Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Політологія

Дослідження предмету "загальна теорія політики" (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Теоретико-методологічне визначення політики. 6

2. Загальна характеристика предмета та об'єкта вивчення політології 16

3. Дослідження предмету політики. 24

Висновки. 32

Список використаної літератури. 34


Вступ

Актуальність теми. Політика як особлива сфера людської діяльності у всіх її виявах — реальному бутті держави, інституцій, системи суспільних відносин, соціальних груп і т. п. — піддається історичній трансформації, моделюванню, прогнозуванню можливих наслідків, змін, а отже, поясненню. Усвідомлювати політичні процеси можна через буденну норму знань, відображаючи переважно зовнішній практичний бік політичних явищ, не розкриваючи при цьому глибинних і всебічних зв'язків дійсності, принципів, що лежать в їх основі. Це покликана зробити наука. Саме наукою, що досліджує сутність політики як суспільно-історичного явища, є політологія.

Як і всяка наука політологія має свій предмет та об'єкт дослідження. Більшість сучасних учених-політологів погоджуються з тим, що в загальному плані об'єктом і предметом політолога є політична сфера з усіма її явищами й процесами, політичне життя суспільства, його сутність, форми та закономірності. Однак однієї точки зору на дану проблему не має. Навпаки, існує багато різних визначень науки про полівку. Наприклад, М. Гравітц зазначає, що політичну науку можна визначити як вивчення того, як люди використовують інститути, що регулюють їхнє життя, і як вивчення ідей, котрі приводять у рух людей.

Інша з існуючих точок зору виходить з пріоритету емпіричних методів і емпіричних знань у формуванні наукових знань. Саме вони дають об'єктивне, достовірне уявлення про реальність. За словами Г. Лассуела, політична наука — це емпірична дисципліна, яка вивчає формування та адаптацію влади і досліджує політичні дії, що зачіпають усталені владні структури. За межами політичної науки в цій концепції залишаються історико-гносеологічна та аксіологічно-нормативна система знань: історія політичних ідей, політична філософія, політична етика, ціннісно-оціночна система знань.

Деякі вчені під предметом політології розуміють комплекс політичної дійсності та всю систему знань про неї. Політична наука в цьому випадку є загальною інтегральною наукою про політику, її взаємодію з особою та суспільством, що дає цілісну картину досліджуваних об'єктів.

Відомий іспанський політолог Л. С. Саністебан визначає предмет політології як дослідження структури та функціонування політичних систем.

Звичайно, що кожна з цих точок зору відносно визначення предмету науки має право на життя, адже кожна з них досліджує сутність політичного процесу під своїм кутом зору.

На нашу думку, правомірно було б стверджувати, що предметом політології є принципи та процеси становлення політичної системи знань політичного буття у всіх його конкретних виявах та взаємовідносинах з іншими сферами. Узагальнюючи аналіз змісту й завдань наук про політику, проведений багатьма вченими, можна дійти висновку, що предметом політології є сутність, форми, закономірності й випадковості політичного життя суспільства, зміст, функціонування й розвиток політики та політичних систем, їхнє місце й роль у життєдіяльності людей, соціальних груп, націй, держав.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси предмету загальної теорії політики.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити риси предмету загальної теорії політики;

• охарактеризувати значення предмета та об'єкта вивчення політології;

• дослідити зв'язок предмету політології та загальної теорії політики.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема предмету загальної теорії політики.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси предмету політики.

Предметом роботи виступає дослідження предмету загальної теорії політики.


1. Теоретико-методологічне визначення політики

Проблеми, які є нині в Україні, і які передусім пов'язані з утвердженням державності, знаходять своє вирішення у всіх сферах людського буття. Але складні перехідні періоди мають свою особливість — вони концентрують визначення змісту майже кожної з цих проблем у сенсі політики. Політика стає домінуючою, коли мова йде про обґрунтування та практичну необхідність утвердження дійсно демократичних засад людського життя в державі, побудову її правових основ, громадянських стосунків, формування нового економічного простору, гуманістичних принципів культури. Адже це не просто новаційне формотворення у різних сферах буття, насамперед це конституювання якісно нової політики, нових соціальних відносин, змісту дій влади.

Саме за цих умов підвищення ролі політики в житті людини суттєво зростає значущість науки про політику, що є однією з найважливіших складників усієї системи наукових знань.

У найбільш загальному визначенні, що прийшло з історії, політика означає суспільну діяльність, що пов'язана передусім з участю в отриманні, утримуванні та реалізації влади в державі. У працях сучасних політологів, як вітчизняних, так і зарубіжних, можна зустріти більш конкретні визначення. Політику розглядають:

· як систему дій, яка ієрархічно вибудовує відносини між різними соціальними групами з приводу завоювання домінуючої ролі в суспільстві;

· як дію політичних інституцій, ланок політичного організму щодо організації найоптимальншіих умов та норм свободи особи;

· як надію кожної людини брати участь у здійсненні влади або впливати на її розподіл у державі та завжди знаходити зустрічне розуміння інших членів суспільства щодо своїх дій (М. Вебер);

· як причинно зумовлену, ситуативно змінну за формою та орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства; і саме таким чином політика задає суспільству адекватні його сутнісним основам структури, форми, створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дає змогу людині адаптуватися в умовах, що змінюються в часі і просторі (З. Фрейд).

Звичайно, ще є й інші визначення сутності політики, які під різним кутом зору, з різних методологічних підходів аналізують одне — діяльнісний сенс цієї важливої сфери й умови людського буття.

В історії існує декілька віх, які по-своєму визначають політику, особливості її впливу на суспільні відносини, їх прогресування.

