідного майна[9, c. 116]. Реприватизація комунального майна можлива, наприклад, у випадку зловживання службових осіб органів приватизації та інших компетентних органів, приватизація під впливом обману, погрози, насильства, збігу тяжких сімейних (особистих) обставин, а також у випадку зловживань з боку громадянина-наймача та членів його сім'ї як-то: підробка документів, приховування, подача неправдивих відомостей, фактів, що мають істотне значення при вирішенні питання про приватизацію, тощо.

Зрозуміло, що підстави та наслідки реприватизації мають бути чітко передбачені у законодавстві. Приватизація — це суб'єктивне право особи, приватизацію також пропонують розглядати як суб'єктивне право[9, c. 117]. На наш погляд, остання може виступати виключно як санкція за неправомірні дії суб'єктів приватизаційних відносин. Відтак її здійснення має відбуватися лише у судовому порядку на загальних цивільно-правових засадах. Правовою підставою реприватизації має бути позов про визнання договору купівлі-прода жу або іншого акта про приватизацію відповідного об'єкта недійсним.

На підставі викладеного пропонуємо таке визначення реприватизації — це примусове відчуження за рішенням суду майна, набутого фізичними та юридичними особами шляхом приватизації із порушенням приватизаційного законодавства та/або умов, передбачених відповідним актом приватизації, і повернення цього майна у державну або комунальну власність з метою відновлення порушених прав власника.


2. Незаконна приватизація державного та комунального майна: деякі аспекти кримінальної відповідальності

Приватизація державного і комунального майна — процес досить відомій. Значна кількість юридичних та фізичних осіб брали участь у даному процесі, за результатами його учасники-переможці укладали договори купівлі-продажу та ставали власниками об'єктів приватизації, що давало право потенційним покупцям володіти майном, користуватись ним з метою господарської діяльності для отримання прибутку, передавати його до статутного фонду товариств тощо.

Отже, приватизація майна — це процес відчуження майна, яке перебуває у державній та комунальній власності (власності територіальних громад), на користь фізичних та юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Як на початку цього процесу, так і сьогодні на етапі завершення, приватизація сприймається українським суспільством неоднозначно. Широко дискутуються питання її доцільності, обґрунтованості обраних напрямів, пріоритетів та темпів робіт. Особлива увага приділяється приватизації стратегічно важливих об'єктів, об'єктів, що приватизуються за окремим нормативно-правовим актом парламенту чи уряду.

Така увага до проблем обумовлюється тим, що результати приватизації позначаються на різних сферах по-різному.

Ефект від приватизації в окремих галузях проявляється у різній за терміном перспективі. Залежно від об'єкта приватизації, його стратегічного та економічного значення, відчуження майна, що підлягає приватизації, проводиться на аукціоні, за конкурсом, шляхом перетворення у ВАТ чи КСП та іншими способами, встановленими законодавством, визначаються його пріоритетні напрями продажу для подальшого ефективного використання в інтересах насамперед власника, держави та суспільства.

Важливо також, що мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами. Сьогодні можна стверджувати, що в Україні виникла нова формація власників — підприємців, особисті інтереси яких тісно пов'язані з розвитком виробництва, вирішенням соціальних питань, підвищенням добробуту працівників.

За роки приватизації роздержавлено понад 81 тис. об'єктів. До колективної форми власності перейшло понад 60 тис. підприємств, приватними стали майже 23 тис. Зокрема, за 1992—2002 pp. було продано понад 67 тис. об'єктів малої приватизації, що створило умови для розвитку конкуренції у сфері торгівлі, обслуговування, у малому бізнесі. Економічний аналіз роботи приватизованих малих підприємств свідчить, що значна їх кількість має позитивну динаміку обсягів виробництв. Внаслідок приватизації державного і комунального майна створено вагомий недержавний сектор економіки, основу якого становлять більш як 11 тис. відкритих акціонерних товариств. Нині на роздержавлений сектор припадає 34% основних засобів виробництва у вартісному вимірі, а у власності держави (з врахуванням комунального майна) перебувають 53,3%. За обсягом виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної власності в 2,5рази[1, с. 10].

