Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Місце та роль суспільних рухів в політичному житті суспільства (реферат)

Зміст

1. Місце та роль громадянсько-політичних організацій і рухів у політичному житті суспільства, їх типологія. Причини виникнення..................................... 3

2. Мета та майбутність суспільних рухів............................................... 9

Список використаних джерел................................................................ 12


1. Місце та роль громадянсько-політичних організацій і рухів у політичному житті суспільства, їх типологія. Причини виникнення

Учасниками політичного життя є не тільки державні органи (уряд, парламент, суд тощо), політичні партії. Важливу роль у ньому відіграють різні союзи, асоціації, об'єднання громадян, які не прагнуть оволодіти владою, але тим чи іншим чином намагаються впли-вати на неї. В американській політологічній традиції політичні феномени такого роду називають групами інтересів або групами тиску. Біля витоків даного поняття лежать ідеї про групову природу політики («групова парадигма»), розвинуту Артуром Бентліукнизі «Процес управління», що вийшла в Чикаго в 1908 р. З його точки зору, все політичне життя є результатом взаємодії різних груп, що борються між собою, а не сукупність якихось політичних норм, ідей, інститутів.

У сучасній політології групи інтересів визначаються як недер-жавні й непартійні об'єднання, що впливають на владу. Специфіч-ними їх рисами є наявність певної організованості, стійкого контакту з структурами влади і її представниками, дій з метою захисту певного групового інтересу. При такому підході залишаються непостійні, змінні, і в багатьох випадках стихійні угруповання і дії людей, що випадаючи з аналізу, мають значний політичний зміст. Для визначення політичних явищ, що не входять безпосередньо в державні й партійні структури, але впливають на політичне життя, може бути використане інше, більш прийняте поняття — суспільно-політичний рух. Особливість даного поняття полягає в тому, що в ньому більш конкретно проявлено подвійну — соціальну і політичну — природу відповідних об'єднань людей, зроблено акцент на динамічному, діяльному аспекті їх існування. Суспільно-політичний рух охоплює як організації безпосереднього, прямого впливу на політичні рішення (наприклад, лоббістські рухи), що створюються досить відкрито при державних структурах, так і ті, для яких політична функція є достатньо стійкою, але не основною, наприклад, профспілки. Це поняття включає і масові рухи, що мають стихійну, спонтанну природу.

В принципі ступінь політизацїї соціальних рухів різна. Практично всі вони являють собою форми соціального протесту і з цього погляду зачіпають політичні інтереси, надають порушеним питанням політичної форми. Звичайно, існують певні рухи, що лежать за межами політики. Це в основному любительські рухи, що об'єднують різних «фанатів», колекціонерів тощо, що діють у сфері відпочинку. До них можуть бути віднесені й духовні рухи, що виступають за відродження і перебудову основ життя. Але в структурі цих рухів є організації, замкнуті на політику, які досить легко політизуються, висунувши політичні вимоги.

Складний соціальне-політичний характер цих, часто непомітних, сил підкреслюється терміном, що використовується в західній політології, — «латентні (скриті) політичні сили», які можуть раптово або поступово трансформуватися в активні політичні сили. Серед сучасних рухів є і досить політизовані — екологічні, антивоєнні тощо, які ведуть в тій чи іншій формі політичну діяльність і які беззаперечно можна вважати суспільно-політичними або соціально-політичними. Складність їх природи обумовлена різнобічними функціями, які вони виконують. Це не тільки тиск на владу, але й політичне виховання, створення нових політичних структур і нового стилю життя, перетворення самих основ соціального і політичного буття.

Значний політичний вплив у розвинутих країнах мають союзи підприємців: Британська конфедерація промисловості, Національна рада французьких підприємців. У СІЛА Національна асоціація промисловців і Торгова палата контролюють практично всі ланки державного апарату. В Україні подібними організаціями є Асоціація директорів підприємств, фінансово-промислові групи. Вони впливають на рішення про фінансування, капіталовкладення, інвестиції тощо. Часто вони розплачуються за це фінансуванням виборчих кампаній, послугами.

Серйозне політичне значення має споживчий рух. У США він виник з ініціативи адвоката Ральфа Найдера. Ця організація проводить дослідження товарів, вивчає ринок, займається лоббізмом.

