Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Олігархічні та авторитарні політичні режими (реферат)

1. Типологія політичних режимів.

Політичний режим — система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державновладних структур і населення.
Будь який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами і способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільнополітичних рішень; 3) відносинами між владою та громадянами[3].

Політичний режим ( від франц. „regime” – державний, суспільний устрій, спосіб правління) – це концентрована характеристика системи, що функціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.

Виділяється чотири типи політичних режимів (типи влади):

v тоталітарна влада;

v авторитарна влада;

v ліберальна влада;

v демократична влада.

Тоталітаризм (від лат. „totalitas” – повнота, цільність, тобто всезагальність влади) – політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. Основні риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Основний принцип: „заборонено все, крім того, що наказано”.

Тоталітаризм поділяється на такі види:

v Тоталітаризм правого толку. Спрямований на зміцнення існуючих порядків в суспільстві, зосереджується на звеличуванні держави. Наприклад: Німеччина часів Гітлера, Італія часів Муссоліні.

v Тоталітаризм лівого толку. Ставить метою докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Наприклад: Китай часів економічних реформ Ден Сяо Піна, Камбоджа (Кампучия), СРСР 20-х років часів НЕПу[6].

Авторитаризмполітичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо ), формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що зв'язують державу і суспільство. Для авторитарної влади характерно: носієм влади виступає одна людина, або група осіб; виникнення неконтрольованих владою незалежних профспілок, молодіжних організацій, політичних структур; усіляке заохочення людей до трудової активності; наявність жорсткої податкової політики; опора на силові структури. Основний принцип: „дозволено все, крім політики”.

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку).

Ліберальний режимце режим, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу. В умовах цього політичного режиму зберігається пріоритет за суспільною власністю на засоби виробництва, допускається діяльність політичних партій, що становлять весь спектр групових інтересів. Цей режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає крах у сфері економіки – її ефективність різко впала вже при перших кроках націоналізації. Основний принцип: „дозволено все, що не веде до зміни влади”.


 

Демократія ( від грець. ”demos” – народ і „cratos” – влада ) – народовладдя – одна з основних форм правління. Характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень, соціальною і політичною свободою. Спирається на принцип розподілу влади і взаємних противаг законодавчої, виконавчої, судової влади і являється їх продуктом. Демократичний режим реалізується через дві форми демократії: представницьку і безпосередню. Представницька форма – основна форма здійснення державної влади, коли через конкретних осіб і виборні органи громадяни здійснюють своє конституційне право брати участь у політичному житті суспільства. Система таких органів є народне представництво. Безпосередня форма демократії допускає пряме волевиявлення народу при виробленні і прийнятті державних рішень. Це – різного роду референдуми, опитування, народні збори, мітинги, демонстрації тощо. Основний принцип: „дозволено все, що не заборонено законом”.

Особливо важливим є висвітлення в політології проблеми взаємодії Армії та політичної влади. Армія створюється державою як її спеціальний інститут, спрямований на реалізацію воєнної політики. Крім того, збройні сили використовуються політичною владою у якості воєнно-силового фактора владних відносин, у підтриманні соціальної стабільності в державі, у забезпеченні національно-державних інтересів.

Армія і політична влада об'єктивно перебувають у стані взаємозв'язку. Армія виступає тою силою яка гарантує стабільність політичного режиму у державі. Саме тому органи законодавчої влади на основі конституції, законів та інших документів визначають завдання, місце, роль армії в суспільстві. Також армія є інструментом досягнення політичних цілей, які ставить уряд. У випадках політичної нестабільності, виникнення кризових ситуацій, конфліктів, перевороту у країні армія виступає стабілізуючим фактором[6].

2. Олігархізм та авторитаризм як явища у політичних теоріях. Суть олігархічно-авторитарних підходів до влади в даний час.