Античність породила специфічне уявлення про політичну діяльність як синкретичну систему вмінь, навиків людини щодо організації життя в суспільстві. Політику розглядали як одну з домінуючих сфер діяльності, що визначає статус, можливість утвердити свої сили, розум і ґрунтується переважно на двох принципах: волі та традиції. Саме це унеможливлювало розуміння сутності політики як цілісного процесу в його соціальному визначенні. Політика визначалася швидше не як цілісна, а як тотальна. Адже жити в суспільстві означало жити; обов'язково політично, оскільки політика виступала як всезагальна форма соціальних зв'язків[11, c. 15-18].

У середні віки домінуючою стає ірраціональна ідея, в якій політика трактувалась як вияв волі та дії Бога (Фома Аквінський, Августин та інші).

І лише з початком епохи європейського Відродження в системі суспільних відносин політика починає трактуватися як; категорія, що пов'язана з дією людини, як боротьба між силою та законом. Якщо недостатньо дій закону, їх може замінити або доповнити сила. Самі ж закони тільки тоді щось значать, якщо спираються на силу: внутрішню силу підпорядкування їм і силу зовнішньої організації такого підпорядкування. При цьому сила може камуфлюватися під закон, навіть! якщо в основі її закладено несправедливість.

Доба ж Нового часу з позиції раціоналізму (Гоббс, Локк, Монтеск'є та інші) визначає політику як стосунки з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму і моралі. Суспільство та держава в такій системі політики виступають як такі, що вибудовані на засадах:

а) атомізації (індивідуалізації) відносин;

б) встановленні договірної інтерпретації цих відносин на ґрунті конкретного типу державності.

XIX ст. дещо трансформує цю гуманістичну ідею ранньобуржуазного лібералізму і визначає політику як мистецтво використання можливостей. Тут більше не логіки розуму, а гри, дипломатії, прагматичного розрахунку. Адже класичний та посткласичний етапи розвитку західних держав демократичного типу зруйнували ідеалістичні принципи аристократії і значення політичної дії перевели в масштаб політичних інтересів практичної значущості, утилітаризму. Але розуміння політики як мистецтва використання можливостей не позбавляє її раціонального сенсу. У політиці важливими є не тільки загальні, стратегічні принципи, а й вміння визначити свої дії в кожній ситуації, вміння інтуїтивно відшукати засоби, шляхи поступу, знаходити компроміси, вміло лавірувати під час розроблення, прийняття та реалізації політичних рішень і т. п.[7, c. 24-26].

З'ясовуючи зміст і роль політики як суспільного явища, слід виходити в першу чергу з ролі людини, особистості з її інтересами і потребами, що і виступає першоосновою, першоджерелом, детермінантою політичного життя. Саме це сприяє формуванню складної системи суспільних відносин, у якій провідне місце займають політичні відносини, що спрямовані на регулювання політико-владних проблем та процесів, які дають змогу певним групам людей реалізовувати, здійснювати свої цілі.

Таким чином, політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власних інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів, націй.

Метою політики як усвідомленої форми діяльності є націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві та конкретних умов здійснення суспільних процесів, їх вивчення та регулювання і розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група. Політика — це реалізація певної мети переважно через відносини протиборства (не обов'язково революційності, адже політичний компроміс, наприклад, це також подолання — подолання власних амбіцій однієї з сил, подолання нетерпимості до інших).

Зміст політики складає тотожність, співпадання, адекватність дій суб'єктів політики, політичних інституцій, засобів, технологій, результатів цих дій з історично діючим цілісним, об'єктивним процесом, що викликаний насамперед необхідністю реалізації людської свободи та справедливості. Виявом змісту політики є система цінностей та цілей, мотиви і механізми прийняття політичного рішення.

Формою політики є особливості вияву меж її змісту, тобто конкретне існування у співвідношенні з іншим змістом, а також специфіка вираження дій суб'єктів політики у зв'язку з їх інтересами, цілями, рівнем розвитку засобів, методів, технологій дій, форм організації людських спільностей і т. п., що в цілому визначає якість змісту політики. Це існуюча організаційна структура, інститути, які забезпечують стійкість, регульованість і динамізм самого політичного процесу. У своїй цілісності, єдності форма та зміст політики визначають політичний процес.

За своїми функціями політика, залежно від напрямів дій, може поділятися на:

• керівництво та управління суспільством щодо зміцнення його цілісних основ, забезпечення відносин правовим регулюванням для збереження організованості та загального порядку;

• конституювання відносин, дій суб'єктів і стану об'єктів політичного процесу, забезпечення захисту основних прав людини;

• напрацювання загальних цілей та завдань суспільства, організація його для спільних дій завдяки сформованій системі засобів, технологій;

• забезпечення суспільства діючим принципом розподільчої справедливості;

• гарантування як усередині самої держави, так і за межами її безпеки для всіх груп та верств суспільства;

• формування ціннісних орієнтирів соціального прогресу та актуалізація інтересів і зацікавленості в їх досягненні;

• залучення громадян до участі в політиці[1, c. 21-23].

Політичний процес, в якому відображена складність, суперечливість (різні рівні суб'єктів дій, багатоукладність цілей, інтересів, засобів реалізації їх і т. п.) самої людської діяльності, має складну внутрішню структуру. У найзагальнішому вияві структуру політики визначають:

• політична активність, участь та діяльність суб'єктів цього процесу;

• політична культура, традиції та свідомість, ціннісні орієнтири чи установка людини;

• політико-ідеологічні та науково-теоретичні погляди, ідеї, доктрини, що визначають сутність політичних намірів та дій, ціннісних орієнтирів;

• система нормативних ідей, до якої можна віднести конституйовані політико-правові норми, політичні програми, передвиборчі декларації політичних партій;

• політичні інститути владного характеру та самі процеси участі в отриманні та реалізації влади в державі;

• розроблення та прийняття політичних рішень, контроль за їх виконанням;

• система соціально-владних відносин, яка характеризується суперечливістю стосунків, володарюванням та підпорядкуванням.