Під відповідальністю за приватизацію державного і комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, необхідно розуміти застосування такого способу, який відповідно до чинного законодавства взагалі не повинен бути використаний під час приватизації, або застосування такого способу оцінки майна, який хоч і використовується під час приватизації, однак згідно з законодавством не може застосовуватись для оцінки саме даного об'єкта приватизації [3, с. 849].

За період приватизаційного процесу на території України відчужена значна кількість цілісних майнових комплексів, що перебували в державній та комунальній власності (металургійні комбінати, машинобудівні підприємства, гірничо-збагачувальні та нафтопереробні комбінати, підприємства агропромислового комплексу тощо), які мають величезний потенціал для виготовлення продукції, утворивши вагому частку економіки країни, та були національним багатством. Однак внаслідок відсутності контролю з боку держави та зловживання владою, наданою окремим посадовцям, ці об'єкти відчужувалися шляхом приватизації за ціну, яка в десятки разів менша їх ринкової чи балансової вартості (у зв'язку з недостовірною експертною оцінкою тощо).

Щоб реально знизити вартість майна, що приватизується, шляхом відчуження на аукціоні чи за конкурсом, виключити можливість конкуренції з боку інших покупців, деякі особи вдаються до корумпованих зв'язків з посадовими чи службовими особами органів влади та управління, регіональних органів приватизації.

Президент України, виступаючи на Всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю та корупцію й захисту прав людини зазначив, що систематичного характеру набуло заниження вартості державного майна, яке підлягає приватизації, та безпідставна передача його до комерційних структур. Але він чомусь лише зауважив, що зазначені дії дорого коштують державі внаслідок безвідповідального ставлення до виконання обов'язків працівниками органів приватизації, але не більше.

Найбільш потерпає від злочинних посягань мала приватизація. їх об'єкти, як правило, є комунальною власністю міст та районів, більша частина з них переходить у власність інших осіб шляхом оренди з правом викупу та внаслідок безконтрольності ЦИХ об'єктів органами влади та управління вищого рівня.

Мають місце факти зменшення оціночної вартості об'єктів державної та комунальної власності за рахунок процедури банкрутства, під час якої шино відчужується на користь третіх осіб значно простіше.

Незаконна приватизація державного та комунального майна завдає також значної шкоди грошово-кредитній системі України. Є непоодинокі випадки, коли покупці використовують для погашення заборгованості зі салати за придбані приватизаційні об'єкти кредити, що оформлялися в банку за договором кредиту зовсім на інші цілі, які в подальшому не повертаються, завдаючи значних збитків державі, кредитно-фінансовій та банківській системі й сприяють відтоку коштів до «тіньового сектора»[4, с. 86].

У ході приватизації все частішали випадки відмивання «тіньових» капіталів, а саме коштів, отриманих злочинним шляхом. Суспільна небезпека цих дій полягає у заподіянні шкоди легальній економічній діяльності України, дестабілізації нормального функціонування фінансово-кредитної системи, посиленні інфляційних процесів у країні. Особи, які здійснюють розрахунки за придбані об'єкти приватизації за рахунок таких коштів, підривають приватизаційні процеси, порушують загальні засади здійснення приватизації в Україні. Посадові особи органів державної влади та управління, службові особи фонду державного майна не завжди контролюють джерело надходжень грошових коштів при розрахунках за придбані об'єкти приватизації та нерідко порушується норма закону щодо порядку перерахування коштів за приватизоване державне та комунальне майно.

Не впроваджено також чітко встановленого інституту відповідальності експертів з оціночної діяльності майна. Існуюча нормативно-правова база для експертів щодо порядку та методики оцінки майна дає можливість останнім оцінити будь-яке державне чи комунальне майно, що підлягає приватизації, за ціною, яка влаштовуватиме тих осіб, котрі її замовляють, а головне те, що такий експерт без будь-яких труднощів уникне відповідальності як цивільно-правової, так і кримінальної.