У форматі наукових досліджень вивчалось багато питань стосовно структури, функціонування та еволюції авторитарних політичних режимів, проте очевидно, що поле для наукових досліджень і сьогодні лишається достатньо широким. Звертаючись до сучасної західної політичної думки, неважко помітити доволі жвавий інтерес до цієї проблематики. Спробуємо проілюструвати це на конкретних висловах деяких зарубіжних дослідників. Пітер Калверт зазначає: «Режим - це ім'я, що зазвичай надається уряду чи послідовності урядів, коли енергетичні вітальні сили в державі, по суті, залишаються в руках однієї і тієї ж соціальної групи». Фернандо Кардозо наголошує: «Важливим постає питання розрізнення понять політичного режиму та поняття держави. Під поняттям «політичний режим» я маю на увазі формальні правила, що пов'язують головні політичні інститути (законодавчу владу до виконавчої, виконавчу до судової влади, до партійної системи, до них разом), так само як і результат політичної природи зв'язків між громадянами та правителями (демократичний, олігархічний, тоталітарний чи будь-який інший). Визначення поняття «держава» є складним питанням, але в ньому є певний ступінь згоди в тому, який на найвищому рівні абстракції поняття держави посилається на базовий альянс, основний «договір переваги», що укладається між соціальними класами чи групами домінуючих класів і норм, що гарантує їх домінування над підпорядкованими стратами». Рут Берніс Колієр і Девід Колієр зазначають: «Політичний режим включає «формальну та неформальну структуру державних та урядових ролей і процесів. Режим включає метод виділення урядових та представницьких зборів (вибір, вдалий хід, рішення, в межах війська тощо), формальні та неформальні механізми представництва та зразки (методів) репресій. Режим зазвичай вирізняється певним колом специфічних «священиків» - тих, хто обіймає державні та урядові посади, політичної коаліції, що підтримує цих «священиків» і державну політику, яку вони впроваджують (за винятком, звичайно, полісів, які безпосередньо визначають і перероблюють політичний режим)». Роберт Фішмен висловився так: «Режим може бути думкою (ідеєю) формальної та неформальної організації центру політичної влади і його стосунків з більш широким колом суспільства. Режим визначає той, хто має доступ до політичної влади і які їх стосунки з тими, хто не включений до владної згоди». Мануель Гарретон має таку думку: «Політичний режим включає "встановлене посередництво між державою та суспільством, яке вирішує проблему управління суспільством через взаємовідносини між людьми та Державою, форми представництва та участі, системи вирішення конфліктів та забезпечення потреб». Хеліо Джагуарібе зауважує: «Режим влади аналітично відрізняється від політичного режиму...». Політичний режим визначає «структуру та функції уряду, яка влада повинна бути обрана та як їй надалі діяти». Але «Режим влади... буде завжди... формою й умовою політичного режиму», для «політичного режиму, базованого, явно чи приховано, на режимі влади, що визначає, хто може і хто не може утримувати владу, як і для чого». Тому «режим влади, (який) виражає режими цінностей та систему представництва даного суспільства... визначає політичний режим, що є нічим іншим як політичною маніфестацією, з сильними ідеологічними забарвленнями і (усвідомлено чи ні) фальсифікаціями, в законних термінах, панівного режиму влади». Стефані Лоусон додержується такої думки: «Режим... визначає не лише метод, в якому уряди сформовані і реалізують свої