Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Підприємництво

Розвиток підприємств та транснаціональних корпорацій в Україні (реферат)

Зміст

1. Особливості формування та розвитку транснаціональних корпорацій в Україні

2. Правове регулювання процесів злиття і поглинання підприємств в ЄС

3. Бюджетування в управлінні грошовими потоками підприємств

4. Вплив процесу глобалізації на експортні стратегії підприємств

5. Сучасні інструменти моделювання та аналізу бізнес-процесів

6. Оцінка потреб персоналу як ефективний засіб підвищення мотивації

7. Екологізація підприємництва: геоекономічний та екополітичний аспект

Використана література

1. Особливості формування та розвитку транснаціональних корпорацій в Україні

Актуальність та практичне значення розгляду особливостей формування українських ТНК полягають в тому, що результати дослідження дозволять отримати цілісне уявлення про механізм створення українських ТНК, роль державного регулювання у цих процесах та прийняти ці знання до уваги при розробці науково обґрунтованої стратегії транснаціоналізації економіки України.

Результати попередніх свідчать про те, що створення транснаціональних корпорацій в Україні не відбувається шляхом міжнародної експансії офіційно зареєстрованих промислово-фінансових у зв'язку з недієвістю інституційних умов для створення такого роду об'єднань.

В Україні більш широке розповсюдження отримали так звані неофіційні фінансово-промислові групи, які за своєю економічною сутністю представляють собою об'єднання фінансових та промислових підприємств, але не зареєстровані у відповідності до Закону України «Про промислово-фінансові групи». Міжнародний характер діяльності вищезазначених груп дуже важко оцінити у зв'язку з непрозорою структурою власності всередині них, а також значною кількістю підприємств у їх складі. Звичайно, консолідовані дані щодо здійснення іноземних інвестицій цими групами або експорту продукції в цілому за всією групою отримати з офіційних джерел неможливо у зв'язку з відсутністю офіційної реєстрації цих ФПГ.

Серед компаній, що мають значний потенціал стати ТНК, відзначають компанію «Індустріальна спілка Донбасу». Масштаби та специфіка діяльності «ІСД» змушує компанію активно шукати шляхи просування своє продукції на зовнішні ринки. Виробничі можливості компаній, які входять до складу групи надлишкові для потреб українського ринку. Серед недавніх здобутків консорціуму на зовнішніх ринках слід виділити придбання 80% акцій великого угорського металургійного комбінату Dunaferr. Тепер ІСД зможе дійсно претендувати на статус транснаціональної корпорації, яка займається сталелітейним бізнесом, бо тепер її українські активи інтегровані з металургійними потужностями в країнах ЄС. Крім цього, купівля Dunaferr дозволить суттєво розширити географію ринків збуту, бо відомо, що частина продукції угорського комбінату поставляється до автомобільного заводу Suzuki, який належить японцям. При цьому, вигідне географічне розташування Dunaferr знизить транспортні витрати, що буде вирішальним фактором при боротьбі за постачання металу для східноєвропейської автомобільної галузі.

Близька до створення ТНК повного циклу й «Систем Кепітал Менеджмент», що є однією з найкрупніших фінансово-промислових груп в Україні. СКМ об'єднує підприємства, що функціонують в різних галузях промисловості, від горно-металургійної промисловості до медіа та телекомунікаційного бізнесу. При цьому, доля індустріальних компаній (здебільшого гірничо-металургійної промисловості) у структурі бізнесу СКМ сягає 90%. Об'єднавши підприємства вугільної, гірничорудної, коксохімічної, металургійної, трубної та транспортної галузей у єдину вертикально-інтегровану структуру, СКМ створила одне з ведучих світових підприємств у сфері чорної металургії галузевий холдинг Метінвест. Підприємства галузевого холдингу Метінвест мають ряд конкурентних переваг: близькість сировинної бази, низька вартість ресурсів та вигідне розташування по відношенню до цільових ринків. Вертикальна інтеграція дозволяє здійснювати оптимальне управління усім виробничим ланцюгом від добування сировини до роздрібного продажу металопрокату.

Наявність власної інфраструктури збуту з мережею представництв по усьому світу дозволяє успішно представляти продукцію більш ніж у 75 країнах світу. Служба продажу Метінвесту представлена групою компаній, кожна з яких відповідає за певний ринок. Так, поставками на ринки Дальнього зарубіжжя, за межами країн СНД, займається компанія Metinvest International S.A., штаб-квартира якої розташована у Женеві. Оптовою торгівлею на внутрішньому ринку України та країн СНД, за виключенням Росії, займається компанія «Метінвест-Україна». Представництво інтересів компанії на російському ринку забезпечує компанія «Метінвест-Євразія».

Слід зазначити, що за кордоном функціонують не тільки збутові підприємства. Так, у власності СКМ знаходиться металургійний комбінат Feniera Valsider S.P.A., який функціонує в Італії. Це підприємство випускає конструкційний сталевий прокат. Сировиною для виробництва продукції на 80-90% є сталеві сляби, які поставляються з МК «Азовсталь».

До числа потенційних ТНК України можна віднести корпорацію «Інтерпайп». Вона являє собою об'єднання підприємств металургійної, машинобудівної, трубної промисловості, банків, ЗМІ. Продукція Корпорації поставляється до 70 країн світу. Корпорація є одним з найкрупніших виробників труб, залізничних коліс, марганцевих феросплавів у світі. За кордоном компанія має власні збутові підприємства, такі як «Інтерпайп-М» (Росія), «ІнтерпайпКазахстан», «Interpipe Europe», «KLW Weelco» (Швейцарія), «North American Interpipe» (США).

На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що великі українські підприємства виявляють дедалі більшу зацікавленість як у залученні іноземних капіталів, так і у власній експансії за межі країни, поступово здобуваючи при цьому риси транснаціонального бізнесу.