З позицій методів і технології політику можна визначити як мистецтво можливостей та маніпулювання, але цього для неї недостатньо, особливо в сучасному світі. Тому в політиці наука стає важливим методом, технологічним засобом, що визначає як сутність зміст та форми її здійснення, так і діяльнісну сутність самої людини, об'єктивні підстави реалізації свободи.

Ми вже визначили, що політичне поле буття має особливість перетинатися, взаємодіяти майже з усіма іншими, а тому об'єкт політики є майже необмежений. Існує велика кількість сфер політики: соціальна, економічна, екологічна, антропологічна, національна, культурно-освітня, аграрна, міжнародна і т. ін. Це і визначає те, що політика сама по собі не є самоціннісною формою людської діяльності, її дії — це найчастіше розв'язання проблем за межами самої себе. Адже політика, як одна з найдинамічніших сфер суспільного життя, тісно взаємодіє з іншими, відчуваючи їх вплив і разом з тим детермінуючи їх функціонування та розвиток. За своєю спрямованістю розрізняють внутрішню і зовнішню політику держави.

Суб'єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава. Первинним, системозапочатковуючим суб'єктом політики виступає індивід. Загалом же в політиці можна виділити чотири рівні суб'єктів:

1. Конкретні індивіди. Саме через них найбільш повно і безпосередньо виявляє себе весь спектр політичних подій. Вплив на процеси політичного характеру з боку таких суб'єктів може бути безпосереднім або ж опосередкованим.

2. Органи та ланки політичних організацій. Вони є суб'єктами конкретних політичних рішень та діяльності.

3. Держава з її інституціями, партії, суспільні об'єднання, рухи, фронти та ін., що загалом вибудовують організації великих суспільних груп. Це суб'єкти безпосереднього керівництва та виконання політичної діяльності.

4. Великі суспільні групи, що утворилися на засадах етнічної чи соціально-класової диференціації. Такими суб'єктами політики можуть бути нації, народи, верстви, демографічні групи та ін.[9, c. 47-49].

Таким чином, політику можна визначити як особливий вид людської діяльності, що покликаний здійснювати довготривалі або поточні інтереси різних соціальних груп за допомогою планування, втілення в життя, контролю за процесом і результатом відповідної практичної діяльності. Це діяльність осіб, мікро- і макрогруп, що спрямована на встановлення й утримування політичної влади: це система відносин у суспільній організації, що регулюється нормованою ієрархією підпорядкування. Політика — це специфічний інструмент свідомого, цілеспрямованого саморегулювання суспільства.

Детермінантами політики є економічні інтереси або інтереси власності, а також інтереси певних соціальних груп щодо їх захисту та збереження. Соціальна структура взагалі становить підвалини політики, визначаючи її суб'єкти, характер та спрямування політичних процесів.

Важливою детермінантою політики, яка в історії людства відігравала важливу роль щодо особливостей здійснення політико-владного процесу, є природно-географічне середовище. Саме геополітичні фактори можуть визначити сутність економічних, соціальних і, врешті-решт, владних відносин, впливаючи на загальний процес формування політичних дій, структурних інституційних утворень.

Коли ми аналізуємо сутність політики як феномену, в якому знаходить свій вияв історичний стан владних відносин в соціальному середовищі, самій державі, не можемо не звернути увагу на специфічний вплив на здійснення цього процесу демографічних факторів. Спрямування політичних дій, формування засобів, механізмів та умов їх здійснення значною мірою залежить від особливостей соціальної структури, чисельності населення. Звичайно, демографічні фактори мають вплив на політичні процеси переважно в опосередкованій формі — через економіку, сферу культури, традиції. Але разом з тим вони можуть і безпосередньо визначити певні риси, структуру, зміст та форми дій суб'єктів політичного процесу.

Важливим детермінуючим фактором, що визначає сутність політики в державі, є духовна культура, традиційні норми. Саме від них можуть залежати особливості структурування, взаємодії та функції політичних інститутів, методів та форм їх цільових дій. Державний устрій, характер політичної соціалізації особи, система політичних цінностей та політичних позицій — все це, в цілому, також визначається історично сформованою культурою народу, його національним обличчям, традиціями щодо сприйняття й освоєння дійсності, особливостями філософського та теологічного трактування соціально-історичних і загальносвітових процесів.

Особливе місце серед факторів, що визначають політику, посідають соціально-психологічні фактори. Саме людський розум, здатність науково пізнавати світ та відтворювати його у відповідності з об'єктивною логікою дійсності надає політичному процесу сенсу цілісності, раціональності. Разом з тим людська психологія, суб'єктивні інтереси, що визначають поведінку людини чи певних соціальних груп, надають політичній діяльності певних ірраціональних ознак, визначаючи її серед інших як специфічну, непересічну[6, c. 28-32].

Політична діяльність — це діяльність прагматичного складу та спрямування, що реалізується переважно на рівні буденної свідомості, а то й підсвідомості. Окрім цього, це дія, що виходить переважно з обставин, а тому майже в абсолютному своєму розумінні є дією тактики. Наміри в ній ніби конструюються на засадах абсолютних цілей чи ідеалів, а насправді один крок у політичній дії детермінує, визначає інший і замикається на ньому. Логіка дії конструюється швидше обставинами, аніж абсолютною системою цінностей. За Макіавеллі, для досягнення цілі будь-які засоби виправдані, бо ціль перестає бути моральним показником щодо дії, її значущість губиться в багаторівневих проміжних кроках, які стають важливішими, аніж сама ціль, стають самоцінними, а тому самі формують логіку засобів політичної дії. У такій буденній замкнутості політики великі цілі губляться, затушовуються. Стимулятором політичної дії і своєрідним координатором її щодо стратегічних спрямувань стає ідеологія (не наука). Вона стає і мораллю, і принципом, і правом такої дії, таким чином, остаточно ірраціоналізуючи її.

