Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Методи дослідження та методологічні засади політичної психології (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Методи дослідження політичної психології 5

2. Методологічні засади політичної психології 11

Висновки. 13

Список використаної літератури. 15


Вступ

На етапі сьогодення в низці розвинених країн склався самостійний науковий напрямок, що досліджує політико-психологічну проблематику та має назву "політична психологія". Все ширше визнається розуміння політичної психології як однієї з найважливіших політологічних дисциплін, що вивчає "людський вимір" політики: особливості та стереотипи сприйняття політичних подій, засвоєння політичних цінностей, характерологічні ознаки й психологічні якості політичного лідера тощо.

В межах суспільно-політичних наук політика традиційно розглядається як процес взаємодії деяких колективних суб'єктів — соціальних або ж територіальних спільнот, груп впливу, регіональних еліт. Проте, реальність завжди багатша за будь-які, навіть найефективніші моделі: зокрема, реальні суб'єкти процесу в значній мірі персоніфіковані, а на політичній арені співробітничають і конкурують не просто представники безособових суспільних груп, а живі люди. їхні ідеї, таланти, амбіції й обмеження справляють прямий вплив на політичний процес. А.Моруа з цього приводу слушно зазначав: "Політика — це вміння досягати рівноваги сил", що тим тяжче, чим вища динаміка зміни політичного світу, адже, як констатував Ж.Бордо, "політика не дає себе сфотографувати".

Психологічна зумовленість політичного процесу найвідчутніше проявляється в умовах диктатур та військових режимів, де особистіші якості лідера не опосередковуються ані законами, ані тривалим процесом узгодження інтересів, але наочно проявляються як у внутрішній політиці, так і, особливо, на міжнародній арені. Але це справедливо також для демократичних держав, де і закони, і конкретна політична ситуація залишають за лідерами достатньо щаблів свободи вибору найбільш психологічно адекватного рішення й методу його впровадження, а за громадянами — вибору способу реагування на ці рішення і безпосереднього або опосередкованого впливу на лідерів.

Найбільш наочно психологічні закономірності проявляються в зовнішній політиці, де рішення часто-густо приймаються в умовах суворої таємності та дефіциту часу, а передбачені демократичними принципами процедури узгодження й обговорення не можуть бути реалізовані повною мірою. Спробуйте самостійно проаналізувати, що в поточних політичних подіях (бойові дії, демонстрації протесту, вибори, скандали, що торкаються тієї чи іншої партії або конкретного політика, повідомлення про прийняті парламентом рішення тощо) детерміноване об'єктивними політичними або економічними законами, а що — результат зусиль конкретних людей чи партій. Провести межу між цими двома низками чинників дуже нелегко.

Проте, є деякі політичні феномени, у яких присутність психологічних чинників виступає особливо рельєфно: одним із таких феноменів є націоналізм. Визнання безумовної переваги свого народу над іншими неможливо обґрунтувати ніякими раціональними мотивами. Навіть, якщо об'єктивно ніхто з його учасників уже не буде зацікавлений у продовження військових дій, "виключити" націоналістичні настанови автоматично неможливо.

Потрібно також завжди пам'ятати, що політична влада як така — це завжди досить серйозне випробування для будь-якої людини, не дарма народна мудрість слідом за Лао-цзи каже, що кожний народ має того керманича, на якого заслуговує, через що рівень політичної культури та чеснот у суспільстві, відповідно, зумовлює чесноти кожного конкретного політичного діяча.


1. Методи дослідження політичної психології

Перед тим як розглянути феномен та методи дослідження політичної психології, слід з'ясувати насамперед суть психології і політики.

Психологія як наука виникла у стародавні часи. У найзагальнішому значенні психологія (від старогрецьк. psyche — душа, психіка і logos — слово, вчення) — це вчення про душу. Наведемо найбільш містке: психологія — це наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища у житті людини.

Оскільки предметом психології є така складна сфера життєдіяльності людини, як її психіка, то серед наук про людину психологія є най-багатограннішою і найскладнішою. Можливо, тому, що психічні явища, які властиві людині, залежать передусім від біологічних, а потім і від соціальних умов та обставин.

Якщо виходити з того, що психологія включає в себе соціальні та фізіологічні механізми відтворення почуттів та емоцій, можна стверджувати, що політична психологія охоплює такі аспекти:

• спеціалізовані почуття та емоції, пов'язані з відображенням інтересів певної людини і формуванням мотивів її політичної діяльності.

Ідеться про соціальний аспект політичної психології;

• індивідуально-психічні властивості — пам'ять, волю, розумові здібності;

• біохімічні та фізіологічні механізми, зумовлені генетичними властивостями індивіда. Вони проявляються в темпераменті людини, її вікових, демографічних, статевих (збудження, спадковість) та інших характеристиках.