функції, а й основу їх законності - так само як і протяжності, до якої їм надано можливість розвивати свої повноваження. У підсумку режими втілюють норми та принципи політичної організації держави, що встановлюються за правилами і процедурами, у межах яких діють уряди». Скотт Мейнверінг вказує: «Режим... - ширше поняття, ніж уряд, він посилається на правила (формальні чи неформальні), що керують взаємодією головних акторів у державному будівництві. Поняття режиму включає інституціоналізацію, тобто ідею, згідно з якою такі правила широко розуміються та приймаються і за якого актори відповідно вибудовують за певним зразком свою особисту поведінку". Майкл Манн зазначає: «Режим є «альянсом акторів ідеологічної, економічної, військової домінанти, що координується правителями держави». Т. Пемпел вказує: «Режими являють собою соціальний порядок і своєрідну „сплавку" між державними інститутами і специфічними сегментами соціально-економічного зразка... Коротко кажучи, політичний режим буде визначений соціальною коаліцією, за якої відпочиває держава, формальними повноваженнями цієї Держави та інституціоналізацією й упередженням державної політики як результат». Філіпп Шміттер і Террі Лінн Карл додержуються такої думки: «Режим чи система управління - це ансамбль зразків, що визначають методи доступу до головних державних суспільних установ; характеристики акторів, що будуть допущені чи виключені з цього доступу; і правила, яких додержують в процесі прийняття обов'язкових публічних рішень. Для того, щоб цей ансамбль працював належним чином; він має бути інституціоналізованим певним чином, так би мовити, різні зразки повинні бути відомі, випробувані на практиці, і прийняті більшістю, якщо не всіма, політичними акторами. Дедалі частіше превалюючим механізмом інституціоналізації постає записане тіло законів, що підтримується писаною конституцією, хоча багато політичних норм можуть мати неформальну, продиктовану розумом, чи традиційну основу». Лоуренс Уайтхед пропонує таке визначення: «Термін „політичний режим" означає певний набір інститутів і «правил гри», що регулює доступ та використання, позиції органів державної влади в конкретному суспільстві»[4]. Серед основоположників теорій еліт слід назвати відомого німецького теоретика Роберта Міхельса (1876-1936рр.). Суттєвий внесок у розвиток політології він зробив завдяки оригінальному підходу до теорії еліт та до проблеми функціонування політичних партій. У своїй праці ,,Соціологія політичної партії в умовах демократії'' (Лейпциг, 1911) Р.Міхельс сформулював знаменитий ,,залізний закон'' олігархії, сутність якого полягає в тому, що демократія, аби зберегти себе й досягти певної стабільності, змушена вдатися до формування еліти – активної меншості. Оскільки, на думку Р.Міхельса, демократія неможлива без організації, то вона неминуче перетворюється на олігархію. З огляду на неможливість у міру зростання організацій контролювати їх без допомоги еліт, маси змушені визнати панування меншості і ,,змиритися з роллю п'єдесталу для величі олігархії''. Отже, створення великих організацій, без яких не може обійтися жодна демократія, закономірно веде до виокремлення з їх середовища активної панівної еліти, яка, своєю чергою, відкриває шлях до олігархічного панування. Основою висновку, якого дійшов Р. Міхельс у своїй праці, лежить розуміння ним тієї обставини, що маси, які грають у ,,демократію'' , тільки й те роблять, що ,,змінюють своїх панів'' , а ті, узявши владу, утверджують свій тип правління – вождізм[8].