Певну роль під час приватизації майна відіграють організовані злочинні групи, які скуповують держави)1 та комунальну власність, а саме: невеликі об'єкти інфраструктури для створення ресторанного чи ігрового бізнесу намагаються заволодіти контрольним пакетом акцій державних підприємств, що приватизуються, для посилення впливу на певну сферу діяльності

Ведучи мову про кримінально карану приватизацію майна, яке не підлягає приватизації, слід мати на увазі, що чинне законодавство надає вичерпний перелік (який не є постійним й незмінним) підприємств, установ та організацій, які не можуть відчужуватись будь-яким способом, оскільки становлять національну, культурну та історичну цінність, є об'єктами загальнодержавного значення, а також казенні підприємства.

Однак в порушення названих вище положень, все ж таки така приватизація відбувається і в непоодиноких випадках, що призводить до негативних наслідків для держави в цілому1, особливо при відчуженні майже за безцінь підприємств загальнодержавного значення, які, відповідно до закону, не можуть бути приватизовані, внаслідок чого відбувається втрата об'єктів, що дають значний валовий прибуток, який до бюджету України не надходить. Зазначені обставини є наслідком халатності та умисних дій як працівників органів приватизації, уряду, так і самого парламенту України, оскільки насамперед останні за власних особистих інтересів прямо заінтересовані в тому, щоб об'єкти продажу були знецінені та виставлені на продаж за безцінь.

Нерідко трапляються випадки, коли при проведенні аукціону або конкурсу з приватизації державного чи комунального майна, органи, що проводять таку приватизацію, здійснюють підробку приватизаційних документів. Зокрема, це — приватизаційні папери, протоколи засідань конкурсної комісії, документ, необхідні для оформлення права власності, висновок чи акт оцінки майна експерта тощо, які частково підроблюються шляхом внесення до них недостовірної інформації органами державної влади та управління, а також посадовими особами фонду державного майна, або повної їх підробки, що становить також особливу небезпеку, оскільки наслідком с приватизація майна з порушенням закону та завдання збитків державі чи територіальним громадам [8, с. 847].

На практиці трапляються випадки, коли приватизація державного та комунального майна здійснюється неправомочною особою. Органи місцевого самоврядування та регіональні відділення фонду державного майна делегують свої повноваження стосовно приватизації майна іншому органу, що є грубим порушенням норм закону про порядок проведення приватизації. Не завжди компетентні органи приватизації дотримуються порядку укладання договорів купівлі-продажу, оскільки є випадки укладання їх між покупцем та органом, який не мав повноважень проводити аукціон чи конкурс з реалізації майна, що підлягає приватизації.

Не останнє місце при проведенні приватизації займає судова система, як інструмент та важіль впливу на сам процес. За рішенням суду учасники приватизації гальмують процес її проведення. стають власниками нерухомого майна, пакетів акцій у статутному фонді комерційних товариств та іншого майна, що підлягає відчуженню під час приватизації. Проблема у тому, що особи, які виявили намір незаконно заволодіти майном чи майновими правами, знаходять засоби впливу на суддю (дати хабара, чинити фізичний тиск тощо), після чого останній постановляє будь-яке рішення на користь тих чи інших осіб, при цьому без зайвих труднощів вони уникають відповідальності за названі дії. Законодавча база, яка регулює судоустрій, потребує вдосконалення, особливо це стосується інституту відповідальності суддів за постановлене рішення у тій чи іншій справі. Суддівська недоторканність, обрання їх на посаду судді безстроково — ускладнює роботу правоохоронних органів щодо притягнення останніх до відповідальності за корупційні діяння, хабарництво. Важливою проблемою залишається процесуальне законодавство та деякі положення норм, що регулюють порядок проведення приватизації, врегулювавши яку можливо буде уникнути постановлення рішень судів, завідомо винесених з порушенням закону.

Незаконна приватизація майна часто вчиняється у сукупності з іншими злочинами проти власності, а саме фіктивне підприємництво, злочинами у сфері банкрутства, несплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також щодо відповідальності службових осіб, такі як зловживання владою або службовим становищем, отримання хабара тощо.

Однією з причин поширення дій щодо незаконної приватизації державного та комунального майна є відсутність взаємодії правоохоронних і контролюючих органів, оскільки останні більш компетентні у сфері приватизації.

Фактично по всій території України робота правоохоронних органів щодо запобігання злочинам стосовно незаконної приватизації державного та комунального майна не провадилась, що є негативним показником у їх діяльності.