2. Правове регулювання процесів злиття і поглинання підприємств в ЄС

З кожним роком в Україні збільшується кількість угод щодо злиття і поглинання підприємств (M&A). Так, якщо в 2006 році ринок становив 4,9 млрд. дол. , то в 2007 за даними Інвестиційної компанії Concorde Capital обсяги цього ринку збільшились удвічі до 10,2 млрд. дол.. Ці процеси відбуваються на фоні відсутності адекватної нормативно-правової бази щодо регулювання процесів M&A, що, в свою чергу, є причиною зростання кількості корпоративних конфліктів.

Усе це обумовлює необхідність докладного вивчення становлення та розвитку міжнародного досвіду економіко-правового регулювання процесів M&A.

З одного боку, виходячи з проєвропейського вектора розвитку нашої держави, а з іншого, у зв'язку з наявністю багаторічного досвіду становлення та впровадження системи регулювання процесів злиття і поглинання підприємств, особливий інтерес для України являє саме Європейське законодавство.

Щодо регулювання процесів M&A воно зосереджує свою увагу на двох основних негативних наслідках процесів злиття та поглинання підприємств, і покликано забезпечити:

I. Підтримання конкуренції на ринках країн-членів ЄС.

II. Захист прав акціонерів у процесі злиття і поглинання підприємств.

Європейське законодавство базується на Регламенті ЄС 139/2004 від 20.01.2004 року «Щодо контролю над злиттям компаній», що визначає умови та процес узгодження угод щодо злиття і поглинання підприємств, що мають значення у рамках Європейського співтовариства, у зв'язку з тим, що можуть обмежити рівень конкуренції на спільному ринку ЄС; та Директиві ЕС 2004/25/ЕС від 21.04.2004 року «Про пропозицію щодо поглинання», яка визначає основні принципи надання пропозиції щодо поглинання підприємства, уповноважені органи покликані регулювати процес надання пропозиції щодо поглинання, а також забезпечує захист прав міноритарних акціонерів у процесі злиття або поглинання підприємств.

Регламент ЄС 139/2004 від 20.01.2004 року «Щодо контролю над злиттям компаній» прийшов на зміну діючому з 1990 року регламенту №4064/89 від 21.12.1989 року, який став першою спробою в рамках ЄС створити наднаціональне законодавство щодо регулювання процесів M&A.

Його метою, як і попереднього, є забезпечення свободи конкуренції і стимулювання нормальної концентрації капіталу. Прийняття цього регламенту стало наслідком багаторічної роботи, основною метою якої було вдосконалення існуючого механізму регулювання процесів M&A. Відповідно до цього регламенту угода є несумісною з правилами Спільного ринку щодо процесів M&A якщо призводить до отримання домінуючого положення або до його посилення, що стає значною перешкодою для існування на ринку, на якому відбувається таке злиття підприємств, ефективної конкуренції.

Відповідно до цього Регламенту виключні повноваження щодо розгляду та нотифікації угод M&A має Європейська комісія.

Згідно з цим регламентом під концентрацією розуміється злиття двох або більше підприємств, які до злиття були незалежними. При цьому цей регламент застосовується відповідно до ст. 1, пт. 2 та 3 лише за умов, що:

1): а) загальносвітовий сукупний товарообіг підприємств, які залучені до процесів M&A, становить понад 5000 млн. євро, та

б) сукупний товарообіг в рамках ЄС щонайменше 2 підприємств, які залучені до процесу злиття або поглинання, понад 250 млн. євро (винятком є ситуація, за якої кожне з підприємств, які залучені до злиття, охоплює 2/3 сукупного товарообігу в межах однієї і тієї ж самої держави-члена ЄС.)

2): або навіть якщо загальносвітовий сукупний товарообіг та сукупний товарообіг в рамках ЄС не досягає 5000 млн. та 250 млн. євро відповідно. Але угода важаться як така, що має значення в рамках Європейського співтовариства, якщо:

а) загальносвітовий сукупний товарообіг підприємств, які залучені до процесів M&A, понад 2500 млн. євро;

б). щонайменше в 3 країнах-членах ЄС сукупний товарообіг всіх підприємств, які залучені до процесу злиття або поглинання, понад 100 млн. євро.

в) у кожній з 3-х країн, зазначених в попередньому пункті, сукупний товарообіг кожного з 2-х підприємств, які залучені до процесу злиття або поглинання, понад 25 млн. євро

д) сукупний товарообіг в країнах ЄС щонайменше 2 підприємств, які залучені до процесу злиття або поглинання, понад 100 млн. євро.

Така складна система умов, з одного боку, жорстко обмежує коло угод щодо M&A, що можуть розглядатися, як такі що мають значення в рамках Співтовариства; а, з іншого боку, запобігає монополізації спільного ринку, побудованому за принципами відкритої економіки та вільної конкуренції.

Відповідно до ст. 14 пт. 2 цього регламенту, у разі порушення його норм Комісія має право застосовувати штрафні санкції, розміри яких можуть сягати 10% сукупного товарообігу підприємств, які залучені до процесу злиття або поглинання, що сприяє бажанню сторін, які планують укласти угоду щодо злиття або поглинання, узгодити свої дії з Комісією.

Основною метою Директиви ЕС 2004/25/ЕС від 21.04.2004 року «Про пропозицію щодо поглинання», як вже зазначалося, є регулювання процесу надання пропозиції щодо злиття або поглинання, а також захист прав міноритарних акціонерів. Так, відповідно до цієї директиви, серед іншого визначено, що, з одного боку, мають бути забезпечені права міноритарного акціонера, але, з іншого, не повинен порушуватися нормальний хід узгодження процесу злиття або поглинання, що насамперед є цікавим для України, оскільки основною методикою створення корпоративного конфлікту та захоплення підприємства є саме акумулювання невеликої частини акцій. Так, відповідно до ст. 5 цієї директиви, права міноритарного акціонера мають бути захищені шляхом надання права отримати визначену кількість акцій у новоствореному підприємстві, або шляхом виплати грошової компенсації, розмір якої визначається уповноваженим органом країни, але не повинен бути нижчим ніж найвища ціна, яка була виплачена за аналогічні акції аферентною компанією протягом того самого проміжку часу, або шляхом комбінованої компенсації, яка передбачає надання як грошової компенсації, так і певної частки акцій. Це забезпечує неможливість дискримінації міноритарного акціонера.