Матеріальні, економічні інтереси найманих робітників захищають професійні спілки, вплив яких залежить від числа членів і ступеня професійної єдності. Німецькі або шведські профспілки настільки багаті, що можуть дозволити собі багатомісячний страйк. Ряд профспілок є основою політичних партій і контролюють їх дії. Селянська профспілкова організація — одна з опор Австрійської народної партії. Ті, хто вступив до лейбористської партії Великобританії напряму, минувши профспілки, становлять лише 15% її складу.

Учасниками політичного процесу є так звані одноцільові групи, які борються за вирішення якогось одного питання. Католицькому руху «Право на життя», який виступав за заборону абортів, протистояв феміністський рух «Право на вибір», який, до речі, і переміг у цій боротьбі.

У колишньому СРСР в аналогічній ролі виступали директори заводів, які добивалися в міністерствах зниження планів, збільшення фонду зарплати, отримання позачергових фондів. Могутній вплив на політику був з боку військово-промислового комплексу, а міліоративні міністерства отримували практично необмежені фінансування.

Особливий тип політичних організацій — це клуби, що мають природу, близьку до партійної, але відрізняються від них переважно ідейною організацією. Значення їх може бути дуже великим, як наприклад, у Франції, де з ними пов'язана певна політична традиція. В філософських гуртках XVIII ст. були розроблені ідейні основи французької революції. Сучасні клуби об'єднують людей, що негативно ставляться до партій, і намагаються виробити нові ідейно-політичні позиції. Одні з них зберігають відносну аполітичність, інші втручаються в політику, виступаючи в ролі ідейних центрів або лідерів. Інколи вони входять у навколопартійні структури або перетворюються у партії. У1900 р. з фабіанської спілки виникла лейбористська партія, у 1901 р. з кількох комітетів, асоціацій, філософських спілок — ради­кальна партія. В Україні з громадської організації Народного руху — партія Народний рух.

Друга половина XX ст. ознаменувалася небаченим спалахом, по­током масових рухів, що захлинули практично всі країни світу, їх називають новими соціальними, альтернативними рухами, бажаю­чи такою характеристикою відтінити їхню специфіку, їхні особли­вості пов'язані з масовістю, багатограністю форм, що народжуються врезультаті соціальної творчості, політизованості, використання пар­ламентських і позапарламентських дій.

Наукове дослідження цих рухів передбачає відповідь на ряд пи­тань, частина з яких має соціально-філософський характер і стосуєть­ся сутності і природи рухів. Це питання переважно про співвідно­шення стихійності й організованості рухів, а також про можливі аль­тернативи їх розвитку. Не менш важливими є питання, що мають соціально-політичний характер, — типологія рухів; причини і пере­думови їх виникнення; їх ідейно-політичні позиції; стратегія і так­тика їх дій; гострота, що визначається масовістю, радикалізмом мети, співвідношенням насильства і ненасильства; соціальна база й рушійні сили, активісти й лідери; взаємовідношення рухів з владою; політична психологія її учасників; ефективність — безпосередня, опосередко­вана, довгочасна тощо. Дослідження цих питань сформулювало цілий напрямок у політології, пов'язаний з іменами О.Гоффлера, Е.Шу-махера, Й.Хубера, А.Турена, І.Улліша, Т.Келлі та багато інших, що часто були ідеологами цих рухів.

Важливою ознакою сучасних рухів є їх недзвичайно диверсифі-кований характер. Залежно від стратегічної орієнтації рухи поділяються на консервативні та рухи протесту.

Консервативнірухм виступають за збереження соціального й політичного порядку, що склався, або навіть реставрацію попередніх існуючих інститутів. В Україні на сьогоднішні — це представники комуністичної еліти, що виступають за реставрацію соціалізму.

Опозицією цьому рухові виступають рухи протесту, що невдо-волені існуючим порядком і вимагають змін. Серед них досить чітко відособлені, з одного боку, масовий, низовий рух, з іншого — елітний, що протікає на достатньо високих поверхах соціальної структури. Різниця між ними досить відчутна і полягає в характері і політичній меті, методах дій, рівні організованості, масовості.