Окрім цього, політична діяльність може виявлятися як алогічна дія, адже дипломатія — це гра інтересів, "рольові взаємодії" (Дж. Алмонд), врешті-решт, це мистецтво. А мистецтво, як стверджує П. Пікассо, допомагає пізнати істину. Основою розгортання такої діяльності не завжди може бути логіка об'єктивної дійсності, а суб'єкт, що реалізує цю діяльність, особливо в суспільствах з нестабільною перехідною системою політичної влади та тоталітарним режимом. Тобто, зміна політичної влади, політичної системи, політичного устрою переважно детермінується мотивами суб'єктивних намірів та інтересів конкретної особи.

У державах з демократичним устроєм, що ґрунтується на конституційно-правових засадах, суб'єктами переважно виступають інституції політичної системи: держава, політичні партії і політичні організації або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами права та системою моральних норм.

Як бачимо, політика є складним інструментом, що протягом усієї історії напрацьовувався людиною для виконання організаційно-регулюючої функції в суспільстві. Твориться політика переважно на рівні буденної свідомості людини, пізнається ж через систему наукових знань[4, c. 18-19].


2. Загальна характеристика предмета та об'єкта вивчення політології

Щоб розібратися в тому, що ж являє собою політологія як наука, насамперед необхідно чітко встановити об'єкт і предмет вивчення політології. Як об'єкт тієї або іншої науки завжди виступає певна область реальної дійсності.

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося в період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше стає формою організації суспільнополітичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребує проведення такої державної політики, яка б ґрунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після Другої світової війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. І тільки після Другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, установлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики, понять політичного реалізму і т. п.); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та ін.); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає в розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки[12, c. 5-9].

Політологи вважають, що об'єктом політології є вся сукупність властивостей, зв'язків і відносин громадського життя, які звуться політичних. Інакше кажучи, об'єктом політології є політична сфера громадського життя.

По-перше, політична сфера громадського життя це сфера державно-організованих зв'язків, взаємодій і відносин. Більшістю людей політика завжди розглядається як безпосередня активна участь людини в справах держави. Починаючи з ранньокласових суспільств, держава як форма соціальної організації являлася найпоширенішим і безпосередньо спостережуваним явищем політичного життя. Саме тому історично першим сформувалося подання про те, що предметом політичної науки є вивчення держави. Слово політика походить від грецького polіtіka поліс місто-держава. Звідси цілком логічно, що один з перших добутків, присвячених осмисленню політики, був трактат Аристотеля "Ta polіtіka" "те, що ставиться до держави". При цьому зі змісту добутку випливало, що поліс розглядається Аристотелем не просто як географічне, національно-державне утворення, а насамперед як просторове поле цивільної активності.

По-друге, головними напрямками в дослідженні держави було рішення питання про найкращу форму державного устрою: деспотії, демократії, олігархії й так далі. І вже в древні часи, стало ясно, що найважливішим питанням політичного життя є питання про владу. Завдання політології полягає в тім, щоб аналізувати не тільки юридично-правові аспекти її діяльності, що становить предмет державознавчої і правознавчої дисциплін, але також держава й владні відносини як інститути політичної системи суспільства, що має головною метою реалізацію загального інтересу. У зв'язку із цим предмет політології осмислюється як вивчення політичної влади, її сутності й структури, механізмів розподілу й здійснення цієї влади в державі, здатність влади забезпечувати собі підтримку з боку більшості членів суспільства, контроль над політичною владою з боку суспільства.

По-третє, уже в 19 столітті, вивчаючи внутрішні механізми діяльності держави, дослідники виявили, що основними суб'єктами політичних зв'язків, взаємодій і відносин є не ізольовані індивіди, а індивіди, об'єднані в соціальні спільності: соціальні групи, стани, класи, націй, касти. Кожна соціальна спільність має свої соціальні інтереси. Соціальні інтереси це реальні життєві прагнення людей, соціальних суспільностей, якими вони усвідомлено або не усвідомлено керуються у своїх діях і які визначають їхнє об'єктивне положення в суспільстві. У рамках цих суспільностей відбувається раціональний компроміс інтересів, на основі яких здійснюється поділ влади в суспільстві.

По-четверте, з метою відстоювання своїх соціальних інтересів соціальні групи, класи створюють свої політичні й громадські організації: партії, профспілки, рухи й так далі. Ці організації й об'єднання виробляють ідеологічні системи, через пропаганду яких формують у певному напрямку суспільна думка. Ідеологія надає значимість відносинам між представниками різних інститутів суспільства, між людьми, пояснює, обґрунтовує, виправдує або відкидає політичні реальності в конкретних суспільно-історичних умовах. Фактично політика являє собою арену зіткнення різних ідеологічних систем, ідейно-політичних плинів, або, інакше кажучи, мир політичного має ідеологічне (ідейно-політичне) вимір. Вивчення діяльності політичних організацій і так званих "груп інтересів", "груп тиску", а також ідеологічних навчань є також важливою складовою частиною політології. Тому політологічний аналіз не може обійти питання про співвідношення політики й ідеології, не може не стосуватися найважливіших ідейно-політичних плинів, їхньої історії, впливу на політику[15, c. 24-26].

Однак це лише одна сторона взаємозв'язку даних феноменів. Друга сторона полягає в тім, що політолог, як і будь-який інший дослідник, у тій або іншій формі й ступені піддається впливу певних ідеологічних концепцій, теорій, що теж цілком природно. Підхід дослідника в трактуванні будь-якого скільки-небудь значимого факту, події або процесу значною мірою визначається його ідейно-політичними й соціально-філософськими установками й орієнтаціями. Звичайно, ідеальний той випадок, коли політолог як учений безсторонній і має на меті знайти істину незалежно від того, кому результати його вишукувань вигідні. Але наука це співтовариство вчених різних орієнтацій і пристрастей, що досліджують той самий об'єкт із різних точок зору, з різних сторін і спільно шукаючу істину. Підстроювання будь-якої науки, особливо політології, під чиї б те не були смаки й інтереси неминуче приводять її до виродження. Наочний приклад цього політизація й гранична ідеологізація всього суспільствознавства в нашій країні, що надовго затримала її розвиток.