Наведений аналіз дозволяє встановити, що найбільш складними та важливими питаннями щодо регулювання процесів злиття і поглинання підприємств є захист ринку від монополізації та створення таких умов, за яких буде значно зменшена можливість дискримінації міноритарного акціонера, а також усунена ситуація, за якої міноритарний акціонер перешкоджає процесу злиття або поглинання підприємства, або використовує свою незначну частку в підприємстві для шантажу (так званого грінмейлінгу), захоплення підприємства через судові установи. Введення до Українського законодавства такого механізму забезпечить зменшення кількості корпоративних конфліктів і допоможе перевести процес злиття та поглинання підприємств в цивілізоване правове поле, підвищить рівень довіри до цінних паперів українських підприємств.

3. Бюджетування в управлінні грошовими потоками підприємств

Орієнтація на збільшення вартості капіталу власників сприймається підприємствами як задана кількісна цільова установлення. Питання в тому, яким чином зовнішнє завдання може бути перетворено у внутрішню мету господарської. При цьому насамперед треба мати на увазі ті підрозділи підприємства, альтернативи розвитку яких доки не можуть бути оцінені за допомогою методів аналізу грошових потоків. У таких ситуаціях на перший план усе частіше висуваються методи, що базуються на системі підрахунків очок чи балів щодо оцінки проектів.

Загалом варіанти розвитку компанії та окремих її підрозділів характеризуються: високим ступенем невизначеності отриманих результатів; тривалістю періоду розробки і доведення продукту до кінцевого споживача; високим ступенем ризику досягнення комерційного успіху; значним обсягом необхідних інвестицій.

Часто розробляються проекти, реалізація яких необхідна для функціонування всієї компанії і тому вони повинні виконуватися до успішного завершення, незважаючи на витрати. Водночас керівництво намагається створити щось нове продукт, ринок, технологію та інше. Тому важливо, щоб розробники окремих проектів навчилися обмінюватися інформацією про витрати по своєму проекту, забезпечуючи тим самим можливість оптимального вибору.

У цьому зв'язку вищим інстанціям треба підтримувати постійну активність своїх ланок. Вони повинні встановлювати пріоритети, визначаючи ступінь важливості як запланованих, так і реалізованих грошових потоків. Виникає питання, чи існують альтернативні вартісні індикатори, що могли б більш ефективно й адекватно додаватися до внутрішньофірмової обставини.

Оскільки до керівників у таких випадках пред'являються завищені вимоги, вони намагаються вирішувати такі задачі за допомогою прямого нагляду. Організаційну ж конструкцію "ринкові відносини" на підприємстві не завжди можна впровадити через яскраво виражену різнорідність рішень. У таких випадках виникає управлінська дилема.

Головними складовими сучасної теорії фінансів є ціна і вартість капіталу. В даний час сформувалися два напрямки в теорії структури капіталу: традиційний і так називаний підхід ММ (Модильяні-Міллера). Традиційна теорія аналізу структури капіталу і теорія ММ, незважаючи на відмінність початкових положень і кінцевих висновків, засновані на сучасній теорії ціноутворення капіталу CAPM (capital asset pricing model).

Основна ідея при цьому залишається: зовнішній засіб дій компанії повинний досить точно відбиватися внутрішньофірмової системою управління грошовими потоками. Оскільки зовнішній засіб дій визначається фінансами й акціонерами, то усередині компанії повинна бути створена система управління фінансами і внутрішній ринок капіталу. Сутність внутрішньофірмового ринку капіталу характеризується наступним.

По-перше, це відома маневреність. Підприємству необхідно мати можливість час від часу перерозподіляти ресурси по проектах і їхніх частинах. Причому нові рішення не повинні прийматися на шкоду внутрішньофірмовим витратам соціальної спрямованості. Компанія, що зацікавлена в створенні ринку капіталу, повинна сприяти розвитку гнучкості своїх структур.

По-друге, на передньому плані внутрішньофірмового ринку капіталу коштує інформаційне забезпечення. Цей ринок повинний бути організований так, щоб інформація надходила від самих розробників проектів. У цьому випадку керівники окремих проектів повинні самі мати можливість впливати на даний ринок. Це визначає розходження між внутрішньофірмовим ринком капіталу і системою управління фінансами: внутрішньофірмовий ринок капіталу відкритий для інформації, що надходить знизу; система управління фінансами, навпаки, організаційно формується в напрямку зверху вниз.

Система управління фінансами і внутрішньофірмовий ринок капіталу повинні добре доповнювати один одного. Питання не в тім, щоб перша була замінена другим. Важливо визначити, яку інформацію для того й іншого треба комбінувати, щоб побудувати базу для оцінок проектів на підприємстві.

З іншого боку, на рівні проектів необхідна інформація, що ідентифікує витрати, орієнтовані на майбутнє, як це практикується при використанні методу доданої вартості. Ідея в тім, щоб проектування сприймалося як створення благ не тільки тоді, коли досягається визначений грошовий потік. У рамках концепції доданої вартості це відбувається й у тому випадку, якщо визначені статті витрат можуть бути ідентифіковані як актив. Великий обсяг інформації можна одержати з системи управлінського обліку, яка повинна містити нормативний облік витрат (standart costing), калькулювання по прямих витратах (direct costing) і калькулювання повної собівартості.

Починаючи з загальних питань методології корпоративного управління, фахівців завжди цікавить те, як одержати максимальну віддачу від автономізації підрозділів за рахунок інтеграції бізнес-процесів та знизити обсяг рутинних операцій за рахунок введення програмних продуктів, що одержали широке поширення і стали практично стандартом у цілому ряді галузей.

