Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Конституційний лад та державний устрій в Україні (реферат)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Загальні засади конституційного ладу України. 4

1.1. Основні принципи конституційного ладу України. 4

Розділ 2. Державний устрій України. 14

2.1. Форма державного правління. 14

2.2. Політичний режим України. 16

Розділ 3. Конституційне закріплення основ громадянського суспільства України 19

Висновок. 25

Список використаних джерел. 27


Вступ

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України.

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправність й незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутріполітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.


Розділ 1. Загальні засади конституційного ладу України 1.1. Основні принципи конституційного ладу України

Конституційний лад України являє собою систему суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі і у відповідності з нею. Що являє собою цей лад за своєю суттю, змістом і формою?

За своєю суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

Сучасний конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави і права, які поєднують риси різних соціально-економічних формацій і відповідно різних типів держави і права, перебуваючи у фазі становлення.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою насамперед передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб'єктів конституційно-правових відносин. Насамперед конституційний лад опосередковує собою передбачену Конституцією України форму (форми) держави — за характером державного устрою і державного правління (унітарну республіку) і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

В українській і зарубіжній науковій правовій, політологічній, філософській та іншій літературі існує ряд визначень конституційного ладу. Розмаїття таких поглядів зумовлене як істотними змінами в конституційному ладі України та інших держав, особливо з числа союзних республік колишнього Союзу РСР, так і зрушеннями в науковій конституційній думці щодо суті і змісту конституційного ладу.

На думку більшості українських юристів-конституціоналістів, конституційний лад опосередковує собою насамперед і головним чином суспільний і державний лад. Це стосується й виникнення самого поняття «конституційний лад». Як стверджує Ю. М. Тодика, поняття конституційного ладу розвивається з категорії суспільного і державного ладу.

З прийняттям нових конституцій і відповідно із змінами в конституційному ладі країн з числа колишніх союзних республік колишнього Союзу РСР посилилась увага до його проблем і відповідно збагатилась певною мірою конституційна наукова думка з цих питань. Так, В. Т. Кабишев вбачає в конституційному ладі всю систему суспільних відносин як предмет конституційного регулювання, а також систему конституційних норм і принципів, що регулюють окремі види суспільних відносин існуючого, реального ладу1. Це визначення є значно повнішим і точнішим, порівняно з традиційним, хоча в цілому являє собою розширене тлумачення конституційного ладу, включаючи в нього конституційні норми і принципи.

О. Г. Рум'янцев вважає конституційний лад цілісною системою соціально-правових відносин та інститутів, підпорядкованою безумовним моральним і конституційним вимогам та заснованою на сукупності основних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних і правових зв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою .

Є. І. Козлова та О. Є. Кутафін визначають конституційний лад як певну форму або певний спосіб організації держави, закріплений в її конституції, ототожнюючи його фактично з державним ладом.

Обґрунтовуючи своє визначення, вони, зокрема, зазначають, що кожна держава характеризується певними рисами, в яких виявляється специфіка цієї держави. Саме сукупність таких рис дає змогу, на думку авторів, говорити про певну форму, певний спосіб організації держави, який після закріплення конституцією держави стає її конституційним ладом . Точніше можна вважати, що певна форма, певний спосіб організації держави після закріплення держави конституцією стає органічною складовою частиною конституційного ладу держави.

Підсумовуючи свої міркування щодо конституційного ладу, ці автори стверджують, що конституційний лад як форма, або спосіб організації держави, забезпечує підпорядкування її праву і характеризує її як конституційну державу. Позитивним у цьому визначенні є насамперед уявлення про конституційний лад як про певну організацію держави, існування якої обумовлено конституцією і яка підпорядкована праву, хоча, повністю погодитись з розумінням конституційного ладу лише як організацією держави, звичайно, не можна, оскільки це досить вузьке його розуміння.