3. Шляхи вдосконалення політичної влади як запорука добробуту українського населення.

В сучасному світі спостерігаються кризові явища в усіх структурних моделях влади і в політичних системах країн. Навіть в таких начебто політично стабільних країнах, як США, Велика Британія, Франція, Бельгія та інші, йдуть дискусії з ефективності політичних інститутів і виборчих систем, взаємовідносин влади і суспільства, влади і опозиції. Надзвичайно гостро проблема доцільності і ефективності політичних систем стоїть в постсоціалістичних, зокрема в пострадянських країнах[2]. Олігархія, тобто режим, при якому політична влада належить групі найбільш багатих громадян, існувала в усі часи і існує сьогодні. Вона існувала в США, в частині країн Європи (згадаємо неологізм "плутократія", який застосовували в ХХ столітті замість терміну "олігархія"), зараз існує в Африці, Азії, в пострадянських країнах. Цей режим має свої недоліки і позитиви. Тому, наприклад, якщо якусь людину в Росії, Україні або Туркменії називають олігархом, то вона не біжить до суду, щоб захистити честь і гідність. У всякому разі таких судових процесів не було, а звання "олігарх" не менш почесне, ніж "президент"[9].

Олігархія, яка сформувалась за роки незалежності в Україні, стала результатом складного поєднання чинників радянського минулого та специфічної моделі трансформації, впровадженої в постсоціалістичну епоху. Соціокультурні норми, інститути та структурні особливості минулого були розвинуті та доповнені раціональними, прагматичними інтересами еліт, реалізованими в межах проолігархічної політики. Олігархічна модель суспільної організації не є виключно політичною характеристикою, яка відноситься до правлячого режиму. Вона пронизує всі сфери суспільного життя, знаходячи відповідні їй структури в кожному інституціоналізованому середовищі та на рівні масової свідомості. В політичному вимірі олігархія базується на гібридній моделі державного урядування, яка є достатньо розповсюдженою у сучасному світі та яка отримала назву конкурентного авторитаризму. В економічному сенсі вона спирається на вкрай монополізовану економіку з обмеженими та деформованими механізмами ринкової саморегуляції та слабо розвинутим і залежним малим бізнесом. У соціальній сфері вона вирізняється високою поляризацією, нерівністю, фрагментованістю соціальної структури, атомізацією суспільства, аномічніс-

тю моральних засад і слабким, майже відсутнім середнім класом. Збереження олігархічної моделі знижує конкурентоздатність суспільства, стримує можливості для його сталого та якісного розвитку, створює суттєві обмеження для використання творчого потенціалу різних верств населення та загрожує остаточно перетворити Україну на периферійну та відсталу країну світу[7].

Перерахуємо деякі фактори, які визначають зміст і форму нового політичного режиму. При цьому поняття "політичний режим" не несе негативістського змісту. Це нормативне поняття політичної науки, з допомогою якого характеризується політична реальність. - Олігархічні фінансово-промислові групи в Україні настільки зміцнили механізми впливу на політичну владу, що В.Янукович має менші межі політичного вибору в політичних маневрах, ніж Л.Кучма, повинен враховувати більш складний ансамбль економічних і політичних інтересів в середині країни. Тим більше, що частина олігархічних груп ще не розробила стратегій взаємодії з новообраним президентом або чекає перших оцінок громадянського суспільством результатів його політики, щоб визначити свою позицію. - Новий політичний режим має яскраво виражений регіональний соціальний базис. Його доля багато в чому залежить від того, чи стане цей базис всеукраїнським. І справи тут не в підтримці регіональних бюрократів Заходу, Центру і Півдня України, а в підтримці інтелектуальних еліт і народу. Бюрократів ніде не люблять, хоча без них не може функціонувати держава. - В Україні назріли зміни в партбудівництві. Або в країні складеться однопартійна система за зразком Росії, або реальна багатопартійна система. Не повинна вводити в оману слабкість опозиції. Якщо декілька провідних фінансово-промислових груп побачать загрозу своїм інтересам, то на фоні нового економічного зростання вони "знайдуть" кошти для створення системної опозиції як в парламенті, так і поза парламентом. - В.