Відзначаючи значний прогрес у розвитку інформаційних систем та управлінських технологій, слід зазначити такі сильні і відмітні сторони програмних продуктів, як:

- модульний принцип побудови системи та підсистем, орієнтований на рівні управління організацією з фіксацією відповідного статусу;

- web-середовище в системі корпоративного управління і мобільних засобів зв'язку;

- бюджетування і побудова системи моніторингу і управління бізнеспроцесами;

- конфігурація та архітектура міжфункціонального горизонтального менеджменту;

- гнучкі генератори звітів і інтерфейси, що набудовуються, та спеціальні засоби інтеграції.

Серед перерахованих рис особливе місце займають системи бюджетування і контролю проектів, що входять в організаційно-економічний комплекс управління компанією. Побудова системи бюджетування дозволяє регулювати витратами, фінансовим результатом, визначати потреби в інвестиційних засобах, будувати модель руху коштів. Найбільш важливими в неї є присвоєння структурним підрозділам статусу бізнес-одиниць (центрів фінансової відповідальності ЦФО), а також високий рівень децентралізації управління компанією.

Фінансові моделі застосовуються для побудови докладного бюджету, тобто для складання прогнозних фінансових звітів: звіту про прибутки і збитки, балансу і звіту про рух коштів. Фінансова модель діяльності компанії являє собою систему розрахунків, логічних тверджень і даних, що описують взаємодію перемінних, що характеризують фінансову й операційну діяльність.

Перш, ніж приступити до побудови системи бюджетування, у структурі компанії повинні бути виділені центри фінансового обліку, підготовлене положення про бюджетування діяльності підрозділів чи проектів. Центр фінансового обліку це центр діяльності компанії, у якому оцінюється бізнес-процес організації і контролюється робота виконавців. Виділяють наступні центри фінансової відповідальності: формування доходу, витрат, прибутку, інвестування. Основний бюджет у сукупності складають прогноз звіту про прибутки і збитки, прогноз балансового звіту і прогноз звіту про рух коштів.

Окремі бюджети центрів фінансового обліку вимагають консолідації, що полягає в обробці бюджетів підрозділів, уведенні вихідної інформації в програму бюджетування, формуванні загальних показників основного бюджету підприємства. Діяльність центрів в одному регламенті бюджетування дозволяє керівництву контролювати не усі фінансові потоки, а тільки частину з них, значних по стратегічно важливих статтях, виведених на верхній рівень.

Впровадження системи бюджетування підвищує прозорість фінансових потоків підприємства, забезпечує оперативність і своєчасність у прийнятті управлінських рішень, дозволяє одержати великий масив економічної інформації, що може бути використана при проведенні фінансового аналізу, складанні нових планів господарської діяльності компанії та її підрозділів.

4. Вплив процесу глобалізації на експортні стратегії підприємств

Нині у світі відбуваються постійні зміни стратегій і методів, тому проблематика дослідження впливу глобалізації на формування стратегій підприємств встає все гостріше та має як науковий, так і практичний інтерес.

Характеризуючи ступінь наукової розробленості цього питання, варто врахувати, що дана тема вже аналізувалася у різних авторів. Проте, при вивченні літератури і джерел, відзначається недостатня кількість повних і явних досліджень проблеми.

Об'єктом дослідження є система реалізації самого впливу.

Предметом дослідження є приватні питання діяльності системи впливу процесу глобалізації на експортні стратегії підприємств.

Світовий досвід подолання кризових явищ вимагає побудови економіки, орієнтованої на експорт. Цього можна досягти за умов розробки та реалізації положень політики стимулювання експорту: забезпечення його приросту неможливе без істотних змін як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави. У сучасних умовах глобалізації вирішення проблеми розробки і ефективної реалізації експортних стратегій залежить не тільки від економічної ситуації в країні, а й змін, які відбуваються у світовому господарському середовищі. У зв'язку з цим при розробці експортних стратегій країн і окремих підприємств необхідно враховувати об'єктивні зміни в геоекономічній та геополітичній ситуації світу, інтереси окремих країн-партнерів по зовнішньоекономічних зв'язках, міжнародні правові норми і правила торгівлі, конкурентні переваги своєї країни і підприємств. Цьому повинні сприяти основні орієнтири макроекономічної стабілізації країни, а також вдосконалення законодавчої бази, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, у напрямку її зближення з діючою на міжнародних ринках.

Проблема розробки і реалізації експортних стратегій вимагає також корінного поліпшення інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням у цьому напрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації та системи оцінки ефективності застосованих заходів. Для ефективного функціонування даної системи потрібно формувати розгалужену мережу інформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне надання зовнішньоторговельної інформації в зручній для компанії формі.

З урахуванням всього комплексу факторів впливу глобалізації, що визначають стан і перспективи експорту, очевидна необхідність формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які, з одного боку, сприятимуть ефективному подоланню існуючих проблем і перешкод в експортній діяльності, з іншого боку дозволять максимально використати в інтересах розвитку експорту позитивні зміни, що відбуваються в міжнародній економіці.

5. Сучасні інструменти моделювання та аналізу бізнес-процесів

У сучасному бізнес-середовищі часто з'являються й швидко розвиваються нові бізнес-моделі, що вимагає від організацій постійно поліпшувати наявні бізнес-процеси та впроваджувати технології, що автоматизують трудомісткі й складні ручні операції. Моделювання бізнес-процесів дає змогу бізнес-аналітикам швидко зібрати та об'єктивно проаналізувати інформацію про проведені в організації операції, а також ефективно довести її до керівників та IT-персоналу. Така інформація сприяє прийняттю керівниками зважених рішень по оптимізації процесів, та розробці ITперсоналом відповідних програмних систем, що в свою чергу сприяє підвищенню продуктивності і якості. Розвиток мережі Інтернет змінив функціонування організації на всіх рівнях від взаємодії із замовниками до комунікації з постачальниками й співробітниками. Традиційні особистісні й «паперові» процеси автоматизуються і виносяться в webсередовище. На сьогоднішній день широко використовуються три основних види моделювання процесів :

- моделювання бізнес-процесів або функціональне моделювання (IDEF0);

- моделювання потоків процесів (IDEF3), також відоме як моделювання потоків робіт або моделювання операцій;

- моделювання потоків даних (DFD).