Інші автори, зокрема М. В. Баглай і Б. М. Габрічідзе, вважають, що існування конституційного ладу обумовлюється не лише наявністю конституції. Він стає реальністю, на думку авторів, лише за умов, якщо конституції додержується і вона є демократичною. Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом. Звичайно, юридично і фактично конституційним ладом є порядок, що встановлений і гарантований конституцією, та існує у відповідності з конституцією, але «конституційний лад» є значно ширшим поняттям, ніж «конституційний порядок».

Конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується певними принципами, зокрема, суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю. Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати і змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважається пріоритетним правом народу. Чинна Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень Конституції. Але зміни до розділів Конституції, які стосуються основ конституційного ладу — розділ І «Загальні засади», розділу III «Вибори і референдуми» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» — здійснюється лише з волі народу, зокрема, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни всеукраїнським референдумом, тобто народом шляхом голосування.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, ст. 5 Конституції України). Відповідно до ст. 2 Конституції України її суверенітет поширюється на всю територію України. Україна є позаблоковою державою, й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання наявних військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Демократизм конституційного ладу означає насамперед існування за цим ладом, як певним порядком, передбаченим Конституцією, необмеженої влади народу як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом.

Відповідно до Конституції України (ст. 5) народ визнається єдиним джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Держава, за Конституцією, гарантує свободу політичної діяльності (ст. 15).

Сучасний конституційний лад допускає існування місцевого самоврядування, що означає можливість безпосереднього здійснення влади як усім народом, так і окремими спільностями громадян в особі територіальних громад.

Основою і гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією України: парламенту, судів та інших органів державної влади і державних організацій.

Безпосереднім показником демократизму держави є статус особи, зокрема, системи прав і свобод людини і громадянина, насамперед громадянських і політичних прав і свобод (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами та ін.).

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією України такого порядку, який ґрунтується на реальній і всеосяжній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи і їх гарантуванні. Відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є, за Конституцією, головним обов'язком держави. Як безпосередній доказ цього Конституція України приділяє найбільше уваги особі серед інших інститутів: правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина присвячено в Конституції 48 статей з 161.

Найбільшу частину передбачених Конституцією України прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права і свободи: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на працю (ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) тощо.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією гуманній національній економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави.

Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 11) держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає також про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12).

Конституцією України передбачено як обов'язок держави гарантування екологічної безпеки і підвищення екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, — збереження генофонду Українського народу (ст. 16), що свідчить про винятковий гуманізм держави і конституційного ладу України в цілому.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни — це офіційний державний і суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили — конституцією.

Тому першорядне і принципове значення у конституційному закріпленні ладу кожної країни є його дійсність, реальність.

Конституційний лад має бути не формальним, символічним, а справжнім, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. На жаль, дійсність окремих країн та їх конституції свідчили і свідчать, що трапляються випадки закріплення такого конституційного ладу в цілому або його окремих інститутів, які не мають нічого спільного або досить мало спільного з дійсністю. Як наслідок цього конституційний лад і реальний суспільний та державний лад відповідної країни функціонують, діють і розвиваються певний час різними шляхами.

Сумним прикладом таких явищ були колишня Конституція СРСР і колишня Конституція УРСР, які закріплювали народовладдя, повновладдя Рад народних депутатів, соціалістичну законність і правопорядок, політичні права і свободи громадян та інші інститути, які в дійсності не визнавались, ігнорувались, а деякі з них практично не існували.

Іншою не менш важливою рисою конституційного ладу є його системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в конституції основних інститутів суспільства й держави.

Чинна Конституція України закріпила всі їх основні інститути значно системніше, ніж усі попередні її конституції разом узяті. Це стосується насамперед інституту влади, прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади й органів місцевого самоврядування тощо.

Так, поряд із закріпленням статусу основного суб'єкта влади — народу як єдиного джерела влади Конституція передбачила його право здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади або органи місцевого самоврядування (ст. 5). В Конституції визначені основні форми безпосередньої демократії (вибори, референдуми), передбачено здійснення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та система місцевого самоврядування, чого не було в попередній конституції.