Проаналізуємо політику як суспільне явище. Досить часто політику помилково розглядають як щось виключно пов'язане з політичними структурами — державою, її політичною системою — і залежне від них. Проте діапазон її дії, взаємодії з численними соціальними політичними суб'єктами надто широкий, складний і потребує окремого докладного розгляду.

Існують два основні підходи до визначення політики як суспільного явища — це сфера людської діяльності загалом і спрямування або спосіб діяльності людини. Перший підхід називають ще загальнонауковим, а другий — публіцистичним.

Політика має певні особливості, структуру, класифікацію та функції.

Особливості політики: універсальність, здатність проникати в усі сфери суспільного життя і стосуватися їх; тісний зв'язок з неполітичними суспільними явищами і процесами.

Структура політики охоплює певні політичні інтереси її суб'єктів, політичні відносини, політичні організації, політичну свідомість суб'єктів політики та їхню політичну діяльність. Структурні складові політики тісно переплітаються, взаємодіють і впливають одна на одну.

Політику класифікують так:

• за сферами суспільного життя — економічна, національна, військова, екологічна, науково-технічна, соціальна, культурна;

• за об'єктом впливу — внутрішня і зовнішня;

• за суб'єктами політики, політичного процесу — державна, політика політичних партій, громадських об'єднань, рухів, груп;

• за пріоритетом діяльності (тобто метою) — політика нейтралітету, національного примирення, "великого стрибка", "відкритих дверей", компромісів та ін.

Основні функції політики:

• забезпечення та стимулювання інноваційного, поступального розвитку суспільства;

• управління суспільними процесами;

• урівноваження, узгодження та взаємодія суб'єктів політичного процесу, усунення суперечностей між суб'єктами політичного процесу;

• вираження інтересів і потреб усіх соціальних груп та верств населення;

• стабілізація соціального стану особистості, її соціалізація, саморозвиток та самореалізація.

Окремо варто розглянути особливості політичного життя, його зв'язок з життям економічним, специфіку політичних процесів та політичні технології, завдяки яким ці процеси відбуваються.

Вирізняють чотири основних рівні політики, які характеризуються певними особливостями, закономірностями і конкретними суб'єктами.

1. Геополітичний. Охоплює відносини, діяльність окремих держав, міжнародних організацій, що створюються здебільшого для координації політики на міжконтинентальному, міждержавному рівні. Безпосередні суб'єкти: політики — керівники держав, окремих гілок влади, політики — лідери провідних політичних партій, громадських об'єднань, представники економічної, творчої, духовної еліти та ін.

2. Державний. Основою такої політики є організація публічної влади, діяльність державних структур різних рівнів (центральний, регіональний), організація місцевого самоврядування.

3. Структурний. Мається на увазі політика таких суб'єктів політичного процесу, як партії, об'єднання, рухи, окремі авторитетні соціальні формування.

4. Особистісний. На цьому рівні здійснюється політика, пов'язана з діяльністю окремих індивідів, громадян, політичних діячів, лідерів нижчого рівня (передусім регіонального).

Найбільша кількість учасників політичних процесів припадає на третій і четвертий рівні.

Надзвичайно важливі в політиці символи. Вони відтворюють, фіксують характер, особливості нації, народу, держави, є ідейними або ідейно-образними структурами.

Символи мають велике значення у житті людей. Саме за допомогою символів люди спілкуються, взаємодіють.

До основних політичних символів належать конституції, прапори, емблеми, свята, окремі знаки.

Розглянемо політичну психологію як науку. Як явище політична психологія з'явилася з виникненням політичного життя. Фактично політична психологія виокремилася в науку з політології лише у 60-ті роки XX ст. Однією з причин цього було те, що політичні партії, організації, об'єднання змушені були шукати нові методи ефективного управління учасниками політичного процесу.

Формування політичної психології як науки, наукової дисципліни базується насамперед на ідеях, концепціях таких видатних філософів різних часів, як Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бетман, Г. Спенсер, А. Сміт, Т. Петерсон, Р. Мертон.

Методологію підходів до вивчення психологічних, соціальних процесів, основні методи їх дослідження політична психологія свого часу запозичила в соціології та соціальної психології.

Більш-менш єдиного, усталеного визначення поняття "політична психологія" не існує. Наведемо кілька найбільш вдалих з погляду автора.

Найчастіше політична психологія трактується як наукова дисципліна, яка виникла в результаті політизації психології та психологізації політики. При цьому її об'єктивно вважають відносно самостійною складовою системи політичних наук.

Найбільш загальним і простим можна вважати таке визначення політичної психології: політична психологія — це наука, що вивчає психологічні аспекти політичного життя.