На мою думку, правоохоронна система взагалі не підготовлена до запобігання та розкрити злочинів у даній сфері як з професійної точки зору, так і з матеріально-технічної.

В Україні, на жаль, відсутній єдиний облік та єдиний центр аналізу оперативної інформації, єдиний координуючий слідчий центр та єдиний наглядовий центр в органах прокуратури щодо приватизації державного та комунального майна, не існує регулярного обміну оперативною інформацією з цього приводу між заінтересованими державними структурами, також не їсте нагляду за стратегічно важливими об'єктами, порядку проведення їх приватизації та передачі державних пакетів акцій в управління комерційним структурам, що спричиняє майже повну безконтрольність з боку правоохоронних органів та будь-які протиправні дії осіб, котрі бажають придбати об'єкти приватизації іншим шляхом [4,с. 90].

Вважаю за необхідне активізувати зусилля правоохоронних органні у виявленні злочинних дій під час приватизації державного, комунального майна та запобіганні їм. Виявити їх на практиці дуже складно, причин цьому досить багато, по-перше, висока латентність злочинів, по-друге, недостатній професіоналізм працівників правоохоронних органів, до компетенції яких входить виявлення та розкриття злочинів у сфері приватизації, по-третє, не встановлено на практиці чіткої процедури виявлення та розкриття даних видів злочинів, що набагато ускладнює роботу правоохоронців, по-четверте, характер злочину, у якому задіяні значні суми коштів та «впливові люди», по-п'яте, велика корумпованість даної сфери, що і є напевно головною підставою гальмування процесу розкриття цих злочинів.


Висновки

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що однією з умов досягнення найвищої ефективності приватизаційного процесу в Україні має бути досконала законодавча база. Млявість процесу приватизації в нашій країні є наслідком недосконалості діючих концепцій, програм і відповідного законодавства, їх неузгодженості між собою. Кризові явища в економіці, зростання криміногенних процесів, зубожіння населення — це факти сьогодення. Але чітке правове регулювання економічних процесів допоможе подолати скрутне економічне становище та забезпечити перехід до ринкових відносин передусім шляхом приватизації, зокрема, комунального майна.

Із наведеного вище вбачається, що необхідно не лише закріпити в нормативно-правових актах більш чітку та послідовну й прозору процедуру приватизації державного та комунального майна з обов'язковим контролем з боку держави, а й навчати фахівців, які б змогли як запобігати скоєнню названих вище злочинів, так і ефективно їх розкривати.

Отже, на сьогодні проблема кримінально караної приватизації є досить значною, масштабною та актуальною, оскільки, хоча б частково вирішивши її, є можливість захистити майнові права осіб, які здійснюють господарську діяльність, та осіб, котрі перебувають у трудових відносинах з підприємствами, підійти довіру кредиторів та інвесторів, зробити приватизацію більш прозорою та доступною всім її учасникам, усунути негативний вплив на розвиток виробництва, тим садом збільшити грошовий обіг та капіталовкладення, поповнити надходження до Державного бюджету України і тим самим підняти економічний та соціальний стан.


Список використаної літератури

1. Баліна С.Н., Ущаповський В.Ф. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань: Навч. посіб. — К., 1999. — С. 72.

2. Бойко О. Приватизація та роздержавлення в Україні доби перебудови, або "наша дивна революція" // Сучасність. - 2006. - № 10. - C. 61-69.

3. Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду. Затверджено постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1991 р. № 1767-ХІІ

4. Ларцев В. Предприватизаційний етап роздержавлення власності в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 70-73.

5. ЛєвикА., Яворська О. Законодавче регулювання реприватизації, доприватизації житла // Право України. - 2002. - № 3. — С 116.

6. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К., 2000. — С. 340.

7. Правові основи приватизації в Україні та їх захист від злочинних посягань / За ред. С.Н.Каліна, Ф.Ущаповського. — К.. 1999.

8. Салата В. Особливості етапів роздержавлення та приватизації державного (комунального) майна в Україні // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 12. - C. 52-59

9. Яковлєва К. Програма приватизації на 2004 рік: новий підхід до роздержавлення // Україна BUSINESS. - 2003. - 13 жовтня. - C. 12





Реферат на тему: Пприватизація і роздержавлення як політичні проблеми (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.