На основі всього вищевикладеного можна запропонувати таке визначення предмета політології: політологія це наука про державно-організоване суспільство як функціонуючій і політичній системі, що розвивається, на основі взаємодії складових її елементів: політичних суб'єктів, політичних інститутів і політичної свідомості.

Отже, предметом політології є влада й політика. Сама політична наука містить у собі різні науково-політичні ракурси. У самому широкому змісті в поняття політичної науки включається історія й теорія політичних ідей, політична філософія, політична ідеологія, політична соціологія, політична історія, політична економія, політична психологія, політологія, політична антропологія, політична астрологія, геополітика, міжнародні відносини, політичне право й так далі.

З погляду інструментального підходу можна розрізняти політичну науку як цілісну теорію зі своїм категоріальним апаратом, функціями й методами, дефініціями, концепціями й аксіомами. З іншого боку, можна виділити науку про політика, що займається безпосередньо прикладними дослідженнями. Вона може використати різні теоретичні висновки й методики, а може мати й власний інструментарій, розроблений спеціально для дослідження конкретного політичного процесу, а також з метою надання впливу на цей процес. Необхідність прикладних досліджень створюється практичною потребою прогнозування й моделювання реального політичного розвитку.

Таким чином, політологія є інтегральною наукою про політика й владу й різноманіття різних способів їхнього опису, дослідження й проектування на майбутнє. Основними проблемами політології можна назвати

1. ідейно-теоретичне й соціальне обґрунтування політики;

2. проблеми влади й владних відносин, політичних систем, інститутів держави, політичних режимів;

3. політичні партії й рухи, політичні процеси, політичні норми;

4. політична культура, політична свідомість, політична ідеологія.

Всі ці проблеми становлять інтерес, насамперед , у їхньому сучасному стані. Дуже важливо знати складові елементи, їхній функціональний прояв, взаємодія між різними складовими з метою виявлення механізмів реалізації владних функцій, виявлення тенденцій політичного процесу й перспектив політичного розвитку, прийняття рішень і так далі[10, c. 58-59].

Світ політичного являє собою складне й різноманітне явище. Якщо говорити про термін "політика", то це одне з найпоширеніших і багатозначних слів, під яким розуміють цілеспрямовану діяльність по реалізації поставлених завдань у суспільстві або досягнення максимального результату. Наприклад, говорять про світову політику, про політика держави, про економічну політику, про соціальну політику, про політика батьків або одного з них, про політика церкви й так далі. Але, що в курсі політології під політикою розуміється діяльність влади, держави, політичної системи в цілому, світового суспільства й т.д.

Структурними й системними компонентами політики є керування, правове й конституційне закріплення влади, механізм правління в рамках різних державно-політичних систем, політичні права особистості, політична рівноправність і політична нерівність, механізми забезпечення функціонування суспільства і його відтворень, відносини громадян і держави, політична соціалізація окремих людей і суспільства в цілому й т.д.

Проблеми політики тісно пов'язані із проблемами політичних відносин і їхніх соціальних основ, із проблемами політичних конфліктів і засобами й способами їхнього дозволу, що безпосередньо пов'язане з формами державного правління, режимами, наявністю політичних партій, стійкості політичного процесу в країні й т.д.

Соціальною підготовкою політики є життя суспільства в цілому: дозволяння або недозволенність економічних проблем, а у зв'язку із цим - ступінь рішення соціальних, культурних, освітніх сторін його життя. У зв'язку із цим неминуче встає питання про взаємозв'язок і взаємозалежність економіки й політики, про морально - моральні аспекти того й іншого, про моральний вигляд усього суспільства і його правлячих еліт в окремих періодах історичного розвитку, пов'язані з певними методами політичної діяльності, зі спрямованістю політики.

Стійкість і життєздатність політичних систем залежить від збігу інтересів суб'єктів і об'єктів політики, від готовності правлячих элит жити відповідно до правил гри, установленими законами, політичними й правовими нормами. Від цього залежить від легітимності системи, легітимність влади, правомірність держави тієї або іншої влади в певні історичні відрізки часу.

У політичній діяльності, як і в будь-якім іншім явищі можна виділити різні рівні її існування

1. політична діяльність тільки політичних лідерів, монархів і еліт;

2. політична діяльність політичних інститутів, партій, рухів, громадських організацій, у яких розосереджується влада;

3. політична діяльність, у якій відбивається пряма й непряма участь не тільки різних соціальних груп, але так само публічна й приватна діяльність людей.

Третій рівень політичної діяльності виникає в суспільстві при певній готовності самого суспільства і його політичної культури, при розвиненості його демократичних основ.

Відповідно до вищеперерахованих рівнів політичної діяльності можна виділити різні виміри політики

1. директивна;

2. функціональна;

3. комунікативна.

Всі ці виміри припускають не тільки реалізацію поставлених цілей і завдань, але й вибір засобів і методів цієї реалізації, а значить і певний характер політичних режимів. Саме від цих змін залежить відкритість або закритість суспільства, моноцільовий або поліцільовий характер його розвитку, наявність або відсутність політичної культури участі, розвиненість або нерозвиненість демократичних процесів, ступінь розвитку цивільного суспільства та ін.

Кінцевою метою політики є досягнення інтегративного консенсусного стану суспільства, що складає з різнорідних груп, шарів, класів, що представляють якесь суспільство, у якому досягається крапка політичного балансу. Не останню роль у досягненні такого стану грає держава з його арсеналом інститутів примуса, законів, норм і загальнообов'язкових рішень. Все вищесказане є істотним предметом дослідження політології[3, c. 36-38].