Багато фахівців політичну психологію визначають як систему проявів суспільної психології (тобто свідомості), які виражають ставлення людей до політичної системи, спрямовують і характеризують їхню поведінку в політичному житті суспільства.

На думку фахівців з проблем засобів масової інформації, зв'язків з громадськістю, політична психологія становить інтерес тим, що може відповісти, зокрема, на такі питання: яким є політичний портрет лідера і виборця, якими мотивами може керуватися лідер, приймаючи ті чи ті рішення, тобто політичну психологію розглядають під певним практичним кутом зору, що також важливо і об'єктивно зумовлене.

Оскільки, як зазначалося, предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки людей, досить вдалим видається її дефініція відомого вченого Г. Щокіна, який вважає, що політична психологія — це галузь психології, яка вивчає психологічні компоненти (настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації тощо) політичного життя суспільства, що формуються і проявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп, урядів, індивідів і реалізуються в їхніх конкретних політичних діях.

Український політолог В. Бебик слушно наголошує, що політична психологія складається зі свідомих (раціональних) та позасвідомих (ірраціональних) елементів і тому поєднує логіку соціальної взаємодії з логікою інстинктів, рефлексивність (свідоме відображення дійсності) та рефлекторність (безсвідому форму мислення).

Відома і так звана двовимірна модель політичної психології, прихильниками якої є, зокрема, група психологів на чолі з Т. Адорно. Ця модель зумовлена історико-традиційним існуванням чітко визначених дуалістичних партійно-політичних систем республіканців і демократів (США), лібералів і консерваторів, правих і лівих. Звичайно, у "чистому" вигляді такої моделі практично не існує, але в політичному житті їй належить важливе значення.

У тоталітарному суспільстві психологія беззастережно захищала принципи класовості. Навіть визнаючи індивідуальність окремо взятої людини, психологи в колишньому СРСР стверджували, що "в індивідуальній своєрідності будь-якої людини тією чи іншою мірою проявляється загальнокласове, оскільки багатогранність особистих доль має межі, які визначають належність до певного класу". Саме на такому твердженні і ґрунтувався загальний висновок, що "у спільності психологічних рис, типових для членів класу, і виявляється реальність класової психології". Далі виводились особливості співвідношення психології та ідеології класів, їх спільне та особливе, обґрунтовувалися історичний характер і динаміка класової психології.

Виокремлюють такі основні функції політичної психології:

• пізнавальну — дає змогу людині чітко орієнтуватися в політичному житті і вибирати способи своїх дій;

• адаптаційну — сприяє пристосуванню суб'єкта політики до навколишнього середовища;

• мотиваційну — дає змогу втілити наміри у певні політичні дії.

Обмеженість наведеного пояснення суті політичної психології очевидна. Слід виходити з того, що її основою є власне психологія як наука про психічне відображення дійсності у процесі життєдіяльності, внутрішнього світу людини, конкретних її зв'язків із зовнішнім світом, про можливості розвитку психіки людини. З огляду на викладене окреслимо предмет, об'єкт і метод політичної психології.

Отже, політична психологія — це та сукупність культурних утворень, що сприяє виробітку в людини безпосередніх мотивів і настановлень політичної поведінки. Якщо ідеологія є продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичної діяльності групи, то психологія формується в процесі безпосередньої активності громадян на підставі їхньої практичної взаємодії між собою і з інститутами влади. Через те у змісті політичної психології домінуючу роль грають почуттєві й емоційні елементи свідомості, що орієнтують її на відбиток не перспективних, а наочних інтересів людей.


2. Методологічні засади політичної психології

У політичній психології використовують такі методи досліджень: спостереження, соціологічні опитування, тестування, моделювання політичних ситуацій, психосемантичний аналіз, експертна оцінка, створення психологічних портретів, аналіз біографій політичних діячів та ін. Більшість перелічених методів дослідження політична психологія запозичила із соціального, клінічного, когнітивного та інших напрямків психології.

Розглянемо особливості найпоширеніших методів досліджень.

Спостереження — один з основних емпіричних методів психологічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, систематичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, діями, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямованості.

Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуальної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси. Цей метод широко використовують також у соціологічних, психологічних, економічних, демографічних, політологічних, педагогічних та інших дослідженнях. Оскільки в політичних процесах часто задіяно багато особистостей, то завдяки цьому методу вдається визначати психолого-політичні стани, орієнтації, прогнозувати поведінку значної кількості людей, окремих соціальних, демографічних груп, класів тощо. У політичній психології велике значення мають багаторазові соціологічні опитування (панельні), за допомогою яких можна простежити динаміку політичних явищ і процесів. Для оперативного вивчення громадської думки застосовують так звані зондажні опитування (опитування-блискавки, опитування-голосування). Найпоширеніші анкетні соціологічні опитування: поштові, друкування анкет у засобах масової інформації, телетайпні. Технологію опитувань політична психологія запозичила в соціології.

Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою заздалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності у політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визначити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик.

Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-психологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей. Під моделлю тут розуміють систему об'єктів і знаків, які відтворюють окремі істотні властивості системи-оригіналу. У такий спосіб можна змоделювати прогнозований мітинг, дискусію, партійні збори, виборчу кампанію тощо.

Психосемантичпий аналіз. Ґрунтується на психосемантиці — галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індивідуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, символи, символічні дії).

Як правило, що складніші політична дія, процес, явище, то більше методів їх дослідження (у поєднанні) використовує політична психологія.


Висновки

Людство давно звернуло увагу на те, що політичні події, вчинки, відносини істотно залежать від психологічного стану тих, кого вони стосуються. Тому й політична психологія як наукова дисципліна зародилася саме на стику науки про політику, з одного боку, і психології — переважно соціальної — з іншого.

Загальновідомо, що в демократичних суспільствах або тих, що перейшли від тоталітаризму до розбудови демократичного суспільства, абсолютно неможливе загальне схвалення дій політиків, громадських діячів. Іншими словами, демократизація суспільних відносин на перший план висуває потребу в особистісному розвитку громадян, а отже, урахування їх індивідуального психологічного стану та особливостей. Забігаючи дещо наперед, зазначимо, що успіху в політичній боротьбі, діяльності досягають насамперед ті політики і політичні сили — суб'єкти політичного процесу, які враховують ці стани та особливості.

Як уже згадувалося, політична психологія — наука нова, а отже, потребує наукових розробок. Саме тому справді важко встановити реальну роль людських почуттів, устремлінь, бажань в історичному процесі. Мало того, у політології дотепер домінують концепції, які ставлять розвиток суспільства, окремих країн у залежність від певних наукових, технологічних досягнень людей, пояснюють політичні процеси боротьбою окремих класів, соціальних груп не завдяки їх психології, а виключно завдяки соціальним інтересам. Разом з тим дедалі частіше доводиться стикатися з намаганнями пояснити політичні явища та процеси, особливо ті, що радикально вплинули на соціально-політичне життя, використанням психологічних і соціологічних методів. Саме завдяки цьому окремі відомі політологи світу визнали, що в політології загалом відбулася своєрідна поведінська революція. Інакше кажучи, у дослідженні політики, окремих політичних явищ дедалі більшого значення набуває вивчення психологічних механізмів, які реально спонукають людей до політичної діяльності. Такі відомі політологи, як Р.Даль, К.Дойч, стверджують, що сучасна політична наука має істотно збагатитися знаннями безпосередньо про поведінку окремої людини, індивіда, що сприятиме об'єктивнішому оцінюванню політичних дій соціальних груп, класів, спільнот.

Втім, розглядаючи політичну психологію як науку загалом, а також її окремі складові, слід пам'ятати, що політика є хоч і багатоплановим, але все-таки одним із видів людської діяльності, яка істотно відрізняється від діяльності у сфері економіки, культури, тобто має властиві тільки їй особливості.

Розвиток політичної психології як науки має непересічне значення й об'єктивно зумовлений саме у посттоталітарних країнах, однією з яких є Україна.

Політична психологія являє собою інтегровану галузь політології і психології, науку, що вивчає психологічні компоненти та феномени (ціннісні орієнтації і певні міркування, пов'язані з політикою, думки, настрої, почуття, волю, особливі - риси характеру, потреби, мотиви, традиції тощо), що формуються в людей у результаті суспільно-політичних відносин, проявляються на рівні політичної свідомості індивідів, соціальних груп, урядів, нації, класів та реалізуються в їхніх конкретних діях.


Список використаної літератури

1. Головатий М. Політична психологія : Навч. посібник для студ. вуз./ Микола Головатий,; Межрегіональна академія управління персоналом. -К.: МАУП, 2001. -134 с.

2. Иванов В. Политическая психология/ В. Иванов,. -М.: Философское общество, 1990. -219 с.

3. Ольшанский Д. Политическая психология/ Дмитрий Ольшанский,. -М.; Харьков; СПб.: Питер, 2002. -575 с.

4. Пірен М. Основи політичної психології : Навч. посібник / Марія Пірен,. -К.: Міленіум, 2003. -413 с.

5. Політична психологія : Навч. посібник/ За ред. С. О. Матвєєва. -К.: ЦУЛ, 2003. -215 с.

6. Политическая психология: Сост. Е.Б. Шестопал, Пер.: В. Зорин, Т.Н. Пищева, А.Г. Чигинцева. -М.: Инфра-М, 2002. -303 с.





Реферат на тему: Методи дослідження та методологічні засади політичної психології (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.