У новій Конституції України системно і у відповідності з міжнародно-правовими актами закріплено основні види прав і свобод людини і громадянина та іх гарантії. На відміну від колишньої радянської соціалістичної системи прав і свобод громадян, яка передбачала три основних види прав і свобод — соціально-економічні, політичні й особисті, чинна Конституція України закріпила такі види прав і свобод, як громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні, які передбачені низкою міжнародно-правових актів. До того ж абсолютна більшість прав людини і громадянина закріплена у чинній Конституції України не фрагментарно і розпорошено, а повно. Це характерно для політичних і економічних прав і свобод, які закріплені найбільш системно. Наприклад, право особистої власності громадян закріплювалось тривалий час у колишній Конституції СРСР і в Конституції УРСР (ст. 13) не в загальній системі прав і свобод, а в розділі, присвяченому економічній системі.

Сучасний конституційний лад України визначено на чіткій науковій основі. Теоретичні основи нової Конституції України і передбаченого та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини. Першу частину теоретичних основ нашої Конституції і нашого конституційного ладу складають надбання світової наукової конституційної думки, зокрема, теорії, ідеї, вчення про конституцію (конституціоналізм); про права і свободи людини і громадянина, про суверенну, правову, демократичну, соціальну державу; про форми безпосередньої демократії; про парламентаризм, інститут глави держави, конституційне судочинство, місцеве самоврядування тощо. Другу частину теоретичних основ складають окремі положення марксистсько-ленінського вчення та надбання науки радянського державного (конституційного) права, зокрема, вчення про роль і значення держави і права, їх основні риси, про демократію і законність, про права, обов'язки громадян, про політичну й економічну системи, про ради як представницькі органи, про правосуддя і прокуратуру тощо.

Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання української конституційної думки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї, концепції щодо України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і характером державного устрою, щодо громадянства України, державної мови, Збройних Сил України, державних символів та інших атрибутів держави, системи прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, виборів і референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого самоврядування в Україні тощо.

Характерною рисою конституційного ладу України є його наступність, історизм у тому позитивному, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конституції України, так і з її змісту, зокрема, положень щодо характеристики нашої держави, державних символів, прав і свобод людини і громадянина, форм прямого народовладдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або передбачались і закріплювались її попередніми конституціями, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710р.).

Про наступність конституційного ладу свідчать також наявність низки традиційних політичних, соціальних і культурних прав і свобод людини і громадянина в системі передбачених чинною Конституцією прав і свобод людини і громадянина, положення щодо прямого народовладдя та ряд інших.

Однією з істотних рис конституційного ладу України є його програмний характер. Конституційний лад, передбачений і закріплений новою Конституцією України, є не лише реальним, але й програмним, він є певною мірою програмою розвитку держави, суспільства та їх окремих інститутів. Конституція, проголошуючи нашу державу суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реальне в її функціонуванні і розвитку, але й напрями її подальшого розвитку, своєрідну програму, перспективу розвитку держави. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона лише починає ставати, системи передбачених і закріплених Конституцією України соціальних і культурних прав і свобод людини і громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані. Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного та ідеологічного плюралізму суспільства, щодо місцевого самоврядування тощо.

Конституційний лад України характеризується також гарантованістю, тобто наявністю певної системи гарантій конституційного ладу (організаційно-правових, нормативно-правових тощо). Детальніше ці гарантії розглядаються в третьому параграфі даної глави.

Поряд з цими загальними рисами характерною є особливість окремих інститутів конституційного ладу. Зокрема, конституційному ладу властиві принципи здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенства права; прямої дії норм Конституції; визнання і гарантування місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини і громадянина; органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; єдиного громадянства; єдиної державної мови; цілісності і недоторканності території України; непорушності права приватної власності; пріоритетність права власності Українського народу на природні ресурси; захист прав усіх суб'єктів права власності; свободи інформації; неприпустимості використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності; адміністративної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.


Розділ 2. Державний устрій України 2.1. Форма державного правління

Державний устрій – це система відносини, що виникають на основі норм, закріплених у конституції і конституційних законах і діяльності органів, що складаються в процесі формування і, держави, регіонального і місцевого самоврядування.