Організації, що виконують моделювання процесів, можуть використовувати один або всі ці види моделювання, залежно від типу розв'язуваних проблем. Наприклад, моделювання потоків процесів може допомогти в усуненні дублювання робіт або завдань, виконання яких відбувається з порушенням регламенту. Моделювання потоків даних дозволяє уникнути ситуації дублювання збереження інформації в різних місцях або записування тих самих даних різними процеси.

Моделювання бізнес-процесів здатне принести користь багатьом працівникам організації співробітникам, менеджерам, керівникам, аналітикам і розроблювачам додатків не тільки в плані поліпшення поточних бізнес-процесів, але й у створенні надійного фундаменту для майбутнього розвитку. Результуючі моделі процесів можуть використовуватися в рамках всієї організації, знижуючи потреби в навчанні нових або переведених співробітників, і підвищуючи загальний рівень погодженості і якості проведення корпоративних операцій. Збираючи розрізнені знання окремих співробітників, моделювання процесів підвищує загальний рівень корпоративних знань і мінімізує ризик їхньої втрати при переході співробітників в інші організації.

Моделювання процесів також може допомогти в розробці й документуванні стабільних, відтворених процесів, що підвищують загальну якість функціонування компанії. Це полегшує сертифікацію компанії з боку таких організацій, як Міжнародна організація стандартизації (ISO), або дозволяє досягти більш високих рівнів Моделі зрілості розробки ПЗ (CMM), створеної Інститутом розробки ПЗ (SEI). Згідно SEI, визначення, керування й оптимізація процесів в організації може знизити рівень дефектів у розгорнутих додатках більш ніж на 50% і скоротити тривалість циклу розробки проекту більш ніж на 30%.

Перш ніж організація розпочне автоматизацію та розробку програмного забезпечення, важливо адекватно оцінити ризики, витрати й переваги цієї ініціативи і переконатися в доцільності автоматизації відповідних процесів. Після створення моделі виконання корпоративних процесів, стає значно легше формулювати й оцінювати альтернативні відгуки на зміну ринкових умов інакше кажучи, формувати сценарії виду «що, якщо».

Модифікація моделі дає змогу оцінити вплив змін ще до їхньої реалізації на практиці, краще оцінити рівень витрат і економії фінансів і часу, виявити, які дані або ресурси можуть знадобитися і з якими ризиками це може бути пов'язано. Кожна операція в моделі бізнес-процесів включає контролюючі фактори. При зміні контролюючого фактору, наприклад, при виникненні нового або модифікації старої вимоги можна точно визначити, які операції будуть порушені і як варто скорегувати процеси організації для адаптації до цих вимог. Крім того, можливість компанії швидко реагувати на зміну ринкових умов часто безпосередньо пов'язана з можливістю обліку нових вимог фахівцями Іт-відділу. Подібна гнучкість значно підвищується у випадку, коли бізнес-процеси добре документовані за допомогою моделей процесів.

Базовим фундаментом для оптимізації та автоматизації моделювання бізнеспроцесів може виступати система AllFusion Process Modeler, яка у рамках одного інструмента забезпечує функціональність моделювання бізнес-процесів, потоків процесів і потоків даних, враховує потреби як бізнес-аналітиків, так і технологів. В системі надається доступ до безлічі рівнів деталізації, які прив'язують операції моделювання бізнес-процесів до потоків даних або до потоків робіт. Крім того, кожний об'єкт моделі може мати свої власні властивості, визначені користувачем з урахуванням особливостей конкретного бізнесу. AllFusion Process Modeler також може прив'язувати конкретні операції до підрозділів самої організації, надаючи повне розуміння не тільки того, що зроблено, але й ким зроблено, і коли. Крім того, система спеціально призначена для розробки моделей процесів, її інтерфейс користувача надає відповідні вказівки для керівництва діями по створенню моделі, а також повністю підтримує розрахунок собівартості по операціях (ABC) і значно спрощує стратегію керування по операціях. Використовуючи цей інструмент, можна розділити моделі складних процесів на більш прості робочі пакети, а потім об'єднати прості моделі в одну велику модель.

AllFusion Process Modeler є частиною повного комплекту продуктів CA, що інтегруються один з одним для формування закінченого наскрізного рішення розробки та керування даними. Наприклад, можна експортувати інформацію з AllFusion Process Modeler в AllFusion ERwin Data Modeler, з можливістю подальшого відновлення наявних баз даних. У такий же спосіб дані з AllFusion ERwin Data Modeler можуть бути імпортовані в AllFusion Process Modeler та прив'язані до потоків і операцій моделей процесів. AllFusion Process Modeler також інтегрується з AllFusion Model Manager, що значно поліпшує координацію розробки й супроводу великих моделей кількома співробітниками, забезпечує контроль версій, вирішення конфліктів, захист інформації та дотримання стандартів. AllFusion Model Manager, у свою чергу, інтегрується з AllFusion Model Navigator, що дозволяє багатьом співробітникам компанії переглядати моделі, формувати єдине корпоративне розуміння бізнес-процесів. Інструменти AllFusion Modeling Suite взаємозалежно вирішують складні бізнесі Іт-проблеми. AllFusion Process Modeler також забезпечує додаткову підтримку середовищ моделювання, а також систем керування та відстеження вимог, що дозволяє одержувати докладну інформацію про процеси й дані з інструментів моделювання AllFusion з метою подальшої підтримки аналізу й розробки складних і великомасштабних корпоративних архітектур.