Януковичу за короткий термін вдалося консолідувати гілки влади, створити стійку більшість у Верховній Раді, зміцнити контроль над органами самоврядування. Цей позитив може перетворитися в негатив, якщо консолідована влада не стане більш ефективною, не підвищить рівень життя населення. Президент, в кінцевому рахунку, буде відповідальний "за все". - Зовнішньополітичний і економічний фактори. Захід і Росія ще не визначилися повною мірою з підтримкою нового політичного режиму. Вони вичікують, наскільки виявиться ефективний цей режим. А Захід ще й відслідковує міру його демократичності. В умовах повної залежності економічної ситуації від зовнішніх позик Президент України змушений працювати з осторогою[12]. Отже, необхідно піддати сумніву міфологічну тезу, що в Україні не склалася політична система і політичний режими мають перехідний характер. Не може існувати держава двадцять років без усталеної політичної системи. А будь-який політичний режим, за виключенням декларацій тоталітарно-диктаторських, не тільки є в значній мірі перехідним, навіть при належності влади однієї партії, але й декларує курс на зміни в суспільстві, які начебто будуть в інтересах народу. Тоталітарно-диктаторські режими можуть оголосити "тисячолітній рейх" або будівництво комунізму як "раю на Землі", але теж виявилися перехідними. Тому варто обережніше використовувати поняття "перехідний". Усі суспільства розвиваються (прогресивно або регресивно), усе змінюється, переходячи з одного стану в інший. У всіх пострадянських державах, можливо за виключенням Киргизії і Молдови, вже склалися політичні системи. В одних країнах авторитарні, в інших демократичні, в третіх кланово-олігархічні. У кожному випадку політична система окремої країни повинна аналізуватися конкретно-історично. Наприклад, основні проблеми взаємовідносин Білорусії і Росії полягають не тільки в особистостях, які знаходяться при владі, не тільки в типі режимів, скільки в тому, що О.Лукашенко не бажає передавати деякі галузі економіки Білорусії олігархічним кланам Росії[11]. В Україні склалася значною мірою олігархія, форма правління державою, коли влада зосереджена в руках вузького кола осіб (олігархів) і елементи політичної системи забезпечують таку форму правління. В той же час в Україні зберігається напіврозвинена демократія, що забезпечує олігархічній владі цивілізований імідж. Етап олігархічного правління у різних формах проходили багато сучасних демократичних країн, поки клани, фінансово-промислові групи, корпорації не навчилися доручати управління державами своїм агентам-політикам і така ситуація була юридично закріплена в законах відокремлення політики від бізнесу. Варіант "напівдемократичної олігархії" в Україні є дещо кращим, ніж авторитаризм, навіть з "керованою демократією". Тим більше, що населення України старших вікових груп жило в умовах режиму "геронтократії", в який поступово перетворився радянський авторитаризм в 70–80-х роках ХХ століття. За зовнішньої форми, але не за змістом, геронтократія в СРСР нагадує олігархію (влада небагатьох), але олігархія є більш динамічним і цинічним режимом, який не тоталітарно використовує могутню машину ідеологічного тиску на базі ілюзорних ідеалів, обмежуючись примітивним пропагандистським прикриттям інтересів олігархічних груп[13].