Організація державного устрою заснована на принципах поділу державної влади на законодавчого, виконавчого і судову, розмежування компетенції між центральною владою, місцевими радами й ін. органами самоврядування на основі верховенства Конституції і законів України. Конституційні основи державного устрою являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації і діяльності держави і його основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного устрою.

Основними принципами державного устрою України відповідно до його Конституції є принципи суверенітету і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності) держави. Ст.ст. 1, 2 Конституції.

Форма держави – це державний устрій, тобто це його територіальна організація, форма державних зв‘язків між державою в цілому і його частинах, їхнє правове положення. Територіальний устрій України побудовано на принципах єдності, неподільності, недоторканності і цілісності державних території. При рішенні питань територіального устрою враховуються державні інтереси, думки громадян, що проживають на відповідній території, потребі розвитку регіонального і місцевого самоврядування. Україна - це унітарна держава. Територія України поділяється на області, райони, міста, райони в містах, села і селища. До складу України входить Автономна Республіка Крим.

Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається й може визначатись як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність.

Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.


2.2. Політичний режим України

Політичну систему юридична література визначає по-різному. Усі полярні точки зору можна звести до двох основних напрямів: широке і вузьке розуміння цього суспільного явища. Вузьке розуміння політичної системи зводиться до визначення політичної системи як сукупності державних організацій, громадських об'єднань, трудових колективів, що здійснюють функції щодо реалізації політичної влади. Широка точка зору вбирає у себе усю сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов'язаних відносинами з приводу здійснення політичної влади. Так, П. Рабінович, визначаючи політичну систему суспільства, вважає, що це система "усіх політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному, зокрема, класовому суспільстві1.

Елементами політичної системи суспільства визнають: а) суб'єктів (носіїв) політики; б) політичні норми та принципи; в) політичні відносини (стосунки); г) політичні погляди, політичну свідомість та культуру; д) зв'язки, що об'єднують названі компоненти. Вивчаючи ці складові, можна дійти висновку, що вони передбачають існування і функціонування п'яти основних аспектів політичної системи: а) інституціонального (організації, установи); б) регулятивного (норми і принципи); в) функціонального (політичні функції, процес та режими, погляди, політична свідомість та культура); д) комунікативного (зв'язки, що об'єднують зазначені складові політичної системи).

Політична культура передбачає набуття і нагромадження суб'єктами політичної системи певних знань і досвіду у політичній сфері діяльності, сприйняття і засвоєння ними системи політичних цінностей, вироблення певного зразка поведінки. Важливим системоутворюючим чинником у політичній системі є політична діяльність, яка пов'язує і забезпечує взаємодію усіх складових політичної системи.

Політична система України — це система суб'єктів політики, політичних норм і відносин, політичних поглядів, свідомості і культури, що існують і взаємодіють при здійсненні політичної влади. Вона характеризується такими ознаками та особливостями: а) Україна проголошується демократичною правовою соціальною державою; б) вся повнота влади належить народові; в) державна влада здійснюється за принципом поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову; г) в Україні проголошено принцип верховенства права; д) суспільне життя базується на засадах політичного, економічного й ідеологічного плюралізму; ж) визнаються пріоритетними загальнолюдські цінності, права і свободи людини та громадянина; є) держава відповідає перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Однією з найбільш фундаментальних проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості учених, суверенітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи. Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної влади, яка відображується у верховенстві її у межах території країни і незалежності у зовнішніх відносинах. Основні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про державний суверенітет України: а) верховенство; б) самостійність; в) повнота; г) неподільність влади у межах території країни; д) незалежність; ж) рівноправність влади у зовнішніх відносинах.

Існують три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави. Суверенітет народу означає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на території даної країни і являють собою єдине джерело державної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну системи країни.

Виходячи з ознак держави як суб'єкта політичної системи суспільства необхідно зупинитися на головних, загальновизнаних формах взаємодії держави з іншими суб'єктами політичної системи. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонародних завдань. Досягається це шляхом визначення і закріплення законами, що приймаються вищими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи, всіляким сприянням з боку держави розвитку демократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів.