Оскільки успіх у бізнесі часто залежить від ефективності бізнес-процесів, а бізнессередовище, що безупинно змінюється, створює труднощі в визначенні й контролі цих процесів, то моделювання бізнес-процесів надає надійний цільовий механізм, здатний забезпечити краще розуміння корпоративних процесів, ідентифікувати критично важливі недоліки і визначити шляхи їхнього усунення й оптимізації операцій. Створення моделі процесів сприятливо для всіх співробітників і підрозділів організації. Бізнес-аналітики зможуть кількісно проаналізувати корпоративні практики й ідентифікувати ті операції, які можуть бути поліпшені, замінені або усунуті. Розроблювачі можуть використати моделі процесів як документи реєстрації вимог з метою гарантованої відповідності можливостей розроблювального додатка бізнес-потребам організації. Створення моделі процесів допоможе організації швидко реагувати на зміни, забезпечуючи всі умови для майбутнього успіху.

AllFusion Process Modeler є одним із ідеальних інструментів для досягнення згаданих вище переваг. А з урахуванням його високої функціональності та можливостей інтеграції з іншими програмними продуктами, цей інструмент надає організаціям все необхідне для досягнення і збереження високої конкурентоспроможності.

6. Оцінка потреб персоналу як ефективний засіб підвищення мотивації

За ринкової системи господарювання всім підприємствам і установам будь-якої форми власності доводиться діяти в конкурентному середовищі, опановувати новий тип економічної поведінки. У зв'язку з цим повсякденно потребує збільшення внесок кожного працівника в досягнення цілей організації, а одним з головних завдань кожного суб'єкта господарювання стає пошук ефективних способів управління працею, тобто способів, що забезпечують активізацію людського фактора. Таким чином, шлях до ефективного управління людиною полягає через розуміння її потреб, мотиваційних настанов.

Дане питання є дуже актуальним в наш час і широко обговорюється як науковцями, так роботодавцями і робітниками. Значний вклад у розгляд та вирішення проблем розвитку стимулювання працівників зробили вітчизняні та закордонні вчені (Дмитренко Г.А., Дорошенко Є.А., Колот А.М., Мірошниченко О.В., Тихонович В.О., Ільїн Є.П., Сладкевич В.П., Мескон М., Нюттем Ю., Тейлор Ф.).

На жаль, в Україні, що володіє значним кадровим та інтелектуальним потенціалом, компанії недостатньо використовують інструменти, пов'язані з підвищенням мотивації співробітників, роблячи основний акцент на «маніпулюванні зарплатою»: підвищуючи або знижуючи її залежно від успіхів структури на ринку. Тільки крупні компанії сьогодні при прийомі на роботу пропонують фахівцям високого рівня не тільки високу заробітну плату, але і повний соціальний пакет, що покриває частину важливих витрат життєдіяльності людини. Але деколи молодих сучасних менеджерів це не влаштовує: він повинен бачити перспективу кар'єрного зростання в цій компанії, а якщо ж ні, то як показує практика, такий співробітник шукатиме інше місце роботи.

Недивно, що слабка мотивація персоналу до праці займає третє місце в переліку причин, що перешкоджають розвитку бізнесу будь-якої компанії.

Як же примусити людину цінувати своє місце у фірмі. На перший погляд здається, що все дуже просто: платати більше. Але така думка є помилковою. Так, пристойна зарплата повинна дозволити рядовому персоналу жити гідно. Але навіть сьогодні такий стародавній принцип, як матеріальна винагорода за працю вимагає дотримання певних умов. Згідно теорії Герцберга, не варто підвищувати платню у зв'язку з індексацією, оскільки індексація життя, направлена на підтримку «гігієнічних (життєвих) чинників», зовсім не надихає співробітників на зростання їх продуктивності.

Окрім зарплат, як відомо, виплачують ще премії. Але премія повинна бути правильно обґрунтована в свідомості працівника. Не вважається мотивуючим чинником премія, яку платять епізодично, оскільки вона сприймається як частина зарплати. Коли людина одержує премію, то вона усвідомлює, що керівництво оцінило досягнуті нею результати і одночасно не пошкодувало грошей на винагороду. При цьому головне для співробітника не сама сума премії, а факт її отримання.

Припустимо, що всі працівники отримують високу заробітну плату. Тоді мотивація «рватися вгору», витрачати час, а також сили на перехід на середній і верхній рівні відходить на задній план. При цьому фахівці відзначають одну негативну і небезпечну тенденцію для компанії: виникнення небезпеки, при якій отримання великих грошей стане самоціллю, своєрідним пунктом у більшості працівників.

Розглянемо таку ситуацію, коли працівник доволі заможна особа. І, зрозуміло, що грошова мотивація для нього перестає діяти. Як відомо, бізнес це рутина, повсякденність. Людям це набридає, і вони починають шукати свободу. Працівника цікавить не тільки реалізація себе як професіонала, а як особи взагалі. І тоді потрібен збіг базових цінностей компанії і особистих інтересів співробітника. Наприклад, не всі хочуть працювати протягом тижня чітко встановлену кількість годин. Тому керівництво західних фірм йде на встановлення гнучкого графіка роботи: воно дозволяє трудитися своєму працівнику вранці або вночі: головне, щоб у нього було натхнення. Що стосується українських фірм, то вони дотримуються поки жорсткого графіка роботи.

Процвітання кожної установи в значній мірі залежить від того, наскільки майстерно керівник в процесі управління використовує деякі принципи стимулювання працівників, тому необхідно розглянути основні з них і визначити їх вплив на ефективність роботи.

Створення та підтримання нормального психологічного клімату в колективі є дуже важливим і, водночас, складним завданням як для керівника, так і для його підлеглих.

Психологічний клімат являє собою умови, коли всі зайняті цікавою для себе справою, кожен знає своє місце в ієрархії організації і задоволений ним, коли компетенції співробітників не перетинаються, отже, не виникає гострих суперечок, в організації існує атмосфера взаємодопомоги. Нормальний психологічний клімат не створюється одразу ж, він вимагає значних зусиль, а порушити його здатна кожна дрібниця, тому його необхідно підтримувати постійно.