У елітних і масових рухах протесту, залежно від їх ставлення до існуючої влади і способу дій, виділяються реформаторський і революційний рухи. Для реформаторських рухів характерні дії в рамках встановленого соціального порядку, коли лідери і діячі руху мають певну свободу дій, а рух спрямований на проведення реформ «зверху», часткових змін у законодавстві та інших інститутах. Переважна більшість рухів, що існують сьогодні у світі, відносяться до цього типу. На відміну від них, революційні рухи відрізняються жорстким протистоянням існуючому порядку і владі, потягом до насильницької перебудови самих основ суспільного буття, до знищення старих і створення нових політичних інститутів, орієнтацією на насильницьке просування до влади нової політичної еліти.

Соціальна база реформаторів охоплює верстви, які близькі до владних структур, і багато в чому залежні від них. Це, перш за все, інтелектуальна еліта (вчені, викладачі, юристи), яка завдяки своїй освіченості бачить недоліки існуючого ладу і вважає за необхідне проведення реформ у співробітництві з владою. Це також економічна еліта, яка має обмежений політичний простір і вимагає зміцнення своїх позицій у суспільстві.

Щодо соціальної бази революціонерів — це найчастіше маргінальна інтелігенція, яка претендує на роль лідерів масових рухів і орієнтується на «підняття зі сплячки» народу, розвиток у ньому опозиційних владі настроїв.

Досить помітною є еволюція політичних позицій екологістів. Свою діяльність почали вони з тотальної критики буржуазного суспільства і його політичних інститутів. Будь-яка соціально-політична система, з їх точки зору, антигуманна, тому що робить людину предметом маніпуляції. Держава розглядається як інструмент пригнічення, що руйнує громадянське суспільство. До речі, представники правого крила екологічного руху (їх називають екофашистами) вважають, що тільки тоталітарна держава може попередити хаос. Спочатку екологісти обмежувались висуненням окремих політичних вимог, підтримкою деяких заходів, що проводились у межах правлячого курсу. Особливий напрямок утворює правозахисний рух, в який входять організації, що борються проти приниження прав особистості. У міжнародному масштабі до нього входять організації «Емнесті інтер-нешнел», Міжнародна організація прав людини. В Україні — це Хель-сінська група.

Безумовно, існують рухи з яскраво вираженою класовою орієнтацією. Порівняно недавно в нашій країні шнмкробітничийрух, який взяв на озброєння класичні методи — страйки, демонстрації; з'явились організаційні форми — страйкові комітети. Організовується і селянський рух — Селянський союз, селянська партія. Однак для більшості існуючих у світі рухів притаманний міжкласовий характер.

Важливою особливістю сучасних рухів є різнобарвність їх соціальної бази. Дослідження соціального профілю учасників цих рухів у різних країнах виявили ряд подібних моментів — порівняно молодий вік, відносно високий рівень освіти, досить високий рівень достатку, також специфічні погляди, характерні для учасників руху — критичне ставлення до порядку, який склався; орієнтація на інтеграцію знань; не на індивідуальні, а на загальні, космополітичні проблеми; постма-теріалістична система цінностей.


2. Мета та майбутність суспільних рухів

Динаміка рухів досить нестійка, вона супроводжується спадами і підйомами активності, які часто зумовлюються випадковими причинами. Так, підйом студентського руху в Західній Європі і США змінився спадом у першій половині 70-х років і подальшим підйомом у другій половині 70-х і у80-х роках. Відповідно одні види рухів виходять на передній план, інші відходять у тінь. Необхідно відрізняти динаміку розвитку руху або всіх рухів у цілому від своєрідної динаміки розвитку організацій, що входять у нього. Термін життя багатьох організацій досить короткий — від кількох місяців до року-двох. Рух же в цілому може переживати складну еволюцію, в якій простежуються і деякі закономірності. Один варіант розвитку пов'язаний з виникненням, підйомом, розквітом, послабленням і вмиранням руху, інший має циклічний, пульсуючий характер, що виражається у хвилеподібному розвитку руху. Цей тип динаміки характерний для рухів, що мають глибокі коріння у соціальній і людській природі.

Соціальні історики досить одностайно виділяють чотири піки, чотири підйоми антикапіталістичних рухів, захоплених соціальними утопіями чи більш вузькими цілями (пацифістськими, екологічними), що відбулися в 20—30-ті і 70—80-ті роки XIX і XX століть. У ці роки досягає розвитку комунітарнии рух, різко зростає кількість утворюваних комун. У 80-ті роки минулого століття досить розвинутої форми набули союзи тверезості, нудистів, жіночі організації, організації захисту природи тощо.