Український варіант "напівдемократичної олігархії" має слабкі і сильні сторони. Слабкі сторони: - Оскільки влада обслуговує приватні інтереси олігархів в економіці і політиці, то демократія існує лише як маскувальна сітка для правлячого режиму, що особливо яскраво проявляється в правоохоронній сфері, зокрема в судовій владі. За соціологічними опитуваннями і контент-аналізом ЗМІ українська судова система найбільш корумпована і контрольована олігархічними фінансово-промисловими групами і політичним режимом. Двадцять років обіцянок влади провести правову і судову реформи залишаються порожнім гаслом, оскільки режим не прагне втратити такий могутній засіб впливу на суспільство. - Національно-етнічний український елемент незначний в складі олігархів. Тому співвідношення національно-етнічного і космополітичного елементів вразливо для пропаганди, що проявилася в гаслах "помаранчевих потрясінь" 2004 року, є предметом формування різних фобій. Лише толерантність українського народу дозволяє мінімізувати вплив цих фобій. - Соціальне розшарування суспільства продовжується, зростає розрив в рівні життя між бідними і багатими, які нахабно, притому з допомогою ЗМІ, демонструють свій паразитарний стиль життя. Населення у значній частині люмпенізується, а суспільство стає "вагітним" соціальними конфліктами. Олігархи і їх менеджери, політики різко виокремлюються за способом життя з громадянського суспільства, створюють елітарні зони житла і відпочинку, засоби транспорту і зв'язку і т.д. Чим загострюють соціальну ситуацію в країні. - Формується паразитична верства, яка безпосередньо працює на інтереси олігархів, обслуговує їх. Значною мірою це молодь, інколи фахово підготовлені бойовики, які можуть бути використані в економічній і політичній боротьбі як ударні сили (в рейдерських захопленнях підприємств, на мітингах, як засіб політичного терору тощо). Але не варто переоцінювати їх силу. Якщо в державі владу отримує політична сила, яка хоче знизити роль цієї верстви, то паразитична верства не може протистояти ефективній державі. - Олігархічний режим має достатньо важелів впливу для розповсюдження корупції, порушення конституційних норм, законів, застосування нелітимних виборчих технологій, контролю за діяльністю ЗМІ і т.д. "під себе" і використовує їх під гаслами "наведення порядку", "захисту інтересів народу", але насправді для отримання надприбутків, зміцнення режиму. - Олігархічні фінансово-промислові групи не фінансують розвиток науки, освіти, культури, навіть через механізми політичної влади виділяють на них бюджетні кошти за залишковим принципом. Хоча й використовують кадри, підготовлені у цих сферах державою. Тому інтелігенція, у масі, є природним ворогом олігархічного режиму, що й показали події кінця 2004 року. Вона може бути довгий час політично пасивною, але потім виступити детонатором соціально-політичного вибуху. Сильні сторони українського варіанту олігархії: - Через різницю політичних і економічних інтересів олігархічних груп в країні існують декілька центрів формування влади і впливу на владу. Між ними існує досить жорстка конкуренція, яка не допускає домінування одного олігархічного клану в політичному житті і переходу до авторитаризму і тоталітаризму, зберігає, хай і часткові риси демократії. Тим самим в суспільстві існує потенціал розвитку демократії. - Олігархічні клани змушені захищати національні інтереси, тому що деякою мірою це й "їх" інтереси, оскільки вони володіють не тільки економічними ресурсами країни, але й самою нацією. По-перше, соціальний інститут самозбереження перемагає космополітичні настрої (тут К.Маркс не зовсім правий, що капітал не має вітчизни), тому що клани зацікавлені в збереженні економічної і політичної влади в окремій незалежній країні як справжні хазяїни. По-друге, українські олігархічні клани є запеклими ворогами олігархічних кланів інших країн в боротьбі за власність. Достатньо проаналізувати боротьбу українських і російських кланів за власність в Україні. По-третє, олігархія є перехідною формою політичного режиму, хоч і може триматися як економічна влада досить довго. Згадаємо владу Рокфеллерів, Дюпонів, Морганів, Фордів та інших олігархічних груп в США. Але в кінцевому результаті вона перетворюється або в деспотію (тиранію), або в аристократію, з рисами демократії (Велика Британія, Швеція, Нідерланди), або в демократію. Україну може чекати така трансформація в демократію. - Українські олігархічні клани підштовхують цивілізаційне вивчення України на користь Заходу. По-перше, вони стратегічно програли боротьбу за російський ринок російським олігархічним групам. Але не тому, що менш розумні, а тому, що росіяни спираються на більш могутній сировинний ресурс і на більш агресивну націоналістичну владу. Принципова відмінність російської і української моделей влади полягає в наступному. В Росії нарешті завершений проект захоплення влади органами безпеки (ВНК, ОДПУ(о) – Дзержинський, Ягода, Єжов; Мінбезпеки плюс МВС – Л.Берія; КДБ – Ю.Андропов; ФСБ – В.Путін). Б.Єльцин сприяв формуванню олігархічного режиму, але все ж таки був змушений мирним шляхом передати владу органам безпеки, які відвели олігархам друге місце. А хто на це не погоджувався були змушені емігрувати або посаджені в тюрми. В Україні, на щастя, відсутній останній елемент – путінізм, хоч дехто за цим жалкує, але не українські олігархи, яких путінізм лякає. Тому в Україні сформувалася олігархія в чистому вигляді, що не перекриває шлях трансформації в демократію. По-друге, українські олігархічні групи, визначившись економічно на користь євроінтеграції, туди переорієнтовують капітали, там купується майно, там вчаться діти, відпочивають родини і коханки і т.д., підштовхують усі гілки влади і на політичний євроінтеграційний шлях. Хоча й не ігнорують виважені економічні відносини з ресурсно багатою Росією. По-третє, вищенаведені фактори штовхають олігархічні групи на обмеження зовнішньополітичних маневрів теперішньої влади в проведенні проросійської політики, чого бажала б значна частина її східноукраїнського електорату. Якщо влада "не послухає" олігархів, які захищають свої інтереси, то буде стимульоване зміцнення проукраїнської опозиції[7].





Реферат на тему: Олігархічні та авторитарні політичні режими (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.