3. Дослідження предмету політики

Пpедметом політичної науки є політика (гpец. - мистецтво упpавління деpжавою), тобто сфеpа життєдіяльності людей, пов'язана з реалізацією їх суспільних інтеpесів і ідеалів за допомогою державно-політичної влади. Це окpема сфеpа життя суспільства, яка, безперечно, пов'язана з іншими сфеpами – економікою, пpавом, культурою, моpаллю і т.і., але є відносно самостійною, має власні закони і особливості pозвитку. Конкpетними об'єктами дослідження тут виступають політичні відносини, політична діяльність, політичний pозвиток, політичні системи, політичні оpганізації, політична культуpа тощо.

Політикою в більш вузькому значенні називають також куpс, тобто вибіp цілей і постановку завдань, засоби і конкретні дії їх досягнення та виpішення. В цьому розумінні політикою зветься діяльність окpемих політичних суб'єктів (деpжавна політика, політика президента, політика паpтії), або політична діяльність, спpямована на конкpетний об'єкт (зовнішня політика, економічна політика, національна політика). Все це також є пpедметом політології, в пеpшу чеpгу – пpикладного політологічного аналізу.

Власне, pізниця між цими двома значеннями полягає в тому, що політика як сфеpа суспільного життя є об'єктивованою, pеалізованою політикою, яка відчужена від окpемої людини і відтворена в самостійних інститутах. Політика як куpс – це суб'єктивні пpагнення і дії людей та інших політичних суб'єктів, і наслідки цих пpагнень і дій поступово об'єктивуються в тій чи інший фоpмі.

Всі суспільствознавчі дисципліни існують не в ізоляції друг від друга, а є "науками-перехрестями", взаємодоповнюючими й збагащающими другом друга. Щодо цього політологія як наука про світ політичного тісно переплітається з історією, особливо історією політичних навчань, державознавством і економічними дисциплінами, соціологією й ін.

Між ученими названих напрямків, різних галузей знання йдуть досить тривалі суперечки про те, хто ж з них має пріоритет у дослідженні проблем політичної науки. Так, французький політолог Ж. Бюрдо навіть уважав, що "політична наука не має власного об'єкта, вона являє собою лише більше плідний метод вивчення конституційного права, розширений кут зору на традиційні проблеми публічного права". Його з П. Фавр відзначає, що, за рідкісним винятком, "філософи, соціологи й історики, як правило, охоче уступають політичній науці, що інституціонально оформилася, вивчення виборів, політичних інститутів і перипетій політичного життя. Але разом з нею деякі з них - причому із числа найбільш великих фахівців - залишають за собою майже виключне право займатися вивченням проблем влади й форм панування". Очевидно, що тут ми маємо досить вузьке розуміння предмета й самої дисципліни політології. Як буде показано в книзі, проблеми влади, форми державної влади поряд з безліччю інших питань становлять предмет дослідження політології, а не тільки правознавства, державознавства, філософії й соціології[5, c. 20-22].

Ще на зорі формування політичної науки англійський історик К. Фрімен не без підстав говорив: "Історія - це минула політика, і політика - це теперішня історія". І не дивно, що політична наука формувалася й розвивалася в тісному взаємозв'язку з історією. Симптоматично, що в цей час у США майже у двохстах коледжах історія й політична наука викладаються на об'єднаних кафедрах. Завдання у викладанні історії й політології, на мій погляд, різні. Цю точку зору розділяв і іспанський дослідник А. Гарсіа: "... історик має справу з минулим часом. Він може спостерігати початок, розвиток і кінець суспільних формацій. Політолог, навпроти, не дивиться на історію як на спектакль, він сприймає її як дія. Його політичний аналіз, на відміну від аналізу історика, несе в собі свідому зацікавленість із погляду політичного проекту, що він хоче перетворити в реальність. Об'єктивне джерело його утруднень полягає в тому, що він повинен оцінювати реальний стан політичних ситуацій до того, як вони приймуть історичну форму, тобто перетворяться в необоротні. Суб'єктивне джерело утруднень спонукує його в більшості випадків змішувати свої власні бажання з реальністю".

Стосуючись можливостей тієї або іншої науки адекватно вивчати свій об'єкт, уважаю доречним застосувати тут гегелівську метафору "Сова Мінерви вилітає в сутінках". І дійсно, більш-менш вичерпному й відповідному реальному положенню речей знання про той або інший суспільно-політичний феномен можна одержати лише тоді, коли він уже звершився. Історик вивчає суспільне явище як би з боку, тому його положення полегшується тим, що він має справу із уже завершилися й звершились історичними явищами й фактами. Що стосується політолога, то об'єкт його вивчення - реальність, що зачіпає інтереси безлічі діючих у ній осіб. Політолог, будучи одним з них, не може повною мірою відволіктися від суб'єктивних, щомоментних вражень, і його висновки можуть бути піддані впливу суспільних подій, що змінюються. Із цього погляду для політолога, образно говорячи, сутінки ще не наступили й, відповідно, його сова повною мірою ще не готова до вильоту[14, c. 16-18].

Як буде показано нижче, політологія тісно пов'язана із соціологією, філософією й іншими гуманітарними дисциплінами. Труднощі вичленовування політології в якості самостійної наукової дисципліни полягає в тім, що в цей час ні на Заході, ні в нас у країні вчені не прийшли до скільки-небудь загальноприйнятого визначення політичної науки. Є розбіжності в оцінці границь і змісту політології, кола охоплюваних нею проблем, критеріїв виділення в самостійну наукову дисципліну й т.д. Д. Істон (США), наприклад, характеризує політичну науку як "дослідження способів, якими приймаються рішення для суспільства". За його словами, "у якості політичних вчених ми цікавимося всіма тими діями й інститутами в суспільстві, які більш-менш безпосередньо зв'язані зі способами, якими приймаються й здійснюються владні рішення, і наслідками, які вони можуть викликати". Зрозуміло, всі названі тут компоненти входять у структуру політичного, але останній аж ніяк не обмежується ними. Істон називає лише інститути, дії й способи прийняття рішень. Однак політичне аж ніяк не зводиться тільки до цих елементів.