До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохочує об'єднання громадян, трудові колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави, вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба визнати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх політичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів.


Розділ 3. Конституційне закріплення основ громадянського суспільства України

Становлення і функціонування цивілізованого і демократичного громадянського суспільства можливі лише на надійній правовій основі з використанням усього ціннісного юридичного потенціалу. Правові явища у своїй сукупності є одним із серйозних засобів опосередкування сутнісних відносин громадянського суспільства.

Розбудова в Україні соціальної, правової держави, як і становлення всієї сукупності форм та механізмів громадянського суспільства, — це тривалий процес, в якому мають взяти участь як державні органи та установи, так і самі громадяни. Основною метою цих дій є розбудова справді самоврядного суспільства, де жоден працівник та громадянин не буде відчужений від знарядь та результатів своєї праці, де основні принципи самоврядування будуть реалізовані в політиці та економіці, де сама держава виступатиме надійним гарантом від авторитарної сваволі. Проте така "перспективність" правової держави та громадянського суспільства, на яку звертає увагу О.Михайленко, підкреслюючи, що цих ідеалів поки не вдалося досягти навіть розвиненішим демократичним державам [1], не повинна впливати на сам підхід до дослідження відповідних понять і концепцій. Адже той факт, що дещо здається нам лише теоретичним ідеалом, не означає того, що воно ніколи не стане реальністю.

Громадянське суспільство обумовлює виникнення держави якраз для того, щоб економічну владу власника забезпечити політично. Держава повинна увібрати у себе всі позитивні риси громадянського суспільства: захист приватного інтересу, свободу особистості, її економічну самостійність і самодіяльність.

Влада громадянина у державі ґрунтується на політичних правах і свободах, які вважаються природними і не відчуженими. Найважливіша проблема полягає у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально конкретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.

Виходячи з такого розуміння громадянського суспільства, спробуємо розглянути основні кроки, зроблені Українською державою в напрямі забезпечення його функціонування, а також ті політико-правові заходи, які ще належить здійснити для досягнення нею статусу демократичної, соціальної, правової держави. По суті мається на увазі те, яким чином сучасна державна влада може гарантувати дотримання та захист таких цінностей громадянського суспільства, як особиста безпека, свобода від будь-якого тиску, рівність усіх перед законом, право на приватну власність, приватне життя, інститут договірних відносин тощо.

Одним з найважливіших індикаторів громадянського суспільства на інституційному рівні його аналізу є відповідне законодавче підґрунтя. Цей законодавчий базис складають як закони, що гарантують особам, що діють на публічному просторі, індивідуальні і групові свободи, які надані їм для реалізації їхніх широко породжених інтересів, так і закони, що регламентують діяльність громадських організацій. Аналіз законодавчого фундаменту громадянського суспільства показує, що він є ще недостатньо міцним. Про це свідчить низький рівень ефективності правової системи.

У Конституції України, як і в інших конституціях новітнього часу, закріплені основи правового статусу людини і громадянина, відносини особи і держави, різноманітність форм власності, принципи політичного плюралізму, багатопартійності, відмови від державної чи обов'язкової ідеології. Водночас конституційно-правове регламентування певних сфер життєдіяльності громадянського суспільства є втручанням в його природу як систему автономну, самоорганізовану, самокеровану, незалежну від держави, але воно повинно співпрацювати з державою. Тому йдеться не про безпосередню юридичну регламентацію і не про державне керівництво, а про конституційне визнання, повагу, забезпечення життєздатності найважливіших інститутів громадянського суспільства, з якими природно пов'язані інтереси, потреби, права і свободи кожного члена суспільства. Не втручаючись у першоприроду громадянського суспільства, держава за допомогою правових законів забезпечує правопорядок у суспільстві, цивілізовано бере участь у розв'язанні певних соціальних конфліктів, забезпечує охорону та захист прав і свобод особи і водночас вона підкоряється діючим законам.