Також однією з умов ефективної мотивації є чітке усвідомлення працівниками їх цілей та цілей організації. Якими б ефективними не були форми заохочення, вони не принесуть бажаного результату, якщо людина не знає, яких результатів вона повинна досягти і які завдання виконувати. Тому перед своїми підлеглими необхідно встановлювати конкретні, зрозумілі та реальні для виконання цілі і завдання. Працівник повинен чітко уявляти і розуміти чого саме від нього чекають. Бажано, щоб самі підлеглі безпосередньо брали участь в постановці цілей і завдань, тоді вони краще розумітимуть необхідність та доцільність виконуваної ними роботи.

Чітко встановлені цілі та завдання повинні постійно пов'язуватися з винагородою та визначенням критеріїв оцінки. Інакше кажучи, працівники повинні знати, яку винагороду вони отримають при певних результатах своєї роботи. Слід приймати до уваги теорію очікувань. Люди мають різні потреби і конкретну винагороду оцінюють порізному. Тому необхідно зіставляти запропоновані винагороди з потребами співробітників та прагнути привести їх у відповідність. Важливо визначити жорстке співвідношення між досягнутими результатами і винагородою.

Особливу увагу також необхідно приділити гласності і наявності зворотного зв'язку. Проголошення результатів праці завжди було одним із мотивуючих факторів, воно стимулює трудову діяльність кожного з працівників та створює настрій змагання. Проголошення ж результатів праці всього колективу ( за умови нормального психологічного клімату) створює у працівників почуття причетності і відповідальності. Інформування про винагороди за результатами роботи і пояснення об'єктивної причини різниці в їх розмірах допоможе уникнути почуття образи і несправедливості у деяких працівників.

В умовах ефективного стимулювання працівників важливо брати до уваги особисті якості кожного характер сприйняття, здібності, системи цінностей та інші характеристики конкретної людини визначають фактори мотивації, здатні спричинити на нього найбільший вплив.

Використання переважно позитивного заохочення є також одним із суттєвих мотиваційних факторів. Якщо переважають штрафи, догани з боку керівництва та інші спонукання негативного характеру, то вони можуть викликати напружене становище в колективі, побоювання співробітників брати на себе відповідальність за якісь рішення або дії, призвести до приховування інформації, а іноді і втрати цінних працівників. В такому разі важливо використовувати метод позитивного підкріплення. Даний метод спрямований до залучення персоналу в організацію, збереження складу співробітників, управління витратами на оплату праці тощо. Між позитивним та негативним підкріпленням існує певна асиметрія. Негативне підкріплення може викликати не тільки бажану, а й непередбачувану реакцію, коли ж позитивне має тільки відповідний зворотний зв'язок.

Та все ж, доцільніше поєднувати моральні і матеріальні методи стимулювання працівників. В наш час основна увага приділяється матеріальному заохоченню, і це не випадково, тому що гроші та матеріальні блага забезпечують існування людей. В бізнесі гроші символ успіху. Та не слід недооцінювати роль морального стимулювання. Часто визнання досягнень працівника, довіра відповідального завдання або навіть звичайна похвала можуть принести кращі результати, аніж премії. Тому збалансованість усіх мотиваційних факторів та комплексний підхід до їх використання забезпечать найефективніше стимулювання персоналу.

7. Екологізація підприємництва: геоекономічний та екополітичний аспект

Всезростаючі прояви стурбованості людства екологічними проблемами та пошук механізмів їх вирішення, вчені пов'язують з усвідомленням існуючого взаємозв'язку між темпами економічного зростання та деградацією навколишнього природного середовища. Наукові дослідження обґрунтовують факт нерівномірності доступу різних країн світу до природно-ресурсного забезпечення, що спричиняє виникнення екологічних негараздів. Це зумовлює необхідність збалансування життєзабезпечення в напрямі справедливості розподілу еколого-економічних благ, активного розвитку екологізації підприємництва, яке постає стратегічною передумовою конкурентоспроможності держави в світовому економічному просторі.

У цьому контексті простежується необхідність міжнародної підприємницької співпраці з метою формування еколого-економічної безпеки суспільних трансформацій та упередження людством глобальних екологічних катаклізм. Оскільки місце кожної держави чітко детермінується в певній ніші глобалізації не лише засобами геополітики, геоекономіки, а й екополітики, яка відображає систему відносин щодо привласнення, використання, обміну, розподілу, відтворення національних, регіональних і світових природних ресурсів.

Економічно розвинуті країни в цій системі розподілу мають значні пріоритети екологізації підприємництва. Вони зберігають за собою ніші, де присутній мінімальний вплив на природне середовище і формується максимальний прибуток від прогресивних інноваційних технологій. У такій глобалізованій моделі господарювання найбільше втрачають бідні країни, економіка яких структурно залежить від метрополії. Тобто, бідніші учасники економічного процесу бідніють, а багатші багатіють. Створюється порочне замкнене коло "бідність ^ екологічні проблеми", поглиблюється прірва між багатими і бідними країнами, посилюється нерівномірність використання світових природних і енергетичних ресурсів. На 20% найбагатших країн світу припадає 83% світового доходу, а на решту 80% країн 17% (у т.ч. на 20% найбідніших 1,4%).

Вищезазначене є основними причинами соціально-економічної, екологічної та політичної нестабільності в міжнародних відносинах. Тому еколого-економічна експансія набуває різноманітного свого прояву в потенціалі розвитку екологізації підприємництва, зокрема у вигляді: екологічного неоколоніалізму (переміщення природомістких та еколого-небезпечних виробництв у країни, що розвиваються; вивезення до менш розвинутих країн екологічно шкідливих товарів, споживання яких заборонено на внутрішніх ринках розвинутих держав; транспортування токсичних і радіоактивних відходів до менш розвинутих країн; інтенсивне використання їхніх природних ресурсів розвинутими державами з метою консервації власних природних багатств), екологічного сепаратизму (впровадження розвиненими країнами політики регіональної економіки з екологічною автономністю), екологічного протекціонізму (встановлення екологічних вимог і стандартів, які зменшують ступінь конкурентоспроможності товаровиробників у країнах з відносно вищим рівнем природоохоронних витрат і, навпаки, підвищують конкурентоспроможність продукції тих країн, які мають нижчий рівень екологічних витрат), екологічного месіанства (нав'язування економічно відсталим країнам відповідної екологічної політики, яка передбачає вузьку зовнішньоекономічну спеціалізацію, переважно ресурсно-сировинну), екологічного тероризму (поширення торгівлі біологічної зброї та засобів масового бактеріологічного враження в політичних цілях) та ін.