Таким же вузьким тлумаченням страждає й формулювання, запропонована М. Гравітц (Франція). Політичну науку вона визначала як дослідження людських можливостей по використанню інститутів, що регулюють спільне життя людей у суспільстві ідей, що приводять це суспільство в рух, незалежно від того, створені ці ідеї сучасниками або отримані від попередніх поколінь. Можна сказати, що в предметі політичної науки переплетені ідеї, інститути, люди. Тільки чи це? Зрозуміло, ні, і в цьому читач може переконатися в міру освоєння матеріалу даної книги.

Для визначення об'єкта й предмета дослідження політології, кола охоплюваних нею тим, самої політології як самостійної суспільствознавчої дисципліни насамперед необхідно з'ясувати зміст понять "політичне", "мир політичного", "політична сфера" і т.д. Представляється неможливим визначити політичне, не відповістивши на запитання про характер і тип відповідного суспільства.

У сучасній суспільно-політичній системі як цілісному соціумі виділяються наступні взаємозалежні й взаємозалежні підсистеми: виробнича,або економіко-господарська, соціальна, духовна й політична. Виробнича підсистема забезпечує матеріальну інфраструктуру, а політична - механізм реалізації загальної волі й спільного інтересу всіх основних складених елементів системи в цілому. Соціальна й духовна сфери становлять цивільне суспільство. Саме в ньому утворяться соціально-економічні, соціокультурні, етнонаціональні, релігійні, освітні й інші основи політики.

Об'єктом дослідження соціології є цивільне суспільство. Але разом з тим необхідно підкреслити, що політолог повинен мати хоча б загальні подання про основних факторів і історичні етапи формування й еволюції цивільного суспільства, його сутнісних характеристиках, основних інститутах, цінностях, відносинах і т.д.[2, c. 43-44].

Сукупність проблем, якими займається політологія, можна розділити на три великих роздягнула. Це, по-перше, соціально-філософські й ідейно-теоретичні обґрунтування політики, системоутворюючі ознаки й характеристики підсистеми політичного, політичні парадигми, що відповідають тому або іншому конкретному історичному періоду. По-друге, політичні системи й політична культура, відмінності й подібність між різними політичними системами, їхні переваги й недоліки, політичні режими, умови їхньої зміни й зміни й т.д. По-третє, політичні інститути, політичний процес, політичне поводження й т.д. Причому тут мова аж ніяк не йде про який би те не було ієрархічної співпідпорядкованості цих трьох блоків, про більшу або меншу значимість того або іншого з них. Я виходжу з тези про їхню рівнозначність, оскільки ідейно-теоретичні обґрунтування політики неможливо зрозуміти у відриві від конкретної політичної системи, а її, у свою чергу, - без конкретних політичних інститутів.

Всі ці політичні феномени становлять інтерес насамперед у їхньому сучасному прояві й стані. І завдання політолога - з'ясувати їхню структуру, складені елементи, функції, співвідношення й взаємодія між цими складовими. Аналіз був би однобічним і, стало бути, що не розкриває адекватно їхньої сутності без історичного, ідейно-теоретичного й соціально-філософського підходів. Висновок: політологічне дослідження включає три найважливіших аспекти: історичний, конкретно-емпіричний і теоретичний. У такому контексті політична наука вивчає історію політичних навчань і традицій, політичних систем і ідейно-політичних парадигм і плинів, теорію політики, механізми прийняття рішень і реалізації владних функцій і т.д., і т.п.

Основними об'єктами дослідження політології є держава, влада й владні відносини, що становлять як би осьовий стрижень політичного. Але вивчення цих явищ неможливо без комплексного підходу політолога до аналізу економічного, соціокультурного, філософських, соціально-психологічного аспектів життя суспільства. Кожний з них має свої функціональні й структурні особливості. Тому завдання політичної науки в цьому плані набагато ширше проблем державно-правових дисциплін. Політична наука ставиться до дослідження держав і владних відносин насамперед як до соціальних феноменів, як інститутам політичної організації суспільства, що має головною своєю метою реалізацію загального інтересу.

Проблеми світового співтовариства й усього комплексу міжнародних відносин становлять предмет дослідження декількох дисциплін, таких як міжнародне право, історія, історія дипломатії, соціологія й почасти філософія. Природно, значна увага цьому напрямку в науці традиційно приділяється й у політології. Справа в тому, що держава є суб'єктом політики не тільки як носій влади й владних відносин у рамках окремої держави, але і як носій державного суверенітету в міжнародних відносинах, як один з багатьох суб'єктів політичних відносин між різними державами. Цей факт має особливу актуальність у процесах тенденції, що підсилюється, до інтеграції в економічному, політичному, культурному житті різних держав і народів, регіонів і континентів[16, c. 11-16].

Для політолога цікавий аналіз основних параметрів і критеріїв визначення міжнародних відносин як єдиної системи воістину глобального масштабу на основі використання своїх політологічних підходів, системоутворюючих характеристик структурних складових. Говорячи про вивчення закономірностей, основних форм і особливостей взаємодії держав і інших суб'єктів міжнародних відносин у сучасних умовах, особливо необхідна увага професіоналів в області політичної науки до дослідження механізмів прийняття рішень, ролі й функцій найважливіших інститутів у системі дозволу міжнародних конфліктів і досягнення консенсусу між державами, а також до діяльності регіональних і всесвітніх організацій. Перераховані політологічні проблеми в цій книзі спеціально не розглядаються, тому що вже одержали досить широку розробку в закордонній і вітчизняній науковій літературі.