Аналізуючи шляхи становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні, не можна оминути увагою того, яким чином загальна орієнтація на розбудову та всіляке сприяння становленню інститутів громадянського суспільства в Україні відображена в складному й тривалому процесі розробки та прийняття Конституції України. При цьому слід наголосити, що таке, на перший погляд, суто історико-правове звернення до методологічних питань генези конституційної системи незалежної України, насправді має надзвичайно важливе теоретико-правове значення. Адже процес розробки та прийняття Конституції, по суті, виявився ще й процесом опрацювання, вироблення та обґрунтування тієї теоретичної моделі громадянського суспільства, яка була покладена в основу подальшого розвитку суверенної, демократичної Української держави.

Одним із перших актів, який треба згадати у зазначеному, контексті, є Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою Української РСР 19 червня 1991 р. У третьому розділі "Громадянське суспільство і держава" зазначалося, що "Конституція Республіки має закріпити основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, визначити засади його взаємозв'язків з державою... вона, зокрема, повинна проголосити пріоритет громадянського суспільства над державою, яка забезпечує умови нормального його функціонування" [4]. Фактично цією Концепцією було окреслено як основні вимоги щодо майбутньої Конституції України, так і основоположні принципи співіснування демократичної, соціальної, правової влади та громадянського суспільства.

Зазначені у Концепції 1991 р. кроки щодо конституційно-правового забезпечення діяльності громадянського суспільства та соціальної, правової держави дістали відображення в тому, як розвивався процес розробки й прийняття Конституції України. Так, у Проекті Конституції, винесеному на всенародне обговорення Верховною Радою України в редакції від 1 липня 1992 р. весь третій розділ було присвячено проблемі взаємодії громадянського суспільства і держави. Про важливість зазначених питань свідчить хоча б те, що цей розділ було вміщено в Проекті безпосередньо після визначення загальних засад конституційного ладу (розділ І) та прав і свобод людини і громадянина (розділ II). Структурно цей розділ складався з восьми глав: загальні положення (глава 7, статті 64, 65), власність (глава 8, статті 66-73), підприємництво (глава 9, статті 74-78), екологічна безпека (глава 10, статті 79-83), сім'я (глава 11, статті 84-88), освіта, наука і культура (глава 12, статті 89-94), громадські об'єднання (глава 13, статті 95-98), свобода інформації (глава 14, статті 99-103).

Такий структурний аналіз доречний з огляду на те, що в ньому відбито не лише характер правових норм, покликаних врегульовувати державну політику в тих чи інших сферах, безпосередньо пов'язаних з діяльністю громадянського суспільства, а й дається юридична класифікація основних напрямів правозабезпечувальної діяльності державної влади, яка дає змогу успішно функціонувати основним інститутам громадянського суспільства, перетворюючи його з ідеологічного гасла на державно-правову та суспільну реальність.

Органічним продовженням конституційного, політико-правового забезпечення шляхів розбудови в Україні громадянського суспільства стала розробка Комісією Верховної Ради України Проекту Конституції України в редакції від 27 травня 1993 р. Зокрема, у статтях 64 та 65 було зафіксовано такі важливі положення:

— громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання;

— держава покликана служити громадянському суспільству;

— правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється в межах, визначених Конституцією, і спрямоване на забезпечення інтересів людини.

Отже, визначаючи основні засади розбудови в Україні громадянського суспільства, можна виділити такі аспекти. Аналіз політичної системи українського суспільства доводить, що здійснювані протягом останніх років реформи об'єктивно призвели до підвищення ролі політичних партій, громадських організацій та рухів, ЗМІ. Політичний плюралізм став реальною складовою повсякденного життя нашого суспільства. Хоча, безперечно, існують певні проблеми. Зокрема, як зазначає В.В. Медведчук [9], складність сучасної політичної ситуації в Україні пояснюється тим, що більшість політичних партій відокремилися від широких верств населення, не шукають серед них стабільної соціальної підтримки, а центр своєї діяльності перенесли у парламент чи інші державні та громадські структури. Отже, навіть враховуючи те, що процес становлення дійової системи політичного плюралізму та репрезентації інтересів усіх соціальних груп українського суспільства ще остаточно не завершено, можна стверджувати, що без нього ми ніколи не отримаємо повноцінного громадянського суспільства, як і демократичної основи для його взаємодії із соціальною, правовою державою. Широкий спектр політичного життя, структуроване та зорганізоване політичне поле є надійною запорукою залучення громадян до участі в політичному житті та суспільному управлінні. Зрозуміло, все це передбачає міцні інтеграційні підвалини в діяльності самих партій та громадських формувань, а також законодавче закріплення за ними власних, окремих від державних, функцій. Якщо цього не станеться, то існуючий політичний плюралізм може легко трансформуватися у потужний дестабілізуючий фактор (про що свідчить парламентська криза в січні 2000 року).