Водночас, потужним і спрямовуючим процесом у цьому контексті може постати і екологічна міграція населення світу внаслідок глобального потепління, яке може ймовірно спричинити потужні паводки в Бангладеш, В'єтнамі, Єгипті, Індії, Індонезії, Китаї, США, Таїланді, Філіппінах, Японії та ін. країнах. А це, у свою чергу, зумовить не лише кризу продовольчих ресурсів, але й загострить проблему життєвого простору, який є екологічним ресурсом і не може бути перерозподіленим засобами транспортування. Слід також враховувати динаміку порушення демографічного балансу між багатшими Європою й Америкою і біднішими Азією, Африкою і Латинською Америкою. В оглядній перспективі населення Європи буде скорочуватися та старішати, тоді як кількість населення в Азії зросте в межах 910 млн. осіб та буде відносно молодшим, що посилить соціально-економічну, політичну та екологічну напруженість у світі. Прогнозується, що в Азії до 2020 р.. частка населення віком до 30 років становитиме 47%; на Близькому Сході і Північні Африці 57%; в регіоні на південь від Сахари 70%; у Північній Америці 42%, а в Європі 31%.

Таким чином, імміграція стане соціально-економічною та політичною потребою для розвинутих країн зі старіючим населенням, а еміграція може виконувати роль регулювального клапана зростання демографічного тиску в густонаселених бідніших країнах третього світу. Багатші країни будуть вимушені залучати молодих освічених, ініціативних, продуктивних і підприємливих іммігрантів. Це сприятиме зростанню підприємницької активності та значення екологічних аспектів ведення бізнесу. Разом з тим найбільшою проблемою у зазначених процесах глобальних міграційних потоків постане спроможність іммігрантів до збалансованої асиміляції і прийняття ними еколого-культурної спадщини країни базування. Власне, від цього у визначальній мірі буде залежатиме здатність іммігрантів до розкриття ними відповідного рівня підприємницького потенціалу в процесі формування конкурентоспроможної економіки та екологічної безпеки конкретної держави.

Таким чином, можемо прогнозувати майбутні міждержавні конфлікти не лише як мілітарні, політичні, але й демографічні, екологічні, культурні. Ці конфлікти можуть зумовлюватися досягненням рівня граничних значень у розвитку суспільства, що спричинятимуть відповідні еколого-небезпечні та катастрофічні наслідки. Загрози у природній і техногенній сферах у найближчій перспективі можуть стати одними із домінуючих. У свою чергу, ці загрози здатні створювати та посилювати ряд інших нових загроз. Вони характеризуються винятково високим градієнтом синергії факторів, які уражають населення та навколишнє природне середовище в момент їх виникнення та розвитку.

У зв'язку з цим, екологічні детермінанти все більше спричинятимуть визначальний вплив на світовий перерозподіл геоекономічних і геополітичних сил. І все це треба враховувати при розробці як національних, так і міжнародних антикризових програм задля уникнення глобальних екологічних катаклізмів. Наприклад, за прогнозами, обсяги світової економіки до 2030 рр. зростуть до 72 трлн. дол. Приблизно половину цього приросту забезпечать країни, що розвиваються. Враховуючи таку тенденцію, число жителів країн, що розвиваються, які належать до світового середнього класу, зросте з нинішніх 400 млн. до 1,2 млрд. і становитиме 15% населення світу. За умов підтримки стійкого економічного розвитку в цих країнах та ефективності екологізації підприємництва буде можливим значно зменшити масштаби бідності. Але зближення рівня життя населення бідних і багатих країн може спричинити зростання обсягів споживання природних ресурсів і загострення екологічних проблем для всіх країн світу.

Тому світова прогресивна спільнота намагається створити нову парадигму екозбалансованого розвитку суспільства з урахуванням сучасних тенденцій геоекономіки та геополітики, за якої досягнення справедливості розподілу матеріальних благ і ресурсів вбачається через встановлення нового світового екологічного порядку, який передбачає: продукування матеріальних благ за умов зменшення витрат природних ресурсів, тотальної ощадливості, енергозбереження; зростання рівня ефективності інноваційних та екотехнологічних удосконалень; врегулювання міжнародного екологічного права; зниження демографічних темпів.

Отже, прогресивний і еколого-збалансований поступ людства передбачає необхідність: переходу від кількісного зростання до якісного розвитку світової економіки, сумісного з відновлюваними можливостями глобальної системи життєзабезпечення; узгодження суперечностей прояву науково-технічного прогресу в геоекономічному, геополітичному та екополітичному контексті; справедливістю розподілу матеріальних благ і природних ресурсів між багатими та бідними країнами; впровадження екологічних технологій та активізації процесів екологізації підприємництва; трансформації екологічної свідомості й екологічної культури в суспільстві.

Використана література:

1. Ніколаєва А.Ю. Особливості формування та розвитку транснаціональних корпорацій в Україні

2. Худік К.В. Правове регулювання процесів злиття і поглинання підприємств в ЄС

3. Тихонова І. М. Гончарук О.В. Бюджетування в управлінні грошовими потоками підприємств

4. Лепеха С.Г. Вплив процесу глобалізації на експортні стратегії підприємств

5. Лозовська Л.І. Сучасні інструменти моделювання та аналізу бізнес-процесів

6. Світлична Т.В. Оцінка потреб персоналу як ефективний засіб підвищення мотивації

7. Бохан А.В. Екологізація підприємництва: геоекономічний та екополітичний аспект





Реферат на тему: Розвиток підприємств та транснаціональних корпорацій в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.