Предметом політології є такі феномени, як політична система, держава, державний лад, влада й владні відносини, політичні партії, політичне поводження, політична культура, історія політичних навчань і т.д. Ці складні інститути політичних відносин і процесів вивчаються не тільки політологією, але в тих або інших аспектах також і філософією, соціологією, державно-правовою наукою й т.д. Інтегруючи окремі проблеми цих дисциплін, політологія розташовується як би в крапці їхнього перетинання і являє собою міждисциплінарну науку.

У світовій політичній науці для позначення різних аспектів політики використовуються три самостійні англомовні терміни:

• "polіty” – форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й дозволяють регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

• "polіcy” – зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, що їх вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

• "polіtіcs” – політичний процес, у якому відображається складний, багатосуб'єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

Отже, до кола основних проблем, що становлять предмет політології, належать влада і владні відносини в суспільстві; закони та пpинципи фоpмування, функціонування і pозвитку певних політичних систем та їхніх елементів; механізми дії і фоpми вияву закономіpностей в діяльності особистості, соціальних гpуп, націй, деpжав, політична поведінка та пов'язані з нею пpоблеми цілей і засобів, лідеpства та ін.; політична культуpа та політична свідомість і світовий політичний пpоцес. Інакше, політологія – це галузь науки, що вивчає політичну оpганізацію і політичне життя суспільства, пpоблеми внутpішньої політики та міжнаpодних відносин[17, c. 23-25].


Висновки

Сучасне українське суспільство переживає один із найскладніших періодів своєї історії. Вперше після століть національного приниження з'явилась реальна можливість остаточно розв'язати питання про утвердження у своїй етнічній оселі великої європейської нації, яка створила неповторну культуру і викликає все більшу повагу світового співтовариства. Але це утвердження відбувається в досить складних умовах, оскільки воно зіткнулося зі значними соціально-політичними, економічними і культурними проблемами, які можна розв'язати лише у певному історичному часі. Нині український народ шукає ефективні засоби, які сприяли б виконанню цього історичного завдання.

Саме в такому контексті виявляються два основних чинники, які треба враховувати в українській реформації. Перший чинник полягає у тому, що Україна виборює реальне право на рівноможливе існування в системі високорозвинутих держав на тлі об'єктивного зіткнення двох соціальних систем: відмираючої тоталітарної і демократичної, що утверджується як перерваний недавнім соціалістичним минулим процес природного розвитку країни. Другий полягає в тому, що Україна, у зв'язку з відсутністю необхідного історичного часу для будівництва нової соціальної системи, вимушена здійснювати це будівництво на основі програми того типу самоорганізації, який пов'язаний насамперед з роллю управлінських структур.

Обидва чинники, особливо другий, визначають вирішальність політики у творенні нового українського дому. Більш того, саме від діяльності політичного корпусу країни залежить доля України як незалежної демократичної правової держави.

Тому політологічне забезпечення цієї діяльності на базі всеохоплюючої політичної культури українського народу є головним завданням політологічної науки. Значне місце в цьому забезпеченні належить фахівцям з політології, тим, хто поповнює політичну еліту України, формує політичну культуру її народ).

Отже, предметом політології є, головним чином, феномен політичної влади. Дана наука покликана займатися дослідженням сутності політичної влади, її інститутів, закономірностей їхнього виникнення.

Поряд з тим, що політична наука забезпечує системний комплексний аналіз феномена політичної влади, вона покликана так само, досліджувати ті сторони політичних явищ, діяльності інститутів і установ, які залишаються поза полем зору, що відповідають наукових дисциплін. Мова йде, наприклад, про дослідження наукових різних аспектів політичного світогляду, політичної культури, практики, політичного поводження, методики й методології пізнання явищ політичного життя в інших.

Крім того границі політології мінливі й важко визначити. Число спеціальних тем, які вивчає політична наука, постійно збільшується. Це викликано еволюцією політичного життя й ще більшою мірою додатком політики до дуже широкого кола областей людської діяльності, а також великою інтелектуальною активністю дослідників політичної проблематики, складністю самого досліджуваного об'єкта.


Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (ред.), Микола Іванович Горлач (ред.). — 3. вид., виправ. та доп. — К.; Х. : Єдінорог, 2001. — 640с.

2. Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества // Социально-политические науки. — 1992. — № 1.

3. Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П., Дмитренко С. П., Дорофей В. Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Академія, 1998. — 368с.

4. Балтін В. Політологія: Навч.-метод. посіб. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2005. — 290с.

5. Бебик В. Політологія для політика і громадянина / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 424с.

6. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1994.

7. Борисов Л. Политология: Учеб. пособие/ Л. П. Борисов,. -М.: Белые альвы : МП "Исток", 1996. -133 с

8. Вебер М. Политика как призвание и професия. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 644-707.

9. Лузан Н.А. Политическая жизнь общества: вопросы теории. — К., 1989. - С. 47-96.

10. Лузан О. Політика і суспільство // Політологічні читання. — 1993. -№ 1.

11. Піча В. Політологія: Навч. посібник для вузів І-ІІ рівнів акредитації/ Володимир Піча, Наталія Хома. -2-е вид., випр. і доп.. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -326 с.

12. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології. — К., 1996. — С. 5-36.

13. Політичні структури та процеси в сучасній Україні. — К., 1995. — С. 7-321.

14. Політологія : Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Здоров'я, 2004. -775 с.

15. Політологія : Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: ВД "Ін Юре", 2006. -519 с.

16. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996. — С. 11-21; 45-69.

17. Шляхтун П. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. -К.: Либідь, 2002. -573 с.





Реферат на тему: Дослідження предмету "загальна теорія політики" (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.