Однак, поряд с внутрішнім аспектом становлення громадянського суспільства не можна обходити увагою і загальноєвропейський аспект інтеграції України у відкрите громадянське суспільство, який цілковито виключає будь-які ізоляціоністські підходи. Тому, говорячи про розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні, маємо на увазі й поступову інтеграцію України в загальноєвропейську та загальносвітову демократичну спільноту. Як пишуть І.Пасько та Я. Пасько, "майбутнє України пов'язане з західною цивілізацією попри нерозуміння цього значною частиною депутатського корпусу, попри небажання цього значною частиною населення... об'єктивна наявність історичного імперативу стає очевидною вже в самому акті прийняття Верховною Радою Конституції типу і стандартів, адекватних західній цивілізації" [13].

Отже, проблеми формування громадянського суспільства та його взаємодії із правовою державою є ключовими та вирішальними в процесі розвитку української державності. Як зауважує В.Головченко, "становлення і розбудова громадянського суспільства в Україні невід'ємні від процесу будівництва та вдосконалення української державності, є її органічною складовою, і спираються на ідеологію, що підтримує і обґрунтовує державотворчий процес в Україні" [14].

При цьому значущість громадянського суспільства зумовлена тим, що поза його формуванням неможливо створити умови для ініціативної, творчої та активної у політичному та громадському сенсі особистості. Водночас формування та розвиток громадянського суспільства є реальною запорукою побудови в Україні справжніх демократичних інститутів, становлення демократичної політичної системи. Специфіка ж сучасної ситуації в Україні полягає в тому, що більшість елементів громадянського суспільства доводиться створювати, не маючи відповідного досвіду.


Висновок

Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати культуру, мову, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культури людства. У демократичній державі повинно максимально забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб'єктів конституційно-правових відносин.

Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто.

Конституційний лад має бути не формальним, символічним, а справжнім, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу.

Іншим, не менш важливим принципом конституційного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конституції, так і з її змісту, зокрема положень щодо характеристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народовладдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або передбачались і закріплювались її попередніми конституціями, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.).

Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного порядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.).


Список використаних джерел

1. Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової держави // Право України. — 1998. — № 8. — С. 43.

2. Арато Е., Коен Д. Громадянське суспільство: відродження та реконструкція концепції // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. — К., 1997. — С. 172.

3. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України. - К., 2000. - С. 451.

4. Конституція незалежної України. Документи, коментарі, статті. — К., 1995. - Кн. 1. - С. 70.

5. Там само, с.267.

6. Проценко О., Чепинога В. Походження свободи: осмислення витоків та розвитку концепції громадянського суспільства. - К.,1996. - С.123.

7. Кириченко С.О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави. — К., 1999. — С.59.

8. Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. - Ст. 170.

9. Медведчук В. Україна: актуальні проблеми розвитку суспільства, держави і права. — К., 1999. — С.38.

10. Перегуда Є. До проблеми законодавчої регламентації багатопартійності в Україні // Право України. — 2001. — № 4. - С.69.

11. Політологія: історія та методологія. — К., 2000. — С. 321.

12. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 34. — Ст. 504.

13. Пасько І., Пасько Я. Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. — Донецьк, 1999. — С. 149.

14. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення. — К., 1997.- С.90.





Реферат на тему: Конституційний лад та державний устрій в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.