Одним із складних питань, пов'язаних з дослідженням динаміки рухів, є питання про її періодизацію. В різних видах рухів можуть бути виділені різні фази їх розвитку. Я.Щепанський виділяє такі етапи, через які проходять реформаторські рухи: соціальний неспокій, пошук способів вирішення проблеми шляхом різних форм агітації, пропаганди й дискусій; виникнення кіл і вільних неформальних груп з виділенням лідерів-пророків, ідеологів; створення цільових груп, що здобувають засоби для організованої діяльності; формування управління; використання організаційних форм для досягнення мети; фаза закостеніння, пов'язана з підпорядкуванням організації бюрократичним правилам.

На основі вивчення великих революцій були виділені подібні етапи розвитку революційних рухів: це соціальний неспокій; формування ідеології інтелектуалами; виникнення цільових організацій, що готують революцію; революційний вибух; період влади помірних груп; мобілізація і розвиток екстремістських груп; захоплення влади екстремістами й період терору для придушення контрреволюції; спад терору, стабілізація нового порядку або реставрація старого.

Спад руху відбувається тоді, коли його мета здійснена або виявилась нездійсненною. В принципі ця фаза може бути віддалена зміною завданьта зміною форм роботи, коригуванням ідеологічних і соціальних орієнтирів. Якщо ж цього не зроблено, то рух розпадається. Однією з причин спаду руху може бути державний тиск. Так, наприклад, опозиційний політичний рух в СРСР 70-х років — «сімдесятники» — був повністю розгромлений на початку 80-х. Однак, оскільки збереглися соціальні і соціально-психологічні умови, що його підтримували, то він швидко відродився і набрав ще могутнішої сили у другій половині 80-х років.

Сучасні рухи породжують нові форми життя, поновлюють старі політичні інститути. Відходячи від традиційних форм, альтернативісти створили специфічну модель партії — з колективним керівництвом (наявність рівноправних керівників, які змінювались через кожні два роки), підвищеною змінюваністю депутатів у парламенті, максимальною незалежністю місцевих організацій від центру. Позитивний вплив стихії пов'язаний і з тим, що вона об'єднує, згуртовує різних людей, знищує соціальні перепони, підвищує самосвідомість, створює відчуття власної сили, формує початки єдиних соціально-політичних дій.

Однак не варто і перебільшувати творчий, конструктивний потенціал рухів. Природа їх у багатьох випадках руйнівна. Пояснюється це тим, що їх соціально-психологічні витоки пов'язані з масовими емоціями, які мають переважно негативне забарвлення, — довгостримуване невдоволення, гнів, ненависть тощо. Раціонально-цільові детермінанти в масових рухах, як правило, послаблені й надзвичайно змінні, знаходяться під сильним впливом почуттів. Тому нерідко рухи стають руйнівними, що проявляється у насильницьких діях, і має, безумовно, криміногенний характер.

Руйнівність масового протесту пов'язана і з його недостатньою раціональністю, сліпотою і недиференційованістю. Особливо жорстокої форми протест набуває при зниженні персоніфікованості образу ворога, при заміщенні його якоюсь соціальною спільнотою, класом або системою в цілому. Саме так визначався об'єкт боротьби соціалістичною агітацією. В її основі лежала проста і зрозуміла, як інстинкт, думка, яка звинувачувала у всіх бідах систему і всіх експлуататорів сукупно, без роздумів пропонуючи знищити «весь світ насильства».

Важливою особливістю сучасних рухів є їх масовість. Організації, що входять до них, мають, як правило, більшу соціальну підтримку, ніж традиційні політичні партії.


Список використаних джерел

1. Базовкін Є., Кремінь В. Партії та громадські об'єднання України. -К.,1994.

2. Білоус А. О. Політико-правові системи: Світ і Україна. — К.,1997.

3. Тарань В. О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України.-К.,1993.

4. Литвин В. Україна: політика, політики, влада на фоні Л.Кравчука.-К.,1997.

5. Основи політології /Керівник автор, кол. Ф.М.Кирилюк.-К.,1995.





Реферат на тему: Місце та роль суспільних рухів в політичному житті суспільства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.